ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2021 року
м. Черкаси
справа № 705/3040/18 провадження № 22-ц/821/992/21 категорія 310050000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Бородійчука В.Г.,
суддів: Карпенко О.В., Нерушак Л.В.
секретар: Винник І.М.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2
відповідач: ОСОБА_3
треті особи, які не заявляють самостійних вимог: служба у справах дітей Уманської міської ради, Уманська місцева прокуратура
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Уманської міської ради, Уманська місцева прокуратура про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
в с т а н о в и в :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
18 липня 2018 року ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Уманської міської ради, Уманська місцева прокуратура про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
В обгрунтування позовних вимог вказував на те, що у нього з ОСОБА_4 , як осіб, які не перебували у шлюбі народилась донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
По досягненню дитиною трирічного віку мати дитини залишила його та доньку і виїхала на заробітки до м. Києва.
Протягом семи останніх років донька постійно проживає з батьком.
З лютого 2011 року мати дитини систематично ігнорує покладені на неї обов`язки по утриманню та вихованню дитини: відповідач не провідує доньку, не цікавиться дитиною, не займається її вихованням, не цікавиться її фізичним розвитком, здоров`ям і навчанням у школі.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Уманської міської ради від 22 червня 2018 року, «…орган опіки та піклування виконавчого комітету Уманської міської ради порушує клопотання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 …».
Позивач в позові просив суд позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_4 на його користь, аліменти на утримання доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до повноліття дитини.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 травня 2020 року позов задоволено.
Позбавлено ОСОБА_4 батьківських прав відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_2 в розмірі ј частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 липня 2018 року до повноліття дитини.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи було встановлено, що відповідач ОСОБА_4 ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню доньки ОСОБА_2 , не виконуючи свого батьківського обов`язку щодо виховання дитини, свідомо нехтує ними, не створює умов для фізичного, духовного, морального розвитку дитини.
Крім того, судом враховано, що відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Уманської міської ради від 22 червня 2018 року, орган опіки та піклування виконавчого комітету Уманської міської ради порушує клопотання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд застосував положення ч. 3 ст. 166 СК України, якою передбачено, що при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав, одночасно приймається рішення про стягнення аліментів на дитину та задовольнив позовні вимоги в цій частині в повному обсязі заявлених вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 оскаржила його до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просила скасувати заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 травня 2020 року в частині задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав, в частині стягнення аліментів просила залишити без змін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, при цьому суд не повно з`ясовано всі фактичні обставини справи та формально підійшов до вивчення обставин справи, не сприяв повному об`єктивному та неупередженому її розгляду.
ОСОБА_3 зазначила, що в момент ухвалення рішення у справі на території України діяли карантинні обмеження, тому суд не повинен був проводити розгляд справи без участі відповідача, оскільки це порушувало її права. Крім того, вказала, що всі процесуальні документи у справі направлялися за попереднім місцем проживання ОСОБА_4 і вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи та не мала можливості надати суду свої заперечення щодо вимог позивача.
Жодних звернень від служби у справах дітей та неповнолітніх вона не отримувала, тому вважає протиправними дії вказаного органу щодо позиції позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав без проведення перевірок та відібрання відповідних пояснень з цього приводу.
З урахуванням вищевикладеного, вважає, що рішення суду в частині позбавлення батьківських прав є незаконним, тому, що такий захід застосовується лише в крайньому випадку та за наявності доведення обставини, що перебування дитини з матір`ю буде суперечити її інтересам та становити небезпеку.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві, на апеляційну скаргу, що надійшов від ОСОБА_1 зазначено, що доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду є безпідставними.
В обгрунтування відзиву зазначено, що наявність карантинних обмежень в Україні під час розгляду справи не було перешкодою для участі відповідача в судовому засіданні, оскільки суд працював у штатному режимі, а також ОСОБА_4 могла скористатися правом участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині ОСОБА_1 вважає необґрунтованими.
Крім того, є безпідставними доводи апеляційної скарги про неповідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, оскільки матеріали справи містять підтверджуючі докази отримання ОСОБА_4 рекомендованих повідомлень, що повернулися на адресу суду. Також, відповідач неодноразово надавала суду заяви про відкладення справи.
ОСОБА_1 також зазначив, що служба у справах дітей Уманської міської ради належним чином письмово повідомляла ОСОБА_4 про розгляд питання щодо наявності підстав для позбавлення батьківських прав. Відповідач власноручно писала розписки про зобов`язання надати службі свої характеризуючи документи, однак цього зроблено не було.
Тому, вважає, що доводи апеляційної скарги є надуманими і підстав для зміни чи скасування судового рішення немає.
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши матеріали справи за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Під час перевірки правильності мотивів судового рішення, суд апеляційної інстанції враховує, що воно оскаржується відповідачем лише в частині вирішення спору про позбавлення батьківських прав.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов та позбавляючи ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції виходив з того, що мати з дитиною не спілкується, її вихованням і розвитком не займається, що свідчить від ухилення виконання батьківських обов`язків.
Однак такий висновок суду першої інстанцій на думку колегії суддів є помилковим.
У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 зазначено, що згідно з частиною першою статті 18, частиною першою статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 164 СК України батько, мати можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені умови, як кожну окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, тобто свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Хант проти України» вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.
Небажання дитини спілкуватися з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення матір`ю (батьком) від виконання батьківських обов`язків, так як ці обставини зумовлені не її (його) волею.
У даній справі суд встановив, що після досягнення дитиною трирічного віку відповідач виїхала на заробітки до м. Києва, припинила спілкування як з позивачем, так і з дитиною, і таке спілкування не поновлено до цього часу.
Встановивши ці обставини, суд неправильно розтлумачив поняття ухилення від виконання батьківських обов`язків і дійшов помилкового висновку, що про їх невиконання ОСОБА_4 свідчить та обставина, що вона тривалий час не бачилася та не спілкувалася з дочкою.
Зазначаючи про те, що відповідач не займається вихованням дитини, не піклується про її фізичний і духовний розвиток і не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, суд не врахував, що такі обставини настали поза волею і без винної поведінки ОСОБА_4 , яка не має можливості спілкуватися з дочкою через складнощі, що сталися в її житті.
При вирішенні судом питання позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення батька (матері) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.
Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_4 не бажає спілкуватися з дочкою ОСОБА_5 та брати участь у її вихованні, натомість встановлено, що між сторонами у справі існує конфлікт у відносинах, що негативно вплинуло на взаємовідносини ОСОБА_4 з дочкою, яка залишився проживати з батьком.
Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, його вихованням і розвитком займається батько, не свідчить про те, що мати дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.
Покладаючи в основу рішення про задоволення позову висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Уманської міської ради щодо порушення клопотання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 стосовно ОСОБА_2 , суд не врахував, що вказаний висновок ґрунтується лише на поясненнях малолітньої дитини ОСОБА_5 , які зводяться фактично до того, що мама не проживає разом з ними та не допомагає матеріально.
Як зазначено вище, згідно частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який тягне за собою правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини ст. 166 СК України.
За змістом пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до частини першої статті 17 ЗУ від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що вирішення питання сімейних відносин заявника та позбавлення батьківських прав мало б ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт оскарження заявником заяви про позбавлення батьківських прав міг свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
Позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Стаття 19 СК України встановлює, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
За таких обставин колегія суддів не погоджується із висновком органу опіки та піклування, оскільки він невмотивований і суперечить інтересам дитини.
Таким чином, суд першої інстанції при вирішенні справи неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 164, 166, 171 СК України та дійшов помилкового висновку про ухилення ОСОБА_4 від виконання батьківських обов`язків щодо неповнолітньої ОСОБА_5 , у зв`язку з чим ухвалене судом першої інстанції рішення не може вважатися законним та обґрунтованим і підлягає скасуванню.
Крім того, під час вирішення справи, апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 06 травня 2020 року під час розгляду справи № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) від 09 листопада 2020 року під час розгляду справи № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) в яких зазначено, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Питання щодо сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що мати дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, підстави для позбавлення батьківських прав відсутні. Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої дочки не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 ст. 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, апеляційний суд скасовує оскаржуване рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення про відмову у позові з наведених вище підстав.
Суд апеляційної інстанції враховує, що хоча рішення суду оскаржується лише в частині позбавлення батьківських прав, відповідач не заперечує, що дитина проживає разом з батьком, а тому на неї покладено обов`язок разом з позивачем утримувати свою дитину. Тому, стягнутий судовим рішенням розмір аліментів відповідач вважає правильним, а застосовані при цьому норми закону відповідають інтересам дитини. За таких обставин рішення суду в частині стягнення аліментів та негайне допущення їх стягнення в межах суми платежу за один місяць підлягає залишенню без змін.
Крім того, у відповідності ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Предметом позовних вимог ОСОБА_1 були дві вимоги: позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів.
Згідно п. 14 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір» за подачу заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб у разі, якщо представництво їх інтересів у суді відповідно до закону або міжнародного договору, згоду на обов`язковість якого надано Верховною Радою України, здійснюють Міністерство юстиції України, суб`єкти надання безоплатної вторинної правової допомоги та/або органи опіки та піклування або служби у справах дітей.
Дія чинної редакції п. 14 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір» не обмежується певним колом осіб і поширюється на будь-яку особу, яка звертається до суду про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб.
Положеннями пункту 7 частини першої статті 5 ЗУ «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору в усіх інстанціях звільняються громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб.
Отже, оскільки позивач в силу вимог ЗУ «Про судовий збір» був звільнений від сплати судового збору за подачу позовної заяви, судовим рішенням було стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп.
Оскільки, суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду лише в частині вирішення питання про позбавлення батьківських прав та відмовляє ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в цій частині, тому застосовуючи принцип пропорційності розподілу судових витрат, з ОСОБА_4 підлягає стягненню на користь держави 352 грн. 40 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції, що буде становити Ѕ частину задоволених позовних вимог.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає до повного задоволення.
Згідно квитанції № 0.0.2087394230.1 від 14 квітня 2021 року (а.с. 157) ОСОБА_3 сплатила судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 057 грн. 20 коп.
Рішення суду оскаржувалося лише в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав.
Оскільки позивач згідно вищеприведених норм чинного законодавства звільнений від сплати судового збору за розгляд позовних вимог про позбавлення батьківських прав в судах усіх інстанцій, тому судовий збір в розмірі 1 057 грн. 20 коп., сплачений відповідачем при поданні апеляційної скарги підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому КМУ, що відповідає вимогам ч. 6 ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволити.
Заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Уманської міської ради, Уманська місцева прокуратура про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів в частині вирішення спору про позбавлення батьківських прав та розподілу судових витрат скасувати.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Уманської міської ради, Уманська місцева прокуратура про позбавлення батьківських прав відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 352 грн. 40 коп.
Компенсувати ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 057 грн. 20 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судове рішення в частині стягнення аліментів та допущення їх стягнення у межах суми платежу за один місяць залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 11 листопада 2021 року.
Головуючий В.Г. Бородійчук
Судді О.В. Карпенко
Л.В. Нерушак
