Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 387/326/20
провадження № 61-2166св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фед-Агро»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області, у складі судді Майстера І. П., від 29 вересня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Черненка В. В., Єгорової С. М., Чельник О. І., від 24 грудня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фед-Агро» (далі - ТОВ «Фед-Агро», Товариство) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що на підставі наказу
№ 2-к від 06 травня 2019 року його було призначено на посаду чергового
ТОВ «Фед-Агро» з 07 травня 2019 року, а на підставі наказу № 9-к
від 18 грудня 2019 року звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)
з 18 грудня 2019 року за прогули.
ОСОБА_1 вважав наказ про своє звільнення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки в грудні 2019 Товариством не складався графік робочих змін чергових та відповідно з таким графіком його не було ознайомлено.
18 грудня 2019 року ТОВ «Фед-Агро» засобами телефонного зв`язку повідомив його про необхідність виходу на роботу, однак позивач був позбавлений можливості прибути на робоче місце, оскільки знаходився на прийомі у лікаря в Добровеличківській лікарні, яка розташована від місця роботи на відстані близько 50 км, про що повідомив роботодавця. В цей же день відповідач повідомив телефоном, що його звільнено із займаної посади за прогули без поважних причин.
Також ОСОБА_1 посилався на те, що останню робочу зміну він відпрацював з 08:00 год 16 грудня 2019 року по 08:00 год 17 грудня
2019 року, а тому наступна робоча зміна мала б початися не раніше
08:00 год 19 грудня 2019 року, що відповідає вимогам частини першої
статті 59 КЗпП України.
Стверджував, що станом на 18 грудня 2019 року відпрацював 7 робочих змін, що складає 112 годин та перевищує нормальну тривалість робочого часу на місяць для працівників.
Будь-яких пояснень відповідач у нього не відбирав, наказ про застосування до нього дисциплінарного стягнення під розписку не оголошував, наказ про звільнення та трудову книжку у день звільнення він не отримав. Суми розрахунку при звільненні одержав 18 грудня 2019 року на картковий рахунок, трудову книжку - 21 лютого 2020 року, а копію наказу про звільнення - 03 квітня 2020 року, що вважав доказом поважних причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Фед-Агро» №9-к
від 18 грудня 2019 року про його звільнення з посади чергового Товариства;
- поновити його на посаді чергового ТОВ «Фед-Агро» з 19 грудня
2019 року;
- стягнути з ТОВ «Фед-Агро» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 15 530, 27 грн.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області
від 29 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, у задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що у табелі обліку робочого часу та в журналі чергових посту № 1 відсутні відмітки щодо прогулу ОСОБА_1 16 грудня 2019 року, а відсутність позивача на робочому місці 18 грудня 2019 року зумовлена станом його здоров`я, дійшов висновку про порушення ТОВ «Фед-Агро» вимог трудового законодавства під час звільнення позивача.
Суд також вказав на те, що відповідач, приймаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із прогулом не зазначив точних відомостей про суть допущеного позивачем порушення, підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності та не відібрав від працівника пояснення з цього приводу.
Однак встановивши, що ОСОБА_1 , будучи обізнаним про своє звільнення та отримавши повний розрахунок від Товариства 18 грудня
2019 року, майже 4 місяці з часу звільнення не оспорював у суді його незаконність та не довів поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом у цій справі, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску ОСОБА_1 місячного строку звернення до суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
08 лютого 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу в справі № 387/326/20 на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 29 вересня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення по справі про задоволення його позову в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 387/326/20 та витребувано її матеріали з місцевого суду.
У квітні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначив пункт 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), посилаючись на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц.
ОСОБА_1 наполягає на тому, що ним пропущено місячний строк для звернення до суду з поважних причин. Суди попередніх інстанції не врахували запровадження Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) з 12 березня 2020 року на всій території України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), що створило йому істотні перешкоди для своєчасного звернення до суду.
Також посилається на те, що він юридично необізнаний, а про незаконність свого звільнення дізнався після перевірки Управління Держпраці у Кіровоградській області.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року ТОВ «Фед-Агро» подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 29 вересня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі наказу №2-к від 06 травня 2019 року ОСОБА_1 прийнято на посаду чергового ТОВ «Фед-Агро».
Згідно наказу № 9-к від 18 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули 16 та 18 грудня
2019 року.
18 грудня 2019 року ОСОБА_1 відвідав лікаря терапевта Добровеличківського центру первинної допомоги та йому встановлено діагноз - стенокардія.
В табелі обліку використання робочого часу наявна відмітка щодо відпрацювання ОСОБА_1 зміни 16 грудня 2019 року.
Зі змісту журналу чергових посту № 1 ТОВ «Фед-Агро» судами встановлено, що на час прийняття та здачі посту ОСОБА_1 16 грудня 2019 рокунадзвичайних подій не сталося.
У графіку чергувань ТОВ «Фед-Агро»за грудень 2019 року відсутній підпис ОСОБА_1 про ознайомлення.
