Постанова
Іменем України
23 січня 2019 року
м. Київ
справа № 755/15670/16-ц
провадження № 61-27010св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - Десята Київська державна нотаріальна контора,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва, у складі судді Астахової О. О., від 01 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Прокопчук Н. О., Слюсар Т. А., від 21 вересня 2017 року,
В С Т А Н О В И В :
У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Десятої Київської державної нотаріальної контори, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про скасування постанови та зобов'язання вчинити дії.
Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що 28 травня 2005 року він зареєстрував шлюб із ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. За життя, 14 листопада 2005 року, ОСОБА_6 склала на його користь заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Бардичевою Ж. О. за № 6373, яким все своє майно вона заповідала йому. Разом з тим, 01 вересня 2006 року ОСОБА_6 у присутності свідків склала інший заповіт на користь ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кулініч Н. Ю., реєстровий номер 4976, яким все своє майно, що належатиме їй на момент смерті заповідала ОСОБА_4 Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 вересня 2010 року у справі № 2-39/10, яке набрало законної сили, заповіт, складений на користь ОСОБА_4 від 01 вересня 2006 року, визнано нікчемним. Даним судовим рішенням також відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання заповіту, складеного ОСОБА_6 на його ім'я 14 листопада 2005 року, недійсним та усунення його від спадкування. У встановлений законом шестимісячний строк він звернувся до Десятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Проте, постановою державного нотаріуса Десятої Київської державної нотаріальної контори Ястремської Ж. В. від 30 квітня 2013 року № 1699/02-14 йому було відмовлено у вчиненні такої нотаріальної дії, з посиланням на те, що наявність вказаного судового рішення про визнання нікчемним останнього заповіту, складеного на користь ОСОБА_4, не відновлює дію попереднього заповіту. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просив суд скасувати постанову державного нотаріуса Десятої Київської державної нотаріальної контори Ястремської Ж. В. № 1699/02-14 від 30 квітня 2013 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 та зобов'язати нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на все майно померлої.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 червня 2017 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що належних та допустимих доказів того, що на момент складання ОСОБА_6 заповіту 01 вересня 2006 року на ім'я ОСОБА_4 вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними чи того, що заповіт був вчинений під впливом насильства, суду не надано. За таких обставин відсутні підстави вважати, що дія попереднього заповіту відновлена.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 Неправомірності дій відповідача не встановлено.
У жовтні 2017 року ОСОБА_3 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що судами попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясовано обставини справи, при вирішенні спору по суті не враховано, що заповіт, складений на його ім'я, недійсним не визнавався, а нікчемний заповіт не скасовує дію попереднього заповіту, у зв'язку із чим у державного нотаріуса відсутні підстави для відмови у видачі йому свідоцтва про право на спадщину. Висновок місцевого суду про те, що у випадку визнання нового заповіту недійсним (нікчемний правочин) дія попереднього заповіту не відновлюється є необґрунтованим.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.
У серпні 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_3 надійшла заява, в якій останній відмовляється від поданої ним касаційної скарги.
16 січня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_3 до Десятої Київської державної нотаріальної контори, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про скасування постанови та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
23 січня 2019 року ухвалою Верховного Суду відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні заяви про відмову від поданої касаційної скарги.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судами встановлено, що 28 травня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено шлюб відповідно до свідоцтва про шлюб, зареєстрованого відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 306 (а.с. 57).
21 травня 2005 року між подружжям укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бардичевою Ж. О., зареєстрований в реєстрі за № 9551, за яким належне ОСОБА_6 на праві особистої власності майно, яке складається із:квартири АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат загальною площею 43, 7 кв. м (а з урахуванням балкона - 44, 40 кв. м), житловою площею - 29, 2 кв. м; садового будинку АДРЕСА_3, площею 67, 60 кв. м; земельної ділянки площею 0, 0613 га у АДРЕСА_3, після реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 переходить у їх спільну власність і належатиме сторонам порівну, по 1/2 частині кожному (а.с. 59).
