Верховний
Суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2018 року
м. Київ
справа № 910/8019/15-г
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Пількова К.М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк",
відповідач - фізична особа - підприємець Павлюченко Світлана Олексіївна,
особа, бездіяльність якої оскаржується - Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві,
розглянув касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Павлюченко Світлани Олексіївни
на ухвалу господарського суду міста Києва від 25.09.2017 (головуючий суддя Грєхова О.А.)
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 (головуючий: Тищенко А.І., судді: Майданевич А.Г., Отрюх Б.В.)
за скаргою фізичної особи - підприємця Павлюченко Світлани Олексіївни на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві
у справі № 910/8019/15-г
за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ Комерційний банк "Приватбанк")
до фізичної особи - підприємця Павлюченко Світлани Олексіївни (далі - Підприємець)
про стягнення заборгованості за договором банківського обслуговування від 20.02.2017 в сумі 324 410,40 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Підприємцем подано до господарського суду міста Києва скаргу на бездіяльність органу державної виконавчої служби - Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві у здійсненні виконавчого провадження № 48244342.
Скаргу мотивовано тим, що під час закінчення виконавчого провадження № 48244342 (повернення виконавчого документа стягувачу) державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві не було скасовано арешт, накладений на все майно Підприємця (боржника), натомість необхідність у забезпеченні виконання рішення суду у справі № 910/8019/15-г, шляхом накладення арешту, відпала. При цьому, повернення виконавчого документа стягувачу є аналогічним закінченню виконавчого провадження, оскільки будь-які дії державним виконавцем після цього не здійснюються, а саме виконавче провадження фактично закінчується.
Ухвалою від 25.09.2017 господарський суд міста Києва скаргу Підприємця на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві відхилив.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку з відсутністю майна у боржника державним виконавцем 15.12.2015 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві (ПАТ Комерційний банк "Приватбанк"), але законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту з майна боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачеві з цих підстав, оскільки, у такому випадку, виконавче провадження не є закінченим.
Постановою від 21.11.2017 Київський апеляційний господарський суд залишив без задоволення апеляційну скаргу Підприємця, а ухвалу господарського суду міста Києва від 25.09.2017 - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду у справі № 910/8019/15-г не виконано, виконавче провадження № 48244342 не є закінченим. Державний виконавець не має права на зняття арешту, накладеного на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав відсутності майна, на яке може бути звернуто стягнення.
Підприємець, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити скаргу Підприємця на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
Так, згідно з доводами Підприємця, викладеними у касаційній скарзі, судами попередніх інстанцій у розгляді скарги на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві не враховано того, що виконавче провадження № 48244342 закінчено державним виконавцем 15.12.2015, строк для повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання сплинув 16.12.2016 (стягувач з відповідною заявою повторно не звертався), відповідно, необхідність у подальшому арешті майна скаржника об'єктивно відсутня. У зв'язку із закінченням виконавчого провадження, державний виконавець, на думку Підприємця, з 15.12.2015 позбавлений права здійснювати виконавчі дії з примусового стягнення заборгованості, а тому, навіть у разі погашення такої заборгованості, державний виконавець законодавчо позбавлений права прийняти постанову про зняття арешту з майна боржника.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Розгляд касаційної скарги Підприємця здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини п'ятої статті 301 Господарського процесуального кодексу України.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.05.2015 у справі № 910/8019/15-г позов ПАТ Комерційний банк "Приватбанк" до Підприємця про стягнення 324 410,40 грн. заборгованості за договором банківського обслуговування від 20.02.2017 задоволено повністю.
09.06.2015 на виконання рішення видано наказ.
23.07.2015 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 48244342.
23.07.2015 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову ВП № 48244342 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
15.12.2015 державним виконавцем винесено постанову ВП № 48244342 про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження".
11.05.2017 представник Підприємця звернувся до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві із заявою про скасування арешту, який накладений на майно Підприємця постановою від 23.07.2015 у виконавчому провадженні № 48244342.
Листом від 18.05.2017 вих. № 1736 начальник Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві повідомив Підприємця про відсутність підстав для скасування арешту, який накладений на майно Підприємця постановою від 23.07.2015 у виконавчому провадженні № 48244342, з посилання на приписи частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до статті 124 Конституції України (в редакції від 02.03.2014) судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з приписами статті 115 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України в редакції до 03.10.2017) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (від 21.04.1999 № 606-XIV зі змінами та доповненнями) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 наведеного Закону виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
У відповідності до приписів частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі:
1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;
2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання;
3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;
31) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;
5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі;
6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення;
7) визнання боржника банкрутом;
8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;
9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;
10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;
11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону;
12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;
13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону.
14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
Згідно з частинами першою та другою статті 50 наведеного Закону, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
У відповідності до частин третьої - п'ятої статті 60 наведеного Закону з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Згідно з підпунктом 4.11.1 пункту 4.11 Інструкції про проведення виконавчих дій, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України 15.12.1999 № 74/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 за № 865/4158 (в редакції станом на час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві) виконавчий документ, який прийнятий державним виконавцем до виконання, і за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, зокрема якщо в боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у разі повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження не є закінченим. При цьому, державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.
Суд відхиляє аргумент Підприємця про те, що виконавче провадження № 48244342 закінчено державним виконавцем 15.12.2015. Так, як встановлено судами попередніх інстанцій, державним виконавцем 15.12.2015 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження". Відповідно ж до приписів статті 49 зазначеного Закону виконавче провадження підлягає закінченню у передбачених частиною першою цієї статті випадках. При цьому, повернення виконавчого документа стягувачеві, у зв'язку з відсутністю майна у боржника, не є підставою для закінчення виконавчого провадження згідно з приписами статті 49 Закону України "Про виконавче провадження".
Суд відхиляє аргумент Підприємця про те, що навіть у разі погашення ним заборгованості, державний виконавець законодавчо позбавлений права прийняти постанову про зняття арешту з майна боржника. Так, ніщо не перешкоджає боржнику виконати рішення суду, що є його обов'язком з огляду, зокрема, на приписи Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, після чого арешт з майна боржника буде знято у відповідності до приписів чинного законодавства.
Суд відхиляє посилання Підприємця на те, що в силу приписів частини п'ятої статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" арешт з майна боржника має бути знятий у судовому порядку, оскільки виконавчий документ повернутий стягувачу і необхідність забезпечення виконання рішення шляхом накладення арешту відпала. Так, випадки, з якими пов'язується зняття арешту з майна боржника прямо визначені приписами наведеного Закону, і винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення (тобто, коли рішення суду фактично не виконано), не є підставою для зняття накладеного арешту на майно боржника.
Посилання Підприємця на підпункт 4.10.2 пункту 4.10 Інструкції про проведення виконавчих дій (чинної станом на час винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві) Касаційний господарський суд відхиляє, з огляду на те, що означеним пунктом Інструкції врегульовано питання, які стосуються наслідків завершення виконавчого провадження (у контексті пункту 4.9 Інструкції), у той час як питання повернення виконавчого документа, зокрема з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, врегульовано пунктом 4.11 наведеної Інструкції.
Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Підприємця без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального права (пункту 2 частини другої статті 47, частини першої статті 49, частини другої статті 50, частини п'ятої статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" [від 21.04.1999 № 606-XIV зі змінами та доповненнями]).
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи те, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Павлюченко Світлани Олексіївни залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 25.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у справі № 910/8019/15-г - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов
Суддя К. Пільков
