ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 415/1698/12-к

провадження № 51-4999 кмо 20

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого ОСОБА_6

суддів: ОСОБА_7 ОСОБА_8,

ОСОБА_9, ОСОБА_10,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_11

прокурора ОСОБА_12

засудженого ОСОБА_1 ,

в режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненням засудженого ОСОБА_1 на вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2020 року у кримінальній справі за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, раніше судимого: 21 травня 1996 року вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя за ст. 94 Кримінального кодексу України 1960 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років; 19 березня 2003 року вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296, ст. ст. 304, 70, 71 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 4, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 185 КК.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено до покарання: за пунктами 4, 13 ч. 2 ст. 115 КК у виді довічного позбавлення волі; за ч. 1 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 5 ст. 74, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання за ч. 1 ст. 185 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Строк відбування покарання постановлено обчислювати з моменту затримання ОСОБА_1 , тобто з 01 грудня 2011 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) ОСОБА_1 зараховано в строк відбування покарання час його перебування під вартою з 01 грудня 2011 року по день проголошення вироку, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальній справі.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 06 липня 2020 року задовольнив частково апеляційну скаргу прокурора, а апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишив без задоволення. Вирок місцевого суду від 23 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 змінив в частині зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) апеляційний суд зарахував ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день за два дні позбавлення волі з

01 грудня 2011 року по 05 квітня 2013 року включно та з 20 березня 2014 року по 06 липня 2020 року включно, а з розрахунку день за день з 06 квітня 2013 року по 19 березня 2014 року включно.

У решті вирок суду залишено без змін.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, будучи раніше судимим за умисне вбивство, 30 листопада 2011 року, близько 20 год 40 хв., перебуваючи у помешканні ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , під час сварки на ґрунті особистих неприязних відносин та у ході бійки між ним та ОСОБА_2 , умисно, з метою позбавлення життя останнього, діючи із особливою жорстокістю, почергово п`ятьма кухонними ножами (у зв`язку із деформацією лез) спричинив потерпілому 60 ударів у голову, шию, плечі, груди та у верхні кінцівки, у результаті чого ОСОБА_2 помер на місці події.

Множинні колото-різані і різані поранення тіла з пошкодженням судин, тканин обох легень, які супроводжувалися масивною зовнішньою і внутрішньо-плевральною кровотечею та привели до гострої крововтрати, в сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя і в даному випадку призвели до смерті.

При заподіянні п`ятьма кухонними ножами множинних тілесних ушкоджень, спрямованих на умисне протиправне заподіяння смерті потерпілого, який відчував при цьому біль, фізичні страждання та просив припинити протиправні дії,

ОСОБА_1 продовжував наносити ножові удари, усвідомлюючи, що потерпілий страждає від гострого болю, не реагуючи на прохання ОСОБА_2 .

Крім того, після вчинення вбивства ОСОБА_2 , цього ж дня, близько 22 год 50 хв., ОСОБА_1 , перебуваючи у вищевказаній квартирі, таємно викрав майно потерпілого на суму 950 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненням засуджений ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення через істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування заявлених вимог вказує на однобічність та неповноту судового слідства. Стверджує, що судами невірно застосовано кваліфікуючу ознаку, передбачену п. 4 ч. 2 ст. 115 КК, а саме вчинення умисного вбивства з особливою жорстокістю. Також зазначає, що місцевий суд до початку судового розгляду не надав йому можливості ознайомитися з матеріали кримінальної справи та цим судом було порушено таємницю нарадчої кімнати. Наголошує на порушенні його права на захист через те, що до початку апеляційного розгляду у своєму клопотанні він виявив бажання безпосередньо брати участь в судовому засіданні, однак цей розгляд відбувся у режимі відеоконференції без забезпечення належної якості зображення та звуку, у зв`язку із чим його було позбавлено можливості доповнити свою апеляційну скаргу, надати заперечення щодо апеляційної скарги прокурора та безпосередньо отримати допомогу від свого захисника ОСОБА_4, яка також приймала участь у апеляційному розгляді у режимі відеоконференції, що позбавило його можливості отримати від неї належну правову допомогу. Разом із цим, у доповненні до касаційної скарги просить врахувати Рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року щодо визнання такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК.

Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою

Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року кримінальне провадження за вказаною касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2020 року на підставі ч. 2 ст. 434-1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) було передано на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду.

Ухвалу мотивовано тим, що у постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 29 липня 2021 року (провадження № 51-1524 км21, справа № 320/2582/19) існує правова позиція щодо застосування норми кримінального процесуального закону, яка регулює порядок проведення відеоконференції за участю засудженого (ст. 336 КПК).

Так, відповідно до постанови колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 29 липня 2021 року, одним із доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_3 було те, що місцевий суд проігнорував його клопотання про безпосередню участь у судовому засіданні та провів судовий розгляд у режимі відеоконференції без його згоди, у зв`язку з чим просив скасувати судові рішення постановлені щодо нього.

Колегія суддів Першої судової палати, перевіряючи матеріали провадження щодо ОСОБА_3 встановила, що останній направив до суду клопотання про забезпечення його особистої участі в судовому засіданні місцевого суду, яке було призначено на

25 вересня 2019 року.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 липня 2019 року зазначене клопотання було задоволено та постановлено етапувати ОСОБА_3 з ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№ 10)», де засуджений на той час відбував покарання, до ДУ «Запорізький слідчий ізолятор», а потім до ІТТ № 3 ГУНП в Запорізькій області для подальшої його доставки в судове засідання суду першої інстанції.

Однак, 25 вересня 2019 року засудженого у судове засідання доставлено не було. Цього ж дня місцевим судом було повторно постановлено етапувати ОСОБА_3 та доставити його в наступне судове засідання. Проте засудженого було етаповано лише до ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».

При цьому 10 жовтня 2019 року на адресу суду першої інстанції надійшов лист від начальника ІТТ № 3 ГУНП в Запорізькій області про неможливість етапування засудженого ОСОБА_3 з ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» до ІТТ № 3 ГУНП в Запорізькій області у зв`язку з тим, що в ізоляторі тимчасового тримання відсутні умови для утримування осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

Надалі місцевий суд з метою забезпечення права засудженого на захист та доступу до правосуддя, керуючись положеннями ч. 2 ст. 336 КПК, постановив ухвалу про проведення судового засідання за участю засудженого ОСОБА_3 в режимі відеоконференції з ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».

З`ясувавши вищенаведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду дійшла до висновку, що в даному конкретному випадку право засудженого ОСОБА_3 на участь у судовому засіданні порушено не було, оскільки участь особи в судовому засіданні в режимі відеоконференції є фактичною участю в судовому розгляді, проте в іншому форматі, а тому доводи засудженого в цій частині визнала необґрунтованими.

Натомість, колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеному у постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 липня 2021 року (провадження № 51-1524 км21, справа № 320/2582/19), оскільки за наявності клопотання обвинуваченого про безпосередню участь в судовому засіданні, здійснення дистанційного судового провадження без його згоди, а також без вмотивованого рішення, у разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти такого провадження, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки порушує право особи на участь у судовому засіданні.

Зважаючи на те, що у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 , останній виявляв бажання про його безпосередню участь в апеляційному розгляді відповідних скарг на вирок щодо нього, однак цей розгляд відбувся за його участю у режимі відеоконференції без його згоди та без вмотивованого рішення на проведення дистанційного провадження, то рішення апеляційного суду постановлено з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_4 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.

Прокурор вважав, що касаційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Потерпіла ОСОБА_5 була належним чином повідомлена про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилася, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від неї не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_1 , захисника ОСОБА_4 тапрокурора, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали кримінальної справи, об`єднана палата вважає, що касаційна скарга з доповненням підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 395 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.

При цьому підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, крім іншого, є істотне порушення кримінально-процесуального закону (ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 370 КПК 1960 року, істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає мінімальні права кожного, кого обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Одним із таких прав, за ст. 6 Конвенції, є право захищати себе особисто.

В той же час, без сумніву, механізм відеоконференції є необхідним та важливим елементом для забезпечення оперативності судового розгляду, як однієї із гарантій реалізації права на справедливий суд, який використовується учасниками кримінального провадження. Можливість звернення до систем відеоконференцзв`язку затверджена і в низці міжнародних документів, зокрема, Декларації про взаємодію та заходи у відповідь: стратегічні союзи в сфері попередження злочинності та кримінального судочинства.

Відповідно до ст. 21 КПК 1960 року підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов`язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз`ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред`явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.

Частиною 2 ст. 358 КПК 1960 року передбачено, що засуджений чи виправданий, їх законні представники підлягають обов`язковому виклику в апеляційний суд, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їх становища або суд визнає необхідним провести судове слідство. У цих випадках викликаються і їх захисники, якщо їх участь у справі відповідно до вимог статті 45 цього Кодексу є обов`язковою. Засуджений, що утримується під вартою, підлягає обов`язковому виклику в апеляційний суд також у випадках, коли про це надійшло його клопотання.

Застосування телефонної конференції та відеоконференції при проведенні слідчої дії визначено ст. 85-3 КПК 1960 року, відповідно до якої, у разі неможливості явки учасників слідчої чи іншої процесуальної дії до органу дізнання, слідчого, прокурора або до суду за місцем провадження у справі, а також необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, або з інших обґрунтованих підстав слідча чи процесуальна дія за їх участю може здійснюватися шляхом проведення телефонної конференції або відеоконференції.

Відеоконференція може застосовуватися під час допиту свідка, експерта, підозрюваного, обвинуваченого і підсудного, очної ставки, пред`явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події.

Слідчі дії під час відеоконференції за участю підозрюваного, обвинуваченого і підсудного проводяться лише за їх письмовою згодою, про що зазначається у протоколі слідчої дії. Під час телефонної конференції або відеоконференції ведеться звуко- або відеозапис.

Про проведення телефонної конференції або відеоконференції орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, та орган, який виконує доручення, складає окремі протоколи, до яких обов`язково додається відповідний звуко- або відеозапис.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 КПК підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 401 КПК обвинувачений підлягає обов`язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов`язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 336 КПК судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі: неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров`я або з інших поважних причин; необхідності забезпечення безпеки осіб; проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; наявності інших підстав, визначених судом достатніми.

Частиною 2 вищевказаної статті передбачено, що суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.

Таким чином, кримінальний процесуальний закон надає важливого значення волевиявленню обвинуваченого, від якого залежить рішення суду. Зокрема, залежно від впливу на прийняття процесуального рішення волевиявлення обвинуваченого може бути: а) правозобов`язуючим; б) умовно зобов`язуючим; в) рекомендаційним.

Волевиявлення правозобов`язуючого характеру містить у собі обов`язкову для виконання волю обвинуваченого. Виражене у встановленому законом порядку обвинуваченим волевиявлення, безумовно зобов`язуєправозастосовника до прийняття конкретного процесуального рішення, обмежуючи судову дискрецію. Чинне кримінальне процесуальне законодавство містить низку положень, застосування яких залежить виключно від волевиявлення обвинуваченого.

До таких зобов`язуючих суд до винесення конкретного рішення, на думку колегії суддів, належить положення ч. 2 ст. 336 КПК. Уся нормативна конструкція вказаної процесуальної норми вказує на те, що саме суду надається дискреційне право під час ухвалення рішення про здійснення судового провадження дистанційно вирішувати питання про форму судового засідання. Такий висновок випливає з другого речення вказаної правової норми, яке передбачає, що у разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Отже, в цьому випадку бажання сторін та потерпілого є умовно зобов`язуючим та не породжують обов`язкового врахування з боку суду.

На відміну від інших учасників судового провадження, волевиявленню обвинуваченого при вирішенні питання про форму проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження, надається правозобов`язуючого значення: «Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану». Вимог, у якій формі може або має бути викладене заперечення, КПК не містить.

Разом з тим, при застосуванні відеоконференції має забезпечуватись не просто формальна присутність обвинуваченого у залі судового засідання, а саме ефективна участь у судовому процесі, яка включає в себе перш за все право бачити, чути та спостерігати за тим, що відбувається в судовому засіданні без технічних перешкод («Марчелло Віола (Marcello Viola) проти Італії», заява № 45106/04).

При перевірці матеріалів справи касаційним судом установлено, що до початку апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_1 звернувся з заявою, в якій заявив клопотання про безпосередню участь у судовому засіданні апеляційного суду (т. 8 а. с. 34), однак цей розгляд відбувся у режимі відеоконференції, та, згідно з доводами касаційної скарги, без забезпечення належної якості зображення та звуку, що позбавило обвинуваченого можливості доповнити свою апеляційну скаргу, надати заперечення щодо апеляційної скарги прокурора та безпосередньо отримати належну правову допомогу від свого захисника ОСОБА_4

Згідно з листами Дніпровського апеляційного суду від 24 червня та 03 липня 2020 року на адресу ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», на підставі положень ст. 336 КПК висловлено прохання з`ясувати у ОСОБА_1 щодо проведення апеляційного розгляду за його участі в режимі відеоконференції, із надісланням згоди (незгоди) останнього на її проведення (т. 8 а. с. 39, 60). Однак, в матеріалах справи відсутні відомості щодо волевиявлення ОСОБА_1 на проведення апеляційного розгляду за його участі в режимі відеоконференції, а також судове рішення Дніпровського апеляційного суду про призначення відеоконференції з наведенням відповідного обгрунтування та викладенням мотивів прийнятого рішення.

Разом з тим, як вказано вище, КПК не формалізує, яким чином обвинувачений має заперечувати проти застосування відеоконференції. Зважаючи на те, що до обвинуваченого у кримінальному провадженні застосовний загальнодозвільний тип правового регулювання, допустимим є заперечення у будь-якій формі, де є явним волевиявлення особи про те, що вона бажає бути особисто присутньою у суді. Тому, якщо обвинувачений у своєму клопотанні прямо виявив бажання про безпосередню участь в апеляційному розгляді справи, то це свідчить про те, що він заперечує свою участь в судовому засіданні із застосуванням відеоконференції.

У даному випадку однозначно встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 бажав особисто брати участь у судовому засіданні і подав про це письмове клопотання, що свідчить про відсутність його згоди на проведення відеоконференції. При цьому, з урахуванням здійснення судового розгляду кримінальної справи щодо обвинуваченого ОСОБА_1 за правилами КПК 1960 року, та, зокрема, імперативної вимоги ч. 2 ст. 358 цього Кодексу, відповідно до якої засуджений, що утримується під вартою, підлягає обов`язковому виклику в апеляційний суд, коли про це надійшло його клопотання, колегія суддів об`єднаної палати констатує істотне порушення апеляційним судом вимог кримінально-процесуального закону з наведених підстав.

Крім цього, Суд вважає за необхідне зазначити і те, що держава за ст. 1 Конвенції має позитивні зобов`язання стосовно забезпечення права особи на справедливий суд. Ці позитивні зобов`язання полягають у тому числі у забезпеченні присутності особи, яка знаходиться в умовах несвободи під контролем держави. Держава не може виправдовувати затягування судового розгляду справ процедурними й іншими недоліками судової системи. Отже, держава повинна забезпечити доставлення обвинуваченого до суду, якщо він знаходиться на території України, і вжити заходів стосовно застосування міжнародного співробітництва, якщо він знаходиться за межами території України.

Втім очевидним є той факт, що забезпечення реалізації прав обвинуваченого не може здійснюватися за рахунок поставлення у небезпеку інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Таким чином, у разі, якщо в силу захворювання стан здоров`я обвинуваченого перешкоджає його безпосередній участі в судовому засіданні або становить загрозу чи небезпеку життю, здоров`ю інших учасників судового процесу, необхідним є вжиття заходів для знешкодження загроз для здоров`я обвинуваченого та учасників кримінального провадження та/або перерви на строк, об`єктивно необхідний для їх усунення. І лише після цього, з урахуванням непереборності виниклих загроз, у відповідності до норм міжнародного права та національного законодавства суд повинен приймати рішення про здійснення дистанційного судового провадження в режимі відеоконференції за участю обвинуваченого з відповідним його обґрунтуванням.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з частинами 7, 8 ст. 85-3 КПК 1960 року, під час відеоконференції ведеться відеозапис та про проведення відеоконференції суд, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, та орган, який виконує доручення, складає окремі протоколи, до яких обов`язково додається відповідний відеозапис. Однак, у порушення вимог вказаної кримінально-процесуальної норми, в матеріалах кримінальної справи щодо ОСОБА_1 відсутні відомості про складання таких протоколів з додаванням відповідних відеозаписів про проведення відеоконференції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вказане порушення вимог кримінального-процесуального закону, відповідно до положень ст. 370 КПК 1960 року, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 358 КПК 1960 року, є істотним, оскільки перешкодило апеляційному суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законне та обґрунтоване судове рішення.

Таким чином, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1

ст. 398 КПК 1960 року, а справа направленню на новий апеляційний розгляд.

За встановленого істотного порушення вимог КПК, допущеного судом апеляційної інстанції, перевірка інших доводів касаційної скарги, а саме щодо не ознайомлення судом першої інстанції ОСОБА_1 з матеріалами кримінальної справи до початку судового розгляду, правової кваліфікації інкримінованого йому злочину, порушення місцевим судом таємниці нарадчої кімнати, є передчасною.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно належним чином врахувати вищезазначене, розглянути апеляційні скарги у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону і постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, з викладенням у ньому ґрунтовних мотивів його прийняття.

Крім цього, колегія суддів об`єднаної палати, для попередження ризику переховування ОСОБА_1 від суду, враховуючи, що він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, з метою забезпечення можливості проведення нового розгляду судом апеляційної інстанції, вважає за необхідне обрати щодо обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

Виконуючи приписи ч. 4 ст. 442 КПК України, об`єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.

Висновок:

З урахуванням положень ч. 2 ст. 336 КПК, які кореспондуються з вимогами ст. 85-3 КПК 1960 року, прийняття судом рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, який заявив клопотання про безпосередню участь у судовому розгляді, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану, згідно приписів ст. 412 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Якщо в силу захворювання стан здоров`я обвинуваченого перешкоджає його безпосередній участі в судовому засіданні або становить загрозу чи небезпеку життю, здоров`ю інших учасників судового процесу, необхідним є вжиття заходів щодо відкладення судового розгляду на строк, об`єктивно необхідний для їх усунення. У разі непереборності виниклих загроз, відповідно до вимог ст. 336 КПК, суд мотивованою ухвалою, з наведенням відповідного обґрунтування, повинен ухвалити рішення про проведення дистанційного судового провадження в режимі відеоконференції за участю обвинуваченого.

Керуючись статтями 394, 396, 398КПК1960 року, статтями 434-2, 441, 442 КПКта пунктами 11, 15 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу з доповненням засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2020 року щодо ОСОБА_1 скасувати і направити справу на новий апеляційний розгляд.

Обрати обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто по 19 січня 2023 року включно.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8

ОСОБА_9 ОСОБА_10