УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 415/1698/12-к
провадження № 51-4999км20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча ОСОБА_1 ,
судді ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5 ,
захисник ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року у кримінальній справі стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Запоріжжі, проживає в АДРЕСА_1 , раніше судимого,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, пунктами 4, 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскаржуваних судових рішень та встановлені судами обставини
За вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року ОСОБА_7 засудженоза ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за пунктами 4, 13 ч. 2 ст. 115 КК України - у виді довічного позбавлення волі.
На підставі ч. 5 ст. 74, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання за ч. 1 ст. 185 цього Кодексу у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) ОСОБА_7 зараховано в строк відбування покарання час його перебування під вартою з 01 грудня 2011 року по день проголошення вироку з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
За ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року апеляцію підсудного ОСОБА_7 залишено без задоволення, апеляцію прокурора задоволено частково, вирок змінено в частині зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) ОСОБА_7 зараховано в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 01 грудня 2011 року по 05 квітня 2013 року та з 20 березня 2014 року по 06 липня 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а також зараховано строк відбування покарання з 06 квітня 2013 року по 19 березня 2014 року з розрахунку день за день.В іншій частині вирок суду залишено без змін.
ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні ним як особою, раніше судимою за умисне вбивство, умисного вбивства ОСОБА_8 з особливою жорстокістю за таких обставин.
Так, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 20:40, перебуваючи в помешканні ОСОБА_8 у квартирі АДРЕСА_2 , під час сварки та бійки на ґрунті особистих неприязних відносин із ОСОБА_8 умисно, з метою позбавлення життя останнього, діючи з особливою жорстокістю, почергово п`ятьма кухонними ножами (у зв`язку з деформацією лез) спричинив потерпілому 60 ударів у голову, шию, плечі, груди та у верхні кінцівки, в результаті чого ОСОБА_8 помер на місці події.
Численні колото-різані й різані поранення тіла з пошкодженням судин, тканин обох легень, які супроводжувалися масивною зовнішньою і внутрішньоплевральною кровотечею та спричинили гостру крововтрату, у сукупності належать до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя і в цьому випадку призвели до смерті.
Під час завдання п`ятьма кухонними ножами численних тілесних ушкоджень з метою умисного протиправного заподіяння смерті потерпілого, якій відчував при цьому біль, фізичні страждання та просив припинити протиправні дії, ОСОБА_7 продовжував завдавати ножових ударів, усвідомлюючи, що потерпілий страждає від гострого болю, і не реагуючи на його прохання.
Крім того, після вчинення вбивства ОСОБА_8 , цього ж дня близько 22:50, ОСОБА_7 , перебуваючи у вищевказаній квартирі, таємно викрав майно потерпілого - мобільний телефон «FlyDS 186» вартістю 950 грн.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд.
На обґрунтування своєї вимоги засуджений посилається на те, що суд до початку судового розгляду не надав йому можливості ознайомитися з матеріалами кримінальної справи.
Указує, що апеляційний суд проігнорував той факт, що в суді першої інстанції не були допитані всі свідки. Апеляційний суд також не допитав свідків та не вивчив речових доказів, які не були досліджені в суді першої інстанції.
Вважає, що судами неправильно застосовано кваліфікуючу ознаку, передбачену п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме вчинення умисного вбивства з особливою жорстокістю.
Зазначає, що підставою для такої кваліфікації було спричинення потерпілому близько 60 ножових поранень, однак кількість поранень не є ознакою особливої жорстокості.
Посилається на те, що свідок у суді підтвердила, що чула сварку і крики потерпілого; «Да ти що», проте не чула, щоб потерпілий благав його припинити побиття, скаржився на сильний біль, кликав на допомогу, тому це є припущенням суду, як і дані про застосування п`яти ножів.
Стверджує, що не бажав завдати потерпілому особливих страждань.
Позиції інших учасників судового розгляду щодо поданої касаційної скарги
Захисник у засіданні Суду підтримав подану касаційну скаргу, прокурор просив залишити касаційну скаргу без задоволення.
Мотиви Суду
Відповідно до положень ч. 1 ст. 395 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК України 1960 року) касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.
Доводи про однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінальної справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України 1960 рокуі на які є посилання в касаційній скарзі, були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій і відповідно до положень ч. 1 ст. 398 цього Кодексу не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Під час розгляду доводів, наведених у касаційній скарзі, Суд виходить із фактичних обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
З урахуванням підстав для скасування або зміни судових рішень, визначених у ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, касаційний розгляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону.
З матеріалів справи вбачається, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень ґрунтується на сукупності доказів, ретельно досліджених судом.
У судовому засіданні суду першої інстанції підсудний ОСОБА_7 свою вину визнав частково, не заперечував, що перебував у квартирі потерпілого, де в ході сварки та бійки завдав останньому ножові поранення невизначеної кількості. Водночас зазначав, що вбивати потерпілого, а тем більше завдавати йому особливих страждань, не бажав. Вважав, що перебував у стані сильного душевного хвилювання, викликаному образливими нецензурними висловлюваннями потерпілого на адресу жінок, у тому числі його дружини. Указував, що побоювався за своє життя, оскільки саме потерпілий ОСОБА_8 напав на нього з ножем. Повідомив, що після події зняв з потерпілого одяг з метою заплутати слідство, змив із себе кров. Свою шапку та рушник, які були в крові, викинув поблизу будинку. Вдома замочив свій одяг у воді, зранку жінка його випрала. Коробок від мобільного телефону та свої черевики спалив у пічці.
Однак доводи ОСОБА_7 щодо перекваліфікації його дій на ст. 116 КК України у зв`язку з перебуванням його у стані сильного душевного хвилюваннясуд першої інстанції до уваги не взяв, оскільки такі доводи повністю спростовуються наявними у провадженні доказами.
Так, суд першої інстанції допитав свідка ОСОБА_9 - сусідку потерпілого ОСОБА_8 , яка розповіла, що чула лайку і крики потерпілого, викрики: «Да ти що» і падіння на підлогу чогось важкого; за хвилин 15 почула, що хтось вийшов із квартири потерпілого та спустився сходами; у вікно побачила чоловіка в темному одязі; у цей момент у дворі перебували ОСОБА_10 і ОСОБА_11 .
Ці її показання узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які впізнали ОСОБА_7 за фотографіями як особу, що виходила з під`їзду.
Також суд першої інстанції встановив, що винуватість ОСОБА_7 об`єктивно підтверджується даними, що містяться в протоколах огляду місця події, слідчого експерименту, висновках судово-медичних, судово-медичних криміналістичних, судово-медичних імунологічних, судово-медичних цитологічних, судово-трасологічної експертиз.
Вирішуючи питання про умисел та наявність кваліфікуючої ознаки - вчинення вбивства з особливою жорстокістю, суд першої інстанції виходив із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень, поведінки підсудного й потерпілого, що передувала події, поведінки ОСОБА_7 після вчинення злочинних дій.
Будучи допитаним у судовому засіданні за клопотанням захисту, судово-медичний експерт ОСОБА_12 пояснив, що в ході заподіяння такої кількості тілесних ушкоджень, як було виявлено на трупі потерпілого ОСОБА_8 , що були прижиттєвими, потерпілий відчував фізичні біль і страждання, оскільки одночасно було подразнено безліч нервових рецепторів; на трупі було виявлено ушкодження, розташовані локально, що може свідчити про цілеспрямоване їх завдання з метою викликати фізичні страждання.
Суд у вироку вказав, що про спрямованість умислу підсудного на навмисне протиправне заподіяння смерті потерпілому з особливою жорстокістю свідчить і те, що він не припиняв своїх дій стосовно потерпілого і після поломки чи деформації ножів, їх лез. Під час огляду трупа у шиї потерпілого виявлено уламок леза ножа, всього спричинено 60 ножових поранень.
Суд першої інстанції спростував і твердження підсудного, який вважав, що під час вчинення вбивства перебував у стані сильного душевного хвилювання.
Так, у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження аргументи підсудного ОСОБА_7 щодо протиправних дій фізичного та психологічного характеру стосовно нього з боку потерпілого ОСОБА_8 .
Також суд першої інстанції виходив з того, що розмежування умисного вбивства від вбивства в стані сильного душевного хвилювання здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною стороною цих злочинів. Зокрема, під час кваліфікації злочину за ст. 116 КК України суспільно небезпечне діяння особи спровоковане насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого, однак цього, враховуючи в тому числі показання підсудного, встановлено не було.
Суд першої інстанції дослідив висновки стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 16 лютого2012 року № 49 та комплексної стаціонарної судової психолого-психіатричної експертизи від 18 січня 2018 року № 13, згідно з якими ОСОБА_7 хронічними психічними захворюваннями не страждав і не страждає, виявляє емоційно нестійкий розлад особистості. У період вчинення злочинів не виявляв ознак будь-якого тимчасового розладу душевної діяльності, міг усвідомлювати свої дії і керувати ними, у стані фізіологічного афекту або в іншому емоційному стані, який би істотно вплинув на його свідомість та поведінку, не перебував.
Суд першої інстанції врахував показання експертів ОСОБА_13 і ОСОБА_14 , які в суді підтвердили висновок № 13 та пояснили, що не вбачається будь-яких підстав уважати, що в підсудного міг виникнути та виник стан душевного хвилювання, в результаті якого він завдав би потерпілому численні ножеві поранення в різні частини тіла.
За таких обставин Суд погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 185, пунктами 4, 13 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковано правильно.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 365, ч. 2 ст. 377 КПК України 1960 року вирок, ухвала чи постанова суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції. При залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.
З матеріалів провадження вбачається, що апеляційний суд цих вимог закону дотримався.
Зокрема, апеляційний суд розглянув клопотання сторони захисту щодо необхідності допиту в судовому засіданні свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які не були допитані у суді першої інстанції після скасування попереднього вироку.
Згідно з протоколом судового засідання суду першої інстанції, показання свідка ОСОБА_11 було оголошено в судовому засіданні 05 червня 2019 року у зв`язку з неможливістю встановити його місцезнаходження. Показання ОСОБА_11 , надані ним під час проведення досудового розслідування, є аналогічними показанням у судовому засіданні свідка ОСОБА_10 . Обґрунтування необхідності допиту як свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 підсудним не було надано ні в його апеляційній скарзі, ні під час апеляційного перегляду справи.
Апеляційний суд визнав необґрунтованими і твердження підсудного про недослідження під час розгляду справи судом першої інстанції протоколів огляду місця події, висновків експертиз, постанови про визнання речовими доказами, акта про знищення речових доказів, зазначених в апеляції ОСОБА_7 . Відповідно до протоколів судових засідань та технічних записів указані підсудним докази було досліджено судом першої інстанції під час судового розгляду справи, зокрема під час судового засідання 06 травня та 05 червня 2019 року.
Крім того, апеляційний суд установив, що підсудний ОСОБА_7 був ознайомлений з матеріалами справи у повному обсязі, що підтверджують його розписки (т. 5 а.с. 143, 146, 148, 233, 248; т. 7 а.с. 49, 56, 103, 104, 108).
Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляції засудженого та спростував їх.
Крім того, згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20 квітня 2017 року (справа № 5-465кс(15)16), зі змісту якого вбачається, що якщо апеляційний суд по-новому (інакше) не тлумачить докази, оцінені в суді першої інстанції, то в апеляційного суду не виникає обов`язку досліджувати всю сукупність доказів з дотриманням засади безпосередності навіть за наявністю підстав для зміни вироку або ухвалення ним нового вироку.
Зазначене узгоджується з позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеною у постановах у кримінальних провадженнях № 51-1208км18, № 51-297км19.
Апеляційний розгляд кримінальної справи проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає приписам ст. 377 КПК 1960 року.
З огляду на вищезазначене Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Керуючись статтями 394-396, 400-2 КПК України 1960 року, п. 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК 2012 року, пунктами 4, 6 § 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Суд
п о с т а н о в и в:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни.
Ухвала Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