ОСОБА_3 на підставі вказаного договору своє право власності на нерухоме майно не зареєстрував.
14 листопада 2005 року ОСОБА_6 склала заповіт на ім'я чоловіка -ОСОБА_3, відповідно до якого заповідала останньому усе належне їй на день смерті майно (а.с. 58).
01 вересня 2006 року ОСОБА_6 склала заповіт на ім'я ОСОБА_4, яким заповідала останній усе належне на день її смерті майно (а.с. 69).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла у віці 89 років згідно свідоцтва про смерть (а.с. 10).
Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на належне їй на праві власності майно.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 серпня 2007 року у справі №2-О-126/07 визнано дійсним заповіт складений 01 вересня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Кулініч Н. Ю., згідно якого ОСОБА_6 заповіла усе своє майно ОСОБА_4 (а.с. 74).
17 березня 2008 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва задоволено заяву ОСОБА_3 про перегляд рішення суду у зв'язку з нововиявленими обставинами та скасовано рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 серпня 2007 року у справі №2-О-126/07 за заявою ОСОБА_4, заінтересовані особи: Головне управління юстиції у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кулініч Н. Ю., про визнання заповіту дійсним (а.с. 80).
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2010 року, яке набрало законної сили, у справі №2-39/10 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кулініч Н. Ю., третя особа: Міністерство юстиції України про визнання нікчемним заповіту та зобов'язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кулініч Н. Ю. внести до спадкового реєстру відомості про визнання заповіту недійсним задоволено частково. Визнано заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кулініч Н. Ю. 01 вересня 2006 року, від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 (реєстровий номер 4976) нікчемним. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кулініч Н. Ю., Бардичева Ж. О., ОСОБА_10, ОСОБА_5, про визнання заповіту дійсним та визнання заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Бардичевою Ж. О., на користь ОСОБА_3 (реєстровий номер 26373) недійсним та усунення від спадкування ОСОБА_3 відмовлено (а.с. 84-86).
19 жовтня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до Десятої Київської Державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 (а. с. 15).
Постановою державного нотаріуса Десятої Київської державної нотаріальної контори Ястремської Ж. В. від 30 квітня 2013 року № 1699/02-14 ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим 14 листопада 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Бардичевою Ж.О. за реєстровим № 6373, на квартиру АДРЕСА_1, на інше майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 відмовлено. Відмова мотивована тим, що заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кулініч Н. Ю., складений 01 вересня 2006 року, скасував попередній заповіт ОСОБА_6, складений 14 листопада 2005 року на ім'я ОСОБА_3 Наявність судового рішення про визнання останнього заповіту нікчемним не відновлює дію попереднього (а.с. 16).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Аналогічні положення містить стаття 81 чинного ЦПК України.
Згідно частини третьої статті 61 ЦПК України, 2004 року, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Аналогічну норму містить частина четверта статті 82 ЦПК України, в якій зокрема вказано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до положень частини першої-четвертої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед цим. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.
Встановивши, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2010 року, яке набрало законної сили, у справі№2-39/10 визнано нікчемним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кулініч Н. Ю. 01 вересня 2006 року від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 (реєстровий номер 4976), у зв'язку з тим, що оспорюваний заповіт було вчинено з порушенням, а саме: його посвідчено свідком, яка є близьким родичем спадкоємця, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3
Чинність попереднього заповіту не відновлюється у випадку, коли новий заповіт був визнаний недійсним, за виключенням випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (стаття 225 ЦК України), або якщо новий заповіт визнаний судом недійсним як такий, що було вчинено під впливом насильства (стаття 231 ЦК України). Існування таких винятків обумовлено відсутністю волі спадкодавця на складання нового заповіту, а відтак - презумпцією волі на збереження чинними умов попередньо складеного заповіту.
Суд першої інстанції виконав вимоги статті 212 ЦПК України, 2004 року, щодо оцінки доказів і статті 213 ЦПК України, 2004 року, щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.
Апеляційний суд, відповідно до вимог статті 303 ЦПК України, 2004 року, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.
За правилами частини першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник СуддіО. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк
