П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 серпня 2021 року м. Київ
справа № 756/13401/20
провадження№22-ц/824/9130/2021
Резолютивна частина постанови оголошена 04 серпня 2021 року
Повний текст постанови складено 05 серпня 2021 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
суддя-доповідач Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Журавльова Д.Д.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідачі ОСОБА_2 , Моторне (траспортне) страхове бюро України
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Моторно (транспортного) страхового бюро України, подану адвокатом Сакалюком Дмитром Васильовичем, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Моторно (транспортного) страхового бюро України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач у жовтні 2020 року звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , Моторно (транспортного) страхового бюро України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у якій просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь матеріальну шкоду в сумі 239 879,06 грн. та вартість послуг на проведення дослідження щодо визначення вартості матеріального збитку у розмірі 1 500,00 грн. Окрім того просив стягнути на свою користь з відповідача ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 05 липня 2017 року у м. Києві по просп. Степана Бандери сталася ДТП, внаслідок якої у зв`язку з порушенням ПДР України відповідачем ОСОБА_2 було пошкоджено автомобіль позивача «КІА», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та завдано йому тілесних ушкоджень.
Вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача складає 326 218,95 грн, а ринкова вартість становить 235 616,17 грн.
Після скоєння дорожньо-транспортної пригоди позивача було доставлено до Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, де він проходив лікування. За період лікування ним було витрачено на ліки та препарати 4 262,89 грн.
За проведення дослідження щодо встановлення вартості матеріального збитку, завданого внаслідок пошкодження транспортного засобу «КІА», реєстраційний номер НОМЕР_1 , позивачем було витрачено 1 500,00 грн.
Щодо виплати страхового відшкодування позивач звертався до відповідача МТСБУ та 19.10.2020 отримав лист, в якому зазначено, що МТСБУ не може прийняти рішення щодо виплати відшкодування з фонду захисту потерпілих, оскільки вина іншого учасника ДТП не підтверджена документально.
Крім матеріальних збитків ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди, яка полягає у спричиненні йому фізичного болю та страждання у зв`язку із завданням середньої тяжкості тілесного ушкодження, численні обмеження фізичної діяльності, в душевних стражданнях у зв`язку з усвідомленням себе потерпілим від вчинення щодо нього протиправних дій з боку водія, а також в душевних стражданнях у зв`язку з пошкодженням майна. Вказану моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 200 000,00 грн.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 березня 2021 року Позов - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 185 616 грн. 17 коп., моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. та вартість послуг на проведення дослідження щодо визначення вартості матеріального збитку у розмірі 1500 грн.
Зобов`язано ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 у власність транспортний засіб марки «KIA CERATO», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , VIN № НОМЕР_3 , після сплати ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 185 616 грн. 17 коп.
Стягнуто з Моторно (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 50 000 грн. таудовий збір у розмірі 500 грн.
У іншій частині позовних вимог відмоелно.
Не погоджуючись з рішенням суду, Моторно (траспортним) страховим бюро України, подано апеляційну скаргу, в якій відповідач просить рішення суду в частині стягнення шкоди з Моторно (транспортного) страхового бюро України скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог щодо Моторно (транспортного) страхового бюро України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
У іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 березня 2021 року не оскаржується, а тому відповідно до правил частини першої статті 367 ЦПК України в апеляційному порядку не перевіряється.
Позивачем ОСОБА_1 відповідно до вимог ст.360 ЦПК України, подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечував проти доводів апеляційної скарги, посилаючись н законність та обґрунтованість рішення суду.
В судовому засіданні представник МТСБУ Сакалюк Д.В. підтримав доводи апеляційної скарги.
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Шеремет О.М. проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явися засобами електронного зв`язку 04 серпня 2021 року подав до суду заяв про відкладення розгляду справи в зв`язку з неможливістю з`явитися до суду.
Колегія суддів враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов`язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи.
За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.
Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
Оскільки ОСОБА_2 не надано відомостей про причини неявки в судове засідання, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05 липня 2017 року о 15.50 у м. Києві по проспекту Степана Бандери сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої зіткнулися автомобілі «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням відповідача ОСОБА_2 та «КІА Cerato», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням позивача.
Відомості про вищевказаний факт дорожньо-транспортної пригоди внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження за № 42017100000000845 за ознаками злочину, передбаченого ст. 286 КК України.
У ході досудового розслідування встановлено, що 05.07.2017 водій ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_5 , та рухаючись по просп. Степана Бандери в м. Києві порушив вимоги п. 1.3; п. 1.5; п.п. б п. 2.3; п.п. д п. 2.3; п. 10.1, п. 12.1 та п. 12.4 Правил дорожнього руху України, чим проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, створивши своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху та загрозу здоров`ю громадян.
Крім того, ОСОБА_2 у порушення вищезазначених пунктів ПДР, рухаючись у населеному пункті зі значним перевищенням допустимої швидкості руху, при здійсненні маневру перестроювання з другої смуги руху у третю, не впевнившись в безпеці маневру, діючи з необережності та легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної події, внаслідок своїх технічно невиправданих дій, втратив керованість свого транспортного засобу та почав зміщуватись праворуч у напрямку крайньої правої смуги, де сталося зіткнення з автомобілями «КІА Cerato», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , «Renault Duster», реєстраційний номер НОМЕР_6 , та ВАЗ-2106, реєстраційний номер НОМЕР_7 .
30 травня 2018 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 направлено до Оболонського районного суду м. Києва.
21 липня 2020 року ухвалою Оболонського районного суду м. Києва відповідача ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження № 42017100000000845, відкрите відносно нього 06.07.2017 за ч. 1 ст. 286 КК України закрито. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_2 матеріальної шкоди залишено без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди позивачу завдано матеріальних збитків у зв`язку із пошкодженням його автомобіля «КІА Cerato», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем ОСОБА_2 на виконання вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України не спростовано належними та допустимими доказами факт винуватості у ДТП, що відбулася 05.07.2017, та внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача «КІА Cerato», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Зібраними доказами у кримінальному провадженні було доведено, що вищевказана ДТП сталася саме з вини ОСОБА_2 . Звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою обставиною.
Згідно Звіту № 105-17 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, що складений 23 жовтня 2017 року, вартість відновлювального ремонту КТЗ «КІА Cerato», реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження в ДТП складає 326 218,95 грн.
Зі Звіту № 105-17 також вбачається, що вартість матеріального збитку визначена відповідно до ринкової вартості КТЗ на момент пошкодження на підставі того, що вартість відновлювального ремонту КТЗ є вищою за його ринкову вартість, яка складає 235 616,17 грн.
За проведення оцінки пошкоджень позивачем 23.10.2017 сплачено 1 500,00 грн на рахунок ФОП ОСОБА_3 , що підтверджується відповідною квитанцією та актом виконаних робіт.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згаданий вище розмір матеріального збитку відповідно до Звіту № 105-17, що був завданий позивачу, а саме 235 616,17 грн, не спростований відповідачами належними та допустимими доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
В той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого.
Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20).
При цьому, згідно з частиною другою статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом, тобто груба необережність потерпілого може бути підставою для зменшення розміру відшкодування, а не відмови у повному обсязі.
Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання (частина третя статті 1193 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Разом із тим, під час розгляду справи судами не встановлено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілого ОСОБА_1 або непереборної сили.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи справу, суд першої інстанції вірно врахував, що відсутність вини водія транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє останнього від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
За таких обставин, суд першої інстанції, належним чином перевіривши всі обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 у відповідності до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не була застрахована.
Підпункт 37.1.4. п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає підставу для відмови у здійсненні регламентної виплати МТСБУ потерпілому в разі, якщо заява про страхове відшкодування не була подана впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
20 липня 2017 року позивач протягом року звернувся до відповідача МТСБУ із заявою про настання страхового випадку.
Відповідно до пп. а п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого.
Беручи до уваги ті обставини, що позивач звернувся до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в межах строків, що передбачені Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до вимог наведеного нормативно-правового акту, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача МТСБУ на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 50 000,00 грн.
Крім того, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у застосуванні строків позовної давності у частині задоволення позовних вимог до МТСБУ, оскільки кримінальне провадження № 42017100000000845 відносно ОСОБА_2 було закрито ухвалою суду лише 21 липня 2020 року. В той же час, згідно п. 5 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України, подану адвокатом Сакалюком Дмитром Васильовичем - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна
