Постанова
Іменем України
10 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 193/584/16-ц
провадження № 61-6828св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 ,
представник відповідача - ОСОБА_5 ,
треті особи: приватний нотаріус Софіївського районного нотаріального округу Кот Любов Іванівна, Софіївська районна державна адміністрація Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Митрофанової Л. В., Бондар Я. М.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що сторони з 22 вересня 2007 року до 09 лютого 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
19 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до нього про стягнення аліментів на утримання сина. У ході розгляду справи вони домовились між собою про те, що ОСОБА_3 відмовляється від стягнення аліментів на утримання їх спільного сина за умови відчуження ним на користь дитини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , доказом чого є звукозапис судового процесу.
У зв`язку з вказаною домовленістю, позов про стягнення аліментів було залишено без розгляду ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2015 року.
Позивач зазначав, що на виконання цієї домовленості він та ОСОБА_3 звернулись до нотаріуса Кот Л. І. з метою її юридичного оформлення та 26 червня 2016 року між ним та ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якого діяла його матір ОСОБА_3 , укладено договір дарування житлового будинку, відповідно до якого він безоплатно передав у власність ОСОБА_4 будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак позивач, будучи особою не дуже освіченою, помилився щодо правової природи правочину, оскільки не мав волевиявлення на вчинення договору дарування та безоплатного передання у дар належного йому будинку, а мав мету та бажання здійснити правочин, наслідком якого буде саме припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, про що нотаріус був обізнаний.
Свідченням цього є і та обставина, що в день укладання спірного договору 26 червня 2015 року, відповідач ОСОБА_3 в присутності двох свідків написала йому розписку про те, що претензій щодо виплати аліментів на утримання сина вона не має.
Однак, після набуття дитиною права власності на спірний будинок, відповідач 15 вересня 2015 року звернулась до суду з позовом до нього про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_7 . Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2015 року з нього на користь ОСОБА_3 було стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини всіх доходів.
Позивач просив суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку та повернути сторони у первісне становище.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2016 року у складі судді Шумської О. В. у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач в обґрунтування позову не надав достатніх доказів, які б свідчили про його помилку щодо природи оспорюваного договору дарування. Зміст договору був роз`яснений нотаріусом, підписавши такий договір, сторони погодились з усіма його істотними умовами, а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2016 року рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 26 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якого як законний представник діяла мати ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Софіївського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кот Л. І. за реєстровим № 499 та повернути сторони у первісне становище.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції не звернув увагу обставини, які свідчать про наявність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно, а відтак наявні правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2017 року ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою та просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції прийняв до уваги не домовленість сторін викладену у письмовій формі, а усний намір сторін звернутися до нотаріуса для укладення договору; позивач мав намір на укладення договору дарування, усвідомлював правові наслідки та бажав їх настання та знав про те, що укладення договору дарування будинку не позбавляє його обов`язку сплати аліментів.
У березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу, у яких ОСОБА_1 просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 22 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Софіївського районного управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 65 (а. с. 6).
У шлюбі народилась дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого записаний позивач ОСОБА_1 , а матір`ю - ОСОБА_3 (а. с. 7).
19 лютого 2015 року відповідач ОСОБА_3 звернулась до Софіївського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2015 року за заявою ОСОБА_3 зазначена позовна заява була залишена без розгляду (а. с. 120).
За заявою ОСОБА_1 від 03 червня 2015 року, розпорядженням голови Софіївської районної державної адміністрації від 05 червня 2015 року № Р-182/0/371-15 було надано дозвіл на одержання у дарунок малолітньому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будинку з господарчими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , від ОСОБА_1 та право підпису договору дарування від імені малолітнього ОСОБА_4 , матері дитини ОСОБА_3 (а. с. 59, 60).
26 червня 2015 року між ОСОБА_1 та неповнолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від імені та в інтересах якого як законний представник діяла мати - ОСОБА_3 , було укладено договір дарування, відповідно до умов якого позивач ОСОБА_1 безоплатно передав у власність ОСОБА_4 належний йому на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1 . Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Софіївського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кот Л. І., реєстрований номер 499 (а. с. 4-5).
На підставі зазначеного договору дарування, 26 червня 2015 року за ОСОБА_4 зареєстроване право власності на спірний житловий будинок (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, а. с. 48).
15 вересня 2015 року ОСОБА_3 знов звернулась до Софіївського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області, стягнуто з ОСОБА_1 щомісячно на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів доходів, до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15 вересня 2015 року (а. с. 61-62, 85-86).
Із журналу судового засідання від 12 березня 2015 року у справі № 193/249/15-ц (провадження № 2/193/193/15) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, випливає, що ОСОБА_3 повідомила суд, що вони з відповідачем у зазначеній цивільній справі ОСОБА_1 вирішили питання стягнення аліментів шляхом відмови відповідача від частини будинку в рахунок аліментів та судом було роз`яснено переоформлення будинку на дитину в рахунок аліментів (а. с. 9).
У судовому засіданні від 12 березня 2015 року у справі № 193/249/15-ц (провадження № 2/193/193/15) позивач ОСОБА_1 зазначила, що чоловік переписує будинок на дитину в рахунок аліментів. Суддею було роз`яснено порядок укладання такого договору (технічний запис судового процесу судового засідання Софівського районного суду Дніпропетровської області на комgакт-диску MY 087181). У судовому засіданні від 17 березня 2015 року позивач ОСОБА_3 пояснила суду, що вони з відповідачем ОСОБА_1 вирішили, що чоловік переписує будинок на дитину, зробить «дарственну», а вона до нього претензій не має та просить залишити позов без розгляду, проти чого відповідач не заперечував.
26 червня 2015 року відповідачем ОСОБА_3 була складена розписка, в якій вона зазначила, що претензій до ОСОБА_1 вона не має та зобов`язується не подавати позов про стягнення з нього аліментів до виповнення 18 років сину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 83).
ОСОБА_1 навчався в Жовтневій допоміжній школі-інтернаті з 01 вересня 1990 року до 28 лютого 1998 року. Вибув з 8 класу за заявою батьків (довідка комунального закладу освіти «Жовтневий навчально-реабілітаційний центр з поглибленим професійно-трудовим навчанням» від 24 травня 2016 року № 183, а. с. 84).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.
Отже правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за іншими вищеперерахованими обставинами.
Встановивши наявність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно, а також взявши до уваги те, що роз`яснення нотаріусом позивачу його прав та обов`язків, суті договору та сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання договору дарування недійсним.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції прийняв до уваги не домовленість сторін викладену у письмовій формі, а усний намір сторін звернутися до нотаріуса для укладення договору, а позивач мав намір на укладення договору дарування, усвідомлював правові наслідки та бажав їх настання та знав про те, що укладення договору дарування будинку не позбавляє його обов`язку сплати аліментів висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
При вирішенні справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 23 грудня 2016 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2016 року до закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання (дію) цього судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2016 року залишити без змін.
Поновити виконання (дію) рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2016 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
В. М. Сімоненко
