ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 634/1126/23
провадження № 61-9837св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Сахновщинська селищна рада Красноградського району Харківської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пономарьов Євгеній Олексійович, на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 29 березня 2024 року у складі судді Зимовського О. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки і призначення опікуна, заінтересована особа - Сахновщинська селищна рада Красноградського району Харківської області.
Заяву обґрунтовано тим, що він є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю з дитинства ІІ групи, страждає на психічне захворювання та перебуває на обліку в психіатричному кабінеті Комунального некомерційного підприємства «Сахновщинська центральна лікарня» Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області
з діагнозом розумова відсталість помірного ступеня, має значні відхилення
у поведінці, які потребують особливої уваги і лікування.
Зазначав, що внаслідок хронічного стійкого психічного розладу син заявника не може працювати, не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, самостійно себе обслуговувати, доглядати за собою, вести нормальний спосіб життя, розпоряджатися майном та коштами, а тому для належного представлення його інтересів у взаєминах з державою та суспільством, стало питання про визнання його недієздатною особою та встановлення опіки над ним.
Посилався на те, що рішенням Виконавчого комітету Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області від 11 серпня 2023 року № 167 затверджено висновок про можливість призначення його опікуном повнолітньої особи.
Просив визнати недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ульянівка Кегичівського району Харківської області, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; призначити опікуном ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батька ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 29 березня 2024 року у складі судді Зимовського О. С., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 04 червня 2024 року, заяву ОСОБА_1 задоволено частково. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недієздатним та встановлено над ним опіку. В задоволенні решти вимог заяви відмовлено. До призначення опікуна недієздатному ОСОБА_2 покладено на орган опіки та піклування Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області обов`язки зі здійснення опіки над ОСОБА_2 . Встановлено строк дії рішення в частині визнання недієздатним ОСОБА_2 - два роки з дня набрання рішенням законної сили. Витрати щодо проведення експертизи від 22 січня 2024 року № 33 віднесено на рахунок держави у розмірі 6 483,60 грн.
За висновком суду першої інстанції, заява ОСОБА_1 у частині визнання ОСОБА_2 недієздатним підлягає задоволенню, оскільки судом встановлено факт психічного розладу у ОСОБА_2 , що позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Враховуючи вид психічного захворювання, яким страждає ОСОБА_2 , суд вважав необхідним встановити дворічний строк дії рішення про визнання його недієздатним, який необхідно обчислювати з дня набрання рішенням законної сили.
Водночас районний суд не знайшов підстав для задоволення заяви в частині призначення заявника опікуном над недієздатним ОСОБА_2 , оскільки
у судовому засіданні було з`ясовано, що заявник ОСОБА_1 наразі проходить військову службу в Збройних Силах України. Як повідомив його представник, на теперішній час заявник перебуває у відрядженні. Суд урахував, що ОСОБА_2
є особою з інвалідністю з дитинства ІІ групи, за своїм станом здоров`я не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Відповідно, він потребує постійного щоденного стороннього догляду, який, на переконання суду, на цей час не може забезпечити ОСОБА_1 , проходячи службу в ЗСУ в іншій місцевості.
Ураховуючи зазначене, до встановлення опіки і призначення опікуна ОСОБА_2 суд поклав на орган опіки та піклування Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області здійснення обов`язків з опіки над ОСОБА_2 .
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вказав, що, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що переглядав рішення суду першої інстанції лише в частині відмовлених вимог, зважаючи на зміст апеляційної скарги; в іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядалось.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник
ОСОБА_3 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 29 березня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати частково рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та скасувати повністю постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення в частині призначення заявника опікуном ОСОБА_2 , в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду викладених у постанові від 30 листопада 2023 року у справі № 569/4466/23 та постанові Великої Палати Верховного Суду
від 10 червня 2021 року у справі № 11-104сап21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник також зазначає, що апеляційний суд, оцінюючи докази та обставини справи, не наводить в оскаржуваній постанові вагомих і зрозумілих аргументів на користь прийнятого рішення; посилання в постанові на ненадання до суду доказів відмови матері від опікунства сина, а також недоведеності можливості ОСОБА_1 як військовослужбовця виконувати обов`язки опікуна, не вмотивовані з посиланням на законодавство необхідністю встановлення таких обставин для прийняття правильного судового рішення та необхідністю їх доведення як заявником, так і органом опіки та піклування; обмежень щодо призначення опікунами недієздатних осіб військовослужбовців чинним законодавством не передбачено як у мирний час, так і під час дії особливого режиму воєнного стану; також законодавством не передбачено обов`язку опікуна особисто здійснювати постійний щоденний догляд недієздатної особи; у суду не було підстав ставити під сумнів висновок органу опіку та піклування про можливість ОСОБА_1 бути опікуном свого недієздатного повнолітнього сина; апеляційний суд, всупереч статті 42 ЦПК України, у тексті постанови зазначив щодо спору між сторонами справи, проте між заявником та заінтересованою особою (органом опіки та піклування) спору не виникало; суди попередніх інстанцій не вживали жодних заходів для забезпечення участі ОСОБА_2
у судових засіданнях для з`ясування принаймні його відносин з батьком та чи бажає він, щоб саме батько піклувався про нього.
Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційна скарга передана на розгляд судді-доповідачу
Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 634/1126/23 із Сахновщинського районного суду Харківської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 634/1126/23.
Ухвалою від 29 листопада 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 29 листопада 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. (головуючий).
Позиція Верховного Суду
Ураховуючи доводи касаційної скарги та межі апеляційного перегляду справи, Верховний Суд здійснює перегляд справи лише в частині вимог заяви
ОСОБА_1 , які не були задоволені судами; в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не є предметом перегляду в суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_1 від 13 жовтня 2015 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено державну допомогу
з приводу інвалідності ІІІ групи.
Згідно з копією довідки до акта МСЕК серії 12ААВ № 338769 від 14 серпня
2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено ІІ групу інвалідності з дитинства. Інвалідність встановлено на строк до 01 липня 2025 року.
Як випливає з довідки лікаря-психіатра комунального некомерційного підприємства «Сахновщинська центральна лікарня» від 15 серпня 2023 року № 54 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку
в психіатричному кабінеті з діагнозом: «розумова відсталість помірного ступеня. Значні відхилення у поведінці, які потребують особливої уваги і лікування».
Рішенням Виконавчого комітету Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області від 11 серпня 2023 року № 167 затверджено висновок про можливість призначення опікуном повнолітньої особи ОСОБА_1 , відповідно до якого ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду та нагляду, не може проживати окремо, правильно орієнтуватися та оцінювати прості життєві ситуації, тому догляд за ним здійснює його батько, ОСОБА_1 , який за станом здоров`я може виконувати обов`язки опікуна. Опікунська рада при Виконавчому комітеті Сахновщинської селищної ради рекомендує призначити ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 в разі визнання його недієздатним. Також
у висновку зазначено, що з 2016 року ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом. Із 2018 року має статус учасника бойових дій. На даний час
є мобілізованим, але виведений поза штат, так як обмежено придатний. Він проходить службу в с. Черкаському м. Новомосковська, працюючи два дні на тиждень.
За витягами інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» станом на
29 березня 2023 року та 25 лютого 2024 року ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності не притягується, не знятої чи непогашеної судимості не має.
З відомостей Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу станом на 21 листопада 2023 року виходить, що ОСОБА_1 за період з ІІ по ІІІ квартал 2023 року отримував дохід від військової частини НОМЕР_2 , а саме за квітень - 14 235,30 грн, за травень -
16 023,30 грн.
За договором купівлі-продажу житлового будинку від 13 грудня 2021 року
ОСОБА_2 є власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з витягом про зареєстрованих осіб у житловому будинку від 13 листопада 2023 року № 1253 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані такі особи:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Із висновку судово-психіатричного експерта від 22 січня 2024 року № 33 випливає, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на теперішній час виявляє хронічний, стійкий психічний розлад у формі помірної розумової відсталості відповідно до свого психічного стану, нездатний усвідомлювати значення свої дій та керувати ними.
У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник пояснили, що мати ОСОБА_2 не бажає бути опікуном сина. Крім того, 15 травня 2024 року вона виїхала за кордон. Доказів відмови матері від опікунства сина, її виїзду за межі України до суду апеляційної інстанції не надано.
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий
і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним
і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане
з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.
Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.
Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Частиною першою статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи
(у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).
Системно проаналізувавши зміст частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України можливо дійти висновку, що обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 травня
2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18).
Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюється за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
Положеннями статті 63 ЦК України закріплено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю; фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають
у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
Відповідно до частини першої статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.
Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року № 34/166/131/88.
Призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка (постанова Верховного Суду від 07 квітня 2022 року у справі № 712/10043/20).
Дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про призначення опікуном над недієздатним ОСОБА_2 органу опіки та піклування Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області, зі встановленням дворічного строку дії такого рішення.
Суд правильно застосував частину четверту статті 63 ЦК України, яка приписує ураховувати можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника, та не задовольнив заяву ОСОБА_1 про призначення його опікуном над недієздатним сином, керуючись насамперед інтересами недієздатного
ОСОБА_2 .
