П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 923/971/19
Провадження № 12-21гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаКатеринчук Л. Й.,
суддів:Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю: секретаря судового засідання Лавринчук О. Ю.,
представника позивача - не з`явився,
представника відповідача-1 - Мазура Г. І., на засадах самопредставництва
представника відповідача-2 - не з`явився,
представника відповідача-3 - не з`явився,
представника третьої особи - не з`явився,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Амалтея» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року (головуючий суддя Головей В. М., судді Разюк Г. П., Савицький Я. Ф.) у справі № 923/971/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амалтея» до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та Державного підприємства «СЕТАМ» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФІНГРУП ФАКТОР» про визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів та актів державного виконавця та
В С Т А Н О В И Л А
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 20 листопада 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Амалтея» (далі - ТОВ «Амалтея», позивач, іпотекодавець) звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог та про зміну підстав позову від 19 грудня 2019 року) до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби (далі - Мін`юст в особі відділу, орган ДВС, відповідач-1), Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», відповідач-2, іпотекодержатель), Державного підприємства «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ», організатор торгів, відповідач-3) про:
1) визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів від 19 серпня 2019 року з продажу майна, що належить на праві власності ТОВ «Амалтея» (протоколи проведення електронних торгів № 426264 та № 426265), які визнані такими, що не відбулися (далі - електронні торги 19 серпня 2019 року);
2) визнання незаконними та скасування актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 19 вересня 2019 року № 51422596 та № 51422596/1, від 05 листопада 2019 року № 51422596, від 12 листопада 2019 року № 51422596 та № 51422596/1 (далі - акти державного виконавця від 19 вересня 2019 року, від 05 листопада 2019 року, від 12 листопада 2019 року, оспорювані акти);
3) визнання незаконними та скасування інших актів державного виконавця про реалізацію на користь відповідача-2 предмета іпотеки, належного позивачу на праві власності, на підставі частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною шляхом заліку забезпечених вимог у рахунок часткового погашення боргу, складених за результатами електронних торгів 19 серпня 2019 року, призначених відповідачем-3 та визнаних такими, що не відбулися.
1.2.Позовну заяву мотивував так.
1.2.1. Щодо визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів 19 серпня 2019 року:
- на виконання рішень суду від 21 жовтня 2014 року та від 14 травня 2015 року у господарських справах № 923/1312/14 і № 923/1311/14 державним виконавцем 15 лютого та 07 червня 2016 року відкрито виконавчі провадження № 50158022 і № 51340813, які 13 червня 2016 року об`єднано у зведене виконавче провадження № 51422596 (далі - ЗВП); боржником у ЗВП є ТОВ «Амалтея» (позивач), стягувачем - ПАТ «Дельта Банк» (іпотекодержатель, відповідач-2);
-18 вересня 2018 року державним виконавцем у ЗВП № 51422596 здійснено опис та арешт майна (коштів) боржника, вартість якого станом на 08 травня 2019 року визначено суб`єктом оціночної діяльності - Закритим акціонерним товариством «Консалтингюрсервіс» (далі - ЗАТ «Консалтингюрсервіс») зі складенням висновку;
-арештоване у ЗВП майно позивача виставлено на продаж з електронних торгів, призначених на 19 серпня 2019 року, які не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів, про що складено протоколи № 426264 та № 426265;
-призначення торгів на 19 серпня 2019 року є незаконним, оскільки у складі майна, щодо якого ЗАТ «Консалтингюрсервіс» станом на 08 травня 2019 року здійснено оцінку, та у складі майна, щодо якого призначено спірні торги, наявні розбіжності;
-належне позивачу нерухоме майно, обтяжене іпотекою відповідача-2, безпідставно виставлено на продаж зі спірних електронних торгів, оскільки згідно з рішеннями судів у господарських справах № 923/1312/14 та № 923/1311/14 з боржника-іпотекодавця стягнено на користь банку-іпотекодержателя кредитну заборгованість з подальшим відкриттям виконавчого провадження (далі - ВП) щодо стягнення з боржника грошових коштів, тоді як судове рішення про звернення стягнення на нерухоме майно позивача як предмет іпотеки на погашення кредитного боргу не приймалося;
-за таких обставин позивач доводив незаконність результатів електронних торгів 19 серпня 2019 року, за наслідком яких спірне нерухоме майно іпотекодавця було залишено за іпотекодержателем шляхом заліку забезпечених вимог за кредитом на підставі частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку».
1.2.2. Щодо визнання незаконними та скасування актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 51422596 та № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року та від 05 і 12 листопада 2019 року:
-28 серпня 2019 року іпотекодержателем-стягувачем надіслано на адресу органу ДВС заяву за вихідним № 02.2.3-993 про придбання предметів іпотеки в порядку частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною шляхом заліку забезпечених вимог у рахунок часткового погашення боргу;
-02 вересня 2019 року на вебсайті ДП «СЕТАМ» розміщено оголошення про проведення 02 жовтня 2019 року електронних торгів з продажу предмета іпотеки, які припинено 27 вересня 2019 року з огляду на реалізацію іпотекодержателем права, передбаченого частиною першою статті 49 Закону України «Про іпотеку», та зняття арешту з майна боржника державним виконавцем 23 вересня 2019 року;
-позивач зауважив, що за результатами електронних торгів 19 серпня 2019 року, оформлених протоколами № 426264 та № 426265, складено три акти: № 51422596 від 19 вересня 2019 року, № 51422596 від 05 листопада 2019 року та № 51422596 від 12 листопада 2019 року про реалізацію предмета іпотеки, що в місті Херсоні на вулиці Полтавській, 99 (лот № 364249), та два акти: № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року та № 51422596/1 від 12 листопада 2019 року про реалізацію предмета іпотеки, що в місті Херсоні на провулку Учбовому, 28/50 (лот № 364240);
-позивач аргументував, що положеннями Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок № 2831/5) не передбачено складення за результатами торгів у ВП декількох актів державного виконавця;
-позивач доводив, що в порушення вимог частини шостої статті 47 Закону України «Про іпотеку» та пункту 6 розділу XПорядку № 2831/5 державний виконавець не надіслав позивачу копії актів про реалізацію предмета іпотеки від 19 вересня 2019 року № 51422596 і № 51422596/1; також на адресу позивача не надіслано копію постанови від 23 вересня 2019 року ВП № 50158022 про зняття арешту з майна;
-оспорювані акти державного виконавця № 51422596 та № 51422596/1 підлягають визнанню незаконними та скасуванню в судовому порядку як такі, що суперечать вимогам частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки щодо належного позивачу нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, треті електронні торги не проводилися, а відповідач-2 як іпотекодержатель передчасно повідомив державного виконавця про залишення за собою іпотечного майна за результатами перших електронних торгів.
1.2.3. Щодо визнання незаконними та скасування «інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки»:
-позивач зауважив, що надані 12 листопада 2019 року представнику позивача для ознайомлення матеріали ВП № 50158022, № 51340813, № 51422596 не були прошиті та пронумеровані, а також містили документи з інших ВП щодо інших боржників; зазначене не виключає існування поряд з актами державного виконавця № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року та № 51422596 від 05 листопада 2019 року й інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки зі спірних електронних торгів 19 серпня 2019 року.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
01 вересня 2020 року Господарський суд Херсонської області прийняв рішення, згідно з яким позов задовольнив частково; визнав незаконними та скасував результати електронних торгів від 19 серпня 2019 року (протоколи проведення електронних торгів № 426264 та № 426265), призначених ДП «СЕТАМ», які визнані такими, що не відбулися, з продажу такого майна, що належить на праві власності ТОВ «Амалтея»: 1). Іпотека. Виробничий корпус літ. А, загальною площею 2998,0 кв. м, виробничий корпус з прибудовами (літ. К1, К2, К), загальною площею 1397,4 кв. м, склад літ. Щ, загальною площею 925,0 кв. м: виробничий корпус літ. «А», загальною площею 2998,0 кв. м; склад літ. «Щ», загальною площею 925,0 кв. м; прохідна літ. «Б», загальною площею 157,8 кв. м; прохідна літ. «В», площею забудови 17,7 кв. м; навіс літ. «Д», площею забудови 36,0 кв. м; навіс з огорожею КТП-400 літ. «Л», площею забудови 32,5 кв. м; сарай-склад літ. «Е», площею забудови 13,2 кв. м; сарай-склад літ. «Ж», площею забудови 47,8 кв. м; сарай-склад літ. «З», площею забудови 72,0 кв. м; котельня літ. «О», площею 133,52 кв. м; огорожа № 1, 2; ворота № 3; мостіння № І; димова труба № 4; навіси «П», «Р», «С», «Т», «У», що знаходяться за адресою: м. Херсон, вул. Полтавська, 99, майно належить боржнику на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 серпня 2005 року; 2). Іпотека. Адміністративно-господарчий корпус та інші будівлі і споруди, загальною площею 2538 кв. м, а саме: адміністративно-господарчий корпус з прибудовою, літ. А, загальною площею 1286,6 кв. м; склад, літ. Ж, загальною площею 69,1 кв. м; склад, літ. З, загальною площею 21,3 кв. м; туалет, літ. М; будинок охорони, літ. Р; склад, літ. Т, загальною площею 18,9 кв. м; склад, літ. X, загальною площею 129,0 кв. м; склад з прибудовою, літ. Ц, загальною площею 72,5 кв. м; склад з прибудовою, літ. Ч, загальною площею 56,3 кв. м; підвал, літ. Щ; склад, літ. Є, загальною площею 16,0 кв. м; господарчий комплекс, літ. Ю, Ю1, Ю2, загальною площею 626,4 кв. м; гараж, літ. Е, загальною площею 65,0 кв. м; склад, літ. Д, загальною площею 176,9 кв. м; огорожа № 1, 2, 3; мостіння № І, що знаходяться за адресою: м. Херсон, провулок Учбовий, 28/50, майно належить боржнику на підставі свідоцтва про право власності від 22 травня 2005 року; визнав незаконними та скасував акти державного виконавця від 19 вересня 2019 року, від 05 листопада 2019 року, від 12 листопада 2019 року; у задоволенні іншої частини позову відмовив; здійснив розподіл судових витрат у справі. Мотивував рішення так.
2.1. Під час продажу спірного майна з електронних торгів 19 серпня 2019 року відповідачі безпідставно застосували положення частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку», що мало наслідком реалізацію нерухомого майна позивача-боржника як іпотечного всупереч вимогам статті 41 цього Закону, оскільки рішення суду та/або виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на іпотечне майно на виконанні державного виконавця на момент проведення торгів не перебували; в обґрунтування таких висновків суд зіслався на правову позицію Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 908/2609/17.
2.2. Обтяжене іпотекою нерухоме майно позивача виставлено на продаж зі спірних торгів, що проводилися в межах ЗВП з примусового виконання наказів суду про стягнення на користь відповідача-2 кредитної заборгованості, тобто грошових коштів, і не стосувалося звернення стягнення на спірне майно як предмет іпотеки.
2.3. Дії іпотекодержателя (відповідача-2) щодо подання заяви про залишення за собою належного позивачу предмета іпотеки за початковою ціною перших електронних торгів 19 серпня 2019 року, які не відбулися за відсутності допущених учасників торгів, і дії органу ДВС (відповідача-1) щодо видачі 19 вересня 2019 року актів № 51422596 та № 51422596/1 про реалізацію предмета іпотеки на користь іпотекодержателя суперечать вимогам частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки треті електронні торги з продажу спірного нерухомого майна у виконавчому провадженні не проводилися.
2.4. Місцевим судом встановлено, що державним виконавцем виявлено помилки, допущені при складанні оспорюваних актів про реалізацію предмета іпотеки від 19 вересня 2019 року, що стало підставою для видачі 05 та 12 листопада 2019 року виправлених актів № 51422596 і № 51422596/1 у порядку частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
2.5. З огляду на допущені відповідачами порушення положень частин шостої, дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», статей 41, 49 Закону України «Про іпотеку» в ході реалізації спірного майна позивача у виконавчому провадженні з виконання судових рішень про стягнення кредитної заборгованості на користь банку-іпотекодержателя, місцевий суд дійшов висновку про задоволення позову в частині вимог про визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів, призначених на 19 серпня 2019 року, та похідних від них позовних вимог про визнання незаконними і скасування актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 51422596, № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року та виправлених актів державного виконавця № 51422596 від 05 листопада 2019 року, № 51422596 та № 51422596/1 від 12 листопада 2019 року.
2.6. Місцевий суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування «інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки», оскільки в цій частині вимог позов не було обґрунтовано належними та допустимими доказами існування «інших» актів державного виконавця в розумінні статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
25 листопада 2020 року Південно-західний апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою рішення Господарського суду Херсонської області від 01 вересня 2020 року скасував, у задоволенні позову відмовив. Мотивував постанову так.
3.1. Є помилковими доводи позивача про пропуск іпотекодержателем строку у десять днів з моменту визнання електронних торгів 19 серпня 2019 року такими, що не відбулися, для його звернення до органу ДВС із заявою про залишення за собою предмета іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості позивача за кредитом, так як відповідну заяву (за вихідним № 02.2.3-993) відповідачем-2 надіслано 28 серпня 2019 року на адресу органу ДВС поштовим відправленням (том 2, а. с. 13 - 16).
3.2. Висновки місцевого суду про порушення відповідачем-2 як іпотекодержателем приписів частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на звернення до органу ДВС із заявою про залишення за собою нереалізованого іпотечного майна після проведення перших, а не третіх електронних торгів, є наслідком помилкового тлумачення чинних правових норм.
3.3. Апеляційним судом встановлено, що відповідач-2 виявив недоліки в актах державного виконавця від 19 вересня та 05 листопада 2019 року (відсутні відомості про реквізити правовстановлюючих документів про право власності боржника на спірне майно) та звернувся до органу ДВС із заявою про внесення виправлень у такі акти; 12 листопада 2019 року державним виконавцем складено виправлені акти № 51422596 та № 51422596/1, які відповідають вимогам закону щодо їх змісту, оформлення та порядку видачі; інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки на спірних торгах матеріали справи не містять.
3.4. Позовні вимоги про скасування результатів електронних торгів та складених за їх наслідками спірних актів державного виконавця спрямовані не на поновлення порушених прав позивача, а на перешкоджання виконанню судових рішень у виконавчому провадженні, у ході якого проводилися електронні торги; процедура реалізації арештованого майна зі спірних торгів відповідає Порядку № 2831/5, а органом ДВС за результатами цих торгів правомірно видано акти про реалізацію предмета іпотеки від 12 листопада 2019 року № 51422596 та № 51422596/1.
3.5. Апеляційний суд зауважив, що дії державного виконавця є підготовчими діями щодо передачі майна на реалізацію та мають самостійний спосіб і строки оскарження, тому не можуть бути підставою для визнання недійсними прилюдних торгів, за наслідком яких таке майно було відчужено; у матеріалах справи відсутні докази оскарження позивачем до суду дій державного виконавця щодо передачі предмета іпотеки на реалізацію та судове рішення, яким дії державного виконавця з продажу спірного нерухомого майна позивача визнано неправомірними.
3.6. Доводи позивача про продаж нерухомого майна у виконавчому провадженні за наявності дійсного арешту, накладеного на спірне майно ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року у справі № 757/43241/16-к із встановленням заборони на його відчуження, є безпідставними, оскільки органом ДВС вживались заходи щодо примусового виконання судових рішень про стягнення кредитної заборгованості на користь відповідача-2, які в кінцевому не призвели до відчуження нерухомого майна позивача; він залишається власником цього майна дотепер.
3.7. Надавши власну оцінку доказам і доводам сторін, апеляційний суд дійшов висновку, що спірні електронні торги відбулися з дотриманням Порядку № 2831/5, а доказів на підтвердження доводів про наявність підстав для визнання їх результатів недійсними позивач суду не надав; акти державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 51422596 та № 51422596/1 від 12 листопада 2019 року відповідають вимогам закону щодо їх оформлення, відображають результати проведення у виконавчому провадженні спірних електронних торгів, тому відсутні підстави для визнання цих актів незаконними та їх скасування в судовому порядку.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача
У грудні 2020 року позивач подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Скарга мотивована так.
4.1. Відповідач-1 здійснював виконавчі провадження з виконання наказів суду про стягнення з позивача грошових коштів на погашення кредитної заборгованості перед відповідачем-2, однак виконавчі провадження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки (нерухоме майно позивача, яким було забезпечено вимоги відповідача-2) не перебували на виконанні органу ДВС. Зазначені обставини виключали можливість застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про іпотеку» (статті 47, 49); нерухоме майно підлягало реалізації за загальними правилами проведення торгів згідно зі статтями 48, 56, 61 Закону України «Про виконавче провадження», тоді як спірне іпотечне майно виставлено на продаж з торгів усупереч вимогам статей 33, 41 Закону України «Про іпотеку».
4.2. Висновки суду апеляційної інстанції про правомірність дій органу ДВС щодо залишення предмета іпотеки за іпотекодержателем за наслідком проведення у виконавчому провадженні перших електронних торгів, які визнано такими, що не відбулися, не узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 908/2609/17 та Верховного Суду України в постанові від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14 щодо застосування положень статей 41, 49 Закону України «Про іпотеку» та статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах. Складені державним виконавцем за результатами спірних торгів, як перших у ЗВП, акти про реалізацію предмета іпотеки № 51422596, № 51422596/1 від 19 вересня та 05 і 12 листопада 2019 року обґрунтовано визнано незаконними та скасовано місцевим судом.
4.3. Апеляційний суд не надав оцінки наявності розбіжностей між описом предмета іпотеки, що знаходиться в місті Херсоні на вулиці Полтавській, 99, який наведено у висновку суб`єкта оціночної діяльності, складеному на виконання вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 1 розділу II Порядку № 2831/5, та описом цього ж майна, який зазначено в характеристиці лота № 364249, що її розміщено на вебсайті ДП «СЕТАМ» як організатора спірних торгів.
4.4. У постанові Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 14/197 викладено правову позицію про те, що підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом безпосереднього доступу до нього. Разом з тим за змістом звіту та висновку про вартість майна, складених ЗАТ «Консалтингюрсервіс» на 08 травня 2019 року, убачається, що огляд нерухомого майна, який є предметом іпотеки, на дату оцінки не проводився, стан об`єкта визначався на підставі інформації замовника; зазначене не узгоджується з вимогами статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», пунктів 50, 51, 53 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440.
4.5. За наслідком спірних електронних торгів у цій справі державним виконавцем у період з вересня по листопад 2019 року складено п`ять актів про реалізацію предмета іпотеки, що відчужувався з торгів 19 серпня 2019 року двома лотами (лот № 364249 - місто Херсон, вулиця Полтавська, 99 та лот № 364240 - місто Херсон, провулок Учбовий, 28/50); такі дії державного виконавця не відповідають вимогам статті 47 Закону України «Про іпотеку», пункту 2 розділу VII, пунктів 4, 6 розділу XПорядку № 2831/5, якими не передбачено складення за результатами одних торгів декількох актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що акти державного виконавця № 51422596 та № 51422596/1 від 19 вересня та 05 і 12 листопада 2019 року відрізняються складовими частинами об`єкта нерухомого майна, які є предметом іпотеки, відомостями про правовстановлюючі документи боржника на предмети іпотеки, даними щодо посадових осіб органу ДВС, які їх складали і затверджували.
4.6. Суд апеляційної інстанції не врахував, що акти державного виконавця, складені 12 листопада 2019 року, не можуть вважатися процесуальними документами, якими виправлено помилки в актах № 51422596 та № 51422596/1 від 19 вересня та 05 листопада 2019 року, оскільки на виконання вимог частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» постанови про скасування актів державного виконавця або виправлення помилок в актах № 51422596 від 19 вересня 2019 року, № 51422596 від 05 листопада 2019 року, № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року органом ДВС не виносилися. Отже, у державного виконавця були відсутні підстави для скасування або виправлення попередніх актів та видачі нових актів про реалізацію предмета іпотеки зі спірних електронних торгів.
4.7. У порушення приписів статті 33 Закону України «Про іпотеку», статей 48, 57 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем видано акт про реалізацію предмета іпотеки № 51422596 від 12 листопада 2019 року на підставі протоколу № 426264 проведення електронних торгів 19 серпня 2019 року за лотом № 364249, зміст якого щодо складу майна суперечить інформації про іпотечне майно, яка розміщена на вебсайті організатора торгів. Апеляційним судом не взято до уваги зазначені порушення та зроблено помилковий висновок про правомірність і законність оспорюваних актів державного виконавця.
4.8. Складені за наслідком реалізації предмета іпотеки акти державного виконавця № 51422596 та № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року, № 51422596 від 05 листопада 2019 року, № 51422596 та № 51422596/1 від 12 листопада 2019 року в порушення вимог статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» не зареєстровані в Автоматизованій системі виконавчого провадження, тому є незаконними з огляду на недотримання порядку їх видачі, що встановлений законодавством про виконавче провадження.
5. Аргументи відповідачів
5.1. Відповідач-1у відзиві на касаційну скаргу просив її залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Відповідач-1 аргументував правильністю застосування апеляційним судом положень законодавства про виконавче провадження та іпотеку при наданні оцінки процедурі продажу спірного майна позивача як іпотечного у ЗВП на виконання рішень суду про стягнення коштів та зауважив, що в силу частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку», частини сьомої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» та абзацу шістнадцятого пункту 2 розділу VII Порядку № 2831/5 допускається реалізація права іпотекодержателя на залишення за собою предмета іпотеки шляхом проведення заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни іпотечного майна за наслідком оголошення електронних торгів у ВП такими, що не відбулися, незалежно від черговості їх проведення як перших, других чи третіх електронних торгів.
5.2. Відповідач-1 зауважив, що примусова реалізація нерухомого майна зі спірних торгів не мала наслідком вибуття такого майна із власності позивача, зважаючи на те, що державну реєстрацію прав власника на спірне майно за відповідачем-2 проведено не було, а на даний час майно залишається у власності позивача.
5.3. Відповідач-1 зазначив, що державним виконавцем оформлено результати спірних електронних торгів складенням 19 вересня 2019 року актів № 51422596 та № 51422596/1 про реалізацію предмета іпотеки в порядку статті 47 Закону України «Про іпотеку» та за наслідком виявлених у цих актах помилок складено виправлені акти № 51422596 та № 51422596/1 від 05 і 12 листопада 2019 року, що відповідає приписам частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
5.4. Відповідач-3 у відзиві на касаційну скаргу заперечував обґрунтованість доводів позивача, просив відмовити в її задоволенні, постанову апеляційного суду залишити без змін. Відповідачем-3 висловлено аргументи щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про іпотеку» як спеціальних при визначенні процедури продажу арештованого у ВП майна, яке є предметом іпотеки; за змістом частини першої статті 49 цього Закону передбачено право іпотекодержателя залишити за собою предмет іпотеки незалежно від того, на яких за черговістю торгах таке право ним реалізовано. На думку відповідача-3, жодних порушень вимог чинного законодавства при складенні оспорюваних актів про реалізацію предмета іпотеки з перших торгів органом ДВС допущено не було.
5.5. Відповідач-3 зауважив, що дії державного виконавця з підготовки проведення прилюдних торгів мають самостійний спосіб і строки оскарження, тому не можуть бути підставою для визнання торгів недійсними, якщо такі дії не оскаржено та не визнано незаконними в зазначений спосіб; відповідач-3 зіслався на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17 та від 14 лютого 2018 року у справі № 490/5475/15, Верховного Суду України згідно з постановою від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12.
5.6.Відповідач-2 відзив на касаційну скаргу не подав.
6. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
13 квітня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України. Обґрунтовував ухвалу так.
6.1. Убачаються підстави для відступу від висновку щодо застосування частин першої, другої статті 49 Закону України «Про іпотеку» та частин шостої, дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду. Так, Касаційний цивільний суд у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 462/2138/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 2-2170/11, від 12 лютого 2020 року у справі № 2-479/11 та від 08 квітня 2020 року у справі № 372/4353/13-ц виклав правову позицію про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».
