ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 жовтня 2021 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
судді - доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
при секретарі судового засідання ОСОБА_4
та сторін судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
потерпілої ОСОБА_8
представника потерпілої захисника ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР № 12018260110000336 від 01.06.2018 року відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , із вищою освітою, одруженого, працюючого лікарем КНП «Кіцманська ЦРЛ», військовозобов`язаного, раніше не судимого, -
У С Т А Н О В И Л А:
Короткий зміст апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції.
На вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 05 березня 2021 року захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.
Цим вироком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , із вищою
ЄУНСС №718/933/20 Головуючий в І інстанції: ОСОБА_10
Провадження №11-кп/822/175/21 Суддя - доповідач: ОСОБА_1
Категорія: ч.2 ст. 140 КК України
освітою, одруженого, працюючого лікарем КНП «Кіцманська ЦРЛ», військовозобов`язаного, раніше не судимого, - визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 140 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі строком на два роки з позбавленням права займатися лікарською діяльністю строком на один рік шість місяців.
На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом одного року шести місяців іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов`язки.
Відповідно до п.1 та п.2 ч.1, п.2 ч.3 ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_6 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження уповноваженого органу з питань пробації.
Цивільний позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 100000 гривень моральної шкоди.
Вирішено питання речових доказів.
Доводи апеляційної скарги учасника провадження.
Захисник ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи обвинувальний вирок, прийшов до помилкового висновку, що в діях обвинуваченого ОСОБА_6 має місце склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 140 КК України.
Вважає, що судом першої інстанції було порушено ч.3 ст. 370 КПК України, яка зобов`язує суд обґрунтовувати вирок лише на тих доказах, які були розглянуті та оцінені в судовому засіданні відповідно до ст. 94 КПК України.
Однак, висновки суду 1-ї інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, встановлених самим судом під час судового розгляду справи, які повністю спростовують доводи обвинувачення. Вказаний вирок ухвалено незаконно та необґрунтовано, а тому він підлягає скасуванню.
Незаконність та необґрунтованість обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 полягає в тому, що суд першої інстанції, всупереч встановленим фактам безпідставного обвинувачення, ухвалив судове рішення про винуватість невинної особи.
Перш за все, суд 1-ої інстанції безпідставно визнав наявність у діях обвинуваченого ОСОБА_6 кваліфікуючої ознаки кримінального правопорушення за ч.2 ст. 140 КК України - спричинення тяжких наслідків неповнолітньому.
Вказує на те, що під час судових дебатів стороною захисту зверталася увага суду на те, що у кримінальному провадженні сторона обвинувачення не надала суду доказів спричинення тяжких наслідків фізичній особі, яка за правовим статусом є неповнолітньою, але суд першої інстанції не взяв цього до уваґи.
Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 та свідок ОСОБА_11 , який проводив кесарів розтин вагітної ОСОБА_8 , надали суду показання, що після операції з утроби вагітної було вилучено мертвонароджений плід, а у вироку суду першої інстанції не розкрито, за якими критеріями суд визначив, що тяжкі наслідки було спричинено саме неповнолітньому.
Вважає, що під час судового розгляду вказаної справи були здобуті докази відсутності в діяннях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 140 КК України, але суд їх до уваги не взяв.
Насамперед, відповідальність особи за пред`явленим обвинуваченням наступає за наявності об`єктивної сторони, тобто наявність діяння (або бездіяльність), наставання наслідків та причинний зв`язок між ними. Однак, у вироку суду першої інстанції (як і в обвинувальному висновку) не розкрито об`єктивної сторони інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, а саме: 1) не вказано, які саме дії обвинувачений не виконав чи вони були не вірними і від цього наступили негативні наслідки; 2) або яка його бездіяльність призвела до негативних наслідків, тобто не вказано що він зобов`язаний був зробити для своєчасного проведення операції за 15 хв., але не зробив.
Стверджує, що обвинувачений ОСОБА_6 не міг і не мав права проводити кесаревого розтину вагітної ОСОБА_8 одноособово без участі всіх обов`язкових спеціалістів. Він вживав всі можливі невідкладні заходи для оперативного проведення операції у складі бригади, але по незалежних від нього причин проведення кесаревого розтину вагітної не відбулося у строк до 15 хвилин, після виявленого серцебиття плоду під час обстеження на апараті УЗД. Несвоєчасне проведення кесаревого розтину вагітної ОСОБА_8 сталося з інших об`єктивних факторів, незалежних від ОСОБА_6 ..
Вказує на те, що ухвалюючи вирок про винуватість ОСОБА_6 у недбалому та несумлінному ставленні до своїх обов`язків щодо своєчасного надання кваліфікованої невідкладної медичної допомоги вагітній ОСОБА_8 , суд не взяв до уваги наведені докази та не вказав, які саме дії обвинувачений зобов`язаний був виконувати згідно нормативних актів при обставинах, які склалися після дослідження потерпілої на апараті УЗД, для своєчасного проведення кесаревого розтину.
За таких обставин, вважає, що докази, які були здобуті судом під час розгляду справи, не доводять, а спростовують вину ОСОБА_6 та не являються достатніми для визнання його винним у недбалому та несумлінному ставленні до своїх обов`язків, що призвело до спричинення тяжких наслідків неповнолітньому, а тому суд повинен був тлумачити це на його користь.
Прокурор, в своєму запереченні на апеляційну скаргу сторони захисту вказав, що доводи та вимоги викладені в апеляційній скарзі учасника кримінального провадження є необґрунтованими та суперечать нормативно-правовому законодавству. Вважає, що несвоєчасне здійснення кесаревого розтину, що в свою чергу призвело до інтранатальної смерті плоду, зумовлено виключно суб`єктивними факторами - неспроможністю обвинуваченого самостійно організувати/керувати проведенням кесаревого розтину та відсутністю практичних навичок його проведення.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
ОСОБА_6 наказом головного лікаря Кіцманської центральної районної лікарні №100 від 03.08.1991 р. призначений на посаду лікаря акушера-гінеколога пологового відділення Кіцманської ЦРЛ, що розташована за адресою: вул. Незалежності, 1, м. Кіцмань Чернівецької області. ОСОБА_6 присвоєно кваліфікацію лікаря з акушерства та гінекології першої категорії.
Відповідно до ч.1 ст. 37 Основ законодавства України про охорону здоров`я медичні працівники зобов`язані невідкладно надавати необхідну медичну допомогу у разі виникнення невідкладного стану людини.
Пунктом 3.2 Положення про пологове відділення КУ «Кіцманська ЦРЛ», затвердженого наказом головного лікарня КУ «Кіцманська ЦРЛ» № 119 від 21.09.2016 р., серед функцій пологового відділення визначено забезпечення надання невідкладної медичної та спеціалізованої консультативної допомоги пацієнтам; своєчасне обстеження та лікування пацієнтів на рівні сучасних досліджень медичної науки і практики.
Відповідно до п.2.1 Посадової інструкції лікаря акушера-гінеколога пологового відділення Кіцманської ЦРЛ ОСОБА_6 , затвердженої наказом головного лікаря КУ «Кіцманська ЦРЛ» №9 від 18.05.2015 р., лікар акушер-гінеколог зобов`язаний надавати кваліфіковану планову та невідкладну стаціонарну акушерсько-гінекологічну допомогу відповідно до кваліфікаційної категорії.
Згідно з пунктами 5.1 та 5.9 вказаної Посадової інструкції лікар акушер-гінеколог повинен знати чинне законодавство про охорону здоров`я та нормативні документи, що регламентують діяльність закладів охорони здоров`я; методи надання швидкої та невідкладної лікарської допомоги.
Однак, ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді лікаря акушера-гінеколога пологового відділення КУ Кіцманська ЦРЛ, всупереч встановлених правил лікувального процесу та надання невідкладної медичної допомоги, під час прийняття пологів 28.05.2018 р. в ОСОБА_8 , неналежно виконуючи свої професійні обов`язки, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, допустив порушення вимог клінічного протоколу з акушерської допомоги «Кесарів розтин», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України №977 від 27.12.2011 р., які в подальшому призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі дитини.
Так, 21.05.2018 р. в ОСОБА_8 діагностовано наявність больового синдрому, вкорочення шийки матки за даними УЗД (до 15мм), косе положення плода, яке потім стало тазовим, що вказували на загрозу передчасних пологів. На підставі зазначеного вище діагнозу 22.05.2018 р. ОСОБА_8 за направленням лікаря жіночої консультації Кіцманської ЦРЛ госпіталізовано до пологового відділення Кіцманської ЦРЛ, де вона перебувала під постійним лікарським наглядом до 26.05.2018р. включно. В подальшому, 26.05.2018 р. ОСОБА_8 відпущена лікуючим лікарем додому на період вихідних та святкових днів.
Відповідно до графіку чергувань лікарів акушерів-гінекологів пологового відділення на травень 2018 року, затвердженого головним лікарем КУ «Кіцманська ЦРЛ», ОСОБА_6 заступив на чергування в пологовому відділенні Кіцманської ЦРЛ з 20:30 год. 27.05.2018 р. по 08:30 год. 28.05.2018 р.
Надалі, 28.05.2018 р. приблизно о 03:40 год. ОСОБА_8 поступила до пологового відділення Кіцманської ЦРЛ зі скаргами: «відходження вод з 03:30 год. 28.05.2018 р.. При огляді ОСОБА_8 о 04:00 год. 28.05.2018 р., яке здійснено черговим лікарем ОСОБА_6 встановлено, що у вагітної ОСОБА_8 спостерігається «відходження навколоплідних вод, ніжне прилягання, випадіння петлі пуповини, пульсація якої відсутня, а серцебиття плода не прослуховувалось. При УЗД обстеженні наявність серцебиття плода «шах» - 102 в 1 хв..
Враховуючи вказаний діагноз, вагітна ОСОБА_8 підлягала невідкладному розродженню шляхом Кесаревого розтину, який у відповідності до вимог клінічного протоколу з акушерської допомоги «Кесарів розтин», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України №977 від 27.12.2011 р., необхідно було провести не пізніше 15 хвилин після виявлення вище вказаних симптомів, тобто не пізніше 04:15 год. 28.05.2018 р..
Однак, лікар акушер-гінеколог пологового відділення Кіцманської ЦРЛ ОСОБА_6 , маючи кваліфікацію лікаря з акушерства та гінекології першої категорії, перебуваючи на чергуванні у пологовому відділенні Кіцманської ЦРЛ, будучи зобов`язаним надати невідкладну медичну допомогу, неналежно виконуючи свої професійні обов`язки, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, своєчасно не надав кваліфікованої невідкладної медичної допомоги ОСОБА_8 відповідно до встановленого діагнозу, а саме своєчасно не провів кесаревого розтину, що призвело до смерті дитини ОСОБА_8 ..
Згідно Висновку комісійної судово-медичної експертизи від 21.12.2018 р. №114, проведеної Чернівецьким обласним бюро судово-медичної експертизи, причиною смерті дитини ОСОБА_8 стала внутрішньоутробна асфіксія внаслідок гострого порушення плодово-плацентарного кровообігу, обумовленого випадінням та стисканням петель пуповини з формуванням обтураційного тромба в просвіті вени пуповини.
Відповідно до висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи від 13.03.2020 р. №158, 159/19, проведеної Державною установою «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України», між недотриманням лікарями вимог клінічного протоколу з акушерської допомоги «Кесарів розтин», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України №977 від 27.12.2011 р., та внутрішньоутробною смертю плода існує прямий причинний зв`язок. У наданих матеріалах відсутні дані, які б свідчили про те, що ОСОБА_8 мала будь-які хронічні (фонові) захворювання, які могли призвести до смерті дитини. За даними патологоанатомічного дослідження трупа (Протокол №45/3) та мікроскопічного дослідження, проведеного в ході виконання даної судово-медичної експертизи (Висновок експерта №10) смерть дитини настала внаслідок внутрішньоутробної асфіксії.
Позиції учасників апеляційного провадження в судових дебатах.
Обвинувачений ОСОБА_6 та вйого інтересахзахисник ОСОБА_7 , підтримали свою апеляційну скаргу, наполягали на її задоволенні з підстав наведених в ній. Просили скасувати вирок суду першої інстанції, а кримінальне провадження закрити за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 140 КК України.
Потерпіла ОСОБА_8 та в її інтересах представник захисник ОСОБА_9 , вважали вирок районного суду вмотивованим та обґрунтованим, а вину ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 140 КК України доведеною, тому просили вирок районного суду залишити без змін, а апеляційну захисника без задоволення.
Прокурор в суді апеляційної інстанції заперечував щодо апеляційних вимог сторони захисту підсудного, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а вирок районного суду без змін.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Мотиви, з яких апеляційний суд виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким керується.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Відповідно до ч.2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Судом першої інстанції повністю враховано і п. 65 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом».
Встановивши суть вироку та з`ясувавши вимоги апеляційної скарги сторони захисту, заслухавши пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та потерпілої ОСОБА_8 , міркування та заперечення учасників кримінального провадження щодо заявлених апеляційних вимог захисником, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступного.
Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до вимог ч.1 ст. 337 КПК України, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Матеріалами провадження з`ясовано, що судове слідство у ньому проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, таких порушень цього закону, котрі були б суттєвими і тягли за собою скасування вироку, у справі не допущено.
Згідно ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанцій у межах апеляційної скарги.
Розглядаючи апеляційні вимоги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , ретельно перевіривши ці доводи, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.
З матеріалів кримінального провадження, журналу судового засідання та технічного запису судового розгляду вбачається, що судом досліджені всі обставини, які могли мати значення для справи, тому твердження в апеляції, що висновки суду у вироку не відповідають фактичним обставинам справи, дослідженим у суді доказам, яким суд не дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 94 КПК України не заслуговують на увагу й колегія суддів погодитись з ними не може та вважає їх безпідставними. Ці заперечення проти звинувачення детально розглядалися судом першої інстанції і спростовані наведеними у вироку доказами.
Винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому дій при обставинах, що наведені у вироку суду, повністю підтверджується дослідженими в суді доказами.
Оскільки в апеляційній скарзі сторони захисту не оспорюються фактичні обставини, а зібраними досудовим слідством доказами та встановленими в суді обставинами дії обвинуваченого ОСОБА_6 кваліфіковано за ч.2 ст. 140 КК України, то колегія суддів не наводить доказів на підтвердження тих обставин, які ніким не оспорено.
Захисник у своїй скарзі стверджує, що в діях його підзахисного відсутній склад інкримінованого його кримінального правопорушення, однак з такими доводами суд апеляційної інстанції погодитися не може.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до переконання, що одним з визначальних доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні неналежно виконання своїх професійних обов`язків, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, своєчасно не надав кваліфікованої невідкладної медичної допомоги ОСОБА_8 відповідно до встановленого діагнозу, а саме своєчасно не провів кесаревого розтину, що призвело до смерті дитини ОСОБА_8 є висновок додаткової комісійної судово-медичної експертизи №158,159/19 від 13.03.2020 р. проведений Державною установою «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України».
Згідно підсумків експертів, між недотриманням лікарями вимог клінічного протоколу з акушерської допомоги «Кесарів розтин», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України №977 від 27.12.2011 р., та внутрішньоутробною смертю плода існує прямий причинний зв`язок. У наданих матеріалах відсутні дані, які б свідчили про те, що ОСОБА_8 мала будь-які хронічні (фонові) захворювання, які могли призвести до смерті дитини. За даними патологоанатомічного дослідження трупа (Протокол №45/3) та мікроскопічного дослідження, проведеного в ході виконання даної судово-медичної експертизи (Висновок експерта №10) смерть дитини настала внаслідок внутрішньоутробної асфіксії.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 28.05.2018 р. приблизно о 03:40 год. ОСОБА_8 поступила до пологового відділення Кіцманської ЦРЛ зі скаргами: «відходження вод з 03:30 год. 28.05.2018 р.. При огляді ОСОБА_8 о 04:00 год. 28.05.2018 р., яке здійснено черговим лікарем ОСОБА_6 встановлено, що у вагітної ОСОБА_8 спостерігається відходження навколоплідних вод, ніжне прилягання, випадіння петлі пуповини, пульсація якої відсутня, а серцебиття плода не прослуховувалось. При УЗД обстеженні наявність серцебиття плода «шах» - 102 в 1хв..
Враховуючи вказаний діагноз, вагітна ОСОБА_8 підлягала невідкладному розродженню шляхом кесаревого розтину, який у відповідності до вимог клінічного протоколу з акушерської допомоги «Кесарів розтин», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України №977 від 27.12.2011 р., необхідно було провести не пізніше 15 хвилин після виявлення вище вказаних симптомів, тобто не пізніше 04:15 год. 28.05.2018 р..
Однак, лікар акушер-гінеколог пологового відділення Кіцманської ЦРЛ ОСОБА_6 , маючи кваліфікацію лікаря з акушерства та гінекології першої категорії, перебуваючи на чергуванні у пологовому відділенні Кіцманської ЦРЛ, будучи зобов`язаним надати невідкладну медичну допомогу, неналежно виконуючи свої професійні обов`язки, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, своєчасно не надав кваліфікованої невідкладної медичної допомоги ОСОБА_8 відповідно до встановленого діагнозу, а саме своєчасно не провів Кесаревого розтину, що призвело до смерті дитини ОСОБА_8 ..
