Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 697/354/20
провадження № 61-5674св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу Стеблина Сергій Вячеславович,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бовшика Миколи Юрійовича на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18 січня 2021 року у складі судді Льон О. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Сіренко Ю. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу Стеблина Сергій Вячеславович, про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у лютому 2020 року звернулася до суду із вищевказаним позовом, в якому просила визначити їй додатковий строк тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Зазначений позов, ОСОБА_1 мотивувала тим, що у травні 2018 року вона дізналася про те, що рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 липня 2014 року у справі № 697/1705/14-ц її батька оголошено померлим.
Із спадкодавцем вона спільно не проживала та не спілкувалася, що перешкодило вчасно довідатися про відкриття спадщини.
У видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусом їй було відмовлено, оскільки у неї відсутнє свідоцтво про смерть спадкодавця.
У подальшому вона дізналася про те, що її батько за життя змінив прізвище, ім`я та по батькові, а саме згідно із запису акта про зміну прізвища, імені, по батькові № 20 від 22 жовтня 2003 року ОСОБА_3 став ОСОБА_3 .
Зазначені обставини обумовили здійснення нею дій по встановленню її родинного зв`язку зі спадкодавцем, а саме звернення до Канівського МРВ ДРАЦС ГТУЮ у Черкаській області із заявою про внесення змін до актового запису з метою встановлення родинного зв`язку та отримання паспорта громадянина України з оновленою інформацією. Після цього вона отримала свідоцтво про смерть ОСОБА_3 та повторно звернулася до приватного нотаріуса Стеблини С. В. для отримання свідоцтва про спадщину за законом після смерті батька, однак отримала відмову у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини.
Враховуючи викладене, вона позбавлена права отримати свідоцтво про право на спадщину за законом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Канівський міськрайонний суд Черкаської області рішенням від 18 січня 2021 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що будучи обізнаною про смерть спадкодавця, позивач не звернулася вчасно до нотаріальної контори, не надала належних доказів наявності поважних причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для вчинення дій щодо прийняття спадщини з дня відкриття спадщини протягом шести місяців.
Черкаський апеляційний суд постановою від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу залишив без задоволення, а рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18 січня 2021 року залишив без змін. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що висновки суду першої інстанції є правильними, а доводи апеляційної скарги не спростовують зазначених висновків та не свідчать про існування обставин, які б перешкоджали позивачу у визначений строк подати заяву про прийняття спадщини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Представника ОСОБА_1 - адвокат Бовшик М. Ю. у квітні 2021 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18 січня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що причиною пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини стало те, що позивач не підтримувала спільних стосунків з батьком та родичами, не проживала і не знала про місце проживання померлого та той факт, що її батько змінив прізвище, ім`я, по батькові, що ускладнило отримання свідоцтва про смерть, яке потрібно було пред`явити нотаріусу для оформлення спадщини.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 липня 2014 року у справі № 697/1705/14-ц, яке набрало законної сили 31 липня 2014 року, ОСОБА_3 оголошено померлим. Тобто, саме з 31 липня 2014 року почався відлік шестимісячного строку для прийняття спадщини.
Судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що позивач не брала участі у справі № 697/1705/14-ц, тому не знала і не могла знати про оголошення батька померлим, а ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , які брали участі у розгляді зазначеної справи з невідомих причин не повідомили її про оголошення батька померлим.
Посилання суду на те, що ОСОБА_1 брала участь у справах №№ 697/954/18, 697/2052/17 є недоречними, оскільки на час розгляду вказаних справ шестимісячний строк для прийняття спадщини вже був пропущений.
Позивач не змогла пред`явити нотаріусу свідоцтво про смерть батька та підтвердити свій статус спадкоємця, оскільки на той час в її документах було вказано по батькові « ОСОБА_6 », а у свідоцтві про народження зазначено батьком « ОСОБА_3 », а не ОСОБА_3 . У зв`язку з цим у неї також виникли труднощів отриманні свідоцтва про смерть батька.
Тобто, основною причиною пропуску позивачем строку для прийняття спадщини є відсутність документів, що свідчать про її родинний зв`язок із спадкодавцем та незнання про зміну прізвища, ім`я та по батькові.
Згідно з правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 перелік поважних причин пропуску строку не є вичерпним.
Апеляційним суд врахував під час розгляду справи постанову Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 459/295/16-ц, однак обставини справи, яка була предметом перегляду Верховним Судом 13 грудня 2018 року, та цієї справи є відмінними, оскільки у зазначеній справі спадкоємець помер, а не був оголошений померлим за рішенням суду.
Спадкова справа після смерті (оголошення померлим) ОСОБА_3 була заведена у 2017 році, позивач не сповіщалася нотаріусом про відкриття спадщини, оскільки під час шестимісячного строку для прийняття спадщини ще не існувало спадкової справи, проте суди попередніх інстанцій не взяли вказане до уваги.
Судами не застосовано до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 757/28103/16-ц, згідно з яким визначення додаткового строку для прийняття спадщини залежить від поважності причин пропуску основного (шість місяців) строку.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 у травні 2021 року подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилався на те, що ОСОБА_1 була позивачем у справі № 697/945/18 до нього про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання договору дарування недійсним, припинення права власності, визнання права власності на спадкове майно та стягнення боргу.
ОСОБА_1 , маючи інформацію щодо рішення суду про визнання померлим свого батька, зі слів позивача, з 10 квітня 2018 року не знайшла часу на подання заяви про прийняття спадщини в межах строку, визначеного ЦК України, а мала час на подання двох позовів та участь у цих справах.
Необізнаність про смерть спадкодавця або навіть проживання в іншій державі, не є поважними причинами пропуску відповідного строку (постанова Верховного Суду від 13 грудня 2018 року № 459/295/16-ц).
Також зазначив, що якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12 та від 04 листопада 2015 року № 6-1486цс15.
Будь-яких причин та обставин позивачем не надано, тому рішення судів попередніх інстанцій є законними та такими, що не підлягають скасуванню.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою від 21 квітня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Канівського міськрайонного суду Черкаської області.
Справа № 697/354/20 надійшла до Верховного Суду 07 травня 2021 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 липня 2014 року у справі №697/1705/14-ц ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оголошено померлим.
Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 05 березня 2019 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно ізсвідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 від 27 січня 1994 року та серії НОМЕР_3 від 12 лютого 2019 року ОСОБА_7 є дочкою ( ОСОБА_3 ), у подальшому ОСОБА_3 .
З повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00022104394 від 13 лютого 2019 року судами встановлено, що згідно з актовим записом про зміну прізвища № 20 від 22 січня 2003 року відділом РАЦС по місту Каневу внесено зміни: відомості про дитину - по батькові ОСОБА_6 змінено на ОСОБА_8 ; відомості про батька - прізвище ОСОБА_3 змінено на ОСОБА_3 , власне ім`я « ОСОБА_3 » змінено на « ОСОБА_3 », по батькові « ОСОБА_3 » змінено на « ОСОБА_3 ».
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на 1/4 частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , яку позивач ОСОБА_1 - спадкоємець за законом першої черги, у встановлений законом строк не прийняла.
З матеріалів спадкової справи № 38/2017 встановлено, що спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняв його брат ОСОБА_2 .
Крім того судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 була позивачем у цивільній справі № 697/945/18 за позовом до ОСОБА_2 про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсним, визнання договору дарування недійсним, припинення права власності, визнання права власності на спадкове майно та стягнення боргу. Під час розгляду зазначеної справи судами встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду 31 травня 2018 року, а до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини - 11 березня 2019 року, хоча весь цей час приймала участь в судових засіданнях у справі № 697/945/18.
Крім того ОСОБА_1 12 листопада 2018 року було подано апеляційну скаргу на рішення Канівського міськрайонного суду від 09 жовтня 2017 року, яка була задоволена постановою Апеляційного суду Черкаської області та скасована постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Статтею 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.
Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298 св 18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).
Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Враховуючи викладене суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що будучи обізнаною про смерть спадкодавця позивач не звернулася вчасно до нотаріальної контори, а наведені нею причини не є об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, які відповідно до положень частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини посилання на ті обставини, що позивач не підтримувала спільних стосунків з батьком та родичами, не проживала і не знала про місце проживання померлого та той факт, що батько змінив прізвище, ім`я, по батькові, що у свою чергу значно ускладнило отримання свідоцтва про смерть.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним суд врахував під час розгляду справи постанову Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 459/295/16-ц, однак обставини справи, яка була предметом перегляду Верховним Судом 13 грудня 2018 року, та цієї справи є відмінними, оскільки у зазначеній справі спадкоємець помер, а не був оголошений померлим за рішенням суду, не заслуговують на увагу, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові Верховного Суду.
Посилання у касаційній скарзі на те, що судами не застосовано до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 757/28103/16-ц, згідно з яким визначення додаткового строку для прийняття спадщини залежить від поважності причин пропуску основного (шість місяців) строку, не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у цій справі є відмінними від обставин у справі, яка переглядається. При цьому, питання щодо визначення додаткового строку для прийняття спадщини вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. Судами попередніх інстанцій встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовано вищезазначені норми ЦК України.
Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бовшика Миколи Юрійовича залишити без задоволення.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18 січня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький
