Постанова
Іменем України
12 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 295/14930/19
провадження № 61-10086св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - державний університет «Житомирська політехніка»,
третя особа - ректор державного університету «Житомирська політехніка» Євдокимов Віктор Валерійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 02 березня 2020 року у складі судді Чішман Л. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 травня 2020 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до державного університету «Житомирська політехніка», третя особа - ректор державного університету «Житомирська політехніка» Євдокимов Віктор Валерійович, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування вимог якого зазначав, що перебував у трудових відносинах із відповідачем безперервно з 01 вересня 2000 року. За контрактом від 31 серпня 2016 року був призначений на посаду доцента кафедри фізики та вищої математики. В подальшому, у зв`язку із закінченням дії контракту наказом від 20 серпня 2019 року № 55-п він був звільнений з роботи з 31 серпня 2019 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України. Вважав вказаний наказ незаконним.
Просив визнати незаконним та скасувати наказ державного університету «Житомирська політехніка» від 20 серпня 2019 року № 55-п в частині звільнення позивача з роботи та утримання за перевикористану відпустку, поновити його на роботі в державному університеті «Житомирська політехніка», стягнути з державного університету «Житомирська політехніка» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2019 року по день поновлення на роботі, стягнути безпідставно утримані кошти за перевикористану відпустку за 17 календарних днів 2008-2009 навчального року та судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 02 березня 2020 року, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 20 травня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наказ про звільнення ОСОБА_1 є законним, а тому позовні вимоги про його скасування та поновлення позивача на роботі із виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Богунського районного суду міста Житомира.
03 серпня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясували обставини справи та дослідили докази. Заявник зазначає, що відповідач незаконно звільнив його із займаної посади.
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відзив на касаційну скаргу
У серпні 2020 року ректор державного університету «Житомирська політехніка» Євдокимов В. В. засобами поштового зв`язку подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що починаючи із 01 вересня 2000 року ОСОБА_1 за контрактом працював на посаді старшого викладача кафедри фізики Житомирського державного технологічного університету, а з 01 липня 2001 року на посаді доцента кафедри фізики, як обраний за конкурсом на умовах, викладених у контракті (т. 1 а. с. 11-15).
31 серпня 2016 року між Житомирським державним технологічним університетом (державний університет «Житомирська політехніка») та ОСОБА_1 укладено контракт № 110/16, за умовами якого ОСОБА_1 призначено на посаду доцента кафедри фізики та вищої математики Житомирського державного технологічного університету на строк із 01 вересня 2016 року до 31 серпня 2019 року (т. 1 а. с. 17-20).
10 квітня 2019 року завідувачу кафедри фізики та вищої математики надіслано попередження № 6 про майбутнє звільнення викладачів кафедри у зв`язку з закінченням терміну дії контракту, в тому числі і ОСОБА_1 , про що останній того ж дня поставив підпис у відповідній графі цього попередження (т. 1 а. с. 104).
Вказаним попередженням, зокрема, ОСОБА_1 повідомлено про те, що він підлягає звільненню з посади доцента кафедри фізики та вищої математики 31 серпня 2019 року, тобто у строк, передбачений контрактом. Окрім того зазначено, що продовження трудових відносин між працівником та адміністрацією університету проводиться відповідно до частини одинадцятої статті 55 Закону України «Про вищу освіту» тобто за конкурсним відбором.
Наказом державного університету «Житомирська політехніка» від 20 серпня 2019 року № 55-п ОСОБА_1 звільнено з роботи із 31 серпня 2019 року у зв`язку з закінченням терміну дії контракту за пунктом 2 статті 36 КЗпП України та утримано за перевикористану відпустку (2008/2009 навчальний рік) 17 календарних днів (т. 1 а. с. 16).
Згідно довідки державного університету «Житомирська політехніка» від 16 жовтня 2019 року № 44-06.01/1131 ОСОБА_1 донараховано утриману відпустку за 2008-2009 роки відповідно наказу від 16 жовтня 2019 року № 116-п в сумі 1 659,88 грн. Сума до виплати склала 1 344, 50 грн. Вказані кошти знаходяться на депонованій заробітній платі у зв`язку із відсутністю зарплатної картки (т. 1 а. с. 198 зворот).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.
Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку.
Конституційний Суд України у рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі № 17/81-97 щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України, зазначив, що незважаючи на ці та інші застереження, що містяться в КЗпП України та інших актах трудового законодавства і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо.
Відповідно до частини третьої статті 54 Закону України від 23 травня 1991 року № 2145-VIII «Про освіту» (у редакції, чинній на момент укладення контракту між ОСОБА_1 та Житомирським державним технологічним університетом) передбачено укладення трудового договору або контракту з педагогічними та науково-педагогічні працівниками, а прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.
Аналогічні приписи містяться у статті 55 Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту», в редакції, яка діяла на час укладення між сторонами контракту.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суди дійшли правильного висновку про те, що підписуючи контракт, позивач ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на укладення строкового трудового договору, протягом строку дії контракту не оскаржував його з підстав порушення його трудових прав, не просив визнати недійними цей контракт чи його окремі пункти та не ініціював внесення змін і доповнень до положень контракту.
З огляду на відсутність факту укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту (31 серпня 2019 року) угоди щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 591/6064/19 (провадження № 61-19162св20), а тому доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не беруться до уваги.
Касаційний суд погоджується з висновком про те, що, укладаючи контракт, позивач погодився з умовами його строковості та можливістю припинення трудових відносин з підстав закінчення строку трудового договору. Позивач не надав належних доказів на підтвердження доводів, що оскаржуваний ним наказ є неправомірним.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 02 березня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко
