Окрема думка
суддів Ткача І. В., Власова Ю. Л., Катеринчук Л. Й., Пількова К. М.
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021
у справі №910/17324/19 (провадження №12-12гс21)
12.10.2021 Велика Палата Верховного Суду (далі - ВП ВС) ухвалила постанову, якою касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України задовольнила частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16 червня 2020 року скасувала, а рішення Господарського суду міста Києва від 10 березня 2020 року змінила в мотивувальній частині, виклавши його в редакції постанови ВП ВС. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10 березня 2020 року залишила без змін.
Стисло щодо суті позовних вимог
1. Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії "Альфа-Гарант" (далі - ТДВ СК "Альфа-Гарант") про стягнення завданої шкоди в порядку регресу в сумі 13 849,21 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що МТСБУ відшкодувало потерпілій особі шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), в порядку, передбаченому пунктом 41.1 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон №1961-IV), оскільки відповідальність винної у вчиненні ДТП особи не була застрахована.
3. Однак після здійснення регламентної виплати позивачу стало відомо, що цивільно-правова відповідальність винної у вчиненні ДТП особи була застрахована на підставі полісу обов`язкового страхування (страховик - ТДВ СК "Альфа-Гарант"). У зв`язку з викладеним позивач просив суд стягнути з відповідача кошти у розмірі 13 849,21 грн у порядку регресу на підставі приписів підпункту 38.2.3 пункту 38 статті 38, пункту 41.1 статті 41 Закону №1961-IV, статей 1166, 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Стислий виклад рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 11 849,21 грн. В частині стягнення 2 000,00 грн у позові відмовлено.
5. Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач, який є страховиком за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкове страхування ЦПВ власників НТЗ), є відповідальною особою за завдані збитки власнику (потерпілій особі) автомобіля "Opel", державний номер НОМЕР_1 , відповідно до положень Закону № 1961-IV в межах, передбачених полісом, а позивач набув право вимоги, яке потерпіла особа мала до особи, відповідальної за завдані збитки.
6. Місцевий господарський суд зазначив, що позивачем направлено відповідачу претензію щодо здійснення страхового відшкодування після спливу одного року з дня скоєння ДТП, проте в матеріалах справи відсутня будь-яка відповідь відповідача на претензію позивача, тоді як строк прийняття відповідного рішення в силу пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV станом на дату розгляду справи є таким, що настав. Оскільки відповідач не скористався своїм правом на прийняття рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні підстави для стягнення суми страхового відшкодування, адже відповідачем не здійснено виплати суми страхового відшкодування позивачеві в добровільному порядку.
7. Відмовляючи у позові в частині стягнення 2 000,00 грн, суд першої інстанції врахував передбачену полісом франшизу у розмірі 2 000,00 грн, яка, за висновком суду, в силу положень статті 9 Закону України "Про страхування", не відшкодовується страховиком.
8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у позові МТСБУ відмовлено повністю.
9. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що у ТДВ СК "Альфа-Гарант" відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування у порядку регресу, оскільки матеріали справи не містять доказів звернення потерпілого та/або МТСБУ до відповідача із заявою про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння ДТП.
10. Приймаючи по суті протилежні рішення у справі, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції послалися на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17 щодо присічного річного строку для звернення кредитора (потерпілого) із заявою на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування ЦПВ власників НТЗ узятих на себе зобов`язань, визначених підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 вказаного Закону.
11. За результатами розгляду справи №910/17324/19 ВП ВС ухвалила постанову 12.10.2021. ВП ВС дійшла висновків:
І) на вимогу МТСБУ до страховика винуватця ДТП положення підпункту 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 та підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону №1961-IV не поширюються; позивач має право на стягнення з відповідача відшкодування відповідно до статті 1212 ЦК України;
ІІ) з огляду на те, що спірні правовідносини врегульовані приписами статті 1212 ЦК України, ВП ВС вважає помилковими висновки судів першої й апеляційної інстанцій щодо поширення на ці правовідносини приписів підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV, що, зокрема передбачає підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого. За змістом статті 257 ЦК України для вимог на підставі статті 1212 ЦК України встановлюється загальна позовна давність тривалістю у три роки;
ІІІ) оскільки позивач виплатив суму страхового відшкодування у розмірі без вирахування франшизи, яка в силу приписів Закону № 1961-IV не може бути компенсована за рахунок відповідача як страховика винуватця ДТП, ВП ВС вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково, зменшивши заявлену до стягнення суму на суму франшизи;
ІV) подаючи апеляційну скаргу, позивач долучив до неї копію договору про співпрацю з відповідачем, але не обґрунтував неможливість подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Інформації про те, що суд апеляційної інстанції прийняв такий доказ, у матеріалах справи немає. Тому ВП ВС вважає неприйнятним аргумент касаційної скарги щодо наявності у позивача згідно з договором про його співпрацю із відповідачем права на стягнення з останнього всієї суми виплаченого потерпілому відшкодування.
V) укладення договору про співпрацю є умовою набуття членства страховика в МТСБУ (абзац третій пункту 51.1 статті 51 Закону № 1961-IV). Тому такий договір може містити лише умови про співпрацю щодо внутрішніх договорів страхування, оскільки саме це вимагає Закон № 1961-IV. Умови, за яких страховик повинен відшкодувати МТСБУ його витрати, якщо такі не передбачені законом, не є умовами співпраці, а спрямовані на незаконне заволодіння майном страховика. Тому такі умови порушують публічний порядок і згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемними.
З висновками ВП ВС не погоджуємося та відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) викладаємо окрему думку, суть якої полягає у такому.
12. Предметом судового розгляду у цій справі є вимоги МТСБУ про стягнення шкоди в порядку регресу.
13. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом № 1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
14. Пунктом 2.1 статті 2 Закону № 1961-IV визначено, що відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
15. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 7 Закону України "Про страхування" страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов`язковим.
16. Суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), потерпілі (стаття 4 Закону № 1961-IV).
17. Відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.
18. Відповідно до частини шістнадцятої статті 9 Закону України "Про страхування" страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
19. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
20. Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (частина перша статті 25 Закону України "Про страхування").
21. Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою.
22. Суди встановили, що МТСБУ здійснило відшкодування регламентної виплати потерпілій у ДТП особі за страховика винної особи з посиланням на те, що цивільно-правова відповідальність винної особи на момент скоєння ДТП не була застрахованою. Однак, після здійснення МТСБУ відшкодування регламентної виплати потерпілій особі, МТСБУ з`ясувало, що така відповідальність була застрахована винною особою у відповідача.
23. Згідно зі статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
24. Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
25. Стаття 38 Закону № 1961-IV передбачає право страховика, а у випадках, передбачених цим Законом - МТСБУ, подати після виплати страхового відшкодування регресний позов (у випадку страховика до страхувальника або водія транспортного засобу, особи, яка заподіяла шкоду навмисно, підприємства, установи, організації, що відповідають за стан дороги (пункт 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV), тоді як у разі МТСБУ - до власника, водія транспортного засобу, страховика, підприємства, установи, організації, що відповідають за стан дороги, а також особи, визначеної у пункті 13.1 статті 13 цього Закону, яка причетна до ДТП (пункт 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV)).
26. Регресом є право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. При регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно з якими зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
27. Право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою (пункти 44-46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17).
28. Під час регресу право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання.
І. Правова норма, що підлягає застосуванню для вирішення спору за позовом МТСБУ до страховика щодо здійсненої виплати, яку такий страховик згідно з законом мав виплатити потерпілій особі
29. Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
30. Згідно зі статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
31. Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
32. Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства (стаття 999 ЦК України).
33. Стаття 1 Закону України «Про страхування» визначає, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
34. Як зазначалося вище, відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом №1961-IV.
35. В даному випадку відповідальність винної у ДТП особи була застрахована у відповідача.
36. Суд апеляційної інстанції встановив, що після виплати страхового відшкодування, МТСБУ звернулось до ОСОБА_1 як особи, винної в заподіянні шкоди власнику автомобіля "Opel Astra", державний номер НОМЕР_1 , з претензією про відшкодування шкоди. У відповідь на претензію МТСБУ, винною особою було направлено позивачу копію полісу №АМ/1605532 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо автомобіля "УАЗ", державний номер НОМЕР_2 (Vin-код НОМЕР_3 ).
37. Згідно з абзацом 2 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
38. Виключний перелік регламентних виплат, що здійснюються МТСБУ, передбачено статтями 41 та 42 Закону № 1961-IV. У вказаних нормах визначено, що МТСБУ відшкодовує шкоду на умовах, передбачених цим Законом.
39. Відповідно до підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
40. МТСБУ здійснило відшкодування регламентної виплати потерпілій особі на підставі підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, оскільки вважало, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу, який винен в ДТП, не була застрахована.
41. Водночас, суди встановили, що у винної у заподіянні шкоди особи є поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо автомобіля "УАЗ", державний номер НОМЕР_2 (Vin-код НОМЕР_3 ), страховиком за яким є відповідач. У період між датою страхування автомобіля "УАЗ" (Vin-код НОМЕР_3 ) та датою ДТП мала місце зміна номерного знаку транспортного засобу.
42. Тобто МТСБУ виконало зобов`язання відповідача за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. У зв`язку з цим деліктне зобов`язання припинилося та у МТСБУ виникло право регресу.
43. Звертаючись з позовом, МТСБУ зазначило, що ним в порядку підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV здійснено регламентну виплату потерпілій особі, тому в МТСБУ є право подати регресний позов в порядку підпункту 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV.
44. Як зазначалося вище, стаття 1191 ЦК України встановлює загальне правило про те, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи.
45. Відповідно до підпункту 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов`язаний, але не виплатив страхове відшкодування.
46. Таким чином, підпункт 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV містить дві умови для звернення МТСБУ до страховика: 1) забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та 2) страховик був зобов`язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом.
47. Виходячи з обставин справи обидві умови є у наявності.
48. Враховуючи викладене, вважаємо, що в даному випадку позивач подав регресний позов до відповідача, право на подання якого для МТСБУ передбачено загальними вимогами статті 1191 ЦК України та спеціальною нормою підпункту 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV.
49. Таким чином, до цих відносин сторін потрібно застосовувати підпункт 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV, який регулює право регресної вимоги МТСБУ до страховика, тобто норми спеціального законодавства, що регулює страхові відносини.
50. Враховуючи викладене, є помилковими висновки ВП ВС щодо застосування до цих відносин статті 1212 ЦК України.
ІІ. Щодо поширення на спірні правовідносини положень підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV
51. Звертаючись із позовом до суду МТСБУ обґрунтувало наявність у нього права на стягнення шкоди в порядку регресу із посиланням на приписи статті 41 Закону № 1961-IV. Позивач вказував про здійснення ним регламентної виплати потерпілій у ДТП особі за страховика винної особи, цивільно-правова відповідальність якої в ДТП була застрахована відповідачем.
52. Правовий статус МТСБУ у свою чергу визначено в Законі № 1961-IV. Так, за пунктом 39.1 статті 39 цього Закону МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Таке бюро є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.
53. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
54. Отже, у спірних правовідносинах позивач не є страховиком потерпілої особи (власника пошкодженого транспортного засобу) за договором добровільного страхування, а регламентна виплата, яку здійснило МТСБУ цій особі, припинила деліктне зобов`язання між власником транспортного засобу "УАЗ" та власником транспортного засобу "Opel Astra".
55. Враховуючи вищенаведене, правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, не є суброгацією.
56. Суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи не з`ясували належним чином правову природу спірних відносин, які виникли між сторонами спору, відтак дійшли передчасного висновку про поширення на ці правовідносини положень підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV, яким передбачено право страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого річного строку на звернення до нього із заявою про його виплату.
57. Передбачений підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV річний строк існує у зв`язку з існуванням деліктного зобов`язання. У випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у зобов`язанні зі збереженням самого зобов`язання.
58. Тобто відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих відносинах (в існуючих зобов`язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів). Тому в такому разі підлягають поширенню на відповідні правовідносини суброгації положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV, що й було безпосередньо враховано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17, на яку посилаються суди в судових рішеннях, що оскаржуються, але яка не є релевантною до правовідносин цієї справи.
59. Так, відносини, які виникли між сторонами у цій справі, не є суброгацією. З урахуванням цього є помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо поширення на ці відносини положень підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV, однак з мотивів, наведених вище.
ІІІ. Щодо розміру страхового відшкодування
60. Відповідно до пункту 49.1 статті 49 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності має право здійснювати страховик, який має ліцензію на здійснення даного виду страхування та є членом МТСБУ.
61. Згідно з пунктом 51.1 Закону № 1961-IV однією з умов прийняття страховика у члени МТСБУ є укладення між МТСБУ та страховиком договору про співпрацю щодо внутрішніх договорів страхування.
62. Позивач під час оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі вказував про наявність між позивачем та відповідачем договору про співпрацю №132 у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за внутрішніми договорами, укладеного на підставі статті 51 Закону № 1961-IV. До суду апеляційної інстанції позивачем разом з апеляційною скаргою подано копію цього договору.
63. У касаційній скарзі позивач також вказує на умови зазначеного договору про співпрацю № 132 у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за внутрішніми договорами. МТСБУ вважає, що положення цього договору дають право МТСБУ на відшкодування страховою компанією на користь МТСБУ всієї суми страхового відшкодування разом з сумою франшизи.
64. Зокрема, скаржник посилається на пункт 2.1.18 договору, яким передбачено зобов`язання страховика у повному обсязі компенсувати витрати МТСБУ у разі, якщо після проведення МТСБУ регламентної виплати стане відомо, що цивільно-правова відповідальність особи, за яку була здійснена виплата, застрахована страховиком.
65. Як зазначалося вище, право на подання регресного позову МТСБУ до відповідача передбачено статтею 1191 ЦК України та підпунктом 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV.
66. За загальним правилом, за відсутності іншого регулювання цього питання між сторонами, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
67. При цьому ні норми ЦК України, ні норми спеціального Закону № 1961-IV не забороняють урегулювати це питання на розсуд сторін на підставі укладеного між ними договору.
68. Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
69. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
70. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
71. Отже, якщо між страховиком і МТСБУ укладено договір, в якому вони узгодили розмір страхового відшкодування, яке має бути компенсоване МТСБУ страховиком, то як у сторін цього договору відсутні підстави для невиконання взятих на себе зобов`язань, так і у суду відсутні підстави не враховувати ці обставини під час вирішення справи.
ІV. Щодо оцінки наявного в матеріалах справи договору про співпрацю
72. Згідно із частинами першою - третьою статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
73. Частиною першою статті 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення
74. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 91 ГПК України).
75. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
76. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
77. Під час перегляду рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не надав оцінки поданому позивачем договору про співпрацю № 132 у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за внутрішніми договорами.
78. Правильне вирішення справи, що переглядається, зокрема, щодо визначення суми, яку має компенсувати відповідач позивачу, залежить від надання оцінки наявному в матеріалах справи договору про співпрацю № 132 у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за внутрішніми договорами та дослідження його умов (чинності цього договору, обов`язків сторін за цим договором, в тому числі щодо суми, яка підлягає відшкодуванню МТСБУ).
79. Відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
80. Таким чином, суд апеляційної інстанції не вчинив відповідних процесуальних дій в межах визначеної законом компетенції для встановлення всіх обставин справи та перевірки доказів, які подані сторонами та містяться в матеріалах справи, тоді як у суду касаційної інстанції такі повноваження відсутні.
81. Вважаємо таким, що не узгоджується з нормами процесуального законодавства самостійний висновок ВП ВС як суду касаційної інстанції про відхилення як необґрунтованого доводу касаційної скарги, який мотивований умовами договору про співпрацю.
V. Щодо нікчемності умов договору про співпрацю
82. Відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
83. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
84. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
85 Публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
86. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.
87. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.
88. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
89. Наведена позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі №6-1528цс15.
90. Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам.
91. Членами МТСБУ є страхові компанії.
92. Членство страховиків у МТСБУ є обов`язковою умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
93. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», законодавства України та свого Статуту.
94. Таким чином, укладення договору про співпрацю є елементом допуску до виду діяльності - страхування, яке передбачено законом. При цьому сторони є вільними в укладенні такого договору та визначенні умов договору.
95. Необхідно також зауважити, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
96. У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.
97. Проте ВП ВС не обґрунтувала, в чому саме проявляється: спрямованість умови договору про співпрацю, що передбачає розмір страхового відшкодування, який має бути компенсований МТСБУ страховиком, на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; серйозність порушення законодавства, та що воно має антисоціальний характер і посягає на істотні громадські та державні (публічні) інтереси чи на суспільні, економічні та соціальні основи держави при встановленні умови договору про співпрацю між МТСБУ та страховиком, що передбачає розмір страхового відшкодування.
98. Тому підстави для кваліфікації умови договору про співпрацю, який укладено між двома господарюючими суб`єктами (юридичними особами), у зв`язку з тим, що у ній передбачено розмір страхового (виплаченого) відшкодування, який підлягає відшкодуванню МТСБУ, як нікчемної згідно з частинами першої та другої статті 228 ЦК України відсутні, оскільки зазначена умова договору не є такою, що порушує публічний порядок.
99. Крім того, висновок ВП ВС про нікчемність умов договору про співпрацю, тобто дослідження умов цього договору та надання йому оцінки, по суті суперечить попереднім висновкам ВП ВС, викладеним у цій постанові, про те, що ВП ВС відхиляє як необґрунтований довід касаційної скарги, мотивований умовами договору про співпрацю, оскільки інформації про те, що суд апеляційної інстанції прийняв зазначені докази, матеріали справи не містять.
100. З урахуванням наведеного, вважаємо передчасним висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заявленого позову МТСБУ, оскільки він зроблений з неповним дослідженням зібраних у справі доказів. На нашу думку, в цьому випадку постанову суду апеляційної інстанції потрібно скасувати, а справу - направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду, оскільки порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
Судді І. Ткач
Ю. Власов
Л. Катеринчук
К. Пільков
