Постанова
Іменем України
15 квітня 2021 року
м. Київ
справа №591/1271/18
провадження №61-195св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Сумська міська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 вересня 2020 року у складі судді Сидоренко А. П. та постанову Сумського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у складі колегії суддів Левченко Т. А., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду до ОСОБА_2 , третя особа - Сумська міська державна нотаріальна контора, з позовом, вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини після ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком в один місяць з дня набрання рішенням законної сили.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Після її смерті залишилось спадкове майно, яке складається з квартири АДРЕСА_1 .
Позивач є спадкоємцем за заповітом, який посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу 19 травня 2012 року.
З метою отримання спадщини, позивач звернувся до Першої Сумської державної нотаріальної контори, однак йому було відмовлено у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини.
Проте, строк для прийняття спадщини пропущено з поважних причин, оскільки спадкодавець не є близьким родичем позивача, проживали вони окремо та йому не було відомо про її смерть та про наявність заповіту.
Крім того, нотаріусом не виконано дії, передбачені статтею 63 Закону України «Про нотаріат», що свідчить про неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця - померлої ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, позов задоволено.
Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю один місяць з дня набрання рішенням суду законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що причина пропуску строку для прийняття спадщини позивачем є поважною, оскільки позивач не був обізнаний про наявність заповіту, складеного на його користь та не мав можливості у встановлений термін звернутися до нотаріуса.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у позові.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами встановлені обставини перебування позивача у відрядженнях на підставі доказів, що не відповідають вимогам ст. 77-79 ЦПК України оскільки подані останнім довідки є неналежними та недопустимими доказами.
Суди помилково не застосували строк позовної давності, про сплив якого заявлено стороною відповідача.
Так, право на позов про визначення додаткового строку на прийняття спадщини виникає з моменту спливу строку на прийняття спадщини, тобто через 6 місяців після смерті особи, майно якої спадкується (статті 1268,1270,1272 ЦК України).
Зважаючи на те, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , то строк на прийняття спадщини закінчився 14 січня 2014 року, а з 15 січня 2014 року позивач мав право на звернення до суду для визначення додаткового строку на прийняття спадщини.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Таким чином, позивач мав звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку на прийняття спадщини до 14 січня 2017 року.
Суд першої та апеляційної інстанцій помилково зазначили, що на строк на прийняття спадщини не розповсюджуються норми позовної давності. Апеляційний суд наголосив на тому, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом обізнаності зацікавленої особи про порушення своїх прав.
Вказані твердження суперечать висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 18 грудня 2019 року у справі №347/1514/16, від 28 листопада 2018 року у справі №297/3225/16, від 21 травня 2020 року у справі №453/497/16-ц, від 03 червня 2020 року у справі №694/1539/17, відповідно до яких строк позовної давності розповсюджується на спадкові відносини.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов передчасного висновку про задоволення позову, оскільки не врахував та не надав оцінки доводам відповідача про застосування строку позовної давності. Висновок суду апеляційної інстанції про те, що спадкоємець може в будь-який час захистити своє право в судовому порядку, є помилковим та суперечить нормам ЦК України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів відповідача та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
Фактичні обставини, встановлені судами
19 травня 2012 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті склала заповіт, відповідно до якого все своє рухоме та нерухоме майно заповідала ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, у зв`язку з чим відкрилася спадщина на належне їй майно.
Згідно з довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 08 лютого 2018 року, ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 17 березня 1982 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з нею, на момент смерті, реєстрація місця проживання інших осіб відсутня.
11 січня 2014 року, тобто в шестимісячний строк, передбачений законом, ОСОБА_2 , звернувся до Першої Сумської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , 1932 року народження.
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 27 грудня 2017 року (справа № 573/2332/17) заяву ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин задоволено.
Встановлено юридичний факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Суми, є рідною матір`ю заявника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З метою оформлення спадкових прав за заповітом, позивач звернувся до Першої Сумської державної нотаріальної контори, проте йому відмовлено у зв`язку з пропуском визначеного законом строку для прийняття спадщини.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1233 ЦК Українизаповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.
Призначення спадкоємцем є правом заповідача, визначеним частиною першою статті 1235 ЦК України.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі №643/3049/16-ц (провадження № 61-39398св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 (провадження № 61-14038св20), від 03 березня 2020 року у справі № 145/148/20 (провадження № 61-16153св20).
Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховним Судом України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.
Про свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у випадку доведеності факту необізнаності спадкоємця про існування заповіту вказано також у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17, від 06 червня 2018 року у справі № 315/765/14-ц, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
Відповідно до положень статті 63 Закону України «Про нотаріат»в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини, нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.
Згідно з пунктами 2.2 та 3.2 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, в редакції, чинній на момент відкриття спадщини, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.
Необхідність нотаріусом вчинити дії для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, здійснити виклик спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки позивач довів наявність перешкод, які впливали на своєчасність подання заяви до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини за заповітом.
Судами установлено, що у спадковій справі, заведеної до майна ОСОБА_3 , була наявні інформація про заповіт останньої на користь ОСОБА_1 , проте нотаріус не виконала вимог статті 63 Закону України «Про нотаріат» та не вчиняла дії для повідомлення позивача про відкриття спадщини, не здійснила його виклик як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчить про неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.
На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дав належну оцінку обставинам, на які посилався позивач на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини та дійшов обґрунтованого висновку про наявність у нього об`єктивних труднощів для своєчасного прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , оскільки, як встановлено судом, він не є родичем спадкодавця, не проживав з останньою, про існування заповіту дізнався лише на початку 2018 року, тобто вже після спливу шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини, що підтвердила допитана під час розгляду справи у якості свідка ОСОБА_4 , яка знайшла заповіт ОСОБА_3 у речах останньої та особисто у 2018 році передала його ОСОБА_1 .
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту, за встановлених у цій справі обставин, є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Щодо доводів відповідача про незастосування судами строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною слід зазначити наступне.
Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У постанові Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі
№ 357/13630/16 (провадження № 61-29172св18) зазначено, що аналіз статей 1270, 1272 ЦК України свідчить про те, що строк для прийняття спадщини є строком спеціальним, протягом якого існує саме право на спадщину. При цьому законодавцем не надається ніякого значення тривалості періоду, який прийшов з дня закінчення строку для прийняття спадщини, і це не є строком позовної давності, так як при наявності поважних причин спадкоємцю може бути визначено додатковий строк, достатній для прийняття спадщини.
Таким чином, строки прийняття спадщини і строки позовної давності є різними за своєю природою, вони істотно різняться і за наслідками спливу. Закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини тягне за собою втрату права на неї, однак з цього часу починає перебіг не строк позовної давності, а у спадкоємця виникає право на визначення у судовому порядку додаткового строку для прийняття спадщини.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із даним позовом, оскільки про наявність заповіту на його ім`я він дізнався на початку 2018 року, а отже і про наявність у нього спадкових прав, які підлягали судовому захисту в силу пропуску ним визначеного законом строку на прийняття спадщини з поважних причин. При цьому, довів відсутність у нього можливості дізнатися про порушення свого цивільного права раніше, оскільки при відкритті спадкової справи до майна спадкодавця нотаріус не виконав вимог, передбачених статті 63 Закону України «Про нотаріат».
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 347/1514/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 297/3225/16, від 21 травня 2020 року у справі № 453/497/16-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 694/1539/17, за змістом яких, як посилається заявник, строк позовної давності розповсюджується на спадкові відносини. Так, у справі, яка переглядається, суди не посилались на те, що норми позовної давності не поширюються на визначений законом строк для прийняття спадщини, а виходили саме з тих підстав, що позовна давність у цій справі позивачем не пропущена з урахуванням встановлення часу, коли він дізнався про наявність на його користь заповіту, а отже і права на спадкування, яке підлягало відновленню шляхом визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Крім того, посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 18 травня 2019 року у справі № 347/1514/16 (провадження № 61-25731св18), від 21 травня 2020 року у справі № 453/497/16 (провадження № 61-44525св18), є необґрунтованими, оскільки встановлені у цих справах судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є відмінними від справи, що переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, зокрема щодо початку перебігу строку позовної давності. Також у вказаних справах різні підстави і предмет позову, зміст позовних вимог, а також різне матеріально-правове регулювання.
З аналогічних мотивів безпідставними є посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі
№ 297/3225/16 (провадження № 61-38535св18), від 03 червня 2020 року у справі № 694/1539/17 (провадження № 61-42524св18), а крім наведеного, то вказаним постановами, за результатами скасування судових рішень, справи направлені на новий розгляд до суду першої (апеляційної) інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з неї.
За результатами нового розгляду цих справ фактично-доказова база у них може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в ній судами обставин і доказів у справі, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки в ній.
Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про відсутність правових підстав для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини, а також пропуск ним строку позовної давності. Проте такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 вересня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