Потерпіла ОСОБА_8 в суді першої інстанції пояснила, а в апеляційній інстанції підтвердила, що вона прибула до Кіцманської ЦЛР біля 3:30 год. - 3:40 год. у приймальне відділення, де їй сказали йти у пологове відділення, а акушерка скерувала її до палати, так як хотіли, щоб були звичайні пологи. Чергував лікар ОСОБА_6 , взяв її на огляд, саме під час якого і сталось випадіння пуповини. Підключили карідомоніторинг і лікар сказав, що це вже все, можна ліки не купляти. Її направили на УЗД, щоби констатувати смерть дитини. З випавшими петлями пуповини, підтримуючи випавши петлі, вона своїм ходом пішла на УЗД, на якому було виявлено серцебиття дитини. Вона просила зробити «Кесарів розтин». Тоді ОСОБА_6 почав дзвонити лікарям. Аж тоді її взяли на каталку та повезли в операційну. Вона просила лікарів врятувати дитину та зробити «Кесарів розтин». Коли прокинулась після операції, сказали, що дитина загинула через «тромбоз петель пуповини». Розтин було проведено о 5:30 год. й тривав до 5:45 год..
Такі покази потерпілої узгоджуються із показами свідка ОСОБА_12 , який в суді першої інстанції вказав, що його було викликано вночі на роботу, йому подзвонив ОСОБА_6 та сказав, що є підозра на аненотальну загибель плода. Він прибув десь через 15-20 хвилин, була вагітна жінка з підозрою на пологи. Жінка самостійно прийшла на УЗД, яке знаходиться на першому поверсі, а пологове відділення на другому поверсі лікарні. Ним було проведено УЗД та виявлено брадикардію (сповільнене серцебиття), що було погано для дитини. З його кабінету жінку забрали в операційну.
Отже, якщо б в даному випадку при своєчасній діагностиці ускладнень та терміновому наданні породіллі належної допомоги, а не направлення її самостійно/своїм ходом на УЗД, яке знаходилося на першому поверсі Кіцманської ЦЛР, не виключно, що була можливість уникнути розвитку тяжких наслідків (смерті дитини).
Зокрема, сам обвинувачений ОСОБА_6 у своїх показав, що при огляді жінки з піхви випала пуповина, яка не пульсувала і ним було виставлено діагноз: антенатальна загибель плода, для підтвердження діагнозу він викликав лікаря УЗД, яким було підтверджено наявність серцебиття плода і жінку було направлено в операційну.
Таким чином, між неналежним наданням медичної допомоги, обумовленим несвоєчасною діагностикою ускладнень в пологах та настанням смерті дитини вбачається причинно-наслідковий зв`язок.
Отже, колегія суддів переконана, що дії ОСОБА_6 , який обстежував породіллю ОСОБА_8 та встановив аненотальну загибель плоду, у вчиненні неналежно виконання своїх професійних обов`язків, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, своєчасно не надав кваліфікованої невідкладної медичної допомоги потерпілій, відповідно до встановленого діагнозу, а саме своєчасно/негайно не провів кесаревого розтину, що спричинило тяжкі наслідки для ОСОБА_8 - народження мертвої дитини, є доведеними та належним чином у вироку обґрунтованими, а апеляційні доводи сторони захисту не спростовують вказаних висновків суду.
Що стосується кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 , то судді апеляційної інстанції вважають, що суд першої інстанції необґрунтовано кваліфікував їх за ч.2 ст. 140 КК України, тобто неналежне виконанні медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, оскільки у породіллі ОСОБА_8 при кесарському розтині було вилучено мертвонароджений плід, а не живу дитину.
Саме цей факт виключає кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч.2 ст.140 КК України.
Оскільки диспозиція норми, закріпленої в ч.1 та ч.2 ст. 140 КК, має бланкетний характер, у кожному конкретному випадку встановлюється, які саме професійні обов`язки покладались на винну особу, і які з цих обов`язків не виконані взагалі або виконані неналежним чином, а також вимоги яких конкретно нормативних актів (інструкцій, правил, вказівок тощо) порушено винним.
Відповідно до п.1.4 Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, затвердженої наказом МОЗ України 29.03.2006 р. №179 (далі Інструкція), плід внутрішньоутробний продукт зачаття, починаючи з повного 12-го тижня вагітності (з 84 доби від першого дня останнього нормального менструального циклу) до вигнання/вилучення з організму матері.
Згідно п.1.3 Інструкції, мертвонародження вигнання або вилучення з організму матері плода з 22 - повного тижня вагітності (з 154 доби від першого дня останнього нормального менструального циклу) або масою 500 г. та більше, який не дихає та не виявляє будь-яких інших ознак життя, таких як серцебиття, пульсація пуповини або певні рухи скелетних м`язів.
Відповідно до п.1.7 Інструкції, інтранатальна смерть - загибель плода, що настала у першому або другому періоді пологів.
Згідно ст. 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
За змістом ст. 6 цього ж Закону кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров`я.
Оскільки у породіллі ОСОБА_8 було вилучено мертвонароджений плід чоловічої статі, то цей плід не є неповнолітньою дитиною в розумінні ч.2 ст. 140 КК України, а отже в діях ОСОБА_6 й відсутня така кваліфікація.
У п.41 Постанови Європейського суду з прав людини від 08.07.2004 р. №53924/00 в справі «Во (Уо) проти Франції» зазначено, що у більшості держав-членів Ради Європи інкримінування ненавмисного вбивства не застосовується до плоду. Заявниця скаржилася на відмову влади Франції кваліфікувати дії лікаря як ненавмисне посягання на життя ненародженої дитини під час пологів.
У п. 86 вказаної Постанови Європейський суд з прав людини зазначив, що під час відсутності ясного правового статусу ще ненародженої дитини, вона, тим не менш, не позбавлена захисту з точки зору французького права. Разом з тим, беручи до уваги обставини справи, життя плоду тісно пов`язане з життям його матері, і його захист здійснюється шляхом захисту матері.
Поняття "тяжкі наслідки", спричинення яких становить ознаку складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 140 КК, тлумачиться як настання смерті потерпілого або зараження на інфекційну хворобу. Разом із тим формулювання "тяжкі наслідки" є оціночним поняттям, яке не може мати універсального значення стосовно складів усіх злочинів.
Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, викладеної у пункті 58 рішення у справі "Броуґан та інші проти Сполученого Королівства" (№ 10/1987/133/184-187 від 28 жовтня 1988 року), зміст оціночної ознаки має встановлюватись у контексті предмета і мети відповідної статті закону. Тому зміст поняття "тяжкі наслідки" необхідно встановлювати у контексті предмета і мети нормативно-правового припису, звертаючись до інших норм, закріплених у розділі ІІ КК "Злочини проти життя та здоров`я особи".
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуваний вирок необхідно змінити, та дії ОСОБА_6 перекваліфікувати з ч.2 ст. 140 КК України на ч.1 ст. 140 КК України, оскільки останній неналежно виконував, як медичний працівник своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для ОСОБА_8 - народження мертвої дитини й призначити йому покарання саме за цей злочин.
Відповідно до ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до положень Загальної частини цього кодексу та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
При цьому колегія суддів враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 140 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів, відповідно до ст. 12 КК України.
Обставин, які б пом`якшували покарання ОСОБА_6 , згідно ст. 66 КК України, судом не встановлено, як і не встановлено обставин, щоб обтяжували покарання обвинуваченому, відповідно до ст. 67 КК України.
Крім того, колегія суддів враховує також особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та за місцем роботи, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, а тому вважає за необхідне призначити покарання в межах санкції ч.1 ст. 140 КК України, а саме у вигляді позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Разом з тим, відповідно до п.2 ч.1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк на більше двох років.
Злочин, передбачений ч.1 ст.140 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до нетяжких злочинів і найбільш суворе покарання за цей злочин передбачено у виді позбавлення волі на строк до двох років.
Оскільки, інкримінований ОСОБА_6 злочин, було вчинено ним 28.05.2018 року, з того часу минуло більше трьох років (3 роки 5 місяців), вирок суду не набрав законної сили, колегія суддів вважає за необхідне звільнити обвинуваченого від відбування призначеного йому покарання у зв`язку з закінченням строків давності.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 418, 419, 424 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 05 березня 2021 року відносно ОСОБА_6 , якого визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 140 КК України змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_6 з ч.2 ст. 140 КК України на ч.1 ст. 140 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення права займатися лікувальною діяльністю на три роки.
На підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_6 від призначеного йому покарання у зв`язку з закінченням строків давності.
В іншій частині оскаржуваний вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення проте може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а засудженими, який перебуває під вартою,- в той самий порядок і строк з дня отримання копії ухвали.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3
