Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 910/5663/22 (910/7708/17)
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Васьковського О.В., Вронської Г.О, Дроботової Т. Б., Кібенко О.Р., Пєскова В.Г., Рогач Л.І., Чумака Ю.Я.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Фонду державного майна України (далі - ФДМУ, позивач) - Федорчук О.В. (самопредставництво),
відповідача -1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСУ» (далі - ТОВ «ЕСУ», відповідач-1) - Іващенко С.І. (адвокатка), Аністратенко О.О. (адвокатка), Білоножко О.А. (адвокат),
відповідача-2 - Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк», відповідач-2) - Мосійчук Я.І. (адвокатка),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - Адміністрація, третя особа-1) - Дєєв О.В. (самопредставництво),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - Ощадбанк, третя особа-2) - Скляров Д.М. (адвокат),
заявника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сокур» (далі - заявник, ТОВ «ФК «Сокур» - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ФДМУ
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023
у справі за позовом ФДМУ
до 1) ТОВ «ЕСУ», 2) АТ «Укрексімбанк»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Адміністрація,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Ощадбанк,
про розірвання договору купівлі-продажу акцій №КПП-582 від 11.03.2011, зобов`язання списати кошти та стягнення пені у розмірі 2 171 169 000,00 грн
в межах справи №910/5663/22
за заявою ТОВ «ФК «Сокур»
до ТОВ «ЕСУ»
про банкрутство.
ВСТУП
Спір у справі виник щодо наявності / відсутності підстав для розірвання договору купівлі-продажу акцій в процесі приватизації Приватного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком») відповідно до положень частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у зв`язку з його істотним порушенням покупцем, а також зобов`язання списати кошти та стягнення пені.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У травні 2017 року ФДМУ звернувся із позовом до ТОВ «ЕСУ» та АТ «Укрексімбанк» про розірвання договору купівлі-продажу акцій, зобов`язання списати кошти, стягнення пені.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «ЕСУ» як покупець порушив умови договору купівлі-продажу пакета акцій Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - ВАТ «Укртелеком), а саме: не вніс інвестиції у вигляді грошових коштів за передані йому акції у визначеному договором розмірі та відповідно до пункту 6.2 розділу 6 концепції післяприватизаційного розвитку ВАТ «Укртелеком» (далі - концепція, яка є невід`ємною частиною договору купівлі-продажу), а також не створив та не передав у державну власність спеціального зв`язку спецспоживачів виділену телекомунікаційну мережу спеціального призначення (далі - ТМСП), чим порушив пункт 11.2 договору купівлі-продажу.
1.3. Зважаючи на такі істотні порушення умов укладеного сторонами договору з боку покупця, ФДМУ просив про таке:
- розірвати укладений ФДМУ та ТОВ «ЕСУ» договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком» за конкурсом від 11.03.2011 №КПП-582 у кількості 17 376 189 488 штук простих іменних акцій, що становить 92,791% статутного капіталу товариства;
- зобов`язати АТ «Укрексімбанк» списати з рахунку ТОВ «ЕСУ» пакет акцій ПАТ «Укртелеком» у кількості 17 376 189 488 штук простих іменних акцій, що становить 92,791% статутного капіталу товариства на рахунок держави Україна;
- стягнути з ТОВ «ЕСУ» на користь Державного бюджету України пеню у розмірі 81 900 000 доларів США, що в перерахунку на національну валюту за офіційним курсом НБУ станом на 10.05.2017 становить 2 171 169 000 грн.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Справа розглядалася судами неодноразово.
2.2. За наслідками нового розгляду Господарський суд міста Києва рішенням від 01.06.2023 у справі №910/5663/22 (910/7708/17) у задоволені позову відмовив у повному обсязі.
2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 07.11.2023 апеляційну скаргу задовольнив частково; скасував рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2023; прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково, стягнув з ТОВ «ЕСУ» на користь ФДМУ пеню у розмірі 2 171 169 000 грн та відмовив у задоволенні решти позовних вимог.
2.4. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за умовами договору та згідно з концепцією позивач не є отримувачем інвестицій, метою яких є післяприватизаційний розвиток ПАТ «Укртелеком». Проте ФДМУ як сторона спірного правочину не зазнав жодної шкоди у вигляді реальних збитків та/або упущеної вигоди внаслідок виконання післяприватизаційного розвитку ПАТ «Укртелеком», оскільки доказів зворотного суду не надано.
2.5. За таких обставин суд апеляційної інстанції виснував про те, що позивач у цій справі не довів та колегія суддів не встановила істотного порушення умов договору з боку відповідача (ТОВ «ЕСУ»), з яким згідно з частиною другою статті 651 ЦК України законодавець пов`язує можливість розірвання договору в судовому порядку.
3. Короткий зміст касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023, ФДМУ подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ФДМУ щодо розірвання договору, зобов`язання списати кошти і ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
3.2. У частині задоволення позовних вимог ФДМУ про стягнення з ТОВ «ЕСУ» пені у розмірі 2 171 169 000 грн постанова апеляційного господарського суду не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.
3.3. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна», відповідно до якої на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов`язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки, а також частини дев`ятої статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна», відповідно до якої у разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв`язку з невиконанням покупцем договірних зобов`язань приватизований об`єкт підлягає поверненню у державну власність, включаючи земельну ділянку.
3.4. Касаційна скарга мотивована, зокрема, таким:
- хибними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що навіть за наявності порушень пункту 6.2 концепції, що є невід`ємною частиною договору, це не є істотним порушенням умов договору і, відповідно, не є підставою для його розірвання;
- суд апеляційної інстанції не врахував, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Також суд залишив поза увагою, що стан виконання договірних зобов`язань слід розглядати комплексно, оскільки стан виконання зобов`язань прямо пов`язаний із виконанням інвестиційної програми, тому в результаті невиконання будь-яких зобов`язань за договором держава не отримала очікуваного результату від реалізації пакета акцій ВАТ «Укртелеком»;
- апеляційний господарський суд не повною мірою встановив факт виконання ТОВ «ЕСУ» зобов`язання за договором щодо створення ТМСП та передачу її у державну власність, в результаті чого суд зробив хибні висновки щодо фактичного володіння, розпорядження та використання Держспецзв`язку ТМСП та про фактичну передачу ТОВ «ЕСУ» ТМСП у державну власність, незважаючи на відсутність акта приймання-передачі, передбаченого в пункті 22 Порядку, та відмову Центральної комісії в прийманні ТМСП у державну власність.
4. Позиція інших учасників справи
4.1. АТ «Укрексімбанк» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ФДМУ до АТ «Укрексімбанк» про списання з рахунку ТОВ «ЕСУ» відповідного пакета акцій ПАТ «Укртелеком» на рахунок держави, оскільки АТ «Укрексімбанк» не є стороною договору купівлі-продажу акцій, суб`єктом спірних правовідносин, позивач не вказав, в чому полягає порушення його прав з боку АТ «Укрексімбанк», а отже, АТ «Укрексімбанк» є неналежним відповідачем у цій справі.
4.2. ТОВ «ЕСУ» у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. ТОВ «ЕСУ» також зазначає про відсутність у касаційній скарзі доказів, що невнесення інвестицій є істотним порушенням умов договору; ФДМУ як сторона спірного договору не зазнав жодної шкоди у вигляді реальних збитків або упущеної вигоди внаслідок виконання ПАТ «Укртелеком» інвестиційного плану; таке порушення умов договору не визначено в договорі як підстава для його розірвання і може бути підставою для розірвання договору лише у випадках, визначених законодавством, зокрема згідно з частиною другою статті 651 ЦК України.
5. Підстави передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата)
5.1. Верховний Суд ухвалою від 30.01.2024, зокрема, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФДМУ на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 в частині відмови в задоволенні позовних вимог ФДМУ щодо розірвання договору, зобов`язання списати кошти у справі №910/5663/22 (910/7708/17).
5.2. Відповідно до ухвали від 19.03.2024 Верховний Суд у складі колегії суддів: Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Погребняка В.Я., справу №910/5663/22 (910/7708/17) передав на розгляд об`єднаної палати.
5.3. Зазначена ухвала від 19.03.2024 мотивована необхідністю відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 17.03.2020 у справі № 911/1102/19, а саме: про необхідність застосування положень частини другої статті 651 ЦК України в якості підстави для розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації та доведення істотності порушення договору.
5.4. Постановляючи зазначену ухвалу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала, що у разі виникнення спору про розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації підлягають застосуванню норми спеціальних законів, а саме: частина п`ята статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та пункт 2 частини третьої статті 26 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» (чинного на час розгляду цієї справи), які на відміну від частини другої статті 651 ЦК України не містять (не містили) такої підстави для розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації, як наявність саме істотного порушення умов договору, та не встановлюють (не встановлювали) необхідності використання будь-яких інших критеріїв для надання оцінки істотності такого порушення, зокрема, необхідності доведення обставин щодо завдання таким порушенням шкоди, внаслідок якої друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Суди попередніх інстанцій встановили, що 11.03.2011 між ФДМУ (продавець) та ТОВ «ЕСУ» (покупець) укладено договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком» за конкурсом №КПП-582 (далі - договір, договір купівлі-продажу).
6.2. Відповідно до преамбули договору купівлі-продажу продавець за підсумками конкурсу з використанням відкритості пропонування ціни за принципом аукціону з продажу державного пакета акцій ВАТ «Укртелеком» (протокол засідання конкурсної комісії з продажу пакета акцій від 22.02.2011 № 5, затверджений ФДМУ від 25.02.2011, та наказ ФДМУ від 28.02.2011 № 266) зобов`язується передати у власність покупцю пакет акцій ВАТ «Укртелеком» (після зміни організаційно-правової форми - ПАТ «Укртелеком»), а покупець зобов`язується сплатити за вказаний пакет акцій ціну пакета акцій, прийняти цей пакет акцій і виконати обов`язки, передбачені договором.
6.3. Згідно з пунктом 1 договору купівлі-продажу його предметом є передача покупцю знерухомленого пакета акцій ВАТ «Укртелеком» кількістю 17 376 189 488 штук простих іменних акцій, випущених у документарній формі, що становить 92,791 % статутного капіталу, номінальною вартістю однієї акції 0,25 грн та номінальною вартістю пакета акцій 4 344 047 372 грн (згідно з уточненим планом розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, затвердженим наказом ФДМУ від 28.09.2010 №1405), який за результатами конкурсу продано за 10 575 100 000 грн.
6.4. У пункті 5 договору передбачено, що право власності на пакет акцій переходить до покупця від дати сплати повної вартості придбаного пакета акцій.
6.5. Відповідно до пункту 7 договору передача пакета акцій продавцем покупцю здійснюється протягом трьох робочих днів від дати надходження всіх коштів, сплачених за пакет акцій на рахунок продавця, і засвідчується актом приймання-передавання пакета акцій ВАТ «Укртелеком», який підписується сторонами договору.
6.6. Згідно з пунктом 11 договору покупець зобов`язується виконати фіксовані умови конкурсу, визначені його планом приватизації пакета акцій та концепцією післяприватизаційного розвитку ВАТ «Укртелеком», яка є невід`ємною частиною договору.
6.7. За змістом пункту 11.2 договору покупець зобов`язаний забезпечити в інноваційно-інвестиційній діяльності товариства, зокрема, створення протягом двох років від дати переходу права власності на пакет акцій товариства, в інтересах функціонування Державної системи урядового зв`язку та відомчих мереж спеціального зв`язку спецспоживачів виділеної телекомунікаційної мережі спеціального призначення відповідно до узгоджених усіма спецспоживачами основних технічних вимог до неї та безоплатну передачу цієї мережі у державну власність з віднесенням її до сфери управління Держспецзв`язку.
6.8. У положеннях пункту 6.2 розділу 6 концепції передбачено, що з метою впровадження цілей післяприватизаційного розвитку та забезпечення ефективності діяльності ВАТ «Укртелеком» в інших напрямах, ТОВ «ЕСУ» планує внесення інвестицій (у вигляді грошових коштів, майна, інтелектуальної власності тощо) впродовж 5 років з моменту набуття права власності на акції ВАТ «Укртелеком» у розмірі не менше суми, яка є еквівалентом 450 000 000 доларів США. Напрямки внесення інвестицій (мобільний зв`язок, транспортна мережа, технічне переозброєння, цивільне будівництво, проектно-вишукувальні роботи тощо) та відповідні розміри будуть затверджуватися ТОВ «ЕСУ» шляхом складення кошторису інвестицій на кожний рік, виходячи з вимог ринку, фінансового стану товариства та корегування планів розвитку на майбутнє.
6.9. Згідно з пунктом 25 договору у разі невиконання покупцем зобов`язань за договором продавець має право в установленому законодавством порядку порушити питання про його розірвання та повернення пакета акцій за актом приймання-передавання у державну власність.
6.10. Суди також встановили, що у 2017 році ФДМУ проведена поточна перевірка виконання покупцем у період з 22.12.2014 до 11.05.2016 умов укладеного сторонами договору купівлі-продажу, за наслідками якої позивач склав акт поточної перевірки від 17.02.2017 (далі - акт перевірки).
6.11. За результатами вказаної перевірки ФДМУ виявив неналежне виконання ТОВ «ЕСУ» взятих на себе умов придбання об`єкта приватизації, а саме:
1) пункту 6.2 розділу 6 концепції, що є невід`ємною частиною договору купівлі-продажу, відповідно до якого з метою впровадження цілей післяприватизаційного розвитку та забезпечення ефективності діяльності ВАТ «Укртелеком» в інших напрямах ТОВ «ЕСУ» планує внесення інвестицій (у вигляді грошових коштів, майна, інтелектуальної власності тощо) впродовж 5 років з моменту набуття права власності на акції ВАТ «Укртелеком» у розмірі не менше суми, яка еквівалентна 450 000 000 доларів США;
2) підпункту «в» пункту 11.2 договору, відповідно до якого покупець зобов`язаний забезпечити в інноваційно-інвестиційній діяльності товариства, зокрема, створення протягом двох років від дати переходу права власності на пакет акцій товариства, в інтересах функціонування державної системи урядового зв`язку та відомчих мереж спеціального зв`язку спецспоживачів виділеної телекомунікаційної мережі спеціального призначення відповідно до узгодженої з усіма спецспоживачами основних технічних вимог до неї (ТМСП) та безоплатну передачу цієї мережі у державну власність з віднесенням її до сфери управління Держспецзв`язку.
6.12. Також в ході перевірки встановлено, що ТОВ «ЕСУ» виконало всі інші умови придбання об`єкта приватизації, зокрема вимоги пунктів 1, 2 договору, та сплатило ФДМУ вартість акцій у розмірі 1 057 510 000 грн, у зв`язку з чим на підставі пункту 5 договору купівлі-продажу ТОВ «ЕСУ» набуло право власності на пакет акцій ВАТ «Укртелеком».
6.13. Не погоджуючись із висновками позивача, ТОВ «ЕСУ» звернулося до ФДМУ із заявою від 24.02.2017 №25 про скасування висновків про невиконання умов договору купівлі-продажу, викладені в акті перевірки, в частині невиконання пункту 6.2 «Інвестиційний план» концепції післяприватизаційного розвитку ПАТ «Укртелеком», яка є невід`ємною частиною договору, та щодо невиконання підпункту «в» пункту 11.2 договору.
6.14. Рішенням Комісії з питань оскарження результатів перевірки виконання умов договору купівлі-продажу у державному органі приватизації від 22.03.2017 висновки акта перевірки ФДМУ були залишені без змін, про що було складено протокол оскарження результатів перевірки виконання умов договору купівлі-продажу від 22.03.2017.
6.15. ФДМУ 03.04.2017 направив на адресу ТОВ «ЕСУ» лист №10-25-6534, в якому запропонував покупцю розірвати договір з огляду на невиконання останнім умов договору купівлі-продажу та повернути державі пакет акцій ВАТ «Укртелеком» у розмірі 92,791% статутного капіталу товариства і зарахувати їх на рахунок держави.
6.16. У відповідь на вказану пропозицію 28.04.2017 ТОВ «ЕСУ» направило на адресу ФДМУ лист №54, в якому відмовилося прийняти пропозицію ФДМУ щодо розірвання договору.
6.17. Отже, спір у справі виник з приводу наявності / відсутності підстав для розірвання укладеного сторонами договору купівлі-продажу.
6.18. При цьому як на підставу для розірвання договору в односторонньому порядку позивач посилався на невиконання покупцем своїх зобов`язань, а саме:
- умов, передбачених пунктом 6.2 «Інвестиційного плану» концепції, щодо внесення покупцем інвестицій у передбаченому договором розмірі - не менше суми, яка є еквівалентом 450 000 000 доларам США;
- умов, передбачених підпунктом «в» пункту 11.2 договору, згідно з яким покупець зобов`язаний створити виділену телекомунікаційну мережу спеціального призначення та безоплатно передати цю мережу у державну власність з віднесенням її до сфери управління Держспецзв`язку.
6.19. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факту невиконання ТОВ «ЕСУ» умов договору купівлі-продажу пакета акцій та істотного порушення покупцем своїх зобов`язань, яке б значною мірою позбавило позивача (продавця) того, на що він розраховував при укладенні цього договору, а за матеріалами справи підтверджено той факт, що ТМСП фактично створена, відповідає основним технічним вимогам, готова до експлуатації та функціонує належним чином відповідно до основних технічних вимог, і покупець отримав плату за переданий пакет акцій, що свідчить про відсутність правових підстав для розірвання Договору купівлі-продажу акцій.
6.20. Суд першої інстанції, зокрема, вказав, у пункті 25 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем зобов`язань за договором продавець має право в установленому законодавством порядку порушити питання про його розірвання та повернення пакета акцій за актом приймання-передавання у державну власність.
6.21. Суд першої інстанції констатував наявність у матеріалах справи доказів, які підтверджують належне виконання ТОВ «ЕСУ» підпункту в) пункту 11.2 договору в частині обов`язку забезпечення створення виділеної телекомунікаційної мережі спеціального призначення відповідно до основних технічних умов, а саме:
1) акта виконання основних технічних вимог до ТМСП та готовності мережі до експлуатації (далі - акт), підписаного комісією у складі представників ПАТ «Укртелеком» (29.04.2013) та Держспецзв`язку (30.04.2013);
2) листів Держспецзв`язку від 19.08.2013 №09/01-3985 та ПАТ «Укртелеком» від 02.09.2013 №6529-901-800000-17 про проведення дослідної експлуатації протягом періоду 3 місяці;
3) акта поточної перевірки виконання умов договору, у якому ФДМУ встановив виконання умови про створення ТМСП;
4) протоколу засідання Центральної комісії з передачі-приймання ТМСП у державну власність від 15.04.2016, у якому зафіксовано, що створена ПАТ «Укртелеком» ТМСП відповідає основним технічним вимогам;
5) протокол засідання Центральної комісії від 31.05.2016, у якому підтверджено, що ТМСП створена та функціонує.
6.22. Суд першої інстанції встановив факт належного виконання ТОВ «ЕСУ» обов`язку в частині забезпечення створення виділеної телекомунікаційної мережі спеціального призначення відповідно до основних технічних умов, а також вжиття ТОВ «ЕСУ» необхідних заходів для забезпечення передачі ТМСП у державну власність.
6.23. Зокрема суд першої інстанції не встановив обставин, які б свідчили про наявність підстав для відмови у прийнятті ТСМП у державну власність, натомість на підставі встановлених обставин, що підтверджуються наявними у справі доказами, суд дійшов таких висновків:
1) ТМСП фактично створена та вона відповідає основним технічним вимогам і готова до експлуатації;
2) ТМСП функціонує належним чином відповідно до основних технічних вимог;
3) обладнання ТМСП внесене до технічних паспортів та виписки бухгалтерського обліку ПАТ «Укртелеком» та воно відповідає даним обліку. При цьому саме це обладнання було запропоноване ТОВ «ЕСУ» до прийняття у державну власність;
4) Держспецзв`язок та спецспоживачі здійснюють фактичне використання ТМСП саме у тому складі, у якому його було запропоновано до прийняття у державну власність;
5) водночас ФДМУ без будь-яких правових підстав ухиляється від виконання свого обов`язку щодо забезпечення прийняття ТМСП у державну власність. При цьому Держспецзв`язок та спецспоживачі здійснюють фактичне використання ТМСП.
6.24. Щодо порушення відповідачем умов пункту 6.2 розділу 6 концепції «Інвестиційний план» суд першої інстанції відповідно до вказівок Верховного Суду призначив у справі судову економічну експертизу, за результатами проведення якої експерт встановив, що внесення інвестицій (у розмірі не менше суми, яка є еквівалентом 450 000 000 доларів США) відбулось з 01 квітня 2011 року до 30 червня 2016 року, що підтверджується даними з автоматизованих систем для ведення бухгалтерського та управлінського обліку ПАТ «Укртелеком» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тримоб» (далі - ТОВ «Тримоб»).
6.25. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що фактичне внесення інвестицій на виконання пункту 6.2 концепції післяприватизаційного розвитку ВАТ «Укртелеком» через ПАТ «Укртелеком» та ТОВ «Тримоб» (яке відповідає за надання послуг на ринку мобільного зв`язку) є належним виконанням ТОВ «ЕСУ» зобов`язання щодо внесення інвестицій.
6.26. Крім того, суд першої інстанції встановив відсутність прострочення виконання зобов`язання за договором в частині внесення інвестицій та, відповідно, відсутність правових підстав для застосування до відповідача встановленої законом відповідальності у вигляді пені немає.
6.27. Щодо істотності порушення умов договору, то суд першої інстанції вказав, що визначене ФДМУ невнесення інвестицій у грошовій формі не може оцінюватись як істотне порушення договору, оскільки воно не спричинило і не могло спричинити істотної шкоди ФДМУ як стороні договору, і не має істотної різниці між тим, на що ФДМУ мав право розраховувати як сторона і тим, що він в дійсності отримав, та, відповідно, не може бути підставою для розірвання договору:
- ФДМУ як сторона договору не є отримувачем інвестицій відповідно до концепції, метою інвестицій є післяприватизаційний розвиток ПАТ «Укртелеком». ФДМУ як сторона договору не зазнав жодної шкоди у вигляді реальних збитків та/або упущеної вигоди внаслідок виконання ПАТ «Укртелеком» інвестиційного плану. Жодних претензій щодо власне післяприватизаційного розвитку ПАТ «Укртелеком» ФДМУ в акті перевірки не зазначив;
- відповідно до умов договору за продаж знерухомленого пакета акцій ВАТ «Укртелеком» кількістю 17 376 189 488 штук простих іменних акцій, випущених у документарній формі, що становить 92,791% статутного капіталу, ФДМУ як сторона за договором своєчасно та у повному розмірі отримав оплату - 10 575 100 000 грн;
- інвестиції в розмірі більш ніж 800 млн доларів США реально були здійснені для розвитку ПАТ «Укртелеком» на цілі відповідно до концепції. ТОВ «ЕСУ» набуло права власності на пакет акцій ПАТ «Укртелеком» за договором 11.05.2011. За даними фінансової звітності ПАТ «Укртелеком» (звітність публічна та доступна на сайті товариства http://www.ukrtelecom.ua/about/finance/financial_reports) в попередні роки товариство було збитковим (за результатами роботи в 2010 році збиток товариства склав 259 млн грн, непокритий збиток за попередні періоди склав близько 2,1 млрд грн). Це об`єктивно означає, що на момент приватизації товариство було у складному фінансовому становищі і не мало достатньо коштів, в тому числі для фінансування свого розвитку. Після приватизації ТОВ «ЕСУ» через участь в управлінні товариством забезпечило прибуткову діяльність товариства (за результатами роботи в 2017 році чистий прибуток товариства склав 887 млн грн, в 2016 році - 601 млн грн, в 2015 році - 500 млн грн, в 2014 році - 286 млн грн). З 2011 року прибуток товариства між акціонерами не розподілявся, дивіденди не виплачувалися. Це також свідчить про здійснення ефективного управління товариством та його розвиток.
6.28. Отже, ФДМУ, на думку суду першої інстанції, не був значною мірою позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору. Відповідно, у цій справі відсутнє істотне порушення умов договору з боку відповідача-1 та немає підстав для розірвання договору в судовому порядку.
6.29. Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що:
1) у положеннях пункту 6.2 розділу 6 концепції чітко визначено, що саме ТОВ «ЕСУ» планує внесення інвестицій у вигляді грошових коштів, майна, інтелектуальної власності тощо впродовж 5 років з моменту набуття права власності на акції ВАТ «Укртелеком» у розмірі не менше суми, яка є еквівалентом 450 000 000 доларів США. Також визначено, що напрямки внесення інвестицій та відповідні розміри будуть затверджуватися саме ТОВ «ЕСУ» шляхом складення кошторису інвестицій на кожний рік;
2) відповідно до акта поточної перевірки від 17.02.2017, проведеної ФДМУ, за результатами вказаної перевірки ФДМУ виявлено неналежне виконання ТОВ «ЕСУ» взятих на себе умов придбання об`єкта приватизації, зокрема, пункту 6.2 розділу 6 концепції, що є невід`ємною частиною договору купівлі-продажу, відповідно до якого з метою впровадження цілей післяприватизаційного розвитку та забезпечення ефективності діяльності ВАТ «Укртелеком» в інших напрямах ТОВ «ЕСУ» планує внесення інвестицій (у вигляді грошових коштів, майна, інтелектуальної власності тощо) впродовж 5 років з моменту набуття права власності на акції ВАТ у розмірі не менше суми, яка еквівалентна 450 000 000 доларів США;
3) матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження виконання відповідачем-1 як покупцем взятих на себе обов`язків із внесення за рахунок власного майна (майнових прав) інвестицій впродовж 5 років з моменту набуття права власності на акції ВАТ «Укртелеком» у розмірі не менше суми, яка є еквівалентом 450 000 000 доларів США. В акті поточної перевірки від 22.12.2014 щодо виконання умов договору у розділі 3.5 «Внесення інвестицій у грошовій формі» у табличній формі відображено: загальна сума інвестицій згідно з договором 450 000 000 доларів США, а фактично "-", тобто інвестиції не вносилися;
4) у пункті 26 договору наведено виключний перелік підстав для розірвання договору, а саме: невиконання покупцем обов`язків, визначених у підпунктах а) та/або б), в), г), ґ) пункту 11.4 договору. Отже, у договорі передбачено як підставу для його розірвання лише невиконання покупцем обов`язків, передбачених в підпунктах а) та/або б), в), г), ґ) пункту 11.4. договору. Ці обов`язки покупець виконав, що підтвердив ФДМУ в акті перевірки, встановив суд та не заперечує позивач;
5) також у пункті 25 договору визначено, що у разі невиконання покупцем зобов`язань за договором продавець має право в установленому законодавством порядку порушити питання про його розірвання та повернення пакета акцій за актом приймання-передачі у державну власність. Невиконання покупцем інших обов`язків не визначено в договорі як підстава для розірвання договору, і може бути підставою для розірвання договору лише у випадках, визначених законодавством.
6.30. Зі змісту постанови убачається, що суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин сторін положення частини другої статті 651 ЦК України, відповідно до якої підставою для розірвання договору є його істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
6.31. При цьому апеляційний суд виходив з того, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише наявність порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно суттєвою є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
6.32. Досліджуючи матеріали справи та наявні у ній докази, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що встановлення обставин невнесення відповідачем-1 інвестицій у грошовій формі не може в цьому випадку, оцінюватися, як істотне порушення договору, оскільки воно не спричинило істотної шкоди Фонду держмайна як стороні договору.
6.33. Отже, за результатами апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за умовами договору та згідно з концепцією позивач не є отримувачем інвестицій, метою яких є післяприватизаційний розвиток ПАТ «Укртелеком». Крім того, ФДМУ як сторона спірного правочину не зазнав жодної шкоди у вигляді реальних збитків та/або упущеної вигоди внаслідок виконання ПАТ «Укртелеком» інвестиційного плану, оскільки доказів зворотного суду не надано.
6.34. Суд апеляційної інстанції виснував про те, що позивач у цій справі не довів та колегія суддів не встановила істотного порушення умов договору з боку відповідача, з яким законодавець пов`язує можливість розірвання договору в судовому порядку.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2024 для розгляду справи №910/5663/22 (910/7708/17) визначено колегію суддів об`єднаної палати у складі: Малашенкової Т. М. - головуючої, Бенедисюка І. М., Вронської Г. О., Кібенко О. Р., Пєскова В. Г., Рогач Л. І.
7.2. Об`єднана палата ухвалою від 05.04.2024 прийняла до розгляду справу №910/5663/22 (910/7708/17) за касаційною скаргою ФДМУ на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023.
7.3. Надалі кількісно-персональний склад об`єднаної палати у цій справі визначався відповідними протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, які містяться в матеріалах справи.
7.4. У листі Верховного від 25.07.2024 через виниклу необхідність при розгляді вказаної справи суддя Верховного Суду Малашенкова Т. М. звернулася до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо норм права, питання щодо застосування яких постало перед Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду під час касаційного розгляду справи.
7.5. До Верховного Суду надійшли наукові висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, а саме: В. Беляневича, О. Беляневич, О. Подцерковного, Ю. Мици та В. Устименка.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на судові рішення, визначені у частині першій статті 287 ГПК України.
8.2. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.4. ФДМУ у касаційній скарзі як підставу касаційного оскарження визначив пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.
8.5. Так, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування частин п`ятої та дев`ятої статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
8.6. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.7. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
8.8. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
8.9. Слід зазначити, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини п`ятої та дев`ятої статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; втратив чинність 07.03.2018 на підставі Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» від 18.01.2018 № 2269-VІІІ) та пункту 2 частини третьої, частини дев`ятої статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» у справах стосовно розірвання договорів купівлі-продажу об`єкта приватизації наразі відсутні.
8.10. Водночас справу №910/5663/22 (910/7708/17) передано на розгляд об`єднаної палати у зв`язку з необхідністю відступлення від висновків щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №911/1102/19, а саме щодо застосування положень частини другої статті 651 ЦК України в якості підстави для розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації та про необхідність доведення істотності порушення договору.
8.11. Отже, у цій справі об`єднана палата має висловитися з приводу того, чи підлягають застосуванню норми частини другої статті 651 ЦК України в якості підстави для розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації (істотне порушення умов договору другою стороною) в сукупності з положеннями спеціального приватизаційного законодавства, а саме статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» та статті 26 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна».
8.12. Відповідно до статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).
8.13. Неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.
8.14. Колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосований до конкретного випадку (юридичного факту).
8.15. Існує декілька способів, за якими можливо визначити нормативно-правовий акт, яким слід керуватися таким.
8.16. У разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з одного й того ж питання.
У разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами - вищестоящим та нижчестоящим, застосовується акт, прийнятий вищестоящим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.
У разі існування неузгодженості між актами, виданими одним й тим же органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
8.17. У контексті наведеного об`єднана палата також звертається до постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, у якій зазначено таке:
« 17. Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.
18. Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України»;
« 75. Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України».
8.18. Конституційний Суд України у рішенні від 13.03.2012 у справі № 5-рп/2012 зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу (ЦК України) не може бути усунута шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу.
8.19. Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів - підтримується Конституційним Судом України (рішення від 13.03.2012 у справі № 5-рп/2012) та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17.
8.20. Об`єднана палата зауважує, що Закон України "Про приватизацію державного майна" та Закон України "Про приватизацію державного та комунального майна" є нормативно-правовими актами спеціальної дії, оскільки вони детально регулюють відносини, які виникають між суб`єктами права з приводу приватизації державного та комунального майна, у тому числі щодо регулювання договірних відносин приватизації (порядок укладання та розірвання приватизаційних угод).
8.21. Натомість ЦК України передбачає загальні правила укладання, зміни та розірвання договору.
8.22. Отже, оскільки предметом спору у цій справі є вимоги про розірвання договору купівлі-продажу пакета акцій ВАТ "Укртелеком", укладеного в процесі його приватизації, то переваги для застосування до спірних правовідносин мають норми спеціального нормативно-правового акта - Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) у тій частині, що не суперечать положенням ЦК України, а норми ЦК України застосовуються до спірних правовідносин у тій частині, яка не врегульована спеціальним законом у сфері приватизації.
8.23. Відповідно до частини п`ятої статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції чинній на момент укладення договору та звернення до суду з цим позовом) на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов`язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.
8.24. Об`єднана палата зазначає, що ця норма не містить імперативних вказівок щодо неодмінного та безумовного розірвання чи визнання недійсним приватизаційного договору у разі невиконання будь-якого зобов`язання за ним однією стороною, а також не вказує, яке саме порушення умов договору має наслідком його розірвання або недійсність.
8.25. Отже, норма права, зазначена у пункті 8.23 цієї постанови, має загальний характер та, відповідно, рішення про розірвання договору у зв`язку з невиконанням стороною своїх зобов`язань за приватизаційним договором в розумінні частини п`ятої статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент укладення договору та звернення до суду з даним позовом) має прийматися судом відповідно до загальних норм ЦК України, зокрема, статті 651 ЦК України.
8.26. З огляду на викладене норми частини п`ятої статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент укладення договору та звернення до суду з цим позовом) і статті 651 ЦК України не містять жодної конкуренції, а є взаємодоповнюючими.
8.27. Крім того, частина друга статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом) містить спеціальну норму, що визначає виключні умови для розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством, у разі невиконання яких договір купівлі-продажу підлягає розірванню.
8.28. Вказана норма містить імперативний припис про обов`язковість розірвання договору купівлі-продажу у разі невиконання стороною виключних умов.
8.29. При цьому у разі, коли виключні умови для розірвання договору [передбачені частиною другою статті 27 України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом)] відсутні, розірвання договору також має здійснюється на підставі загальних норм ЦК України.
8.30. Проте у разі наявності передбачених частиною другою статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом) виключних умов для розірвання приватизаційного договору, додаткове та/або одночасне застосування норм статті 651 ЦК України, яка передбачає необхідність доведення істотності порушення договору, та норм частини другої статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом) буде помилковим і безпідставним.
8.31. Так, відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом) виключними умовами для розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством, є:
1) несплата коштів, визначених договором купівлі-продажу, протягом 60 днів з дня нотаріального посвідчення договору;
2) невиконання або неналежне виконання умов продажу об`єкта і зобов`язань покупця щодо основних напрямів розвитку і функціонування приватизованого об`єкта;
3) невиконання умов договору купівлі-продажу у зв`язку з банкрутством приватизованого підприємства або підприємства, до якого було передано приватизований об`єкт.
8.32. Водночас абзац п`ятий частини другої статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом) встановлює додаткову та обов`язкову умову застосування виключних умов для розірвання договору, а саме: у договорі купівлі-продажу чітко визначаються критичні значення неналежного виконання виключних умов (строк, відсоток виконання).
8.33. До того ж, як прямо визначено в абзаці шостому частини другої статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом), - до виключних умов не можуть включатися вимоги щодо обсягів і строків внесення інвестицій на розвиток об`єкта приватизації, крім випадків, передбачених законодавством про особливості приватизації окремих видів об`єктів державної власності.
8.34. Отже, у разі встановлення судом такого порушення приватизаційного договору, яке входить до переліку виключних умов, визначених частиною другою статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом), з урахуванням обмежень, передбачених в абзаці шостому частини другої статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом), а також з урахуванням визначеного у приватизаційному договорі критичного значення неналежного виконання виключних умов, договір купівлі-продажу підлягає розірванню без встановлення обставин істотності такого порушення на підставі критеріїв, передбачених статтею 651 ЦК України.
8.35. В інших випадках підставою для розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації може бути його істотне порушення другою стороною (частина друга статті 651 ЦК України), що, крім того, вимагає встановлення у судовому порядку істотності такого порушення.
8.36. У такому разі оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом на власний розсуд. Критеріями такої оцінки є:
- «значна міра» позбавлення сторони того, на що вона очікувала при укладенні договору;
- розмір завданої порушенням шкоди (при цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору);
- співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати сторона в разі належного виконання договору.
8.37. Слід зазначити, що Закон України «Про приватизацію державного майна» втратив чинність 07.03.2018 на підставі Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» від 18.01.2018 №2269-VІІІ, норми якого по-іншому регулюють питання щодо розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації за наявності виключних умов для його розірвання.
8.38. Так, відповідно до частини дев`ятої статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано, у тому числі за рішенням суду, в разі невиконання іншою стороною зобов`язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки або визнано недійсним за рішенням суду.
8.39. Об`єднана палата зауважує, що ця норма є аналогічною за змістом з нормою частини п`ятої статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом), має загальний і диспозитивний характер та не містить імперативних вказівок щодо обов`язкового розірвання чи визнання недійсним приватизаційного договору у разі невиконання будь-якого зобов`язання за ним однією із сторін, а тому не вступає у конкуренцію з нормою статті 651 ЦК України як нормою спеціального та загального закону.
8.40.Разом з тим частина третя статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», як і частина друга статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом), містить спеціальну норму, яка визначає виключні умови для розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством.
8.41. Проте на відміну від положень частини другої статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом), вказана норма частини третьої статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» не містить імперативного припису про обов`язковість розірвання договору купівлі-продажу у разі невиконання стороною виключних умов, а, навпаки, відсилає до загальним норм ЦК України, зазначаючи про те що за наявності виключних умов для розірвання договору, договір розривається в передбаченому законодавством порядку, що не виключає можливості застосування приписів статті 651 ЦК України.
8.42. Отже, наявність передбачених частиною третьою статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» виключних умов для розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації не завжди є підставою для його автоматичного розірвання, а потребує додаткового встановлення істотності такого порушення.
8.43. Об`єднана палата зазначає, що єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування судами різних підходів до тлумачення законодавства у подібних правовідносинах, навпаки, призводить до стану юридичної невизначеності, суперечливого застосування закону.
8.44. Консультативна рада європейських суддів у Висновку №11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
8.45. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.
8.46. Із метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ [подібний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 (пункт 62), від 04.07.2023 у справі № 373/626/17 (пункт 53)].
8.47. Враховуючи викладене, об`єднана палата не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування частини другої статті 651 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №911/1102/19, за відсутності колізії між нормами частин другої, п`ятої статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом), частин третьої, дев`ятої статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та статті 651 ЦК України.
8.48. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.49. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8.50. Предметом касаційного оскарження у цій справі є постанова Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 у справі №910/5663/22 (910/7708/17) в частині відмови в задоволенні позовних вимог ФДМУ щодо розірвання договору та зобов`язання списати кошти.
8.51. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ФДМУ щодо розірвання договору та зобов`язання списати кошти, суд апеляційної інстанції виходив з того, що порушення відповідачем-1 як покупцем взятих на себе обов`язків із внесення за рахунок власного майна (майнових прав) інвестицій впродовж 5 років з моменту набуття права власності на акції ВАТ «Укртелеком» у розмірі не менше суми, яка є еквівалентом 450 000 000 доларів США, - не є істотним порушенням умов договору в розумінні частини другої статті 651 ЦК України, у зв`язку з чим підстави для його розірвання відсутні. Апеляційний суд зазначив, що ФДМУ як сторона договору не зазнав жодної шкоди у вигляді реальних збитків та/або упущеної вигоди внаслідок виконання ПАТ «Укртелеком» інвестиційного плану. Зокрема, ФДМУ як сторона договору своєчасно і у повному розмірі отримав оплату у сумі 10 575 100 000 грн. Крім того, ФДМУ як сторона договору не є отримувачем інвестицій відповідно до концепції, метою інвестицій є післяприватизаційний розвиток ПАТ «Укртелеком».
8.52. Об`єднана палата погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про неістотність порушення договору, але з огляду на таке.
8.53.Так, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідач-1 як покупець виконав обов`язки, передбачені в підпунктах а) та/або б), в), г), ґ) пункту 11.4 договору. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність передбачених пунктом 26 договору виключних підстав для його розірвання.
8.54. Ці ж зобов`язання, які є виключними підставами для розірвання договору, були повністю продубльовані у вступній частині концепції, яка має назву «Резюме», та у «Висновках».
8.55. Втім, концепція дійсно включає розділ 6 «Прогнозний фінансовий план діяльності ВАТ «Укртелеком», у цьому розділі містяться плани товариства на 5 років на ринках:
- послуг з фіксованого швидкісного інтернет-доступу;
- послуг мобільного зв`язку;
- послуг швидкісного мобільного доступу до Інтернету;
- послуг телефонного зв`язку.
8.56. І у цьому ж розділі вказано, що з метою впровадження зазначених цілей та забезпечення ефективної діяльності ВАТ «Укртелеком» в інших напрямках ТОВ «ЕСУ» планує внесення інвестицій (у вигляді грошових коштів, майна, інтелектуальної власності тощо) впродовж 5 років з моменту набуття права власності на акції ВАТ у розмірі не менше суми, яка є еквівалентом 450 000 000 доларів США. Напрямки внесення інвестицій (мобільний зв`язок, транспортна мережа, технічне переозброєння, цивільне будівництво, проектно-вишукувальні роботи тощо) та відповідні розміри витрат будуть затверджуватися ТОВ «ЕСУ» шляхом складення кошторису інвестицій на кожний рік з урахуванням вимог ринку, фінансового стану товариства та коригування планів розвитку на майбутнє.
8.57. Отже, у концепції йшлося про фінансування певних напрямків інвестиційної діяльності ВАТ «Укртелеком» і такі напрямки були профінансовані, але не самим покупцем ТОВ «ЕСУ», а ВАТ «Укртелеком» (тобто чистий прибуток вкладався в розвиток товариства, а не виводився на виплату дивідендів акціонерам чи на поточні витрати товариства).
8.58. Так, суди встановили, що за даними фінансової звітності ПАТ «Укртелеком» (звітність публічна та доступна на сайті товариства) в попередні роки товариство було збитковим (за результатами роботи в 2010 році збиток товариства склав 259 млн грн, непокритий збиток за попередні періоди склав близько 2,1 млрд грн), тобто на момент приватизації товариство було у складному фінансовому становищі. Водночас після приватизації товариство здійснює прибуткову діяльність (за результатами роботи в 2017 році чистий прибуток товариства склав 887 млн грн, в 2016 році - 601 млн грн, в 2015 році - 500 млн грн, в 2014 році - 286 млн грн). В матеріалах справи наявні докази, що з метою впровадження післяприватизаційних цілей ПАТ «Укртелеком» і ТОВ «Тримоб» фактично внесли інвестиції на суму, що перевищує 800 000 000 доларів США. Так, згідно зі звітом аудиторської фірми «Бейкер Тіллі Україна» внесення інвестицій здійснено у розмірі 802 332 000 доларів США, а відповідно до висновку експерта №19/13/2-23/СЕ/20 від 29.05.2020 (експертиза проведена Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України) фактичне внесення інвестиції на реалізацію напрямків розвитку відповідно до концепції післяприватизаційного розвитку ВАТ «Укртелеком» 2011- 2016 роках було здійснене ПАТ «Укртелеком» та ТОВ «Тримоб» і характер вказаних інвестицій відповідає розділу 3 концепції післяприватизаційного розвитку ВАТ «Укртелеком» (товари, обладнання і послуги, необхідні для того, щоб досягти стратегії розвитку), а розмір цих інвестицій є не меншим суми, еквівалентної 450 000 000 доларів США.
8.59. При цьому суд першої інстанції помилково вважав, що ТОВ «ЕСУ» повністю виконало свої зобов`язанні з інвестування, тоді як суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що концепція передбачає обов`язок внесення інвестицій самого покупця - ТОВ «ЕСУ» (вочевидь, у вигляді вкладів в статутний капітал ВАТ «Укртелеком»), тобто інвестиції були внесені, але не у тій формі.
8.60. Водночас об`єднана палата виходить з того, що концепція не встановлює форми внесення інвестицій, а внесення таких інвестицій у вигляді внеску до статутного капіталу було неможливим, адже призвело б до розмивання державного пакета акцій, що не відповідає вимогам законодавства.
8.61. До того ж, у концепції містяться численні застереження про те, що відповідні інвестиційні плани є орієнтовними, складалися на «підставі попереднього аналізу проблем і діяльності товариства». Зазначається, що «у разі перемоги у конкурсі претендент із залученням експертів, спеціалістів підприємства проведе уточнення основних фінансово-економічних показників та рівня витрат для реалізації запланованих заходів. В результаті буде складений більш деталізований план».
8.62. Отже, ТОВ «ЕСУ» як акціонер, який володів контрольним пакетом акцій і визначав відповідно до вимог закону та статуту товариства напрямки та обсяги інвестування, забезпечив виконання відповідних зобов`язань (інвестиційних планів) з боку ВАТ «Укртелеком» та його дочірнього підприємства (ТОВ «Тримоб»). Порушення стосувалося лише того, що такі інвестиції вносилися не напряму ТОВ «ЕСУ», а по суті через реінвестування прибутку.
8.63. За таких обставин апеляційний суд, встановивши що порушення відповідачем-1 договору не входять ні до переліку виключних умов, визначених частиною другою статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом), ані до переліку виключних умов для розірвання договору, визначених у самому приватизаційному договорі (пункт 26 договору), дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для розірвання договору.
8.64. При цьому, зважаючи на положення абзацу шостого частини другої статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом), порушення відпповідачем-1 як покупцем зобов`язань щодо обсягів і строків внесення інвестицій на розвиток об`єкта приватизації не є тією виключною умовою, у разі невиконання якої договір купівлі-продажу підлягає розірванню.
8.65. Водночас об`єднана палата звертає увагу, що від імені та в інтересах держави право власності здійснюють, відповідно, органи державної влади (частина друга статті 326 ЦК України). Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами (частина третя статті 326 ЦК України).
8.66. Згідно зі статтею 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктами управління об`єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об`єктами державної власності; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку; міністерства та інші органи виконавчої влади; Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; Національна академія наук України, галузеві академії наук. Державна керуюча холдингова компанія має статус уповноваженого органу управління щодо об`єктів управління державної власності, що передані до її статутного капіталу та статутного капіталу її корпоративних підприємств.
8.67. Отже, слід враховувати, що відсутність встановленого судами попередніх інстанцій порушення інтересів ФДМУ як сторони договору (у тому числі відсутність жодної шкоди у вигляді збитків) також свідчить про відсутність порушення майнових інтересів держави, яка у спірних правовідносинах фактично діяла в особі ФДМУ, позаяк невиконання ТОВ «ЕСУ» свого обов`язку щодо внесення інвестиції не призвело до погіршення фінансового становища ПАТ «Укртелеком» та виконання інвестиційного плану ПАТ «Укртелеком», оскільки, після приватизації товариство здійснює прибуткову діяльність.
8.68. Об`єднана палата також вважає за необхідне звернути увагу на те, що презумпція, за якою будь-яке, навіть формальне, порушення умов приватизаційного договору, або тимчасове невиконання зобов`язань за таким договором має наслідком його неминуче розірвання за рішенням суду та повернення об`єкта приватизації у державну власність - не ґрунтується на законі та може свідчити про порушення основоположного права особи щодо мирного володіння своїм майном.
8.69. Тому можливість безумовного розірвання приватизаційного договору на підставі частини другої статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом), яка передбачає перелік виключних умов для розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації, законодавчо обмежена.
8.70. Такий підхід відповідає практиці ЄСПЛ з огляду на таке.
8.71. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Європейської Конвенції з прав людини (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
8.72. Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
8.73. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
8.74. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
8.75. Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
8.76. При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду» за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
8.77. Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
8.78. Формування судової практики, що передбачатиме обов`язкове розірвання приватизаційного договору за будь-якого неістотного порушення зобов`язань за ним, порушуватиме кожен з названих критеріїв і не буде ні законним, ні таким, що відповідає суспільному / публічному інтересу, ні пропорційним втручанням.
8.79. Отже, у справі, що переглядається, прийняття судового рішення про розірвання спірного приватизаційного договору та позбавлення права власності ТОВ «ЕСУ» на акції АТ «Укртелеком» порушуватиме кожен із названих критеріїв, зокрема:
- критерій законності - невиконання зобов`язання щодо внесення інвестицій не віднесене до виключних підстав для розірвання приватизаційного договору ні самим договором, ані Законом України «Про приватизацію державного майна»(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом), а також не визначене апеляційним судом як істотне порушення договору;
- критерій переслідування суспільного / публічного інтересу - апеляційний суд встановив, що ФДМУ не є отримувачем інвестицій і як сторона спірного правочину не зазнав жодної шкоди у вигляді реальних збитків та/або упущеної вигоди внаслідок виконання АТ «Укртелеком» інвестиційного плану. Також суд встановив, що за даними фінансової звітності ПАТ «Укртелеком» (звітність публічна та доступна на сайті товариства) в попередні роки товариство було збитковим (за результатами роботи в 2010 році збиток товариства склав 259 млн грн, непокритий збиток за попередні періоди склав близько 2,1 млрд грн), тобто на момент приватизації товариство було у складному фінансовому становищі. Водночас після приватизації товариство здійснює прибуткову діяльність (за результатами роботи в 2017 році чистий прибуток товариства склав 887 млн грн, в 2016 році - 601 млн грн, в 2015 році - 500 млн грн, в 2014 році - 286 млн грн). В матеріалах справи наявні докази того, що з метою впровадження післяприватизаційних цілей ПАТ «Укртелеком» і ТОВ «Тримоб» фактично внесли інвестиції на суму, що перевищує 800 000 000 доларів США. Так, згідно зі звітом аудиторської фірми «Бейкер Тіллі Україна» внесення інвестицій здійснено у розмірі 802 332 000 доларів США, а відповідно до висновку експерта №19/13/2-23/СЕ/20 від 29.05.2020 (експертиза проведена Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України) фактичне внесення інвестиції на реалізацію напрямків розвитку відповідно до концепції післяприватизаційного розвитку ВАТ «Укртелеком» 2011- 2016 роках було здійснене ПАТ «Укртелеком» та ТОВ «Тримоб» і характер вказаних інвестицій відповідає розділу 3 концепції післяприватизаційного розвитку ВАТ «Укртелеком» (товари, обладнання і послуги, необхідні для того, щоб досягти стратегії розвитку), а розмір цих інвестицій є не меншим суми, еквівалентної 450 000 000 доларів США;
- критерій пропорційності - апеляційний суд також встановив, що позивач як сторона договору, своєчасно і у повному розмірі отримав оплату у розмірі 10 575 100 000 грн за проданий пакет акцій ВАТ «Укртелеком». У абзаці другому частини одинадцятої статті 26 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» (в редакції, що чинна на сьогодні) визначено, що порядок повернення сплаченої переможцем аукціону ціни продажу об`єкта приватизації визначається Кабінетом Міністрів України, який на цей момент не затверджений.
8.80. Верховний Суд неодноразово вказував та наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.81. У контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, здійсненої апеляційним судом оцінки наявних у справі доказів та підстав для відмови у задоволенні позову ФДМУ в частині вимог щодо розірвання договору та зобов`язання списати кошти, об`єднана палата дійшла висновку, що в цій частині суд апеляційної інстанції правильно застосував та витлумачив норми права, зокрема, статтю 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом) у сукупності зі статтею 651 ЦК України.
8.82. Крім того, об`єднана палата звертає увагу, що Закон України «Про приватизацію державного та комунального майна України» до спірних правовідносин застосовано бути не може, оскільки закон зворотної сили не має.
8.83. Доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності істотності порушення умов договору, до необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судами (встановлення факту виконання / невиконання умов договору), та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, а отже, з огляду на встановлені судами фактичні обставини справи - й до переоцінки мотивів для відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору.
8.84. З огляду на викладене доводи касаційної скарги в частині підстав, визначених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження, об`єднана палата не встановила порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права як необхідної передумови для скасування ухваленого судового рішення, а отже, підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.3. Об`єднана палата, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та меж оскарження (див. п. 3.2 постанови) дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін як такої, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Стосовно відступлення від правового висновку, викладеного у постанові від 17.03.2020 у справі №911/1102/19
9.4. Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку щодо застосування частини другої статті 651 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №911/1102/19, за відсутності колізії між нормами частин другої, п`ятої статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна», частин першої, третьої, дев`ятої та статті 651 ЦК України.
9.5. Об`єднана палата вважає за необхідне надати уточнення такого змісту:
- у разі встановлення судом такого порушення приватизаційного договору, яке входить до переліку виключних умов, визначених частиною другою статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду), з урахуванням обмежень, передбачених в абзаці шостому частини 2 статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду), а також визначеного у договорі критичного значення неналежного виконання виключних умов, договір купівлі-продажу підлягає розірванню без встановлення обставин істотності такого порушення на підставі критеріїв, передбачених статтею 651 ЦК України;
- в інших випадках підставою для розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації може бути його істотне порушення другою стороною (частина друга статті 651 ЦК України), що, крім того, вимагає встановлення у судовому порядку істотності такого порушення;
- частина дев`ята статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» має загальний і диспозитивний характер та не містить імперативних вказівок щодо обов`язкового розірвання чи визнання недійсним приватизаційного договору у разі невиконання будь-якого зобов`язання за ним однією із сторін, а тому не вступає у конкуренцію як норма спеціального закону з нормою статті 651 ЦК України, як загального закону;
- частина третя статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» не містить імперативного припису про обов`язковість розірвання договору купівлі-продажу у разі невиконання стороною виключних умов, а, навпаки, відсилає до загальним норм ЦК України, зазначаючи про те що за наявності виключних умов для розірвання договору, договір розривається в передбаченому законодавством порядку, що не виключає можливості застосування приписів статті 651 ЦК України;
- наявність передбачених частиною третьою статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» виключних умов для розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації не завжди є підставою для його автоматичного розірвання, а потребує додаткового встановлення істотності такого порушення у судовому порядку.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір, сплачений ФДМУ у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 у справі №910/5663/22 (910/7708/17) - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя Т. Малашенкова
Судді І. Бенедисюк
О. Васьковський
Г. Вронська
Т. Дроботова
О. Кібенко
В. Пєсков
Л. Рогач
Ю. Чумак
Постанова прийнята з окремими думками суддів Вронської Г.О, Пєскова В.Г., Рогач Л.І.
