ПОСТАНОВА
Іменем України
25 вересня 2018 року
м. Київ
справа №499/714/16-а
адміністративне провадження №К/9901/38443/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., .Гімона М.М.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 499/714/16-а
за ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Іванівському районі Одеської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_3
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Косцової І.П., суддів Стас Л.В., Турецької І.О., -
ВСТАНОВИВ:
01 серпня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- зобов'язати управління ПФУ переробити первинний розрахунок основного розміру його пенсії з урахуванням стажу з 01 червня 2004 року по 25 лютого 2012 року;
- вилучити з розрахунку період з 01 червня 2004 року по 25 лютого 2012 року, як такий, за який заробітна плата визначається як нульова;
- виплатити недоплачену різницю суми пенсії з 26 лютого 2012 року по теперішній час, зробити перерахунок пенсії.
Позов ОСОБА_3 обґрунтував тим, що при призначенні йому пенсії за віком відповідач мав зарахувати до страхового стажу період догляду за дитиною-інвалідом ІІ групи, який становить 8 років, 8 місяців, 24 дні.
Іванівський районний суд Одеської області постановою від 15 вересня 2016 року задовольнив позовні вимоги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 (син позивача) являється пенсіонером та знаходиться на обліку в управлінні ПФУ та отримує пенсію по інвалідності з дитинства ІІ групи з 05 лютого 2001 року довічно. При цьому, позивач отримував компенсацію як особа, що надає соціальні послуги за сторонній догляд за пенсіонером, що свідчить про те, що ОСОБА_3 відноситься до категорії застрахованих осіб, на яких розповсюджується дія Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ), тому він має право на зарахування до трудового стажу роботи час догляду за пенсіонером, який потребує стороннього догляду.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 січня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що особа за якою позивач здійснював догляд, у спірний період досягла повноліття, є інвалідом другої групи, не належить до категорії престарілих осіб або осіб які досягли 80 років, та в матеріалах справи відсутній висновок медичного закладу за відповідний період, що вказана особа потребує постійного стороннього догляду, тому зазначений позивачем період догляду за пенсіонером, інвалідом ІІ групи обґрунтовано не врахований відповідачем у страховий стаж ОСОБА_3
20 лютого 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року та залишити в силі постанову Іванівського районного Одеської області від 15 вересня 2016 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що сплата страхових внесків за період з 01 червня 2004 року по 26 лютого 2012 року не залежала від скаржника, оскільки сплачувати їх повинно було управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Управління соцзахисту), на обліку в якому він перебуває, як одержувач компенсації по догляду, спочатку за інвалідом з дитинства, а потім, за пенсіонером - інвалідом ІІ групи, що потребує стороннього догляду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 березня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
04 травня 2017 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення на вказану касаційну скаргу, в яких Роздільнянське об'єднане управління ПФУ Одеської області (правонаступник управління ПФУ) просить залишити останню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).
Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що ОСОБА_3 з 26 лютого 2012 року знаходиться на обліку в управлінні ПФУ, як пенсіонер, який отримує пенсію за віком.
При розрахунку призначеної позивачу пенсії враховувався страховий стаж 33 роки 5 місяців 14 днів, та заробітна плата за періоди з 01 березня 1984 року по 23 лютого 1989 року та з 01 липня 2000 року по 01 червня 2004 року.
Також встановлено, що період з 01 червня 2004 року по 26 лютого 2012 року - період догляду за дитиною інвалідом ІІ групи, який становить 8 років 8 місяців, 24 дні до його страхового стажу не включено.
На неодноразові звернення до відповідача із заявою про перерахунок призначеної йому пенсії та включення до страхового стажу період догляду за сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є інвалідом ІІ групи, позивач отримував відмови.
21 січня 2016 року факт здійснення догляду за інвалідом з дитинства, інвалідом пенсіонером ІІ грипи, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду з 01 червня 2004 року до 26 лютого 2012 року був встановлений рішенням Іванівського районного суду Одеської області (справа № 499/1576/15-ц) та на підставі цього позивач 11 лютого 2016 року повторно звернувся до управління ПФУ, додавши вказане судове рішення про встановлення юридичного факту.
Проте листом від 25 лютого 2016 року отримав відповідь про відмову в її задоволенні посилаючись на те, що встановлення юридичного факту здійснення догляду за інвалідом з дитинства, інвалідом - пенсіонером ІІ групи, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду не дає підстав зараховувати цей період до стажу роботи. Зарахування до стажу роботи період з 01 червня 2004 року по 26 лютого 2012 року можливо лише за умови сплати страхових внесків за відповідний період.
Також суди встановили, що ОСОБА_4 (син позивача) є пенсіонером, знаходиться на обліку в управлінні ПФУ та отримує пенсію по інвалідності з дитинства ІІ групи з 05 лютого 2001 року довічно.
До того ж встановлено, що відповідно до довідки від 01 березня 2012 року № 178, виданої Управлінням соцзахисту, ОСОБА_3, як одержувач компенсації по догляду за інвалідом ІІ групи, який за експертним висновком потребує стороннього догляду, вбачається, що позивач знаходиться на обліку вказаного Управління (з 31 січня 2008 року по 28 січня 2009 року, з 12 лютого 2009 року по 10 лютого 2010 року з 22 лютого 2010 року по теперішній час).
Відповідно до довідки від 26 січня 2012 року № 37, виданої Іванівською селищною радою, позивач здійснює догляд за інвалідом ІІ групи, який за експертним висновком потребує стороннього догляду за весь період з 1990 року по 31 січня 2008 року.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 14 частини першої статті 11 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають один з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.
Також, перелік видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію визначений у статті 56 Закону № 1788-ХІІ.
Зокрема, до стажу роботи зараховується також час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду (пункт «є» частини третьої статті 56 Закону № 1788-ХІІ).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно частини другої статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Першим реченням абзацу 1 частини першої статті 40 Закону №1058-ІV встановлено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.
Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 40 Закону №1058-ІV за вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з частиною третьою статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Додатково за бажанням особи можуть бути виключені періоди строкової військової служби, навчання, догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року, а також періоди, коли особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до пунктів 8, 13 і 14 статті 11 цього Закону. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини, період, за який враховується заробітна плата, не може бути меншим, ніж 60 календарних місяців.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що існує суперечність між положеннями пункту 14 частини першої статті 11 Закону № 1058-ІV та пунктом «є» частини третьої статті 56 Закону № 1788-ХІІ щодо розуміння можливості зарахування до стажу роботи час догляду за особою, що за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, оскільки в Законі № 1058-ІV мова йде про престарілу особу, а в Законі № 1788-ХІІ - про пенсіонера.
При цьому, чинним законодавством пенсію по інвалідності визначено одним із видів пенсій. Отже, особа, може мати статус пенсіонера в будь-якому віці, не будучі престарілою особою.
На думку колегії суддів, основним правилом розв'язання колізій між законодавчими положеннями, які є рівними за своєю юридичною силою, є правило застосування пізніше прийнятого закону.
Таким чином, виходячи із загального правила пріоритетності норми у часі, до спірних відносин повинні застосовуватись положення Закону № 1058-IV, який прийнятий пізніше Закону № 1788-ХІІ.
Оскільки у справі, яка розглядається суди встановили, що особа за якою позивач здійснював догляд, у спірний період досягла повноліття, є інвалідом ІІ групи та не належить до категорії престарілих осіб або осіб які досягли 80 років.
За таких обставин, на думку колегії суддів, час догляду позивача за сином в період з 01 червня 2004 року по 26 лютого 2012 року не може бути зараховано до страхового стажу ОСОБА_3, а відтак правильним є високим суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.
Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні апеляційним судом постанови і погоджується з його висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року у справі № 499/714/16-а - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
..........................
...........................
Л.Л. Мороз
А.Ю. Бучик
М.М. Гімон ,
Судді Верховного Суду
