Єдиний державний реєстр судових рішень
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/15017/20Головуючий у 1-й інстанції Грицай К.М. Провадження № 22-ц/817/107/22 Доповідач - Бершадська Г.В.Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 квітня 2022 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Бершадська Г.В.
суддів - Гірський Б. О., Дикун С. І.,
з участю секретаря - Панькевич Т.І.
представників апелянта - Ходюк К.М., ОСОБА_1
представника відповідача-позивача Осадчук С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2021 року (ухвалене суддею Грицай К.М., повний текст якого складено 30 вересня 2021 року) в цивільній справі №607/15017/20 за позовом Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви» до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви» про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, -
ВСТАНОВИВ :
У вересні 2020 року релігійна організація Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви (далі монастир) звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користуванням приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог вказує, що Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» (первина назва «Монастир Св. Теодора Студита»), є власником спірного будинку, який рішенням Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 08.07.1999 року № 133 передано у власність позивача для культових потреб монастиря. З 1999 року, за згодою власника, у вищевказаній будівлі проживала жіноча спільнота сестер Введення в Храм Пресвятої Богородиці, яка формувалася під опікою та духовним проводом монастиря Св. Теодора Студита та у подальшому розвинулася в жіночий монастир Введення у Храм Пресвятої Богородиці, як інститут єпархіального права. Відповідач ОСОБА_2 проживала та була зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 з 02.11.2011 на підставі прийняття її у монахи монастиря і надання керівництвом Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» окремого приміщення для задоволення її потреб у проживанні в процесі ведення спільного монашого життя. 27.04.2017 року з огляду на системні порушення монашої дисципліни і монаших правил, ігнорування розпорядженнями і вказівками єпархіального Єпископа та Верховного Архієпископа УГКЦ монастир Введення у Храм Пресвятої Богородиці було закрито та доручено с. Теодосії (Андрусяк) управляти справами монастиря до моменту заснування нового. 05.05.2017, у зв`язку із неприйняттям у дусі монашої покори розпоряджень церковного керівництва та розбіжностями у поглядах з очільницею монастиря, відповідач ОСОБА_2 з власної волі залишила монастир, припинила ведення з іншими монахами спільного монашого життя з одночасним припиненням проживання в ньому, чим вчинила односторонній правочин, з яким пов`язується припинення користування. Вказує з посиланням на п. 2,4 ч. 1 ст. 406 ЦК України, що сервітут припиняється у разі відмови особи, в інтересах якої встановлений та припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту. З огляду на вищенаведене, позивач вважає, що ОСОБА_2 втратила право користування спірним приміщенням.
09 листопада 2020 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до релігійної організації Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви в якому просила зобов`язати релігійну організацію «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом вселення її до будинку та передачі дублікату ключів від нього.
В обґрунтування позовних вимог вказала, що вона, монахиня с. Євтимія, в миру ОСОБА_2 , прийшла до монастиря 19.08.1996 року. Постриг в рясу отримала 21.09.2004, а постриг у Малу схиму 29.09.2008, у монашому стані перебуває понад 24 роки. З 02 листопада 2011року вона, як монахиня монашої спільноти сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці, проживала разом з іншими членами даного чернечого інституту за адресою: АДРЕСА_1 в місці, де знаходиться дім, до якого вона приписана і набула право користування ним. В її користуванні перебувала кімната - келія, що розташована на другому поверсі поруч з бібліотекою під назвою келія святої ОСОБА_3 від якої в неї є ключ. 05 травня 2017 року вона вимушено залишила спірне житлове приміщення з метою уникнення постійних конфліктів із незаконно призначеною ігуменею с. Теодосією ( ОСОБА_4 ) та незаконних дій владики ОСОБА_5 . Про нестерпні умови перебування вона разом з іншими сестрами повідомляла місцевого єпископа й зверталися до Синоду єпископів УГКЦ. Іншого житла у неї немає, її особисті речі залишилися в спірному житлі. З 01 лютого 2018 року і по теперішній час ОСОБА_2 разом з іншими сестрами монашої спільноти робила неодноразові спроби повернутися до спірного житла, однак через заміну замків не могла пройти на територію монастиря, при розмові їй було повідомлено, що владика заборонив пускати сестер на територію. У зв`язку з тим, що відповідач чинить перешкоди у користуванні спірним житлом, вона вимушена тимчасово проживати в інших різних місцях.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2021 року в задоволенні позову релігійної організації Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви до ОСОБА_2 про визнання особи такою що втратила право на користування приміщенням відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» про усунення перешкод в користуванні житлом задоволено частково. Зобов`язано Релігійну організацію «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» усунути та не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом надання постійного безперешкодного доступу до даного житлового приміщення та надати дублікати ключів від воріт, вхідних дверей даного житлового приміщення.
Стягнуто з Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» в користь ОСОБА_2 840 грн. 80 копійок сплаченого судового збору.
В апеляційній скарзі релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2021 року та винести нове рішення яким задовольнити їх позовні вимоги у повному обсязі, а у задоволені зустрічного позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції необґрунтовано, всупереч фактичним обставинам справи, прийшов до висновку про застосування до спірних правовідносин норм ЖК УРСР та безпідставно визначає, що будівлі по АДРЕСА_1 мають статус житлового приміщення. Об`єкт будівлі по АДРЕСА_1 .Бірки не належить до житлового фонду та використовується позивачем відповідно до мети його діяльності, яка визначається ст. 7 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації.
Вказує на те, що судом не встановлено та не доведено ОСОБА_2 , що відповідачка мала конкретно визначену кімнату місця її проживання у спірному будинку і що в такому конкретному житловому приміщенні вона проживала тривалий час. Крім того, згідно інвентарної справи у спірній будівлі відсутні житлові кімнати, натомість зазначаються келії спеціальні місця монастирської будівлі до яких приписані черниці. Порядок перебування черниць в монастирі регулюється законодавством про свободу совісті та діяльності релігійних організацій, внутрішніми настановами УГКЦ, у т. ч. Кодексом канонів Східних Церков (ККСЦ), а не ЖК Української РСР.
Окрім того, вказує на те, що перебування на території монастиря особи, яка не є членом чернечої інституції позбавляє можливості власника використовувати приміщення за цільовим призначенням. Будівлі по АДРЕСА_1 .Бірки використовуються для культових потреб новоутвореної чернечої інституції - Свято-Благовіщенської монашої спільноти, члени якої приписані до дому спільноти. Таким чином, проживання у вказаній будівлі ОСОБА_2 , яка не є членом Свято-Благовіщенської монашої спільноти та взагалі звільнена з чернечого (монашого) стану, позбавляє можливості позивача на власні дії щодо даного майна.
У судовому засіданні представники апелянта - ОСОБА_6 та ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримали, зіславшись доводи зазначені в апеляційній скарзі.
Представник відповідачки-позивачки ОСОБА_2 адвокат Осадчук С.С. проти апеляційної скарги заперечила та суду пояснила, що жіночий монастир Введення в Храм Пресвятої Богородиці в якості юридичної особи зареєстрований не був, а тому посилання апелянта на те, що сторони є суб`єктами канонічного права є безпідставними. Фактично між сторонами виник звичайний житловий спір, який правильно вирішено судом.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак, таким вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» зареєстрована як юридична особа, Ідентифікаційний код №24620256, засновник - релігійна організація «Тернопільсько-Зборівська Архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви», відомості про юридичну особу включено 15.05.2007 року, про що свідчить витяг з державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до статуту релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» (далі- Статут), який прийнято рішенням загальної ради Монастиря Святого Теодора Студита 19 червня 2017 року, зареєстрований в міністерстві культури, наказ № 835 від 31 серпня 2017 року, (попередня назва - монастир Святого Теодора Студита) є релігійною спільнотою монахів що живуть згідно правил східного членства.
У п. 1.13 Статуту вказано, що Монастир, як юридична особа користується правами та несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і цього статуту: володіє, користується та розпоряджається майном, що належить йому на праві власності, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов`язки, виступати стороною в суді, господарському та третейських судах має право вчиняти будь-які правочини, укладати договори, що не суперечать чинному законодавству, а також цьому статуту.
Відповідно до п.2.2 Статуту монахи монастиря проживають відокремлено в монастирі з обмеженою для вступу сторонніх осіб територією (клявзурою).
11.10.2017 року проведено державну реєстрацію зміни найменування юридичної особи з монастир Св. Теодора Студита на «Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ».
Згідно Грамоти Єпископа Тернопільського УГКЦ кир Михаїла Сабриги від 14 червня 1999 року засновано монашу жіночу спільноту Введення в Храм Пресвятої Богородиці з осідком у смт.Великі Бірки Тернопільської Єпархії, яку поручено духовній та матеріальній опіці її засновника ОСОБА_7 , Ігумена монастиря св.Теодора Студійського у с.Колодіївка (т.1 а.с.40).
Згідно Грамоти Єпископа Тернопільсько-Зборівської Єпархії УГКЦ Михаїла в 2004 році в день св. Трьох Святителів надано благословення заснованому отцем Ігуменом Свято-Теодорівського монастиря Григорієм Планчаком у смт. Великі Бірки жіночому монастирю Введення в Храм Пресвятої нашої Богородиці і ОСОБА_8 (т.1 а.с.14).
Жіночий монастир Введення в Храм Пресвятої Богородиці і ОСОБА_8 в якості юридичної особи зареєстрований не був.
Внутрішні настанови діяльності УГКЦ встановлені Кодексом Канонів Східних Церков (ККСЦ).
Вказаним Кодексом, а також іншими нормами канонічного права (зокрема, Типіконами) врегульовано порядок створення, діяльності, ліквідації (скасування) монастирів, обсяг прав та обов`язків ченців, як членів монашої спільноти, у тому числі й з приводу користування майном монастиря, порядок набуття та позбавлення монашого стану.
Відповідно до § 1 Канону 433 ККСЦ монастирем називається чернечий дім, в якому члени прямують до євангельської досконалості, дотримуючись правил і традицій монашого життя.
Набуття монашого стану включає декілька етапів: «Кандидатура», «Послушництво» (новіціат), «Рясофорат» (тимчасова професія/тимчасові обіти), «Мала схима» (довічна професія/довічні обіти), «Велика схима».
Згідно Канону 913 ККСЦ члени чернечих інститутів, а також товариств спільного життя на подобу чернечих, набувають постійне місце проживання в місці, де знаходиться дім, до якого вони приписані і тимчасове місце проживання набувають у місці, де їх перебування продовжувалось принаймні до трьох місяців.
Канон 917 ККСЦ передбачає, що постійне або тимчасове місце проживання втрачається через вибуття з місця з наміром не вернутися, з дотриманням приписів канонів 913 і 915.
Згідно із Каноном 495 ККСЦ член, який після складення професії незаконно залишив монастир, повинен невідкладно вернутись у монастир. Настоятелі повинні його старанно розшукувати і, якщо він повернеться під впливом справжнього розкаяння, прийняти. У противному випадку його слід покарати згідно з приписами права або навіть відпустити.
Відповідно до рішення Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 08.07.1999 № 133, сесія селищної ради вирішила передати безоплатно монастирю св. Теодора Студита нерухоме майно згідно додатком за адресою: АДРЕСА_1 , для культових потреб монастиря.
Згідно акту передачі комунального майна від 29.07.1999 за адресою: АДРЕСА_1 , Великобірківський сільський голова передав, а ієромонах о. Григорій Планчак від імені монастиря св. Теодора Студита прийняв 4 будинки, допоміжні споруди, земельну ділянку площею 0,51 га та інженерні комунікації.
Відповідно до Свідоцтва про право власності на будівлі, виданого 14.09.1999 Великобірківською селищною радою, цілий об`єкт в АДРЕСА_1 на праві колективної власності належить монастирю св. Теодора Студита та складається з чотирьох будівель.
Як видно з реєстрового напису, будівлі зареєстровано в Тернопільському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу №2 за реєстром №92 14 вересня 1999 року.
Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації 15.07.2005 виготовлено інвентарну справу на будівлі і споруди монастиря Введення в Храм Пресвятої Богородиці по АДРЕСА_1 , який складається з будівлі монастиря, позначеного літерою «А», трапезної, позначеної літерою «Б», швейної майстерні, позначеної літерою «З», пожводойми, позначеної літерою «К», огорожі та відмостки. В житловому будинку з нежитловими приміщеннями під літерою «А» значаться келії на першому поверсі позначені цифрами 5,7,8,11,22,24,26,27,30,32,34,35,37 та на другому поверсі позначені цифрами - 7,8,12,15,16,20,21,27,28,32,33,40,41,42,43, наявні санвузли, ванни, вбиральні, душові, умивальники та кухня. В житловому будинку з нежитловими приміщеннями під літерою «Б» значаться келія позначена цифрою 7 та 3 (2 поверх), ванна, вбиральня, трапезна. У будівлі культової споруди монастирі, позначеного під літерою «А», знаходяться також каплиця, святилище, захрестіє, паламарська, келії, коридори, санітарно-побутові приміщення (т.1 а.с. 117-124). Даний об`єкт нерухомості є єдиним цілісним комплексом культової споруди монастиря призначеного для проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій, передбачених внутрішніми постановами УГКЦ та місцевими традиціями (п.2.3 Статуту).
Як видно з будинкової книги прописки громадян, що мешкають у будинку АДРЕСА_1 , та копії паспорта відповідача, місце проживання ОСОБА_2 у вказаному будинку зареєстровано з 02.11.2011.
Відповідачка-позивачка ОСОБА_2 - монахиня сестра ОСОБА_9 перебувала в монашому стані, постриг у рясу отримала 21.09.2004, а постриг у Малу схиму 29.09.2008 року.
Згідно грамоти, єпископ Тернопільсько-Зборівської єпархії в 2004 році благословляє заснований отцем Ігуменом Свято-Теодорівського монастиря Григорієм Планчаком у смт. Великі Бірки жіночий монастир Введення в Храм Пресвятої нашої Богородиці і ОСОБА_8 .
Як вбачається із декрету від 27 квітня 2017 року №ВА 17/162, Верховний Архієпископ Києво-Галицький Української Греко-Католицької Церкви постановив закрити монастир Введення в Храм Пресвятої Богородиці, що в смт. Великі Бірки Тернопільського району та всі залежні монастирі. Доручено с. Теодосії ОСОБА_10 управляти майном і справами монастиря до моменту заснування нового монастиря.
Згідно протоколу вих. № 6/2017 від 06 травня 2017 року монахиня ОСОБА_11 повідомила Управління Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ про те, що 05 травня 2017 року, сестри, в тому числі ОСОБА_2 , особисто взявши документи і речі приватного вжитку, залишили монастир.
Листом від 09 травня 2017 року вихідний № 2017/27а м. ОСОБА_11 повідомила архієпископу і митрополиту Тернопільсько-Зборівському високопреосв. кир ОСОБА_12 про ситуацію, яка склалася в монастирі Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Повідомила, що монахині, серед яких ОСОБА_2 , від самого початку призначення її ігуменею виражали непослух, бунтувалися проти розпоряджень, вибірково їх виконували, ігнорували нею і багато речей робили по власній волі. Це створювало у монастирі атмосферу постійного підбурення до непослуху ігумені. 05 травня 2017 року без жодного дозволу сестри виїхали з монастиря, не погодилися на жодну духовну віднову чи реабілітацію.
ОСОБА_2 , разом з іншими підписантами, зверталася із зверненням від 04 вересня 2017 року №6/2017 до синоду Єпископів УГКЦ, реколекційний центр Львівської Архиєпархії УГКЦ, в якому висловлювали незгоду з діями кир Василія Семенюка архієпископу і митрополиту Тернопільсько-Зборівському, якими він іменував ігуменю с. Теодосію ( ОСОБА_13 ), через те що цьому не передував вибір.
Також, ОСОБА_2 , разом з іншими підписантами, зверталися до владики ОСОБА_14 протосинкела Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії з листом № 12\2017 від 12 жовтня 2017 року, в якому повідомили, що вони не бажали жити у постійному виясненні відносин з незаконно призначеною ігуменею, коли при кожній нагоді їх звинувачується в непослусі, скаржилися на великий психологічний тиск в монастирі, відношення до них як бунтівників, нерівне ставлення та наявність привілейованих сестер.
Як зазначила ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву, 05 травня 2017 року монаша спільнота сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці тимчасово залишила житло у Головному Домі. Причина залишення: сестри не бажали жити у постійних конфліктах з незаконно призначеною (на їх думку) ігуменею - с.Теодосією ( ОСОБА_15 ), незаконних діях владики ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 настоятелька монастиря с.Макарія ( ОСОБА_16 ), секретар с.Теодора ( ОСОБА_17 ) прибули до Головного Дому монашої спільноти сестер і їх впустили сестри. Причина приїзду: спроба отримати пояснення на незаконні дії незаконно призначеної (на їх думку) ігумені та кир ОСОБА_5 . 01 лютого 2018 року ОСОБА_2 та сестри робили спроби повернення до Головного Дому, однак, їм не відчинили браму. 15 травня 2020 року вони зробили чергову спробу повернення, однак, нікого з сестер знову не впустили на територію, в зв`язку із чим були змушені звернутися за допомогою до місцевого органу поліції. (т.1 а.с.33-39).
Як видно з довідки виконавчого комітету Великобірківської селищної ради №955 від 07.09.2020 року, ОСОБА_2 перебуває на реєстраційному обліку за адресою: АДРЕСА_1 , але впродовж тривалого часу не проживає за місцем реєстрації.
Відповідно до акту опитування від 04 вересня 2020 року, комісія Великобірківської сільської ради провела обстеження житла за адресою: АДРЕСА_1 , в якому перебуває на реєстраційному обліку ОСОБА_2 , проте остання впродовж останніх трьох років за місцем своєї реєстрації не проживає, що підтвердили свідки.
Декретом від 04 червня 2020 року №165/2020 архієпископ і митрополит ОСОБА_18 повідомив сестрам Святоблаговіщенської монашої спільноти, що засновує Святоблаговіщенську монашу спільноту у смт. Великі Бірки.
Відповідно до заяви ОСОБА_19 на ім`я начальника Тернопільського РВП ГУНП в Тернопільській області від 28.08.2020 року, яку серед інших підписала і ОСОБА_2 , підписанти зазначають, що вони зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Приїхавши до будинку, намагалися відкрити браму своїм ключем, однак виявили, що замки поміняні. ОСОБА_4 їх не впустила і заявила, що мусить зателефонувати владиці ОСОБА_12 , дасть відповідь через 10 хвилин. Однак, прочекавши годину, зрозуміли, що ніхто не вийде, зателефонували в поліцію.
Відповіддю т.в.о. начальника ТВП ГУНП в Тернопільській області Марківа Р. № 7164/115/5від 24.09.2020 року ОСОБА_19 повідомлено, що її звернення з приводу примусового вселення розглянуто та рекомендовано звернутися до суду.
Листом від 20 серпня 2020 року №232/2020 архієпископ і митрополит ОСОБА_18 звернувся до монахині ОСОБА_9 ( ОСОБА_20 ), у якому надав їй канонічне попередження на один місяць, що якщо вона не змінить поведінки, буде звільнена з монашого стану.
Згідно декрету про звільнення з монашого стану за вих. №460/2020 від 22.10.2020, архієпископ і митрополит ОСОБА_18 постановив монахиню Евтимію ( ОСОБА_21 ) члена колишнього монастиря Введення в Храм Пресвятої Богородиці, що був канонічно скасований декретом Блаженнішого патріарха Святослава від 27.04.2017, звільнити з монашого стану зі всіма канонічними наслідками, які з цього випливають.
Конституцією України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюються виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Місцеві загальні суди розглядають у першій інстанції усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Місцевому загальному суду, згідно з вимогами ст.19 ЦПК України, підвідомчі справи у спорах, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно із ч.1 ст.3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
У відповідності ч.1 ст.3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Частиною 4 статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій.
Відповідно до ст.9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Законом не заборонена діяльність релігійних спільнот / церковних монастирів, що діють без статусу юридичної особи.
Більше того, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, свобода релігії та переконань, яка реалізується індивідуально або спільно з іншими, у публічний або приватний спосіб, не може вимагати обов`язкової попередньої реєстрації або інших подібних процедур, оскільки вона належить людям і громадам як носіям прав та не залежить від наявності чи відсутності офіційного дозволу (державної реєстрації) (пп. 128-130 рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бессарабської митрополії та інші проти Молдови», п.26 рішення ЄСПЛ від 12 травня 2009 року в справі «Масаєв проти Молдови»).
Право колективного («разом з іншими») сповідання релігії може реалізовуватися як у рамках спільноти/церковного монастиря, що не має статусу юридичної особи відповідно до ЦК України, так і в рамках релігійної організації - монастиря (як юридичної особи), що діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.
Таким чином, та обставина, що монастир Введення в Храм Пресвятої Богородиці, членом якого являлась ОСОБА_2 , не був зареєстрований в якості юридичної особи, правового значення в даній справі не має.
Статтею 35 Конституції України та Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» встановлено, що Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями). Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов. За рішенням суду може бути тільки припинено діяльність релігійної організації, що є юридичною особою, у разі порушень положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» за зверненням відповідних осіб у порядку Цивільного процесуального кодексу України.
У рішенні ЄСПЛ від 26 жовтня 2000 року у справі «Гасан і Чауш проти Болгарії» Суд зазначив, що зазвичай релігійні громади (організації) традиційно мають організаційну структуру. Вони існують за правилами, які, на думку віруючих, мають божественне походження. Для віруючих релігійні обряди мають божественне значення і цінність.
В судовому засіданні встановлено, що відповідачка-позивачка ОСОБА_2 в зустрічному позові посилається на ті обставини, що вона є монахинею монашої спільноти сестер Введення в Храм Пресвятої Богородиці та у відповідності до канону 913 ККСЦ набула постійне місце проживання разом з іншими членами даного чернечого інституту у будинку АДРЕСА_1 в місці, де вони приписані і набула право користування ним. У її користуванні перебуває келія, що розташована на 2 поверсі під назвою святої ОСОБА_3 , від якої в неї є ключ. 05 травня 2017 року вона вимушено залишила вказане приміщення у зв`язку з постійними конфліктами з незаконно, на її думку, призначеною ігуменею с.Теодосією ( ОСОБА_15 ) і незаконними діями владики ОСОБА_5 . Про те, що керівницею спільноти створені нестерпні умови її та інших сестер перебування у монастирі вони повідомляли місцевого єпископа та зверталися до Синоду єпископів УГКЦ. Через виниклий конфлікт відповідач не допускає її до монастиря для здійснення нею монаших обов`язків. У зв`язку з цим ОСОБА_2 просила зобов`язати монастир усунути їй перешкоди в користуванні житловим приміщенням за адресою будинок АДРЕСА_1 , шляхом надання їй постійного безперешкодного доступу до займаного житлового приміщення та передачі дублікату ключів.
Як досліджено судом, приміщення будинку АДРЕСА_1 , згідно матеріалів інвентарної справи, є культовою спорудою у якій знаходяться каплиця, святилище, захрестіє, паламарська, санітарно-побутові приміщення, а також келії, функціональним призначенням яких є здійснення монашою спільнотою членами вказаного монастиря сповідання релігії із проживанням відокремлено в монастирі з обмеженою для вступу сторонніх осіб територією (клявзурою).
Отже, будівля по АДРЕСА_1 , де знаходиться спірне приміщення келії, передано позивачці для забезпечення саме культових потреб монастиря - проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та інших практик відповідно до внутрішніх настанов релігійної організації.
В даний час в спірній будівлі розташовується Святоблаговіщенська монаша спільнота, заснована згідно ОСОБА_22 і ОСОБА_23 від 04 червня 2020 року №165/2020, членом якої ОСОБА_2 не є і жодного відношення до даної чернечої спільноти не має.
Аналіз практики ЄСПЛ щодо визначення «житла» у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дозволяє зробити висновок, що до концепції «житла» Європейським судом не було віднесено монастирські приміщення, призначені для культових потреб, та/або келію в монастирі.
У відзиві на первісний позов ОСОБА_2 зазначила, що, як вбачається із змісту позову та долучених до нього документів, позивачем є Спасо- Преображенський монастир, а відповідачем монахиня. Предметом спору визначено втрата права на користування житловим, належним монастирю.
Відповідно до Канону 433 монастирем називається чернечий дім, в якому члени прямують до євангельської досконалості, дотримуючись правил і традицій монашого життя. Члени чернечих інститутів згідно Канону 913 набувають постійне місце проживання в місці, де знаходиться дім, до якого вони приписані. Канон 917 передбачає, що постійне або тимчасове місце проживання втрачається через вибуття з місця з наміром не вернутися з дотриманням приписів кан 913 і 915.
Канон 495 Член, який після складення професії незаконно залишив монастир, повинен невідкладно вернутись у монастир. Настоятелі повинні його старанно розшукувати і, якщо він повернеться під впливом справжнього розкаяння, прийняти, у противному випадку слід покарати згідно із приписами права або навіть відпустити.
Таким чином, питання надання місця проживання, його втрати особою, яка належить до чернечого стану регулюється канонічним, а не цивільним правом. Обидві сторони відносин суб`єкти канонічного права. При цьому ОСОБА_2 просила постановити ухвалу про закриття провадження у справі №607/115017/20, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.(т.1 а.с.33-39), однак суд не звернув на це увагу.
Судом першої інстанції при вирішенні справи невірно визначено характер спірних правовідносин та не враховано, що їх учасниками є представники ієрархічного релігійного об`єднання УГКЦ: з одного боку - юридична особа (позивач-відповідач) - Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ», що є власником спірної культової споруди - монастиря, а з іншого - фізична особа (відповідач-позивач) монахиня ліквідованого жіночого Монастиря Введення у храм Пресвятої Богородиці УГКЦ. Спір фактично виник із-за конфлікту в чернечій спільноті монастиря Введення у Храм Пресвятої Богородиці щодо незаконного, на думку ОСОБА_2 , призначення керівником спільноти ОСОБА_4 та незаконними діями керівника єпархії ОСОБА_5 , що стало приводом для залишення ОСОБА_2 монастиря в який вона має намір повторно повернутися, шляхом вирішення спору судом та зобов`язання монастиря усунути їй перешкоди у цьому, а монастир, в свою чергу, бажає визнати колишню монахиню такою, що втратила право на користування монастирем.
Також судом залишено поза увагою, що питання надання дозволу на перебування чи права на проживання в монастирі, так само як його втрати особою, яка належить (належала) до чернечого стану, регулюється канонічним, а не цивільним правом.
Таким чином, даний спір виник між суб`єктами канонічного права, відносини між якими регулюються ККСЦ, а не актами цивільного законодавства.
Юрисдикція загальних судів не поширюється на спори щодо користування приміщеннями культових споруд монастирів (келіями), які регулюються, зокрема, Кодексом ОСОБА_24 , ОСОБА_25 .
Отже, вирішення даного спору по суті є втручанням держави (в особі суду) у внутрішні організаційні справи релігійної організації та суперечить статті 35 Конституції України та статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Норма статті 255 ЦПК є імперативною. Тобто, за наявності підстав, визначених у п.п.1-8 ч.1 ст.255 ЦПК, незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі.
Вказаний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів («Diya 97 v. Ukraine», №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить до висновку, що суд першої інстанції помилково відкрив провадження у справі за позовом Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, а, відкривши провадження у справі, повинен був його закрити на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки обидві сторони спору є суб`єктами канонічного права та спір стосується внутрішніх релігійних відносин між монахинею та монастирем, які є чітко врегульованими Кодексом ОСОБА_24 .
При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що відповідно призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не взято до уваги особливості спірних правовідносин, учасниками яких є представники ієрархічного релігійного об`єднання УГКЦ та які (відносини) мають також релігійний характер, приймаються апеляційним судом з огляду на викладені у даній постанові обставини.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.377 ЦПК судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду із закриттям провадження у справі згідно п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.255, 258, 259, 367, 374, 377, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви» задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2021 року скасувати.
Провадження у справі за позовом Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви» до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви» про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням закрити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови 05 травня 2022 року.
Головуючий:
Судді:
