Копія
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2022 року Справа № 160/9717/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича за участі секретаря судового засіданняДивнич Д.І. за участі: представника позивача представника відповідача представника третьої особи 1 представника третьої особи 2 Таламарчук О.С. Кушнірчук Н. Барабаш А.О. Іванова І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗЕРНА ПЛОЩА" до Дніпропетровської обласної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження в частині
ВСТАНОВИВ:
16.06.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Озерна площа» (далі позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації, у якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 12.04.1996 року №158-р «Про затвердження Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області» у частині включення в додаток до вказаного розпорядження об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, буд. 17 (адреса після перейменування: м. Дніпро, пр. Пушкіна, б.4), охоронний номер 114.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач вважає оскаржуване розпорядження протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийнято органом, який не мав повноважень на прийняття відповідного розпорядження. Затвердження пам`яток історії та культури місцевого значення було віднесено законом до повноважень виконавчих комітетів обласних, міських Рад народних депутатів, а не Дніпропетровської обласної державної адміністрації, таким чином у останньої були відсутні повноваження на прийняття спірного розпорядження. Вказує також, що Український спеціальний науково-реставраційний проектний інститут «Укрпроектреставрація» не є визначеним законодавством органом, уповноваженим складати переліки виявлених пам`яток історії та культури. Зауважує, що будівля, розташована по вул. Шмідта, 17 у м. Дніпрі (після перейменування: пр. Пушкіна, буд. 4, м. Дніпро) не занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, що підтверджується інформацією з офіційного веб-сайту Міністерства культури України. У зв`язку з викладеним, на думку позивача, відсутні підстави вважати, що об`єкт нерухомості, який розташований по вул. Шмідта, 17 у м. Дніпрі (після перейменування: пр. Пушкіна, буд. 4, м. Дніпро) належить до об`єктів культурної спадщини чи є пам`яткою культурної спадщини у розумінні Закону України «Про охорону культурної спадщини», а тому оскаржуване розпорядження у частині включення в додаток до нього об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, буд. 17 (адреса після перейменування: м. Дніпро, пр. Пушкіна, б.4), охоронний номер 114, підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 року провадження у справі відкрито та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
06.07.2021 року відповідачем надано суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначає, що місцева державна адміністрація є правонаступником виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів щодо прийнятих ними рішень, взятих зобов`язань та покладених на них законодавством обов`язків. У відповідності до Закону УРСР «Про охорону та використання пам`яток історії та культури» охорона пам`яток архітектури та містобудування була покладена на спеціально уповноважений державний орган Державний комітет ради Міністрів УРСР у справах будівництва, тобто на Держбуд. Відповідач зазначає, що Інститут «УкрНДІпроектреставрація» - базовий науково-дослідний інститут України, що підпорядковувався спеціально уповноваженому органу у сфері охорони культурної спадщини Держбуду. Щодо обґрунтування позивача стосовно незанесення об`єкту нерухомості по вул. Шмідта, 17 до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, то відповідач зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятка культурної - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. На думку відповідача, відсутні підстави для скасування оскаржуваного розпорядження.
06.07.2021 року на офіційну електронну адресу суду надійшло клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради.
06.07.2021 року представником Управління культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації надано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначає, що спірне розпорядження було прийнято у відповідності до повноважень та у спосіб, що передбачений законами України та чинним нормативно-правовими актами. У відповідності до сучасного пам`ятко-охоронного законодавства об`єкт зберігає статус пам`ятки. Вказує, що Інститут «УкрНДІпроектреставрація» - базовий науково-дослідний інститут України, що підпорядковувався спеціально уповноваженому органу у сфері охорони культурної спадщини Держбуду. Зазначеним спростовуються доводи позивача про те, що Інститут «УкрНДІпроектреставрація» не мав права виявляти та складати переліки пам`яток, тобто працювати в пам`ятково-охоронній галузі. На сьогодні на пам`ятку архітектури місцевого значення «Виробниче підприємство» виготовлено облікову документацію. Відповідно до облікової документації, предметом охорони є зовнішній об`єм пам`ятки до увінчуючого карнизу. Отже, розпорядження прийнято у відповідності до вимог законодавства.Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради.
13.07.2021 року на офіційну електронну адресу суду надійшли пояснення Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, в яких зазначено, що пам`ятка знаходиться в межах Центрального історичного ареалу м. Дніпра, затвердженого наказом Міністерства культури, молоді та спорту України від 03.02.2020 року №478 «Про затвердження меж та режимів використання історичних ареалів м. Дніпра». Вказано, що власник будівлі за адресою по вул. Шмідта, 17 у м. Дніпрі (після перейменування: пр. Пушкіна, буд. 4, м. Дніпро) порушує діючі нормативно-правові акти у сфері охорони культурної спадщини. Процес відчуження будівлі здійснено з порушення Закону України «Про охорону культурної спадщини» без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Управлінням наголошено власнику будівлі про додержання вимог пам`яткоохоронного законодавства з пропозицією укладання охоронного договору на пам`ятку. Цей лист проігноровано, пропозиція щодо укладання охоронного договору на пам`ятку від власника будівлі не надходила. З огляду на викладене, на думку представника Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, у задоволенні позову належить відмовити.
13.07.2021 року представником позивача надано відповідь на відзив, в якій вказано, що повноваження стосовно затвердження пам`яток місцевого значення були виключною компетенцією виконавчих комітет обласних Рад народних депутатів, при цьому, обласні державі адміністрації ще не стали правонаступниками відповідних виконавчих комітетів обласних Рад народних депутатів в тій частині, що суперечила повноваженням виконавчих комітетів, в тому числі передбаченим Законом УРСР «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», Законом України «Про охорону і використання пам`яток історії та культури». Крім того, Законом України «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» (спеціальний нормативний акт, що безпосередньо регулював правовідносини з охорони пам`яток історії та культури) в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного розпорядження, не передбачено жодних повноважень для обласних, місцевих державних адміністрацій стосовно виявлення та затвердження переліків пам`яток історії та культури. Жодним нормативним актом не передбачено правовий статус Українського спеціалізованого науково-дослідного інституту «Укрпроектреставрація» у сфері охорони культурної спадщини, а також правовий статус та значення проведених цим інститутом інвентаризацій. Зокрема, без посилання на жодну правову норму відповідач та третя особа стверджують, що саме інвентаризація Українського спеціалізованого науково-дослідного інституту «Укрпроектреставрація» стала єдиною та достатньою підставою для визнання включення нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, б. 17, до переліку пам`яток культурної спадщини. Позивач зауважує, що Дніпропетровська обласна державна адміністрація зазначає про те, що інвентаризація була здійснена, а розпорядження прийнято з метою впорядкування справи обліку, охорони і збереження історико-культурної спадщини Дніпропетровської області. При цьому, Інструкцією про порядок обліку, забезпечення схоронності, утримання, використання та реставрації нерухомих пам`яток історії та культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13.05.1986 року №203, що діяла станом на дату прийняття оскаржуваного розпорядження і якою регулювався порядку виявлення та обліку пам`яток культурної спадщини, взагалі не було передбачено такого способу виявлення пам`ятку історії та культури як інвентаризація. Крім того, зазначеним нормативним актом взагалі не було передбачено можливості здійснення інвентаризації пам`ятників культурної спадщини. На думку позивача, Український спеціальний науково-реставраційний проектний інститут «Укрпроектреставрація» не визначений законодавством органом, уповноваженим складати переліки виявлених пам`яток історії та культури.Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2021 року, яке залишено в силі постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року, позовні вимоги задоволено повністю.
Постановою Верховного Суду від 20.05.2022 року скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 року справу прийнято до провадження суддею Златіним С.В. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
27.06.2022 року Управління культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації надано письмові пояснення, у яких останнє просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки оскаржуване рішення прийнято правомірно згідно чинного на той час законодавства України, а саме: Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Указу Президента України від 21.08.1995 року № 760/95. Підставою для прийняття оскаржуваного рішення була інвентаризація історичної забудови та паспортизація пам`яток архітертури та містобудуваня Дніпропетровської області НДІ Укрпроектреставрація». Процедурні помилки не зумовлюють скасування правильного по суті рішення суб`єкта владних повноважень.
12.07.2022 року позивач надав суду письмові пояснення, у яких просить суд задовольнити позовні вимоги. Також позивач наголошує на тому, що оскаржуваний акт є саме індивідуальним актом, а не нормативним актом.
12.07.2022 року Управління культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації надано письмові пояснення.
Відповідач надав суду 31.08.2022 року газету «Вісті Приніпров`я» від 20.07.2022 року№ 28 (4080) з публікацією оголошення про розгляд даної справи.
Ухвалою суду від 01.09.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач у судовому засідання підтримав заявлені позовні вимоги.
Відповідач у судовому засіданні заперечував проти позову.
Третя особа 1 у судовому засіданні заперечувала проти позову.
Третя особа 2 у судовому засіданні заперечувала проти позову та надала суду облікову картку пам`ятника архітектури місцевого значення на Виробниче підприємство за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, 17.
Суд, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, встановив наступне.
Предметом спору є правомірність розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 12.04.1996 року №158-р «Про затвердження Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області» у частині включення в додаток до вказаного розпорядження об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, буд. 17 (адреса після перейменування: м. Дніпро, пр. Пушкіна, б.4), охоронний номер 114.
Тобто позивач оскаржує рішення відповідача лише в частині.
Суд перед тим, як надати оцінку правомірності оскаржуваному рішенню відповідача, повинен визначитися із тим, чи є рішення відповідача в частині, що оскаржується, нормативно-правовим актом або індивідуальним актом.
У статті 4 КАС України визначено терміни "нормативно-правовий акт" та "індивідуальний акт":
- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;
- індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Згідно з пунктом 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (із змінами та доповненнями) на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб`єктами нормотворення в електронній (через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади) або паперовій формі в порядку, визначеному Мін`юстом, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.
У Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15 травня 2013 року № 883/5) визначено, що нормативно-правовий акт - офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.
Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.
Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.
Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27.12.2001 № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22.07.1991 (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23.06.1997 № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).
Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу - є їх коло. Адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установляюются права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати якесь юридичне значення).
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2019 року у справі № 826/14366/15, від 9 квітня 2020 року у справі № 807/150/16, від 9 грудня 2020 року у справі № 813/746/18, від 24 червня 2021 року у справі № 560/3160/20 та від 1 лютого 2022 року у справі № 160/1936/21.
Суд зазначає, що варто розуміти «дух» КАС України стосовно підходів до розгляду справ щодо законності актів, які містять положення, що відповідають основним критеріям «норми права»: 1) суттєвий та 2) довготривалий вплив на суспільно-управлінські відносини.
На час прийняття спірного розпорядження правовідносини у сфері охорони пам`яток історії та культури, у тому числі місцевого значення, регулювались Законом УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури».
Відповідно до частини першої статті 8 цього Закону виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону і використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури.
Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури.
На час прийняття спірного розпорядження повноваження державних обласних адміністрацій, голів цих адміністрацій визначались Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію, затверджену Указом Президента України від 21 серпня 1995 року № 760/95, пунктом 9 якого визначалось, що головам державної адміністрації підпорядковуються з питань здійснення делегованих повноважень державної виконавчої влади голови та очолювані ним виконавчі комітети сільських, селищних, районних у містах (там, де вони створені), міських Рад.
Частиною першою статті 46 Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України (чинного на час прийняття спірного розпорядження) визначалось, що органами державної виконавчої влади в областях, містах Києві та Севастополі (як містах загальнодержавного значення) і районах (крім районів у містах, за винятком міст Києва та Севастополя) є відповідно обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, які очолюють голови цих адміністрацій.
Крім того, згідно з частиною першою статті 16 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» (чинному на час прийняття спірного розпорядження) пам`ятки історії та культури, незалежно від того, в чиїй власності вони перебувають, підлягають державному облікові.
Частиною першою статті 17 цього Закону передбачено, що з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення.
Згідно з пунктом 6 Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію, затвердженого Указом Президента України від 21 серпня 1995 року № 760/95, голова державної адміністрації очолює відповідно обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію, здійснює керівництво її діяльністю, несе персональну відповідальність за виконання покладених на державну адміністрацію завдань і здійснення нею своїх функцій.
Пунктом 24 цього Положення визначено, що голова державної адміністрації в межах повноважень на основі та на виконання законодавства видає розпорядження, організовує та контролює їх виконання.
Розпорядження голови державної адміністрації є обов`язковими для виконання на відповідній території підприємствами, установами, організаціями та громадянами.
Розпорядження голови державної адміністрації, які стосуються прав та інтересів громадян або мають загальний характер, доводяться до загального відома через засоби масової інформації.
Частинами першою-другою статті 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (у редакції, чинній на момент розгляду цієї справи у суді) визначено, що голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.
Проекти розпоряджень нормативно-правового характеру погоджуються з керівниками відповідних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій.
Отже, аналіз наведених положень дає змогу стверджувати, що розпорядження голови Дніпропетровської ОДА містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово.
Затверджуючи своїм рішенням перелік пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області, голова Дніпропетровської ОДА забезпечив виявлення та облік об`єктів культурної та історичної спадщини, тобто здійснив нормативне регулювання відносин у сфері охорони пам`яток культурної спадщини місцевого значення.
Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу є їх коло. Адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу правових актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установлюються права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати якесь юридичне значення).
З огляду на вищенаведене, суд зазначає, що розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р «Про затвердження пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області» є нормативно-правовим актом.
Аналогічну позицію займає Верховний Суд у постанові від 20.05.2022 року у справі № 160/9717/21.
Процедура оскарження нормативно-правових актів визначена у статтях 264,265 КАС України.
З аналізу цих статей убачається, що особливістю провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів є те, що для таких категорій спорів передбачено, фактично, необмежене коло осіб, які можуть ініціювати відкриття відповідного провадження в адміністративному суді; необмежене в часі право на доступ до суду для ініціювання такого спору; додаткові гарантії інформування всіх про початок розгляду судом такого спору; додаткові процесуальні гарантії для сторін, що надаються згідно з положеннями КАС України у справах, що розглядаються за правилами загального позовного провадження; спеціальні повноваження суду, спрямовані на гарантування ефективного захисту.
Стосовно правомірності оскаржуваного рішення відповідача в частині.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Озерна площа» (код ЄДРПОУ 41826171) зареєстровано як юридична особа 22.12.2017 року.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна Товариству з обмеженою відповідальністю «Озерна площа» на праві власності належить адміністративно-побутовий корпус з підвалом літ. А-3, А[1]-1,а, а [1]-3037 кв.м.; тунель літ. а-1-74 кв.м.; прохідна літ. Б-1, Б[1]-1, б-б[4]-128,8 кв.м., механічна майстерня, котельна, димова труба, магазин, відділ кадрів літ. В-1; В[1]-2, в-450,2 кв.м.; головний корпус, відділ пляшкомийної машини, будівля приготування розчинів з підвалом та надбудовами літ. Г-2, г, г-1, г[4], г[5], склад готової продукції літ. Г[1]-2, Г[2]-2, г[1]-г[3], будівля спиртосховища літ. Г[3]-1-Г[5]-1-5628,7 кв.м.; побутові приміщення шоферів, гараж з прибудовою літ. Д-2, Д[1]-1, Д[2]-1, д, д[1]-429,6 кв.м.; посудний цех літ. Е-2, е-1, е[1]-е[6]-1111,5 кв.м.; галерея літ. е-1-16, 02 кв.м.; трансформаторний кіоск літ. Є-1-31,9 кв.м.; компресорна, літ. Ж-1, ж-126 кв.м.; газорозподільний пункт літ. 3-1-16,4 кв.м.; навіс літ. И-23 кв.м.; навіс літ. 1-34 кв.м.; зварювальний збірник літ. ї-23,2 кв.м.; склад балонів літ. Й-11 кв.м.; убиральня літ. К-1-6 кв.м.; огорожа №1-10; резервуар протипожежний №11 збірник склобоя №12; бункер склобоя №13; мощення -І,ІІ, III, який розташований за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ (місто Дніпро), проспект Пушкіна, будинок 4.
Підставою виникнення права власності у ТОВ «Озерна площа» на зазначений об`єкт нерухомого майна є акт приймання-передачі нерухомого майна №1 від 28.12.2017 року. Видавник: ТОВ «Агроцентр Плюс» - ТОВ «Озерна площа».
З листування ТОВ «Озерна площа» з Державним підприємством «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» Національної академії аграрних наук України», позивачу стало відомо про те, що об`єкт нерухомого майна до 2003 року мав адресу: м. Дніпро, вул. Шмідта, буд. 17. Адреса нерухомого майна була змінена відповідно до розпорядження виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 25.03.2003 року №299р.
Представник позивача направив адвокатський запит до Управління культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, в якому просив надати наступну інформацію:
- чи приймалось рішення повноважного суб`єкта владних повноважень про визнання об`єкта нерухомого майна за адресою: м. Дніпро, проспект Пушкіна, буд. 4 (колишня адреса: м. Дніпропетровськ, вул. Шмідта, буд. 17) об`єктом культурної спадщини? Якщо так, надати докази та документи, що підтверджують зазначені обставини, в тому числі, але не виключно, копію тексту рішення суб`єкта владних повноважень, яким було прийнято рішення про визнання об`єкта нерухомого майна за адресою: м. Дніпропетровськ (м. Дніпро), вул. Шмідта, буд. 17 / проспект Пушкіна, буд. 4 об`єктом культурної спадщини;
- на підставі яких документів та відомостей було прийнято рішення повноважного суб`єкта владних повноважень, визначеного у п. 1 (якщо воно приймалось)? Чи складалась облікова документація стосовно об`єкта нерухомого майна за адресою: м. Дніпро, проспект Пушкіна, буд. 4 (колишня адреса: м. Дніпропетровськ, вул. Шмідта, буд. 17) та чи визначалась історична, наукова, художня або культурна цінність зазначеного об`єкту нерухомого майна? Надати докази та документи, що підтверджують зазначені обставини.
31.05.2021 року Управлінням культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації надано відповідь, оформлену листом за вих. №1005/0/161-21, яким повідомлено, що будівля, розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, 17 є пам`яткою архітектури місцевого значення «Виробниче підприємство», охоронний № 114, взята на державний облік розпорядженням голови Дніпропетровської облдержадміністрації від 12.04.1996 року № 158-р. Розпорядження голови облдержадміністрації від 12.04.1996 року №158-р прийнято відповідно до владних повноважень, визначених законами та законними актами. Підставою для прийняття зазначеного розпорядження була інвентаризація історичної забудови міста Дніпро (Дніпропетровськ до 19.05.2016), яка проводилася базовим науково-дослідним інститутом України «УкрДніпропроектреставрація», який підпорядковувався спеціально уповноваженому на той час органу в сфері охорони культурної спадщини - Держбуду. На теперішній час, на пам`ятку архітектури місцевого значення «Виробниче підприємство» виготовлено облікову документацію. Відповідно до облікової документації (облікова картка), предметом охорони зазначеної пам`ятки є зовнішній об`єм пам`ятки до увінчуючого карнизу.
До відповіді долучено розпорядження голови Дніпропетровської облдержадміністрації від 12.04.1996 року № 158-р «Про затвердження Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області» та додаток до розпорядження, в графі 114 якого зазначено, що до об`єктів пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області віднесено Виробниче підприємство за адресою: вул Шмідта, 17, м. Дніпропетровськ.
08.06.2021 року Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради надано відповідь на адвокатський запит представника позивача, оформлену листом №8/7-42, якою повідомлено, що згідно з науково-проєктною документацією «Історико-архітектурний опорний план. Визначення меж, режимів використання, режимів регулювання забудови історичних ареалів м. Дніпра», затвердженою рішенням Дніпровської міської ради від 02.09.2020 року № 84/60 «Про затвердження проекту внесення змін до генерального плану розвитку м. Дніпра», будівля за адресою: м. Дніпро, просп. Пушкіна, буд. 4 (колишня адреса: м. Дніпропетровськ, вул. Шмідта, буд. 17), а саме: головний корпус, відділ пляшкомийної машини, будівля приготування розчинів з підвалом та надбудовами (літ по плану Г-2), склад готової продукції (літ. по плану Р1-2, Г2-2), будівля спиртосховища (по плану літ. Г3-1, Г4-1, Г5-1), є пам`яткою архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області «Виробниче підприємство», охоронний номер 114, відповідно до розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 12.04.1996 року № 158-р «Про затвердження Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області». Зазначено, що документація на пам`ятку, складена до 12.04.1996 року, в управлінні відсутня і не передавалась у розпорядження.
Не погоджуючись з процедурою прийняття розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 12.04.1996 року №158-р «Про затвердження переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області» у частині включення в додаток до вказаного розпорядження об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, буд. 17 (адреса після перейменування: м. Дніпро, пр. Пушкіна, б.4), охоронний номер 114, позивач звернувся до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з ст. 8 Закону України "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону і використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури.
Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Статтею 17 Закону України "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" передбачено, що з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення.
Віднесення пам`яток історії та культури до категорії пам`яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.
Переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Перелік пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об`єктів з переліків пам`яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української РСР.
Внесення об`єктів у переліки пам`яток історії та культури і виключення з них провадяться за поданням спеціально уповноважених державних органів охорони пам`яток історії та культури.
Отже, затвердження переліків пам`яток історії та культури місцевого значення було віднесено законом до повноважень виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів.
Переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Перелік пам`яток місцевого значення затверджуютьсявиконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об`єктів з переліків пам`яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української РСР.
Необхідно зазначити, що повноваження місцевих державних адміністрацій як органів виконавчої влади визначеноЗаконом України №586-ХІV від 09.04.1999 року Про державні місцеві адміністраціїі тільки з моменту вступу вказаногоЗаконув дію місцеві державні адміністрації могли затверджувати переліки пам`яток історії та культури місцевого значення.
Враховуючи, що відповідного рішення про затвердження переліку пам`яток історії та культури місцевого значення до 1999 року виконавчого комітету Дніпропетровської обласної Ради, а з 1999 року рішення обласної державної адміністрації, відповідачі не надали, можна зробити висновок, що згідно з нормами Закону УРСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури, у встановленому цим Законом порядку, спірний об`єкт не був визначений як пам`ятка історії та культури місцевого значення.
Таким чином, суд погоджується з твердженням представника позивача про недотримання процедури прийняття розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 12.04.1996 року №158-р «Про затвердження переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області» у частині включення в додаток до вказаного розпорядження об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, буд. 17 (адреса після перейменування: м. Дніпро, пр. Пушкіна, б.4), охоронний номер 114.
Згідно з частиною 2 ст. 16 Закону України "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", відповідно до Закону СРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" державний облік пам`яток історії та культури здійснюється в порядку, який визначається Радою Міністрів СРСР.
Відповідно до пункту 13 Положення про охорону та використання пам`яток історії та культури, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 16.09.1982 року №865, державний облік пам`яток історії та культури включає виявлення та обстеження пам`яток, визначення їх історичної, наукової, художньої або іншої культурної цінності, фіксацію та вивчення, складання облікових документів, ведення державних переліків нерухомих пам`яток. Порядок державного обліку пам`яток історії та культури і форми облікових документів встановлюються Міністерством культури СРСР або Головним архівним управлінням при Раді Міністрів СРСР в залежності від виду пам`яток.
Пунктами 3.3, 9, 20 Інструкції про порядок обліку, забезпечення схоронності, утримання, використання та реставрації нерухомих пам`яток історії та культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13.05.1986 року №203, встановлено порядок, за яким об`єкт, що становить історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність, визнається пам`яткою історії та культури шляхом включення його у відповідний державний перелік нерухомих пам`яток історії та культури в залежності від виду та категорії охорони пам`ятки. Приналежність нерухомої пам`ятки історії та культури до відповідного виду та категорії визначається при складанні документів державного обліку пам`яток та встановлюється при затвердженні відповідного державного переліку нерухомих пам`яток історії та культури. Державний облік пам`яток історії та культури включає: виявлення, дослідження пам`яток, визначення їх історичної, наукової, художньої або іншої культурної цінності, фіксацію та вивчення, складання облікової документації, ведення державних переліків нерухомих пам`яток.
Згідно з пунктами 10, 15, 16 Інструкції про порядок обліку, забезпечення схоронності, утримання, використання та реставрації нерухомих пам`яток історії та культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13.05.1986 року №203, на кожну нерухому пам`ятку та щойно виявлений об`єкт, що становить історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність, складається облікова картка, що містить відомості про місцезнаходження, датування, характер сучасного використання, ступінь збереження пам`ятки або щойно виявленого об`єкту, наявність наукової документації, місце її зберігання, короткий опис та ілюстративний матеріал (за формою, встановленою у додатку №3). На кожну нерухому пам`ятку складається паспорт, який є обліковим документом, що містить суму наукових відомостей і фактичних даних, що характеризують історію пам`ятки і її сучасний стан, місцезнаходження в навколишньому середовищі, оцінку історичного, наукового, художнього або іншого культурного значення, відомості про її територію, пов`язані з нею споруди, сади, парки, перебуваючі в ній твори мистецтва, предмети, що становлять культурну цінність, про зони охорони, а також про основні історико-архітектурні та бібліографічні матеріали. В паспорті зазначається категорія охорони та вид пам`ятки з посиланням на затверджуючий документ (за формою, встановленою у додатку №4). Документи державного обліку пам`яток історії та культури, в тому числі виключених з державних переліків пам`яток, підлягають обов`язковому постійному зберіганню у відповідних центрах наукової документації державних органів охорони пам`яток (додаток №1). Додатком 1 до вказаної Інструкції встановлено перелік обов`язкової документації, що супроводжує державний облік пам`яток, яка складається в кількох екземплярах та підлягає зберіганню в державних органах охорони пам`яток історії та культури; у цьому переліку серед іншого зазначено: оригінал та копії державних переліків нерухомих пам`яток історії та культури місцевого значення, облікові картки пам`яток, паспорти пам`яток, картки негативних фондів, картки обмірних фондів, бібліографія, охоронно-орендні договори, охоронні договори та охоронні зобов`язання, акти технічного стану пам`яток, інвентарні описи цінних фрагментів фасадів та інтер`єрів пам`яток, карти-схеми розташування пам`яток, історико-архітектурні опорні плани, плани зон охорони, фотодокументація, обмірні креслення, графічні замальовки, акварелі, наукові звіти про проведення дослідних і ремонтно-реставраційних робіт на пам`ятках.
Таким чином, на час винесення оскаржуваного розпорядження законодавством було регламентовано чітку і послідовну процедуру включення об`єкту до державного переліку нерухомих пам`яток історії та культури, яка складається з таких обов`язкових етапів: 1) виявлення пам`ятки; 2) визначення її історичної, наукової, художньої або іншої культурної цінності; 3) фіксація та вивчення; 4) складання повного переліку державної облікової документації (в тому числі, облікових карток, паспортів, карток негативних та обмірних фондів, актів технічного стану пам`яток, інвентарних описів цінних фрагментів фасадів та інтер`єрів пам`яток, карт-схем розташування пам`яток, історико-архітектурних опорних планів, планів зон охорони, фотодокументації, обмірних креслень, графічних замальовок, наукових звітів про проведення дослідних і ремонтно-реставраційних робіт на пам`ятках, тощо), виключно при складанні якої визначалась приналежність нерухомої пам`ятки історії та культури до відповідного виду та категорії; 5) включення об`єкту у відповідний державний перелік нерухомих пам`яток історії та культури в залежності від виду та категорії охорони пам`ятки.
При цьому лише одночасне дотримання всіх зазначених етапів у сукупності було єдиною та необхідною правовою підставою для взяття об`єкту на державний облік та включення його до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури".
Натомість, судом встановлено, що відсутні докази складання на об`єкт нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Шмідта, 17, (м. Дніпро, пр. Пушкіна, 4) передбаченої законодавством облікової документації, яка повинна включати повний перелік наведених документів, а також відсутні будь-які документи, які б підтверджували факт фіксації та визначення історичної, наукової, художньої або іншої культурної цінності цього об`єкту, тому судом встановлено недотримання процедури включення вказаного об`єкту до переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області.
Відповідач обґрунтовує включення об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Шмідта, 17, (м. Дніпро, пр. Пушкіна, 4) до Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області, затвердженого розпорядженням від 12.04.1996 року №158-р, тією обставиною, що за результатами проведеної інвентаризації історичної забудови міста Дніпропетровська, яка проводилася Українським спеціальним науково-реставраційним проектним інститутом "Укрпроектреставрація" було складено перелік виявлених пам`яток містобудування та архітектури, до якого внесено об`єкт нерухомого майна по вул. Шмідта, 17 як такий, що становить історичну, наукову і художню цінність.
Судом встановлено, що жодним нормативним актом не передбачений правовий статус Українського спеціалізованого науково-дослідного інституту «Укрпроектреставрація» у сфері охорони культурної спадщини, а також правовий статус та значення проведених цим інститутом інвентаризацій.
Відповідач вказує, що інвентаризація була здійснена, а розпорядження прийнято з метою впорядкування справи обліку, охорони і збереження історико-культурної спадщини Дніпропетровської області.
Однак, Інструкцією про порядок обліку, забезпечення схоронності, утримання, використання та реставрації нерухомих пам`яток історії та культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13.05.1986 року №203, що діяла станом на дату прийняття оскаржуваного розпорядження і якою регулювався порядок виявлення та обліку пам`яток культурної спадщини, взагалі не було передбачено такого способу виявлення пам`ятку історії та культури як інвентаризація, крім того, зазначеним нормативним актом взагалі не було передбачено можливості здійснення інвентаризації пам`ятників культурної спадщини.
Разом з тим, Український спеціальний науково-реставраційний проектний інститут «Укрпроектреставрація» не визначений законодавством органом, уповноваженим складати переліки виявлених пам`яток історії та культури.
Викладені відповідачем доводи про підпорядкування НДІ «Укрпроектреставрація» з 1992р Державному комітету України у справах будівництва і охорони історичного середовища, а з грудня 1997р Державному комітету будівництва, архітектури та житлової політики України суд не може визнати такими, що підтверджують правомірність Розпорядження Голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 12.04.1996 року №158-р, як з наведаних вище обставин, а також з урахуванням того, що посилання відповідача на інвентаризацію НДІ «Укрпроектреставрація» не підтверджено будь-якими доказами про доручення (рішення повноважних осіб, тощо) вказаному НДІ «Укрпроектреставрація» проводити інвентаризацію історичної забудови та паспортизацію пам`яток архітектури і містобудування Дніпропетровської області, також як і не надано суду копії або примірника документально оформленої інвентаризації НДІ «Укрпроектреставрація», з якої можливо б було зрозуміти мету її проведення і інформацію про адресата його подальшого отримання.
Окрім того, суд зазначає, що відповідачем не наведено будь-яких вмотивованих пояснень стосовно нормативно обґрунтованої можливості формувати Перелік (Список) пам`яток історії та культури лише на підставі інвентаризації НДІ «Укрпроектреставрація», але без попереднього виявлення об`єктів нерухомості («пам`яток») і оформлення на них облікових документів, та без отримання висновків про доцільність занесення конкретного об`єкта до Переліку «пам`яток культурної спадщини», хоча наявність перелічених дій та документів станом на квітень 1996 року були необхідною правовою підставою для включення об`єкту нерухомості до списків (переліків) пам`яток історії та культури, і відповідно, не могли підмінятися іншими, невстановленими законом процедурами.
Водночас наведена відповідачем обставина не спростовує встановленої законодавством необхідності складати облікову документацію на виявлені об`єкти, що становлять історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність.
У тексті розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 12.04.1996 року № 158-р взагалі відсутнє посилання на таку підставу для прийняття розпорядження як інвентаризація пам`ятників культурної спадщини. Відтак, відсутні докази того, що саме інвентаризація зумовила і стала підставою для прийняття оскаржуваного у цій справі розпорядження.
Враховуючи викладене, суд вважає, що достатні та необхідні правові підстави для включення об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Шмідта, 17, (м. Дніпро, пр. Пушкіна, 4), до Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області, затвердженого розпорядженням від 12.04.1996 року №158-р, у відповідача були відсутні.
Відтак, відповідачем, при винесенні розпорядження від 12.04.1996 року №158-р стосовно зазначеного об`єкту порушено вимоги ст.ст. 8, 16, 17 Закону України "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", Положення про охорону та використання пам`яток історії та культури, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 16.09.1982 року №865, та приписи Інструкції про порядок обліку, забезпечення схоронності, утримання, використання та реставрації нерухомих пам`яток історії та культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13.05.1986 року №203.
З аналізу наведених правових норм та з огляду на встановлені обставини, суд робить висновок, що відповідач на дату прийняття оскаржуваного розпорядження від 12.04.1996 року №158-р не мав повноважень для віднесення об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Шмідта, 17, (м. Дніпро, пр. Пушкіна, 4), до пам`яток історії та культури місцевого значення, зокрема і повноважень визначати їх приналежність до пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення, також як і не мав повноважень включати їх до переліку пам`яток історії та культури місцевого значення, що вказує на протиправність розпорядження та необхідність його скасування в цій частині.
Таким чином, включення відповідачем у додаток до розпорядження голови Дніпропетровської обласної держаної адміністрації від 12.04.1996 року №158-р (до Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області) об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Шмідта, 17, (м. Дніпро, пр. Пушкіна, 4), є необґрунтованим, вчинене без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення (вчинення дії), та не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачений законами України.Суд важає, що відповідач у цій справі взагалі не може посилатися на норми Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-III (прийнятий тільки 08.06.2000 року), положення якого не були покладені в основу оскаржуваного Розпорядження Голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації № 158-р від 12.04.1996 року «Про затвердження Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області», що саме і позбавляє адміністративний суд можливості приймати такі доводи відповідача до уваги, як підставу для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі.
На переконання суду відповідачем у цій справі перебільшано значення положень Указу Президента України «Про Положення про місцеву державну адміністрацію» від 14.04.1992 № 252 (пунктів 2 та 3) та Указу Президента України від 21.08.1995 № 760/95 «Про Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію і Положення про районну, районну у містах Києві та Севастополі державну адміністрацію» (пункт 18), якими на думку відповідача підтверджується правомірність винесеного Головою облдержадміністрації Розпорядження від 12.04.1996 № 158-р. з огляду на отриманні місцевими державними адміністраціями повноваження та правонаступництво по прийнятим виконавчими комітетами відповідних Рад народних депутатів рішенням, взятим зобов`язанням і покладеним на них обов`язків у тій їх частині, яка не суперечить Законам України «Про Представника Президента України» та «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування».
Так, затвердженим Указом Президента України від 14.04.1992 № 252 Положенням про місцеву державну адміністрацію до повноважень місцевих держадміністрацій - взагалі не передавалися будь-які питання у сфері охорони «пам`яток культурної спадщини», а п.4 ст.18 Указу Президента України від 21.08.1995 № 760/95 до повноважень Державної адміністрації для виконання покладених на неї завдань у галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування транспорту і зв`язку - було віднесено тільки «організацію та контроль відповідно до законодавства охорону, реставрацію та використання пам`яток архітектури і містобудування, палацово-паркових, паркових та історико-культурних ландшафтів», що абсолютно не наділяло їх компетенцією у галузі охорони і використання пам`яток історії та культури щодо забезпечення виявлення, обліку, охорони і використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території відповідної місцевої державної адміністрації, та не означало наявність у держадміністрації повноважень на затвердження Переліку (Списків) пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення.
Одночасно, суд звертає увагу, що відповідач заперечуючи проти позову у цій справі, проігнорував той факт, що на момент винесення спірного Розпорядження № 158-р від 12.04.1996 року, правовою основою діяльності щодо охорони і реставрації пам`яток містобудування і архітектури були: Основи законодавства України про культуру 1992 року, Закон Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» № 3600-IX від 13.07.1978 (далі Закон № 3600-IX), і наведеними у ст.7, ст.8, ст.10, ст.16 приписами цього Закону було чітко визначено, що:
- Державне управління в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури здійснюється Радою Міністрів СРСР, Радою Міністрів Української РСР, виконавчими комітетами обласних, районних, міських, районних у містах, селищних і сільських Рад народних депутатів, а також спеціально уповноваженими на те державними органами охорони пам`яток відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР. А спеціально уповноваженими державними органами охорони пам`яток історії та культури в Українській РСР є Міністерство культури Української РСР, Державний комітет Ради Міністрів Української РСР у справах будівництва, Головне архівне управління при Раді Міністрів Української РСР та їх органи на місцях, а також інші державні органи, до компетенції яких законодавством Союзу РСР і Української РСР віднесено здійснення зазначених функцій.
- виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону і використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури. При цьому, саме виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.
- Державний контроль за охороною і використанням пам`яток історії та культури здійснюється Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами та спеціально уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР
- і усі пам`ятки історії та культури, незалежно від того, в чиїй власності вони перебувають, підлягають державному обліку, а який здійснюється в порядку, який визначається Радою Міністрів.
Посилання відповідача на Закони України «Про Представника Президента України» від 05.03.1992 № 2167-XII та «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» № 533-XII від 07.12.1990 (далі Закон № 533-XII), положенням яких нібито не суперечить прийняте місцевою державною адміністрацією спірне у цій справі Розпорядження № 158-р від 12.04.1996 року суд також визнає недоречними, оскільки зазначені Закони не містять в собі жодної норми, відповідно до якої місцева державна адміністрація або її Голова наділялися повноваженнями по виявленню «пам`яток культурної спадщини» та внесенню їх до Переліку, чи компетенцією у галузі обліку, охорони та використання пам`яток історії та культури. Про наведене переконливо свідчить зміст ст.52 Закону № 533-XII (в редакції чинній станом на 12.04.1996 року), яка прописує компетенцію обласної, районної Ради народних депутатів, з описом правомочності розглядати і вирішувати питання, віднесені законодавством до відання регіонального самоврядування, за винятком тих, які вирішуються виключно місцевими референдумами, та п.5 ст.39 Закону № 533-XII, саме Виконавчий комітет сільської, селищної, міської Ради народних депутатів уповноважений був здійснювати охорону і організує використання пам`яток історії та культури, переданих до відання місцевого самоврядування. За вказаних обставин суд доходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідача в оскаржуваній частині є протиправним.
Щодо способу захисту, який обрано позивачем.
Позивач у позовній заяві просить визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача в частині.
Однак судом під час розгляду справи встановлено, що оскаржуване рішення відповідача є нормативно-правовим актом.
Згідно ч.9 ст. 264 КАС України Суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
Таким чином, КАС України визначає спеціальний спосіб захисту у справах стосовно оскарження нормативно-правових актів: визнання акту протиправним та нечинним повінстю або в окремій частині.
Згідно вимог ч.2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
За вказаних обставин доводи позивача про втрату чинності нормативно-правовим актом у разі його визнання нечинним судом з моменту його прийняття є неприйнятними та відхиляються судом.
Оскільки позивач невірно обрав спосіб захисту порушених прав та суд вважає за необхідне відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України вийти за межі заявлених позовних вимог та визнати протиправним та нечинним розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 12.04.1996 року №158-р «Про затвердження Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області» у частині включення в додаток до вказаного розпорядження об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, буд. 17 (адреса після перейменування: м. Дніпро, пр. Пушкіна, б.4), охоронний номер 114, оскільки це є необхідним для захисту права та законних інтересів позивача.
Стосовно права позивача на оскарження рішення відповідача.
Відповідно до частини другої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Отже, у порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені, зокрема, Генеральний план, План зонування та інша містобудівна документація особою, щодо якої її застосовано або яка є суб`єктом правовідносин, в яких цей акт буде застосований. Під час розгляду таких справ адміністративні суди здійснюють оцінку законності оскаржуваного нормативно-правового акта та його відповідності актам вищої юридичної сили.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 16 березня 2021 року у справі № 640/9677/20 та від 24 червня 2021 року у справі № 560/3160/20.
Суд враховує, що відповідно до усталеної судової практики обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а та постанови Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16, від 21 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18).
Крім того, у постановах Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі № 826/11415/16, від 2 листопада 2018 року у справі № 826/22323/15, від 22 листопада 2018 року у справі № 826/14323/16 та від 14 лютого 2019 року у справі № 820/10582/15 сформульовано висновок, відповідно до якого адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача; підставами для визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
У Рішенні від 1 грудня 2004 року у справі № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційним Судом України розтлумачено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Також відповідно до правової позиції, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18, спір, що підлягає розгляду адміністративним судом, - це публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, та який виник у зв`язку з виконанням (рішення, дія), неналежним виконанням (рішення, дія) або невиконанням (бездіяльність) такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів, яка, за загальним правилом, встановлюється у суді першої інстанції за заявою однієї із сторін; такий спір є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин; метою вирішення такого спору є захист прав, свобод та інтересів особи або суспільних інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом впливу в межах закону на належного відповідача; такий спір повинен бути реальним (результат вирішення спору безпосередньо впливатиме на ефективний захист особи або суспільного інтересу у конкретних публічно-правових відносин) та існуючим на момент звернення з позовом; законом може бути визначено спеціальний порядок вирішення публічно-правового спору або встановлено обмеження стосовно суб`єкта звернення з відповідним позовом за умови наявності альтернативного суб`єкта з повною адміністративною процесуальною правоздатністю.
Оскільки позивач є власником об`єкту нерухомості, який розташований за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ (місто Дніпро), проспект Пушкіна, будинок 4, то останній вправі оскаржити рішення відповідача, оскільки останнє не дозволяє позивачу, як власнику нерухомого майна, у повній мірі реалізувати правомочності власника нерухомого майна.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про часткове задоволення позовної заяви, оскільки позивач невірно обрав спосіб захисту своїх порушених прав та законних інтересів.
Судові витрати підлягають розподілу згідно вимог ч.3 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 241-246 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Озерна площа» (пр-т Пушкіна, буд. 4, м. Дніпро, 49006, код ЄДРПОУ 41826171) до Дніпропетровської обласної державної адміністрації (пр-т Олександра Поля, буд. 1, м. Дніпро, 49004, код ЄДРПОУ 00022467), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації (вул. Ливарна, буд. 10, м. Дніпро, 49044, код ЄДРПОУ 38530952), Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (юридична адреса - пр-т Дмитра Яворницького, буд. 75, м. Дніпро, 49000; фактична адреса - вул. Січеславська Набережна, буд. 29А, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 42401150) про визнання протиправним та скасування розпорядження в частині задовольнити частково.
Визнати протиправним та нечинним розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 12.04.1996 року №158-р «Про затвердження Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області» у частині включення в додаток до вказаного розпорядження об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, буд. 17 (адреса після перейменування: м. Дніпро, пр. Пушкіна, буд. 4), охоронний номер 114.
В іншій частині заялених позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Озерна площа» за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної державної адміністрації судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1135 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 01 вересня 2022 року.
Суддя (підпис) С.В. Златін
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя С.В. Златін
Рішення не набрало законної сили
Суддя С.В. Златін
