Постанова
Іменем України
30 вересня 2022 року
місто Київ
справа № 753/4724/21
провадження № 61-947св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Київська обласна прокуратура,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року, ухвалене суддею Комаревцевою Л. В., та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у березні 2021 року звернувся до суду із позовом до Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, у зв`язку з тим, що у кримінальному провадженні № 42014110000000224 його виправдано, визнано невинуватим, просив стягнути суму відшкодування шкоди у розмірі 899 046, 57 грн.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Державна казначейська служба України надала відзив на позов, зазначила, що прав та інтересів позивача не порушувала, не вступала з ним у правові відносини і шкоди не заподіювала, тому не повинна нести відповідальність за шкоду, заподіяну позивачу внаслідок незаконних дій інших державних органів. Вина органів, що здійснювали досудове розслідування, належно не встановлена, позивач не надав доказів на підтвердження заподіяння йому моральних та фізичних страждань, а також причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправними діями. У відшкодуванні витрат на правничу допомогу просила відмовити, посилаючись на те, що позивач не надав акт приймання-передачі юридичних послуг, детальний опис робіт, послуг, квитанцій, платіжних доручень.
Київська обласна прокуратура також надала відзив на позовну заяву, стверджувала на підставі аналізу частини п`ятої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», що наведені позивачем порушення не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Таке відшкодування здійснюється лише у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду реально завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Стягнення відшкодування не має бути джерелом незаконного збагачення.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 26 травня 2021 року Дарницький районний суд міста Києва частково задовольнив позов.
Суд стягнув з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 408 000, 00 грн та компенсацію витрат на правничу допомогу у розмірі 70 000, 00 грн. В іншій частині вимог позову відмовив.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що позивач на обґрунтування позовних вимог посилався на порушення звичайного ритму життя, соціального статусу, фізичного та психологічного дискомфорту у зв`язку з дискредитацією та приниженням авторитету як державного службовця в очах співробітників та керівництва Державної митної служби України, припинення шлюбних відносин, стійкого нервового напруження та переживання, включаючи негативної динаміки здоров`я. Надані суду докази підтверджують заподіяння позивачу моральної шкоди, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. За висновками суду першої інстанції, загальний термін перебування ОСОБА_1 під слідством і судом складає 5 років 8 місяців 4 дні, а тому розмір відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, складає 408 000, 00 грн.
Постановою від 16 грудня 2021 року Київський апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги Державної казначейської служби України, ОСОБА_1 , заступника керівника Київської обласної прокуратури, скасував рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 травня 2021 року, постановив нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Суд стягнув з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 431 720, 00 грн. В іншій частині вимог позову відмовив.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріалами справи доводиться той факт, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 18 вересня 2014 року (дата вручення ОСОБА_1 повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відео контроль особи) до 16 вересня 2020 року (ухвала Київського апеляційного суду, згідно з якою вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 10 лютого 2020 року, яким ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та виправдано - залишено без змін). З урахуванням того, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 18 вересня 2014 року до 16 вересня 2020 року, що складає 71 місяць 29 днів, розмір відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, з урахуванням статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», якою встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 6 000, 00 грн, складає 431 720, 00 грн.
Суд апеляційної інстанції також встановив, що позивач не надав до суду належних доказів на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу саме у цій справі, у зв`язку із чим рішення суду першої інстанцій у частині відшкодування витрат на правову допомогу також скасував із ухваленням нового рішення про відмову в цій частині вимог.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Заступник керівника Київської обласної прокуратури 14 січня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року в частині задоволення позову, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16, від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18, від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18, від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц.
Заявник стверджує, що у спірних правовідносинах факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності. Водночас сума стягнутого відшкодування не може бути джерелом незаконного збагачення. Згідно з матеріалами справи під час досудового розслідування кримінального провадження органи прокуратури діяли виключно згідно з вимогами кримінального процесуального закону, будь-які рішення чи дії Прокуратури Київської області стосовно позивача незаконними у судовому порядку не визнавалися і не оскаржувалися учасниками кримінального провадження.
На переконання заявника, констатація порушень може бути достатньою сатисфакцією для позивача у контексті статті 41 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, просить відмовити у її задоволенні, оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.
Позивач зазначає, що у зв`язку з проголошенням судом виправдувального вироку у нього виникло безумовне право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 07 лютого 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
Відкриваючи касаційне провадження у справі, Верховний Суд визначив, що посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16, не може бути підставою для відкриття касаційного провадження згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки зі змісту згаданого судового рішення суду касаційної інстанції можна дійти висновку, що у цій справі та у справі, що переглядається, правовідносини не є подібними, що унеможливлює вирішення питання про незастосування судами висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, під час розгляду касаційної скарги заступника прокурора Київської обласної прокуратури не підлягає оцінці такий довід касаційної скарги як незастосування судами правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до обвинувального акта, затвердженого старшим прокурором групи прокурорів у кримінальному провадженні № 42014110000000224 Дичаковським Д. В. від 12 січня 2015 року про вчинення ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, та ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, потерпілих у провадженні немає.
Відповідно до вироку Миронівського районного суду Київської області від 03 червня 2016 року у справі № 371/1252/15-к допитані по суті пред`явленого обвинувачення у вчиненні інкримінованих їм дій ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вину не визнали. Суд встановив, що недоліки обвинувального акта, в якому нечітко було викладено мотиви вчинення кримінального правопорушення, що є обов`язковою обставиною, яка підлягає доказуванню відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 91 КПК України, не усунуто, а тому ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виправдав.
Ухвалою від 25 серпня 2016 року у справі № 371/1252/15-к Апеляційний суд Київської області скасував вирок у зв`язку з неповнотою судового розгляду, порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, справу передав до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвалою від 12 травня 2017 року Апеляційний суд Київської області кримінальне провадження № 371/1252/15-к передав на розгляд до Кагарлицького районного суду Київської області.
10 лютого 2020 року Кагарлицький районний суд Київської області ухвалив виправдувальний вирок згідно із пунктом 3 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю у діях обвинуваченого ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.
Суд дійшов висновку, що сторона обвинувачення (прокурор) в судовому засіданні в повному обсязі не довела об`єктивну сторону складів злочинів, які передбачені частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, а також не довела суб`єктивну сторону складів злочинів, що виключає встановлення в діях обвинуваченого ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.
Суд зробив висновок, що твердження сторони обвинувачення про шкоду і тяжкі наслідки, які завдані кримінальним правопорушенням, є неузгодженими і суперечливими. Прокурор не конкретизував з посиланням на належні і допустимі докази, яким саме з двох кримінальних правопорушень завдано такої шкоди і в результаті якого з двох правопорушень настали тяжкі наслідки або у якому розмірі.
Суд зазначив, що кваліфікація не відповідає дійсності, що свідчить про недоведеність інкримінованих правопорушень, обвинувачення ґрунтується лише на припущеннях, яке не підтверджено належними та допустимими доказами. Цивільний позов у кримінальному провадженні не був пред`явлений.
Ухвалою від 16 вересня 2020 року Київський апеляційний суд залишив без змін вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 10 лютого 2020 року.
ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 18 вересня 2014 року (дата вручення ОСОБА_1 повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо, відео контроль особи) до 16 вересня 2020 року (ухвала Київського апеляційного суду, згідно з якою вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 10 лютого 2020 року, яким ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, та виправдано - залишено без змін). Разом ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 18 вересня 2014 року до 16 вересня 2020 року, що складає 71 місяць і 29 днів.
Право, застосоване судом
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала (пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша та друга статті 1176 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини перша, п`ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Верховний Суд врахував, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62, заява № 68490/01).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Цим законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», яким передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, який є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, на яку заявник посилався у касаційній скарзі.
З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібних для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тож суд повинен з`ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Частково задовольняючи позов про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суд апеляційної інстанції правильно застосував правило частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та визначив суму відшкодування моральної шкоди із розрахунку розміру мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи судом першої інстанції. Такий висновок суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження
№ 61-12051св18).
Отже, у справі, що переглядається, Верховний Суд дійшов переконання, що апеляційний суд, визначаючи розмір відшкодування завданої позивачу шкоди, обґрунтовано керувався принципами розумності, справедливості та співмірності, забезпечив компенсацію позивачеві гарантованого державою розміру відшкодування завданої йому моральної шкоди у порядку, передбаченому законом.
Верховний Суд наголошує на тому, що визначений законом розмір є мінімальним гарантованим державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може стягнути й більший розмір відшкодування, водночас обмеження максимального розміру відшкодування моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Відповідно, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи.
Підсумовуючи, у справі, що переглядається, апеляційний суд, враховуючи строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, обґрунтовано визначив мінімальний гарантований державою розмір компенсації моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням позивача під слідством та судом. Заперечень щодо обрахунку і визначення періоду, за який суд стягнув відшкодування моральної шкоди, касаційна скарга не містить, а тому він не підлягає перевірці судом.
Щодо складу учасників справи
Прокуратура у своїй касаційній скарзі стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18, від 11 березня 2020 року у справі № 629/795/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18, з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
У постановах від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначив, що судами не вирішено питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, що має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки, залучивши до участі у справі як відповідача лише Державну казначейську службу України, яка є органом, що здійснює виключно списання коштів з Державного бюджету України, і не залучивши як відповідачів органи, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання їй моральної шкоди, суди не встановили всіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення цієї справи.
Водночас у справі, що переглядається, до участі у розгляді справи залучено належного відповідача - Київську обласну прокуратуру, саме діями співробітників якої позивачу завдано шкоду, а отже, немає підстав вважати, що суди не врахували правові висновки, викладені у згаданих постановах Верховного Суду. Оскаржувані судові рішення відповідають цим правовим висновкам щодо складу учасників справи у подібних правовідносинах, підстав для скасування судових рішень з цих міркувань Верховний Суд не встановив.
Щодо резолютивних частин оскаржуваних судових рішень
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Отже відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Грошові кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому немає потреби зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ані на підстави, ані на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
Отже, Верховний Суд зробив висновок, що суд першої інстанції помилково вважав, що кошти підлягають стягненню з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунка на користь позивача. Водночас такі недоліки рішення суду першої інстанції усунуті апеляційним судом, який у резолютивній частині зазначив про стягнення відшкодування моральної шкоди з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України, а тому доводи заявника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, не можуть бути підставою для задоволення касаційної скарги.
Щодо інших підстав касаційного оскарження судових рішень
Верховний Суд зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, з метою конкретизації висновків, викладених, зокрема у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, зазначила, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо ж правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Серед доводів касаційної скарги заявник зазначає про те, що суди не врахували правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17.
Так, у справі № 641/8857/17 суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився суд касаційної інстанції, відмовили у задоволенні позову, зокрема з тих підстав, що позивач реалізував своє законне право на відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, яка передбачена частиною третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», що підтверджується змістом рішення в іншій цивільній справі про відшкодування моральної шкоди.
На відміну від справи № 641/8857/17, у справі, що переглядається, суди не встановили обставин того, що ОСОБА_1 вже відшкодовувалася шкода з підстав, визначених ним у справі, що переглядається, а отже, висновки Верховного Суду, викладені у справі № 641/8857/17, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
На підставі аналізу змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, на яку посилається заявник як на підставу касаційного оскарження судового рішення, Верховний Суд врахував, що у зазначеній справі спір стосувався повернення з Державного бюджету України зайво стягнутих коштів, питання про відшкодування завданої шкоди судами не вирішувалося, що переконує у нерелевантності цієї постанови та її висновків стосовно спірних правовідносин.
У справі № 920/715/17 позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Державного бюджету України на відшкодування шкоди збитків, понесених у зв`язку із втратою майна органом досудового слідства; а також упущеної вигоди; штрафних санкцій.
У справі № 704/696/16 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими відмовлено позивачу у відшкодуванні моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, констатував, що позивач під час досудового слідства та протягом судового розгляду давав показання на підтвердження своєї вини й така самообмова була добровільною, завідомо неправдивою та зафіксована в матеріалах кримінальної справи.
Підсумовуючи, у згаданих висновках, зроблених Верховним Судом, наведених заявником як підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, яка переглядається, Верховний Суд досліджував відмінні питання, які не підлягали з`ясуванню судами у цій справі, що підтверджує нерелевантність цих правових висновків до спірних правовідносин.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Встановивши, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин із дотриманням норм процесуального права, інших доводів незаконності та необґрунтованості оскаржуваного судового рішення у касаційній скарзі не наведено, Верховний Суд зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак
