Справа «Пульнєв та Гвалія проти України» (Заява № 67158/13)
СТРАСБУРГ
30 листопада 2023 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Пульнєв та Гвалія проти України»
Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Мартіньш Мітс (), Голова,
Марія Елосегі (),
Катержіна Шімачкова (), судді,
та Мартіна Келлер (), заступник Секретаря секції,
заяву (№ 67158/13), яку 14 жовтня 2013 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двоє громадян України, п. Ігор Валентинович Пульнєв та пані Ганна Учаївна Гвалія, 1964 і 1987 року народження відповідно, які проживають у м. Херсоні (далі - заявники), їх представляв п. Ф.С. Данильченко - юрист, який практикує у м. Харкові,
рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина з Міністерства юстиції, про скарги за статтями 3, 5 і 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві - неприйнятними,
після обговорення за зачиненими дверима 09 листопада 2023 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
1. Справа, головним чином, стосується тверджень першого заявника про жорстоке поводження та незаконне затримання (статті 3 і 5 Конвенції) і вилучення майна другої заявниці (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції та стаття 13 Конвенції).
А. Події, наведені першим заявником
2. 05 квітня 2012 року близько 06 год. 00 хв. декілька працівників міліції підійшли до першого заявника, який стояв на автозаправній станції біля автомобіля «Шевроле Лачетті» (далі - автомобіль), що належав другій заявниці. Працівники міліції повалили його на землю, надягли кайданки, посадили у службовий автомобіль та нанесли декілька ударів кулаками. Близько 08 год. 00 хв. його доставили до УМВС України в Херсонській області, де його тримали в кайданках і побили.
3. 06 квітня 2012 року працівники міліції перевезли його в кайданках до Володимир-Волинського МВ УМВС України (Волинська область).
4. 07 квітня 2012 року о 04 год. 00 хв. першого заявника доставили до Володимир-Волинського МВ УМВС України, де працівник міліції порушив щодо нього кримінальну справу та постановив затримати на сімдесят дві години у зв’язку з незаконним придбанням і збутом вкраденого майна. Близько 07 год. 00 хв. того ж дня лікар швидкої медичної допомоги зазначив у медичному освідуванні, копія якого міститься в матеріалах справи, наявність у нього забійної рани губи, крововиливу під оком, садна на зап’ясті та підвивихів обох плечових суглобів. З 07 по 09 квітня 2012 року він перебував в ізоляторі тимчасового тримання у Волинській області.
5. 09 квітня 2012 року працівник міліції наказав звільнити першого заявника, але замість цього на нього надягли кайданки, посадили в службовий автомобіль та відвезли назад до м. Херсона, куди він прибув 10 квітня 2012 року, і помістили до Суворовського РВ ХМУ УМВС України, де він залишався під вартою.
6. 16 квітня 2013 року заявника звільнили з-під варти. 12 липня 2016 року кримінальне провадження щодо нього за фактом збуту викраденого автомобіля було закрито у зв’язку з відсутністю складу злочину.
В. Розслідування тверджень першого заявника про жорстоке поводження та незаконне затримання
7. Під час проведеного прокуратурою розслідування, розпочатого за заявою першого заявника у квітні чи травні 2012 року, працівники міліції обох зазначених відділів заперечили твердження заявника. Вони стверджували, що він прийшов до обох відділів за власним бажанням і вони не бачили першого заявника після його звільнення 09 квітня 2012 року. М., який особисто був свідком подій на автозаправній станції, підтвердив версію подій заявника, як вона була описана вище. Розслідування неодноразово закривалося та відновлювалося на підставі рішень суду. Суди вказували на відсутність судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень заявника.
8. Прокурори закрили провадження, дійшовши висновку про необґрунтованість тверджень першого заявника. Зокрема, вони встановили, що заявник самовільно пішов до УМВС України в Херсонській області у супроводі шести працівників міліції. Згодом він за невідомих обставин поїхав до Володимир-Волинського МВ УМВС України. Перший заявник не оскаржував ці постанови.
9. Він скаржився як за матеріальним, так і процесуальним аспектами статті 3 Конвенції, а також за пунктами 1, 2 і 5 статті 5 Конвенції на позбавлення його свободи з 05 по 10 квітня 2012 року.
II. ДРУГА ЗАЯВНИЦЯ (ВИЛУЧЕННЯ АВТОМОБІЛЯ ТА ІНШОГО МАЙНА)
10. Під час подій 05 квітня 2012 року (див. пункт 2) працівники міліції вилучили автомобіль і різні предмети, знайдені в ньому (у тому числі 15 000 доларів США). Згодом було встановлено, що автомобіль був вкрадений у Р., якому повернули автомобіль. Під час розслідування, розпочатого за заявою другої заявниці, прокурори встановили, що автомобіль був зареєстрований на ім’я другої заявниці (у матеріалах справи також є копія свідоцтва про реєстрацію, який підтверджує цей факт). Однак зрештою розслідування закрили.
11. Заява другої заявниці, подана згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України, в якій вона просила суд зобов’язати працівників міліції повернути їй автомобіль та інше майно, була зрештою залишена без задоволення, оскільки суди встановили, що Р. був законним власником автомобіля, а також були відсутні докази, що заявниця була власником знайдених в автомобілі речей.
12. Друга заявниця скаржилася за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та статтею 13 Конвенції на вилучення автомобіля та інших речей.
А. Стверджуване порушення статті 3 Конвенції
13. Заперечення Уряду стосовно того, що перший заявник не оскаржив постанови про закриття кримінальної справи (див. пункт 8), має бути відхилено з огляду на попередню практику (див. рішення у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 88-99, від 15 травня 2012 року). Ця частина заяви не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
14. Застосовні загальні принципи наведені в рішеннях у справах «Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), від 28 жовтня 1998 року, пункт 102, Збірник рішень Європейського суду з прав людини 1998-VIII, та «Ель-Масрі проти Колишньої Югославської Республіки Македонія» [ВП] (El-Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) [GC], заява № 39630/09, пункт 182, ЄСПЛ 2012).
15. Суд вважає, що тілесні ушкодження першого заявника становили небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з ним працівників міліції. Незважаючи на вжиті слідчі заходи (див. пункт 7), не можна сказати, що розслідування було ретельним; наприклад, не була проведена судово-медична експертиза, попри чіткі вказівки судів. Крім того, прокурори не пояснили походження тілесних ушкоджень першого заявника. Без жодних пояснень вони також не взяли до уваги показання М., незалежного свідка, який був на автозаправній станції (див. пункт 7). Слід зазначити, що національні суди неодноразово скасовували постанови прокурорів про закриття кримінальної справи (див. згадане рішення у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), пункт 97). Отже, скарги першого заявника на жорстоке поводження не були належним чином розслідувані. Тому було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.
16. Твердження Уряду про невичерпання засобів юридичного захисту за цим пунктом відхиляється з тих же підстав, що наведені в пункті 13. Ця частина заяви не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
17. Застосовні загальні принципи наведені в рішенні у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункт 83, ЄСПЛ 2015).
18. Суд зауважує, що Уряд не навів пояснень щодо походження тілесних ушкоджень, зазначених у медичному освідуванні від 07 квітня 2012 року (див. пункт 4), характер яких збігається з обставинами, описаними першим заявником, зокрема, під час його перебування під контролем працівників міліції (див. пункти 2 і 3).
19. Таким чином, було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції.
В. Стверджуване порушення статті 5 Конвенції
1. Стверджуване тримання першого заявника під вартою в УМВС України в Херсонській області та його перевезення до Волинської області
20. З огляду на відсутність висновку, що перебування заявника в УМВС України у Херсонській області було незаконним, і у поєднанні з фактом, що наведена Урядом національна практика стосувалася інших питань права та факту, Суд не вважає, що позов про відшкодування шкоди за будь-яким положенням законодавства України гарантував би розумний шанс на успіх. Тому заперечення Уряду щодо невичерпання засобів юридичного захисту має бути відхилено. Ця частина заяви не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
21. Загальні принципи наведені в рішеннях у справах «Гузарді проти Італії» (Guzzardi v. Italy), від 06 листопада 1980 року, пункт 92, Серія A № 39, і «Ван Дроогенбрук проти Бельгії» (Van Droogenbroeck v. Belgium), від 24 червня 1982 року, пункт 38, Серія A № 50.
22. Сторонами не оскаржувалося, що близько 08 год. 00 хв. 05 квітня 2012 року перший заявник увійшов до УМВС України у Херсонській області. Навіть якби він справді зробив це на прохання шести працівників міліції (див. пункт 8), не слід вважати, що він зробив це за власним бажанням. Ані Уряд, ані прокурори не надали доказів, що заявник справді пішов з відділу міліції, і не довели, що він міг залишити приміщення за власним бажанням (див. рішення у справі «Крянге проти Румунії» [ВП] () [GC], заява № 29226/03, пункт 99, від 23 лютого 2012 року). Крім того, не було надано жодних доказів, які б поставили під сумнів виклад подій заявника про його подальше перевезення у службовому автомобілі до Володимир-Волинського МВ УМВС України у Волинській області, де його прибуття було задокументовано о 04 год. 00 хв. 07 квітня 2012 року. Матеріали справи не містять задокументованих доказів перебування першого заявника в УМВС України в Херсонській області та його перевезення до Волинської області.
23. Отже, було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з незадокументованим триманням першого заявника під вартою в УМВС України у Херсонській області та його перевезенням до Волинської області.
24. З огляду на факти справи, доводи сторін і наведені висновки за статтею 3 і пунктом 1 статті 5 Конвенції Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені щодо першого заявника, і немає потреби виносити окреме рішення щодо прийнятності та суті решти скарг (див. рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] () [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).
II. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЩОДО ДРУГОЇ ЗАЯВНИЦІ
25. Суд зазначає, що матеріали справи містять документ (див. пункт 10), який засвідчує право власності другої заявниці на автомобіль. З іншого боку, наявне також остаточне рішення суду, в якому зазначено, що автомобіль належав Р. (див. пункт 11).
26. Припустивши, що друга заявниця була законним власником автомобіля, Суд вважає, що їй нічого не перешкоджало, як стверджував Уряд, ініціювати судове провадження згідно з Цивільним кодексом України або Кодексом адміністративного судочинства України проти працівників міліції, вимагаючи відновлення її права власності або відшкодування шкоди. Не зробивши цього, вона не вичерпала доступних їй національних засобів юридичного захисту. З огляду на цей висновок, не виникає жодних питань за статтею 13 Конвенції. Отже, ця частина заяви має бути визнана неприйнятною на підставі пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
27. Перший заявник вимагав 50 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 1 000 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, надану під час провадження у Суді.
28. Уряд заперечив проти цих вимог.
29. З огляду на свої висновки щодо заявників і ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує першому заявнику 15 600 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
30. Беручи до уваги наявні у нього документи, Суд вважає за розумне присудити першому заявнику 500 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, надану під час провадження у Суді.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
(а) прийнятними скарги першого заявника за статтею 3 і пунктом 1 статті 5 Конвенції (на тримання його під вартою в УМВС України в Херсонській області та перевезення до Волинської області);
(b) неприйнятними скарги другої заявниці за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції і статтею 13 Конвенції;
2. Постановляє, що немає потреби розглядати питання прийнятності та суті решти скарг першого заявника за пунктами 1, 2 і 5 статті 5 Конвенції.
3. Постановляє, що було порушено матеріальний і процесуальний аспекти статті 3 Конвенції стосовно першого заявника.
4. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції стосовно першого заявника у зв’язку з незадокументованим триманням його під вартою в УМВС України в Херсонській області та перевезенням до Волинської області.
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити першому заявнику 15 600 (п’ятнадцять тисяч шістсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди, які мають бути конвертовані в національну валюту держави- відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити першому заявнику 500 (п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості компенсації витрат на правову допомогу, надану під час провадження у Суді, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(с) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
6. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 30 листопада 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
-
скопійовано
-
