Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
07 червня 2024 року
м. Київ
справа №160/30671/23
адміністративне провадження № К/990/18791/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року (колегія у складі суддів Олефіренко Н.А., Божко Л.А., Суховарова А.В.)
у справі № 160/30671/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Держави Україна в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)
треті особи Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Державна казначейська служба України
про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди.
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Держави Україна в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів, що пов`язана з невиконанням протягом тривалого часу рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2020 у справі №160/7318/20;
- стягнути з відповідачів 50000 (п`ятдесят тисяч) грн. моральної шкоди.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області стосовно невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 08.07.2019 по 30.11.2020 у розмірі 104979,88 гривень;
- стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 08.07.2019 по 30.11.2020 у розмірі 104979,88 гривень.
Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, позивач та відповідач оскаржили його в апеляційному порядку.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.04.2024, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 скасовано та прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
09.05.2024 ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, яка надійшла до Верховного Суду 14.05.2024, у якій, із посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04.04.2024 та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Як на підставу касаційного оскарження покликається на те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Також зазначає, що суд апеляційної інстанції при вирішенні справи не врахував та не надав жодної оцінки позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2023 у справі №500/5748/21.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
У цій справі оскаржується бездіяльність, що пов`язана з невиконанням протягом тривалого часу рішення, а саме, невиплата перерахованої пенсії.
Чернігівський окружний адміністративний суд в ухвалі від 30.11.2023 про відкриття провадження вирішив питання про розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження.
У такому разі ухвалені у цій справі судові рішення відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Проте ОСОБА_1 у касаційній скарзі не обґрунтовує, у чому саме полягає фундаментальне значення розгляду цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, не вказує приклади неоднакового застосування судами в інших справах у подібних правовідносинах положень постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440 про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державною, Бюджетного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, Бюджетного кодексу України, інших норм матеріального чи процесуального права.
Тому Суд вважає, що перегляд цієї справи у касаційному порядку не матиме фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики та не вбачає інших обставин, визначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження.
Щодо посилань скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, сформованих у постанові від 21.02.2023 у справі №500/5748/21, а саме - статтю 8 Конституції України, щодо обов`язкового та безумовного виконання акта, який набрав законної сили, особою на яку покладено такий обов`язок; пункт 48 Порядку №845, яким передбачено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього порядку в Казначействі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок, перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей ;статтю 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», якою передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є , зокрема, державний орган.
Суд зазначає, що таке формальне посилання на постанову Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, слід зауважити, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини 5 статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
У підсумку Верховний Суд звертає увагу на те, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За викладених обставин ОСОБА_1 слід відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Суд,-
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року у справі №160/30671/23.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб
