У х в а л а
08 червня 2021 року
м. Київ
справа № 522/1389/21
провадження № 61-9250ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до політичної партії «Солідарність жінок України», Одеської міської організації партії «Солідарність жінок України», Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування рішень, визнання дії протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в якому просила, а саме: скасувати рішення Президії політичної партії «Солідарність жінок України» від 09 листопада 2020 року про відсторонення від посади голови Одеської міської організації партії «Солідарність жінок України» ОСОБА_1 та призначення ОСОБА_2 тимчасово виконуючою обов`язки голови Одеської міської організації партії «Солідарність жінок України»; скасувати рішення Конференції Одеської міської організації партії «Солідарність жінок України» від 14 листопада 2020 року про призначення ОСОБА_2 головою Одеської міської організації партії «Солідарність жінок України»; визнати протиправною та скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційну дію державного реєстратора Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Кліменка Д. С. від 17 листопада 2020 року № 1005561070001008600 щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року,у відкритті провадження у цій справі відмовлено.
Судове рішення першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції мотивовано тим, що вирішення питань щодо відсторонення від посади голови міської організації партії «Солідарність жінок України» та призначення тимчасово виконуючою обов`язки голови та головою міської організації партії «Солідарність жінок України» належить до внутрішньо-організаційної діяльності партії та є виключною компетенцією відповідного статутного органу, законність рішення якого не може бути перевірена в судовому порядку. Заявлені позовні вимоги щодо визнання протиправною та скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційної дії державного реєстратора, яка не пов`язана з реєстрацією майна чи майнових прав, відносяться до компетенції адміністративних судів України та відповідно до статті 19 ЦПК України не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.
У червні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати й передати справу для розгляду до суду першої інстанції.
Подана касаційна скарга містить клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що копію судового рішення суду апеляційної інстанції отримано заявником 17 травня 2021 року, надавши цьому відповідні докази.
Відповідно до частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Перевіривши підстави пропуску процесуального строку на касаційне оскарження судових рішень, суд вважає, що заявлене клопотання про поновлення цього строку підлягає задоволенню.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій було допущено порушення норм процесуального права, які передбачені статтею 411 ЦПК України як підстави для скасування судового рішення.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним й обґрунтованим.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
Предметом оскарження у цій справі, як вбачається зі змісту касаційної скарги, є судове рішення першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відмову у відкритті провадження.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, й у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи й на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Абзацом 2 частини першої статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Таким чином, вирішуючи питання про відкриття (відмову у відкритті) провадження у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами процесуального права, які підлягають застосуванню.
Правильним є висновок суду апеляційної інстанції, відхиливши доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на закріплені у пункті 3.5 Статуту партії права члена партії на участь у статутній діяльності партії та те, що даний спір стосується порушеного права та охоронюваного законом інтересу, оскільки вирішення питань щодо відсторонення від посади голови міської організації партії «Солідарність жінок України» та призначення тимчасово виконуючою обов`язки голови та головою міської організації партії «Солідарність жінок України» належить до внутрішньо-організаційної діяльності партії та є виключною компетенцією відповідного статутного органу, що передбачено пунктами Статуту політичної партії «Солідарність жінок України» 4.16 та 6.5.12, законність рішення якого не може бути перевірена у судовому порядку.
Отже, відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходили з того, що вирішення вищевказаних вимог є виключною компетенцією відповідного статутного органу.
Частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що підставою для звернення до суду з цим позовом є, як на думку позивача, порушення відповідачем вимог щодо відсторонення від посади голови міської організації партії «Солідарність жінок України» та призначення тимчасово виконуючою обов`язки голови та головою міської організації партії «Солідарність жінок України», які, як правильно вирішили суди попередніх інстанцій, що фактично свідчать про незгоду позивача із внутрішньоорганізаційною діяльністю політичної партії та належать до внутрішньо-організаційної діяльності партії, тобто є виключною компетенцією відповідного статутного органу, законність рішення якого не може бути перевірена в судовому порядку.
Отже, цей спір пов`язаний із відносинами, які віднесені до її внутрішньої діяльності та виключної компетенції партії.
У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 у справі № 1-17/2001 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п`ятого статті 248-3 ЦПК України та за конституційними зверненнями громадян ОСОБА_3 і ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) вказано, що частиною другою статті 8 Закону № 4572-VI визначено, що втручання державних органів та службових осіб у діяльність об`єднань громадян не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом. Заборона втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків, крім випадків, передбачених зазначеним Законом, міститься також в нормативних приписах частини третьої статті 4 Закону № 2365-III. Об`єднання громадян діє на основі закону, статуту, положення (стаття 13 Закону № 4572-VI).
Конституційний Суд України роз`яснив, що внутрішня організація, взаємовідносини членів об`єднань громадян, їх підрозділів, статутна відповідальність членів цих об`єднань регулюються корпоративними нормами, встановленими самими об`єднаннями громадян, які базуються на законі; визначаються питання, які належать до їх внутрішньої діяльності або виключної компетенції і підлягають самостійному вирішенню. Отже, втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об`єднань громадян не допускається.
У разі виникнення спору щодо порушення об`єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України звернутися за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутрішньоорганізаційної діяльності або виключної компетенції об`єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд у разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань.
Оскаржуючи дії та рішення відповідача, позивач фактично вказує лише на невиконання вимог, передбачених внутрішнім статутом, що є її виключною компетенцією та правом вільно, в межах закону та статуту, виконувати свої цілі, мету та завдання.
Таким чином, вирішення питань, які є предметом цього спору, належить до внутрішньоорганізаційної діяльності політичної партії та є виключною компетенцією відповідного статутного органу, тому такі питання не можуть бути предметом судового розгляду.
Відтак суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, що не може бути підставою для скасування оскаржених судових рішень, тому вважаються безпідставними та необґрунтованими.
Європейський суд з прав людини указав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, судом касаційної інстанції ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п.п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» № 2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Отже, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм процесуального права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення.
Керуючись частиною четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до політичної партії «Солідарність жінок України», Одеської міської організації партії «Солідарність жінок України», Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування рішень, визнання дії протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара
