Постанова
Іменем України
15 лютого 2023 року
місто Київ
справа № 405/1526/17
провадження № 61-5711св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державне підприємство «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, правонаступником якого є Міністерство економіки України,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2017 року, постановлене суддею Шевченко І. М., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Письменного О. А., Єгорової С. М., Чельник О. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (далі - ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», підприємство), Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, правонаступником якого є Міністерство економіки України, у якому з урахуванням змін та доповнень до позову, просив:
- встановити факт призначення його на посаду директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»;
- зобов`язати підприємство внести до його трудової книжки запис про призначення директором підприємства;
- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 21 березня 2017 року № 64-п «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 21 березня 2017 року № 65-п «Про призначення ОСОБА_2 »;
- поновити його на посаді директора підприємства з 21 березня 2017 року;
- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку торгівлі України від 15 червня 2017 року № 123-п «Про призначення ОСОБА_2 »;
- стягнути з підприємства середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі України видало наказ стосовно особового складу від 02 листопада 2016 року № 150-п«Про призначення ОСОБА_1 », яким він був призначений виконувачем обов`язків директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» з 19 листопада 2016 року до призначення керівника цього підприємства в установленому законодавством порядку.
Стверджував, що починаючи з 19 січня 2017 року втратив статус особи, яка виконує обов`язки директора підприємства та набув статус директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», оскільки продовжував виконувати обов`язки директора більше двох місяців. Вважав, якщо працівник виконує обов`язки більше двох місяців, тоді він автоматично затверджується на цій посаді без відповідного наказу.
20 березня 2017 року він звернувся до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України із заявою, просив внести запис до трудової книжки про призначення його директором ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» з 19 січня 2017 року та встановити посадовий оклад на рівні посадового окладу директора підприємства з 19 січня 2017 року, проте відповіді на заяву не отримав.
21 березня 2017 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі України видало накази № 64-п «Про звільнення ОСОБА_1 » та № 65-п «Про призначення ОСОБА_2 », відповідно до яких ОСОБА_1 , виконувача обов`язків директора підприємства, звільнено з роботи за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 21 березня 2017 року, а ОСОБА_2 призначено виконувачем обов`язків директора підприємства з 22 березня 2017 року до призначення керівника цього підприємства в установленому законом порядку.
Позивач вважав, що накази про звільнення його як виконувача обов`язків директора підприємства, а також про призначення ОСОБА_2 виконувачем обов`язків директора цього підприємства та у подальшому директором підприємства є незаконними і підлягають скасуванню. ОСОБА_1 переконаний, що він підлягає поновленню на посаді директора підприємства, оскільки призначений на посаду безстроково у зв`язку з виконанням обов`язків директора підприємства більше двох місяців, а також на момент видання наказу № 64-п про звільнення позивача, призначення директора відповідно до вимог чинного законодавства ще не відбулося, а тому подія, з якою пов`язане закінчення строку перебування позивача на посаді виконувача обов`язків директора, на час ухвалення наказу № 64-п іще не настала.
Стислий виклад заперечень відповідачів та позиція третьої особи
ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» позов не визнало, просило відмовити у його задоволенні. Відповідач зазначив, що із ОСОБА_1 був укладений строковий трудовий договір, сплив строку якого був обумовлений настанням певної події - фактом призначення в установленому законодавством порядку керівника підприємства.
Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі - Міністерство) позов не визнало, просило відмовити у його задоволенні. Зазначило, що оскільки порядок призначення керівників державних підприємств, які належать до сфери управління міністерств, урегульовано законодавством України, тому роз`яснення Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 року № 30/39 в цій частині не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Міністерство також зазначило, що рішення постійної діючої комісії з проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, що належать до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - конкурсна комісія), від 13 березня 2017 року про оголошення переможцем ОСОБА_2 не визнано протиправним та не скасовано. Позивач також брав участь у конкурсному відборі, а отже скористався таким своїм правом.
ОСОБА_2 просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову. Зазначив, що між ОСОБА_1 та Міністерством в порядку, передбаченому законодавством, було укладено строковий трудовий договір, який на момент розгляду справи судом є припиненим.
Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням від 19 липня 2017 року Ленінський районний суд м. Кіровограда відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивач здійснював виконання обов`язків директора підприємства не за сумісництвом або суміщенням посад; з ним був укладений строковий трудовий договір і строк дії цього строкового трудового договору обумовлений настанням визначеної події, а саме до призначення в установленому законодавством порядку керівника підприємства; трудові відносини ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» та ОСОБА_1 припинені відповідно до чинного законодавства.
Суд першої інстанції виснував, що з огляду на те, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги лише роз`ясненням Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 року № 30/39, а інших підстав позову не наводить, тому позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими, а правових підстав для задоволення позову не встановив.
Враховуючи зазначене, а також положення статті 43 Конституції України,
статей 21, 23, 36 КЗпП України, Закону України «Про управління об`єктами державної власності», постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності», постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777 «Про проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки», суд зробив висновок про необґрунтованість позову та відмовив у його задоволенні повністю.
Ухвалою від 07 листопада 2017 року Апеляційний суд Кіровоградської області відхилив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2017 року залишив без змін.
Постановою від 19 лютого 2020 року Верховний Суд задовольнив частково касаційну скаргу ОСОБА_1 , передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Частково задовольняючи касаційну скаргу ОСОБА_1 та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що наказ про його звільнення видано під час тимчасової непрацездатності. Суд апеляційної інстанції на зазначені обставини та норми матеріального права уваги не звернув, не з`ясував факт перебування позивача на лікарняному та зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Постановою від 24 лютого 2021 року Кропивницький апеляційний суд задовольнив частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 , частково скасував рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2017 року.
Суд змінив дату звільнення ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язків директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» з 21 березня 2017 року на 01 квітня 2017 року.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Частково задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , змінюючи дату звільнення, суд апеляційної інстанції зазначив, що строк, на який його було призначено виконувачем обов`язків директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», закінчився, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що трудові відносини між сторонами припинені відповідно до вимог трудового законодавства.
Водночас апеляційний суд виснував, що суд першої інстанції помилково не врахував той факт, що у період з 14 березня 2017 року до 31 березня 2017 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності, серія АДЕ № 811850, виданим Кіровоградською обласною лікарнею.
З огляду на те, що ОСОБА_1 був звільнений у період його тимчасової непрацездатності, апеляційний суд дійшов висновку, що потрібно змінити дату звільнення позивача з посади виконувача обов`язків директора підприємства з 21 березня 2017 року на 01 квітня 2017 року.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Позивач ОСОБА_1 05 квітня 2021 року із застосування поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2017 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що не сформульовано правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права - пункту 2 роз`яснення Державного комітету Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 року № 30/39 (зі змінами від 11 грудня 1986 року № 521/30-18) «Про порядок оплати тимчасового замісництва».
ОСОБА_1 стверджував, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що на момент його призначення виконувачем обов`язків директора підприємства посада була вакантною та після спливу двомісячного строку після його призначення таким тимчасовим виконувачем інша особа не була призначена директором, фактично він працював на цій посаді майже півроку, а тому суди мали зробити обґрунтований висновок, що позивача було затверджено на посаді директора як на постійну роботу.
Також зазначив, що наказом від 02 листопада 2016 року № 150-п на нього роботодавець поклав виконання обов`язків директора підприємства на період до настання обставин/події, а саме до призначення керівника цього підприємства у встановленому законодавством порядку. Водночас на момент видання наказу від 21 березня 2017 року № 64-п про звільнення його, ОСОБА_1 , подія, з якою мало бути пов`язане звільнення, ще не настала, оскільки наказ про призначення ОСОБА_2 виконувачем обов`язків директора підприємства не є наказом про призначення керівника цього підприємства.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Міністерство економіки України та ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» у грудні 2021 року надіслали до Верховного Суду відзиви, у яких просили касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2017 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року залишити без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 квітня 2021 року справу № 405/1526/17 (провадження № 61-5711ск21) призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.
Ухвалою від 18 листопада 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
Розпорядженням від 19 січня 2023 року № 78/0/226-23 Верховний Суд призначив повторний автоматизований розподіл судової справи за касаційним провадженням № 61-5711св21 у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у тривалій соціальній відпустці.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року справу № 405/1526/17
(провадження № 61-5711ск21) призначено судді-доповідачеві Погрібному С. О. та 20 січня 2023 року цю справу передано судді-доповідачеві.
Ухвалою від 02 лютого 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 18 листопада 2013 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та ОСОБА_1 уклали контракт № 19 про призначення позивача на посаду директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», засновником якого є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, на строк з 18 листопада 2013 року до 18 листопада 2016 року.
Наказом від 02 листопада 2016 року № 149-п Міністерство звільнило ОСОБА_1 з посади директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» з 18 листопада 2016 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Наказом від 02 листопада 2016 року № 150-п Міністерство призначило ОСОБА_1 виконувачем обов`язків директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» з 19 листопада 2016 року до призначення керівника цього підприємства в установленому законодавством порядку.
Наказом від 27 грудня 2016 року № 2135 Міністерство оголосило конкурсний відбір керівника ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації». ОСОБА_1 брав участь у цьому конкурсі. Згідно з витягом із протоколу засідання конкурсної комісії від 13 березня 2017 року № 3 переможцем конкурсного відбору на посаду керівника ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» оголошено ОСОБА_2 . Рішення комісії є підставою для укладення контракту між Міністерством та переможцем конкурсного відбору ОСОБА_2 .
У період з 14 березня 2017 року до 31 березня 2017 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності, серія АДЕ, № 811850, виданим Кіровоградською обласною лікарнею.
Наказом від 21 березня 2017 року № 64-п Міністерство звільнило ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язків директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строкового трудового договору.
Копію наказу та належно оформлену трудову книжку вручено ОСОБА_1 03 квітня 2017 року.
Згідно з наказом ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» від 21 березня 2017 року № 77/о з позивачем проведений остаточний розрахунок з виплатою компенсації за частину невикористаної відпустки.
Наказом від 21 березня 2017 року № 65-п Міністерство призначило ОСОБА_2 виконувачем обов`язків директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» на час проведення спеціальної перевірки з подальшим укладенням контракту.
ОСОБА_2 призначений на посаду директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» на підставі контракту 15 червня 2017 року.
Відповідно до матеріалів справи заробітна плата ОСОБА_1 за два місяці до звільнення складала: за січень 2017 року - 22 464, 00 грн,
за лютий 2017 року - 11 232, 00 грн. Кількість відпрацьованих днів у січні 2017 року - 20, у лютому 2017 року - 20. Середній заробіток, обрахований із заробітної плати за січень та лютий 2017 року. склав 842, 40 грн (22 464, 00 грн + 11 232, 00 грн = 33 696, 00 грн : 40 днів), що підтверджується довідкою ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» від 21 червня 2017 року № 407.
Право, застосоване судом
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).
Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором є таким самим, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.
Підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).
Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або будь-якого волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли складав і підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він висловив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 наказом від 02 листопада 2016 року № 150-п призначено виконувачем обов`язків директора підприємства тимчасово, на період до призначення керівника цього підприємства в установленому законодавством порядку.
В оцінці застосування до спірних правовідносин правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17 (провадження № 61-576сво18), про те, що тлумачення
статті 5-1, частини першої статті 235 КЗпП України доводить, що на особу, яка є виконувачем обов`язків за певною посадою, поширюється трудове законодавство, гарантії забезпечення права на працю, у тому числі й можливість захисту від незаконного звільнення. Верховний Суд врахував, що такі висновки щодо гарантій забезпечення права на працю поширюються на ОСОБА_1 як на виконувача обов`язків директора підприємства.
Призначення виконувачем обов`язків за своєю правовою природою є укладенням з працівником строкового трудового договору, строк закінчення якого пов`язується з настанням певної події - призначенням працівника на цю посаду на постійній основі.
Отже, ОСОБА_1 не міг не знати і не мати чіткого й ясного розуміння про умови і строк виконання ним обов`язків директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» чи про спеціальний статус тимчасового виконання ним обов`язків за цією посадою, а відтак повинен був знати про особливості, встановлені законом, підстави припинення повноважень виконувача трудових обов`язків на цій посаді.
Враховуючи, що позивач не обіймав на підприємстві іншої посади на час виконання обов`язків директора, він є таким, який перебував у строкових трудових відносинах з цим підприємством з метою тимчасового виконання ним обов`язків керівника цієї організації до моменту призначення керівника в установленому законодавством порядку на постійно.
Верховний Суд відхиляє доводи заявника, що до спірних правовідносин застосовується пункт 2 роз`яснення Державного комітету Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 року № 30/39 «Про порядок оплати тимчасового замісництва» (зі змінами від 11 грудня 1986 року № 521/30-18), відповідно до якого призначення працівника виконувачем обов`язків за вакантною посадою не допускається. Це можливо лише за посадою, призначення на яку здійснюється вищим органом управління. У цьому випадку керівник підприємства, установи, організації зобов`язаний не пізніше місячного строку з дня прийняття працівника на роботу надати до вищого органу управління документи для його призначення на посаду. Цей орган у місячний строк має розглянути питання і повідомити керівнику про результати.
У таких висновках Верховний Суд виходить з того, що у пункті 2 зазначеного роз`яснення сформульоване абстрактне правило поведінки, яке має ознаки обов`язкового правила поведінки, яке підлягає неодноразовому застосуванню. Проте, це правило не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки спірні відносини врегульовані інакшими нормами права, які є в чинному законодавстві України та є спеціальними.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Порядок призначення керівників державних підприємств та процедура укладення контракту з ними визначені трудовим законодавством України.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних унітарних підприємств, у яких не утворено наглядову раду, установ, організацій та господарських структур, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, та в яких не утворено наглядову раду, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог.
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору» контракти з керівниками підприємств, що є у державній власності, укладаються міністерствами, іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами виконавчої влади, у віданні яких перебувають ці підприємства, за погодженням з Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією відповідно до номенклатурних груп, до яких вони належать за показниками, затвердженими згідно з додатком № 2 цієї постанови.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777 «Про проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки» призначення на посаду директора підприємства відбувається на конкурсних засадах.
Згідно з пунктом 2 Порядку проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777
(далі - Порядок), підставою для оголошення конкурсного відбору керівника підприємства (далі - конкурсний відбір) є, зокрема, рішення (наказ) міністерства, Фонду державного майна або іншого органу, який виконує функцію з управління підприємством (далі - суб`єкт управління), із зазначенням строку приймання заяв і проведення конкурсного відбору, яке для підприємства, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави і вартість активів якого за даними останньої фінансової звітності або річний розмір чистого доходу якого перевищує 200 млн гривень, приймається не пізніше ніж через 20 днів після відкриття вакансії керівника підприємства (для підприємств, функції з управління якими виконує Кабінет Міністрів України, - рішення Кабінету Міністрів України).
Конкурсний відбір вважається таким, що закінчився, з дня ухвалення комісією рішення про затвердження його результатів (пункт 7 Порядку). Результати відбору оприлюднюються на офіційному сайті суб`єкта управління (абзац 2 пункту 4 Порядку). Відповідно до абзацу 5 пункту 18 Порядку рішення комісії є підставою для укладення контракту між суб`єктом управління (господарською структурою) та переможцем конкурсного відбору.
Отже, питання про призначення керівника державного
підприємства - суб`єкта господарювання, що належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, відбувається в особливому порядку та виключно за результатами конкурсного відбору.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, наказом від 27 грудня 2016 року № 2135 Міністерство оголосило конкурсний відбір керівника ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації».
Згідно з витягом із протоколу засідання конкурсної комісії від 13 березня 2017 року № 3 переможцем конкурсного відбору на посаду керівника ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» оголошено ОСОБА_2 . Рішення комісії є підставою для укладення контракту між Міністерством та переможцем конкурсного відбору ОСОБА_2
ОСОБА_2 призначений на посаду директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» на підставі контракту 15 червня 2017 року.
Настання таких обставин підтверджує, що із ОСОБА_1 припинилися трудові відносини як із тимчасовим виконувачем обов`язків директора підприємства з моменту призначення іншої особи на посаду директора на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України - 15 червня 2020 року. З врахуванням наведеного висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що трудові відносини із позивачем припинилися у зв`язку з призначенням ОСОБА_2 виконувачем обов`язків директора підприємства, є помилковими, оскільки саме з призначенням ОСОБА_2 директором підприємства 15 червня 2017 року, а не тимчасовим виконувачем обов`язків директора підприємства 22 березня 2017 року настала та подія, з якою сторони пов`язували припинення трудового договору, укладеного з ОСОБА_1 на визначений цією подією строк.
Змінюючи дату звільнення позивача з 21 березня 2017 року на 01 квітня 2017 року у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 на лікуванні, апеляційний суд наведеного також не врахував, зробив помилковий висновок щодо визначення моменту припинення строкового трудового договору з позивачем.
Зробивши висновки про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню роз`яснення Державного комітету Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 року № 30/39 «Про порядок оплати тимчасового замісництва» (зі змінами від 11 грудня 1986 року № 521/30-18), оскільки порядок призначення керівника на посаду підприємства визначений законодавством України, а не Союзу РСР, тому трудові відносини з ОСОБА_1 припинені з моменту призначення на посаду директора, який пройшов конкурсний відбір, Верховний Суд встановив, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про встановлення факту призначення його на посаду директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»; зобов`язання підприємства внести до його трудової книжки запис про призначення директором підприємства. Такі вимоги не підтверджені встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами справи та не узгоджуються з нормами права, які регулюють спірні правовідносини.
Верховний Суд погоджується, що в межах конкретних обставин цієї справи ОСОБА_1 , за загальними правилами, мали би поновити на посаді виконувача обов`язків директора підприємства, оскільки він був звільнений до закінчення дії укладеного з ним строкового трудового договору, проте застосування такого способу захисту, як поновлення позивача на займаній посаді, є неможливим, оскільки фактично приведе до поновлення позивача на тій посаді, якої в юридичному сенсі для нього вже не існує, оскільки на час вирішення спору цю посаду вже правомірно заміщено іншим працівником.
Такі висновки відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 800/7/17 (провадження № 11-1198заі19).
Верховний Суд наголошує, що у правовідносинах, які склалися між сторонами спору, вимагати від відповідача в примусовому порядку поновити позивача на посаді є неприйнятним та неправомірним способом захисту, адже посада директора підприємства вже є зайнятою на постійній основі, на неї в установленому законом порядку призначено іншу особу.
Тож, незважаючи на встановлені порушення під час звільнення позивача, неможливість його поновлення зумовлена строковим характером трудових відносин з підприємством та настанням моменту, з яким пов`язується безумовне припинення їх правових відносин.
Верховний Суд встановив, що призначення ОСОБА_2 директором підприємства позивач оскаржив, підставою для скасування такого наказу зазначив лише той факт, що, на його переконання, він є директором підприємства відповідно до пункту 2 роз`яснення Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 року № 30/39. Проте, такі доводи позивача Верховний Суд відхилив, зазначивши, що до спірних правовідносин ці роз`яснення не підлягають застосуванню у зв`язку з запровадженням законодавством України іншого спеціального порядку призначення керівника державного підприємства на таку посаду. Інших підстав для скасування наказу про призначення ОСОБА_2 директором підприємства позивач не навів, результати конкурсу у порядку, встановленому законом, не оскаржив, а отже, погодився з такими результатами.
Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення відповідно до формулювання чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно ухвалює рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов переконання, що за встановлених обставин справи правильним є висновок про зміну дати звільнення позивача з 21 березня 2017 року на 15 червня 2017 року, коли було призначено ОСОБА_2 на посаду директора підприємства за результатами проведеного конкурсу.
Подібних висновків щодо можливості зміни дати звільнення працівника, який працював відповідно до стокового трудового договору, у межах справи про поновлення на роботі дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 лютого 2021 року у справі № 800/7/17
(провадження № 11-1198заі19), від 23 червня 2022 року у справі № 240/645/21 (П/9901/103/21) (провадження № 11-517заі21).
Отже, Верховний Суд не встановив підстав для поновлення позивача на роботі, незважаючи на незаконність його звільнення 21 березня 2017 року (а так само й 1 квітня 2017 року), що зумовлено строковим характером трудових відносин, які існували у позивача з підприємством, та настанням моменту, з яким пов`язується безумовне припинення трудового договору.
Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили помилкові висновки про законність звільнення ОСОБА_1 21 березня 2017 року у зв`язку з призначенням ОСОБА_2 виконувачем обов`язків директора підприємства (незважаючи, що момент припинення трудових відносин з ОСОБА_1 сторони пов`язали з призначенням ОСОБА_2 виконувачем обов`язків директора підприємства, а не з призначенням його директором підприємства), оскаржені рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню у частині вирішення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на роботі з тих підстав, що на момент ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі посади, на яку він мав бути поновлений, юридично вже не існувало, з ухваленням нового рішення про зміну дати звільнення позивача.
Вимоги позову про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 21 березня 2017 року № 64-п «Про звільнення ОСОБА_1 »; визнання незаконним та скасування наказу Міністерства від 21 березня 2017 року № 65-п «Про призначення ОСОБА_2 » також не підлягають задоволенню, оскільки не матимуть наслідком поновлення прав позивача, враховуючи, що строкові трудові відносини з ОСОБА_1 припинені у зв`язку з настанням події, з якою сторони пов`язували припинення строкового трудового договору.
У частині вирішення позовних вимог про встановлення факту призначення ОСОБА_1 на посаду директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»; зобов`язання підприємства внести до його трудової книжки запис про призначення директором підприємства; визнання незаконними та скасування наказів Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 21 березня 2017 року № 64-п «Про звільнення ОСОБА_1 », від 21 березня 2017 року № 65-п «Про призначення ОСОБА_2 »; від 15 червня 2017 року № 123-п «Про призначення ОСОБА_2 »; поновлення позивача на посаді директора підприємства з 21 березня 2017 року Верховний Суд ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що поновлення працівника на посаді є неможливим у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору.
Водночас Верховний Суд встановив, що дата звільнення позивача підлягає зміні з 21 березня 2017 року на 15 червня 2017 року - день призначення ОСОБА_2 директором підприємства.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про відмову у задоволенні позову про поновлення на роботі, яку тимчасово виконував на підприємстві відповідача позивач, водночас дійшов переконання про зміну дати звільнення позивача, а тому вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає задоволенню за період з 01 квітня 2017 року до 15 червня 2017 року, оскільки з 14 до 31 березня 2017 року позивач перебував на лікарняному, а тому за цей період середній заробіток за час вимушеного прогулу не підлягає нарахуванню.
