ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2018 року
м. Київ
справа № 730/504/16-ц
провадження № 61-3093св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С.О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., Стрільчука В.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто»,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», подану його представником ОСОБА_5, на заочне рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 13 червня 2016 року, ухвалене у складі судді Страшного О. М., та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 15 вересня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Висоцької Н. В., Позігуна М. І., Харечко Л. А.,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (далі - ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто») про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів.
В обґрунтування позову зазначив, що 23 січня 2016 року між ним і ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» укладено договір фінансового лізингу, на виконання якого позивачем сплачено авансовий платіж у розмірі 28 750,00 гривень.
Посилається на те, що представники лізингодавця ввели його в оману щодо істотних умов договору, які порушують принцип добросовісності, є несправедливими і призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Договір фінансового лізингу від 23 січня 2016 року не посвідчений нотаріально, що суперечить вимогам статті 799 ЦК України, і укладений за відсутності у лізингодавця ліцензії на здійснення фінансових послуг із залученням активів від фізичних осіб, як того вимагає стаття 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
За таких обставин позивач просив визнати договір фінансового лізингу від 23 січня 2016 року недійсним з передбачених статтями 203, 215, 227, 230 ЦК України, статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підстав і стягнути на його користь авансовий платіж у розмірі 28 750,00 гривень.
Заочним рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 13 червня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 002412 від 23 січня 2016 року, укладений між ОСОБА_4 і ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто». Стягнено з ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 28 750,00 гривень, перераховані на розрахунковий рахунок ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» як авансовий платіж. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що умови оспорюваного договору є несправедливими; цей правочин здійснений з використанням нечесної підприємницької практики; відсутність у лізингодавця необхідної для надання таких послуг ліцензії та недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору є підставою для визнання договору недійсним у цілому і застосування наслідків недійсності правочину у вигляді стягнення на користь позивача сплаченого ним авансового платежу.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 15 вересня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» відхилено, заочне рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 13 червня 2016 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваного договору фінансового лізингу недійсним, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.
У жовтні 2016 року ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто», через свого представника ОСОБА_5, звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить заочне рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 13 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 15 вересня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Вважає, що при укладенні договору ОСОБА_4 був обізнаний про всі його істотні умови і погодився з ними, про що свідчить його підпис на договорі і сплата ним авансового платежу в порядку виконання договірних умов. Суди попередніх інстанцій не перевірили причини відсутності у ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» ліцензії та не врахували, що свою діяльність заявник здійснює на підставі виданої Національною комісією, що здійснює державне рулювання у сфері ринків фінансових послуг, довідки про взяття ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» на облік як юридичної особи, яка має право надавати послуги з фінансового лізингу.
Заявник вказав, що Закон України «Про фінансовий лізинг», як спеціальний нормативно-правовий акт, що регулює спірні правовідносини, не вимагає нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, тому помилковим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про недійсність оспорюваного договору у зв'язку з недотриманням вимог закону щодо форми його укладення. При цьому на момент підписання договору передбачений його умовами транспортний засіб не передавався лізингоодержувачу, тобто фактично договір не набув ознак договору найму. Вважає безпідставним посилання судів в обґрунтування своїх висновків на правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-2766цс15, оскільки у справі, що переглядалася Верховним Судом України, надавалася оцінка типовим умовам договору фінансового лізингу іншого лізингодавця, а не заявника ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто».
Зазначає, що умови оспорюваного договору фінансового лізингу не є несправедливими і не призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, оскільки цивільним законодавством прямо передбачено право сторони договору, в тому числі лізингодавця, встановлювати у договорі штрафні санкції, обсяг своє відповідальності, підстави і порядок розірвання договору. Суди попередніх інстанцій не врахували неможливість попереднього детального визначення технічних характеристик предмета лізингу, так як до моменту його отримання узгоджена модель може бути знята з виробництва, тому при укладенні договору зазначаються основні необхідні характеристики транспортного засобу, достатні для його ідентифікації.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 24 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі. Зупинено виконання заочного рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 13 червня 2016 року до закінчення касаційного провадження.
У грудні 2016 року ОСОБА_4 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів. Зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недійсність договору фінансового лізингу від 23 січня 2016 року, оскільки його умови є несправедливим, він укладений в результаті нечесної підприємницької практики, без дотримання передбаченої законом форми та за відсутності у ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» необхідної для надання відповідних фінансових послуг ліцензії.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 січня 2016 року ОСОБА_4 уклав із ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» договір фінансового лізингу № 002412.
Договір фінансового лізингу № 002412 від 23 січня 2016 року нотаріально не посвідчений, укладений у простій письмовій формі.
На момент його укладення у ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» не було виданої Національною комісією, що здійснює державне рулювання у сфері ринків фінансових послуг, ліцензії на здійснення фінансових послуг, до яких відносяться послуги з фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 1.1 договору предметом фінансового лізингу є трактор марки «Zoomlion RF 404-B», об'єм двигуна «40 к.с. дизель», тип КПП: «МКПП», привід: «4 х 4».
Відповідно до пункту 1.3 договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору фінансового лізингу та згідно з положеннями чинного законодавства.
Пункт 1.7 договору передбачав, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу.
Відповідно до додатку 1 до договору вартість предмета лізингу становить 287 500.00 гривень.
Пунктом 4.1 договору та додатком № 1 до договору передбачена передача предмету лізингу у користування лізингоодержувачу після сплати адміністративного платежу у розмірі 10% від вартості предмета лізингу, авансового платежу у розмірі 50% від вартості предмета лізингу, комісії за передачу предмета лізингу у розмірі 3% від вартості предмета лізингу, а також сплати різниці між вартістю предмета лізингу, зазначеною у договорі, та вартістю предмета лізингу на момент його купівлі лізингодавцем.
Відповідно до пункту 1.4 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу, тощо. За вищевказаними зобов'язаннями відповідає продавець.
Вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює лізингодавець, при цьому в самому договорі відсутні відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.
Встановивши у пункті 1.4 договору обмеження своєї відповідальності у разі порушень зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, лізингодавець не вказав в договорі жодної інформації про особу, на яку покладається така відповідальність, і яка зобов'язана здійснювати ремонт і технічне обслуговування предмета лізингу.
Згідно з пунктом 10.13 договору розмір лізингової плати може індексуватися залежно від зміни законодавства, яке впливає на лізингову діяльність лізингодавця, збільшенням або зменшенням податків та змінами ситуації на грошовому ринку. Розмір лізингової плати може індексуватися та змінюватися в залежності від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, які впливають на вартість предмета лізингу.
Формули перерахунку розміру лізингової плати договором не передбачено.
Відповідно до пункту 10.5 договору у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни. Лізингодавець може письмово повідомити лізингоодержувача про суму лізингового платежу.
Таким чином, лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів на власний розсуд.
Пунктом 10.15 договору передбачено, що у разі відмови лізингоотримувача від підписання додаткової угоди про корегування розміру платежів та вартості предмета лізингу, лізингодавець вправі в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмета лізингу, при цьому сплачені споживачем платежі не повертаються.
Системний аналіз пунктів 4.1, 10.15 договору свідчить про те, що при сплаті лізингоодержувачем лізингових платежів, які перевищують більш ніж 50% вартості предмета лізингу, лізингодавець має право вимагати повернення предмета лізингу, не повертаючи лізингоодержувачу сплачені ним кошти.
У пункті 12.1 договору встановлено жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача за будь-яке порушення зобов'язання і за розірвання договору з його ініціативи.
Аналізуючи умови договору фінансового лізингу від 23 січня 2016 року, судами встановлено, що нечітке визначення підстав зміни розміру платежів, вартості предмета лізингу та порядку перерахунку (пункт 9.4. договору) з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови, надають лише одному учаснику відносин (лізингодавцю) право на збільшення платежів та вартості і призводять до позбавлення іншого учасника правовідносин (лізингоодержувача) можливості будь-яким чином впливати на зміну істотної умови договору. Виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача, умовами договору передбачена сплата лізингоодержувачем штрафу за дострокове розірвання договору і не передбачено такої відповідальності для лізингодавця.
23 січня 2016 року ОСОБА_4 перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» авансовий платіж у розмірі 28 750,00 гривень.
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України щодо лізингу, найму (оренди), купівлі-продажу та Законом України «Про фінансовий лізинг».
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Стаття 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсними.
За змістом частин п'ятої, шостої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим, може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Аналіз статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави для висновку, що визнання умов договору несправедливими потребує наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності; по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Суди попередніх інстанцій, встановивши зі змісту оспорюваного договору фінансового лізингу, що у договорі обмежено права лізингоодержувача як споживача та одночасно значно розширені права лізингодавця, встановлено непропорційно жорстку відповідальність для лізингоодержувача за відсутності аналогічної відповідальності для іншої сторони, правильно застосували до спірних правовідносин положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і визнали оспорюваний договір недійсним з передбачених цією статтею підстав.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Пункт 2 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» закріплює, що ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності як надання фінансових послуг.
Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Оскільки судами передніх інстанцій встановлено відсутність у ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» ліцензії на право здійснення послуг фінансового лізингу на момент укладення договору, правильним є висновок щодо недійсності цього договору з передбачених частиною першою статті 277 ЦК України підстав.
Статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Згідно зі статтею 799 ЦК Українидоговір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Оскільки договір фінансового лізингу № 002412 від 23 січня 2016 року, який за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди, укладений в простій письмовій формі і нотаріально не посвідчений, суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про недійсність цього договору з передбачених частиною першою статті 220 ЦК Українипідстав.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій повністю узгоджуються з правовою позицією щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15.
За правилом статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Оскільки суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про визнання недійсним укладеного між сторонами договору фінансового лізингу від 23 січня 2016 року, правильним є стягнення з ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_4 сплаченого на виконання умов договору авансового платежу у розмірі 28 750,00 гривень.
Касаційний суд вважає помилковими доводи заявника про відсутність підстав вважати положення оспорюваного договору несправедливими, так як при його підписанні сторони узгодили між собою зміст своїх договірних зобов'язань на власний розсуд у відповідності до принципу свободи договору, ОСОБА_4 був обізнаний про умови договору та погодився на його підписання.
Стаття 627 ЦК України встановлює, що, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, вбачається, що принцип свободи договору не є необмеженим та повинен узгоджуватися з вимогами Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, зокрема, і Закону України «Про захист прав споживачів».
Підставою для висновку про несправедливість умов оспорюваного договору фінансового лізингу є їх аналіз на предмет існування дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, а не перевірка обізнаності чи необізнаності споживача про умови договору в момент його підписання.
Заборона для виконавця послуг включати у договори із споживачами умови, які є несправедливими, тобто всупереч принципу добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, встановлена статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і не залежить від виявленої споживачем згоди на укладення договору у запропонованій виконавцем послуг редакції.
Не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій посилання заявника на те, договір фінансового лізингу не передбачає негайної передачі транспортного засобу лізингоотримувачу і не потребує нотаріального посвідчення, оскільки оспорюваний договір за своїм характером є змішаним і містить положення, характерні для договору найму транспортного засобу, тому на нього поширює свою дію параграф 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України, зокрема і в частині обов'язкового нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи.
Касаційний суд відхиляє твердження заявника про те, що для провадження діяльності з фінансового лізингу достатньо отримати довідку від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, а отримання ліцензії не потребується, оскільки за змістом статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» діяльність з надання фінансової послуги із прямим або опосередкованим залучення фінансових активів від фізичних осіб підлягає ліцензуванню.
Фінансовий лізинг передбачає залучення фінансових активів - грошових коштів, зокрема і від фізичних осіб, якщо саме фізична особа виступає лізингоодержувачем, тому за змістом Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» для провадження такої діяльності необхідно отримати ліцензію.
Доводи касаційної скарги про те, що умови договору лізингу не порушують принцип добросовісності, не завдають шкоди ОСОБА_4 як споживачу та не свідчать про істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків лізингоодержувача та лізингодавця, а тому не суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів», відхиляються касаційним судом.
З аналізу умов укладеного між сторонами договору фінансового лізингу судами попередніх інстанцій встановлено, що в договорі обмежені права лізингоодержувача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним своїх обов'язків; звужені обов'язки та значно розширені права лізингодавця, так як виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача; в статті 12 договору, яка містить положення щодо відповідальності сторін, передбачена сплата лізингоодержувачем штрафів, пені, в той час як адекватного захисту його прав від неналежного виконання договірних зобов'язань лізингодавцем положення статті не передбачають; договором установлено право лізингодавця змінювати та розривати договір в односторонньому порядку, однак таке право не передбачається для лізингоодержувача, якому встановлено жорсткі зобов'язання та непропорційно великий розмір штрафу у разі прийняття рішення про розірвання договору; понесення пов'язаних із договором додаткових витрат і будь-яка відповідальність за заподіяння шкоди третім особам покладається на лізингоодержувача, в той час, як можливу страхову винагороду отримуватиме лізингодавець.
Вказані умови договору в сукупності свідчать про те, що зміст договору фінансового лізингу № 002412 не відповідає положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», його умови є несправедливими по відношенню до споживача ОСОБА_4, тому наявні правові підстави для визнання такого договору недійсним.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.
Оскільки касаційну скаргу ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання заочного рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 13 червня 2016 року.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», подану його представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.
Заочне рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 13 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 15 вересня 2016 року залишити без змін.
Поновити виконання заочного рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 13 червня 2016 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С.О. Карпенко В.О. Кузнєцов В.А. Стрільчук
