Постанова
Іменем України
12 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/17324/19
Провадження № 12-12гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Ткача І. В.,
суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Штелик С. П.
розглянула справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - позивач; МТСБУ) до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова Компанія «Альфа-Гарант» (далі - відповідач) про стягнення коштів
за касаційною скаргою позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 10 березня 2020 року, ухвалене суддею Картавцевою Ю. В., та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16 червня 2020 року, прийняту колегією суддів у складі Демидової А. М., Ходаківської І. П. та Владимиренко С. В.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Декілька років тому у місті Краматорську Донецької області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортних засобів «Опель» і «УАЗ». Водія останнього суд у справі про адміністративне правопорушення визнав винним у ДТП. МТСБУ не мало інформації про наявність у винуватця ДТП полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності та виплатило водієві пошкодженого транспортного засобу відшкодування. Надалі винуватець ДТП надав до МТСБУ копію відповідного страхового полісу, з якого стало відомо про страховика цивільно-правової відповідальності винуватця.
2. МТСБУ звернулося з позовом про стягнення з цього страховика суми виплати, яку воно зробило на користь потерпілого у ДТП. Вважало, що після такої виплати має право на регресний позов до страховика, який був зобов`язаний сплатити страхове відшкодування, але цього не зробив. Суд першої інстанції задовольнив позов частково та стягнув на користь МТСБУ виплачену потерпілому суму за виключенням франшизи. Суд апеляційної інстанції вважав рішення суду першої інстанції необґрунтованим, скасував його та відмовив у задоволенні позову.
3. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу МТСБУ, має вирішити такі питання:
1) чи є підстави вважати, що МТСБУ подало до страховика регресний позов через те, що забезпечений транспортний засіб встановили, а страховик був зобов`язаний, але не виплатив страхове відшкодування?
2) чи є юридичні підстави для стягнення зі страховика суми відшкодування, яке МТСБУ виплатило потерпілому?
3) чи може у спірних правовідносинах неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з часу ДТП бути підставою для відмови у позові МТСБУ?
4) чи відповідає страховик перед МТСБУ за виплачене останнім потерпілому відшкодування збитків, які страховик не мав обов`язку відшкодовувати (франшиза)?
5) чи має значення у спірних правовідносинах договір про співпрацю МТСБУ зі страховикомщодо внутрішніх договорів страхування?
(2) Короткий зміст позовної заяви
4. 6 грудня 2019 року позивач звернувся з позовною заявою, у якій просив стягнути з відповідача у порядку регресу відшкодування шкоди у розмірі 13 849,21 грн. Мотивував вимогу так:
3.1. 15 квітня 2018 року відбулася ДТП за участю транспортного засобу «Опель» з реєстраційним номером НОМЕР_1 (далі - транспортний засіб «Опель») та транспортного засобу «УАЗ» з реєстраційним номером НОМЕР_2 (далі - транспортний засіб «УАЗ»), яким керував ОСОБА_1 (далі - водій транспортного засобу «УАЗ», винуватець ДТП). Унаслідок ДТП ці транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
3.2. 8 червня 2018 року Краматорський міський суд Донецької області прийняв постанову у справі № 234/5446/18, згідно з якою визнав водія транспортного засобу «УАЗ» винним у ДТП.
3.3. 18 квітня 2018 року Управління патрульної поліції в містах Краматорську та Слов`янську видало довідку № 3018106496524820 про ДТП. Згідно з нею водій транспортного засобу «УАЗ» з реєстраційним номером НОМЕР_2 (VIN-код НОМЕР_3 ) на час ДТП не мав чинного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
3.4. У єдиній централізованій базі даних МТСБУ не було жодного договору страхування за транспортним засобом «УАЗ». Тому були підстави вважати, що його водій не застрахував цивільно-правову відповідальність, і виплатити потерпілому страхове відшкодування у сумі 13 849,21 грн з урахуванням ПДВ.
3.5. МТСБУ направило водієві транспортного засобу «УАЗ» претензію про відшкодування шкоди. У відповідь отримало копію полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на території України) № АМ/1605532 (далі - поліс № АМ/1605532) на підтвердження того, що таку відповідальність винуватця ДТП застрахував відповідач. Останній цим полісом забезпечив транспортний засіб «УАЗ» з реєстраційним номером НОМЕР_2 (VIN-код НОМЕР_3 ).Надалі вказаний реєстраційний номер був змінений на НОМЕР_4 .
3.6. Оскільки позивач виплатив потерпілій особі страхове відшкодування, то на підставі частини другої статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) до позивача перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за відшкодування заподіяних винуватцем ДТП збитків.
(3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. 10 березня 2020 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позов частково: стягнув з відповідача на користь позивача 11 849,21 грн, а в іншій частині у задоволенні позову відмовив. Мотивував рішення так:
5.1. За статтею 514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов`язанні саме на тих умовах, які існували в останнього. Це означає, що позивач набув право отримати відшкодування шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності узятих на себе зобов`язань виключно за умови подання у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування).
5.2. З цим пов`язаний і ризик того, що страховик на підставі підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV відмовить у виплаті, якщо не отримає відповідну заяву впродовж установлених строків. Визначене у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV право страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальностівідмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про таку виплату не залежить від суб`єкта звернення з цією заявою. Її має подати потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування згідно зі статтею 35 Закону № 1961-IV, зокрема особа, яка на підставі договору добровільного майнового страхування відшкодувала потерпілому збитки, завдані внаслідок пошкодження його транспортного засобу.
5.3. Обов`язок страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальностівиплатити страхове відшкодування обмежений у статті 37 Закону № 1961-IV випадками, з настанням яких страховик може відмовити у такій виплаті, зокрема, коли потерпілий або особа, яка має право на отримання відшкодування, не подали протягом року з моменту ДТП заяву про виплату страхового відшкодування. Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальностівзятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язаний із поданням до цього страховика зазначеної заяви впродовж установленого законом строку з моменту ДТП (див. пункт 6.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 910/7449/17).
5.4. Позивач направив відповідачеві претензію щодо здійснення страхового відшкодування після спливу одного року з дня ДТП. У матеріалах справи немає відповіді відповідача на цю претензію, тоді як строк прийняття відповідного рішення за статтею 37 Закону № 1961-IV станом на дату розгляду справи є таким, що настав. Оскільки відповідач не скористався правом відмовити у виплаті страхового відшкодування та не виплатив його позивачеві добровільно, необхідно таке відшкодування стягнути.
5.5. Згідно з полісом № АМ/1605532 ліміт відповідальності страховика за шкоду становить 100 000,00 грн, а франшиза - 2 000,00 грн. Тому позовну вимогу слід задовольнити частково та стягнути з відповідача 11 849,21 грн (виплачена сума страхового відшкодування у розмірі 13 849,21 грн за виключенням франшизи).
5.6. Аргумент відповідача про те, що у звіті від 27 березня 2018 року № 89/18 експертного автотоварознавчого дослідження вартість ремонтно-відновних робіт з транспортним засобом потерпілого визначена з урахуванням 20 % податку на додану вартість, висновку суду не спростовує. Виплачуючи відшкодування, позивач зменшим розмір оціненої шкоди на суму ПДВ.
(4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
6. 16 червня 2020 року Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення Господарського суду міста Києва від 10 березня 2020 року й ухвалив нове: у задоволенні позову відмовив. Мотивував постанову так:
6.1. Право страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відмовити на підставі підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV у виплаті страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до страховика із заявою про таку виплату не залежить від суб`єкта звернення з цією заявою. Страховик може відмовити у виплаті і тоді, коли з такою заявою звертається не потерпілий, а особа, яка відшкодувала потерпілому на підставі договору добровільного майнового страхування збитки, завдані внаслідок пошкодження його транспортного засобу (див. пункт 6.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 910/7449/17). Зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним, тобто його не можна поновити (див. постанову Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 6 березня 2019 року у справі № 465/6315/16-ц).
6.2. ДТП сталася 15 квітня 2018 року, а претензія позивача до відповідача про відшкодування шкоди у порядку регресу датована 18 червня 2019 року. Тобто позивач склав цю претензію поза встановленим підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV річним строком на звернення до страховика із заявою про страхове відшкодування.
6.3. Доказів звернення потерпілого та/або МТСБУ до відповідача із заявою про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП немає. Тому у відповідача згідно з підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV не виник обов`язок виплатити страхове відшкодування у порядку регресу, і відсутні підстави для задоволення позову.
6.4. Помилковим є висновок місцевого господарського суду про те, що, оскільки відповідач не скористався правом відмовити у виплаті страхового відшкодування, то є підстава його стягнути. Закон № 1961-IV пов`язує можливість отримання потерпілим або іншою особою страхового відшкодування зі зверненням із відповідною заявою у межах встановленого строку. Відсутність відмови страховика у виплаті страхового відшкодування не має значення, оскільки за підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV з пропуском річного строку на звернення до страховика із заявою про страхове відшкодування втрачається право на отримання страхового відшкодування.
(5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. У липні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, у якій він просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10 березня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16 червня 2020 року й ухвалити нове рішення: задовольнити позовні вимоги повністю. Скаржився на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права. Підставою звернення з касаційною скаргою вказав відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування відповідних норм у подібних правовідносинах.
(6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
8. 10 лютого 2021 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду через наявність виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Мотивував ухвалу так:
8.1. Суди попередніх інстанцій помилково застосували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 910/7449/17, щодо застосування підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV. Враховуючи характер спірних правовідносин і специфіку регресної вимоги, помилковим також є обчислення судами перебігу позовної давності з моменту ДТП, а не з моменту виплати відповідного відшкодування.
8.2. Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону № 1961-IV, з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц). Тому не слід ототожнювати правовідносини регресу, які врегульовують приписи статті 1191 ЦК України та статті 38 Закону № 1961-IV, із правовідносинами суброгації, які врегульовують приписи статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування».
8.3. Для суброгації позовну давність треба обчислювати з моменту ДТП, а для регресу - з моменту виплати страхового відшкодування (див. також постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 199/1848/16, від 27 грудня 2018 року у справі № 373/2348/16-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 200/13392/13-ц).
8.4. Позивач не є страховиком потерпілої особи (власника пошкодженого транспортного засобу) за договором добровільного майнового страхування, а регламентна виплата, яку МТСБУ здійснило цій особі, припинила деліктне зобов`язання між винуватцем і потерпілим. Тому правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, не є суброгацією.
8.5. Виключна правова проблема полягає у необхідності формування єдиної правозастосовної практики вирішення спору за позовом МТСБУ (спеціального суб`єкта у сфері обов`язкового страхування) до страховика винуватця ДТП щодо виплати, яку такий страховик за законом мав виплатити потерпілому, а також щодо застосування для вирішення такого спору приписів пункту 37.1.4 статті 37, статей 38, 41 Закону № 1961-IV. З цією метою необхідно відповісти на такі питання:
- про можливість застосування припису підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV до правовідносин за регресною вимогою МТСБУ до страховика винної особи (за договором обов`язкового страхування) про стягнення суми здійсненого страхового відшкодування (регламентної виплати). Застосування цього припису не залежить від того, чи заявив позивач зворотну вимогу у порядку суброгації чи регресу;
- про підстави виникнення регресної вимоги та можливість застосування до спірних правовідносин у спорі МТСБУ зі страховиком винуватця ДТП (а не з останнім) положень частини першої статті 1191 ЦК України (право зворотної вимоги (регресу) до винної особи) та підпункту 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV (МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено, а страховик був зобов`язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом);
- про визначення такого розміру регресних вимог, на який може претендувати МТСБУ після того, як відшкодувало у повному розмірі завдану шкоду на підставі підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV та дізналося про наявність у винуватця ДТП договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у якому сторони передбачили франшизу.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
9. Позивач мотивував касаційну скаргу так:
9.1. МТСБУ не є потерпілим у розумінні Закону № 1961-IV, оскільки виконало обов`язок із відшкодування шкоди, завданої ДТП, а цей обов`язок мав виконати відповідач. Тому до позивача перейшло не право вимоги потерпілої особи, а право регресної вимоги.
9.2. Відмовивши у задоволенні позову та застосувавши припис пункту 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV, суди поклали на позивача й інших страховиків-членів МТСБУ додатковий обов`язок відшкодувати за рахунок централізованих страхових резервних фондів шкоду, яку мав відшкодувати відповідач.
9.3. Верховний Суд має сформулювати висновок щодо застосування приписів статті 35, підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 та статті 38 Закону № 1961-IV, урахувавши, що позивач є спеціальним суб`єктом у сфері обов`язкового страхування. На позивача не поширюються строки, визначені у статті 37 Закону № 1961-IV. Він має право на звернення з регресним позовом до того страховика, який був зобов`язаний сплатити страхове відшкодування у порядку, визначеному вказаним Законом, але цього не зробив.
9.4. 28 грудня 2012 року позивач уклав із відповідачем договір про співпрацю № 132 у сфері обов`язкового страхування цивільно-страхової відповідальності власників наземних транспортних засобів за внутрішніми договорами (далі - договір про співпрацю). Згідно з пунктом 2.1.18 цього договору страховик зобов`язався у повному обсязі компенсувати витрати МТСБУ у разі, якщо після проведення останнім регламентної виплати стане відомо, що цивільно-правова відповідальність особи, за яку була здійснена виплата, застрахована відповідачем.
10. 6 листопада 2020 року позивач надіслав на адресу суду письмові пояснення. Просив урахувати висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульований у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/18279/19, про застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 ЦК України.
11. 15 квітня 2021 року позивач надіслав на адресу суду письмові пояснення «з урахуванням ухвали Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 10 лютого 2021 року у справі № 910/17324/19».
(2) Позиції інших учасників справи
12. 29 вересня 2020 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу. Мотивував так:
12.1. ДТП сталася 15 квітня 2018 року, тоді як позивач «нібито звернувся» 18 червня 2019 року з претензією до відповідача про відшкодування шкоди у порядку регресу. Тобто за межами строку, встановленого підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV для звернення до страховика із заявою про страхове відшкодування.
12.2. Визначений у пункті 37.1.14 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним, тобто його не можна поновити (див. висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 6 березня 2019 року у справі № 465/6315/16-ц). Тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.
12.3. МТСБУ не надало належних і допустимих доказів звернення з претензією до відповідача у строки, визначені законом. Відповідач не отримав претензії позивача від 18 червня 2019 року про відшкодування шкоди в порядку регресу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
13. Велика Палата Верховного Суду з огляду на приписи частини першої та другої статті 300 ГПК України переглядає у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
14. 6 листопада 2020 року та 16 квітня 2021 року, тобто за межами строку на касаційне оскарження, позивач подав до суду пояснення, у яких навів додаткові доводи для задоволення касаційної скарги.
15. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 161 ГПК України). Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п`ята статті 161 ГПК України).
16. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (частини перша та друга статті 118 ГПК України). Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 119 ГПК України).
17. Оскільки позивач не просив дозволу подати письмові пояснення за межами строку на касаційне оскарження, а суд за межами цього строку не визнав їх подання необхідним, Велика Палата Верховного Суду залишає ці пояснення без розгляду.
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) Чи є підстави вважати, що МТСБУ подало до страховика регресний позов через те, що забезпечений транспортний засіб встановили, а страховик був зобов`язаний, але не виплатив страхове відшкодування (підпункт 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV)?
18. МТСБУ звернулося до суду з позовом до відповідача, вважаючи, що має таке право на підставі підпункту 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 та підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV. Воно здійснило регламентну виплату потерпілому у ДТП замість відповідача. Вважало, що цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП не була застрахованою. Проте, як згодом дізнався позивач, цю відповідальність винуватець застрахував у відповідача. Крім того, транспортний засіб винуватця ДТП був відомим до того, як позивач здійснив регламентну виплату. Велика Палата Верховного Суду вважає, що за такої ситуації на вимогу МТСБУ до страховика винуватця ДТП положення підпункту 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 та підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV не поширюються.
19. МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Таке бюро є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту (абзаци перший і другий пункту 39.1 статті 39 цього Закону № 1961-IV).
20. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (абзац другий пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).
21. Суди першої й апеляційної інстанції встановили такі обставини:
21.1. Згідно з постановою Краматорського міського суду від 8 червня 2018 року у справі № 234/5446/18 15 квітня 2018 року о 10 год. 40 хв. трапилась ДТП - зіткнення транспортного засобу «Oпель», яким керував ОСОБА_2 , з транспортним засобом «УАЗ», яким керував ОСОБА_1 . У вказаній постанові суд встановив, що ДТП сталася через порушення водієм транспортного засобу «УАЗ» Правил дорожнього руху України. Тому визнав його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
21.2. Вартість ремонтно-відновних робіт автомобіля «Опель» з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу згідно зі звітом від 27 березня 2018 року № 89/18 експертного автотоварознавчого дослідження становила 14 994,62 грн.
21.3. У довідці № 3018106496524820 про ДТП від 18 квітня 2018 року Управління патрульної поліції в містах Краматорську та Слов`янську зазначило про відсутність полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів щодо автомобіля «УАЗ» з реєстраційним номером НОМЕР_2 (VIN-код - НОМЕР_3 ). Після ДТП цей реєстраційний номер змінили на НОМЕР_4 .
21.4. Оскільки водій пошкодженого транспортного засобу «Опель» вважав, що станом на момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «УАЗ» не була застрахованою, він звернувся до МТСБУ з повідомленням про ДТП та заявою про виплату страхового відшкодування.
21.5. На підставі підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV за заявою власника пошкодженого транспортного засобу МТСБУ здійснило регламентну виплату у розмірі 13 849,21 грн. Це підтверджує платіжне доручення від 13 серпня 2018 року № 992327.
21.6. МТСБУ звернулось до особи, винної у заподіянні шкоди власнику транспортного засобу «Опель», з претензією. У відповідь отримало копію полісу № АМ/1605532. За цим полісом забезпеченим є транспортний засіб «УАЗ» з реєстраційним номером НОМЕР_2 (VIN-код НОМЕР_3), а страховиком - відповідач.
22. З огляду на те, що позивач довідався про наявність у винуватця ДТП полісу № АМ/1605532, він звернувся з позовом до відповідача про стягнення з останнього всієї суми виплаченого потерпілому відшкодування.
23. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).
24. Стаття 41 Закону № 1961-IV визначає перелік випадків, за наявності яких МТСБУ зобов`язане відшкодувати шкоду на умовах, визначених цим Законом. А його стаття 38 визначає, у яких випадках і до кого МТСБУ після виплати відшкодування має право звернутися з регресним позовом.
25. МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених Законом № 1961-IV, у разі її заподіяння:
- транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі (підпункт «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV);
- невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу (підпункт «б» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV);
- транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи (підпункт «в» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV);
- особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону (підпункт «г» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV);
- у разі недостатності коштів та майна страховика-учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (підпункт «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV);
- у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров`я згідно з чинним законодавством (підпункт «д» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV).
26. МТСБУ після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов:
- до власника, водія транспортного засобу, який спричинив ДТП і не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону (підпункт 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV);
- до водія транспортного засобу, який заволодів транспортним засобом за допомогою протиправних дій (підпункт 38.2.2 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV);
- до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов`язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом (підпункт 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV);
- до підприємства, установи, організації, що відповідають за стан дороги, якщо заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкода виникла з їх вини (підпункт 38.2.4 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV);
- до особи, визначеної у пункті 13.1 статті 13 цього Закону, яка причетна до ДТП, якщо вона керувала транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також якщо вона відмовилася від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та/або вжила алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), та/або вона керувала транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії, та/або самовільно залишила місце пригоди (підпункт 38.2.5 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV).
27. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що для цілей регресного позову МТСБУ приписи статті 38 Закону № 1961-IV застосовуються у поєднанні з відповідними приписами статті 41 цього Закону. Так, припис підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV кореспондує припису підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, а припис підпункту 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 - припису підпункту «б» пункту 41.1 статті 41 цього Закону.
28. Суб`єкт, до якого МТСБУ може заявити регресний позов на підставі підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV, є чітко визначеним. Коли МТСБУ виплатило відшкодування через те, що шкоду заподіяв транспортний засіб, власник (водій) якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність (тобто, коли зробило виплату на підставі підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV), воно набуває право на регресний позов на підставі підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV до власника чи водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, бо саме він відповідальний за невиконання обов`язку зі страхування своєї цивільно-правової відповідальності. Можливість застосування цієї підстави для регресного позову до страховика у ситуації, коли після виплати відшкодування з`ясувалося, що цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП застрахована, не передбачена.
29. До страховика МТСБУ може звернутися з регресним позовом тільки на підставі підпункту 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV. Таке звернення можливе за декількох умов: 1) на час виплати МТСБУ відшкодування транспортний засіб, яким завдана шкода, не був встановлений (підпункт «б» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV; 2) надалі встановили як такий транспортний засіб, так і те, що він є забезпеченим; 3) страховик був зобов`язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом.
30. МТСБУ виплатило потерпілому відшкодування не через те, що транспортний засіб, який заподіяв шкоду, до моменту виплати не був встановлений, а через добросовісну помилку щодо відсутності у власника транспортного засобу, який заподіяв шкоду, полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Приписи пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV не передбачають можливість звернення з регресним позовом до страховика тоді, коли МТСБУ виплатило страхове відшкодування потерпілому, помилково вважаючи, що власник/водій транспортного засобу, який заподіяв шкоду, не застрахував цивільно-правову відповідальність, а згодом з`ясувало протилежне.
(2.2) Чи є юридичні підстави для стягнення зі страховика суми відшкодування, яке МТСБУ виплатило потерпілому?
31. МТСБУ вважало, що має право на позов до відповідача саме у порядку регресу. Велика Палата Верховного Суду з`ясувала, що приписи пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV у спірних правовідносинах незастосовні. Проте позивач має право на стягнення з відповідача суми відповідного відшкодування відповідно до статті 1212 ЦК України.
32. Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 83), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1)).
33. Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85)). З`ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43) та від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85)).
34. Саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 86)).
35. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
36. Положення глави 83 ЦК України застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (пункт 4 частини третьої статті 1212 ЦК України).
37. За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункт 43)). Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (пункт 27)).
38. Позивач виплатив відшкодування на підставі підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, вважаючи на момент такої виплати, що винуватець ДТП не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Але з моменту, коли позивачеві стало відомо про протилежне, означена юридична підстава для виплати перестала існувати. Позивач зрозумів, що за його рахунок страховик винуватця ДТП зберіг у себе страхове відшкодування, яке був зобов`язаний виплатити. Тому до спірних правовідносин слід застосувати приписи статті 1212 ЦК України.
39. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
40. Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку).
41. У справі № 910/17324/19 збагаченням є притримання страховиком винуватця ДТП без достатніх правових підстав у себе виплати, яку він відповідно до Закону № 1961-IV мав виплатити потерпілому. Такий підхід до застосування приписів статті 1212 ЦК України відповідає змісту інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, адже у наведений спосіб страховик збагачується за рахунок зменшення його обов`язку (звільнення від виконання обов`язку) з відшкодування шкоди, яку страхувальник-винуватець ДТП завдав потерпілому. У справі № 910/17324/19 таке зменшення обов`язку відповідача відбулось за рахунок позивача. Тому помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність юридичних підстав для задоволення позову (близькі за змістом висновки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду сформулював у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/18279/19).
42. Доводи відповідача про те, що немає підтвердження факту звернення позивача до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, а тому відсутні підстави для задоволення позову, є необґрунтованими. У кондикційних спірних правовідносинах, які врегульовані главою 83 ЦК України, позивач не був позбавлений можливості звернутися з вимогою про стягнення з відповідача відшкодування у судовому порядку безвідносно наявності відповідного (досудового) звернення.
(2.3) Чи може у спірних правовідносинах неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з часу ДТП бути підставою для відмови у позові МТСБУ?
43. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком зобов`язань за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності не є безумовним. Воно пов`язане зі зверненням до страховика із заявою про здійснення страхової виплати (відшкодування) й обмежене одним роком з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого. У касаційній скарзі позивач з такими висновками судів не погодився. Вказав, що зазначений строк не застосовується до вимог, заявлених до страховика у порядку регресу.
44. З огляду на те, що спірні правовідносини врегульовані приписами статті 1212 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої й апеляційної інстанцій щодо поширення на ці правовідносини припису підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV, згідно з яким підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого.
45. Оскільки спірні правовідносини є кондикційними, то за змістом статті 257 ЦК України для захисту права позивача встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.Тому неподання МТСБУ вимоги про відшкодування впродовж одного року з часу ДТП не може бути підставою для відмови у позові.
(2.4) Чи відповідає страховик перед МТСБУ за виплачене останнім потерпілому відшкодування збитків, які страховик не мав обов`язку відшкодовувати (франшиза)?
46. Позивач звернувся з вимогою про стягнення на його користь 13 849,21 грн, тобто всієї суми відшкодування, яке він виплатив потерпілому. Суд першої інстанції встановив, що згідно з полісом № АМ/1605532 ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000 грн, а франшиза - 2 000,00 грн. Тому, задовольняючи позов частково, цей суд вважав, що на користь позивача слід стягнути 11 849,21 грн - суму виплаченого відшкодування за вирахуванням франшизи. Позивач з таким висновком не погодився. Велика Палата Верховного Суду вважає висновок суду першої інстанції правильним.
47. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
48. У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (абзац перший пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).
49. Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV).
50. Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»).
51. Франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (частина вісімнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»).
52. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту (пункт 12.1 статті 12 Закону № 1961-IV).
53. Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (пункт 36.6 статті 36 Закону № 1961-IV).
54. З огляду на зміст цих приписів у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити суму страхового відшкодування за вирахуванням франшизи, якщо сторони її передбачили у відповідному договорі. Суму франшизи потерпілому має компенсувати страхувальник або інша особа, відповідальна за завдані збитки.
55. МТСБУ замість відповідача у повному обсязі виконало обов`язок з виплати потерпілому відшкодування, оскільки на час виплати не мало інформації про наявність полісу № АМ/1605532, а відповідно і про передбачену ним франшизу.
56. Оскільки визначену у договорі франшизу не можна стягнути зі страховика винуватця ДТП, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково, зменшивши суму стягнення суму на розмір франшизи. На підставі статті 1212 ЦК України позивач може стягнути суму франшизи з винуватця ДТП, який безпідставно зберіг ці кошти у себе.
(2.5) Чи має значення у спірних правовідносинах договір про співпрацю МТСБУ зі страховиком щодо внутрішніх договорів страхування?
57. В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції позивач вказав про наявність у нього договору про співпрацю з відповідачем. Копію цього договору позивач долучив до апеляційної скарги (т. 1, а. с. 140-149). Суд апеляційної інстанції не взяв цей доказ до уваги. У касаційній скарзі позивач знову вказав на умови зазначеного договору, які гарантують можливість стягнення зі страховика всієї суми виплаченого відшкодування разом із сумою франшизи. Велика Палата Верховного Суду з таким висновком позивача не погоджується.
58. Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності має право здійснювати страховик, який має ліцензію на здійснення даного виду страхування та є членом МТСБУ (пункт 49.1 статті 49 Закону № 1961-IV). Однією з умов прийняття страховика у члени МТСБУ є укладення ними договору про співпрацю щодо внутрішніх договорів страхування (абзац третій пункту 51.1 статті 51 Закону № 1961-IV).
59. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України).
60. Подаючи апеляційну скаргу, позивач долучив до неї копію договору про співпрацю з відповідачем, але не обґрунтував неможливість подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Інформації про те, що суд апеляційної інстанції прийняв такий доказ, у матеріалах справи немає. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятним аргумент касаційної скарги щодо наявності у позивача згідно з договором про його співпрацю із відповідачем права на стягнення з останнього всієї суми виплаченого потерпілому відшкодування.
61. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
62. Укладення договору про співпрацю є умовою набуття членства страховика в МТСБУ (абзац третій пункту 51.1 статті 51 Закону № 1961-IV). Тому такий договір може містити лише умови про співпрацю щодо внутрішніх договорів страхування, оскільки саме це вимагає Закон № 1961-IV. Умови, за яких страховик повинен відшкодувати МТСБУ його витрати, якщо такі не передбачені законом, не є умовами співпраці, а спрямовані на незаконне заволодіння майном страховика. Тому такі умови порушують публічний порядок і згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемними (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 84-85)).
(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(3.1) Щодо суті касаційної скарги
63. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 308 ГПК України).
64. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).
65. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
66. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу позивача слід задовольнити частково: постанову Північного апеляційного господарського суду від 16 червня 2020 року скасувати; рішення Господарського суду міста Києва від 10 березня 2020 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.
(3.2) Щодо судових витрат
67. З огляду на висновки щодо касаційної скарги слід розподілити судові витрати, які поніс позивач. Такі витрати треба стягнути з відповідача пропорційно до суми, яку стягнув суд першої інстанції.
68. Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини першої статті 129 ГПК України).
69. Позивач за подання позову сплатив 1 921 грн (т. 1, а. с. 10). Суд першої інстанції у рішенні, яке Велика Палата Верховного Суду залишила у резолютивній частині без змін, правильно стягнув з відповідача на користь позивача 1 643,58 грн судового збору за подання позовної заяви. Позивач просив стягнути на його користь 13 849,21 грн. Суд першої інстанції задовольнив ці вимоги у сумі 11 849,21 грн, тобто 85,55874306187862 % від суми вимоги (11 849,21 грн*100 %/13 849,21 грн). Тому сума судового збору, яку треба покласти на відповідача, становить 1 643,58 грн (1 921 грн*85,55874306187862 %/100 %).
70. Позивач оскаржив рішення суду першої інстанції та сплатив за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 2 881,50 грн (т. 1, а. с. 177). Оскільки це рішення Велика Палата Верховного Суду залишила у резолютивній частині без змін, на позивача покладаються судові витрати, які він поніс у зв`язку з апеляційним переглядом.
71. Позивач також оскаржив рішення судів першої й апеляційної інстанцій у касаційному порядку та сплатив за подання касаційної скарги судовий збір у сумі 3 842 грн (т. 2, а. с. 19). З огляду на часткове задоволення позовних вимог (85,55874306187862 % від 13 849,21 грн) на користь позивача з відповідача слід стягнути 3 287,17 грн (3 842 грн*85,55874306187862 %/100 %) судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись пунктом 2 частини першої статті 129, частиною першою статті 300, пунктом 3 частини першої статті 308, частинами першою та третьою статті 311, статтями 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
п о с т а н о в и л а :
1. Касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України задовольнити частково:
1.1. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16 червня 2020 року скасувати.
1.2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10 березня 2020 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10 березня 2020 року залишити без змін.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26; ідентифікаційний код: 32382598) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8; ідентифікаційний код: 21647131) 3 287,17 грн (три тисячі двісті вісімдесят сім гривень 17 коп.) судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. ТкачСудді: Ю. Л. ВласовВ. С. Князєв І. В. Григор`єваЛ. М. Лобойко М. І. ГрицівК. М. Пільков Д. А. ГудимаО. Б. Прокопенко В. І. ДанішевськаЛ. І. Рогач Ж. М. ЄленінаС. П. Штелик Л. Й. Катеринчук Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформив суддя Гудима Д. А.
