Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 02 жовтня 2019 року

у справі № 388/313/18

Цивільна юрисдикція

Щодо можливості обміну земельними ділянками сільськогосподарського призначення в умовах дію мораторію

Фабула справи: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус), про визнання правочину недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 належала земельна ділянка, що розташована на території сільської ради. 15 вересня 2005 року приватним нотаріусом була посвідчена довіреність, якою вона уповноважила ОСОБА_3 бути її представником в усіх підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності, в тому числі з правом користування та розпоряджання вказаною земельною ділянкою. 15 березня 2012 року ОСОБА_3, діючи від імені позивачки уклав з ТОВ «Неоальянс» договір оренди зазначеної земельної ділянки, який було зареєстровано у встановленому законом порядку.

19 червня 2017 року позивачкою були отримані відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України щодо суми виплачених їй доходів, з яких їй стало відомо, що у квітні 2016 року було задекларовано дохід від продажу (обміну) нерухомості, однак вказаних коштів вона не отримувала. 13 вересня 2017 року позивачка отримала інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої, вказана земельна ділянка належить на праві власності ОСОБА_2, на підставі договору міни, укладеного між нею в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_7, який 07 грудня 2016 року був посвідчений приватним нотаріусом. Згідно вказаного договору, ОСОБА_2 передала у власність позивачки належну земельну ділянку площею 0,0100 гектарів, що розташована на території сільської ради та цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в обмін на належну їй на праві особистої приватної власності земельну ділянку площею 24,9254 гектарів, що розташована на території іншої сільської ради та цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позивачка вважає, що оспорюваний правочин є недійсним, оскільки укладений за відсутності її волевиявлення та з порушенням законодавства, яке регулює відчуження та порядок набуття права власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір міни земельних ділянок. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що зміст оспорюваного правочину суперечить вимогам закону, оскільки укладений у період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) та в порушення вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», а право на обмін земельних часток (паїв) можна реалізувати в період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їхнім власникам державних актів на право власності на землю.

Мотивація касаційної скарги: представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав того, що зміст оспорюваного правочину суперечить вимогам закону, оскільки укладений у період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) та в порушення вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», є помилковим.

Правова позиція Верховного Суду: встановлена п. 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він отримує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (ч.ч. 1-3 ст. 715 ЦК України).

У разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (ч. 1 ст. 14 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних”).

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абз. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних”), а в редакції, чинній з 01 січня 2019 року, - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Ч. 1 ст. 14 цього Закону визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Ст. 14 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних” не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у ч. 1 цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Висновки: заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у пп. «б» п. 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абз. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних” повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня 2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

Ключові слова: угоди щодо земельної ділянки, втручання у мирне володіння майном, договір бартеру, мораторій на землю, підстави набуття права власності на землю, правовий режим земель сільськогосподарського призначення, повноваження ОМС у сфері земельних відносин, недійсність правочину