Заявник наразі проходить військову службу в Збройних Силах України, має відрядження, у свою чергу ОСОБА_2 є особою з інвалідністю з дитинства
ІІ групи, виявляє хронічний, стійкий психічний розлад у формі помірної розумової відсталості, за своїм станом здоров`я не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, він потребує постійного щоденного стороннього догляду, який заявник на цей час не зможе забезпечити в повному обсязі.
Доводи про те, що заявник мав би бути опікуном недієздатного ОСОБА_2 , суд неправильно призначив опікуном орган опіки та піклування Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області, спростовуються установленими судами обставинами у справі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.
Суд першої інстанції правильно звернув увагу, що заявник не позбавлений права
у подальшому бути призначеним опікуном над недієздатним ОСОБА_2 , якщо перестануть існувати обставини, які перешкоджають йому у повному обсязі виконувати обов`язки опікуна.
У свою чергу до встановлення опіки і призначення опікуна над недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , орган опіки та піклування Сахновщинської селищної ради, відповідно до статті 67 ЦК України, зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням; зобов`язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
Доводи касаційної скарги щодо неврахування висновку органу опіки та піклування також були предметом дослідження апеляційним судом, так як зазначались
в апеляційній скарзі, який надав їм належну правову оцінку, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення
у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, заявнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як
у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, тому доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не навів аргументів на користь прийнятого рішення, відхиляються.
Посилання в мотивувальній частині постанови апеляційного суду на «спір, який виник між сторонами справи», зважаючи на слухання справи в порядку окремого провадження, не вплинуло на правильність висновків суду по суті спору. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги про те, що суди не вживали жодних заходів для забезпечення участі ОСОБА_2 у судових засіданнях для з`ясування, принаймні, його відносин з батьком та чи бажає він, щоб саме батько піклувався про нього, відхиляються з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її адвоката та представника органу опіки та піклування.
З урахуванням стану здоров`я особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження
у справі.
Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом із урахуванням стану її здоров`я.
Для визначення фактичної можливості такої особи з`явитися в судове засідання,
а також про можливість особисто дати пояснення по суті справи у разі необхідності суд може призначити відповідну експертизу.
При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного (частина четверта статті 63 ЦК України).
Рішення суду першої інстанції про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним, заявник не оскаржував. Присутність ОСОБА_2 , який відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 22 січня
2024 року № 33 страждає на хронічний, стійкий психічний розлад у формі помірної розумової відсталості, відповідно до свого психічного стану нездатний усвідомлювати значення свої дій та керувати ними та, відповідно, визнаний судом недієздатним, не була обов`язковою при вирішенні питання про призначення для нього опікуна.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
Посилання заявника на загальні висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 11-104сап21 та постанові Верховного Суду
від 30 листопада 2023 року у справі № 569/4466/23 щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини
у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами
у розглядуваній справі.
На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).
Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Так, у справі № 569/4466/23 ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 06 квітня 2023року, яка залишена без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 04 травня 2023 року, заяву про визнання фізичної особи недієздатною, визнано неподаною та повернуто заявнику. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направив до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, вказавши, що законодавець визначив на рівні процесуального закону особливості, пов`язані із розглядом справ окремого провадження. Такі особливості проявляються в тому, що при розгляді справ не застосовуються положення щодо змагальності (стаття 12 ЦПК України) та меж судового розгляду (статті 13 ЦПК України). Законодавець у справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази; тільки в окремих випадках законодавець встановив необхідність подання разом із заявою доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини (наприклад, в частині другій статті 318 ЦПК України); у частині третій статті 297 ЦПК України не міститься вимоги разом із заявою про визнання фізичної особи недієздатною подати докази, що підтверджують викладені в заяві обставини; з урахуванням того, що законодавець в справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази та у частині третій статті 297 ЦПК України не міститься вимоги разом із заявою подати докази, частина друга статті 83 ЦПК України не має застосовуватися до випадків подання заяви про визнання фізичної особи недієздатною.
У справі № 11-104сап21 рішення Вищої ради правосуддя від 16 лютого 2021 року № 364/0/15-21, винесене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 27 березня 2019 року № 965/3дп/15-19, залишено Великою Палатою Верховного Суду без змін, оскільки застосований вид дисциплінарного стягнення за допущені суддею під час розгляду цивільної справи № 766/2985/17 порушення є співмірним та пропорційним вчиненому з огляду на всі досліджені обставини.
Немає підстав вважати, що оскаржувані судові рішення у цій справі суперечать правовим позиціям у постановах Верховного Суду, на які посилався заявник.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію
і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,
а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пономарьов Євгеній Олексійович, залишити без задоволення.
Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 29 березня
2024 року (в оскаржуваній частині) та постанову Харківського апеляційного суду від 04 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець
