Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 388/313/18
провадження № 61-4984св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Буліч Наталя Володимирівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Заболотного ПавлаЛеонідовича на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2018 року у складі судді Баранського Д. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Суровицької Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Буліч Н. В., про визнання правочину недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 належала земельна ділянка за кадастровим № 3521987800:02:000:3739, площею 24,9254 га, що розташована на території Суходільської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.
15 вересня 2005 року приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Щербанем С. Ф. була посвідчена довіреність, якою вона уповноважила ОСОБА_3 бути її представником в усіх підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності, в тому числі з правом користування та розпоряджання вказаною земельною ділянкою.
15 березня 2012 року ОСОБА_3 діючи від імені позивачки уклав з товариством з обмеженою відповідальністю «Неоальянс» договір оренди зазначеної земельної ділянки, який було зареєстровано у встановленому законом порядку 02 серпня 2012 року за № 3521290004000799.
19 червня 2017 року позивачкою були отримані відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України щодо суми виплачених їй доходів, з яких їй стало відомо, що у квітні 2016 року було задекларовано дохід від продажу (обміну) нерухомості в розмірі
812 173,68 грн, однак вказаних коштів вона не отримувала.
13 вересня 2017 року позивачка отримала інформаційну довідку
№ 97165862 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої, вказана земельна ділянка належить на праві власності ОСОБА_2, на підставі договору міни укладеного між нею в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_7, який 07 грудня 2016 року був посвідчений приватним нотаріусом Буліч Н. В. та зареєстрований за № 836.
Згідно вказаного договору, ОСОБА_2 передала у власність позивачки належну земельну ділянку площею 0,0100 гектарів, що розташована на території Новгородківської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області та цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в обмін на належну їй на праві особистої приватної власності земельну ділянку площею
24,9254 гектарів, що розташована на території Суходільської сільської ради Долинського району Кіровоградської області та цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Оспорюваний правочин є недійсним, оскільки укладений за відсутності її волевиявлення та з порушенням законодавства, яке регулює відчуження та порядок набуття права власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір міни земельних ділянок кадастрові номера: 3521987800:02:000:3739 та 3523455100:02:003:1118, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, в особі представників, що був посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Буліч Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 836. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій:
Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Буліч Н. В., про визнання правочину недійсним задоволено частково.
Визнано недійсним договір міни земельних ділянок кадастровий номер 3523455100:02:003:1118 та кадастровий номер 3521987800:02:000:3739, укладений 07 грудня 2016 року між ОСОБА_2 від імені якої діяв представник ОСОБА_8 та ОСОБА_1, від імені якої діяв представник ОСОБА_3, що посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Буліч Н. В., зареєстрований у реєстрі за
№ 836.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 352,40 грн понесених судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що зміст оспорюваного правочину суперечить вимогам закону, оскільки укладений у період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) та в порушення вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», а право на обмін земельних часток (паїв) можна реалізувати в період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їхнім власникам державних актів на право власності на землю.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 29 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 та
ОСОБА_3, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
05 березня 2019 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Заболотній П. Л. через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 січня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав того, що зміст оспорюваного правочину суперечить вимогам закону, оскільки укладений у період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) та в порушення вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», є помилковим.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Долинського районного суду Кіровоградської області.
У квітні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду та передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Щодо заявлених клопотань:
24 квітня 2019 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду клопотання, у якому просить зупинити провадження у справі № 388/313/18 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/1506/18.
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Буліч Н. В., про визнання правочину недійсним, - відмовлено.
Щодо додаткових доводів заявника:
18 серпня 2019 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_10 подала до Верховного Суду додаткові пояснення до касаційної скарги на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 січня 2019 року.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши додаткові пояснення до касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи:
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії І-КР № 017941 виданого 17 квітня 2001 року ОСОБА_1 належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 24,93 га, що розташована на території Суходільської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.
Згідно довіреності від 15 вересня 2005 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Щербанем С. Ф. та зареєстрована у реєстрі за
№ 1822, ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 користуватися та розпоряджатися вказаною земельною ділянкою.
07 грудня 2016 року між ОСОБА_2, від імені якої діяла представник ОСОБА_8 та ОСОБА_1, від імені якої діяв представник
ОСОБА_3 укладено договір міни земельних ділянок, відповідно до якого ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку площею 24,9254 га, що розташована на території Суходільської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3521987800:02:000:3739, цільове призначення якої ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку, площею 0,0100 гектарів, що розташована на території Новгородківської селищної ради Новгородківського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3523455100:02:003:1118, цільове призначення якої ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Буліч Н. В. та зареєстрований у реєстрі за № 836.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх вимог вказувала, що оспорюваний правочин є недійсним, оскільки укладений за відсутності її волевиявлення та з порушенням законодавства, яке регулює відчуження та порядок набуття права власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Як приклад, позивачка навела постанову Верховного Суду України від 12 жовтня
2016 року у справі № 6-646цс16.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили із того, що зміст оспорюваного правочину суперечить вимогам закону, оскільки укладений у період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) та в порушення вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», а право на обмін земельних часток (паїв) можна реалізувати в період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їхнім власникам державних актів на право власності на землю.
Проте з таким висновком судів попередніх інстанцій погодитися не можна.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:
Щодо волевиявлення ОСОБА_1:
Відповідно до положень статей 6 і 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За правилами статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Системний аналіз вказаних норм матеріального права, дає підстави дійти висновку про те, що договір доручення повинен укладатися у відповідності до вимог ЦК України та інших норм. Укладення договору передбачає вчинення сторонами взаємних дій по розробці та узгодженню умов договору. За визначенням статті 628 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Зі змісту довіреності від 15 вересня 2005 року вбачається, що ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 користуватися і розпоряджатися, зокрема обміняти, належну ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії 1-КР № 017941, виданого 17 квітня
2001 року Суходільською сільською радою земельною ділянкою площею 24,93 га, яка знаходиться на території Суходільської сільської ради. Для цього йому надано право, зокрема підписувати документи, та правочини цивільно-правового характеру. ОСОБА_1 підтвердила, що довіреність відповідає її дійсним намірам створити відповідні юридичні наслідки.
Вказана довіреність недійсною не визнана.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_1 на укладання договору міни земельної ділянки було дійсним. А тому доводи позивачки про те, що під час укладання спірного правочину не було її волевиявлення є необґрунтованими.
Щодо відповідності договору міни:
Встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).
За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).
У разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону № 899-IV).
Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості)оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону № 899-IV), а в редакції, чинній з 01 січня 2019 року, - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Частина перша статті 14 цього Закону визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).
Стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.
Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону № 899-IV повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня
2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року, що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16), ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (§ 149). Вказав, що Законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників(§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).
Рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.
Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 травня 2019 року у справі
№ 227/1506/18 (касаційне провадження № 14-66цс19), у якому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.
А відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо суті касаційної скарги:
За змістом пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частини першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на наведені вище висновки ВеликоїПалати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій, ухваливши судові рішення, неправильно застосували норми права. А тому касаційну скаргу слід задовольнити, скасувати рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 січня 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Щодо судових витрат:
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню з ухваленням нового судового рішення, відповідно до статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 2 466,80 грн (1 057,20 грн +
1 409,60 грн) судового збору, сплаченого відповідачкою за подання апеляційної та касаційної скарг.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Заболотного ПавлаЛеонідовича задовольнити.
Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 січня
2019 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Буліч НаталяВолодимирівна, про визнання правочину недійсним, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 466,80 грн (дві тисячі чотириста шістдесят шість гривень вісімдесят копійок), судового збору сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило