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100,
(далі - Порядок № 100), передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Верховний Суд врахував, що з 03 квітня 2017 року (перший робочий день після лікарняного) до 15 червня 2017 року (день звільнення) був 51 робочий день, за який підлягає стягненню з підприємства на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та розмір такого середнього заробітку складає 42 962, 40 грн (842, 40 грн х 51 день).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд встановив, що вимоги позивача про поновлення його на займаній посаді не підлягають задоволенню, оскільки на момент вирішення справи судом відповідач видав наказ від 15 червня 2017 року про призначення директором підприємства ОСОБА_2, що підтверджує безумовне припинення із ОСОБА_1 трудових відносин 15 червня 2017 року № 123-п на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. За таких обставин позов ОСОБА_1 про поновлення на роботі не підлягає задоволенню; водночас підлягає зміні дата звільнення позивача з 21 березня 2017 року на 15 червня 2017 року. Вважаючи звільнення позивача на підставі наказу від 21 березня 2017 року законним, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що 21 березня 2017 року ОСОБА_2 був призначений виконувачем обов`язків директора підприємства, коли моментом, з яким правомірно пов`язується припинення трудових відносин з ОСОБА_1 , є призначення керівника підприємства у порядку, передбаченому законодавством України.
Щодо вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то така вимога позивача підлягає задоволенню, незважаючи на висновки про відмову у поновленні на роботі, оскільки протягом періоду з 21 березня 2017 року до 15 червня 2017 року звільнення позивача було незаконним, а тому за цей час позивач вправі отримати середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з підстав, викладених в цій постанові.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Розподіл судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).
Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову, суд касаційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Верховний Суд врахував, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову в частині вимог про поновлення на роботі, оскарження наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, водночас мав сплатити судовий збір за пред`явлення таких вимог, як встановлення факту призначення на посаду керівника підприємства, зобов`язання внести запис до трудової книжки, оскарження наказів про призначення ОСОБА_2 виконувачем обов`язків та директором підприємства (разом чотири немайнові вимоги).
Враховуючи правовий результат вирішення спору, судовий збір за подання позову, апеляційної та касаційних скарг у частині вимог про встановлення факту призначення на посаду керівника підприємства, зобов`язання внести запис до трудової книжки, оскарження наказів про призначення ОСОБА_2 виконувачем обов`язків директора та директором підприємства покладаються на позивача.
Судовий збір за розгляд судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій такої позовної вимоги, як стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, підлягає стягненню з цього підприємства в дохід держави.
Враховуючи, що 1 % від розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить менше 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подання позову, то за подання позову з такою вимогою підлягав сплаті судовий збір у розмірі 640, 00 грн, за подання апеляційної скарги - 704, 00 грн, а за подання касаційної скарги у 2017 році - 768, 00 грн, а у 2021 році - 1280, 00 грн, разом - 3 392,00 грн, що і підлягає стягненню з ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» в дохід держави.
Щодо часткового задоволення позовної вимоги про поновлення позивача на роботі, то 50 % судового збору за розгляд судами цієї позовної вимоги підлягає стягненню з Міністерства економіки України в дохід держави.
Відповідно за позов в цій частині вимог підлягає стягненню 320, 00 грн, за подання апеляційної скарги - 352, 00 грн, за подання касаційної скарги у 2017 році - 384, 00 грн, за подання касаційної скарги у 2021 році - 640, 00 грн, разом - 1 696, 00 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2017 року у нескасованій та незміненій частині та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», Міністерства економіки України, третя особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту призначення на посаду, зобов`язання внести запис до трудової книжки, скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.
Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язків директора Державного підприємства «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» з 21 березня 2017 року на 15 червня 2017 року.
Стягнути з Державного підприємства «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 42 962, 40 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» в дохід держави судовий збір за подання позову, апеляційної та касаційних скарг у частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 3 392,00 грн.
Стягнути з Міністерства економіки України в дохід держави судовий збір за подання позову, апеляційної та касаційних скарг у частині вимог про поновлення на роботі у розмірі 1 696, 00 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко
