ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 580/1494/19
адміністративне провадження № К/9901/35367/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Рибачука А.І.,
суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 580/1494/19
за позовом ОСОБА_1 до Державних кадастрових реєстраторів міськрайонного управління у Смілянському районі та місті Сміла Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Семко Яни Андріївни, Пономаренко Ірини Олександрівни про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.08.2019, ухвалене у складі судді Баклаженко Н.В.
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Ключковича В.Ю., суддів Безименної Н.В., Беспалова О.О.,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 03.05.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив:
визнати протиправним та скасувати рішення державного кадастрового реєстратора міськрайонного управління у Смілянському районі та м. Сміла Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Семко Я.А. від 07.11.2018 №РВ/7100657282018, №РВ/7100657272018 та державного кадастрового реєстратора міськрайонного управління у Смілянському районі та м. Сміла Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Пономаренко І.О. від 07.11.2018 №РВ/7100657392018;
зобов`язати державного кадастрового реєстратора міськрайонного управління у Смілянському районі та м. Сміла Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Семко Я.А. та державного кадастрового реєстратора міськрайонного управління у Смілянському районі та м. Сміла Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Пономаренко І.О. внести відомості про земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,5858 га, що зазначені ним в заяві від 30.10.2018.
В обґрунтування вимог ОСОБА_1 зазначив, що оскаржувані рішення державних кадастрових реєстраторів міськрайонного управління у Смілянському районі та м. Сміла Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області є протиправними, оскільки відповідно до чинного законодавства України кадастровий реєстратор не наділений повноваженнями перевіряти відповідність погодженого проекту землеустрою вимогам земельного законодавства. Крім того, неналежна якість погодженого проекту землеустрою в електронному вигляді не може слугувати підставою для відмови у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру.
2. Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 20.08.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019, відмовив у задоволенні позовних вимог.
3. 16.12.2019 ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.08.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019, ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
4. Верховний Суд ухвалою від 26.12.2019 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. У справі, яка розглядається суди встановили, що рішенням Плескачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області (далі - Плескачівська сільрада) від 11.08.2017 №18-5/VII «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр. ОСОБА_1 » позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в АДРЕСА_1 , загальною площею 0,5858 га (з них: 0,0478 га, 0,1290 га, 0,4090) для ведення особистого селянського господарства для подальшої передачі у власність.
30.10.2018 позивач звернувся до відповідачів із заявами (№ ЗВ-9704733512018, № ЗВ-9704733192018, № ЗВ-9704732822018) про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, додавши електронну копію розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в АДРЕСА_1 , загальною площею 0,5858 га (з них: 0,0478 га, 0,1290 га, 0,4090 га) для ведення особистого селянського господарства та висновок про розгляд проекту землеустрою від 21.03.2018 № 0909.
Рішеннями державних кадастрових реєстраторів міськрайонного управління у Смілянському районі та м. Сміла Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Семко Я.А. від 07.11.2018 №РВ/7100657282018, №РВ/7100657272018 та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Пономаренко І.О. від 07.11.2018 №РВ/7100657392018 відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, у зв`язку з тим, що формування вказаним проектом землеустрою трьох земельних ділянок з однаковим цільовим призначенням (01.03 - для ведення особистого селянського господарства) з подальшою їх передачею у приватну власність громадянину ОСОБА_1 є таким, що суперечить вимогам частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), оскільки позивач має право лише один раз отримати одну земельну ділянку для особистого селянського господарства, площа якої не повинна перевищувати 2,0 гектарів. Крім того, якість матеріалів погодження проекту землеустрою в електронному вигляді не забезпечує розбірливе читання.
Вважаючи такі рішення державних кадастрових реєстраторів протиправними, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач, звертаючись до відповідачів із заявою про державну реєстрацію трьох земельних ділянок в АДРЕСА_1 , площею 0,0478 га, 0,1290 га, 0,4090 га (загальною площею 0,5858 га) для ведення особистого селянського господарства, порушив вимоги частини четвертої статті 116 ЗК України, оскільки він має право лише один раз отримати одну земельну ділянку для особистого селянського господарства, площа якої не повинна перевищувати 2,0 гектарів, а вчинення таких реєстраційних дій призведе до одночасного виникнення у позивача права власності та три земельні ділянки по одному і тому ж виду використання земельних ділянок.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
7. Касаційна скарга позивача мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення частини четвертої статті 116 ЗК України, оскільки позитивні рішення відповідачів про проведення державної реєстрації земельних ділянок спрямовані на формування земельних ділянок як об`єкта цивільних прав та не означає позитивного рішення про надання йому земельних ділянок у власність. До того, ж ОСОБА_1 вказує на те, що проект землеустрою вже був досліджений експертом державної експертизи на предмет відповідності законодавству та не підлягає додатковому дослідженню державним кадастровим реєстратором при реєстрації земельної ділянки.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України [в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі"; далі - Закон № 460-IX )], колегія суддів виходить із такого.
9. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
10. Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
11. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
12. Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
13. Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.
14. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗК України).
15. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що передача земельних ділянок у власність громадян в розмірі не більше 2,0 гектара із земель державної або комунальної власності провадиться один раз для ведення особистого селянського господарства.
16. Згідно з частинами восьмою-десятою статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
17. Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.
18. При цьому з вищенаведених норм ЗК України видно, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України, норми статті 118 ЗК України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.
19. Аналогічну правову позицію було висловлено у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №1640/2592/18 та від 22.10.2020 у справі №808/3083/17.
20. У справі, яка розглядається спір виник щодо відмови позивачу у внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .
21. Відповідно до частин першої та другої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема:
у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.
22. Згідно із частиною п`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
23. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (частина шоста статті 79 ЗК України) .
24. Закон України від 07.07.2011 № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон № 3613-VI) установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, згідно із частиною першою статті 1 якого державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; кадастровий номер земельної ділянки - це індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
25. За приписами частини першої статті 5 Закону №3613-VI ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи, яка визначається та надається відповідно до цього Закону; внесення відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру; внесення змін до відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру; оброблення та систематизації відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру.
26. Положеннями частин першої та другої статті 24 Закону №3613-VI визначено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
27. Водночас, за правилами частини третьої статті 24 Закону №3613-VI державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою, зокрема особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.
28. Разом з цим особливості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку у разі її поділу чи об`єднання з іншою земельною ділянкою, а також відновлення її меж визначені положенні статті 27 Закону №3613-VI.
29. Відповідно до частини третьої статті 5 Закону №3613-VI Кабінет Міністрів України постановою від 17.10.2012 №1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» затвердив Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок №1051).
30. Згідно із пунктом 29 Порядку № 1051 кадастровим номером земельної ділянки є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Кадастровий номер земельної ділянки присвоюється за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від однієї особи до іншої, виникнення інших, крім права власності, речових прав на земельну ділянку, зміни речових прав на земельну ділянку, інших відомостей про неї кадастровий номер не змінюється.
У разі поділу чи об`єднання земельній ділянці присвоюється новий кадастровий номер.
31. Відповідно до пункту 109 Порядку № 1051 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за заявою:
1) особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи;
2) власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи;
3) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності).
32. Так, відповідно до пункту 107 Порядку №1051 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
33. Перелік документів, які подаються для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, визначені пунктом 110 Порядку № 1051, а саме:
1) заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22;
2) оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації);
3) електронний документ.
34. Згідно із пунктом 111 Порядку № 1051 державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє:
1) відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 цього Порядку;
2) електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.
За результатами перевірки Державний кадастровий реєстратор виконує одну з таких дій:
здійснює державну реєстрацію земельної ділянки:
- за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру присвоює кадастровий номер земельній ділянці;
- відкриває Поземельну книгу та вносить відомості до неї (крім відомостей про затвердження документації із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також про власників, користувачів земельної ділянки);
- робить позначку про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей до Державного земельного кадастру відповідно до підпункту 2 пункту 75 цього Порядку;
- надає за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру відомості, зазначені у підпункті 1 пункту 197 цього Порядку, відповідним органам державної влади, органам місцевого самоврядування;
приймає рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки відповідно до пунктів 70, 73, 77-85 цього Порядку в разі:
- невідповідності поданих документів, зазначених у пункті 110 цього Порядку, вимогам, зазначеним у підпунктах 1 і 2 цього пункту;
- розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини;
- розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;
- подання заявником документів, зазначених у пункті 110 цього Порядку, не в повному обсязі.
35. Зміст наведених норм права свідчить про те, що перелік підстав відмови державного кадастрового реєстратора у державній реєстрації земельної ділянки є вичерпним, зокрема до таких підстав належить невідповідність поданих документів вимогам законодавства.
36. Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №820/2384/17.
37. Внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку в разі її поділу чи об`єднання з іншою земельною ділянкою, а також відновлення її меж урегульовано пунктами 135-137 Порядку № 1051.
38. Так, згідно із пунктом 135 Порядку № 1051 внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку в разі її поділу чи об`єднання з іншою земельною ділянкою, а також відновлення її меж здійснюється шляхом внесення таких відомостей до відповідної Поземельної книги.
У разі коли відомості вносяться до Державного земельного кадастру про земельну ділянку (в разі її поділу чи об`єднання з іншою земельною ділянкою, а також відновлення її меж), на яку відповідно до цього Порядку Поземельна книга не відкривалася, такі відомості вносяться до відповідної Поземельної книги після її відкриття відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
У разі внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку (в разі її поділу чи об`єднання з іншою земельною ділянкою), на яку відповідно до цього Порядку Поземельна книга була відкрита та закрита, або відомостей про земельну ділянку, що набули статусу архівних відповідно до пункту 138 цього Порядку, такі відомості вносяться до Поземельної книги відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку на підставі відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку із статусом архівних.
При цьому кадастрові номери земельних ділянок не змінюються.
39. Пунктом 136 Порядку № 1051 визначено, що відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку в разі її поділу чи об`єднання з іншою земельною ділянкою вносяться на підставі заяви про державну реєстрацію земельної ділянки, яка утворилася в результаті такого поділу чи об`єднання, шляхом здійснення Державним кадастровим реєстратором таких дій:
1) скасування державної реєстрації земельної ділянки шляхом закриття Поземельної книги відповідно до пункту 60 цього Порядку із скасуванням кадастрового номера земельної ділянки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру;
2) здійснення державної реєстрації земельної ділянки, яка утворилася в результаті поділу чи об`єднання, згідно з пунктами 107-111 і 113 цього Порядку;
3) внесення до Поземельної книги на земельну ділянку, сформовану в результаті поділу чи об`єднання земельних ділянок, запису про такий поділ чи об`єднання із зазначенням скасованого кадастрового номера земельної ділянки шляхом:
проставлення на титульному аркуші Поземельної книги в паперовій формі позначки про утворення земельної ділянки в результаті поділу чи об`єднання за формою згідно з додатком 28, в якій зазначаються скасований кадастровий номер земельної ділянки, підстава для поділу чи об`єднання земельної ділянки, дата такого поділу чи об`єднання, відомості про Державного кадастрового реєстратора, який зробив позначку;
проставлення на титульному аркуші Поземельної книги в електронній формі відповідної електронної позначки за власним електронним цифровим підписом Державного кадастрового реєстратора;
4) внесення до Поземельної книги на земельну ділянку, сформовану в результаті поділу чи об`єднання земельних ділянок, запису про обмеження у використанні земельної ділянки, яка поділена чи об`єднана з іншою (крім випадків, коли обмеження поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої земельної ділянки).
40. Отже, процедури формування земельної ділянки шляхом її державної реєстрації та внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку в разі її поділу чи об`єднання з іншою земельною ділянкою, а також відновлення її меж мають різні механізми реалізації та підстави.
41. У справі, яка розглядається суди встановили, що рішенням Плескачівської сільради від 11.08.2018 №18-5/VII позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в АДРЕСА_1 , загальною площею 0,5858 га (з них: 0,0478 га, 0,1290 га, 0,4090) для ведення особистого селянського господарства для подальшої передачі у власність.
42. При цьому, суди встановили, що позивачем подано до відповідачів заяву про державну реєстрацію в електронній формі через Єдиний державний портал адміністративних послуг (он-лайн), до заяви додано електронну копію розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в АДРЕСА_1 , загальною площею 0,5858 га (з них: 0,0478 га, 0,1290 га, 0,4090) для ведення особистого селянського господарства та висновок про розгляд проекту землеустрою від 21.03.2018.
43. Разом з цим, як видно із оспорюваних у цій справі рішень державних кадастрових реєстраторів міськрайонного управління у Смілянському районі та м. Сміла Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області позивачу відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з мотивів того, що формування вказаним проектом землеустрою трьох земельних ділянок з однаковим цільовим призначенням (01.03 - для ведення особистого селянського господарства) з подальшою їх передачею у приватну власність ОСОБА_1 є таким, що суперечить вимогам частини четвертої статті 116 ЗК України.
44. Колегія суддів наголошує на тому, що формування земельної ділянки шляхом її державної реєстрації є однією із складових в процесів безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян в межах норм, визначених ЗК України, та не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а відмова особі у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з мотивів інших, ніж визначені положеннями Закону № 3613-VI та Порядку № 1051 не може визначатись законною.
45. Отже, для правильного вирішення спору щодо можливості та підставності прийняття відповідачами рішень про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, необхідно встановити підстави звернення позивача до відповідачів із заявами, оскільки у разі об`єднання земельних ділянок в АДРЕСА_1 площами 0,0478 га, 0,1290 га, 0,4090 га в одну земельну ділянку їх загальна площа становитиме 0,5858 га, що не суперечить положенням статті 116 ЗК України щодо можливості одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності для ведення особистого селянського господарства. Натомість встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо змісту заяв позивача та прийнятих відповідачами за цими заявами рішення, мають суперечності.
Також необхідно встановити наявність у позивача права на звернення до відповідачів із такими заявами, відповідність та комплектність доданих до заяв документів в залежності від підстав для звернення позивача до державних кадастрових реєстраторів, а також чи були раніше сформовані вказані земельні ділянки, дозвіл на розроблення проекту землеустрою на які, було надано органом місцевого самоврядування позивачу та чи був він погоджений у порядку, встановленому законодавством.
46. При цьому, колегія суддів вважає необхідним вказати на те, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, дії чи рішення, вчинені (ухвалені) в результаті здійснення управлінських повноважень щодо ведення Державного земельного кадастру, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах. Проте, суд першої інстанції на це увагу не звернув та не з`ясував хто є належним відповідачем у цій справі.
47. Втім, вирішуючи спір у справі, ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції не з`ясували цих обставин на підставі належних доказів та не надали їм правової оцінки.
Зазначені недоліки не можуть бути усунені в межах касаційного провадження.
48. За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
49. Без дослідження та з`ясування наведених вище обставин, ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими, відповідно до вимог статті 242 КАС України.
50. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
51. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
52. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
53. Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
54. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
55. За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
56. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.08.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
57. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові та ухвалити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Керуючись статтями 341, 345, 353, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.08.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019, а справу №580/1494/19 за позовом ОСОБА_1 до державних кадастрових реєстраторів міськрайонного управління у Смілянському районі та місті Сміла Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Семко Яни Андріївни, Пономаренко Ірини Олександрівни про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
СуддіА.І. Рибачук Л.Л. Мороз А.Ю. Бучик
