Постанова
Іменем України
3 липня 2019 року
м. Київ
Справа № 289/2204/17
Провадження № 14-246 цс 19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишевичі» (представник - адвокат Довбиш Світлана Петрівна) (далі також - відповідач) про розірвання договору оренди земельної ділянки
за касаційною скаргою відповідача на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року, ухвалене суддею Невмержицьким І. М., і постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 1 грудня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив розірвати укладений сторонами договір оренди земельної ділянки від 19 лютого 2015 року (далі також - договір оренди земельної ділянки).
2. Мотивував позов такими обставинами:
2.1. 19 лютого 2015 року позивач як орендодавець уклав з відповідачем як орендарем договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 0,5427 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , яка знаходиться на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області.
2.2. Відповідач з дня укладення договору оренди земельної ділянки не сплачував орендну плату, чим істотно порушив його умови.
2.3. З огляду на вказане порушення позивач на підставі частини першої статті 141 Земельного кодексу (далі - ЗК) України, частин першої та другої статті 651 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та статей 31 і 32 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-ХIV) просить розірвати договір оренди земельної ділянки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. 26 лютого 2018 року Радомишльський районний суд Житомирської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив.
4. Мотивував рішення тим, що відповідач не виконав умови договору оренди земельної ділянки щодо своєчасної сплати позивачеві орендної плати, чим істотно порушив умови цього договору. А тому є підстави для його розірвання.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
5. 20 листопада 2018 року Житомирський апеляційний суд прийняв постанову, якою скасував рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року, постановив нове рішення про задоволення позову та розірвання договору оренди земельної ділянки.
6. Мотивував рішення так:
6.1. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, однак розглянув справу за відсутності доказів належного повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання. Ухваливши заочне рішення за відсутності у матеріалах справи повідомлень, що підтверджують вручення відповідачеві за його місцем реєстрації судової повістки та копії ухвали про відкриття провадження (відповідні поштові відправлення повернулися до суду за закінчення терміну зберігання), суд першої інстанції порушив норми процесуального права. Тому згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України рішення суду першої інстанції слід скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог.
6.2. Необґрунтованими є аргументи відповідача щодо юрисдикції господарського суду, оскільки згідно з частиною четвертою статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон України про визнання банкрутом) суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує лише майнові спори з вимогами до боржника. Однак вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки є немайновими, а тому відсутні підстави для закриття провадження у цій справі. Висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 372/3584/16-ц у постанові від 26 червня 2018 року не можна застосувати, оскільки спір у вказаній справі стосувався майнових прав на об`єкт нерухомості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 26 грудня 2018 року відповідач звернувся з касаційною скаргою. Вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права. Просить скасувати рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, а провадження у справі закрити.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
8. 17 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу тим, що у касаційній скарзі є доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикцій.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1.1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
9. Відповідач обґрунтовує касаційну скаргу так:
9.1. Справу слід розглядати за правилами господарського судочинства з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 372/3584/16-ц і від 31 жовтня 2018 року у справі № 564/1770/13-ц.
9.2. Право оренди є майновим правом відповідача, його «власністю» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і майном відповідно до статті 190 ЦК України. Тому помилковим є висновок щодо немайнового характеру цього спору.
9.3. Необґрунтованим є тлумачення апеляційним судом частини четвертої статті 10 Закону України про визнання банкрутом так, що ця частина не передбачає вирішення немайнових спорів у межах справи про банкрутство. На думку відповідача, зазначена частина передбачає юрисдикцію господарських судів у межах справи про банкрутство щодо спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених з боржником.
9.4. У 2017 році частина орендованих відповідачем земельних ділянок, зокрема і та, яка є предметом договору оренди, про розірвання якого просить позивач, була передана у суборенду. Про це представник відповідача зазначив на засіданні суду апеляційної інстанції, проте останній залишив вказані обставини поза увагою.
(1.2) Позиції інших учасників справи
10. Позивач відзив на касаційну скаргу не подав.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(1.1) Щодо юрисдикції суду
11. Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
12. Відповідач у касаційній скарзі вказує, що справа належить до юрисдикції господарського суду, оскільки спір щодо права оренди як майнового права має вирішувати суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
13. Суд апеляційної інстанції вважав, що немайнову вимогу про розірвання договору не можна вирішувати у межах справи про банкрутство відповідно до частини четвертої статті 10 Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI із наступними змінами і пункту 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, оскільки суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує лише майнові спори з вимогами до останнього.
14. Закон України про визнання банкрутом у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі, передбачав, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (частина четверта статті 10).
15. З частиною четвертою статті 10 Закону України про визнання банкрутом узгоджується юрисдикція господарського суду, визначена пунктом 7 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом (аналогічний припис закріплений у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, яку помилково застосував апеляційний суд до правовідносин, що виникли до дати набрання чинності цією редакцією).
16. Суд апеляційної інстанції встановив, що 6 березня 2017 року Господарський суд Житомирської області порушив провадження у справі про банкрутство відповідача. А тому, на думку останнього, оскільки на час звернення позивача до суду вказане провадження у справі про банкрутство вже існувало, суд у справі № 289/2204/17 відповідно до приписів ГПК України не міг розглянути спір за правилами цивільного судочинства.
17. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що позивач звернувся до суду з вимогою про розірвання договору оренди земельної ділянки, яка є немайновою. Спір за цією вимогою (на відміну від немайнової вимоги про визнання недійсним укладеного боржником правочину, з якою відповідач помилково порівнює його позовну вимогу) не входить до числа тих, що відповідно до частини четвертої статті 10 Закону України про визнання банкрутом та пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, належать до юрисдикції господарського суду в межах справи про банкрутство. Той факт, що право оренди є майновим правом і охоплюється поняттям «власність» за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не змінює бухгалтерський облік такого права як нематеріального активу та не впливає на кваліфікацію спору про розірвання договору оренди як немайнового.
18. Отже, необґрунтованими є заперечення відповідача щодо юрисдикції суду. Суди першої й апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про те, що справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства (близькі за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 26 червня 2019 року у справі № 289/2227/17), хоч і застосували для вирішення питання про юрисдикцію приписи щодо судової процедури за Законом України про визнання банкрутом, яка не стосується ситуації відповідача.
19. Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 372/3584/16-ц (про визнання майнових прав на квартиру як об`єкт інвестування) і від 31 жовтня 2018 року у справі № 564/1770/13-ц (про визнання правочинів недійсними, а іпотеки - припиненою), а також висновок Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 922/4379/16 (про звільнення земельних ділянок), на які звертає увагу відповідач у касаційній скарзі, не можна застосувати у справі № 289/2204/17 (про розірвання договору оренди), зокрема, з огляду на відмінність у предметах позовів, відповідно до яких визначається предметна юрисдикція спорів, які може розглядати господарський суд у межах справи про банкрутство.
(1.2) Щодо суті спору
20. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідач допустив істотне порушення договору оренди земельної ділянки, оскільки систематично не сплачував орендну плату.
21. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина друга статті 651 ЦК України).
22. Згідно зі статтею 15 Закону орендна плата є істотною умовою договору оренди землі. На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону № 161-XIV).
23. Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати (пункт «д» частини першої статті 141 ЗК України).
24. Оскільки відповідач протягом 2015 - 2017 років не виконував обов`язку з внесення позивачеві орендної плати за договором оренди земельної ділянки, таке порушення стороною договору є істотним. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій дійшли по суті правильних висновків щодо вирішення спору.
25. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
26. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними доводи касаційної скарги щодо неналежного встановлення судами обставин справи.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(2.1) Щодо суті касаційної скарги
27. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
28. Відповідно до статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
29. Відповідно до викладених вище висновків Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки постанова суду апеляційної інстанції є по суті правильним і законним рішенням. Тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року - без змін.
(2.2) Щодо судових витрат
30. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з поданням касаційної скарги, покладаються на відповідача.
Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, частиною першою статті 410, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишевичі» залишити без задоволення.
2. Постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич О. Р. КібенкоО. Г. Яновська
