Постанова
Іменем України
17 липня 2020 року
м. Київ
справа № 562/500/17
провадження № 61-16621св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Закрите акціонерне товариство «Рівнепромбуд»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у складі судді Боймиструка С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Закритого акціонерного товариства «Будівельна компанія «Рівнепромбуд» (далі - ЗАТ «Будівельна компанія «Рівнепромбуд») про зобов`язання вчинити певні дії.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано ЗАТ «Будівельна компанія «Рівнепромбуд» виконати умови договору пайової участі у будівництві від 12 липня 2004 року шляхом передачі ОСОБА_1 квартир та нежитлових приміщень орієнтовною площею 138,00 кв. м житлового будинку АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався положеннями статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), з огляду на заяву відповідача, в якій останній визнав вимоги позову та просив прийняти рішення без участі його представника, та з урахуванням того, що вимоги позивача не зачіпають інтереси третіх осіб.
Не погоджуючись із указаним судовим рішенням, у червні 2019 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 15 липня 2019 року вищевказану апеляційну скаргу залишено без руху
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 24 липня 2019 року визнано неповажними підстави для поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення, відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга подана заявником із пропуском строку на апеляційне оскарження, а підстави, наведені у клопотанні є неповажними.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У вересні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 24 липня 2019 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Рівненського апеляційного суду від 24 липня 2019 року та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Заявник зазначає, що ним оскаржено до Верховного Суду ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 25 квітня 2018 року про повернення попередньо поданої апеляційної скарги, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року, після чого він подав до суду касаційної інстанції заяву про роз`яснення постанови, в задоволенні якої було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2019 року, у зв`язку з чим вважає, що строк на апеляційне оскарження судового рішення пропущений з вини суду.
Таким чином заявник вважає, що повторна відмова у поновленні йому строку на апеляційне оскарження є перешкодою у доступі для правосуддя.
Від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року, після усунення заявником недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи № 562/500/17 з суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2019 року матеріали справи № 562/500/17 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у вересні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України(в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки таке ухвалено з додержанням норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 до ЗАТ «Будівельна компанія «Рівнепромбуд» про зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Зобов`язано ЗАТ «Будівельна компанія «Рівнепромбуд» виконати умови договору пайової участі у будівництві від 12 липня 2004 року шляхом передачі ОСОБА_1 квартир та нежитлових приміщень орієнтовною площею 138 кв. м у будинку АДРЕСА_1 .
06 березня 2018 року ОСОБА_2 , який не брав участі у розгляді справи, оскаржив рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 лютого 2017 року в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 25 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції визнано неподаною та повернуто заявнику.
Постановою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 25 квітня 2018 року залишено без змін.
ОСОБА_2 подав до Верховного Суду заяву про роз`яснення постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про роз`яснення ухвали суду касаційної інстанції відмовлено.
У червні 2019 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 повторно подано апеляційну скаргу на рішення Здолбунівського районного суду від 22 лютого 2017 року. Разом зі скаргою заявником подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначеного рішення, яке обґрунтовував поважністю пропуску строку, з огляду на касаційне оскарження ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 25 квітня 2018 року.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 15 липня 2019 року вищевказану апеляційну скаргу залишено без руху і надано строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків, а саме: сплати судового збору у визначеному судом розмірі (згідно довідки про вартість спірного нерухомого майна) та подання заяви про поновлення строку з наведенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
У липні 2019 року на виконання вимог вищевказаної ухвали, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій з приводу поновлення строку на апеляційне оскарження, зазначав, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції вдруге, він не був учасником справи, строк на апеляційне оскарження вперше йому був поновлений, однак у допуску апеляційної скарги до розгляду йому апеляційним судом відмовлено у зв`язку з оцінкою цього позову як майнового, на підставі чого суд залишив апеляційну скаргу без руху для доплати судового збору. З таким висновком погодився й суд касаційної інстанції. Вказував, що внаслідок зазначених дій судів апелянт був позбавлений доступу до правосуддя із незалежних від нього причин, а тому звернувся із апеляційною скаргою вдруге.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 24 липня 2019 року вищенаведені підстави для поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 10 лютого 2017 року визнано неповажними, відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Нормативно-правове обґрунтування
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до положень частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року (чинній на момент ухвалення судом першої інстанції рішення) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Відповідно до підпункту 13 пункту першого розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє в відкритті апеляційного провадження в порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
Сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доводам апеляційної скарги щодо підстав поважності пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що повторно звернувшись із апеляційною скаргою 21 червня 2019 ОСОБА_2 пропустив строк на апеляційне оскарження рішення, а оскільки підстав для його поновлення, які можна визнати поважними, ані при подачі апеляційної скарги ані після залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків, не вказав, дійшов правильного висновку про відмову в відкритті апеляційного провадження у справі.
Доводи заявника про те, що строк на апеляційне оскарження судового рішення пропущений з вини суду є необґрунтованими та не відповідають принципу диспозитивності у цивільному судочинстві.
Так, під час звернення вперше з апеляційною скаргою ОСОБА_2 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 10 лютого 2017 року, після чого апеляційну скаргу ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто заявнику.
Повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
При цьому, реалізація права на повторне звернення з апеляційною скаргою повинна бути вчинена у найкоротший термін.
Колегія суддів звертає увагу, що сам по собі факт оскарження в касаційному порядку ухвали про повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку. Утім, при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли перестануть існувати обcтавини, що стали підставою для повернення скарги.
З урахуванням зазначеного, наведені заявником обставини для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення апеляційним судом обґрунтовано визнано неповажними, заявником не наведено інших поважних підстав, що завадили повторно звернутися до суду з апеляційною скаргою у межах строку на апеляційне оскарження.
Посилання заявника в касаційній скарзі на порушення оскаржуваною ухвалою його права на доступ до правосуддя є необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції діяв у відповідності до норм частини четвертої статті 357 ЦПК України, тому право заявника на судовий захист жодним чином не порушено.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній зі сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження остаточного судового рішення є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці ЄСПЛ.
Так, у параграфі 41 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, пропущеного на значний термін, є порушенням вимог статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» та від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 2004 року у справі «Нешев проти Болгарії»).
При цьому, складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»).
Такий правовий висновок міститься у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
В оцінці наведених обставин Верховний Суд врахував, що доводи касаційної скарги про безпідставність висновків суду апеляційної інстанції не впливають на законність оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, окрім цього, фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин поважності пропуску строку, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх спростував. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України(в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 24 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик
