Єдиний державний реєстр судових рішень
1/1103
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 вересня 2020 року м. Київ № 640/15842/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю «НІКЕЯ-ЛТД»
до Головного управління ДПС у місті Києві
керівника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного
управління ДПС у м. Києві Корнієвської Ольги Михайлівни
про визнання протиправним та скасування рішення,
В С Т А Н О В И В:
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «НІКЕЯ-ЛТД» (надалі - позивач), адреса: 01021, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 16 до Головного управління ДПС у місті Києві (надалі - відповідач 1), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, керівника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДПС у м. Києві Корнієвської Ольги Михайлівни (надалі - відповідач 2) адреса: 01011, місто Київ, вулиця Лєскова, будинок 4, в якій позивач просить суд:
- визнати незаконним та скасувати підписаний Корнієвською Ольгою Михайлівною на бланку Головного управління ДПС у місті Києві лист (рішення) від 11 грудня 2019 року вих. № 62691/10/26-15-55-05;
- визнати незаконною бездіяльність Головного управління ДПС у місті Києві, яка полягає у незбиранні, невнесенні, необробці та незберіганні інформації з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць листопад 2019 року з додатками та доповненням до неї товариства з обмеженою відповідальністю «НІКЕЯ-ЛТД» з 17 грудня 2019 року;
- зобов`язати Головне управління ДПС у місті Києві внести до баз даних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, інформацію з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць листопад 2019 року з додатками та доповненнями до неї товариства з обмеженою відповідальністю «НІКЕЯ-ЛТД»;
- визнати незаконними дії державного податкового інспектора Корнієвської Ольги Михайлівни, які полягають у підписанні нею листа на бланку Головного управління ДПС у місті Києві від 11 грудня 2019 року вих. № 62691/10/26-15-55-05.
Підставами позову вказано порушення суб`єктом владних повноважень прав позивача внаслідок прийняття оскаржуваного рішення та вчинення протиправним дій.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «НІКЕЯ-ЛТД» до Головного управління ДПС у місті Києві, керівника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДПС у м. Києві Корнієвської Ольги Михайлівни про визнання протиправним та скасування рішення та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що прийняте відповідачем рішення про відмову в прийнятті податкової декларації позивача з податку на додану вартість та додатків до неї за звітний період листопад 2019 року є протиправним, а відтак підлягає скасуванню, оскільки остання містить всі обов`язкові реквізити передбачені пунктами 48.3, 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.
Не погоджуючись з аргументами позивача викладеними у позовній заяві, відповідач подав відзив, в якому зазначає, що під час прийняття оскаржуваного рішення податковий орган діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак відсутні підстави для скасування такого рішення та задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» як юридична особа зареєстроване 06 червня 2005 року (номер запису: 1 070 102 0000 009384), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 33546858). З 13.06.2005 року зареєстрований платником податку на додану вартість (свідоцтво № 100342672).
Товариство з обмеженою відповідальністю «НІКЕЯ-ЛТД» здійснює господарську діяльність з ввезення в Україну та реалізації на її території електричного обладнання (зокрема, освітлювальних приладів, ламп тощо під торговельними марками «ELECTRUM» та «ELM»), бере участь у спеціалізованих виставках та ярмарках, впроваджує новітні технології.
11 грудня 2019 року товариством з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» через уповноваженого представника подано до Головного управління ДПС у місті Києві у паперовій формі податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний період листопад 2019 року з додатками 2, 3, 4, 5 та викладеними доповненнями до податкової декларації з податку на додану вартість вих. № 169 відповідно до абзацу 2 пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України.
Листом Головне управління ДПС у місті Києві листом № 62691/10/26-15-55-05 від 11 грудня 2019 року «Повідомлення про відмову у прийняті звітності», повідомила платника що податкова декларація ТОВ «Нікея-ЛТД» вважається неподаною у зв`язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: відповідно до пункту 184.6 статті 184 Податкового кодексу України, у разі анулювання реєстрації особи, як платника, останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
Також, контролюючий орган звернув увагу платника, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Нікея-ЛТД» за ІПН 335468526557 анульоване - 25 травня 2016 року.
Позивач вважаючи вищезазначену відмову протиправною та такою, яка прийнята не в порядку, не на підставі та не у межах повноважень контролюючого органу, звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 листопада 2014 року № 1130, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2014 року за № 1456/26233, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Положення № 1130).
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до статті 36 Податкового кодексу України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим кодексом, законами з питань митної справи.
Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.
Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.
Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.
Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим кодексом або законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Додатки до податкової декларації є її невід`ємною частиною.
Відповідно до пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України, Якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, збільшує або зменшує його податкові зобов`язання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації.
У разі необхідності платник податків може подати разом з такою податковою декларацією доповнення до такої декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься невід`ємною частиною податкової декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання. Платник податків, який подає звітність в електронній формі, подає таке доповнення в електронній формі.
Згідно з пунктом 46.5 статті 46 Податкового кодексу України, форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до пункту 48.1, 48.2 статті 48 Податкового кодексу України, податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.
Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
Порядок подання податкової декларації до органів державної податкової служби регулюється статтею 49 Податкового кодексу України.
Пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. За приписами пункту 49.4 статті 49 вказаного Кодексу Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги». Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги». У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті.
Згідно із пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України, прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Водночас, відповідно до пункту 48.3 статті 48 цього Кодексу, податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Згідно пункту 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов`язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента; код нерезидента, що присвоєно державою, резидентом якої він є.
Пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
Відповідно до пункту 49.10 статті 49 Податкового кодексу України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.
Таким чином, з аналізу вищевикладеного вбачається, що законодавством визначені виключні підстави для відмови у прийнятті до реєстрації податкової декларації.
Як вбачається зі змісту повідомлення контролюючого органу про відмову у прийнятті звітності, податкова декларація з податку на додану вартість за листопад 2019 року, яка була подана позивачем 11 грудня 2019 року, вважається неподаною, у зв`язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: відповідно до пункту 184.6 статті 184 Податкового кодексу України, у разі анулювання реєстрації особи як платника податку, останнім звітним періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації. Зокрема, у листі податковим органом зазначено, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Нікея-ЛТД» за ІПН 335468526557 анульовано 25 травня 2016 року.
Згідно із пунктом 184.5 статті 184 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних.
Відповідно до пункту 184.6 цієї статті у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
Пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Оскільки пунктом 48.4 статті 48 Податкового кодексу України передбачено наявність такого обов`язкового реквізиту податкової декларації як індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період, контролюючий орган при прийнятті податкової звітності повинен перевірити наявність та достовірність у поданій декларації цього реквізиту.
Судом в свою чергу було встановлено, що спірне рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість було оскаржено ТОВ «Нікея-ЛТД» у судовому порядку.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 826/15293/16 позовні вимоги ТОВ «Нікея-ЛТД» до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Денисової Л.Л., треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Міністерство фінансів України, Комітет Верховної Ради України з питань податкової та митної політики, Кабінет Міністрів України, Громадська спілка «Підтримка діяльності Ради бізнес-омбудсмена», Рада бізнес-омбудсмена, Уповноважений з питань підприємництва при Державній фіскальній службі України задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 25 травня 2016 року № 485/26-55-12-05 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Нікея-ЛТД»; зобов`язано ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві відновити в реєстрі платників податку на додану вартість запис про реєстрацію ТОВ «Нікея-ЛТД» (код за ЄДРПОУ 33546858, індивідуальний податковий номер платника ПДВ 335468526557, свідоцтво №100342672 про реєстрацію платника ПДВ).
На підставі того, що судовим рішенням у справі № 826/15293/16, яке набрало законної сили, встановлено, що рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві № 485/26-55-12-05 від 25 травня 2016 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Нікея-ЛТД» є протиправним та скасовано, суди приходить до висновку про те, що підстави для відмови у прийнятті податкової звітності з ПДВ за вересень 2018 року з цих підстав у податкового органу були відсутні.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 17 липня 2020 року у справі № 826/17716/18, адміністративне провадження № К/9901/1870/20.
Водночас, податкова декларація з податку на додану вартість за листопад 2019 року з додатками та доповненнями до неї була подана позивачем у паперовій формі.
Однак, з викладених вище норм чинного законодавства вбачається, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису (дана правова норма набрала чинності 1 січня 2015 року згідно Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та кореспондується із Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21 (чинний із 1 лютого 2016 року)).
Отже, ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 1 січня 2015 року, стало покладення на платника податків обов`язку щодо її подання засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджувало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі.
Тобто, наведений імперативний припис передбачає обов`язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.
Єдине виключення з цього правила закріплене в абзаці 3 пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким передбачено, що у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті. Інших виключень з правила, встановленого пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, законодавець не передбачив.
Аналогічна правова пропозиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 810/2468/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 810/1711/17, від 21 травня 2019 року у справі № 826/28016/15, від 17 липня 2020 року у справі № 826/17716/18.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на правову позицію Верховного Суду у постанові від 07 травня 2020 року у справі № 826/536/17, в якій верховний суд, в прийшов до висновку, «що подання декларації з ПДВ в паперовій формі є протиправним та не відповідає положенням Податкового кодексу України, що породжує правомірну відмову податкового органу у прийняті такої звітності, та 77, що норма пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України є загальною, в свою чергу норма пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України є спеціальною і суд наголошує що у вказаних випадках підлягає застосуванню спеціальна норма, тобто норма пункту 49.4 Податкового кодексу України».
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, судом в свою чергу було встановлено, що 22 грудня 2015р. між ТОВ «Нікея - ЛТД» та ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві укладено Договір про визнання електронних документів № 9258630649, який на момент подання позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2019 року був чинним.
Доказів розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку зазначеного договору не надано.
Отже, наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкову звітність у паперовому вигляді.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 липня 2020 року у справі № 826/17716/18.
Таким чином, керуючись вищевикладеним в сукупності, суд приходить до висновку про те, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач був зобов`язаний подавати звітність з податку на додану вартість, шляхом подання відповідної декларації в електронній формі, що у свою чергу виключає будь-яку можливість зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати звітність у формі, не встановленій положеннями Податкового кодексу України.
Щодо позовної вимоги про визнання незаконними дії начальника ДПІ у Печерському районі Головного управління ДПС у місті Києві Корнієвської Ольги Михайлівни, які полягають у підписанні нею рішення (листа) Головного управління ДПС у місті Києві від 11 грудня 2019 року вих. № 62691/10/26-15-55-05, суд зазначає наступне.
Як вже було зазначено вище, положеннями Податкового кодексу України встановлено, що під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 49.11.1 пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України вбачається, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв`язку, - протягом п`яти робочих днів з дня її отримання.
Після внесення змін до Податкового кодексу України згідно із Законом № 1797-VIII від 21 грудня 2016 року пункт 14.1 статті 14 доповнено підпунктом 14.1.137-1, де міститься визначення уповноваженої особи контролюючого органу, як посадова (службова) особа контролюючого органу, уповноважена керівником такого органу на виконання певних його функцій в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Судом встановлено, що наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 08 жовтня 2019 № 1681 (розміщений на веб-сайті за посиланням https://kyiv.tax.gov.ua/dfs-u-regioni/upovnovajeni-osobi-/73192.html) Корнієвська О.М. визначена уповноваженою особою ГУ ДПС у місті Києві, зокрема, щодо підписання від імені контролюючого органу письмових повідомлень про відмову у прийнятті податкової звітності відповідно до статей 48 та 49 Податкового кодексу України.
Пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що платникам податків гарантовано право на оскарження рішень, прийнятих контролюючим органом, в адміністративному або судовому порядку.
При цьому, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства, який визначає судові процедури оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, варто зазначити, що з урахуванням положень пункту 19 частини 1 статті 4 цього Кодексу рішення суб`єктів владних повноважень включають у себе індивідуальні акти та нормативно-правові акти.
Так, пункт 19 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства містить визначення індивідуального акту - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Лист від 11 грудня 2019 року, підписаний від імені уповноваженої особи контролюючого органу по суті є рішенням суб`єкта владних повноважень про відмову у прийнятті податкової декларації, якому надано судом оцінку при розгляді цієї справи.
В той же час, дії - це активна поведінка контролюючого органу, яка має вплив на права, свободи та інтереси платників податків.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки така особа мала компетенцію на підписання рішення від імені контролюючого органу, яке є предметом розгляду справи. Тобто, начальник ДПІ у Печерському районі не вчиняла окремих активних дій (окрім підписання саме рішення), що призвели до порушення прав позивача, тому позовні вимоги щодо визнання її дій незаконними дублюють позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДПС у м. Києві від 11 грудня 2019 року.
Таким чином, враховуючи вищевикладене в сукупності, судом встановлено відсутність належних і допустимих доказів, які б підтверджували безпідставність і необґрунтованість рішення податкового органу щодо відмови у прийнятті податкової декларації, внаслідок чого суд приходить до висновку про відсутність належних та допустимих підстав для задоволення позовним вимог.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «НІКЕЯ-ЛТД» відмовити повністю.
2. Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова
