ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 320/8269/15-ц
Провадження № 14-83цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача СитнікО. М.,
суддів: суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті»), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хижняк Андрій Миколайович,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Маловічко С. В., Кочеткової І. В., Кримської О. М.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Порше Мобіліті», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хижняка А. М., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Порше Мобіліті», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хижняка А. М., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Позивач указував на те, що 07 липня 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хижняк А. М. вчинив виконавчий напис про звернення стягнення на належний йому транспортний засіб, переданий ним у заставу відповідачу для задоволення за рахунок коштів, отриманих від його реалізації, вимог у розмірі 237 976,94 грн за кредитним договором від 24 квітня 2013 року.
При цьому ОСОБА_3 зазначив, що заборгованість, вказана у згаданому виконавчому написі на момент його вчинення, була спірною, оскільки обчислена у гривневому еквіваленті за курсом долара США, без урахування тих фактів, що кредит він отримував у національній валюті та, що Національний банк України не видавав ТОВ «Порше Мобіліті» генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій та індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти, у зв'язку із чим позивач також оскаржив у судовому порядку й укладений 24 квітня 2013 року з ТОВ «Порше Мобіліті» кредитний договір.
При цьому, ОСОБА_3 зауважив, що не отримував вимоги від ТОВ «Порше Мобіліті» про дострокове погашення усієї суми заборгованості за кредитним договором, зазначеної у спірному виконавчому написі, крім того відповідач як обтяжувач не зареєстрував у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (далі - Реєстр) відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
Позивач просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 947, вчинений 07 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком А. М., про звернення стягнення на транспортний засіб марки «Volkswagen», модель «Polo», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, 2013 року випуску, колір синій, реєстраційний номер НОМЕР_1, що передано ним у заставу ТОВ «Порше Мобіліті» для задоволення за рахунок коштів, отриманих від реалізації цього транспортного засобу, вимог у розмірі 237 976,94 грн за кредитним договором від 24 квітня 2013 року.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 червня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Виконавчий напис № 947, виданий 07 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком А. М., про звернення стягнення на згаданий вище транспортний засіб марки «Volkswagen», що на праві власності належить ОСОБА_3 та переданий ним для задоволення вимог ТОВ «Порше Мобіліті» за рахунок коштів, отриманих від реалізації цього транспортного засобу, у розмірі 237 976,94 грн за кредитним договором від 24 квітня 2013 року, визнано таким, що не підлягає виконанню.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що вказана у виконавчому написі сума заборгованості за кредитним договором не є безспірною, оскільки нарахована ТОВ «Порше Мобіліті», виходячи з курсу гривні до іноземної валюти всупереч умовам кредитного договору, який до того ж оспорюється ОСОБА_3 у суді. Крім того, немає підтвердження отримання позивачем вимоги про дострокову сплату кредитної заборгованості в зазначеному у спірному виконавчому написі розмірі, у тому числі й за рахунок звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як і здійснення реєстрації цих відомостей у Реєстрі, що свідчить про недотримання обтяжувачем позасудового порядку звернення стягнення на предмет застави та суперечить вимогам статей 24, 26, 27 Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі - Закон № 1255-IV).
Вказані обставини суд першої інстанції вважав достатніми підставами для задоволення позову ОСОБА_3.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 червня 2016 рокускасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що наявне зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення хоча й без підпису позивача, однак свідчить про отримання останнім 09 червня 2015 року вимоги ТОВ «Порше Мобіліті»; відмінність розміру заборгованості за кредитним договором, зазначеної у виконавчому написі, від указаної в повідомленні у бік зменшення з огляду на обумовлений сторонами її розміру цілому та щомісячні обов'язкові платежі зокрема, в еквіваленті іноземної валюти - долара США до національної валюти - гривні,полягає у зміні офіційного валютного курсу, а збільшення її розміру відбулося у зв'язку з нарахуванням штрафу за недотримання ОСОБА_3 умов цього договору, що не вказує на його спірність; до заяви ТОВ «Порше Мобіліті» надало нотаріусу всі необхідні для вчинення виконавчого напису документи.
Крім того, апеляційний суд вважав, що пред'явлення ОСОБА_3 до суду позову про визнання кредитного договору недійсним уже після вчинення спірного виконавчого напису на його законність не впливає та правового значення при вирішенні питання про визнання цього документа таким, що не підлягає виконанню, не має.
В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції зазначив, що ТОВ «Порше Мобіліті» як фінансова установа має право вимагати від позивача сплату суми заборгованості за кредитним договором у гривнях з урахуванням зміни валютного курсу, що не потребує наявності у відповідача генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, а період виникнення заборгованості не перевищує трьох років.
Таким чином, суд апеляційної інстанції визнав наведені в апеляційній скарзі ТОВ «Порше Мобіліті» доводи обґрунтованими, у зв'язку із чим зробив висновок про відсутність порушень вимог законодавства під час вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису.
У листопаді 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року, в якій посилався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права і просив його скасувати, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 червня 2016 року залишити в силі.
Наведені в касаційній скарзі доводи
Касаційну скаргу ОСОБА_3 мотивовано тим, що під час вирішення справи суд апеляційної інстанції не врахував, що зазначена у виконавчому написі нотаріуса сума заборгованості є спірною у зв'язку з обчисленням її відповідачем з урахуванням курсу долара США до гривні, хоча кошти за кредитним договором позивач отримав у національній валюті, а генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій та індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти у ТОВ «Порше Мобіліті» немає; повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання з указаною в ньому сумою загального розміру невиконаної вимоги (237 976,94 грн), що зазначена у спірному виконавчому написі нотаріуса, позивач не отримував і повідомлення про вручення поштового відправлення не підписував, а відомості про реєстрацію такого відправлення у відділенні поштового зв'язку взагалі відсутні; сума заборгованості, зазначена в повідомленні від 19 травня 2015 року, відрізняється від указаної в оспорюваному виконавчому написі.
Крім того, у касаційній скарзі заявник зауважив, що ТОВ «Порше Мобіліті»як обтяжувач, незважаючи на вимоги частини третьої статті 24 Закону № 1255-IV свого обов'язку щодо реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не виконало, а також що виконавчий напис від 07 липня 2015 року інформації про строк, за який здійснюється стягнення, не містить.
20 грудня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
У лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ТОВ «Порше Мобіліті» на касаційну скаргу, у яких зазначено, що розрахунок суми заборгованості відповідає умовам укладеного від 24 квітня 2013 року між товариством та ОСОБА_3 кредитного договору, у якому сторони погодили сплату коштів у рахунок погашення заборгованості з урахуванням обмінного курсу валют, що не суперечить вимогам законодавства, а невідповідність суми, зазначеної в повідомленні, сумі, вказаній у виконавчому написі, спричинило коливання курсу валют, що не свідчить про спірність розміру кредитної заборгованості; вимогу про дострокове повернення суми кредиту позивач отримав, однак дій, спрямованих на її виконання, не вчинив.
За таких обставин ТОВ «Порше Мобіліті» вважало, що вчинило усі дії, обов'язкові для видачі виконавчого напису, та надало документи, визначені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік № 1172); виконавчий документ містить усі необхідні реквізити, а посилання заявника на необхідність зазначення в ньому періоду за який провадиться стягнення кредитної заборгованості, є безпідставним, оскільки товариство як кредитор змінило строк виконання основного зобов'язання шляхом пред'явлення вимоги саме про повне дострокове погашення усієї заборгованості за кредитним договором, включаючи сплату процентів за весь час користування кредитними коштами і штрафні санкції за порушення його умов, а не за певний період, у зв'язку із чим касаційну скаргу ОСОБА_3 просило залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року - без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2017 року справу призначено до розгляду.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п'яту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
З указаної ухвали вбачається, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає,що спори про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, містять виключну правову проблему з огляду на наявність неоднакової правозастовчої практики в указаних справах.
Зокрема, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду посилається як на приклад:
- постанову Вищого господарського суду України від 16 січня 2017 року у справі № 910/29733/15, де зазначено, що Закон № 1255-IV не визначає порушення терміну реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як підставу для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а також указано, що позивач у встановленому процесуальному порядку не спростував належними та допустимими доказами тієї обставини, що сума заборгованості перед банком відрізняється від зазначеної у спірному виконавчому написі, з урахуванням суми боргу, визначеної у повідомленні-вимозі банку, та вартості предмета застави за спірним виконавчим написом.
- ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року у справі № 461/3895/16, де зроблено висновок про відсутність правових підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки боржник не довів порушення своїх прав чи законних інтересів внаслідок відсутності у виконавчому написі вказівки про те, що обтяжувач до початку процедури звернення стягнення зареєстрував у Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
- постанову Вищого господарського суду України від 20 грудня 2016 року у справі № 923/299/16, у якій суд касаційної інстанції погодився з правильністю висновків судів попередніх інстанцій про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, з огляду на відсутність у матеріалах справи документів, які б свідчили про виконання обтяжувачем вимог частини третьої статті 24 Закону № 1255-IV, у якій визначено, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
- ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року у справі № 755/13563/16-ц, де містяться аналогічні висновки про необхідність надання документів, які б свідчили про виконання обтяжувачем вимог частини третьої статті 24 Закону № 1255-IV у якій визначено, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
- постанову суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 310/9293/15, де суд касаційної інстанції не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про законність виконавчого напису нотаріуса без з'ясування того, чи встановлено безспірність вимог обтяжувача, чи дотримано було ним процедури повідомлення заставодержателя відповідно до вимог Закону України «Про заставу», а також із тих підстав, що розмір заборгованості, який заставодержатель запропонував погасити боржнику, відрізняється від розміру заборгованості, зазначеного в заяві на вчинення виконавчого напису, та виконавчому написі нотаріуса, тобто вказані суми не узгоджувалися з боржником та не були безспірними.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначає, що з наведених прикладів убачається, що суди по-різному застосовують як норми Закону № 1255-IV, так і правові норми щодо способів захисту в контексті визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Частиною п'ятою статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінчіч та інші проти Сербії», заява № 44698/06).
Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов'язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід'ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті треба проаналізувати: чи глибинні та довготривалі розбіжності в судовій практиці національних судів, чи національне право пропонує засоби для подолання таких розбіжностей, чи ці засоби застосовуються, і якщо застосовуються, то якими є наслідки (рішення ЄСПЛ у справі «Томіч та інші проти Чорногорії», заява № 18650/09, у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини», заява № 13279/05).
Верховний суд повинен забезпечувати єдність судової практики, щоб виправляти непослідовності та в такий спосіб підтримувати громадську довіру до судової системи (рішення ЄСПЛ «Альбу та інші проти Румунії», заява № 34796/09).
Беручи до уваги відсутність єдності судової практики указаної категорії справ судів господарської та цивільної юрисдикції, а також наявність у кожній із цих юрисдикцій протилежних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, з метою забезпечення єдності правозастосовної практики як Верховним Судом, так і місцевими й апеляційними судами, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).
Законом № 1255-IV визначено правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Пунктом 1 частини першої статті 21 Закону № 1255-IVдо забезпечувальних обтяжень належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору.
За змістом статті 22 Закону № 1255-IVобтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. За рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов'язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.
Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до частини першої статті 590 ЦК Українизвернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.
У частині першій статті 23 Закону № 1255-IVу редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.
Статтею 26 Закону № 1255-IV визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, серед яких і реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Згідно із частиною першою статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Частиною першою статті 50 цього Закону визначено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.
Отже, можливість звернення стягнення на предмет застави передбачена як загальним Законом України «Про нотаріат», так і спеціальним - Законом № 1255-IV.
При цьому частинами першою, третьою статті 24 Закону № 1255-IV установлено порядок звернення стягнення на предмет застави. Зокрема, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави.
Така вимога узгоджується з частиною першою статті 27 Закону № 1255-IV, згідно з якою обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Тобто законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Вказані вимоги є імперативними і не виконуються на розсуд стягувача.
У статті 27 Закону № 1255-IV передбачені вимоги до повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Це повідомлення повинне містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Згідно зі статтею 28 Закону № 1255-IV якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов'язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону.
Закон № 1255-IV пов'язує подальші дії стягувача не лише з виконанням чи невиконанням боржником вимоги усунути порушення зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу, але й установлює відповідний строк для такого виконання - протягом 30 днів, та пов'язує початок спливу цього строку з моментом реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а отже, і подальших дій зі звернення стягнення на предмет застави.
Тобто ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.
Порядок ведення Реєстру та внесення відомостей до нього врегульовано статтею 42 Закону № 1255-IV, згідно з якою держателем Реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. До Реєстру вносяться, зокрема, відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
Частиною четвертою статті 43 Закону № 1255-IV визначено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі статтею 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.
Порядок ведення Реєстру затверджено постановою Кабінету Міністрів Українивід 05 липня 2004 року № 830 (далі - Порядок № 830).
Пунктом 4 Порядку № 830 визначено, що державна реєстрація відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження проводиться шляхом внесення до Реєстру запису.
У пункті 5 Порядку № 830 передбачено, що державна реєстрація приватних обтяжень рухомого майна проводиться будь-яким нотаріусом або його помічником, які відповідно до законодавства отримали ідентифікатор доступу до Реєстру, а також адміністратором Реєстру та його філіями на підставі відповідного договору.
А у пункті 6 цього Порядку вказано, що заяву про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження (далі - заява) у паперовій формі підписує обтяжувач, справжність підпису якого нотаріально засвідчується (крім випадків подання заяви щодо публічних обтяжень та випадків подання заяви нотаріусу, яким безпосередньо вчинено дію, спрямовану на виникнення, зміну, припинення обтяження, а також на звернення стягнення на предмет обтяження).
Процедуру вчинення виконавчого напису врегулювано у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5). Для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява (підпункт 2.1пункту 2 глави 16 розділу ІІПорядку № 296/5), а нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, передбачені Переліком № 1172, та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (стаття 88 Закону України «Про нотаріат», підпункти 3.1, 3.2 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).
Підпунктом 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку № 1172, а якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус має право витребувати їх у стягувача, а якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в цьому Переліку, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у матеріалах нотаріальної справи (підпункт 2.2 пункту 2 та підпункт 3.6 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).
Разом з тим, відсутність у Законі України «Про нотаріат» та в Порядку № 296/5 вимоги до нотаріуса провести перевірку дотримання стягувачем норм спеціального Закону № 1255-IV щодо реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та спливу тридцятиденного строку з моменту реєстрації не свідчить про можливість невиконання нотаріусом цих вимог, оскільки в разі розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами перевага надається спеціальному, якщо його скасовано виданим пізніше загальним актом.
Тобто, в цьому випадку необхідно дотримуватися вимог Закону № 1255-IV. Встановлення нотаріусом на стадії відкриття нотаріального провадження, що заява стягувача не містить такої інформації або стягувач не надав необхідних документів, що підтверджують зазначені обставини, перешкоджає вчиненню нотаріусом виконавчого напису.
При цьому неподання стягувачем на вимогу нотаріуса на стадії підготовки до вчинення нотаріального провадження доказів реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави є підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії на підставі пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат», а невчинення нотаріусом дій щодо вжиття заходів про витребування від обтяжувача згаданої інформації та документів на її підтвердження і, як наслідок, вчинення виконавчого напису без таких документів вказує на незаконність нотаріальної дії як виконаної без усіх необхідних даних.
У зв'язку з викладеним Велика Палата Верховного Суду вважає, що факт недотримання стягувачем положень частини третьої статті 24 та частини першою статті 27 Закону № 1255-IV і нездійснення ним до вчинення виконавчого напису реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження є достатньою правовою підставою для визнання за рішенням суду виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.Велика Палата Верховного Суду вважає, що питання визначення судами безспірності суми заборгованості під час розгляду справ про оскарження законності вчинення нотаріусом виконавчого напису, вже досліджене Верховним Судом України.
Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15 зазначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком № 1172, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.
У постанові Верховного Суду України від 04 березня 2015 року у справі № 6-27цс15 зазначено, що наявність спору про розмір заборгованості у суді на час вчинення виконавчого напису спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника.
Аналогічні правові висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14 та від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17.
Так, у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 міститься правовий висновок про те, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком № 1172. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. У цій постанові також зазначено, що законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлює суд відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17). При цьому лише та обставина, що у виконавчому написі зазначено більшу суму заборгованості за кредитом, ніж у повідомленні, не свідчить про наявність спору про розмір заборгованості (постанова Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15). Під час розгляду справ такої категорії суд перевіряє право стягувача на вчинення вказаної дії, повноваження щодо вчинення нотаріальних дій нотаріуса та встановлює той факт, чи дійсно розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у тому числі розмір процентів, неустойки (штрафу, пені), якщо такі належать до стягнення, відповідає сумі, вказаній у виконавчому документі, та залежно від встановленого ухвалює рішення про відмову чи задоволення позову.
Щодо суті позовних вимог про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, то Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи повноваження суду касаційної інстанції з перегляду рішення суду апеляційної інстанції за касаційною скаргою ОСОБА_3, перевіривши наведені в ній доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Суди встановили, що 24 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Порше Мобіліті» укладено кредитний договір, за умовами якого позивач отримав 114 940, 06 грн (в еквіваленті 14 110,00 доларів США) та додатково 35 158,15 грн (в еквіваленті 4 316,00 доларів США) строком на 60 місяців на умовах сплати 9,90 % за користування кредитними коштами та 2,50 % разової комісії за надання кредиту (т. 1, а. с. 8).
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 квітня 2013 року сторони уклали договір застави транспортного засобу, предметом якого є належний ОСОБА_3 автомобіль марки «Volkswagen», модель «Polo», кузов № НОМЕР_2, об'єм двигуна 1 598 куб. см, 2013 року випуску (т. 1, а. с. 9-12, 12 зворот).
У зв'язку з порушенням позивачем умов кредитного договору та існування простроченої заборгованості, ТОВ «Порше Мобіліті» зазначило, що направило боржнику повідомлення від 19 травня 2015 року про дострокове повернення кредиту та сплату заборгованості, у якому заборгованість позивача становить 229 953,32 грн, у тому числі: дострокове повернення невиплаченої суми кредиту в розмірі 9 060,60 доларів США (в еквіваленті 196 388,51 грн згідно з обмінним курсом), несплачені чергові платежі (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу) в розмірі 29 356,89 грн та штрафні санкції відповідно пункту 8.3 договору в розмірі 4 207,92 грн, а також штраф у розмірі 20 % від суми кредиту, що складає 22 988,01 грн. Цим повідомленням позичальника попереджено, що у випадку неповернення суми кредиту та несплати заборгованості протягом 30 календарних днів з дати одержання цієї вимоги кредит та заборгованість будуть стягнуті примусово, у тому числі за рахунок заставленого автомобіля (т. 1, а. с. 75).
Згідно з наявною у матеріалах справи фотокопією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення позивач його отримав 09 червня 2015 року (т. 1, а. с. 76).
Оскільки ОСОБА_3 у визначені кредитором строки заборгованості не сплатив, 03 липня 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, у якій зазначено: суму дострокового погашення кредиту в розмірі 9 060,60 доларів США (в еквіваленті 190 499,12 грн за обмінним курсом), несплачені чергові платежі в розмірі 20 865,66 грн, штраф згідно з пунктом 8.3 кредитного договору в розмірі 3 624,15 грн, а також штраф у сумі 22 988,01 грн у зв'язку з невиконанням вимоги від 19 травня 2015 року, а всього 237 976, 94 грн(т. 1, а. с. 51).
Крім того, суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «Порше Мобіліті» до вищевказаної заяви надало нотаріусу документи згідно з Переліком № 1172, зокрема: оригінал кредитного договору від 24 квітня 2013 року, оригінал договору застави від 26 квітня 2013 року та вимогу про дострокове повернення кредиту, докази направлення та отримання цієї вимоги боржником.
Зазначені обставини в частині отримання повідомлення про дострокове повернення кредиту позивач оспорював.
07 липня 2015 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, яким зобов'язано звернути стягнення на транспортний засіб марки «Volkswagen», модель «Polo», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, 2013 року випуску, колір синій, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, згідно із договором застави від 26 квітня 2013 року для задоволення за рахунок коштів, отриманих від реалізації цього транспортного засобу, запропоновано задовольнити вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» на суму 237 976,94 грн (т. 1, а. с. 129).
17 липня 2015 року ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві відкрив виконавче провадження за спірним виконавчим написом від 07 липня 2015 року (т. 1, а. с. 13, 13 зворот).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 указав на спірність суми, визначеної відповідачем у виконавчому написі від 07 липня 2015 року, оскільки позивач звертався до відповідача зі зверненнями (заявами) щодо перегляду умов кредитування, зміни валюти кредитування (конвертації в гривню за взаємовигідним курсом) та зміни графіку платежів (т. 1, а. с. 15, 16).
Крім того, позивач на підтвердження вказаних підстав зазначив про те, що в провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебуває справа за його позовом до ТОВ «Порше Мобіліті» про порушення прав споживача (№ 320/6620/15-ц), предметом якої є кредитний договір від 24 квітня 2013 року, у зв'язку з невиконанням якого приватним нотаріусом вчинено спірний виконавчий напис; в указаній справі призначено судову економічну експертизу (т. 1, а. с. 17-22, 23, 23 зворот, 130-132).
Ці обставини суд першої інстанції визнав такими, що свідчать про спірність суми кредитної заборгованості та порушення порядку звернення стягнення на предмет застави.
Переглядаючи рішення місцевого суду та вказуючи на законність (безспірність) визначеного у виконавчому написі розрахунку заборгованості, суд апеляційної інстанції керувався тим, що на момент вчинення приватним нотаріусом спірної нотаріальної дії (07 липня 2015 року)в суді не існувало спору щодо розміру заборгованості за кредитним договором від 24 квітня 2013 року, оскільки з позовною заявою про оспорення цього правочину ОСОБА_3 до суду звернувся лише 30 липня 2015 року.
Крім того, сам по собі факт звернення позивача до ТОВ «Порше Мобіліті» та відповідь кредитора від 22 жовтня 2014 року, у якій міститься пропозиція щодо підписання додаткової угоди до договору з метою зменшення щомісячних платежів, жодним чином не спростовує висновку апеляційного суду про безспірність заборгованості боржника.
Суд апеляційної інстанції, зазначаючи про правильність визначення суми кредитної заборгованості ОСОБА_3, з огляду на курс іноземної валюти - долара США до національної валюти - гривні, обґрунтовано послався на погоджені сторонами основні умови укладеного між ними кредитного договору від 24 квітня 2013 року.
Крім того, у зв'язку з наявністю у ТОВ «Порше Мобіліті» свідоцтва про реєстрацію цього товариства як фінансової установи від 02 липня 2009 року воно має право надавати фінансові послуги, в тому числі й ОСОБА_3 за кредитним договором від 24 квітня 2013 року.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що в цьому випадку посилання позивача на обчислення заборгованості в еквіваленті до обмінного курсу гривні до долара США у Публічному акціонерному товаристві «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк») як на порушення вимог чинного законодавства не є обґрунтованим, оскільки загальні засади цивільного законодавства встановлено статтею 3 ЦК України, серед яких, зокрема, свобода договору.
За змістом положень статей 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК України).
Згідно з приписами статей 525, 526, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
У кредитному договорі від 24 квітня 2013 року, укладеному між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_3, зазначено, що усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США, визначеному до курсу ПАТ «Креді Агріколь Банк».
Велика Палата Верховного Суду вважає, що кредитний договір не є предметом спору в указаній справі, а також виходить із встановленого статтею 204 ЦК України принципу презумпції правомірності правочину, оскільки рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 травня 2016 року у справі № 320/6620/15 у задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ «Порше Мобіліті» відмовлено, а згідно з даними з Єдиного реєстру судових рішень ухвалою від 07 липня 2016 року Апеляційного суду Запорізької області (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58839555), а також ухвалою від 24 травня 2017 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67004491) вказане рішення місцевого суду залишено без змін.
ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо законності вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису від 07 липня 2015 року з огляду на таке.
Як убачається з позовної заяви, позивач також оспорював у судовому засіданні обставини щодо направлення йому та отримання безпосередньо ним повідомлення про дострокове повернення кредиту та попередження про звернення стягнення на предмет застави від 19 травня 2015 року, у зв'язку із чим у справі за його клопотанням Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області призначив судову почеркознавчу експертизу.
На неодноразові вимоги суду оригінал згаданого поштового відправлення відповідач не надав, а тому експертизу неможливо було провести у зв'язку із відсутністю об'єкта дослідження.
Суди попередніх інстанцій по-різному визнавали факт, для з'ясування якого експертиза була призначена.
При цьому суд апеляційної інстанції, вважаючи достатніми доказами отримання копії повідомлення про вручення поштового відправлення без особистого підпису отримувача, не врахував, що таке повідомлення всупереч пункту106 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, є неналежним доказом, оскільки в ньому немає підпису отримувача. При цьому, маючи підтвердження ухилення відповідача від надання оригіналу бланка повідомлення, про що зазначено в рішенні суду першої інстанції, апеляційний суд визнав указаний факт всупереч статті 146 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи, не встановивши інших обставин, не навівши доводів на спростування висновку суду першої інстанції, фактично безпідставно переоцінивши доказ.
Крім того, суд апеляційної інстанції, вказуючи на законність вчинення нотаріусом оспорюваної дії, залишив поза увагою обставину звернення позивача із цим позовом та вказану ним правову підставу для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, як невнесення відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та їх відсутність у Реєстрі, та не надав їй жодної правової оцінки.
Також апеляційний суд не врахував, що звернення стягнення на предмет застави пов'язується саме з реєстрацією у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження та сплив тридцятиденного строку для добровільного виконання боржником свого зобов'язання.
Приватний нотаріус не перевірив реєстрації стягувачем у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, не врахував, що звернення стягнення на предмет застави може бути розпочате лише в разі невиконання боржником свого зобов'язання протягом тридцяти днів з дня реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження.
ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, оскаржуване рішення апеляційного суду - скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі, оскільки суд правильно вирішив спір, а правильне по суті і законне рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Статтею 26 Закону № 1255-IV визначено види позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, серед яких і реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Згідно із частиною першою статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Отже, можливість звернення стягнення на предмет застави передбачена як загальним Законом України «Про нотаріат», так і спеціальним - Законом № 1255-IV.
При цьому частинами першою, третьою статті 24 Закону № 1255-IV встановлено порядок звернення стягнення на предмет застави. Зокрема, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави.
Така вимога узгоджується із частиною першою статті 27 Закону № 1255-IV, згідно з якою обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Тобто законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання та зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Вказані вимоги є імперативними і не виконуються на розсуд стягувача.
Закон № 1255-IVпов'язує можливість звернення стягнення на предмет застави не лише з виконанням чи невиконанням боржником вимоги усунути порушення зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу, але й встановлює відповідний строк для такого виконання - протягом 30 днів, та пов'язує початок спливу вказаного строку з моментом реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а отже, і подальших дій зі звернення стягнення на предмет застави.
Тобто ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення запеченого обтяженням зобов'язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.
Відсутність у Законі України «Про нотаріат» та в Порядку № 296/5 вимоги до нотаріуса провести перевірку дотримання стягувачем норм спеціального Закону № 1255-IV щодо реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та спливу тридцятиденного строку з моменту такої реєстрації не свідчить про можливість невиконання нотаріусом цих вимог, оскільки при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами перевага надається спеціальному, якщо його не скасовано виданим пізніше загальним актом.
Керуючись статтями 259, 263, 400, 402, 403, 409, 413, 415-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року скасувати, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 червня 2016 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. СитнікСудді: Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко
С. В. Бакуліна Н.П. Лященко
В. В. Британчук О.Б. Прокопенко
Д. А. Гудима Л.І. Рогач
В. І. Данішевська І.В. Саприкіна
О. С. Золотніков В.Ю. Уркевич
О. Р. Кібенко О.Г. Яновська
