ПОСТАНОВА
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа №1321/1810/2012
адміністративне провадження №К/9901/10313/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову Сокальського районного суду Львівської області від 29.08.2013р. (суддя - Пахут С.О.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2015р. (судді - Старунський Д.М., Багрій В.М., Рибачук А.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Волсвинської сільської ради Сокальського району Львівської області, треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , відділ Держземагенства у Сокальському районі Львівської області, державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" в особі Сокальського районного виробничого відділу, Сокальської районної державної адміністрації Львівської області в особі відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури про визнання недійсними та скасування рішень сесії сільської ради,
в с т а н о в и в :
У червні та листопаді 2012 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовами, в яких просили:
-визнати недійсними та скасувати рішення Волсвинської сільської ради Сокальського району Львівської області від 09.05.2011р. №135 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку»; від 10.11.2011р. №233 «Про встановлення меж господарської земельної ділянки гр. ОСОБА_5 »; від 18.04.2012р. №275 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки гр. ОСОБА_5 ».
В обгрунтування позовних вимог посилались на те, що оскаржувані рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, що регулюють питання надання земельних ділянок у власність чи користування.
Крім того, посилались на те, що фактично у приватну власність третьої особи - ОСОБА_5 відповідачем передано заїзд/провулок, який належить до комунальної власності і є землями загального користування, у зв`язку з чим позивачі та інші мешканці села Волсвин, не зможуть користуватись зазначеною земельною ділянкою, зокрема не зможуть пройти до своїх городів, річки, тощо.
Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 03.12.2012р. адміністративні справи №1321/3466/2012 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та №1321/1810/2012 за позовом ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження з присвоєнням номера №1321/1810/2012.
Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 29.08.2013р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2015р., у задоволенні позову відмовлено.
З такими рішеннями судів попередніх інстанцій не погодились позивачі, подали касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування касаційної скарги посилаються на те, що передача ОСОБА_5 земельних ділянок у приватну власність відбулась з порушенням норм чинного законодавства.
Зокрема посилались на те, що оскільки земельні ділянки, передані ОСОБА_5 у власність, у законному порядку їй ніколи не передавались, вона не має права на їх приватизацію, а тому оскаржувані рішення є протиправним та підлягають скасуванню.
Крім того, посилались на те, що у приватну власність ОСОБА_5 , передано частину земельної ділянки, яка в принципі не може знаходитись у приватній власності, оскільки є землями загального користування (заїзд, провулок) та належить до комунальної власності територіальної громади с. Волсвин.
Посилались на те, що вони та інші жителі с. Волсвин дуже часто користувались цим провулком для проходу на пасовисько, до річки, городу, а тому передача третій особі - ОСОБА_5 зазначеної земельної ділянки порушує їх права користування нею.
Заслухавши доповідача по справі та перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, в ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Волсвинської сільської ради №135 від 09.05.2011р. ОСОБА_5 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки: для обслуговування житлового будинку та господарських будівель - 0,25 га; для ведення особистого селянського господарства - 0,34 га.
Рішенням №233 від 10.11.2011р. погоджено межі земельної ділянки ОСОБА_5 відповідно до виготовленої документації.
Рішенням сільради №275 від 18.04.2012р. затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на вищевказані земельні ділянки та передано ОСОБА_5 безоплатно у приватну власність земельні ділянки площею 0,2500 га для обслуговування житлового та господарських будівель та 0,3317 га для ведення особистого селянського господарства.
Вважаючи зазначені рішення сільської ради протиправними, позивачі звернулись до суду з даним позовом.
Розглядаючи справу та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що спільний проїзд (заїзд) не відноситься до земель загального користування, а з огляду на викопіювання з підоснови генплану села, земельна ділянка, виділена ОСОБА_5 , відноситься до земель запасу.
Враховуючи викладене суди дійшли висновку, що сільська рада мала право розпоряджатись землями запасу, зокрема і виділити з цих земель земельну ділянку ОСОБА_5 .
Крім того суди виходили з того, що рішенням відповідача №441 від 11.06.2013р. ОСОБА_5 зобов`язано забезпечити вільний піший прохід біля її домогосподарства на спірній земельній ділянці та вільний проїзд зі сторони меліоративного каналу шириною 4 м., а тому у позивачів відсутні жодні перешкод у проході через зазначену земельну ділянку.
Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що спірні рішення прийняті відповідно до норм чинного законодавства та в межах компетенції, а тому відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування.
Вирішуючи спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що справа, яка розглядається, є справою адміністративної юрисдикції.
Проте такий висновок не можна визнати обґрунтованим виходячи з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017р.), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному.
«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.».
Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.
Виникнення спірних правовідносин у даній справі зумовлено незгодою позивачів з рішеннями сільської ради про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, про встановлення меж господарської земельної ділянки, затвердження технічної документації із землеустрою та передачу земельних ділянок у приватну власність третьої особи - ОСОБА_5 .
Водночас, підстави позову фактично зводяться до оспорювання в цілому правомірності надання третій особі у приватну власність земельних ділянок, в тому числі і спірної земельної ділянки, а також щодо захисту своїх прав та прав інших мешканців с. Волсвин щодо користування спірною земельною ділянкою, яка на думку позивачів, належить до земель загального користування.
Таким чином, спірні правовідносини стосуються речового права на земельну ділянку, яке на думку позивачів, набуто третьою особою у неналежний спосіб та порушує права інших осіб на користування нею.
Тобто предметом розгляду в цій справі є законність та підставність набуття третьою особою права власності на землю, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час постановлення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).
У постанові від 05.11.2019р. у справі №906/392/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступного висновку: «Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів у відповідності до положень статті 21 ЦК України».
За таких обставин, беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, спір у справі не є публічно правовим, а пов`язаний з правом цивільним - правом користування земельною ділянкою, а тому з врахуванням суб`єктного складу сторін має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
За таких обставин провадження у справі підлягає закриттю.
В силу положень статті 239 КАС України позивачі мають право протягом десяти днів з дня отримання ними цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 238, 239, 345, 349, 354, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,-
п о с т а н о в и в :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Постанову Сокальського районного суду Львівської області від 29.08.2013р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2015р., у даній справі скасувати, а провадження у справі закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук
