ОКРЕМА ДУМКА
Судді Великої Палати Верховного Суду Ткачука О.С.
на постанову від 05 червня 2019 року
у справі №676/5081/16-ц
провадження № 14-547цс18
У цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, визнання протиправною оцінки майна та її скасування, зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 07 лютого 2017 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, який не погоджуєься з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
05 червня 2019 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 07 лютого 2017 року залишено без змін.
Із висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюсь та висловлюю окрему думку з огляду на таке.
24 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі - державний виконавець), в якій просила визнати його дії неправомірними, визнати оцінку майна (звіт № 1/0208 про оцінку майна - нежитлових приміщень підземного торгового центру загальною площею 722,9 кв. м по вул. Соборній, 27 у м. Кам`янець-Подільському Хмельницької області) протиправною та скасувати її, зобов`язати призначити повторну експертизу для визначення ринкової вартості майна.
Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 зазначала, що рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 08 лютого 2011 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 січня 2008 року у розмірі 521 368,67 доларів США, що еквівалентно 4 114 068 грн 04 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежиле приміщення торгового центру загальною площею 722,9 кв. м, розташоване по вул. Соборній, 27 у м. Кам`янці -Подільському Хмельницької області та належить Колективному підприємству «Співдружність-95» (далі - КП «Співдружність-95»), шляхом проведення прилюдних торгів для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»).
11 лютого 2014 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області відкрив виконавче провадження за виконавчим листом, виданим 27 вересня 2011 року Кам`янець-Подільським міськрайонним судом Хмельницької області. Постановою державного виконавця від 24 червня 2016 року призначено оцінку майна із залученням експерта.
На виконання зазначеної постанови експертом-оцінювачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільська незалежна оцінка» - проведено оцінку вищевказаного майна та складено відповідний звіт, згідно з яким вартість нежилого приміщення становить 5 517 000 грн.
ОСОБА_1 вказувала на те, що оцінка майна проведена необ`єктивно та з порушенням вимог Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, тому просила її скаргу задовольнити.
Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2016 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано дії державного виконавця неправомірними, визнано оцінку майна протиправною та скасовано її. Зобов`язано державного виконавця призначити повторну експертизу для визначення ринкової вартості майна.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що оцінка приміщення проведена з порушенням норм чинного законодавства та необ`єктивно - із заниженою вартістю вказаного об`єкта, а дії державного виконавця щодо використання цієї оцінки для цілей виконавчого провадження є неправомірними.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 07 лютого 2017 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця щодо визнання оцінки майна протиправною та її скасування закрито.
Апеляційний суд виходив з того, що відповідно до ст. 383 ЦПК України, ч. 1 ст. 12, ч. 4 ст. 82 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» право на оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, мають лише сторони виконавчого провадження. Оскільки ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження, а лише одним із засновників та директором КП «Співдружність-95», яке і є боржником у відповідному виконавчому провадженні, тому її скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У березні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити ухвалу суду першої інстанції в силі.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області, яке виконується державним виконавцем, ухвалено за результатом розгляду справи за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , КП «Співдружність-95» про стягнення заборгованості за кредитним договором. Таким чином, вона є стороною у відповідній цивільній справі та, на її переконання, має право на оскарження дій державного виконавця в порядку цивільного судочинства до суду, який видав виконавчий документ.
Крім того, ОСОБА_1 послалася на порушення вимог чинного законодавства під час проведення оцінки майна та на заниженість вартості майна, а також на те, що суд першої інстанції обґрунтовано скасував цю оцінку.
Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 07 лютого 2017 року залишила без змін. Зазначила, що спір відносно оскарження дій державного виконавця не стороною у виконавчому провадженні належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З наведеними мотивами Великої Палати Верховного Суду погодитися не можна, оскільки такі висновки, на моє переконання, не відповідають нормам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно зі ст. 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) (тут і далі у редакції на час подання скарги на дії державного виконавця) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Судами встановлено, що рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 08 лютого 2011 року у справі за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , КП «Співдружність-95» про стягнення заборгованості за кредитним договором в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 січня 2008 року у розмірі 521 368,67 доларів США, що еквівалентно 4 114 068 грн. 04 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежиле приміщення торгового центру загальною площею 722,9 кв. м, розташоване по вул. Соборній, 27 у м. Кам`янець - Подільському та належить КП «Співдружність-95», шляхом проведення прилюдних торгів.
11 лютого 2014 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області відкрив виконавче провадження № 42016568 за виконавчим листом Кам`янець-Подільського міськрайонного суду, виданим 27 вересня 2011 року. Стягувачем у цьому виконавчому провадженні є ПАТ «Універсал Банк», а боржником - КП «Співдружність-95».
Постановою державного виконавця від 24 червня 2016 року призначено оцінку майна, проведення якої доручено ТОВ «Подільська незалежна оцінка» в особі оцінювача ОСОБА_4 .
На виконання зазначеної постанови ТОВ «Подільська незалежна оцінка» 02 серпня 2016 року проведено оцінку вищевказаного майна та складено відповідний висновок, згідно з яким вартість нежилого приміщення визначено на рівні 5 517 000 грн.
Згідно зі ст. 383 ЦПК України (у редакції на час подання скарги на дії державного виконавця) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок виконання судових рішень, встановлено порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця.
Зокрема, положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 74 цього Закону встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Таким чином, Закон № 1404-VIII розширює коло осіб, які можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, надаючи таке право, зокрема, особам, які не є сторонами виконавчого провадження.
Ураховуючи те, що ОСОБА_1 оскаржує дії державного виконавця, вчинені у межах виконавчого провадження, відкритого за виконавчим листом, виданим місцевим судом за правилами ЦПК України, тому відповідно до наведених вище норм матеріального та процесуального права її скарга повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Наведеного апеляційний суд не врахував та помилково закрив провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця, обґрунтувавши свою позицію положенням ст. 82 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», що обмежує коло суб`єктів оскарження дій державного виконавця, у редакції, яка на день звернення скаржника до суду вже не діяла. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не застосував чинний на час спірних правовідносин Закон № 1404-VIII, який надавав ОСОБА_1 право на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця, вчинені у виконавчому провадженні, в якому вона не є учасником.
Отже, апеляційний суд припустився порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Велика Палата Верховного Суду помилку апеляційної інстанції не виправила. Натомість сама припустилася необґрунтованого висновку щодо пріоритетності ст. 181 КАС України над спеціальним законом - Законом України «Про виконавче провадження», зокрема ч.ч. 1 і 2 ст. 74 цього Закону.
Суддя О. С. Ткачук
