ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/4317/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кондратової І. Д., Студенця В. І.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення та виклику сторін касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі"
на ухвалу Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Пашкіної С. А., Сітайло Л. Г., Корсака В. А.
від 18 серпня 2021 року
за заявою Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі"
про прийняття додаткової постанови щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з апеляційним розглядом справи
за позовом Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зарічна ІВ"
до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі"
про зобов?язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог та короткий зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій по суті спору.
У березні 2021 року Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зарічна ІВ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" про зобов`язання відповідача передати позивачу документи, які підтверджують обов`язок боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Комфорт Сервіс» по договору на постачання електричної енергії № 63249 від 28 квітня 2016 року станом на 24 квітня 2019 року, за наведенім у позовній заяві переліком.
Господарський суд міста Києва рішенням від 28 травня 2021 року у позові відмовив.
Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 11 червня 2021 року заяву відповідача про прийняття додаткового рішення задовольнив частково: стягнув з позивача на користь відповідача 3 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині заяви відмовив.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 28 травня 2021 року та додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 11 червня 2021 року, позивач оскаржив їх до суду апеляційної інстанції.
Північний апеляційний господарський суд постановами від 21 липня 2021 року рішення Господарського суду міста Києва від 28 травня 2021 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11 червня 2021 року залишив без змін.
2. Короткий зміст заяви відповідача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Під час апеляційного розгляду справи відповідач разом з поданням відзивів на апеляційні скарги позивача заявив про необхідність здійснення розподілу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, надану йому в суді апеляційної інстанції.
26 липня 2021 року - після здійснення судом апеляційної інстанції апеляційного перегляду рішення та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 28 травня 2021 року та від 11 червня 2021 року до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява, в якій відповідач просить в порядку статті 126 Господарського процесуального кодексу України долучити до матеріалів справи докази понесення судових витрат та ухвалити додаткове рішення, яким здійснити розподіл судових витрат та стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Зарічна 1В» на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11 000,00 грн.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 28 липня 2021 року призначив заяву відповідача про прийняття додаткової постанови щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу до розгляду на 18 серпня 2021 року о 11:45.
3. Короткий зміст оскаржуваної додаткової постанови апеляційного господарського суду і мотиви її ухвалення.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18 серпня 2021 року відмовив у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу з підстав того, що відповідач в порушення вимог частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України не надав суду детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом відповідача із зазначенням витрат часу по кожному виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
У касаційній скарзі відповідач - Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські електромережі» просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2021 року та ухвалити нове рішення про задоволення заяви відповідача та стягнення з позивача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 000,00 грн, понесених у зв`язку з апеляційним розглядом цієї справи.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник послався на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суд апеляційної інстанції при постановленні зазначеної ухвали:
- неправильно застосував норми матеріального права, а саме: статті 1, 27, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та статтю 204 Цивільного кодексу України, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм, викладені у постановах від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19, від 18 травня 2021 року у справі № 922/2385/20 та від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, відповідно до яких адвокатський гонорар може існувати у двох формах: фіксованого розміру та погодинної оплати, та така форма визначається сторонами у договорі;
- порушив норми процесуального права, а саме: статтю 236 Господарського процесуального кодексу України в частині повноти та всебічного з`ясування обставин, на які посилався відповідач у заяві про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. За твердження відповідача суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином докази відповідача про понесені ним витрати на правничу допомогу, а саме: договір про надання правової допомоги № 308-20 від 15 квітня 2020 року в редакції додаткової угоди № 3 від 28 квітня 2021 року та акт наданих послуг № 92 від 21 липня 2021 року, не з`ясував обставини щодо порядку обчислення цих витрат згідно з умовами цього договору та акту, згідно з якими відповідачем та його адвокатом був погоджений фіксований розмір вартості наданих послуг у сумі 11 000,00 грн.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи скаржника не спростовують правильні висновки суду апеляційної інстанції.
Позиція Верховного Суду
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.
Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені відповідачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, та доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з пунктом 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з частиною третьою статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених при здійсненні апеляційного провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач в порушення вимог частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України не надав суду детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом відповідача при наданні правничої допомоги у зв`язку з апеляційним розглядом цієї справи.
Однак Верховний Суд вважає цей висновок апеляційного господарського суду помилковим та таким, що зроблений з неправильним застосуванням та порушенням норм процесуального права: частин другої, третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, та неправильним тлумаченням цих норми процесуального права.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості. При цьому положення частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України не конкретизують, які саме докази мають бути подані в підтвердження обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості.
Частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України хоча і містить положення про те, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, проте ця норма не передбачає (не конкретизує), що такий детальний опис робіт (наданих послуг) має бути оформлений окремим документом.
Зміст цієї норми може тлумачитися розширено, зокрема як те, що детальний опис робіт (наданих послуг) може міститися як в окремо оформленому документі, поданому стороною до суду, так і в інших наданих стороною доказах. Подання стороною доказів, що містять у собі детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, є таким, що відповідає положенням частин другої та третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких сторони мають подати суду докази в підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру.
Наведене підтверджується численною усталеною практикою Верховного Суду, згідно з якою детальний опис робіт (наданих послуг) як окремий документ до суду не подавався, а Верховний Суд брав до уваги те, що такий детальний опис робіт (наданих послуг) міститься в інших наданих стороною доказах та визнавав достатніми надані стороною докази в їх сукупності (серед яких був відсутній детальний опис робіт (наданих послуг) як окремий документ) на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу (постанови та додаткові постанови Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 910/18954/17, від 16 червня 2021 року у справі 3 904/1672/19, від 18 червня 2020 року у справі № 873/91/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 911/1006/19, від 07 липня 2020 року у справі № 914/1002/19, від 07 грудня 2020 року у справі № 910/11361/19 та інші).
Однак суд апеляційної інстанції, обмежившись помилковим висновком про те, що відповідач не надав суду детального опису робіт (наданих послуг) у вигляді окремого документу, не дослідив інші докази, надані відповідачем в обґрунтування наданих йому послуг з професійної правничої допомоги та їх розміру. Суд, не дослідивши належним чином усі надані відповідачем докази у їх сукупності, дійшов передчасного висновку про те, що акт надання послуг № 92 від 21 липня 2021 року є неналежним доказом у справі. Такі висновки суду апеляційної інстанції свідчать про прояв судом надмірного формалізму при застосування частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей вирішення питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд погоджується з доводами відповідача у касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції в порушення статті 236 Господарського процесуального кодексу України не здійснив повного та всебічного з`ясування обставин, на які посилався відповідач у заяві про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, не дослідив належним чином надані відповідачем до цієї заяви докази у їх сукупності про понесені відповідачем витрати на правничу допомогу. Фактично суд апеляційної інстанції не здійснив розгляду цієї заяви.
Крім того відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України)
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");
(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару;
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки Верховного суду викладені у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19.
Однак, як правильно зазначив відповідач у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції не врахував зазначені висновки, не застосував при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу наведені вище норми матеріального права, з огляду на що дійшов помилкового висновку про те, що інформація про фіксований розмір гонорару, що міститься в акті надання послуг № 92 від 21 липня 2021 року, не може вважатися детальним розрахунком наданих відповідачу адвокатом послуг та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт. Суд апеляційної інстанції не врахував те, що при погодженому між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованому розмірі гонорару останній обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги, що виключає необхідність відображення інформації про понесені адвокатом витрати часу по кожному з видів робіт (наданих послуг) в детальному описі робіт (наданих послуг) чи іншому документі, що містить такий детальний опис. Суд апеляційної інстанції не врахував, що фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту.
Отже Верховний Суд зазначає про те, що зазначений висновок суду апеляційної інстанції є взаємосуперечливим та таким, що зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції фактично не дослідив докази, надані відповідачем в обґрунтування наданих йому послуг з професійної правничої допомоги та їх розміру, зокрема залишив поза увагою умови укладеного між відповідачем та Адвокатським об`єднанням «Перший радник» договору про надання правової допомоги № 308-20 від 15 квітня 2020 року та додаткової угоди до нього, не з`ясував з достовірністю, який порядок обчислення цих витрат та яка форма адвокатського гонорару згідно з умовами цього договору та додаткових угод до нього були визначені між відповідачем та його адвокатом (адвокатським об`єднанням). Суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що акт надання послуг № 92 від 21 липня 2021 року є неналежним доказом надання відповідачу послуг з професійної правничої допомоги та їх розміру.
Отже в порушення принципу повноти зазначені вище обставини не були з достовірністю встановлені судом апеляційної інстанцій. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував та порушив норми матеріального і процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв`язку з апеляційним розглядом цієї справи, з огляду на що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових та передчасних висновків у справі, а оскаржувану ухвалу не можна визнати законною та обґрунтованою.
Передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Встановлення обставин справи, оцінка доказів виходить за межі розгляду справи в порядку касації.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
За змістом пунктів 1 та 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на те, що заявлені відповідачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції у цій справі, знайшли своє підтвердження та є обґрунтованими, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування та порушення норм матеріального і процесуального права, не здійснив розгляд заяви відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв`язку з апеляційним розглядом цієї справи, враховуючи межі розгляду справи у суді касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала Північного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2021 року у цій справі № 910/4317/21 підлягає скасуванню, а справа № 910/4317/21 - передачі до апеляційного господарського суду для здійснення нового розгляду заяви відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу № 210722/1 від 22 липня 2021 року.
8. Судові витрати.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи те, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа передається на новий розгляд до апеляційного господарського суду, розподіл судових витрат у справі, зокрема і сплаченого за подання касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі» на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2021 року у справі № 910/4317/21 задовольнити частково.
2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2021 року у справі № 910/4317/21 скасувати.
3. Справу № 910/4317/21 передати до Північного апеляційного господарського суду на новий розгляд заяви відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді І. Кондратова
В. Студенець
