ПОСТАНОВА
Іменем України
23 квітня 2019 року
Київ
справа №523/15136/15-а
адміністративне провадження №К/9901/13794/18, К/9901/13795/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Суворовського районного суду м.Одеси (у складі судді Виноградової Н.В.) від 30 травня 2016 року та на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів Бойка А.В., Танасогло Т.М., Яковлєва О.В.) від 02 серпня 2016 року та касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів Бойка А.В., Танасогло Т.М., Яковлєва О.В.) від 02 серпня 2016 року,
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому, уточнивши вимоги, просив визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо визначення розміру одноразової грошової допомоги призначеної позивачу згідно Протоколу №27 від 10.07.2015 року засідання комісії з розгляду питань пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі, загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби; зобов`язати Міністерство оборони України здійснити позивачу перерахунок одноразової грошової допомоги по інвалідності, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. №499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" у розмірі 54-х місячного грошового забезпечення, виходячи з щомісячного розміру грошового забезпечення 2406,35 грн.; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 після отримання рішення комісії Міністерства оборони України, видати наказ та виплатити йому недоплачену суму одноразової грошової допомоги з врахуванням раніше виплаченої суми; стягнути з Міністерства оборони України на його користь моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.
Позивач також просив встановити судовий контроль за виконанням рішення шляхом зобов`язання Міністерства оборони України подати до суду звіт про виконання судового рішення після спливу місячного строку з моменту набрання законної сили постановою суду.
Постановою Суворовського районного суду м.Одеси від 30 травня 2016 року відмовлено у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що на день встановлення позивачу інвалідності, позивач не проходив військову службу, тому Міністерством оборони України цілком правомірно було призначено одноразову грошову допомогу позивачу, виходячи з грошового забезпечення позивача, яке він отримував на день звільнення з військової служби.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме:
визнано протиправним дії Міністерства оборони України щодо визначення розміру одноразової грошової допомоги призначеної ОСОБА_1 згідно Протоколу №27 від 10 липня 2015 року засідання комісії з розгляду питань пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі, загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби;
зобов`язано Міністерство оборони України здійснити позивачу перерахунок одноразової грошової допомоги по інвалідності передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в порядку встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. №499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" у розмірі 54-х місячного грошового забезпечення, виходячи з: окладу за військове звання - 125 грн., посадового окладу - 165 грн., надбавки за вислугу років 30% - 87 грн., надбавка за таємність 15% - 24,75 грн., надбавка 40% від посадового окладу - 66 грн., премія 33,3% - 155,76 грн. з урахуванням раніше виплачених сум.
в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що при розрахунку позивачу одноразової грошової допомоги Міністерство оборони України повинно проводити розрахунок, виходячи з грошового забезпечення позивача на момент звільнення з військової служби у розумінні статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а саме, враховуючи посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Щодо вимог про зобов`язання Одеського обласного військового комісаріату видати відповідний наказ та виплатити одноразову допомогу, то підстав для їх задоволення суд не знайшов, оскільки вважав, що вчинення Одеським обласним військовим комісаріатом таких дій є наслідком прийняття відповідного рішення Міністерством оборони України. Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що позивачем не надано переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку з бездіяльністю Міністерства оборони України та завданням йому моральної шкоди.
Не погоджуючись з постановою Суворовського районного суду м.Одеси від 30 травня 2016 року та постановою Одеського апеляційного адміністративного від 02 серпня 2016 року, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Міністерство оборони України подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначене рішення та залишити в силі постанову Суворовського районного суду м.Одеси від 30 травня 2016 року.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу військового комісара Врадіївського районного військового комісаріату від 16 листопада 2001 року № 54, ОСОБА_1 з 16 листопада 2001 року був виключений із списків особового складу військкомату у зв`язку зі звільненням у запас на підставі п.4 наказу Заступника міністра оборони України Командувача Сухопутними військами Збройних сил України від 20 червня 2001 року за №115.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року позов ОСОБА_1 у справі №523/3706/14 задоволено частково, визнано неправомірними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги та зобов`язано Міністерство оборони України, на підставі поданого Одеським обласним військовим комісаріатом висновку, вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», право позивача на яку встановлено постановою Суворовського районного суду м.Одеси від 24 січня 2013 року у справі №1527/11808/12, та направити таке рішення до Одеського обласного військового комісаріату.
11 червня 2007 року позивачу було встановлено 2-гу групу інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, на підтвердження чого було надано копію виписки з акта огляду МСЕК серії 2-18 ОВ за № 060214. Тобто право на отримання одноразової грошової допомоги виникло з 11 червня 2007 року.
Виходячи з наведеного, 19 травня 2015 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою щодо оформлення та направлення до Міністерства оборони України висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги.
В подальшому, комісія Міністерства оборони України прийняла рішення про виплату ОСОБА_1 грошової допомоги у сумі 20358 грн. за вирахуванням вже сплачених НАСК «Оранта» 1750 грн. Відповідна виплата одноразової грошової допомоги в сумі 18608 грн. позивачу була здійснена з рахунку Одеського обласного військового комісаріату, що підтверджується платіжним дорученням №292 від 28 липня 2015 року.
З матеріалів справи вбачається, що одноразова грошова допомога ОСОБА_1 була розрахована, виходячи з грошового забезпечення позивача на день звільнення з військової служби, тобто станом на 16 листопада 2001 року та складалась з: окладу за військове звання у розмірі 125 грн., посадового окладу - 165 грн., процентної надбавки за вислугу років 30% - 87 грн. у загальній сумі 377 грн.
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 № ФЗ-208 від 17 листопада 2008 року на день звільнення з військової служби грошове забезпечення позивача становило 623,51 грн. та складалось з: окладу за військове звання - 125 грн., посадового окладу - 165 грн., надбавки за вислугу років 30% - 87 грн., надбавка за таємність 15% - 24,75 грн., надбавка 40% від посадового окладу - 66 грн., премія 33,3% - 155,76 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що розмір складових грошового забезпечення за посадою або за аналогічною посадою, з якої було звільнено позивача, що були чинні на момент виникнення спірних правовідносин (встановлення позивачу інвалідності) встановлювались наступними нормативно-правовими актами: Указом Президента України від 29.01.1999 року № 98/99, Указом Президента України від 23.02.2002 року № 173/2002, Указом Президента України від 05.05.2003 року №389/2003, Постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2000 року №829, Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2007 року №594, Наказом Міністра оборони України від 06.03.1995 року №50, Наказом Міністра оборони України від 05.03.2001 року №75, Наказом Міністра оборони України від 26.05.2003 року № 149, Наказом Міністра оборони України від 14.04.2007 року №175.
Натомість, відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 № ФЗ-208 від 17.11.2008 року про складові грошового забезпечення ОСОБА_1 , на момент звільнення з військової служби позивачу виплачувались: оклад за військовим званням відповідно до Указу Президента України від 29.01.1999 року № 98/99; посадовий оклад відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2000 року №829; надбавка за вислугу років 30% відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2000 року №829 та Наказу Міністра оборони України від 05.03.2001 року №75; надбавка за таємність 15% відповідно до Наказу Міністра оборони України від 06.03.1995 року №50; премія 33,3%.
Проте, зазначені виплати не були включені Міністерством оборони України при розрахунку одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.
У касаційній скарзі Міністерство оборони України вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції, що Міністерство оборони України повинно провести перерахунок, виходячи з грошового забезпечення позивача на момент звільнення з військової служби згідно статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
На переконання скаржника, грошове забезпечення для виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності повинно визначатися на день його звільнення, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років за останньою посадою, яку він займав на день звільнення.
Натомість, позивач у своїй касаційній скарзі зазначає, що одноразова грошова допомога повинна розраховуватись в розмірах, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин (встановлення позивачу інвалідності) за аналогічною посадою з урахуванням чинних нормативно-правових актів, виходячи з місячного грошового забезпечення у розмірі 2406,35 грн.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Приписами частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 499 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби(зборів) осіб і (далі - Порядок ).
Порядком №499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.
Абзацом п`ятим підпункту 4 пункту 2 Порядку № 499 передбачено, що для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, грошове забезпечення визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення виходячи з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, відсоткова надбавка за вислугу років.
Водночас частина друга статті 9 Закону № 2011-XII складові грошового забезпечення визначає по-іншому: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Виходячи із визначених в частині четвертій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон № 2011-XII, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що при розрахунку позивачу одноразової грошової допомоги Міністерство оборони України повинно проводити розрахунок, виходячи з грошового забезпечення позивача у розумінні статті 9 Закону №2011-XII, а саме враховуючи посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справа № 344/16666/13-а.
Поряд з цим, колегія суддів не погоджується з позицією Одеського апеляційного адміністративного суду, згідно з якою, визначаючи складові грошового забезпечення позивача, потрібно виходити з розміру такого грошового забезпечення на день звільнення ОСОБА_1 з посади, тобто станом на 16 листопада 2001 року.
Враховуючи норми підпункту 2 пункту 2 зазначеного вище Порядку № 499, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року та який згідно п.2 цієї постанови регламентує призначення і виплату одноразової грошової допомоги у разі інвалідності звільнених з військової служби осіб, що сталася після 01 січня 2007 року, тобто поширює свою дію на час виникнення у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги 11 червня 2007 року, суд вважає, що розрахунок грошового забезпечення при встановленні виплат одноразової грошової допомоги здійснюється на момент виникнення випадків, передбачених законом, зокрема: настання інвалідності військовослужбовців звільнених з військової служби у разі настання інвалідності після закінчення трьох місяців з часу звільнення зі служби, але внаслідок захворювання пов`язаного з виконанням службових обов`язків.
Розмір одноразової грошової допомоги у випадках настання інвалідності безпосередньо залежить від ступеня втрати працездатності, визначеного МСЕК при встановленні інвалідності, що дає підстави вважати, що при виплаті вказаної допомоги слід виходити з розміру грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців на момент встановлення втрати працездатності.
Днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що розмір одноразової грошової допомоги, на яку позивач має право у зв`язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, повинен обчислюватись з розміру грошового забезпечення відповідної категорії військовослужбовців на момент встановлення МСЕК інвалідності позивачу.
Як вірно було встановлено судами попередніх інстанцій, право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи виникло з 11 червня 2007 року (дата встановлення інвалідності).
Зазначена правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 жовтня 2018 року в адміністративній справі № 583/3021/15-а.
На підставі викладеного, позов ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо визначення розміру одноразової грошової допомоги та зобов`язання Міністерства оборони України здійснити позивачу перерахунок одноразової грошової допомоги по інвалідності, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», обчисленої з розміру грошового забезпечення визначеного згідно частини 2 статті 9 цього Закону на день встановлення інвалідності II групи з урахуванням раніше виплачених коштів є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Що стосується вимог позову про зобов`язання Одеського обласного військового комісаріату видати відповідний наказ та виплатити одноразову допомогу, то підстав для їх задоволення суд не вбачає, оскільки вчинення Одеським обласним військовим комісаріатом таких дій є наслідком прийняття відповідного рішення Міністерством оборони України.
Що ж до позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування із Міністерства оборони України моральної шкоди, то колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, в інших випадках, встановлених законом (пункт 3 частина 2 статті 1167 ЦК України).
При цьому, при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за вказаними нормами права доказуванню підлягають: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача та причинний зв`язок між протиправною дію і негативними наслідками.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, перевіряючи обставини справи та оцінюючи надані докази у їх сукупності, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, виходили з того, що не доведено факт заподіяння позивачу моральних страждань (втрат немайнового характеру) внаслідок протиправності дій суб`єкта владних повноважень.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав у задоволенні цієї частини позовних вимог.
Також колегія суддів погоджується з мотивами відмови суду апеляційної інстанції у вимозі позивача про зобов`язання Міністерства оборони України подати до суду звіт про виконання судового рішення після спливу місячного строку з моменту набрання законної сили постановою суду, зокрема, що ОСОБА_1 не наведено підстав, котрі б свідчили про намір Міністерства оборони України ухилятись від виконання рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 267 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Указаній нормі кореспондують положення абзацу сьомого пункту 4 частини першої статті 163, абзацу п`ятого пункту 4 частини першої статті 207 КАС України, згідно з якими у резолютивній частині постанови суду першої чи апеляційної може бути встановлений судом строк для подання суб`єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі.
Таким чином, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов`язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі.
Разом із цим, вказаною нормою КАС України передбачено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції про відмову в цій частині вимог адміністративного позову.
Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в задоволенні касаційної скарги Міністерства оборони України слід відмовити, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 345, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні касаційної скарги Міністерства оборони України відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 30 травня 2016 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року у справі № 523/15136/15-а скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо визначення розміру одноразової грошової допомоги призначеної позивачу згідно Протоколу №27 від 10.07.2015 року засідання комісії з розгляду питань пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі, загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби.
Зобов`язати Міністерство оборони України здійснити позивачу перерахунок одноразової грошової допомоги по інвалідності, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. №499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" у розмірі 54-х місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення, визначеного згідно частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" на день встановлення інвалідності II групи, з урахуванням раніше виплачених коштів.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко
