ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 593/98/21Головуючий у 1-й інстанції Музика Я.М. Провадження № 22-ц/817/1181/21 Доповідач - Бершадська Г.В.Категорія - 311010000
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 грудня 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Бершадська Г.В.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
з участю секретаря - Панькевич Т.І.
представників сторін
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2021 року (ухвалене суддею Музика Я.М., дату складання повного тексту не зазначено) у цивільній справі № 593/98/21 за позовом ОСОБА_1 до Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів та природокористування України "Бережанський агротехнічний інститут" про поновлення на роботі,-
В С Т А Н О В И В:
У січні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до відповідача Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України "Бережанський агротехнічний інституту" (далі ВП НУБіП України "Бережанський агротехнічний інститут") в якому просила скасувати наказ №378-к ВП НУБіП України "Бережанський агротехнічний інститут" про припинення із нею трудового договору та звільнення 29.12.2020 року її з роботи у зв`язку із закінченням строку дії контракту на підставі п.2 ст.36 КЗпП України; скасувати підписаний нею останній контракт із директором ВП НУБіП України "Бережанського агротехнічного інституту» в частині строку дії трудового договору; поновити її на роботі у вищевказаному навчальному закладі з 30.12.2020 року на займаній до звільнення посаді; стягнути з відповідача у її користь грошові кошти за час вимушеного прогулу та судові витрати.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 23.12.2020 року директор ВП НУБіП України "Бережанського агротехнічного інституту" Жибак М.М. підписав наказ №378-к, про припинення із нею трудового договору та звільнення з 29.12.2020 року з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП України. Копія зазначеного наказу у день звільнення з роботи надана їй не була. Отримання нею 23.12.2020 року до закінчення дії контракту наказу №378-к без дати його підписання директором, без дати реєстрації у Вищому навчальному закладі, без посилання на належну норму матеріального права не є отриманням нею вищевказаного наказу, на підставі якого вона могла б бути звільненою з роботи. Позивачка стверджує, що в зазначений навчальний заклад вона була прийнята на роботу безстроково, у відповідності наказу №409 від 28.08.2003 року де працювала по 29.12.2020 року. Підписання чисельних контрактів з адміністрацією Вищого навчального закладу у неї, як і в інших науково-педагогічних працівників навчального закладу сталося у зв`язку із змінами внесеними до КЗпП України. Директор інституту упереджено віднісся до неї та безпідставно підписав вищевказаний наказ №378-к. Зазначене стверджується тим, що у другій половині 2020 року у більш ніж 40 осіб Вищого навчального закладу закінчувалися так звані контракти, але ніхто крім неї з роботи звільнений не був. Важає, що вона була призначена на займану посаду за згодою двох сторін а тому могла бути звільнена лише у випадку згоди двох сторін, однак вона такої згоди не давала та наказ про звільнення в порушення п. 5.11 контракту було видано до закінчення контракту. За таких обставин просила її позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Бережанського районного суду від 16 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити посилаючись неповне з`ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначила, що контракти закінчувались у близько 40 працівників і лише з двома не було їх продовжено. Вважає, що контракт не було продовжено у зв`язку з упередженим ставленням з боку адміністрації до неї та її чоловіка, оскільки у червня 2020 року вони незаконно були притягнуті до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани та попередження, однак рішенням Бережанського районного суду від 04.03.2021 року накази про накладення дисциплінарних стягнень скасовані. Крім цього, звільнення було зумовлене особистою неприязню декана факультету Бунька В.Я. , який звинувачував її у поширенні недостовірної щодо нього інформації та рішенням Тернопільського апеляційного суду від 21 липня 2021 року в задоволенні його позову було відмовлено (справа №593/764/20).
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та зіслалась на обставини викладені в ній.
Представник ВП НУБіП України "Бережанський агротехнічний інститут" апеляційну скаргу не визнав та пояснив, що позивачка була звільнена з роботи у зв`язку із закінченням терміну контракту в обумовлений в ньому термін. Позивачка свідомо підписала контракт та погодилась з його умовами. Твердження про те що її примусили підписати контракт не відповідають дійсності, впродовж дії контракту вона не зверталась з відповідними заявами про примушування підписати контракт. Дискримінації чи упередженого ставлення до позивачки не було про що свідчать заохочення протягом 2020 - 2021 року. Постановою КМУ №1187 від 30.12.2015 року (із змінами) "Про затвердження ліцензійних умов провадження освітньої діяльності" визначено частку тих хто має наукову ступінь доктора наук та/або вчене звання професора для найвищого рівня за яким проводиться освітня діяльність, яка діяла на час вирішення про продовження контракту - 2020 рік. Кафедра на якій працювала апелянт здійснює підготовку здобувачів вищої освіти бакалавр та магістр і тому з метою виконання ліцензійних вимог в частині кадрового забезпечення освітнього процесу за відповідними спеціальностями доцільним було введення посади доцента або професора кафедри. Апелянт не має наукового ступеня чи звання, а тому зваживши на кількість здобувачів освіти які навчаються і які заплановано для прийому в інститут на наступний навчальний рік, потребу в тому чи іншому працівникові для кафедри, факультету і інституту, обставини пов`язані з акредитацією спеціальності в інституті відповідач прийняв рішення про припинення трудового договору. Крім цього 21.12.2020 року відбулось засідання кадрової комісії, яка рекомендувала не укладати контракт на новий термін, оскільки потреба у старшому викладачеві для кафедри минула. Контракт закінчувався із 36-ти працівниками і з 2-ма працівниками інститут вирішив не продовжувати контракт. В 3-ох працівників кафедри енергетики і автоматики, на якій працювала апелянт, закінчувався термін дії контракту, двоє із них кандидати наук, в тому числі і чоловік позивачки і з ними було продовжено контракти. Догани, які були дані позивачу та її чоловіку за не представлення звітів про виконану за рік заплановану наукову роботу не свідчать про упереджене ставлення до позивачки та її чоловіка, а є виробничим питанням і скасування наказу свідчить лише про те, що відповідачу у майбутньому потрібно зважувати всі підстави та дотримання норм трудового законодавства при оголошенні працівникам догани. Посада позивачки вакантною не була, оскільки вона існувала до тих пір допоки існував трудовий договір, а після його закінчення трудові функції перейшли до інших науково-педагогічних працівників (НПП), які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем та забезпечують освітній процес. Навантаження планується і перерозподіляється по мірі потреби.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 була прийнята на роботу в Бережанський агротехнічний інститут згідно наказу №409 від 28.08.2003 року на посаду асистента кафедри застосування електроенергії в сільському господарстві. 01.09.2009 року її було переведено на посаду старшого викладача кафедри електрофікованих технологій в аграрному виробництві. 29.12.2012 року переведена на посаду старшого викладача кафедри енергетики і автоматики як така, що обрана за конкурсом.