6.2. Зазначений правовий висновок Касаційного цивільного суду ґрунтується на пріоритетному, у порівнянні з приписами частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», застосуванні загальних норм статті 49 Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах щодо реалізації арештованого іпотечного майна у виконавчому провадженні з примусового виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості на користь іпотекодержателя, якщо перші або другі електронні торги не відбулися. Разом з тим колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що на відміну від диспозитивних норм статті 49 Закону України «Про іпотеку», яка дозволяє іпотекодержателю залишити за собою предмет іпотеки у разі визнання перших або других прилюдних торгів такими, що не відбулися, імперативні норми частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» надають таке право стягувачу-іпотекодержателю виключно у разі нереалізації майна з третіх електронних торгів.
7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
7.1. Щодо конкуренції норм статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 49 Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах щодо реалізації предмета іпотеки з електронних торгів у виконавчому провадженні
7.1.1. Положеннями пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення. Частиною другою статті 129-1 Конституції України визначено позитивний обов`язок держави забезпечити виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
7.1.2. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист та охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Контитуційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).
7.1.3. Примусове виконання судових рішень здійснюється відповідно до умов та порядку, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Статтею 1 Закону № 1404-VIII (тут і надалі у редакції, чинній на дату проведення електронних торгів 19 серпня 2019 року) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання, зокрема, судових рішень, є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
7.1.4. Отже, під час виконання судових рішень поряд з нормами Закону № 1404-VIII застосовуються положення Конституції України, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону. Разом з визначенням особливостей процедури виконавчого провадження Закон № 1404-VIII має бланкетні та відсильні норми, які передбачають застосування правових приписів інших нормативних актів при здійсненні виконавчого провадження.
7.1.5. Розділом VII Закону № 1404-VIII (статті 48 - 61) передбачено загальний порядок звернення стягнення на майно боржника під час примусового виконання судових рішень. Так, частинами першою, другою, п`ятою статті 48 цього Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
7.1.6.Отже, законодавцем надано право виконавцю звертати стягнення за виконавчими документами як на кошти й інші цінності боржника (рухоме майно), так і на належне боржнику майно, у тому числі нерухоме майно, у разі відсутності в боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача.
7.1.7. Статтею 51 Закону № 1404-VIII передбачено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Частиною сьомою цієї статті визначено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».Отже, ця норма є відсильною та надає судовому виконавцю повноваження застосувати до реалізації предмета іпотеки у виконавчому провадженні за рішенням суду про стягнення боргу положення Закону України «Про іпотеку», які визначають особливості звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку за Законом України «Про іпотеку».
7.1.8. Розділом V Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV (далі - Закон № 898-IV, тут і далі у редакції, чинній на дату проведення електронних торгів 19 серпня 2019 року) регламентовано порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, що передбачає підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки (стаття 33) та особливості реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах (статті 41 - 50).
7.1.9. За змістом частини першої статті 41 Закону № 898-IV убачається, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
7.1.10. Отже, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18).
7.1.11. Будь-якеарештоване у виконавчому провадженні майно реалізується відповідно до процедури, визначеної частинами першою, п`ятою, шостою статті 61 Закону № 1404-VIII, з урахуванням порядку проведення електронних торгів, визначеного відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року за № 2831/5 «Про затвердження Порядку реалізації арештованого майна».
7.1.12. Порядок № 2831/5 складається з розділів, які визначають процедуру організації та проведення електронних торгів; особливості реалізації арештованого майна за фіксованою ціною; процедуру оформлення результатів електронних торгів та розрахунків за придбане з торгів майно; підстави для проведення повторних торгів; порядок визнання електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) такими, що не відбулися, зупинення електронних торгів та зняття майна з реалізації; процедуру проведення конкурсного відбору організатора; порядок залучення оператора і процедуру контролю за діяльністю організатора й оператора, порядок вирішення спорів (розділи I - VI, VIII - XV). Положення зазначених розділів Порядку № 2831/5 застосовуються під час організації та здійснення продажу всіх видів майна, арештованого у виконавчому провадженні, за винятком видів майна, особливості реалізації якого визначено розділом VIIцього Порядку.
7.1.13. Абзацом першим пункту 2 розділу VIIПорядку № 2831/5 передбачено, що реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом України «Про іпотеку».
7.1.14.Отже, затвердженим Міністерством юстиції України на виконання вимог частини другої статті 61 Закону № 1404-VIII підзаконним нормативно-правовим актом (Порядком № 2831/5) визначено процедуру організації і проведення електронних торгів з продажу арештованого виконавцем майна та конкретизовано, що в разі реалізації у виконавчому провадженні іпотечного майна, підлягають застосуванню положення пункту 2 розділу VIIПорядку № 2831/5 та Закону України «Про іпотеку».
7.1.15. Разом з тим як тіло Закону № 1404-VIII, так і його розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» не містять приписів щодо особливостей реалізації у виконавчому провадженні нерухомого майна, обтяженого іпотекою. Водночас частина сьома статті 51 Закону № 1404-VIII є відсильною нормою і визначає обов`язок виконавця вчиняти дії з реалізації предмета іпотеки з урахуванням положень Закону № 898-IV, який прийнято раніше та який можна вважати спеціальним щодо унормування відчуження предметів іпотеки за судовим рішенням чи за домовленістю сторін.
7.1.16. Статтею 45 Закону № 898-IVвизначено порядок проведення прилюдних торгів на засадах прозорості та з можливістю будь-якого учасника торгів, у тому числі іпотекодержателя, набути прав покупця предмета іпотеки за наслідком проведення прилюдних торгів (частини перша, друга цієї статті).
7.1.17. За змістом частини четвертої статті 45 Закону № 898-IV вбачаються два випадки, коли прилюдні торги визнаються такими, що не відбулися: 1) якщо жоден учасник не зареєструвався; 2) у разі якщо предмет іпотеки не був проданий. У випадку визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, в іпотекодержателя настають права й обов`язки, передбачені положеннями статті 49 Закону № 898-IV.
7.1.18. Так, частиною першою статті 49 Закону № 898-IVвизначено право іпотекодержателя та інших кредиторів відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна. Таке право іпотекодержателю гарантується законом щодо перших - третіх торгів з продажу предмета іпотеки, які проводяться організатором торгів з продажу предмета іпотеки в судовому порядку.
7.1.19. Реалізація цього права оформлюється протоколом, сформованим за результатами електронних торгів, що не відбулися, копія якого надсилається іпотекодержателю організатором торгів протягом трьох робочих днів (абзаци восьмий, шістнадцятий пункту 2 розділу VІІ Порядку реалізації арештованого майна). Такі дії організатора торгів можна вважати публічною офертою до укладення правочину з відчуження предмета іпотеки шляхом заліку забезпечених вимог іпотекодержателя в рахунок ціни продажу з публічних торгів предмета іпотеки. Надіслання іпотекодержателем державному (приватному) виконавцю упродовж десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, заяви про залишення за собою предмета іпотеки із заліком забезпечених вимог іпотекодержателя в рахунок ціни продажу предмета іпотеки на відповідних торгах, що не відбулися, є прийняттям такої публічної оферти, а складання державним (приватним) виконавцем акта про реалізацію предмета іпотеки та підписання його іпотекодержателем підтверджує волевиявлення іпотекодержателя на перехід до нього права власності на предмет іпотеки за наслідком укладення такого правочину. Отже, таке правове регулювання є диспозитивним, воно залежить від волевиявлення іпотекодержателя на кожному з етапів проведення публічних торгів, які не відбулися внаслідок відсутності покупців. А продаж майна з публічних торгів має ознаки правочину з відчуження майна боржника у процедурі виконання судового рішення.
7.1.20. У частині другій статті 49 Закону № 898-IVзаконодавцем визначено правові наслідки нереалізації іпотекодержателем права, передбаченого частиною першою статті 49 цього Закону, після перших прилюдних торгів - виконавець виставляє предмет іпотеки на продаж на тих же умовах на другі прилюдні торги з початковою ціною іпотечного майна в розмірі 80 відсотків початкової вартості предмета іпотеки на перших прилюдних торгах. У разі оголошення других прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержатель має право придбати предмет іпотеки за початковою ціною других прилюдних торгів. Якщо таким правом іпотекодержатель не скористався, виконавцем призначається проведення третіх прилюдних торгів у тому самому порядку зі зниженням початкової вартості предмета іпотеки до 70 відсотків його вартості на перших прилюдних торгах. Відтак подальша процедура продажу майна з публічних торгів за наслідком попереднього аукціону, який не відбувся, залежить від волевиявлення іпотекодержателя та інших кредиторів щодо придбання майна за ціною попередніх публічних торгів та її не можна вважати імперативно визначеною законодавцем.
7.1.21. Отже, законодавцем у статті 49 Закону № 898-IVпередбачено продаж іпотечного майна з прилюдних торгів у три етапи з наданням іпротекодержателю права на залишення за собою предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна за результатами кожних торгів, які оголошено такими, що не відбулися (перших, других, третіх). Така правова норма є диспозитивною за своєю правовою природою.
7.1.22. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що приймаючи нову редакцію Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII), яка набрала чинності з 05 жовтня 2016 року після набрання чинності Законом України «Про іпотеку», законодавець передбачив правове регулювання із застосуванням правових норм, які вже ефективно використовувалися в ході судової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджує розумність та збалансованість такого правового регулювання, адже зустрічне зарахування грошових вимог іпотекодержателя за наслідком оголошення перших торгів такими, що не відбулися у зв`язку з відсутністю учасників торгів, не тільки спрощує для іпотекодержателя, який є єдиним стягувачем у виконавчому провадженні, звернення стягнення на майно, а також дозволяє зарахувати в погашення боргу грошові вимоги стягувача, що відповідають експертній вартості предмета іпотеки без їх зниження на других та третіх торгах. Зазначене відповідає інтересам іпотекодавця у виконавчому провадженні щодо якнайповнішого задоволення та погашення (припинення) вимог кредитора у виконавчому провадженні за рахунок вартості майна, на яке звертає стягнення державний (приватний) виконавець.
7.1.23. Вирішуючи питання щодо конкуренції правових норм Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах, що склалися у виконавчому провадженні під час реалізації іпотечного майна боржника за судовим рішенням про стягнення грошової суми, Велика Палата Верховного Суду виснує, що у правовому регулюванні процедури продажу майна, на яке звернено стягнення державним (приватним) виконавцем, норми статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» є загальними відносно до норм статті 49 Закону України «Про іпотеку», якими визначено особливості реалізації іпотечного майна з публічних торгів, зважаючи на правовий режим майна, що відчужується, як обтяженого іпотекою стягувача-іпотекодержателя та з огляду на переважне право іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.
7.1.24. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18) зроблено правовий висновок про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».
Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від зазначеної правової позиції та зазначає про те, що вона відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 165/810/13-ц (провадження № 6-1680цс16).
7.1.25. Разом з тим правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14, щодо правовідносин сторін, які мали місце у 2012 році, згідно з якою в разі, коли прилюдні торги проводились на виконання рішення про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки було відсутнє, то при вирішенні судом питання щодо наявності чи відсутності порушення встановлених законодавством правил проведення торгів норми Закону № 898-ІVдо спірних відносин не застосовуються, а застосовуються загальні норми, що регулюють правовідносини з реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, - норми Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XІV (далі - Закон № 606-XІV) та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, є нерелевантною до правовідносин у цій справі, оскільки реалізація предмета іпотеки мала місце у 2019 році за іншого правового регулювання спірних відносин.
7.1.26. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Законом № 606-XІV, положення якого, окрім статті 4, втратили чинність з дня набрання чинності 05 жовтня 2016 року Законом № 1404-VIII, було передбачено подібне правове регулювання порядку звернення стягнення на заставлене майно у виконавчому провадженні.
Так, частиною восьмою статті 54 Закону № 606-XІV, диспозиція якої відповідає законодавчій конструкції диспозиції частини сьомої статті 51 Закону № 1404-VIII, передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Отже, у редакції Закону № 606-XІV визначено правове регулювання, яке передбачає реалізацію предметів іпотеки у виконавчому провадженні із застосуванням Закону України «Про іпотеку», подібне до статті 51 Закону № 1404-VІІІ.
У постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-28цс15 Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування в подібних правовідносинах положень статей 52, 54 Закону № 606-XІV про те, що норми Закону № 606-XІV допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без наявності відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.
Убачається фактичний відступ Верховного Суду України від його правової позиції, викладеної в постанові від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14, відповідно до висновків мотивувальної частини постанови Верховного Суду України в постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-28цс15.
З огляду на таке Велика Палата Верховного Суду зазначає про відступ від висновків Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 908/2609/17, у якій касаційним судом було застосовано нерелевантні висновки постанови Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14.
7.2. Щодо відступу від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в подібних правовідносинах
7.2.1. Справу № 923/971/19 прийнято до провадження Великою Палатою Верховного Суду ухвалою від 27 квітня 2021 року на підставі частини третьої статті 302 ГПК України з огляду на обґрунтування Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду підстав для відступу від висновку щодо застосування статті 49 Закону України «Про іпотеку» та статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах № 372/4353/13-ц, № 2-479/11, № 462/2138/15-ц, № 2-2170/11.
7.2.2. Спір у справі № 372/4353/13-ц виник з приводу оскарження дій державного виконавця щодо реалізації предмета іпотеки на виконання судового рішення про стягнення боргу за результатами перших електронних торгів, які визнано такими, що не відбулися, шляхом передачі іпотечного майна стягувачу-іпотекодержателю на підставі частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку». За наслідком касаційного перегляду цієї справи Касаційний цивільний суд у постанові від 08 квітня 2020 року погодився з висновками суду апеляційної інстанції про правомірність дій виконавця щодо складення постанови та акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу після перших електронних торгів та відсутність підстав для проведення других та третіх торгів за таких обставин.
Правовідносини у справах № 372/4353/13-ц та № 923/971/19 є подібними.
У справі № 372/4353/13-ц Касаційний цивільний суд дійшов висновку, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України в постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 165/810/13-ц (провадження № 6-1680цс16) та частково підтверджені висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконання судового рішення про стягнення грошової суми з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.
Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 372/4353/13-ц щодо застосування статті 49 Закону України «Про іпотеку» та статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у правовідносинах щодо залишення іпотечного майна за іпотекодержателем за наслідком його реалізації з перших електронних торгів, які не відбулися, з огляду на висновки, викладені в пунктах 7.1.8 - 7.1.25 цієї постанови.
7.2.3.Також Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного в постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 2-479/11 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 462/2138/15-ц, щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Правовідносини у справах № 923/971/19 та № 2-2170/11 не є подібними, тому Велика Палата Верховного Суду зазначає про те, що постанова від 03 липня 2019 року у справі № 2-2170/11 прийнята судами за встановлення інших обставин справи.
7.2.4. Велика Палата Верховного Суду вбачає підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 908/2609/17 про неможливість у виконавчому провадженні з виконання рішення суду про стягнення грошової суми звернути стягнення на предмет іпотеки на задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя як такого, що зроблений без застосування статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», статті 49 Закону України «Про іпотеку» та з неправильним застосуванням статті 41 Закону України «Про іпотеку».
7.3. Висновки щодо застосування норм права з огляду на встановлені судами обставини
7.3.1. Як установлено судами, електронні торги з продажу предмета іпотеки відбулися 19 серпня 2019 року у ЗВП, відкритому у червні 2016 року на виконання вимог стягувача-іпотекодержателя за судовими рішеннями про стягнення грошових сум. Загальні вимоги стягувача становили понад 8,6 млн дол. США.
7.3.2. 08 травня 2019 року за постановою державного виконавця проведено експертну оцінку майнового комплексу боржника суб`єктом оціночної діяльності ЗАТ «Консалтингюрсервіс» та визначено його ринкову вартість на суму 23 786 360 грн, що еквівалентно на дату оцінки 903 050 дол. США, порівняльним підходом. При цьому експертний висновок містить висновок про ринкову вартість майна 99 712 386 грн, що еквівалентно 3 785 585 дол. США (том 1, а. с. 173 - 184). У матеріалах справи відсутні дані про те, що зазначена експертна оцінка майна оскаржувалася іпотекодавцем згідно із частинами четвертою, п`ятою статті 57 Закону № 1404-VIII.
7.3.3. Майно організатором торгів виставлено на продаж двома лотами № 364240 (стартова ціна 8 256 110 грн) та № 364249 (стартова ціна 15 530 250 грн), отже в цілому стартова ціна продажу відповідала його експертній оцінці за порівняльним підходом - 23 786 360 грн. Організатором торгів за результатами першого аукціону з продажу майна складено два протоколи від 19 серпня 2019 року про те, що торги не відбулися (за відсутності допущених учасників торгів) (том 1, а. с. 14 - 31).
7.3.4. Суди встановили, що заявою за № 02.2.3-993 від 28 серпня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» у межах десятиденного строку шляхом надіслання поштового відправлення звернулося до державного виконавця про залишення за собою майна боржника, на яке зверталося стягнення за обома лотами (том 2, а. с. 13 - 17), що стало підставою для складення державним виконавцем актів про реалізацію предметів іпотеки від 19 вересня 2019 року за наслідком оголошення перших публічних торгів зі звернення стягнення на це майно у ВП такими, що не відбулися за відсутності учасників.
7.3.5. Отже, згідно з частиною другою статті 49 Закону № 898-ІV, іпотекодержатель, як єдиний стягувач у ЗВП з виконання судових рішень про стягнення на його користь грошових коштів, має право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна, щодо якого звертається стягнення. При цьому Велика Палата Верховного Суду керується висновками про застосування норм права відповідно до пунктів 7.1.22 - 7.1.24 мотивувальної частини цієї постанови.
7.3.6. З огляду на зазначене апеляційним судом правильно застосовано норми законодавства про іпотеку як такі, що передбачають спеціальне регулювання як для процедури звернення стягнення на предмет іпотеки за судовим рішенням, так для процедури звернення стягнення на майно боржника за судовим рішенням про стягнення грошової суми, у випадку якщо єдиним стягувачем у ВП є іпотекодержатель та відсутні кошти на рахунках боржника на виконання вимог про стягнення грошової суми.
7.3.7. Апеляційним судом спростовано доводи позивача про те, що до складу майнового комплексу боржника як під час його виставлення на торги відповідно до оголошення, так під час експертної оцінки не було включено такі споруди: мостіння № 1, димова труба № 4, прохідна літ. «Б», прохідна літ. «В», навіс літ. «Д», навіс з огорожею КТП-400 літ. «Л», сарай-склад літ. «Е», сарай-склад літ. «Ж», сарай-склад літ. «З», котельня літ. «О», огорожа № 1, 2, ворота № 3, навіси літ. «П», «Р», «С», «Т», «У» з посиланням на те, що згідно з пунктом 2.2. іпотечного договору майно передано в іпотеку з усіма його невід`ємними приналежностями та всіма поліпшеннями, зробленими іпотекодавцем у період дії договору. Апеляційний суд зазначив, що експертом було в цілому оцінено майновий комплекс боржника з усіма його приналежностями та поліпшеннями і в такому складі його було виставлено на продаж організатором торгів у складі двох лотів (том 1, а. с. 178 - зворот).
7.3.8. Апеляційний суд установив, що 19 вересня 2019 року державним виконавцем видано акти про реалізацію предметів іпотеки № 51422596 та № 51422596/1. До акта № 51422596 за власною ініціативою державного виконавця в порядку виправлень згідно із частиною третьою статті 74 Закону № 1404-VIII було внесено виправлення та видано виправлений акт № 51422596 05 листопада 2019 року. А до акта про реалізацію предмета іпотеки № 51422596/1 шляхом внесення виправлень із зазначенням реквізитів правовстановлюючих документів ТОВ «Амалтея» у такому ж порядку внесено виправлення 12 листопада 2019 року за заявою стягувача. З огляду на такі обставини внесення виправлень до складених актів 19 вересня 2019 року апеляційний суд дійшов висновку, що зазначені акти не суперечать вимогам чинного законодавства, у зв`язку із чим у суду відсутні підстави для визнання їх незаконними та скасування.
7.3.9. Велика Палата Верховного Суду погоджується з правильністю застосування в цьому випадку частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII, зазначає про відсутність повноважень у касаційного суду щодо оцінки (переоцінки) доказів та відсутність правових підстав для визнання незаконними та скасування актів державного виконавця від 19 вересня 2019 року № 51422596 та № 51422596/1 та відповідно виправлень, внесених до зазначених актів 05 листопада 2019 року (до акта № 51422596) та 12 листопада 2019 року (до акта № 51422596/1).
7.3.10. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного суду про те, що заходи примусового виконання рішення суду у спосіб звернення стягнення на предмети іпотеки у виконавчому провадженні не мали наслідком відчуження майна, оскільки права на нерухоме майно у відповідача-2 ПАТ «Дельта Банк» згідно зі статтею 334 Цивільного кодексу України не виникли, їх державної реєстрації не відбулося, а тому арешт майна боржника за ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року в кримінальній справі № 757/43241/16-к не має юридичного значення (том 1, а. с. 34 - 35).
Позивачем надано до позовної заяви ухвалу суду про накладення арешту шляхом заборони відчуження майна позивача, яку прийнято в порядку статті 170 Кримінального процесуального кодексу України з метою забезпечення цивільного позову в кримінальній справі до ПАТ «Дельта Банк», яка внесена 13 вересня 2016 року до реєстру обтяжень нерухомого майна (том 1, а. с. 165).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що продаж майна боржника з публічних торгів у виконавчому провадженні за наявності чинного його обтяження арештом у кримінальній справі може бути підставою недійсності правочину з відчуження такого майна чи визнання незаконними дій державного виконавця у виконавчому провадженні, якщо таке обтяження має вищий пріоритет, порівняно з пріоритетом іпотеки та арешту нерухомого майна, що накладений виконавцем у межах виконавчого провадження (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19). У протилежному випадку судовий арешт майна може бути несправедливо використаний на шкоду іпотекодержателю та на користь іншого кредитора, чиї вимоги виникли пізніше.
Однак у цьому випадку дослідження такої підстави є необґрунтованим, оскільки заявою за вихідним № 181 від 19 грудня 2019 року позивач змінив підстави позову, зазначаючи про незаконне звернення стягнення на забезпечене іпотекою майно в ході виконання судових рішень про стягнення коштів з позивача в цій справі з посиланням на статтю 41 Закону № 898-ІVта статті 51, 61 Закону № 1404-VIII (том 2, а. с. 95 - 98). Зазначене унеможливлює дослідження судами в цій справі обставин обтяження предметів іпотеки ухвалою суду, постановленою в кримінальному провадженні, з огляду на положення статті 14 ГПК України щодо меж розгляду справи господарським судом, визначених позивачем у заяві про зміну підстав позову.
З огляду на зазначене висновки апеляційного суду про те, що заходи примусового виконання рішення суду у спосіб звернення стягнення на предмети іпотеки у виконавчому провадженні не мали наслідком відчуження майна необхідно виключити з мотивувальної частини постанови від 25 листопада 2020 року.
7.3.11. Доводи скаржника, зазначені в пунктах 4.1 - 4.8 описової частини цієї постанови спростовуються висновками про застосування норм процесуального права відповідно до пунктів 7.1.1 - 7.1.26 мотивувальної частини цієї постанови; частина доводів касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки спрямовані на переоцінку доказів у справі, що виходить за межі повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України. Надавши оцінку допущеним порушенням державного виконавця щодо належного складення актів про реалізацію предметів іпотеки № 51422596 та № 51422596/1, внаслідок яких йому довелося вносити виправлення до зазначених актів, як таким, що не вплинули в цілому на законність проведення електронних торгів та законність передачі предметів іпотеки іпотекодержателю за наслідком перших торгів, які не відбулися, із застосуванням приписів статті 49 Закону № 898-ІV, апеляційний суд спростував доводи позивача у справі про наявність підстав для визнання незаконними і скасування таких актів.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Щодо суті касаційної скарги
8.1.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
8.1.2. Частиною першою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
8.1.3. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі № 923/971/19 слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині зазначену постанову апеляційного суду залишити без змін.
8.2. Щодо розподілу судових витрат
8.2.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини постанови і залишення без змін її резолютивної частини судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 240, 308, 311, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Амалтея» задовольнити частково.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі № 923/971/19 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі № 923/971/19 в іншій частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя доповідач Л. Й. КатеринчукСуддіТ. О. Анцупова Г. Р. Крет В. В. БританчукЛ. М. Лобойко Ю. Л. ВласовК. М. Пільков І. В. Григор'єваО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівВ. В. Пророк Д. А. ГудимаЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаВ. М. Сімоненко Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач С. П. Штелик
