Справа «Довбишев проти України» (Заява № 68447/12)

СТРАСБУРГ
30 листопада 2023 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Довбишев проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (), Голова,
Марія Елосегі (),
Катержіна Шімачкова ( ), судді,
та Мартіна Келлер (), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 68447/12), яку 09 жовтня 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Дмитро Олександрович Довбишев (далі - заявник), 1978 року народження, який проживає у м. Одесі,

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд), який представляла його Уповноважений, на останніх етапах провадження пані Маргарита Сокоренко,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 09 листопада 2023 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1. Ця справа стосується скарги заявника на те, що збільшення розміру плати за торгові патенти на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу становило порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

2. У 2003 році заявник відкрив гральний бізнес та отримав необхідні торгові патенти. Річний розмір плати за патенти на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу був передбачений Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (далі - Закон «Про патентування»). Розмір плати збільшувався двічі, 27 листопада 2003 року та 23 грудня 2004 року згідно із законами України про державний бюджет на 2004 та 2005 роки відповідно. Заявник сплатив різницю. У 2006 році він закрив свій гральний бізнес і подав позов, стверджуючи, що збільшення розміру плати за торгові патенти було незаконним і непередбачуваним, та вимагав відшкодування сплачених надміру платежів.

3. 24 липня 2007 року Господарський суд Одеської області зобов’язав місцеві органи влади повернути різницю, яка виникла внаслідок збільшення розміру плати, як вимагав заявник. Він посилався на частину другу статті 7 Закону України «Про систему оподаткування», яка передбачала, що податкові ставки не могли змінюватися законами України про державний бюджет, і на частину третю статті 27 Бюджетного кодексу України, яка передбачала, що закон, який впливав на формування доходної та видаткової частин державних бюджетів мав бути офіційно оприлюднений до 15 серпня року, який передував плановому, інакше його норми застосовувалися з року, наступного за плановим.

4. 27 травня 2009 року Одеський апеляційний адміністративний суд скасував зазначену постанову та залишив без задоволення позов заявника як необґрунтований. Він мотивував це тим, що закони України про державний бюджет на 2004 та 2005 роки були чинними, оскільки не були визнані неконституційними. Він постановив, що норми законів України про державний бюджет мали перевагу над нормами, на які посилався суд першої інстанції. Крім того, оскільки заявник не здійснив повну попередню оплату за весь термін дії торгових патентів на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу, він не міг скористатися спеціальною гарантією, передбаченою частиною п’ятою статті 5 Закону «Про патентування», яка надавала право певним власникам патентів зберігати початковий розмір плати.

5. 19 квітня 2012 року Вищий адміністративний суд України залишив постанову апеляційного суду без змін.

ОЦІНКА СУДУ

СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

6. Заявник скаржився на те, що збільшення розміру плати за торгові патенти на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу було непередбачуваним і суперечило принципу юридичної визначеності.

7. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції чи неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

8. Загальні принципи, застосовні до втручання органів державної влади у мирне володіння майном, наведені, наприклад, в рішеннях у справах «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та 37943/06, пункти 50-52, від 14 жовтня 2010 року, та «Сєрков проти України» (Serkov v. Ukraine), заява № 39766/05, пункти 33-36, від 07 липня 2011 року.

9. Сторони погодилися, що вимога до заявника сплатити додаткову плату за торгові патенти становила втручання в його права за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, але не погодилися щодо того, чи було це втручання законним і пропорційним.

10. Суд повторює, що принцип законності передбачає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, точними та передбачуваними у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy) [GC], заява № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-I).

11. У цій справі оновлені розміри плати за торгові патенти були запроваджені законами України про державний бюджет на 2004 та 2005 роки, тоді як частина друга статті 7 Закону України «Про систему оподаткування» передбачала, що податкові ставки не могли змінюватися законами України про державний бюджет. Крім того, нові розміри плати були запроваджені після 15 серпня року, який передував плановому, тобто після закінчення строку, передбаченого частиною третьою статті 27 Бюджетного кодексу України.

12. Уряд погодився з висновком апеляційного суду, що закони України про державний бюджет були чинними, оскільки вони не були визнані неконституційними, і становили спеціальний закон, який мав перевагу над Законом України «Про систему оподаткування» та Бюджетним кодексом України. Проте Суд зазначає, що ні апеляційна, ні касаційна інстанції не прокоментували частину другу статті 7 Закону України «Про систему оподаткування», яка передбачала, що податкові ставки не могли змінюватися законами України про державний бюджет. Уряд також не прокоментував це питання, незважаючи на посилання на частину другу статті 7 Закону України «Про систему оподаткування» у своїх зауваженнях.

13. Вбачається, що зміни, внесені законами України про державний бюджет, суперечили чинному законодавству та створювали неузгодженість, даючи національним судам можливість тлумачити відповідні суперечливі нормативно-правові акти на власний розсуд. У зв’язку з цим Суд не може залишити без уваги вимогу підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який передбачав, що якщо національне законодавство припускало неоднозначне або множинне трактування прав і обов’язків платників податків, національні органи влади були зобов’язані застосувати підхід, який був найбільш сприятливим для платника податків (див. згадані рішення у справах «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), пункт 57, та «Сєрков проти України» (Serkov v. Ukraine), пункт 43), тоді як національні суди застосували суперечливі правові положення не на користь заявника. Насамкінець Суд посилається на висновок Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (інформаційні листи № 250 та № 2628 від 17 січня 2004 року та 11 квітня 2005 року відповідно), що вимога державних податкових органів до підприємців сплачувати додаткову плату за патенти у 2004 та 2005 роках суперечила чинному законодавству, а стаття 7 Закону України «Про систему оподаткування» забороняла збільшення розміру плати внесенням змін до положень закону України про державний бюджет.

14. Суд доходить висновку, що втручання у права власності заявника не було законним і передбачуваним.

15. Отже, було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

16. Заявник вимагав 558 029,85 українських гривень (далі - грн, еквівалент 81 689,18 євро) в якості відшкодування матеріальної шкоди, що відповідало додатковій сумі, яку він сплатив за торгові патенти на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу та вимагав у національних судах, а також 5 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Заявник також вимагав 1 717 грн (приблизно 251,35 євро) і 1 734 грн (приблизно 162,99 євро) в якості компенсації судових витрат, понесених під час провадження у суді першої та касаційної інстанцій, і 7,75 євро в якості компенсації поштових витрат.

17. Уряд заперечив проти цих вимог, стверджуючи, що вони були необґрунтованими, і повторив свою позицію про відсутність порушення прав заявника. Він залишив вимогу щодо компенсації поштових витрат на розсуд Суду.

18. Суд зазначає, що заявник вимагав ту ж суму, яку він вимагав у національних судах, і Уряд не висунув жодних заперечень щодо її розрахунку. Оскільки Суд вважає, що відшкодування встановленого порушення повинно передбачати відшкодування додаткових платежів, він присуджує заявнику 81 689,18 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися. Крім того, він присуджує заявнику 750 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

19. З огляду на наявні в нього документи Суд вважає за розумне присудити 422,09 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні, а також поштових витрат, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції;

(а) що упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 81 689,18 (вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят дев’ять євро та вісімнадцять центів) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування матеріальної шкоди;

(іі) 750 (сімсот п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(ііі) 422,09 (чотириста двадцять два євро та дев’ять центів) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

3. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 30 листопада 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.