29.12.2017 року ВП НУБіП України "Бережанський агротехнічний інститут" в особі директора Жибака М.М. з однієї сторони та НПП ОСОБА_1 з іншої сторони уклали контракт №15 про призначення ОСОБА_1 на посаду старшого викладача кафедри енергетики і автоматики ВП НУБіП України «Бережанського агротехнічного інституту» на термін з 29.12.2017 року до 29.12.2020 року. Тобто даний контракт було укладено терміном на три роки.
Підписання чисельних контрактів з адміністрацією Вищого навчального закладу у позивачки, як і в інших науково-педагогічних працівників навчального закладу відбулося у зв`язку із змінами внесеними до КЗпП України.
Наказом №354-к ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут» ОСОБА_1 з 29.12.2017 року призначено на посаду старшого викладача кафедри енергетики і автоматики як таку, що обрано за конкурсом за умовами контракту.
23.12.2020 року директором ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут» видано наказ №378-к, згідно якого з 29.12.2020 року ОСОБА_1 звільнена у зв`язку із закінченням контракту.
У трудову книжку позивачки внесено запис №13 від 29.12.2020 року про її звільнення у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачка правомірно була звільнена з роботи у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору.
Колегія погоджується з таким висновком суду.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України
Згідно статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.
Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту.
Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що роботодавець, звільнивши позивача у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, діяв у межах та у відповідності до норм чинного трудового законодавства, а позивачем не доведено порушення відповідачем вимог законодавства під час його звільнення.
Встановивши, що трудовий договір від 29.12.2017 року носить строковий характер, яким визначено строк його дії з 29.12.2017 року до 29.12.2020 року, а також положення пункту 5.11 трудового договору, відповідно до якого цей договір припиняється після закінчення терміну контракту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивачки відповідно до положень пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії строкового трудового договору є таким, що відповідає вимогам закону. Протягом дії трудового договору ОСОБА_1 не оскаржувала його умови з підстав порушення її трудових прав, не просила визнати недійсним трудовий договір або окремі його пункти, та не ініціювала внесення змін та доповнень до положень трудового договору, що свідчить про погодження позивачки з умовами цього договору, зокрема зі строком його дії.
Враховуючи те, що контракт є особливою формою строкового трудового договору, суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні вимоги про скасування контракту в частині строку його дії. Оскільки судом встановлено, що звільнення позивачки відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, тому вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягають до задоволення.
Доводи апелянта про упереджене ставлення до неї та дискримінацію на ґрунті особистих неприязних відносин з адміністрацією вищого навчального закладу не заслуговують уваги суду та не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
В суді першої інстанції директор закладу Жибак М.М. пояснював, що від якісного кадрового складу залежить подальша акредитація закладу, для надання вищого освітнього рівня та навчання певних спеціальностей науково-педагогічні працівники повинні мати науковий ступінь або вчене звання, яких у позивачки не має. Крім цього наявність педнавантаження не впливає на укладення контракту.
Та обставина, що із 36-ти працівників не було продовжено контракт з 2-ма працівниками, в тому числі і з нею не свідчить про непряму дискримінацію та упереджене ставлення до неї. У 3-ох науково-педагогічних працівників кафедри енергетики та автоматики, на якій працювала апелянт, закінчувались контракти, з двома з яких було продовжено контракти, оскільки вони є кандидатами наук, зокрема і з чоловіком позивачки ОСОБА_4 .
Притягнення до дисциплінарної відповідальності та оголошення догани позивачці та її чоловіку не свідчить про упереджене ставлення до позивачки, а про порушення порядку накладення дисциплінарного стягнення. Питання укладення та продовження контракту входить до компетенції директора навчального закладу, тому наявність судового спору між деканом кафедри енергетики та автоматики щодо поширення нею недостовірної інформації про декана кафедри не свідчить про упереджене ставлення до неї директора.
Наявність її педагогічного навантаження на цілий навчальний 2019-2020 рік не має правового значення для вирішення спору по суті.
Доводи та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.
Матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судових рішення.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись положеннями ст. 141 ЦПК України судові витрати слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 390, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2021 року залишити без змін.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Бершадська Г.В.
Судді: Гірський Б.О.
Хома М.В.