Відповідно до умов договору № 04-2019/1 про виконання робіт
від 29 квітня 2019 року та розпорядження товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «СВК Україна» уповноважено начальника відділу чергових ТОВ «СВК Україна» ОСОБА_2 та заступника відділу чергових ТОВ «СВК Україна» ОСОБА_3 здійснювати належний контроль за роботою чергових ТОВ «Фед-Агро».
Відповідно до акта, складеного ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
16 грудня 2019 року черговий ОСОБА_1 був відсутнім за місцем прийняття посту з 13:25 год до 17:50 год.
Згідно доповідної записки ОСОБА_2 від 18 грудня 2019 року, -
16 грудня 2019 ОСОБА_1 не вийшов на роботу.
Згідно доповідної записки ОСОБА_4 від 17 грудня 2019 року, - ОСОБА_1 був замічений під час чергування на вулиці, за місцем свого проживання, що свідчить самовільне залишення посту.
За змістом пояснювальних записок ОСОБА_5 та ОСОБА_6
від 17 грудня 2019 року, - ОСОБА_7 неодноразово перебував на чергуванні на посту № 1 ТОВ «Фед-Агро» в стані алкогольного сп`яніння, а також неодноразово залишав пост без нагляду та не вчасно приходив на зміну.
На підставі наказу № 6-П від 18 грудня 2019 року ТОВ «Фед-Агро» створено комісію для перевірки працівника ОСОБА_1 на робочому місці.
Наказом № 7-П від 19 грудня 2019 року на ТОВ «Фед-Агро» створено комісію для вручення трудової книжки працівникові ОСОБА_1 та зобов`язано комісію виїхати за місцем проживання ОСОБА_1 для вручення трудової книжки та з ознайомленням із наказом № 9-к від 18 грудня 2019 року.
19 та 24 грудня 2019 року комісія ТОВ «Фед-Агро» намагалася вручити
ОСОБА_1 трудову книжку та наказ про звільнення, від чого
той відмовився.
24 грудня 2019 року ОСОБА_1 було оголошено наказ № 9-к
від 18 грудня 2019 року про звільнення.
Судом також встановлено, що на адресу ОСОБА_1 ТОВ «Фед-Агро» направлявся лист від 28 грудня 2019 року № 19 про необхідність отримати трудову книжку у зв`язку із звільненням на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
Згідно акту від 21 лютого 2020 року «Про відмову в отриманні наказу про звільнення ОСОБА_1 від 18 грудня 2019 року», складеного комісією у складі: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
ОСОБА_12 , - ОСОБА_1 , ознайомившись з наказом про звільнення, отримати копію та проставити підпис відмовився.
Відповідно до листа Управління Держпраці у Кіровоградській області
№ Л/36-02.10/16-03 від 06 лютого 2020 року, - ОСОБА_1 надіслано результати інспекційного відвідування ТОВ «Фед-Агро».
У судовому засіданні ОСОБА_1 визнав, що про своє звільнення він довідався 18 грудня 2019 року.
З пояснень свідків ОСОБА_9 (бухгалтер ТОВ «Фед-Агро»), ОСОБА_3 (заступник начальника відділу охорони) судами встановлено, що 18 грудня 2019 року позивач був відсутній на робочому місці охоронця, що засвідчено відповідним актом. В той же день було прийнято наказ про звільнення ОСОБА_1 , проведено розрахунок по заробітній платі позивача, а також зроблено відповідний запис у трудовій книжці ОСОБА_1 . В день звільнення позивача йому не було вручено наказ про звільнення та трудову книжку. ТОВ «Фед-Агро» робило спроби вручити позивачу наказ про звільнення та трудову книжку: була створена комісія, яка двічі
(19 та 24 грудня 2019 року) приїжджала до домоволодіння позивача зі спробами вручити йому наказ та трудову книжку, однак позивач відмовлявся від отримання документів. Позивачу було надіслано повідомлення поштою про необхідність забрати трудову книжку та отримати копію наказу про звільнення. Після неодноразових намагань вручити ОСОБА_1 трудову книжку із наказом про звільнення позивач 21 лютого2020 року прибув до офісу ТОВ «Фед-Агро», де йому було вручено наказ про звільнення та запропоновано забрати трудову книжку.
ОСОБА_1 відмовивсярозписуватись за отримання наказу про звільнення, а трудову книжку забрав.
Свідок ОСОБА_2 (начальник відділу чергових) суду пояснив суду, що у грудні 2019 року приїжджав до домоволодіння ОСОБА_1 у складі комісії з метою вручити трудову книжку, від отримання якої ОСОБА_1 відмовився.
Згідно поясненнь позивача комісія, що приїжджала до його домоволодіння, пропонувала забрати трудову книжку та розписатися в журналі про звільнення, однак він від підпису та отримання трудової книжки відмовився, оскільки був не згоден із датою звільнення.
Позиція Верховного Суду
За змістом пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
У розглядуваній справі судами двох інстанцій встановлена відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України та порушення роботодавцем порядку звільнення при прийнятті наказу № 9-к від 18 грудня 2019 року.
Вказані висновки у касаційній скарзі ОСОБА_1 не оспорюються, а тому Верховний Суд у цій частині судові рішення не переглядає.
Заявник в касаційній скарзі стверджував, що пропустив строку звернення до суду із поважних причин, а висновків судів попередніх інстанцій з цього питання є необґрунтованими.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (стаття 234 КЗпП України).
Стаття 234 КЗпП України не визначає переліку причин для поновлення строку та їх поважність має визначається судом в кожному випадку, залежно від конкретних обставин справи. При цьому очевидно, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали істотні труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
У постанові від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц Верховний Суд України вказав, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від вказаних висновків Верховного Суду України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 , будучи обізнаним про своє звільнення, отримавши повний розрахунок від Товариства 18 грудня 2019 року, а трудову книжку 21 лютого 2020 року, у встановлений статтею 233 КЗпП України строк не оспорював у суді незаконність свого звільнення та не довів поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом у цій справі, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
При цьому суди вдались до аналізу пункту 1 Глави ХІХ Прикінцевих положень КЗпП України щодо продовження строків, визначених статтею 233 цього Кодексу на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби.
Верховний Суд не в повній мірі погоджується із вказаними висновками, оскільки у розглядуваній справі строк звернення до суду передбачений статтею 233 КЗпП України сплив до запровадження Кабінетом Міністрів України карантину.
У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачених трудовим законодавством та трудовим договором.
Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Відповідно до частин першої-другої статті 47 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Реалізація передбаченого статтею 47 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) права працівника отримати в день звільнення трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов`язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника, який за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, не ухиляється від їх отримання.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в день звільнення (18 грудня 2019 року) ОСОБА_1 був відсутній на роботі, а створена керівником ТОВ «Фед-Агро» комісія у грудні 2019 року оголосила позивачу наказ про звільнення, намагалася вручити ОСОБА_1 трудову книжку та копію наказу про звільнення, від чого останній відмовився, про що складено відповідний акт.
Члени комісії ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 були допитані судом першої інстанції в якості свідків та попереджені про кримінальну відповідальність у тому числі за дачу завідомо неправдивих показань.
Крім того роботодавець у грудні 2019 року направив поштою
ОСОБА_1 відповідний лист із пропозицією отримати трудову книжку безпосередньо на підприємстві.
В день звільнення роботодавець провів розрахунок із ОСОБА_1 шляхом зарахування коштів на картковий рахунок позивача.
ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечував, що про своє звільнення дізнався 18 грудня 2019 року, а уповноважені особи Товариства дійсно приїжджали до його домоволодіння, пропонували забрати трудову книжку та розписатися в журналі про звільнення, від чого він відмовився.
Встановлені у розглядуваній справі обставини та визнання їх позивачем, беззаперечно свідчать про те, що працівник був обізнаним про дату та підставу свого звільнення, однак на неодноразові пропозиції роботодавця отримати трудову книжку та копію наказу про звільнення, маючи фактичну можливість їх отримати у грудні 2019 року, безпідставно відмовлявся від отримання цих документів.
Така поведінка працівника не може бути визнана добросовісною та залишена поза увагою суду при вирішенні питання щодо дотримання строку передбаченого статтею 233 КЗпП України.
В свою чергу, за обставин розглядуваної справи, роботодавець вживав необхідні заходи та створив належні умови для отримання документів працівником, який діючи на власний розсуд, свідомо відмовився від їх отримання без поважних причин.
При цьому саме по собі отримання працівником трудової книжки та копії наказу про звільнення, не свідчить про його згоду зі звільненням.
Враховуючи вказані висновки та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, колегія суддів дійшла висновку, що передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду, у даному випадку, необхідно обчислювати із 24 грудня 2019 року - дати коли ОСОБА_1 без поважних причин відмовився отримувати свою трудову книжку і така відмова визнана позивачем, зафіксована роботодавцем та підтверджена належними і допустимими доказами.
За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши, що при звільненні позивача були допущені порушення трудового законодавства, проте строк звернення до суду передбачений статтею 233 КЗпП України пропущений ОСОБА_1 без поважних причин дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позову, однак допустив помилку при мотивуванні своїх висновків вдавшись до аналізу пункту 1 Глави ХІХ Прикінцевих положень КЗпП України, в той час, як у розглядуваній справі строк звернення до суду передбачений статтею 233 КЗпП України сплив до запровадження Кабінетом Міністрів України карантину, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби.
Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
За змістом статті 412 ЦПК України суд змінює судове рішення повністю або частково, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 29 вересня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року необхідно змінити, шляхом зміни мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень з урахуванням висновків, викладених у цій постанові Верховного Суду.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області
від 29 вересня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови Верховного Суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович
