Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 жовтня 2019 року
у справі № 193/584/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо встановлення неправильного сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним. Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до нього про стягнення аліментів на утримання сина. У ході розгляду справи вони домовились між собою про те, що ОСОБА_3 відмовляється від стягнення аліментів на утримання їх спільного сина за умови відчуження ним на користь дитини домоволодіння. Позивач, будучи особою не дуже освіченою, помилився щодо правової природи правочину, оскільки не мав волевиявлення на вчинення договору дарування та безоплатного передання у дар належного йому будинку, а мав мету та бажання здійснити правочин, наслідком якого буде саме припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, про що нотаріус був обізнаний. Свідченням цього є і та обставина, що в день укладання спірного договору, відповідач ОСОБА_3 в присутності двох свідків написала йому розписку про те, що претензій щодо виплати аліментів на утримання сина вона не має. Однак, після набуття дитиною права власності на спірний будинок, відповідач звернулась до суду з позовом до нього про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_7. Рішенням районного суду з нього на користь ОСОБА_3 було стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини всіх доходів.
Позивач просив суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку та повернути сторони у первісне становище.
Рішенням районного суду у позові відмовлено.
Рішенням апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_3 зазначає, що суд апеляційної інстанції прийняв до уваги не домовленість сторін викладену у письмовій формі, а усний намір сторін звернутися до нотаріуса для укладення договору; позивач мав намір на укладення договору дарування, усвідомлював правові наслідки та бажав їх настання та знав про те, що укладення договору дарування будинку не позбавляє його обов`язку сплати аліментів.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.
Отже правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Виходячи зі змісту ст.ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Висновки: особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за іншими вищеперерахованими обставинами.
Встановивши наявність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно, а також взявши до уваги те, що роз`яснення нотаріусом позивачу його прав та обов`язків, суті договору та сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання договору дарування недійсним.
Ключові слова: договір дарування, право власності на житловий будинок, реєстрація права власності