ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 640/15842/20
адміністративне провадження № К/9901/1830/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКЕЯ-ЛТД» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, керівника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної податкової служби у м. Києві Корнієвської Ольги Михайлівни про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року (прийняте в складі: головуючого судді Клочкової Н.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року (постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Єгорової Н.М., суддів Сорочка Є.О., Федотова І.В.)
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" (далі - ТОВ "Нікея-ЛТД", позивач, скаржник, товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач, контролюючий/податковий орган), керівника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної податкової служби у м. Києві Корнієвської Ольги Михайлівни (далі - відповідач -2), в якому просило:
1.1. - визнати незаконним та скасувати підписаний Корнієвською О.М. на бланку Головного управління ДПС у місті Києві лист (рішення) від 11 грудня 2019 року вих. № 62691/10/26-15-55-05;
1.2. - визнати незаконною бездіяльність Головного управління ДПС у місті Києві, яка полягає у незбиранні, невнесенні, необробці та незберіганні інформації з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць листопад 2019 року з додатками та доповненням до неї товариства з обмеженою відповідальністю «НІКЕЯ-ЛТД» з 17 грудня 2019 року;
1.3. - зобов`язати Головне управління ДПС у місті Києві внести до баз даних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, інформацію з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць листопад 2019 року з додатками та доповненнями до неї товариства з обмеженою відповідальністю «НІКЕЯ-ЛТД»;
1.4. - визнати незаконними дії державного податкового інспектора Корнієвської О.М., які полягають у підписанні нею листа на бланку Головного управління ДПС у місті Києві від 11 грудня 2019 року вих. № 62691/10/26-15-55-05.
2. Позов обґрунтовано тим, що прийняте відповідачем рішення про відмову в прийнятті податкової декларації позивача з податку на додану вартість та додатків до неї за звітний період листопад 2019 року є протиправним, а відтак підлягає скасуванню, оскільки остання містить всі обов`язкові реквізити передбачені пунктами 48.3, 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 826/15293/16 установлено, що рішення відповідача № 485/26-55-12-05 від 25 травня 2016 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Нікея-ЛТД" є протиправним та скасовано, а тому підстави для відмови у прийнятті податкової звітності з ПДВ за березень 2018 року з цих підстав відсутні. Разом з тим наголосив, що позивачем не дотримано порядку подання податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2018 року, оскільки останнім порушено порядок її направлення, а саме: особисто у паперовій формі, замість електронної форми, що є підставою для визнання її неприйнятою.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
5. Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, 16 січня 2021 року від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року.
6. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
7. Касаційна скарга обґрунтована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права полягає у тому, що суд апеляційної інстанції, оминувши своєю увагою обставину декларування позивачем від`ємного значення сум ПДВ, застосував до спору норму Податкового кодексу України, яка регулює відносини між контролюючими органами та особами, податкова звітність з ПДВ яких покладає останніх обов`язок зі сплати цього податку.
8. Окрім того, позивач уважає, що прийняття ДПІ щодо поданої позивачем податкової звітності з ПДВ з задекларованим від`ємним значенням сум ПДВ рішення про відмову у прийнятті такої податкової звітності є класичною дискримінацією позивача як юридичної особи-кредитора України за ознакою її статусу і майнового стану, а також позбавлення позивача майнового права на вільне розпорядження надміру сплаченими сумами відповідного податку, а це, на думку позивача, є підставою для скасування постановлених у цій справі судових рішень як несправедливих.
9. 28 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 261/0/15-18 провадження № 11-557сап18 прийняла постанову, у якій, посилаючись на висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, зазначила, що судовим рішенням високої якості є рішення, прийняте на підставі наданих судді матеріалів, однак у справі № 826/15842/20 відсутні копії постанов Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 810/2468/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 810/1711/18, від 21 травня 2019 року у справі № 826/28016/15, від 17 липня 2019 року у справі № 826/17716/17, хоча посилання на ці постанови наводяться у тексті оскаржуваних рішень.
10. Позивач указує, що спірне рішення відповідача жодним чином не стосувалося форми поданої податкової декларації та/або її реквізитів, однак постанова суду апеляційної інстанції за результатом розгляду справи, предметом оскарження якої було, обґрунтоване саме недодержанням форми поданої позивачем до ДПІ податкової декларації з ПДВ та анульованим ідентифікаційним податковим номером. Частиною другою статті 77 КАС України суб`єкту владних повноважень заборонено посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, але у справі № 826/1542/20 суд апеляційної інстанції проігнорував це положення процесуального закону, використав доводи, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, у мотивувальній частині постанови, зробивши таку постанову прийнятою в результаті порушення норм процесуального права.
11. Суди у рішеннях вдалися до аналізу і оцінки положень пункту 49.4 статті 49 ПК України, яка не регулює правовідносини з прийняття чи відмови у прийнятті податкових декларацій з податку на додану вартість, тобто суди помилково застосував до спору норму матеріального права, яка не регулює спір. Таким же чином суди першої та апеляційної інстанцій вдалися до аналізу пункту 184.5 статті 184, пункту 184.6 статті 184, пункту 184.10 статті 184 ПК України, які не є релевантними до спору. Окрім того, скаржник наголошує на тому, що обставина анулювання свідоцтва не досліджувалась колегією апеляційного суду, не обговорювалась під час судового засідання, матеріали справи № 826/15842/20 судом апеляційної інстанції у судовому засіданні не досліджувалися, а тому цей суд не мав права вважати таку обставину встановленою.
12. Колегія суддів апеляційного суду при вирішенні справі № 826/2318/18 не врахувала висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 липня 2018 року у справі № 810/1570/16 провадження № К/9901/50496/18, від 02 квітня 2019 року у справі № 826/5496/18 провадження № К/9901/6488/19, а також постанови від 18 грудня 2019 року у справі № 320/6849/18 провадження № К/9901/26066/19. Не врахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування правових норм при вирішенні справи є порушенням процесуального обов`язку, покладеного на апеляційний суд частиною п`ятою статті 242 КАС України і тягне скасування судового рішення суду апеляційної інстанції.
13. Отже, скаржник зазначає про розгляд судами цієї справи без врахування всіх доводів позовної заяви, без дослідження і за відсутності доказів, а тому рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам КАС України.
14. Підставою касаційного оскарження позивач зазначає пункти 1, 3, частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС):
якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, а саме, пункти 48.3, 48.4, статті 48 ПК України, пункт 49.11 статті 49 ПК України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а замість цього суд апеляційної інстанції вдався до підміни предмету судового розгляду та застосував до спору положення статті 184 ПК України, якими не регулюються відносини щодо надіслання контролюючими органами повідомлень платникам податків про відмову у прийнятті податкових декларацій;
якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
15. 15 квітня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
16. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» як юридична особа зареєстроване 06 червня 2005 року (номер запису: 1 070 102 0000 009384), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 33546858). З 13.06.2005 року зареєстрований платником податку на додану вартість (свідоцтво № 100342672).
17. Товариство з обмеженою відповідальністю «НІКЕЯ-ЛТД» здійснює господарську діяльність з ввезення в Україну та реалізації на її території електричного обладнання (зокрема, освітлювальних приладів, ламп тощо під торговельними марками «ELECTRUM» та «ELM»), бере участь у спеціалізованих виставках та ярмарках, впроваджує новітні технології.
18. 11 грудня 2019 року товариством з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» через уповноваженого представника подано до Головного управління ДПС у місті Києві у паперовій формі податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний період листопад 2019 року з додатками 2, 3, 4, 5 та викладеними доповненнями до податкової декларації з податку на додану вартість вих. № 169 відповідно до абзацу 2 пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України.
19. Листом Головне управління ДПС у місті Києві листом № 62691/10/26-15-55-05 від 11 грудня 2019 року «Повідомлення про відмову у прийняті звітності», повідомила платника що податкова декларація ТОВ «Нікея-ЛТД» уважається неподаною у зв`язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: відповідно до пункту 184.6 статті 184 Податкового кодексу України, у разі анулювання реєстрації особи, як платника, останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
20. Також, контролюючий орган звернув увагу платника, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Нікея-ЛТД» за ІПН 335468526557 анульоване - 25 травня 2016 року.
21. Позивач уважаючи вищезазначену відмову протиправною та такою, яка прийнята не в порядку, не на підставі та не у межах повноважень контролюючого органу, звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
V. Позиція Верховного Суду
22. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
23. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, в тому числі щодо подання податкових декларацій врегульовані положеннями ПК України.
24. Пунктом 49.1 статті 49 ПК України (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
25. Відповідно до пункту 49.3 статті 49 ПК України, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
26. За приписами пункту 49.4 статті 49 вказаного Кодексу платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.
27. Згідно з пунктом 49.8 статті 49 ПК України, прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
28. Водночас, відповідно до пункту 48.3 статті 48 цього Кодексу, податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
29. Згідно пункту 48.4 статті 48 ПК України, у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов`язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента.
30. Пунктом 49.9 статті 49 ПК України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
31. Відповідно до пункту 49.10 статті 49 ПК України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.
32. Таким чином, законодавством визначені виключні підстави для відмови у прийнятті до реєстрації податкової декларації.
33. Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається зі змісту повідомлення контролюючого органу про відмову у прийнятті звітності, податкова декларація з податку на додану вартість за листопад 2019 року, яка була подана позивачем 11 грудня 2019 року, вважається неподаною, у зв`язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: відповідно до пункту 184.6 статті 184 Податкового кодексу України, у разі анулювання реєстрації особи як платника податку, останнім звітним періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації. Зокрема, у листі податковим органом зазначено, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Нікея-ЛТД» за ІПН 335468526557 анульовано 25 травня 2016 року.
34. Відповідно до пункту 184.6 цієї статті у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
35. Пунктом 49.8 статті 49 ПК України визначено, що прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
36. Оскільки пунктом 48.4 статті 48 ПК України передбачено наявність такого обов`язкового реквізиту податкової декларації як індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період, контролюючий орган при прийнятті податкової звітності повинен перевірити наявність та достовірність у поданій декларації цього реквізиту.
37. На підставі викладеного, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що подана позивачем податкової декларації з ПДВ за листопада 2019 року не відповідала вимогам пункту 48.3 статті 48 ПК України в частині зазначення в ній недостовірних даних щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків, що в силу вимог податкового законодавства є безумовною підставою для відмови у прийнятті податкової звітності.
38. При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що спірне рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість було оскаржено ТОВ "Нікея-ЛТД" у судовому порядку.
39. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 826/15293/16 за позовом ТОВ "Нікея-ЛТД" до ДФС України, ДФС у м. Києві, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, Уповноваженої Верховної Ради України Денисової Л.Л., задоволено частково позовні вимоги, зокрема визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві від 25 травня 2016 року № 485/26-55-12-05 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Нікея-ЛТД".
40. На підставі того, що судовим рішенням у справі № 826/15293/16, яке набрало законної сили, встановлено, що рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві № 485/26-55-12-05 від 25 травня 2016 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Нікея-ЛТД" є протиправним та скасовано, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що підстави для відмови у прийнятті податкової звітності з ПДВ за листопад 2019 року з цих підстав у податкового органу були відсутні.
41. Водночас, податкова декларація з податку на додану вартість за листопад 2019 року з додатками та доповненнями до неї була подана ТОВ "Нікея-ЛТД" у паперовій формі.
42. Проте, податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису (дана правова норма набрала чинності 1 січня 2015 року згідно Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та кореспондується із Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21 (чинний із 1 лютого 2016 року)).
43. Отже, ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 1 січня 2015 року, стало покладення на платника податків обов`язку щодо її подання засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджувало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі.
44. Тобто, наведений імперативний припис передбачає обов`язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.
45. Єдине виключення з цього правила закріплене в абзаці 3 пункту 49.4 статті 49 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким передбачено, що у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.
46. Інших виключень з правила, встановленого пунктом 49.4 статті 49 ПК України, законодавець не передбачив.
47. Аналогічна правова пропозиція викладена у постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року (справа № 810/2468/17) від 11 грудня 2018 року (справа № 810/1711/17), від 21 травня 2019 року (справа № 826/28016/15). Колегія суддів не знаходить підстав для відступу від зазначених у наведених судових рішеннях правових висновків.
48. Судами попередніх інстанцій не встановлено розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів.
49. Отже, наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкову звітність у паперовому вигляді.
50. На підставі викладеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з вище зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, а також з тим, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач був зобов`язаний подавати звітність з податку на додану вартість, шляхом подання відповідної декларації в електронній формі, що у свою чергу виключає будь-яку можливість зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати звітність у формі, не встановленій положеннями ПК України.
51. Таким чином, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
52. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
53. Аналізуючи посилання скаржника на практику Верховного Суду, зокрема, у справах № 810/1570/16, № 320/6849/18 та 826/5496/18, то колегія суддів касаційної інстанції вважає їх безпідставними, адже обставини у цих справах є відмінними. Більш того, посилання позивача на постанови Верховного Суду по справам № 810/1570/16, № 826/5496/18 є не доцільними, з огляду на те, що зазначеними постановами справи направлені на новий розгляд, а тому остаточні висновки щодо відповідних норм права Верховний Суд не формулював.
54. Також, скаржник зазначав, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах (пункт 3 частина четверта стаття 328 КАС України). Разом з тим, скаржником в касаційній скарзі зазначено лише посилання на такий підпункт та не вказані норми права, щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду. Більш того, скаржник конкретно не наводить висновку щодо правильного застосування якої норми права, яка б врегульовувала конкретно цей спір, ще не сформульовано Верховним Судом.
55. Щодо заявленого клопотання про передачу даної справи на розгляд палати цього Суду, слід зазначити наступне.
56. Відповідно до першої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.
57. Частинами першою та другою статті 347 КАС України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи; питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу.
58. Проаналізувавши доводи касаційної скарги та перевіривши встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання, оскільки у спірних правовідносинах врегульовано нормами права, які є чіткими та в повній мірі дозволяють вирішити спір.
59. Окрім того, згідно з положеннями частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
60. Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
61. У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
62. З огляду на викладене, справу правомірно розглянуто судом першої інстанції за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
63. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина третя статті 242 КАС України).
64. При цьому необхідно зазначити, що посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки всім аргументам (доводам) позивача є недоречними, оскільки для надання оцінки аргументам (доводам) необхідно щоб такі безпосередньо стосувались обставин справи, були доречними та важливими, тобто такими, які мають значення для вирішення справи по суті, а не будь - які, а як вбачається з судових рішень попередніх інстанцій всі доводи позивача, які безпосередньо стосувались оскаржуваного рішення контролюючого органу, судами взято до уваги, надано їм оцінку та враховано при прийнятті судових рішень.
65. Крім того, у контексті оцінки доводів позивача, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії" (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи зазначені позивачем у касаційній скарзі, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
66. Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний і обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже, і наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанції.
67. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
68. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
69. Керуючись статтями 341, 343, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" залишити без задоволення.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у цій справі без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Шишов
Судді І.В. Дашутін
М.М. Яковенко
