ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
27.07.10 р. Справа № 30/101пн
Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Іванкова Н.Р., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь, ідентифікаційний номер НОМЕР_1
до Відповідача: Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 33852448
про визнання права власності на об’єкт нерухомого майна - павільйон загальною площею 16, 6 м2, який збудований на земельній ділянці, що розташована за адресою: пр. Будівельників, 92, м. Маріуполь
із залученням у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - Комунальне підприємство „Маріупольське бюро технічної інвентаризації”, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 03336574
за участю уповноважених представників:
від Позивача – ОСОБА_2 (за довіреністю №629 від 01.04.2010р.);
від Відповідача - не з’явився;
від Третьої особи – не з’явився.
Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.
Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 26.04.010р. на 13.05.2010р., з 13.05.2010р. на 25.06.2010р., з 25.06.2010р. на 07.06.2010р., з 07.06.2010р. на 05.07.2010р., з 05.07.2010р. на 19.07.2010р., з 19.07.2010р. на 27.07.2010р.
Згідно із розпорядженням заступника голови Господарського суду Донецької області від 23.04.2010р. справа №30/100пн передана у провадження судді Попкова Д.О.
СУТЬ СПРАВИ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Маріуполь (далі – Позивач) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Маріупольської міської ради, м. Маріуполь (далі – Відповідач) про визнання права власності на об’єкт нерухомого майна павільйон загальною площею 16, 6 м2, який збудований на земельній ділянці, що розташована за адресою: пр. Будівельників, 92 м. Маріуполь.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на виникнення в нього права власності на самовільно збудовану будівлю, зважаючи на її відповідність будівельним нормативам, отримання земельної ділянки під нею та відсутність порушення при цьому прав інших осіб.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надав листи та висновки № 273 від 19.09.2008р., №692 від 09.03.2010р., №10 від 08.09.2008р., №572/03.2 від 04.03.2010р., технічний паспорт від 10.09.2008р., правоустановчі документи; договір земельної ділянки від 01.10.2007р., висновок про технічний стан будівельних конструкцій торгового павільйону від 01.04.2010р.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує положеннями Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, Закон України «Про місцеве самоврядування», ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України.
Позивач на надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 38-51) на обґрунтування своєї позиції.
Відповідач у відзиві від 04.06.2010р. №942 (а.с.а.с.64-67) проти позову заперечував, проте у подальшому погодився із задоволення позовних вимог, про що вказав у відзиві від 26.07.2010р. №1217 (а.с.97).
Також Відповідачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 63,68, 69).
Судом в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України було залучено у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача – Комунальне підприємства „Маріупольське бюро технічної інвентаризації” м. Маріуполь.
Третя особа на виконання вимог суду надала письмові пояснення №243 від 02.06.2010р. (а.с.а.с. 57-60), в яких приведено перелік норм діючого законодавства, що регламентують питання власності і реєстрації відповідного права, вказуючи у телеграмі (а.с.98) про проведення судового засідання без участі свого представника.
У судових засіданнях представник Позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка представника належним чином повідомленого Відповідача та Третьої особи у судове засідання , та ненадання певних документів у світлі ст.ст. 4-3, 22, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не перешкоджає вирішенню спору, враховуючи також і те, що 27.07.2010р. добігає кінця процесуальний строк розгляду справи і подальше очікування на надання витребуваних документів є неможливим.
Вислухавши у судових засіданнях представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВСТАНОВИВ:
01.10.2007р. між Відповідачем (Орендодавець) та Позивачем (Орендар) був укладений та нотаріально посвідчений договір оренди земельної ділянки №б/н (а.с.а.с. 40-43), згідно п. п. 1.1., 2.1., 3.1 якого Орендодавець, згідно до рішення Маріупольської міської ради від 19.06.2007р. №5/13-2018, надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, площею 0,0020га, яка знаходиться по пр. Будівельників, 92 у Жовтневому районі міста Маріуполя, до 19.06.2010р.
Положеннями п. 5.1. договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду з метою та за цільовим призначенням – для роздрібної торгівлі книгами, газетами та паперовими товарами (функціонування торгового кіоску по реалізації періодичних видань та канцелярських товарів).
08.10.2007р. земельна ділянка була передана Позивачу, про що сторонами був складений відповідний акт приймання-передачі (а.с.49).
В перебігу здійснення власної господарської діяльності проте за відсутністю відповідних дозволів Позивачем за допомогою залученого на підставі договору від 01.08.2008р. (а.с.51) Підрядника на виділеній земельній ділянці була побудована будівля (далі – спірне майно).
На замовлення Позивача Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОНБАССПЕЦМОНТАЖ» було проведено обстеження спірного майна, за результатами якого складений Технічний висновок (а.с.а.с.20-26). Із змісту зазначеного висновку вбачається, що стан споруди є задовільним і не має обмежень з експлуатації.
08.09.2008р. Позивач звернувся до Маріупольського бюро технічної інвентаризації з проханням зареєструвати самовільно збудовану будівлю – торговий павільйон, за адресою: пр. Будівельників, 92 у Жовтневому районі міста Маріуполя (а.с.11).
11.09.2008р. КП БТІ м. Маріуполя був виготовлений технічний паспорт означеної будівлі (а.с.а.с.12-15), з якого вбачається, що вона визначається літ. А.-1.
Крім того, Позивачем були отримані висновки щодо використання майна та відповідності його загальним нормам:
- Відділу наглядово-профілактичної діяльності управління МНС в м. Маріуполі №692 від 09.03.2010р. (а.с.8);
- Маріупольської міської санітарно-епідеміологічної станції №572/03.2 від 04.03.2010р. (а.с.17).
За вказаних обставин Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог про визнання права власності на вказаний об’єкт нерухомості, вказуючи у доповненнях до позовної заяви (а.с.39) серед нормативного обґрунтування і положення ст. 376 Цивільного кодексу України.
Відповідач згідно своєї остаточної позиції, викладеної у відзиві №1217 від 26.07.2010р. (а.с.97) визнав можливість задоволення заявлених вимог.
Третя особа свою позицію по суті спору виклала у письмових пояснення №243 від 02.06.2010р. (а.с.а.с. 57-60)
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає встановлені у судовому порядку факту наявності у Позивача права власності на об’єкт нерухомості, утворений внаслідок самочинного проведення будівельних робіт на земельній ділянці, яка перебувала в оренді.
Самовільність (самочинність) здійсненого Позивачем будівництва у розумінні ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України та ч. 10 ст. 29 Закону України „Про планування і забудову територій” визначається судом з огляду на відсутність дозволу на викання будівельних робіт і Позивачем та Відповідачем визнається (самочинність).
За змістом поданої позовної заяви та доповнень до неї Позивач обґрунтовує розглядувані вимоги зокрема положеннями ст.ст. 376 і 392 Цивільного кодексу України, які визначають порядок набуття права власності на об’єкт самовільного будівництва та захист права власності.
Між тим, за висновком суду, характер розглядуваних правовідносин – самочинне будівництво – унеможливлює застосування положень ст. 392 Цивільного кодексу України, оскільки вона регламентує захист вже наявного права власності на нерухоме майно, яке за змістом ст. 331 цього Кодексу є результатом здійсненого з усіма необхідними дозволами будівництва, що в принципі не сумісно із самочинністю будівництва.
Так, загальне правило ч. 2 ст. 376 вказаного Кодексу встановлює, що сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.
Отже, сукупний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що діюче законодавства визначає два самостійні шляхи виникнення і набуття права власності на нерухоме майно: у разі будівництва з дотриманням вимог законодавства щодо дозвільної документації, завершеного (будівництва) складанням акту про прийняття нерухомого майна до експлуатації; та у разі самочинного будівництва – на підставі рішення суду, яке приймається за наявністю визначених умов. При цьому, можливість прийняття рішення про наявність права власності у особи, яка здійснила самочинне будівництво за змістом діючого законодавства не вимагає доведення факту порушення означеного права – таке порушення взагалі є неможливим, адже до такого рішення не має і самого права як об’єкту можливого порушення.
Кваліфікація судом спірного майна саме як об’єкту нерухомості зумовлена визначеними технічним висновком Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНБАССПЕЦМОНТАЖ» та технічним паспортом КП „БТІ м. Маріуполя характеристиками цього майна, які у повній мірі відповідають визначенню ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України.
Із змісту ст. 376 Цивільного кодексу України вбачається, що вона частинами 3 та 5 передбачає два самостійні випадки набуття права власності на самочинне будівництво за рішенням суду:
- здійснення особою самочинного будівництва на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку цій особі під уже збудоване нерухоме майно, адже у разі заперечення власника (користувача) такої земельної ділянки чи порушення прав інших осіб самочинне будівництво підлягає знесенню (ч. 4 цієї статті);
- на вимогу власника (користувача) земельної ділянки, якщо це не порушує прав інших осіб.
Суд наголошує, що вказане розмежування проведене за ознакою наявності/відсутності відповідних прав особи, які здійснила самочинне будівництво на момент такого будівництва, відносно земельної ділянку (власник/користувач), де розташований створений об’єкт. Водночас, кожному з вказаних двох випадків можливого визнання права власності на самочинне будівництво притаманний свій перелік умов для застосування, наявність яких і є предметом судового дослідження та оцінки.
Як було встановлено судом, Позивач в період здійснення будівельних робіт був орендарем земельної ділянки, на якій розташований побудований об’єкт, у розумінні ст. 93 Земельного кодексу України та ст.ст. 1, 5 Закону України „Про оренду землі”
Таким чином, позовні вимоги розглядаються судом саме в контексті доведеності умов, передбачених ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України, якими є: здійснення спірного будівництва землекористувачем, який і управнений звертатися до суду з відповідною вимогою, та відсутність порушення прав інших осіб.
Приймаючи до уваги зміст останнього відзиву Маріупольської міської ради – власника земельної ділянки, на якій розташоване спірне майно, що (відзив) кваліфікується як визнання позову, суд зазначає наступне:
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково. При цьому, згідно ч. 6 цієї статті суд не приймає визнання позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиїх-небудь права і охоронюваних законом інтересів.
За змістом ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем є підставою для прийняття рішення про задоволення позову за умови, якщо дії відповідача не суперечать законодавству і не порушують і охоронюваних інтересів інших осіб.
В контексті означених норм, суд зауважує на наступному:
По-перше, визнання позову опосередковано у належній письмовій формі, визначеній ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України;
По-друге, визнання позову здійсненою уповноваженою згідно довіреності від 02.06.2009 №031-227 (а.с. 68) на вчинення такої процесуальної дії особою – представником Відповідача
По-третє, оскільки учасниками спірних правовідносин є лише Позивач та Відповідач, остільки визнання позовних вимог як таке не має безпосередніх негативних наслідків для прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Відносно відсутності суперечності законодавству в такій позиції Відповідача, суд зауважує, що згідно п. 9.1.2. договору оренди земельної ділянки саме від позиції Орендодавця перебуває можливість здійснення Орендарем будівництва об’єктів нерухомості на виділеній земельній ділянці, а за змістом ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України формулювання заперечень проти визнання права власності на самочинне будівництва покладено віднесено саме до повноважень власника земельної ділянки.
Приймаючи до уваги викладене та за відсутністю в матеріалах справи доказів порушення внаслідок здійснення спірного будівництва прав або інтересів інших осіб, суд вважає за необхідне задовольнити заявлені вимоги, наголошуючи на тому, що за змістом ст. 376 Цивільного кодексу України судове рішення лише спростовує презумпцію про не набуття права власності на самочинне будівництво, а отже не звільняє Позивача від передбачених діючим законодавством необхідності здійснення реєстраційних процедур щодо такого права власності та отримання документів на підтвердження можливості експлуатації спірного майна саме як об’єкту нерухомості.
Задовольняючи вимоги Позивача, суд відзначає, що первісною причиною виникнення розглядуваного спору є саме припущене ним дозвільної процедури будівництва нерухомості та набуття права власності на нього у загальному порядку ст. 331 Цивільного кодексу України. Відтак, незважаючи на встановлення законодавцем спеціальних положень у ст. 376 цього Кодексу для набуття права власності і доведеності всіх умов для такого набуття, за змістом ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати компенсації не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Маріупольської міської ради, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 33852448) про визнання права власності задовольнити у повному обсягу.
Визнати за Фізичною особою – підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на об’єкт нерухомого майна - павільйон загальною площею 16, 6 м2, який збудований на земельній ділянці, що розташована за адресою: пр. Будівельників, 92, м. Маріуполь
Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.
У судовому засіданні 27.07.2010р. оголошено та підписано повний текст рішення.
Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Суддя
