02005L0036 - UA - 24.04.2020 - 014.001

Цей текст слугує суто засобом документування і не має юридичної сили. Установи Союзу не несуть жодної відповідальності за його зміст. Автентичні версії відповідних актів, включно з їхніми преамбулами, опубліковані в Офіційному віснику Європейського Союзу і доступні на EUR-Lex.

(До Розділу V: "Економічне та галузеве співробітництво"
Глава 23. Освіта, навчання та молодь)

ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ 2005/36/ЄС
від 7 вересня 2005 року
про визнання професійних кваліфікацій

(Текст стосується ЄЕП)

(OB L 255 30.09.2005, с. 22)

Зі змінами, внесеними:

Зі змінами, внесеними:

Із виправленнями, внесеними:

ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ 2005/36/ЄС
від 7 вересня 2005 року
про визнання професійних кваліфікацій

(Текст стосується ЄЕП)

РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1
Мета

Ця Директива встановлює правила, відповідно до яких держава-член, що встановлює умовою доступу до регульованої професії або здійснення діяльності в межах такої професії на своїй території наявність спеціальних професійних кваліфікацій (далі - «держава-член ведення діяльності»), повинна визнавати професійні кваліфікації, здобуті в одній чи декількох інших державах-членах (далі - «держава-член походження»), які дають змогу власнику зазначених кваліфікацій здійснювати діяльність у межах такої ж професії в такій державі.

Ця Директива також встановлює правила надання часткового доступу до регульованої професії та визнання професійного стажування, пройденого в іншій державі-члені.

Стаття 2
Сфера застосування

1. Цю Директиву також застосовують до всіх громадян держави-члена, які бажають здійснювати діяльність у межах регульованих професій, у тому числі вільних професій, як самозайняті особи або наймані працівники, в державі-члені, іншій ніж та, в якій вони здобули свої професійні кваліфікації,.

Цю Директиву також застосовують до всіх громадян держави-члена, які пройшли професійне стажування за межами держави-члена походження.

2. Кожна держава-член може дозволити громадянам держав-членів, які володіють підтвердженнями професійних кваліфікацій, здобутих не в державі-члені, здійснювати на її території діяльність у межах регульованої професії в розумінні статті 3(1)(a) відповідно до її правил. У випадку професій, охоплених розділом III, главою III, таке початкове визнання повинне відповідати мінімальним умовам підготовки, встановленим у вказаній главі.

3. Якщо стосовно конкретної регульованої професії в окремому інструменті права Співтовариства встановлені інші спеціальні умови, безпосередньо пов’язані з визнанням професійних кваліфікацій, відповідні положення цієї Директиви не застосовують.

4. Цю Директиву не застосовують до нотаріусів, призначених офіційним урядовим актом.

Стаття 3
Терміни та означення

1. Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(a) «регульована професія»: вид професійної діяльності чи група видів професійної діяльності, доступ до яких, здійснення яких чи один зі способів здійснення яких прямо чи опосередковано на підставі законодавчих, регуляторних чи адміністративних положень залежать від наявності спеціальних професійних кваліфікацій; зокрема, використання професійного звання, обмежене відповідно до законодавчих, регуляторних чи адміністративних положень власниками конкретної професійної кваліфікації, становить спосіб здійснення професійної діяльності. Якщо не застосовується перше речення цього означення, професію, зазначену в параграфі 2, вважають регульованою професією;

(b) «професійні кваліфікації»: кваліфікації, засвідчені підтвердженнями офіційних кваліфікацій, підтвердженнями компетентності, зазначеними у статті 11, пункті (a)(i), та/або професійним досвідом;

(c) «підтвердження офіційної кваліфікації»: дипломи, сертифікати та інші підтвердження, які засвідчують успішне завершення професійної підготовки, пройденої переважним чином у Співтоваристві, та які видані органом держави-члена, призначеним відповідно до законодавчих, регуляторних чи адміністративних положень такої держави-члена. Якщо не застосовується перше речення цього означення, підтвердження офіційної кваліфікації, зазначене в параграфі 3, вважають підтвердженням офіційної кваліфікації;

(d) «компетентний орган»: будь-який орган, спеціально уповноважений державою-членом видавати чи отримувати дипломи про підготовку та інші документи чи інформацію, а також отримувати заявки та ухвалювати рішення, зазначені в цій Директиві;

(e) «регульовані освіта та підготовка»: будь-яка підготовка, спеціально спрямована на здійснення діяльності в межах певної професії, яка складається з навчального курсу чи курсів, доповнених у відповідних випадках професійною підготовкою або випробувальною чи професійною практикою.

Структура та рівень професійної підготовки, випробувальної чи професійної практики повинні бути визначені в законах, підзаконних нормативно-правових актах та адміністративних положеннях відповідної держави-члена або повинні проходити перевірку та затвердження з боку органу, призначеного з такою ціллю;

(f) «професійний досвід»: фактичне законне здійснення діяльності в межах відповідної професії на умовах повної зайнятості чи еквівалентний період на умовах неповної зайнятості в державі-члені;

(g) «адаптаційний період»: здійснення діяльності в межах регульованої професії в державі-члені ведення діяльності під відповідальністю кваліфікованого представника такої професії, такий період практики під наглядом може супроводжуватися подальшою підготовкою. Такий період практики під наглядом підлягає оцінюванню. Детальні правила, що регулюють адаптаційний період та його оцінювання, а також статус мігранта під наглядом, повинен встановити компетентний органом держави-члена ведення діяльності.

Статус, який мають у державі-члені ведення діяльності особи, що проходять період практики під наглядом, зокрема стосовно права проживання, а також обов’язків, соціальних прав та допомоги, виплат та винагород, повинен бути визначений компетентними органами такої держави-члена згідно з застосовним правом Співтовариства;

(h) «кваліфікаційний іспит»: іспит на перевірку професійних знань, навичок та компетентностей заявника, який проводять чи визнають компетентні органи держави-члена ведення діяльності з метою оцінити здатність заявника здійснювати діяльність у межах регульованої професії в такій державі-члені.

Щоб дати дозвіл проводити такий іспит, компетентні органи повинні скласти список дисциплін, які, як визначено в результат порівняння освіти та підготовки, що вимагається в державі-члені ведення діяльності, та освіти й підготовки, здобутих заявником, не зазначені в дипломі чи іншому підтвердженні офіційної кваліфікації заявника.

Кваліфікаційний іспит повинен враховувати, що заявник є кваліфікованим фахівцем у державі-члені походження чи в державі-члені, з якої такий заявник прибув. Такий іспит повинен охоплювати дисципліни, обрані з такого списку, знання яких є обов’язковим для того, щоб мати змогу здійснювати діяльність у межах відповідної професії в державі-члені ведення діяльності. Іспит також може охоплювати перевірку знань професійних правил, застосовних до відповідної діяльності в державі-члені ведення діяльності.

Умови та порядок проведення кваліфікаційного іспиту та статус, який має в державі-члені ведення діяльності заявник, що бажає підготуватися до кваліфікаційного іспиту в такій державі-члені, визначають компетентні органи такої держави-члена;

(i) «керівник підприємства»: будь-яка особа, яка на підприємстві, що здійснює діяльність у межах відповідної галузі, обіймала:

(i) посаду керівника підприємства чи керівника філії підприємства; або

(ii) посаду заступника власника чи керівника підприємства, якщо така посада передбачає відповідальність, еквівалентну відповідальності власника чи керівника, яких представляє такий заступник; або

(iii) керівну посаду, що передбачає виконання обов’язків комерційного та/або технічного характеру та відповідальність за один чи декілька підрозділів такого підприємства.

(j) «професійне стажування»: без обмеження статті 46(4), період проходження професійної практики під наглядом, якщо така практика є умовою отримання доступу до регульованої професії, яка проходить під час або після здобуття освіти, результатом якої є отримання диплома;

(k) «європейська професійна карта»: електронний сертифікат, який підтверджує, що фахівець відповідає всіх необхідним умовам для надання послуг у державі-члені ведення діяльності на тимчасовій чи нерегулярній основі, або засвідчує визнання професійних кваліфікацій для осідку в державі-члені ведення діяльності;

(l) «навчання впродовж життя»: уся загальна освіта, професійно-технічна освіта й підготовка, неформальна освіта та інформальне навчання протягом усього життя, що сприяє підвищенню рівня знань, навичок та компетентностей, які можуть охоплювати знання норм професійної етики;

(m) «головні причини загального інтересу»: причини, визнані як такі в прецедентному праві Суду Європейського Союзу;

(n) «Європейська кредитна трансферно-накопичувальна система, або кредити ЄКТС»: кредитна система в рамках вищої освіти, яку використовують у Європейському просторі вищої освіти.

2. Професію, діяльність у межах якої здійснюють члени асоціацій чи організацій, перерахованих у додатку I, вважають регульованою професією.

Цілі асоціацій чи організацій, зазначених у першому підпараграфі, полягають зокрема в сприянні та підтриманні високих стандартів у відповідній професійній галузі. Для таких цілей їх визнає в спеціальній формі держава-член, а вони видають своїм членам підтвердження офіційних кваліфікацій, забезпечують дотримання своїми членами передбачених ними правил професійної поведінки та надають їм право використовувати звання чи його скорочену форму або користуватися статусом, що відповідає таким офіційним кваліфікаціям.

Кожного разу, коли держава-член надає визнання асоціації чи організації, що зазначені в першому підпараграфі, вона повинна повідомляти про це Комісію. Комісія повинна перевірити, чи дотримується така асоціація чи організація умов, передбачених у другому підпараграфі. Щоб ураховувати регуляторні зміни в державах-членах, Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c для оновлення додатка I, якщо виконані умови, передбачені в другому підпараграфі.

Якщо умови, передбачені в другому підпараграфі, не виконані, Комісія повинна ухвалити імплементаційний акт, щоб відхилити запит на оновлення додатка I.

3. Підтвердження офіційної кваліфікації, видане третьою країною, вважають підтвердженням офіційної кваліфікації, якщо власник має три роки професійного досвіду роботи за відповідною професією на території держави-члена, що визнала таке підтвердження офіційної кваліфікації відповідно до статті 2(2), за умови що такий досвід засвідчений такою державою-членом.

Стаття 4
Наслідки визнання

1. Визнання державою-членом ведення діяльності професійних кваліфікацій повинне дати змогу бенефіціарам отримати доступ у такій державі-члені до професії, для якої вони були кваліфіковані в державі-члені походження, та здійснювати в такій державі-члені ведення діяльності діяльність у межах такої професії на таких самих умовах, що й її громадяни.

2. Для цілей цієї Директиви професія, діяльність у межах якої бажає здійснювати діяльність заявник у державі-члені ведення діяльності, є тією самою, що й професія, для якої він кваліфікований у державі-члені походження, якщо охоплені види діяльності є порівнянними.

3. Як відступ від параграфа 1, частковий доступ до професії в державі-члені ведення діяльності повинен бути наданий відповідно до умов, встановлених у статті 4f.

Стаття 4a
Європейська професійна карта

1. Держави-члени повинні видавати власникам професійної кваліфікації європейські професійні карти на їхній запит та за умови, що Комісія ухвалила відповідні імплементаційні акти, передбачені в параграфі 7.

2. Якщо за допомогою відповідних імплементаційних актів, ухвалених згідно з параграфом 7, для окремої професії була запроваджена європейська професійна карта, власник відповідної професійної кваліфікації може вирішити подати заявку на отримання такої карти або скористатися процедурами, передбаченими в розділах II та III.

3. Держави-члени повинні забезпечити для власника європейської професійної карти можливість користуватися всіма правами, наданих йому відповідно до статей 4b-4e.

4. Якщо власник професійної кваліфікації має намір надавати послуги відповідно до розділу II, інші ніж послуги, охоплені в статті 7(4), компетентний орган держави-члена походження повинен видати європейську професійну карту відповідно до статей 4b та 4c. Якщо застосовно, європейська професійна карта становить заяву відповідно до статті 7.

5. Якщо власник професійної кваліфікації має намір встановити осідок в іншій державі-члені відповідно до глав I-IIIa розділу III чи надавати послуги згідно зі статтею 7(4), компетентний орган держави-члена походження повинен завершити всі підготовчі етапи стосовно індивідуального файлу заявника, створеного в інформаційній системі внутрішнього ринку (IMI) (файл IMI), як передбачено в статтях 4b та 4d. Компетентний орган держави-члена ведення діяльності повинен видати європейську професійну карту відповідно до статей 4b та 4d.

Для цілей встановлення осідку видача європейської професійної карти не повинна надавати автоматичне право здійснювати діяльність у межах певної професії за умови наявності реєстраційних вимог чи інших процедур контролю, які вже діяли в державі-члені ведення діяльності до запровадження європейської інформаційної карти для такої професії.

6. Держави-члени повинні призначити компетентні органи для роботи з файлами IMI та для видачі європейських професійних карт. Такі органи повинні забезпечувати неупереджене, об’єктивне та своєчасне опрацювання заявок на отримання європейських професійних карт. Центри допомоги, зазначені в статті 57b, можуть також діяти як компетентні органи. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи та центри допомоги інформували громадян, у тому числі перспективних заявників, про функціонування та про додану вартість європейської професійної карти у контексті професій, для яких вона доступна.

7. Комісія повинна за допомогою імплементаційних актів ухвалювати інструменти, необхідні для забезпечення однакового застосування положень щодо європейських професійних карт для таких професій, що відповідають умовам, встановленим у другому підпараграфі цього параграфа, у тому числі інструменти, що стосуються формату європейської професійної карти, опрацювання письмових заявок, перекладів, які заявники повинні додавати до заявки на отримання європейської професійної карти, детальної інформації щодо документів, які вимагаються відповідно до статті 7(2) чи додатка VII для подання повної заявки, та процедур здійснення й опрацювання платежів для отримання європейської професійної карти з урахуванням особливостей відповідної професії. Комісія також повинна за допомогою імплементаційних актів визначити, як, коли та щодо яких документів компетентні органи можуть запитувати засвідчені копії відповідно до другого підпараграфа статті 4b(3), статей 4d(2) та 4d(3) стосовно відповідної професії.

Запровадження європейської професійної карти для конкретної професії шляхом ухвалення відповідних імплементаційних актів, зазначених у першому підпараграфі, повинне відповідати всім таким умовам:

(a) у рамках відповідної професії - високий рівень мобільності або існує ймовірність досягнення високого рівня мобільності;

(b) відповідні стейкхолдери висловили достатній інтерес;

(c) професія або освіта та підготовка, спрямовані на здійснення діяльності в рамках такої професії, регульовані в значній кількості держав-членів.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 58(2).

8. Будь-які збори, пов’язані з адміністративними процедурами для видачі європейських професійних карт, які можуть бути встановлені для заявників, повинні бути обґрунтованими, пропорційними та сумірними витратам, яких зазнають держава-член походження та держава-член ведення діяльності, та не повинні стримувати від подання заявки на отримання європейської професійної карти.

Стаття 4b
Подання заявки на отримання європейської професійної карти та створення файлу IMI

1. Держава-член походження повинна забезпечити власникам професійних кваліфікацій змогу подавати заявку на отримання європейської професійної карти за допомогою онлайн-інструменту, забезпеченого Комісією, який автоматично створює файл IMI окремого заявника. Якщо держава-член походження дозволяє також подавати заявки у письмовій формі, вона повинна передбачити необхідні механізми для створення файлу IMI, надсилання будь-якої необхідної інформації заявнику та видачі європейської професійної карти.

2. До заявок необхідно додавати документи, які вимагаються відповідно до імплементаційних актів, що їх необхідно ухвалити згідно зі статтею 4a(7).

3. Впродовж одного тижня після отримання заявки компетентний орган держави-члена походження повинен підтвердити отримання заявки та повідомити заявника про можливу відсутність будь-яких документів.

Якщо застосовно, компетентний орган держави-члена походження повинен видати супровідні сертифікати, необхідні згідно з цією Директивою. Компетентний орган держави-члена походження повинен перевірити, чи має заявник законний осідок у державі-члені походження та чи всі необхідні документи, видані в державі-члені походження, дійсні та автентичні. У разі виникнення належно обґрунтованих сумнівів компетентний орган держави-члена походження повинен проконсультуватися з відповідним органом та може вимагати від заявника надання засвідчених копій документів. У разі отримання подальших заявок від того самого заявника компетентні органи держави-члена походження та держави-члена ведення діяльності можуть не вимагати повторного надання документів, які вже містяться в файлі IMI та які досі дійсні.

4. Комісія може за допомогою імплементаційних актів ухвалювати технічні специфікації, необхідні інструменти для забезпечення цілісності, конфіденційності та точності інформації, вказаної в європейській професійній карті та файлі IMI, а також умови та процедури видачі європейської професійної карти її власнику, у тому числі можливість завантажувати її та подавати оновлену інформацію до файлу IMI Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 58(2).

Стаття 4c
Європейська професійна карта для тимчасового та нерегулярного надання послуг, інших ніж зазначені в статті 7(4)

1. Компетентний орган держави-члена походження повинен перевірити заявку та супровідні документи в файлі IMI та видати європейську професійну карту для тимчасового та нерегулярного надання послуг, інших ніж зазначені в статті 7(4), упродовж трьох тижнів. Цей період починається з дати отримання відсутніх документів, зазначених у першому підпараграфі статті 4b(3), або, якщо вимога про подання додаткових документів не була подана, після завершення однотижневого періоду, зазначеного у вказаному підпараграфі. Після чого він повинен негайно передати європейську професійну карту компетентному органу кожної відповідної держави-члена ведення діяльності та відповідним чином повідомити про це заявника. Держава-член ведення діяльності може не вимагати надання подальших заяв згідно зі статтею 7 упродовж наступних 18 місяців.

2. Рішення компетентного органу держави-члена походження або відсутність рішення упродовж тритижневого періоду, зазначеного в параграфі 1, є предметом оскарження відповідно до національного права.

3. Якщо власник європейської професійної карти бажає надавати послуги в державах-членах, інших ніж держави-члени, початково зазначені в заявці, вказаній у параграфі 1, такий власник може подати заявку на таке розширення. Якщо власник бажає продовжувати надавати послуги після завершення 18-місячного періоду, зазначеного в параграфі 1, такий власник повинен відповідним чином повідомити про це компетентний орган. У будь-якому разі такий власник повинен також надавати будь-яку інформацію стосовно істотних змін ситуації, обґрунтованої в файлі IMI, яку може вимагати компетентний орган у державі-члені походження відповідно до імплементаційних актів, що будуть ухвалені відповідно статті 4a(7). Компетентний орган держави-члена походження повинен передати оновлену європейську професійну карту відповідним державам-членам ведення діяльності.

4. Європейська професійна карта повинна бути дійсною на всій території усіх відповідних держав-членів ведення діяльності, якщо за її власником зберігається право здійснювати діяльність на підставі документів та інформації, що містяться в файлі IMI.

Стаття 4d
Європейська професійна карта для встановлення осідку та для тимчасового й нерегулярного надання послуг відповідно до статті 7(4)

1. Компетентний орган держави-члена походження повинен упродовж одного місяця перевірити автентичність та дійсність супровідних документів у файлі IMI, щоб видати європейську професійну карту для встановлення осідку або для тимчасового та нерегулярного надання послуг, зазначених у статті 7(4). Цей період починається з дати отримання відсутніх документів, зазначених у першому підпараграфі статті 4b(3), або, якщо вимога про подання додаткових документів не була подана, після завершення однотижневого періоду, зазначеного у вказаному підпараграфі. Після цього такий компетентний орган повинен одразу передати заявку компетентному органу держави-члена ведення діяльності. Держава-член походження повинна інформувати заявника про статус заявки одночасно з передачею заявки державі-члену ведення діяльності.

2. У випадках, зазначених у статтях 16, 21, 49a та 49b, держава-член ведення діяльності повинна вирішити, чи видавати європейську професійну карту відповідно до параграфа 1, протягом одного місяця від дати отримання заявки, переданої від держави-члена походження. У разі виникнення належно обґрунтованих сумнівів держава-член ведення діяльності може вимагати від держави-члена походження додаткової інформації або засвідченої копії документа, які така держава-член походження повинна надати не пізніше ніж протягом двох тижнів із дати подання такої вимоги. Незважаючи на такі вимоги, відповідно до другого підпараграфа параграфа 5 застосовується одномісячний період.

3. У випадках, зазначених у статтях 7(4) та 14, держава-член ведення діяльності повинна вирішити, видавати європейську професійну карту чи застосувати до власника професійної кваліфікації компенсаційні заходи, протягом двох місяців з дати отримання заявки, переданої від держави-члена походження. У разі виникнення належно обґрунтованих сумнівів держава-член ведення діяльності може вимагати від держави-члена походження додаткової інформації або засвідченої копії документа, які така держава-член походження повинна надати не пізніше ніж протягом двох тижнів з дати подання такої вимоги. Незважаючи на такі вимоги, відповідно до другого підпараграфа параграфа 5 застосовується двомісячний період.

4. Якщо держава-член ведення діяльності не отримує необхідної інформації, яку вона може вимагати відповідно до цієї Директиви від держави-члена походження чи від заявника для ухвалення рішення про видачу європейської професійної карти, вона може відмовити у видачі карти. Така відмова повинна бути належним чином обґрунтованою.

5. Якщо держава-член ведення діяльності не ухвалить рішення упродовж строків, визначених у параграфах 2 та 3 цієї статті, або не організує кваліфікаційного іспиту відповідно до статті 7(4), європейська професійна карта повинна вважатися виданою та повинна бути автоматично надіслана через IMI власнику професійної кваліфікації.

Держава-член ведення діяльності повинна мати можливість подовжити кінцеві строки, визначені в параграфах 2 та 3, для автоматичної видачі європейських професійних карт. Вона повинна пояснити причину такого подовження та відповідним чином повідомити про це заявника. Таке подовження може бути здійснене один раз і лише за умови його крайньої необхідності, зокрема з причин, пов’язаних із громадським здоров’ям чи безпекою одержувачів послуг.

6. Дії, виконані державною-членом походження відповідно до параграфа 1, заміняють будь-яку заявку на визнання професійних кваліфікацій згідно з національним правом держави-члена ведення діяльності.

7. Рішення держави-члена походження та держави-члена ведення діяльності, ухвалені згідно з параграфами 1-5, або відсутність рішення держави-члена походження є предметом оскарження відповідно до національного права відповідної держави-члена.

Стаття 4e
Опрацювання та доступ до даних, пов’язаних з європейською професійною картою

1. Без обмеження презумпції невинуватості компетентні органи держави-члена походження та держави-члена ведення діяльності повинні своєчасно оновлювати відповідні файли IMI шляхом доповнення їх інформацією стосовно дисциплінарних заходів чи кримінальних санкцій, пов’язаних із забороною чи обмеженням, які впливають на здійснення діяльності власником європейської професійної карти відповідно до цієї Директиви. При цьому вони повинні дотримуватися правил захисту персональних даних, які передбачені в Директиві Європейського Парламенту і Ради 95/46/ЄС від 24 жовтня 1995 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних та про вільний рух таких даних (1) та Директиві Європейського Парламенту і Ради 2002/58/ЄС від 12 липня 2002 року про опрацювання персональних даних і захист приватності у секторі електронних комунікацій (Директива про приватність та електронні засоби зв’язку) (2). До таких оновлень належить видалення не потрібної більше інформації. Про будь-які такі оновлення необхідно одразу інформувати власника європейської професійної карти, а також компетентні органи, що мають доступ до відповідного файлу IMI. Таке зобов’язання не обмежує зобов’язань держав-членів щодо оповіщення згідно зі статтею 56a.

2. Зміст оновлень інформації, зазначених у параграфі 1, повинен обмежуватися:

(a) ідентифікаційними даними фахівця;

(b) відповідною професією;

(c) інформацією про національний орган чи суд, який ухвалив рішення про обмеження чи заборону;

(d) обсягом обмеження чи заборони; та

(e) періодом застосування обмеження чи заборони.

3. Доступ до інформації, що міститься у файлі IMI, повинні мати лише компетентні органи держав-членів походження та держав-членів ведення діяльності відповідно до Директиви 95/46/ЄС. Компетентні органи повинні повідомляти власнику європейської професійної карти на його запит зміст файлу IMI.

4. Інформація, включена до європейської професійної карти, повинна обмежуватися інформацією, необхідною для забезпечення права її власника здійснювати діяльність у межах професії, для якої така карта була видана, зокрема іменем та прізвищем власника, його датою й місцем народження, професією, офіційними кваліфікаціями, застосовним режимом, залученими компетентними органами, номером карти, захисними елементами та покликанням на дійсне посвідчення особи. Інформація щодо набутого досвіду власника європейської професійної карти або компенсаційних заходів, вжитих стосовно такого власника, повинна бути включена до файлу IMI.

5. Персональні дані, що містяться в файлі IMI, можуть опрацьовуватися стільки часу, скільки потрібно, для цілей процедури визнання як такої та як підтвердження визнання чи передачі заяви, що вимагається відповідно до статті 7. Держави-члени повинні забезпечити право власника європейської професійної карти будь-коли безкоштовно подавати запит на виправлення неточних чи неповних даних або на видалення чи блокування відповідного файлу IMI. Власника необхідно повідомити про таке право в час видачі європейської професійної карти та нагадувати йому про нього кожні наступні два роки. Нагадування надсилається автоматично через IMI, якщо початкова заявка на отримання європейської професійної карти була подана онлайн.

У разі отримання запиту на видалення файлу IMI, пов’язаного з європейською професійною картою, що була видана з ціллю встановлення осідку або тимчасового та нерегулярного надання послуг згідно зі статтею 7(4), компетентні органи відповідної держави-члена ведення діяльності повинні видати власнику професійної кваліфікації доказ, що засвідчує визнання його професійних кваліфікацій.

6. Стосовно опрацювання персональних даних, що містяться в європейській професійній карті, та всіх файлів IMI, відповідні компетентні органи держав-членів вважаються контролерами в розумінні пункту (d) статті 2 Директиви 95/46/ЄС. Стосовно своїх обов’язків згідно з параграфами 1-4 цієї статті та пов’язаного з ними опрацювання персональних даних, Комісію вважають контролером у розумінні пункту (d) статті 2 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 45/2001 від 18 грудня 2000 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних установами та органами Співтовариства і про вільний рух таких даних (3).

7. Без обмеження параграфа 3, держави-члени ведення діяльності повинні забезпечити можливість працедавців, клієнтів, пацієнтів, органів публічної влади та інших заінтересованих сторін перевіряти автентичність та дійсність європейської професійної карти, яку їм пред’явив власник карти.

Комісія повинна за допомогою імплементаційних актів встановити правила щодо доступу до файлу IMI, технічних засобів та процедур перевірки, зазначеної в першому підпараграфі. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 58(2).

Стаття 4f
Частковий доступ

1. Компетентний орган держави-члена ведення діяльності повинен в окремих конкретних випадках надавати частковий доступ до професійної діяльності на своїй території лише у разі виконання всіх таких умов:

(a) фахівець має повну кваліфікацію для здійснення в державі-члені походження професійної діяльності, до якої він бажає отримати частковий доступ у державі-члені ведення діяльності;

(b) відмінності між законно здійснюваною в державі-члені походження професійною діяльністю та регульованою професією в державі-члені ведення діяльності як такою настільки значні, що застосування компенсаційних заходів було б рівнозначним вимозі до заявника пройти повну освітню програму та програму підготовки, передбачені в державі-члені ведення діяльності для отримання повного доступу до регульованої професії в державі-члені ведення діяльності;

(c) професійна діяльність може бути об’єктивно відокремлена від інших видів діяльності, що підпадають під категорію такої регульованої професії в державі-члені ведення діяльності.

Для цілей пункту (c) компетентний орган держави-члена ведення діяльності повинен враховувати, чи можливе автономне здійснення професійної діяльності в державі-члені походження.

2. У частковому доступі може бути відмовлено, якщо така відмова обґрунтована головними причинами загального інтересу, відповідними для забезпечення досягнення поставленої цілі, та не виходить за межі необхідного для досягнення такої цілі.

3. Заявки для цілі встановлення осідку в державі-члені ведення діяльності повинні розглядатися відповідно до глав I та IV розділу III.

4. Заявки щодо тимчасового та нерегулярного надання в державі-члені ведення діяльності послуг, пов’язаних із професійною діяльністю, що має наслідки для громадського здоров’я чи безпеки, повинні розглядатися відповідно до розділу II.

5. Як відступ від шостого підпараграфа статті 7(4) та статті 52(1), після надання часткового доступу професійну діяльність здійснюють на основі професійного звання держави-члена походження. Держава-член ведення діяльності може вимагати використання назви такого професійного звання мовами держави-члена ведення діяльності. Фахівці, що користуються частковим доступом, повинні чітко вказувати одержувачам послуг сферу своєї професійної діяльності.

6. Цю статтю не застосовують до фахівців, чиї професійні кваліфікації автоматично визнають відповідно до глав II, III та IIIa розділу III.

РОЗДІЛ II
БЕЗКОШТОВНЕ НАДАННЯ ПОСЛУГ

Стаття 5
Принцип безкоштовного надання послуг

1. Без обмеження спеціальних положень права Співтовариства, а також статей 6 та 7 цієї Директиви, держави-члени з жодних причин, пов’язаних із професійними кваліфікаціями, не повинні обмежувати безкоштовне надання послуг в іншій державі-члені:

(a) якщо надавач послуг має законний осідок у державі-члені з метою здійснення там діяльності в межах тієї самої професії (далі - «держава-член осідку») та

(b) у разі переміщення надавача послуг, якщо він здійснював діяльність у межах такої професії в одній чи в декількох державах-членах принаймні впродовж одного року за останні 10 років до надання послуг, якщо така професія не регульована в державі-члені осідку. Умову здійснення діяльності впродовж одного року не застосовують, якщо професія або освіта та підготовка, результатом якої є здобуття професії, регульовані.

2. Положення цього розділу застосовують лише у випадку переміщення надавача послуг на територію держави-члена ведення діяльності, щоб здійснювати на тимчасовій чи на нерегулярній основі діяльність у рамках професії, зазначеної в параграфі 1.

Тимчасовий та нерегулярний характер надання послуг оцінюють на основі конкретних випадків, зокрема з огляду на його тривалість, частоту, регулярність та безперервність.

3. У разі переміщення надавача послуг на нього поширюється дія професійних правил професійного, регуляторного чи адміністративного характеру, які безпосередньо пов’язані з професійними кваліфікаціями, зокрема з означенням професії, використанням звань та серйозними професійними порушеннями, що прямо та конкретно пов’язані з захистом та безпекою споживачів, а також дія дисциплінарних положень, застосовних у державі-члені ведення діяльності до фахівців, що здійснюють діяльність у межах тієї самої діяльності в такій державі-члені.

Стаття 6
Звільнення від вимог

Відповідно до статті 5(1) держава-член ведення діяльності може звільнити надавачів послуг, що мають осідок в іншій державі-члені, від вимог, застосовних у ній до фахівців, що мають осідок на території такої держави-члена, стосовно:

(a) авторизації, реєстрації чи членства в професійних організаціях чи органах. Для спрощення застосування дисциплінарних положень, чинних на їхній території, відповідно до статті 5(3) держави-члени можуть передбачати автоматичну тимчасову реєстрацію або формальне членство в таких професійних організаціях чи органах, за умови що така реєстрація чи членство жодним чином не призводить до затримки чи ускладнення в наданні послуг та не призводить до жодних додаткових витрат надавача послуг. Компетентний орган повинен надіслати відповідній професійній організації чи органу копію заяви та, якщо застосовно, поновленої версії заяви, зазначеної в статті 7(1), у випадку професій, що впливають на громадське здоров’я та безпеку та які зазначені в статті 7(4) або які автоматично визнають відповідно до розділу III, глави III - разом із копіями документів, зазначених у статті 7(2); це становитиме автоматичну тимчасову реєстрацію чи формальне членство для цієї цілі;

(b) реєстрації у публічному органі соціального забезпечення з ціллю розраховуватися зі страховиком за діяльність, яку він здійснює на користь застрахованих осіб.

Проте надавач послуг повинен заздалегідь або, у невідкладних випадках, згодом повідомляти орган, зазначений у пункті (b), про надані ним послуги.

Стаття 7
Заява, яку необхідно подати заздалегідь у разі переміщення надавача послуг

1. Держави-члени можуть вимагати, щоб у разі переміщення надавача послуг уперше з однієї держави-члена до іншої для надання послуг він повідомляв про це компетентному органу в державі-члені ведення діяльності за допомогою письмової заяви, яку необхідно надати заздалегідь із зазначенням деталей страхування чи інших засобів індивідуального чи колективного захисту, пов’язаних із професійною відповідальністю. Таку заяву необхідно поновлювати один раз на рік, якщо надавач послуг бажає надавати в такій державі-члені послуги на тимчасовій чи нерегулярній основі протягом такого року. Надавач послуг може надавати таку заяву у будь-який спосіб.

2. Крім того, у випадку надання послуг уперше або у разі суттєвих змін у ситуації, обґрунтованій в документах, держави-члени можуть вимагати, щоб подання разом із заявою таких документів:

(a) документа, що підтверджує громадянство надавача послуг;

(b) підтвердження законного осідку власника в державі-члені з ціллю здійснення відповідної діяльності та підтвердження того, що такому власнику не заборонено, навіть тимчасово, займатися такою професійною діяльністю на момент надання підтвердження;

(c) підтвердження професійної кваліфікації;

(d) у випадках, зазначених у пункті (b) статті 5(1) - будь-якого засобу підтвердження того, що надавач послуг здійснював відповідну діяльність принаймні протягом одного року за попередні 10 років;

(e) у випадку професій у секторі безпеки, в секторі охорони здоров’я та професій, пов’язаних із освітою неповнолітніх, у тому числі з доглядом за дитиною та освітою дітей молодшого віку, якщо держава-член цього вимагає від своїх громадян - підтвердження відсутності тимчасового чи остаточного відсторонення від діяльності в межах відповідної професії чи підтвердження відсутності судимості;

(f) у випадку професій, які впливають на безпеку пацієнтів - заяви про рівень володіння заявником мовою, необхідний для здійснення професійної діяльності в державі-члені ведення діяльності;

(g) у випадку професій, що охоплюють види діяльності, зазначені в статті 16, та які були нотифіковані державою-членом відповідно до статті 59(2) - сертифіката щодо характеру та тривалості здійснення діяльності, виданим компетентним органом держави-члена, в якій має осідок надавач послуг.

2a. Після подання надавачем послуг необхідної заяви відповідно до параграфа 1 такий надавач послуг повинен отримати право доступу до діяльності з надання послуг або до здійснення такої діяльності на всій території відповідної держави-члена. Держава-член може вимагати надання додаткової інформації, зазначеної в параграфі 2, стосовно професійних кваліфікацій надавача послуг, якщо:

(a) на частинах території такої держави-члена така професія регульована в інший спосіб;

(b) таке положення також застосовується до всіх громадян такої держави-члена;

(c) відмінності в такому положенні обґрунтовані головними причинами загального інтересу, пов’язаними з громадським здоров’ям чи безпекою одержувачів послуг; та

(d) така держава-член не може отримати таку інформацію в інший спосіб.

3. Послугу необхідно надавати на основі професійного звання, яке використовують у державі-члені осідку, якщо в державі-члені наявне таке професійне звання для відповідної професійної діяльності. Таке звання повинне бути вказане офіційною мовою чи однією з офіційних мов держави-члена осідку таким чином, щоб уникнути сплутування його з професійним званням держави-члена ведення діяльності. У разі відсутності такого професійного звання в державі-члені осідку надавач послуг повинен вказати свою офіційну кваліфікацію офіційною мовою чи однією з офіційних мов такої держави-члена. Як виняток, послугу необхідно надавати на основі професійного звання держави-члена ведення діяльності у випадках, зазначених у розділі III глави III.

4. Стосовно надання послуг уперше, у випадку регульованих професій, що мають вплив на громадське здоров’я й безпеку та яких не визнають автоматично відповідно до глави II, III чи IIIa розділу III, компетентний орган держави-члена ведення діяльності може перевіряти професійні кваліфікації надавача послуг до надання послуг уперше. Така попередня перевірка можлива лише тоді, коли її ціллю є уникнення серйозної шкоди здоров’ю та безпеці одержувача послуг через відсутність у надавача послуг професійної кваліфікації та якщо така перевірка не виходить за межі необхідного для досягнення такої цілі.

Не пізніше ніж упродовж одного місяця після отримання заяви та супровідних документів, зазначених у параграфах 1 та 2, компетентний орган повинен повідомити надавача послуг про своє рішення:

(a) не перевіряти його професійні кваліфікації;

(b) після перевірки його професійних кваліфікацій:

(i) вимагати від надавача послуг складання кваліфікаційного іспиту; або

(ii) дозволити йому надавати послуги.

У разі виникнення труднощів, що можуть призвести до затримки в ухвалені рішення згідно з другим підпараграфом, компетентний орган повинен протягом такого самого періоду повідомити надавачу послуг причину затримки. Необхідно вирішити такі труднощі протягом одного місяця з дати надання такого повідомлення та ухвалити рішення протягом двох місяців з моменту вирішення труднощів.

У разі існування суттєвих відмінностей між професійними кваліфікаціями надавача послуг та підготовкою, що вимагається в державі-члені ведення діяльності, такою мірою, що такі відмінності шкодять громадському здоров’ю чи безпеці та що їх неможливо компенсувати за рахунок професійного досвіду, знань, навичок та компетентностей, здобутих надавачем послуг під час навчання впродовж життя та офіційно засвідчених із такою ціллю відповідним органом, держава-член повинна дати такому надавачу послуг можливість продемонструвати за допомогою кваліфікаційного іспиту, як зазначено в пункті (b) другого підпараграфа, що він отримав знання, навички чи компетентність, яких йому бракувало. На основі вищезазначеного держава-член ведення діяльності повинна ухвалити рішення про те, чи буде дозволено надання послуг. У будь-якому разі повинна бути можливість надавати послугу упродовж одного місяця з дати ухвалення рішення відповідно до другого підпараграфа.

У разі відсутності реакції компетентного органу у строки, визначені в другому та третьому підпараграфах, послуга може надаватися.

Якщо професійні кваліфікації були перевірені відповідно до цього параграфа, послугу необхідно надавати з на основі професійного звання держави-члена ведення діяльності.

Стаття 8
Адміністративна співпраця

1. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів компетентні органи держави-члена ведення діяльності можуть звернутися до компетентних органів держави-члена осідку з вимогою надати будь-яку інформацію стосовно законності осідку надавача послуг та його належної поведінки, а також стосовно відсутності дисциплінарних чи кримінальних санкцій професійного характеру. Якщо компетентні органи держави-члена ведення діяльності вирішать перевірити професійні кваліфікації надавача послуг, вони можуть звернутися до компетентних органів держави-члена осідку з проханням надати інформацію про курси підготовки надавача послуг тією мірою, якою це необхідно для оцінювання істотних відмінностей, що можуть мати шкідливий вплив на громадське здоров’я чи безпеку. Компетентні органи держави-члена осідку повинні надавати таку інформацію згідно зі статтею 56. У випадку нерегульованих професій у державі-члені походження таку інформацію можуть також надавати центри допомоги, зазначені в статті 57b.

2. Компетентні органи повинні забезпечити обмін усією інформацією, необхідною для правильного розгляду скарг, поданих одержувачами послуг проти надавача послуг. Одержувачі повинні бути поінформовані про результат розгляду скарги.

Стаття 9
Інформація, що надається одержувачам послуги

Якщо послугу надають на основі професійного звання держави-члена осідку чи офіційної кваліфікації надавача послуг, крім інших вимог щодо інформації, що міститься в праві Співтовариства, компетентні органи держави-члена ведення діяльності можуть вимагати від надавача послуг надати одержувачу послуг будь-яку чи всю із зазначеної нижче інформації:

(a) якщо надавач послуг зареєстрований у торговому реєстрі чи аналогічному публічному реєстрі - реєстр, в якому він зареєстрований, його реєстраційний номер або аналогічний засіб ідентифікації в такому реєстрі;

(b) якщо для діяльності передбачена авторизація в державі-члені осідку - назва та адреса компетентного наглядового органу;

(c) будь-яка професійна асоціація чи аналогічний орган, у якому зареєстрований надавач послуг;

(d) професійне звання або, якщо такого звання не існує, офіційна кваліфікація надавача послуг та держава-член, у якій вона була присвоєна;

(e) якщо надавач послуг здійснює діяльність, що підлягає оподаткуванню ПДВ - ідентифікаційний номер платника ПДВ, зазначений у статті 22(1) шостої директиви Ради (77/388/ЄЕС) від 17 травня 1977 року про гармонізацію законодавств держав-членів щодо податків з обороту - спільна система податку на додану вартість: єдина база оподаткування (4);

(f) деталі страхування чи інших засобів індивідуального чи колективного захисту, пов’язаних із професійною відповідальністю.

РОЗДІЛ III
СВОБОДА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ГЛАВА I
Загальна система визнання підтверджень підготовки

Стаття 10
Сфера застосування

Цю главу застосовують до всіх професій, не охоплених главами II та III цього розділу, та в зазначених нижче випадках, у яких заявник з конкретних та виняткових причин не відповідає умовам, встановленим у зазначених главах:

(a) у випадку видів діяльності, перерахованих у додатку IV, якщо мігрант не відповідає вимогам, визначеним у статтях 17, 18 та 19;

(b) у випадку лікарів, які пройшли базову підготовку, лікарів-спеціалістів, медичних сестер/медичних братів загальної практики, лікарів-стоматологів, спеціалізованих лікарів-стоматологів, ветеринарів-хірургів, акушерів, фармацевтів та архітекторів, якщо мігрант не відповідає вимогам ефективної та законної професійної практики, зазначеним у статтях 23, 27, 33, 37, 39, 43 та 49;

(c) у випадку архітекторів, якщо мігрант має підтвердження офіційної кваліфікації, не зазначене в додатку V, пункті 5.7;

(d) без обмеження статей 21(1), 23 та 27, у випадку лікарів, медичних сестер/медичних братів, лікарів-стоматологів, ветеринарів-хірургів, акушерів, фармацевтів та архітекторів, які мають підтвердження офіційної кваліфікації спеціаліста, що пройшов підготовку, результатом якої є отримання звання, зазначеного в додатку V, пунктах 5.1.1, 5.2.2, 5.3.2, 5.4.2, 5.5.2, 5.6.2 та 5.7.1, та лише з метою визнання відповідної спеціальності;

(e) у випадку медичних сестер/медичних братів загальної практики та спеціалізованих медичних сестер/медичних братів, які мають підтвердження офіційної кваліфікації спеціаліста, що пройшов підготовку, результатом якої є отримання звання, зазначеного в додатку V, пункті 5.2.2, якщо мігранти прагнуть отримати визнання своєї професійної кваліфікації в іншій державі-члені, де відповідну професійну діяльність здійснюють спеціалізовані медичні сестри/медичні брати, які не проходили підготовки за професією «медична сестра/медичний брат загальної практики»;

(f) у випадку спеціалізованих медичних сестер/медичних братів, які не проходили підготовки за напрямком «медична сестра/медичний брат загальної практики», якщо мігрант прагне отримати визнання своєї професійної кваліфікації в іншій державі-члені, де відповідну професійну діяльність здійснюють медичні сестри/медичні брати загальної практики, спеціалізовані медичні сестри/медичні брати без підготовки за професією «медична сестра/медичний брат загальної практики» або спеціалізовані медичні сестри/медичні брати, які мають підтвердження офіційної кваліфікації спеціаліста, що пройшов підготовку, результатом якої є отримання звання, зазначеного в додатку V, пункті 5.22;

(g) у випадку мігрантів, які відповідають вимогам, визначеним у статті 3(3).

Стаття 11
Рівні кваліфікації

Для цілей статті 13 та статті 14(6) професійні кваліфікації розподілені за такими рівнями:

(a) підтвердження компетентності, видане компетентним органом у державі-члені походження, призначеним відповідно до законодавчих, регуляторних чи адміністративних положень такої держави-члена на підставі:

(i) або курсу підготовки поза рамками свідоцтва чи диплома в розумінні пунктів (b), (c), (d) чи (e), або спеціального іспиту без попередньої підготовки, або здійснення на умовах повної зайнятості діяльності в межах професії в державі-члені протягом трьох років поспіль або еквівалентного періоду на умовах неповної зайнятості за останні 10 років,

(ii) або загальної початкової чи середньої освіти, яке засвідчує, що власник отримав загальні знання;

(b) свідоцтво, що засвідчує успішне здобуття середньої освіти

(i) або загального характеру, що доповнена навчальним курсом чи професійною підготовкою, крім зазначених у пункті (c), та/або випробувальною чи професійною практикою, що вимагається додатково до такого курсу,

(ii) технічного чи професійного характеру, що доповнена у відповідних випадках навчальним курсом чи професійною підготовкою, як зазначено в пункті (i), та/або випробувальною чи професійною практикою, що вимагається додатково до такого курсу;

(c) диплом про успішне завершення

(i) підготовки післясереднього рівня освіти, іншої ніж зазначені в пунктах (d) та (e), тривалістю не менше одного року або з еквівалентною тривалістю в умовах навчання з неповним навантаженням, однією з умов вступу на яку є, як правило, здобуття середньої освіти, необхідної для отримання доступу до вступу в університет чи інших закладів вищої освіти, або здобуття еквівалентної шкільної освіти другого рівня середньої освіти, а також професійної підготовки, що може вимагатися додатково до такого курсу післясередньої освіти; або

(ii) регульованої освіти чи підготовки або, у випадку регульованих професій, професійно-технічної підготовки зі спеціальною структурою, компетентності в рамках якої виходять за межі компетентностей, передбачених у пункті b, та рівень якої еквівалентний рівню підготовки, передбаченому в пункті (i), якщо така підготовка забезпечує порівнянний професійний стандарт та готує стажиста до порівнянних обов’язків та функцій, за умови що диплом супроводжується сертифікатом, виданим у державі-члені походження;

(d) диплом, який засвідчує успішне завершення власником підготовки післясереднього рівня освіти тривалістю не менше трьох та не більше чотирьох років або з еквівалентною тривалістю в умовах навчання з неповним навантаженням, що також може бути еквівалентно виражена в кредитах ЄКТС, в університеті, закладі вищої освіти чи іншому закладі еквівалентного рівня та, у відповідних випадках, успішне завершення професійної підготовки, яка вимагається додатково до такого курсу післясередньої освіти;

(e) диплом, який засвідчує успішне здобуття власником освіти післясереднього рівня тривалістю не менше чотирьох років або з еквівалентною тривалістю в умовах навчання з неповним навантаженням, що також може бути еквівалентно виражена в кредитах ЄКТС, в університеті, закладі вищої освіти чи іншому закладі еквівалентного рівня та, у відповідних випадках, його успішне проходження професійної підготовки, яка вимагається додатково до такого курсу післясередньої освіти.

__________

Стаття 12
Однакове ставлення до кваліфікацій

Будь-які підтвердження офіційної кваліфікації або набір підтверджень офіційної кваліфікації, виданих компетентним органом держави-члена, які засвідчують успішне завершення підготовки в Союзі в умовах повного чи неповного навантаження у рамках чи поза межами формальних програм, які така держава-член визнає як підтвердження офіційної кваліфікації еквівалентного рівня та які надають власнику такі самі права доступу до професії чи здійснення діяльності в її межах або забезпечують підготовку до здійснення діяльності в межах такої професії, повинні розглядатися як підтвердження офіційної кваліфікації, зазначені в статті 11, включно з відповідним рівнем.

Будь-яка професійна кваліфікація, яка, хоча й не задовольняє вимог, визначених у чинних законодавчих, регуляторних чи адміністративних положеннях держави-члена походження стосовно доступу до професії чи здійснення діяльності в межах такої професії, надає власникові набуті права на підставі таких положень, повинна також розглядатися як таке підтвердження офіційної кваліфікації на таких самих умовах, як визначено в першому підпараграфі. Це особливо стосується випадків, коли держава-член походження піднімає рівень підготовки, необхідної для допуску до професії та для здійснення діяльності в її межах, та коли особа, яка пройшла підготовку попереднього рівня, що не відповідає вимогам нової кваліфікації, користується набутими правами на підставі національних законодавчих, регуляторних чи адміністративних положень; у такому випадку для цілей застосування статті 13 держава-член ведення діяльності вважає таку підготовку попереднього рівня такою, що відповідає рівню нової підготовки.

Стаття 13
Умови визнання

1. Якщо умовою доступу до регульованої професії чи здійснення діяльності в її межах у державі-члені ведення діяльності є наявність спеціальних професійних кваліфікацій, компетентний орган такої держави-члена повинен надавати заявникам дозвіл на доступ до такої професії та здійснення діяльності в її межах на таких самих умовах, які застосовують до громадян такої держави-члена, якщо вони мають підтвердження компетентності чи підтвердження офіційної кваліфікації, зазначені в статті 11, наявність яких необхідна в іншій державі-члені для отримання доступу до такої професії та здійснення діяльності в її межах на її території.

Підтвердження компетентності або підтвердження офіційної кваліфікації повинні бути видані в державі-члені компетентним органом, призначеним відповідно до законів, підзаконних нормативно-правових актів чи адміністративних положень такої держави-члена.

2. Доступ до професії та дозвіл на здійснення діяльності в її межах, як описано в параграфі 1, повинні також надаватися заявникам, які здійснювали діяльність у межах відповідної професії протягом одного року на умовах повної зайнятості або еквівалентного періоду на умовах неповної зайнятості за останні 10 років в іншій державі-члені, де така професія нерегульована, та які мають одне або декілька підтверджень компетентності чи підтверджень офіційної кваліфікації, виданих іншою державою-членом, у якій така професія нерегульована.

Підтвердження компетентності та підтвердження офіційної кваліфікації повинні відповідати таким умовам:

(a) вони видані в державі-члені компетентним органом, призначеним відповідно до законів, підзаконних нормативно-правових актів чи адміністративних положень такої держави-члена;

(b) вони засвідчують, що їх власник пройшов підготовку для здійснення діяльності в межах відповідної професії.

При цьому, якщо підтвердження офіційної кваліфікації, яким володіє заявник, засвідчує здобуття регульованої освіти та підготовки, вимога щодо одного року професійного досвіду, зазначена в першому підпараграфі, може не застосовуватися.

3. Держава-член ведення діяльності повинна приймати рівень, засвідчений відповідно до статті 11 державою-членом походження, а також сертифікат, яким держава-член походження засвідчує, що регульована освіта та підготовка чи професійно-технічна підготовка зі спеціальною структурою, зазначена в пункті (c)(ii) статті 11, еквівалентна рівню, передбаченому в пункті (c)(i) статті 11.

4. Як відступ від параграфів 1 та 2 цієї статті та від статті 14, компетентний орган держави-члена ведення діяльності може відмовити в доступі до професії та в дозволі здійснювати діяльність у межах такої професії власникам підтвердження компетентності, віднесеного до категорії, зазначеної в пункті (a) статті 11, якщо національна професійна кваліфікація, необхідна для здійснення діяльності в межах такої професії на території такої держави-члена, віднесена до категорії, зазначеної в пункті (e) статті 11.

Стаття 14
Компенсаційні заходи

1. Стаття 13 не перешкоджає державам-членам ведення діяльності вимагати від заявника завершення адаптаційного періоду тривалістю до трьох років чи складання кваліфікаційного іспиту, якщо:

(a) пройдена заявником підготовка охоплює дисципліни, істотно відмінні від дисциплін, охоплених підтвердженням офіційної кваліфікації, що вимагається в державі-члені ведення діяльності;

(b) до регульованої професії в державі-члені ведення діяльності належить один чи більше регульованих видів професійної діяльності, яких не існує в межах відповідної професії в державі-члені походження заявника, а підготовка, яку вимагають у державі-члені ведення діяльності, охоплює дисципліни, істотно відмінні від дисциплін, охоплених підтвердженням компетентності чи підтвердженням офіційної кваліфікації заявника.

2. Якщо держава-член ведення діяльності вирішить скористатися можливістю, передбаченою в параграфі 1, вона повинна запропонувати заявнику обрати між адаптаційним періодом та кваліфікаційним іспитом.

Якщо у випадку конкретної професії держава-член вважає за необхідне відступити від вимоги, визначеної в попередньому підпараграфі, щодо надання заявнику можливості вибору між адаптаційним періодом та кваліфікаційним іспитом, вона повинна заздалегідь повідомити про це інші держави-члени й Комісію та надати достатнє обґрунтування такого відступу.

Якщо Комісія вважає, що відступ, зазначений у другому підпараграфі, є неналежним або що він не відповідає положенням права Союзу, вона повинна упродовж трьох місяців з дати отримання всієї необхідної інформації ухвалити імплементаційний акт з вимогою до відповідної держави-члена утриматися від вжиття передбаченого заходу. У разі відсутності відповіді від Комісії у вказані строки такий відступ може бути застосований.

3. Як відступ від принципу щодо права заявника на вибір, як встановлено в параграфі 2, у випадку професій, для здійснення діяльності в межах яких необхідні точні знання національного права, та якщо важливою й постійною складовою професійної діяльності є надання консультацій та/або допомоги з питань національного права, держава-член ведення діяльності може передбачити або адаптаційний період, або кваліфікаційний іспит.

Це положення також застосовується до випадків, передбачених у статті 10, пунктах (b) та (c), в статті 10, пункті (d) стосовно лікарів та лікарів-стоматологів, та в статті 10, пункті (f), якщо мігрант прагне отримати визнання своєї професійної кваліфікації в іншій державі-члені, де відповідну професійну діяльність здійснюють медичні сестри/медичні брати загальної практики або спеціалізовані медичні сестри/медичні брати, які мають підтвердження офіційної кваліфікації спеціаліста, що пройшов підготовку, результатом якої є отримання звання, зазначеного в додатку V, пункті 5.2.2, та в статті 10, пункті (g).

У випадках, охоплених у статті 10, пункті (a), держава-член ведення діяльності може вимагати проходження адаптаційного періоду чи складання кваліфікаційного іспиту, якщо мігрант планує здійснювати професійну діяльність як самозайнята особа або на посаді керівника підприємства, для якої необхідне знання та застосування спеціальних чинних національних правил, за умови що компетентні органи держави-члена ведення діяльності вимагають від своїх громадян знання та застосування таких правил для доступу до такої діяльності.

Як відступ від принципу щодо права заявника на вибір, як встановлено в параграфі 2, держава-член ведення діяльності може передбачити або адаптаційний період, або кваліфікаційний іспит у випадку:

(a) власника професійної кваліфікації, зазначеної в пункті (a) статті 11, який подає заявку на визнання його професійних кваліфікацій, якщо необхідна національна професійна класифікація віднесена до категорії, вказаної в пункті (c) статті 11; або

(b) власника професійної кваліфікації, зазначеної в пункті (b) статті 11, який подає заявку на визнання його професійних кваліфікацій, якщо необхідна національна професійна класифікація віднесена до категорії, вказаної в пункті (d) чи (e) статті 11.

У випадку власника професійної кваліфікації, зазначеної в пункті (a) статті 11, який подає заявку на визнання його професійних кваліфікацій, якщо необхідна національна професійна класифікація віднесена до категорії, вказаної в пункті (d) статті 11, держава-член ведення діяльності може вимагати і проходження адаптаційного періоду, і складання кваліфікаційного іспиту.

4. Для цілей параграфів 1 та 5 «істотно відмінні дисципліни» означає дисципліни, здобуті в рамках яких знання, навички та компетентності суттєво важливі для здійснення діяльності в межах такої професії та стосовно яких пройдена мігрантом підготовка істотно відрізняється за змістом від підготовки, що вимагається в державі-члені ведення діяльності.

5. Параграф 1 повинен застосовуватися з належним урахуванням принципу пропорційності. Зокрема, якщо держава-член ведення діяльності має намір вимагати від заявника проходження адаптаційного періоду або складання кваліфікаційного іспиту, вона повинна спершу визначити, чи знання, навички та компетентності, які заявник здобув у рамках свого професійного досвіду чи навчання впродовж життя та які офіційно засвідчені з цією ціллю відповідним органом у будь-якій державі-члені чи третій країні, є такими, що повністю чи частково покривають різницю в істотно відмінних дисциплінах, зазначених у параграфі 4.

6. Рішення про застосування вимоги щодо проходження адаптаційного періоду чи складання кваліфікаційного іспиту повинне бути належним чином обґрунтоване. Зокрема, заявнику необхідно надати таку інформацію:

(a) рівень професійної кваліфікації, що вимагається в державі-члені ведення діяльності, та рівень професійної кваліфікації, якою володіє заявник, відповідно до класифікації, визначеної в статті 11; та

(b) істотні відмінності, зазначені в параграфі 4, та причини, з яких такі відмінності неможливо компенсувати за рахунок знань, навичок та компетентностей, набутих у рамках професійного досвіду чи під час навчання впродовж життя, які офіційно засвідчені з цією ціллю відповідним органом.

7. Держави-члени повинні забезпечити можливість заявника скласти кваліфікаційний іспит, зазначений у параграфі 1, не пізніше ніж протягом шести місяців з дати ухвалення початкового рішення про застосування до заявника вимоги щодо складання кваліфікаційного іспиту.

__________

ГЛАВА II
Визнання професійного досвіду

Стаття 16
Вимоги стосовно професійного досвіду

Якщо в державі-члені умовою доступу до професії або здійснення одного з видів діяльності, перерахованих у додатку IV, є володіння загальними, комерційними чи професійними знаннями й навичками, така держава-член повинна визнавати попереднє здійснення такої діяльності в іншій державі-члені як достатнє підтвердження таких знань та навичок. Здійснення такої діяльності повинне відповідати статтям 17, 18 та 19.

Стаття 17
Види діяльності, зазначені в списку I додатка IV

1. У випадку видів діяльності, зазначених у списку I додатка IV, необхідне попереднє здійснення відповідної діяльності:

(a) протягом шести років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства; або

(b) протягом трьох років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства, якщо бенефіціар доведе, що він пройшов для відповідної діяльності попередню підготовку тривалістю не менше трьох років, що підтверджено сертифікатом, визнаним державою-членом або що його вважає дійсним компетентний професійний орган; або

(c) протягом чотирьох років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства, якщо бенефіціар може довести, що він пройшов для відповідної діяльності попередню підготовку тривалістю не менше двох років, що засвідчено сертифікатом, визнаним державою-членом або що його вважає дійсним компетентний професійний орган; або

(d) протягом трьох років поспіль на основі самозайнятості, якщо бенефіціар може довести, що він здійснював відповідну діяльність як найманий працівник протягом не менше п’яти років; або

(e) протягом п’яти років поспіль на керівній посаді, з яких принаймні три роки бенефіціар виконував технічні обов’язки та відповідав принаймні за один підрозділ компанії, якщо такий бенефіціар може довести, що він пройшов для відповідної діяльності попередню підготовку тривалістю не менше трьох років, що засвідчено сертифікатом, визнаним державою-членом або що його вважає дійсним компетентний професійний орган.

2. У випадках, зазначених у пунктах (a) та (d), момент припинення діяльності не повинен виходити за межі 10-річного періоду до дати подання відповідною особою повної заявки компетентному органу, зазначеному в статті 56.

3. Параграф 1(e) не застосовують до видів діяльності, зазначених у групі ex 855 номенклатури ISIC - послуги перукарень.

Стаття 18
Види діяльності, зазначені в списку II додатка IV

1. У випадку видів діяльності, зазначених у списку II додатка IV, необхідне попереднє здійснення відповідної діяльності:

(a) протягом п’яти років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства, або

(b) протягом трьох років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства, якщо бенефіціар доведе, що він пройшов для відповідної діяльності попередню підготовку тривалістю не менше трьох років, що підтверджено сертифікатом, визнаним державою-членом або що його вважає дійсним компетентний професійний орган, або

(c) протягом чотирьох років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства, якщо бенефіціар може довести, що він пройшов для відповідної діяльності попередню підготовку тривалістю не менше двох років, що засвідчено сертифікатом, визнаним державою-членом або що його вважає дійсним компетентний професійний орган, або

(d) протягом трьох років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства, якщо бенефіціар може довести, що він здійснював відповідну діяльність як найманий працівник протягом не менше п’яти років, або

(e) протягом п’яти років поспіль як найманий працівник, якщо бенефіціар може довести, що він пройшов для відповідної діяльності попередню підготовку тривалістю не менше трьох років, що засвідчено сертифікатом, визнаним державою-членом або що його вважає дійсним компетентний професійний орган, або

(f) протягом шести років поспіль як найманий працівник, якщо бенефіціар може довести, що він пройшов для відповідної діяльності попередню підготовку тривалістю не менше двох років, що засвідчено сертифікатом, визнаним державою-членом або що його вважає дійсним компетентний професійний орган.

2. У випадках, зазначених у пунктах (a) та (d), момент припинення діяльності не повинен виходити за межі 10-річного періоду до дати подання відповідною особою повної заявки компетентному органу, зазначеному в статті 56.

Стаття 19
Види діяльності, зазначені в списку III додатка IV

1. У випадку видів діяльності, зазначених у списку III додатка IV, необхідне попереднє здійснення відповідної діяльності:

(a) протягом трьох років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства, або

(b) протягом двох років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства, якщо бенефіціар може довести, що він пройшов для відповідної діяльності попередню підготовку, що засвідчено сертифікатом, визнаним державою-членом або що його вважає дійсним компетентний професійний орган, або

(c) протягом двох років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства, якщо бенефіціар може довести, що він здійснював відповідну діяльність як найманий працівник протягом не менше трьох років, або

(d) протягом трьох років поспіль як найманий працівник, якщо бенефіціар може довести, що він пройшов для відповідної діяльності попередню підготовку, що засвідчено сертифікатом, визнаним державою-членом або що його вважає дійсним компетентний професійний орган.

2. У випадках, зазначених у пунктах (a) та (c), момент припинення діяльності не повинен виходити за межі 10-річного періоду до дати подання відповідною особою повної заявки компетентному органу, зазначеному в статті 56.

Стаття 20
Адаптація списків видів діяльності, зазначених у додатку IV

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно адаптації списків видів діяльності, які визначених у додатку IV та здобутий у рамках яких професійний досвід підлягає визнанню згідно зі статтею 16, з ціллю оновити чи уточнити види діяльності, перераховані в додатку IV, зокрема для того, щоб додатково уточнити сферу їх застосування та врахувати останні зміни, пов’язані з номенклатурами видів діяльності, за умови що це не передбачає звуження сфери застосування видів діяльності, пов’язаних з індивідуальними категоріями, та переміщення видів діяльності між наявними списками I, II та III додатка IV.

ГЛАВА III
Визнання на основі узгодження мінімальних умов підготовки

Секція 1
Загальні положення

Стаття 21
Принцип автоматичного визнання

1. Кожна держава-член повинна визнавати підтвердження офіційної кваліфікації лікаря, яке надає доступ до здійснення професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою та лікаря-спеціаліста, підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, лікаря-стоматолога, спеціалізованого лікаря-стоматолога, ветеринара- хірурга, фармацевта та архітектора, перераховані в додатку V, пунктах 5.1.1, 5.1.2, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.6.2 та 5.7.1 відповідно, які відповідають мінімальним умовам підготовки, зазначеним у статтях 24, 25, 31, 34, 35, 38, 44 та 46 відповідно, та повинна для цілей доступу та здійснення такої професійної діяльності надавати таким підтвердженням на своїй територію юридичну силу, рівнозначну юридичній силі підтверджень офіційної кваліфікації, які вона сама видає.

Такі підтвердження офіційної кваліфікації повинні бути видані компетентними органами в державах-членах та супроводжуватися у відповідних випадках сертифікатами, перерахованими в додатку V, пунктах 5.1.1, 5.1.2, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.6.2 та 5.7.1 відповідно.

Положення першого й другого підпараграфів не впливають на набуті права, зазначені в статтях 23, 27, 33, 37, 39 та 49.

2. Кожна держава-член повинна визнавати, для цілей здійснення загальної медичної практики в рамках її національної системи соціального забезпечення, підтвердження офіційної кваліфікації, перераховані в додатку V, пункті 5.1.4, та видані громадянам держав-членів іншими державами-членами відповідно до мінімальних умов підготовки, встановлених у статті 28.

Положення попереднього підпараграфа не впливають на набуті права, зазначені в статті 30.

3. Кожна держава-член повинна визнавати підтвердження офіційної кваліфікації акушера, які видані громадянам держав-членів іншими державами-членами, перераховані в додатку V, пункті 5.5.2, та які відповідають мінімальним умовам підготовки, зазначеним у статті 40, і критеріям, визначеним у статті 41, та повинна для цілей доступу й здійснення професійної діяльності надавати таким підтвердженням на своїй території юридичну силу, рівнозначну юридичній силі підтверджень офіційної кваліфікації, які вона сама видає. Це положення не впливає на набуті права, зазначені в статтях 23 та 43.

4. Стосовно діяльності аптек, на які не поширюється дія територіальних обмежень, держава-член може, як відступ, вирішити не надавати юридичної сили підтвердженням офіційної кваліфікації, зазначеним у пункті 5.6.2 додатка V, для відкриття нових загальнодоступних аптек. Для цілей цього параграфа, аптеки, відкриті протягом не більше трьох років, також вважають новими аптеками.

Такий відступ може не застосовуватися до фармацевтів, чиї офіційні кваліфікації вже були визнані компетентними органами держав-членів ведення діяльності для інших цілей та які ефективно й законно здійснювали професійну діяльність фармацевта протягом не менше трьох років поспіль у такій державі-члені.

5. Підтвердження офіційної кваліфікації архітектора, зазначені в додатку V, пункті 5.7.1, на які поширюється вимога щодо автоматичного визнання відповідно до параграфа 1, є доказом завершення курсу підготовки, розпочатого не раніше ніж протягом референтного навчального року, зазначеного у вказаному додатку.

6. Кожна держава-член повинна зробити умовою доступу до професії та здійснення професійної діяльності лікаря, медичної сестри/медичного брата загальної практики, лікаря-стоматолога, ветеринара-хірурга, акушера та фармацевта наявність підтверджень офіційної кваліфікації, зазначених у пунктах 5.1.1, 5.1.2, 5.1.4, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.5.2 та 5.6.2 додатка V відповідно, які засвідчують набуття конкретним фахівцем у відповідних випадках упродовж його підготовки знань, навичок та компетентностей, зазначених у статтях 24(3), 31(6), 31(7), 34(3), 38(3), 40(3) та 44(3).

Для урахування загально визнаного науково-технічного прогресу Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c, щоб оновлювати вимоги до знань та навичок, зазначених у статтях 24(3), 31(6), 34(3), 38(3), 40(3), 44(3) та 46(4), з відображенням змін у праві Союзу, які безпосередньо стосуються відповідних фахівців.

Такі оновлення не передбачають внесення змін до наявних основних законодавчих принципів держав-членів стосовно структури професій з точки зору підготовки та умов доступу фізичних осіб. Такі оновлення повинні враховувати відповідальність держав-членів щодо організації освітніх систем, як визначено в статті 165(1) Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС).

__________

Стаття 21a
Процедура повідомлення

1. Кожна держава-член повинна повідомляти Комісії закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, які вона ухвалює стосовно видачі підтверджень офіційної кваліфікації для професій, охоплених у цій главі.

У випадку підтверджень офіційної кваліфікації, вказаних у секції 8, повідомлення згідно з першим підпараграфом повинне також бути адресоване іншим державам-членам.

2. Повідомлення, зазначене в параграфі 1, повинне включати інформацію щодо тривалості та змісту програм підготовки.

3. Повідомлення, зазначене в параграфі 1, необхідно надсилати через IMI.

4. Для належного врахування законодавчих та адміністративних змін у державах-членах та за умови, що закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, що були повідомлені згідно з параграфом 1 цієї статті, відповідають умовам, визначеним у цій главі, Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c для внесення змін до пунктів 5.1.1-5.1.4, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.5.2, 5.6.2 та 5.7.1 додатка V стосовно оновлення інформації щодо звань, ухвалених державами-членами для підтверджень офіційної кваліфікації, та у відповідних випадках стосовно органу, що видає підтвердження офіційної кваліфікації, сертифіката, що його супроводжує, та відповідного професійного звання.

5. Якщо законодавчі, регуляторні чи адміністративні положення, повідомлені згідно з параграфом 1, не відповідають умовам, визначеним у цій главі, Комісія повинна ухвалити імплементаційний акт для відхилення запиту на внесення змін до пунктів 5.1.1-5.1.4, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.5.2, 5.6.2 чи 5.7.1 додатка V.

Стаття 22
Загальні положення щодо підготовки

Стосовно підготовки, зазначеної в статтях 24, 25, 28, 31, 34, 35, 38, 40, 44 та 46:

(a) держави-члени можуть дозволяти підготовку з неповним навантаженням відповідно до умов, встановлених компетентними органами; такі органи повинні забезпечити, щоб загальна тривалість, рівень та якість такої підготовки не були нижчими за тривалість, рівень та якість безперервної підготовки з повним навантаженням;

(b) держави-члени повинні відповідно до спеціальних процедур кожної держави-члена забезпечувати шляхом заохочення безперервного професійного розвитку здатність фахівців, чиї професійні кваліфікації охоплені главою III цього розділу, вдосконалювати свої знання, навички та компетентності для того, щоб продовжувати безпечно та ефективно здійснювати діяльність та бути в курсі змін у професійній галузі.

Держави-члени повинні повідомити Комісію про заходи, вжиті відповідно до пункту (b) першого параграфа, не пізніше 18 січня 2016 року.

Стаття 23
Набуті права

1. Без обмеження набутих прав, що стосуються відповідних професій, якщо підтвердження офіційної кваліфікації лікаря, що надає доступ до професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою та лікаря-спеціаліста, підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, лікаря-стоматолога, спеціалізованого лікаря-стоматолога, ветеринара-хірурга, акушера та фармацевта, якими володіють громадяни держав-членів, не відповідають усім вимогам до підготовки, зазначеним у статтях 24, 25, 31, 34, 35, 38, 40 та 44, кожна держава-член повинна визнавати як достатній доказ підтвердження офіційної кваліфікації, видані такими державами-членами, якщо такі підтвердження засвідчують успішне завершення підготовки, розпочатої до референтних дат, встановлених у додатку V, пунктах 5.1.1, 5.1.2, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.5.2 та 5.6.2, та супроводжуються сертифікатом про те, що їх власники ефективно та законно здійснювали відповідну діяльність протягом не менше трьох років поспіль за п’ять років до надання сертифіката.

2. Такі самі положення застосовують до підтверджень офіційної кваліфікації лікаря, що надають доступ до професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою та лікаря-спеціаліста, підтверджень офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, лікаря-стоматолога, спеціалізованого лікаря-стоматолога, ветеринара-хірурга, акушера та фармацевта, отриманих на території колишньої Німецької Демократичної Республіки, які не відповідають усім мінімальним умовам навчання, встановленим у статтях 24, 25, 31, 34, 35, 38, 40 та 44, якщо такі підтвердження засвідчують успішне завершення підготовки, розпочатої до:

(a) 03 жовтня 1990 року у випадку лікарів із базовою підготовкою, медичних сестер/медичних братів загальної практики, лікарів-стоматологів із базовою підготовкою, спеціалізованих лікарів-стоматологів, ветеринарів-хірургів, акушерів і фармацевтів та

(b) 03 квітня 1992 року у випадку лікарів-спеціалістів.

Підтвердження офіційної кваліфікації, зазначені в першому підпараграфі, надають власнику право здійснювати професійну діяльність на території Німеччини на таких самих умовах, як і підтвердження офіційної кваліфікації, видані компетентними органами Німеччини та зазначені в додатку V, пунктах 5.1.1, 5.1.2, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.5.2 та 5.6.2.

3. Без обмеження положень статті 37(1), кожна держава-член повинна визнавати підтвердження офіційної кваліфікації лікаря, що дають доступ до професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою та лікаря-спеціаліста, підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, ветеринара-хірурга, акушера, фармацевта та архітектора, якими володіють громадяни держав-членів та які видані в колишній Чехословаччині або підготовка для отримання яких розпочалася, у випадку Чеської Республіки та Словаччини, до 01 січня 1993 року, якщо органи однієї з двох зазначених держав-членів засвідчать, що таке підтвердження офіційної кваліфікації має на їхній території таку ж юридичну силу, як й підтвердження офіційної кваліфікації, які вони видають, та, у випадку архітекторів, підтвердження офіційної кваліфікації, зазначені для таких держав-членів у додатку VI, пункті 6, стосовно доступу до професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою, лікаря-спеціаліста, медичної сестри/медичного брата загальної практики, ветеринара-хірурга, акушера, фармацевта стосовно видів діяльності, зазначених у статті 45(2), та до професійної діяльності архітекторів стосовно видів діяльності, зазначених у статті 48, та здійснення такої діяльності.

Такі підтвердження повинні супроводжуватися сертифікатом, виданим тими самими органами, який підтверджує, що такі особи ефективно й законно здійснювали відповідну діяльність на їхній території протягом не менше трьох років поспіль за останні п’ять років до дати видачі такого сертифіката.

4. Кожна держава-член повинна визнавати підтвердження офіційної кваліфікації лікаря, що надають доступ до професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою та лікаря-спеціаліста, підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, лікаря-стоматолога, спеціалізованого лікаря-стоматолога, ветеринара-хірурга, акушера, фармацевта та архітектора, якими володіють громадяни держав-членів та які видані в колишньому Радянському Союзі, або підготовка для отримання яких розпочалася:

(a) у випадку Естонії, до 20 серпня 1991 року,

(b) у випадку Латвії, до 21 серпня 1991 року,

(c) у випадку Литви, до 11 березня 1990 року,

якщо органи однієї з трьох зазначених вище держав-членів засвідчать, що такі підтвердження мають на їхній території таку ж юридичну силу, як і підтвердження, які вони видають, та, у випадку архітекторів, як і підтвердження офіційної кваліфікації, зазначені для таких держав-членів у додатку VI, пункті 6, в контексті доступу до професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою, лікаря-спеціаліста, медичної сестри/медичного брата загальної практики, лікаря-стоматолога, спеціалізованого лікаря-стоматолога, ветеринара-хірурга, акушера, фармацевта щодо видів діяльності, зазначених у статті 45(2), архітектора щодо видів діяльності, зазначених у статті 48, і здійснення такої діяльності.

Такі підтвердження повинні супроводжуватися сертифікатом, виданим тими самими органами, який підтверджує, що такі особи ефективно й законно здійснювали відповідну діяльність на їхній території протягом не менше трьох років поспіль за останні п’ять років до дати видачі такого сертифіката.

Стосовно підтверджень офіційної кваліфікації ветеринара-хірурга, які були видані в колишньому Радянському Союзі або підготовка для отримання яких розпочалася, у випадку Естонії, до 20 серпня 1991 року, підтвердження, зазначені в попередньому підпараграфі повинні супроводжуватися сертифікатом, виданим органами Естонії, який підтверджує, що такі особи ефективно та законно здійснювали відповідну діяльність на їхній території протягом не менше п’яти років поспіль за останні сім років до дати видачі такого сертифіката.

5. Без обмеження статті 43b, кожна держава-член повинна визнавати підтвердження офіційної кваліфікації лікаря, що надають доступ до професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою та лікаря-спеціаліста, підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, лікаря-стоматолога, спеціалізованого лікаря-стоматолога, ветеринара-хірурга, акушера, фармацевта та архітектора, якими володіють громадяни держав-членів та які видані в колишній Югославії або підготовка для отримання яких розпочалася:

(a) у випадку Словенії, до 25 червня 1991 року; та

(b) у випадку Хорватії, до 08 жовтня 1991 року;

якщо органи зазначених вище держав-членів засвідчать, що такі підтвердження мають на їхній території таку ж юридичну силу, як і підтвердження, які вони видають, та, у випадку архітекторів, як і підтвердження офіційної кваліфікації, вказані для таких держав-членів у додатку VI, пункті 6, в контексті доступу до професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою, лікаря-спеціаліста, медичної сестри/медичного брата загальної практики, лікаря-стоматолога, спеціалізованого лікаря-стоматолога, ветеринара-хірурга, акушера, фармацевта стосовно видів діяльності, зазначених у статті 45(2), та до професійної діяльності архітектора стосовно видів діяльності, зазначених у статті 48, та здійснення такої діяльності.

Такі підтвердження повинні супроводжуватися сертифікатом, виданим тими самими органами, який підтверджує, що такі особи ефективно й законно здійснювали відповідну діяльність на їхній території протягом не менше трьох років поспіль за останні п’ять років до дати видачі такого сертифіката.

6. У випадку громадян держав-членів, чиї підтвердження офіційної кваліфікації лікаря, медичної сестри/медичного брата загальної практики, ветеринара-хірурга, акушера та фармацевта не відповідають званням, передбачених для таких держав-членів у додатку V, пунктах 5.1.1, 5.1.2, 5.1.3, 5.1.4, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.5.2 та 5.6.2, кожна держава-член повинна визнавати як достатній доказ підтвердження офіційної кваліфікації, видані такими державами-членами, які супроводжуються сертифікатом, виданим компетентними органами.

У сертифікаті, зазначеному в першому підпараграфі, повинно бути зазначено, що підтвердження офіційної кваліфікації засвідчує успішне завершення підготовки відповідно до статей 24, 25, 28, 31, 34, 35, 38, 40 та 44 відповідно, а також що ставлення до нього з боку держави-члена рівнозначне її ставленню до кваліфікацій, звання для яких перераховані в додатку V, пунктах 5.1.1, 5.1.2, 5.1.3, 5.1.4, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.5.2 та 5.6.2.

Стаття 23a
Особливі обставини

1. Як відступ від цієї Директиви, Болгарія може дозволити власникам кваліфікації «фелдшер» (фельдшер), присвоєної в Болгарії до 31 грудня 1999 року, які здійснювали діяльність у межах вказаної професії у рамках болгарської національної схеми соціального забезпечення станом на 01 січня 2000 року, продовжувати свою діяльність у межах такої професії, навіть якщо частина їхньої діяльності підпадає під дію положень цієї Директиви стосовно докторів медичних наук та медичних сестер/медичних братів загальної практики відповідно.

2. Власники болгарської кваліфікації «фелдшер» (фельдшер), зазначеної в параграфі 1, не мають права отримувати в інших державах-членах професійне визнання як докторів медичних наук чи як медичних сестер/медичних братів загальної практики відповідно до цієї Директиви.

Секція 2
Доктори медичних наук

Стаття 24
Базова медична підготовка

1. Умовою допуску до базової медичної підготовки є наявність диплома, свідоцтва чи сертифіката, що надає доступ до відповідного університетського навчання.

2. Тривалість навчання для отримання базової медичної підготовки повинна становити не менше п’яти років, може також бути еквівалентно виражена в кредитах ЄКТС і повинна охоплювати не менше 5500 годин теоретичної й практичної підготовки в межах або під наглядом університету.

Для фахівців, які розпочали своє навчання до 01 січня 1972 року, тривалість курсу підготовки, зазначеної в першому підпараграфі, може становити шість місяців практичної підготовки з повним навантаженням на університетському рівні під наглядом компетентних органів.

3. Базова медична підготовка повинна забезпечувати здобуття відповідною особою таких знань і навичок:

(a) необхідного рівня знань з наук, що лежать в основі медицини, й належного розуміння наукових методів, зокрема принципів визначення показників біологічних функцій, оцінювання науково встановлених фактів та аналізу даних;

(b) достатнього розуміння структури організму, функцій та поведінки здорових і хворих людей, а також зв’язку між станом здоров’я та фізичним і соціальним оточенням людини;

(c) належного рівня знань з клінічних дисциплін та практик, які надають їй цілісне уявлення про психічні й фізичні захворювання, медицину з точки зору профілактики, діагностику й терапію та розмноження людини;

(d) належного клінічного досвіду в лікарнях під належним наглядом.

Стаття 25
Спеціалізована медична підготовка

1. Умовою допуску до спеціалізованої медичної підготовки є засвідчення завершення програми базової медичної підготовки, зазначеної в статті 24(2), під час якої стажист здобув відповідні знання з базової медицини.

2. Спеціалізована медична підготовка повинна складатися з теоретичної й практичної підготовки в університеті чи університетській лікарні або, у відповідних випадках, у закладі охорони здоров’я, затвердженому для такої цілі компетентними органами.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб мінімальна тривалість курсів спеціалізованої медичної підготовки, зазначених у додатку V, пункті 5.1.3, була не меншою за тривалість, передбачену у вказаному пункті. Підготовка повинна проходити під наглядом компетентних органів. Вона повинна передбачати особисту участь стажиста з медичною спеціалізацією в здійсненні діяльності та виконанні обов’язків, пов’язаних із відповідними послугами.

3. Підготовка повинна надаватися на умовах повного навантаження у спеціальних закладах, визнаних компетентними органами. Вона повинна передбачати участь у всіх видах медичної діяльності відділення, у якому проходить підготовка, включно з чергуванням за викликом, таким чином, щоб стажист зі спеціалізацією присвячував усю свою професійну діяльність практичній і теоретичній підготовці протягом всього робочого тижня упродовж року відповідно до процедур, встановлених компетентними органами. Відповідно, за таку діяльність стажисти зі спеціалізацією повинні отримувати відповідну винагороду.

3a. Держави-члени можуть передбачити в національному законодавстві застосування часткових звільнень від частин курсів спеціалізованої медичної підготовки, перерахованих у пункті 5.1.3 додатка V, у конкретних випадках, за умови що така частина підготовки вже була пройдена в межах іншого курсу спеціалізованої підготовки, перерахованого в пункті 5.1.3 додатка V, за яким фахівець уже отримав професійну кваліфікацію в державі-члені. Держави-члени повинні забезпечити, щоб надане звільнення не перевищувало половини мінімальної тривалості відповідного курсу медичної підготовки.

Кожна держава-член повинна повідомити Комісію та інші держави-члени про відповідне національне законодавство, що стосується таких часткових звільнень.

4. Держави-члени повинні зробити умовою видачі підтверджень завершення спеціалізованої медичної підготовки наявність підтвердження завершення базової медичної підготовки, зазначених у додатку V, в пункті 5.1.1.

5. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно адаптації мінімальної тривалості підготовки, зазначеної в пункті 5.1.3 додатка V, до науково-технічного прогресу.

Стаття 26
Типи спеціалізованої медичної підготовки

Підтвердження офіційної кваліфікації лікаря-спеціаліста, зазначене в статті 21 - це підтвердження, видане компетентними органами, зазначеними в додатку V, пункті 5.1.2, яке відповідає званням, що їх використовують стосовно відповідної спеціалізованої підготовки у різних державах-членах та які зазначені в додатку V, пункті 5.1.3.

Щоб належним чином враховувати зміни в національному законодавстві та вносити зміни до цієї Директиви, Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно включення до пункту 5.1.3 додатка V нових медичних спеціальностей, спільних для принаймні двох п’ятих держав-членів.

Стаття 27
Набуті права лікарів-спеціалістів

1. Держава-член ведення діяльності може вимагати надання підтверджень офіційної кваліфікації лікаря-спеціаліста, чия спеціалізована медична підготовка з неповним навантаженням регулювалася законодавчими, регуляторними чи адміністративними положеннями, чинними від 20 червня 1975 року, та які розпочали свою спеціалізовану підготовку не пізніше 31 грудня 1983 року, разом із сертифікатом, який підтверджує те, що вони ефективно й законно здійснювали відповідну діяльність протягом не менше трьох років поспіль за останні п’ять років до видачі сертифіката.

2. Кожна держава-член повинна визнавати кваліфікації лікаря-спеціаліста, присвоєні в Іспанії лікарям, що завершили спеціалізовану підготовку до 01 січня 1995 року, навіть якщо така підготовка не задовольняє мінімальних вимог до підготовки, передбачених у статті 25, якщо така кваліфікація супроводжується сертифікатом, виданим компетентними органами Іспанії, який засвідчує, що відповідна особа склала іспит на спеціальну професійну компетентність, що був проведений у контексті виняткових заходів стосовно визнання, встановлених у Королівському декреті 1497/99, для перевірки наявності у відповідної особи рівня знань та навичок, порівнянного з рівнем знань та навичок лікарів, що мають кваліфікацію лікаря-спеціаліста, визначену для Іспанії в додатку V, пунктах 5.1.2 та 5.1.3.

2a. Держави-члени повинні визнавати кваліфікації лікаря-спеціаліста, присвоєні в Італії й перераховані в пунктах 5.1.2 та 5.1.3 додатка V, у випадку лікарів, які розпочали спеціалізовану підготовку після 31 грудня 1983 року та до 01 січня 1991 року, незважаючи на те, що відповідна підготовка не задовольняє всіх вимог до підготовки, визначених у статті 25, якщо кваліфікація супроводжується сертифікатом, виданим компетентними органами Італії, який засвідчує, що відповідний лікар ефективно й законно здійснював в Італії в діяльність лікаря-спеціаліста у тій же галузі спеціалізації принаймні сім років поспіль за останні 10 років до видачі сертифіката.

3. Кожна держава-член, що скасувала свої законодавчі, регуляторні чи адміністративні положення стосовно видачі підтверджень офіційної кваліфікації лікаря-спеціаліста, зазначених у додатку V, пунктах 5.1.2 та 5.1.3, та яка ухвалила інструменти, що стосуються набутих прав, якими користуються її громадяни, повинна надавати громадянам інших держав-членів право користуватися перевагами, що їх надають такі інструменти, якщо такі підтвердження офіційної кваліфікації були видані до дати припинення видачі державою-членом ведення діяльності таких підтверджень відповідної кваліфікації.

Дати скасування таких положень визначені в додатку V, пункті 5.1.3.

Стаття 28
Спеціальна підготовка з загальної медичної практики

1. Умовою допуску до спеціальної підготовки з загальної медичної практики є засвідчення завершення програми базової медичної підготовки, зазначеної в статті 24(2), під час якої стажист здобув відповідні знання з базової медицини.

2. Тривалість спеціальної підготовки з загальної медичної практики, після проходження якої видали підтвердження офіційної кваліфікації до 01 січня 2006 року, повинна становити не менше двох років за умов повного навантаження. У випадку підтвердження офіційної кваліфікації, виданого після вказаної дати, тривалість підготовки повинна становити не менше трьох років за умов повного навантаження.

Якщо програма підготовки, зазначена в статті 24, складається з практичної підготовки, яку надає затверджена лікарня, що має відповідне медичне обладнання загального застосування та надає відповідні послуги або яку проходять у рамках затвердженої загальної медичної практики чи в затвердженому центрі первинної медико-санітарної допомоги, тривалість такої практичної підготовки, не більше одного року, може бути включена в тривалість, передбачену в першому підпараграфі, у випадку сертифікатів про підготовку, виданих 01 січня 2006 року чи пізніше.

Можливість, передбачена в другому підпараграфі, повинна бути доступною лише для держав-членів, у яких спеціальна підготовка з загальної медичної практики тривала два роки станом на 01 січня 2001 року.

3. Спеціальна підготовка з загальної медичної практики повинна проходити за умов повного навантаження під наглядом компетентних органів. Вона повинна бути більш практичною, ніж теоретичною.

Практичну підготовку необхідно здійснювати, з одного боку, протягом не менше шести місяців у затвердженій лікарні, що має відповідне обладнання й надає відповідні послуги, та, з іншого боку, протягом не менше шести місяців у рамках затвердженої загальної медичної практики чи в затвердженому центрі первинної медико-санітарної допомоги.

Практична підготовка повинна проходити із залученням інших закладів охорони здоров’я чи структур загальної медицини. Проте, без обмеження мінімальних періодів, встановлених у другому підпараграфі, практична підготовка може здійснюватися протягом не більше шести місяців в інших затверджених закладах чи структурах загальної медицини.

Така підготовка вимагає особистої участі стажиста в здійсненні професійної діяльності та виконанні обов’язків осіб, із якими він працює.

4. Держави-члени повинні зробити умовою видачі підтверджень офіційної кваліфікації в галузі загальної медичної практики наявність підтверджень офіційної кваліфікації в галузі базової медичної підготовки, зазначених у додатку V, в пункті 5.1.1.

5. Держави-члени можуть видавати підтвердження офіційної кваліфікації, зазначені в додатку V, пункті 5.1.4, лікарям, які не завершили підготовки, передбаченої в цій статті, але які завершили іншу додаткову підготовку, що засвідчено в підтвердженні офіційної кваліфікації, виданому компетентними органами в державі-члені. При цьому вони не можуть видавати підтвердження офіційної кваліфікації, якщо воно не засвідчує рівня знань, якісно еквівалентного рівню знань, здобутих у рамках підготовки, передбаченої в цій статті.

Держави-члени повинні визначити, між іншим, якою мірою вже пройдена додаткова підготовка й отриманий заявником професійний досвід можуть замінити підготовку, передбачену в цій статті.

Держави-члени можуть видавати підтвердження офіційної кваліфікації, зазначені в додатку V, пункті 5.1.4, лише якщо заявник отримав принаймні шестимісячний досвід у галузі загальної медичної практики чи в центрах первинної медико-санітарної допомоги зазначених у параграфі 3 типів.

Стаття 29
Здійснення професійної діяльності лікаря загальної практики

Кожна держава-член повинна відповідно до положень щодо набутих прав зробити наявність підтвердження офіційної кваліфікації, зазначеного в додатку V, пункті 5.1.4, умовою для здійснення діяльності лікаря загальної практики в рамках національної системи соціального забезпечення.

Держави-члени можуть звільнити від цієї умови осіб, які в цей час проходять спеціальну підготовку з загальної медицини.

Стаття 30
Набуті права лікарів загальної практики

1. Усі держави-члени повинні визначити набуті права. При цьому вони повинні надати як набуте право право здійснювати діяльність лікаря загальної практики в рамках національної системи соціального забезпечення без підтвердження офіційної кваліфікації, зазначеного в додатку V, пункті 5.1.4, всім лікарям, які користуються таким правом станом на референтну дату, зазначену у вказаному пункті, на підставі положень, застосовних до медичної професії, що надають доступ до професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою, та які мають станом на таку дату осідок на її території відповідно до статті 21 чи 23.

Компетентні органи кожної держави-члена повинні на вимогу видавати лікарям, які користуються набутими правами відповідно до першого підпараграфа, сертифікат, що засвідчує право його власника здійснювати діяльність лікаря загальної практики в рамках національної системи соціального забезпечення такої держави-члена без підтвердження офіційної кваліфікації, зазначеного в додатку V, пункті 5.1.4.

2. Кожна держава-член повинна визнавати сертифікати, зазначені в параграфі 1, другому підпараграфі, видані громадянам держав-членів іншими державами-членами, й повинна надавати таким сертифікатам на її території юридичну силу, рівнозначну юридичній силі підтверджень офіційної кваліфікації, які вона видає та які дозволяють здійснювати діяльність лікаря загальної практики в рамках її національної системи соціального забезпечення.

Секція 3
Медичні сестри/медичні брати загальної практики

Стаття 31
Підготовка медичних сестер/медичних братів загальної практики

1. Умовою допуску до підготовки медичних сестер/медичних братів загальної практики є або:

(a) здобуття загальної освіти тривалістю 12 років, засвідчене дипломом, свідоцтвом чи іншим підтвердженням, виданим компетентними органами в державі-члені, чи сертифікатом, що засвідчує успішне складання іспитів еквівалентного рівня та дає доступ до освіти в університетах чи закладах вищої освіти, визнаних як такі, що мають еквівалентний рівень; або

(b) здобуття загальної освіти тривалістю не менше 10 років, засвідчене дипломом, свідоцтвом чи іншим підтвердженням, виданим компетентними органами в державі-члені, чи сертифікатом, що підтверджує успішне складання іспитів еквівалентного рівня та дає доступ до освіти в закладах професійно-технічної освіти чи в рамках професійно-технічної програми з медсестринства.

2. Підготовка медичних сестер/медичних братів загальної практики повинна здійснюватися на умовах повного навантаження та повинна охоплювати принаймні програму, описану в додатку V, пункті 5.2.1.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно внесення змін до списку, визначеного в пункті 5.2.1 додатка V, для адаптації його до науково-технічного прогресу.

Зміни, зазначені в другому підпараграфі, не передбачають внесення змін до наявних основних законодавчих принципів держав-членів стосовно структури професій з точки зору підготовки та умов доступу для фізичних осіб. Такі зміни повинні враховувати відповідальність держав-членів щодо організації освітніх систем, як визначено в статті 165(1) ДФЄС.

3. Тривалість навчання для підготовки медичних сестер/медичних братів загальної практики повинна становити не менше трьох років, також може бути еквівалентно виражена в кредитах ЄКТС й повинна охоплювати не менше 4600 годин теоретичної та клінічної підготовки, при цьому тривалість теоретичної підготовки повинна становити принаймні одну третю, а тривалість клінічної підготовки - принаймні половину мінімальної тривалості підготовки. Держави-члени можуть надавати часткові звільнення фахівцям, які пройшли половину своєї підготовки на курсах, що мають принаймні еквівалентний рівень.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб заклади, які здійснюють підготовку медичних сестер/медичних братів, відповідали за узгодження теоретичної й клінічної підготовки у межах всієї навчальної програми.

4. Теоретичне навчання є такою частиною підготовки медичних сестер/медичних братів, під час якої стажисти здобувають професійні знання, навички й компетентності, необхідні відповідно до параграфів 6 та 7. Підготовку повинні здійснювати викладачі сестринської справи та інші компетентні особи в університетах, закладах вищої освіти, визнаних як такі, що мають еквівалентний рівень, чи в закладах професійно-технічної освіти або за професійно-технічними програмами з медсестринства.

5. Клінічна підготовка - це така частина підготовки медичних сестер/медичних братів, під час якої стажисти вчаться в команді та за умов безпосереднього контактування зі здоровими чи хворими особами та/або спільнотою організовувати, надавати та оцінювати необхідний сестринський догляд на основі знань, навичок та компетентностей, які вони здобули. Стажист медсестринства повинен вчитися не лише працювати в команді, а й очолювати команду та організовувати загальний сестринський догляд, у тому числі проводити санітарно-освітню роботу серед осіб та невеликих груп у закладах охорони здоров’я чи в спільноті.

Така підготовка повинна проходити в лікарнях, інших закладах охорони здоров’я та в спільноті під відповідальністю викладачів із медсестринства, у співпраці та за допомоги кваліфікованих медичних сестер/медичних братів. В освітньому процесі може брати участь й інший кваліфікований персонал.

Стажист медсестринства повинен брати участь у діяльності відповідного відділення тією мірою, якою така діяльність відповідає його підготовці та дає змогу навчитися виконувати обов’язки, які передбачає сестринський догляд.

6. Підготовка медичних сестер/медичних братів загальної практики повинна забезпечувати здобуття відповідним фахівцем таких знань і навичок:

(a) всебічних знань з наук, що є лежать в основі загального медсестринства, у тому числі достатнього розуміння структури організму, фізіологічних функцій та поведінки здорових та хворих осіб, а також зв’язку між станом здоров’я та фізичним і соціальним середовищем людини;

(b) знань характеру професії, професійної етики та загальних принципів охорони здоров’я й медсестринства;

(c) належного клінічного досвіду; отримання такого досвіду, який необхідно обирати за його навчальною цінністю, повинне проходити під наглядом кваліфікованого персоналу медичних сестер/медичних братів та в місцях, де кількість кваліфікованих працівників та обладнання є належними для здійснення сестринського догляду за пацієнтом;

(d) змоги брати участь у практичній підготовці медичного персоналу та досвіду роботи з таким персоналом;

(e) досвіду роботи з представниками інших професій у секторі охорони здоров’я.

7. Офіційні кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики повинні підтверджувати здатність відповідного фахівця застосовувати принаймні такі види компетентностей, незалежно від того, чи підготовка проходила в університетах, закладах вищої освіти, визнаних як такі, що мають еквівалентний рівень, закладах професійно-технічної освіти чи в рамках професійно-технічних програм з медсестринства:

(a) компетентність незалежно діагностувати необхідний сестринський догляд шляхом застосування наявних теоретичних і клінічних знань та планувати, організовувати й здійснювати сестринський догляд під час лікування пацієнтів на основі знань та навичок, здобутих відповідно до пунктів (a), (b) та (c) параграфа 6, для вдосконалення професійної практики;

(b) компетентність ефективно працювати разом із іншими суб’єктами сектора охорони здоров’я, зокрема брати участь у практичній підготовці медичного персоналу на основі знань та навичок, здобутих відповідно до пунктів (d) та (e) параграфа 6;

(c) компетентність заохочувати окремих осіб, сімей і груп до здорового способу життя та догляду за собою на основі знань та навичок, здобутих відповідно до пунктів (a) та (b) параграфа 6;

(d) компетентність самостійно починати вживати негайних заходів для порятунку життя та вживати заходів у кризових ситуаціях й у випадку катастроф;

(e) компетентність незалежно надавати поради, інструкції й підтримку особам, які потребують догляду, та їхнім близьким особам;

(f) компетентність незалежно забезпечувати якість сестринського догляду й оцінювати його;

(g) компетентність професійно комунікувати й співпрацювати з представниками інших професій у секторі охорони здоров’я;

(h) компетентність аналізувати якість догляду для вдосконалення своєї професійної діяльності медичної сестри/медичного брата загальної практики.

Стаття 32
Здійснення професійної діяльності медичними сестрами/медичними братами загальної практики

Для цілей цієї Директиви професійну діяльність медичних сестер/медичних братів загальної практики становлять види діяльності, що їх здійснюють на професійній основі та які зазначені в додатку V, пункті 5.2.2.

Стаття 33
Набуті права медичних сестер/медичних братів загальної практики

1. Якщо загальні правила щодо набутих прав застосовують до медичних сестер/медичних братів загальної практики, види діяльності, зазначені в статті 23, повинні включати повну відповідальність за планування, організацію та надання сестринського догляду пацієнту.

__________

3. Держави-члени повинні визнавати підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата, які:

(a) були видані в Польщі медичним сестрам/медичним братам, які завершили підготовку до 01 травня 2004 року, що не задовольняла мінімальних вимог до підготовки, встановлених у статті 31; та

(b) засвідчені дипломом бакалавра, отриманим на основі спеціальної програми підвищення кваліфікації, зазначеної в:

(i) статті 11 Акта від 20 квітня 2004 року про внесення змін до Акта про професії медичної сестри/медичного брата й акушера та до інших правових актів (Офіційний вісник Республіки Польща від 2004 року № 92, поз. 885 та від 2007 року, № 176, поз. 1237) та в Регламенті Міністра освіти від 11 травня 2004 року про детальні умови організації навчання медичних сестер/медичних братів та акушерів, які мають свідоцтво про здобуття середньої освіти (випускний іспит - матура) та є випускниками медичних ліцеїв та медичних закладів професійно-технічної освіти, що здійснюють навчання за професіями медичної сестри/медичного брата та акушера (Офіційний вісник Республіки Польща від 2004 року № 110, поз. 1170 та від 2010 року, № 65, поз. 420); або

(ii) статті 52.3, пункті 2, Акта від 15 липня 2011 року про професії медичної сестри/медичного брата й акушера (Офіційний вісник Республіки Польща від 2011 року № 174, поз. 1039) та в Регламенті Міністра освіти від 14 червня 2012 року про детальні умови організації навчання в рамках вищої освіти для медичних сестер/медичних братів та акушерів, які мають свідоцтво про здобуття середньої освіти (випускний іспит - матура) та є випускниками медичних середніх шкіл чи програми підготовки післясереднього рівня за професіями медичної сестри/медичного брата та акушера (Офіційний вісник Республіки Польща від 2012 року, поз. 770),

для цілей перевірки того, що рівень знань та компетентності відповідних медичних сестер/медичних братів є порівнянним із рівнем знань та компетентності медичних сестер/медичних братів, які мають кваліфікації, перераховані для Польщі в пункті 5.2.2 додатка V.

Стаття 33(a)
Стосовно румунської кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, застосовують лише такі положення про набуті права:

У випадку громадян держав-членів, які пройшли підготовку медичної сестри/медичного брата загальної практики в Румунії та чия підготовка не задовольняє мінімальних вимог до підготовки, встановлених у статті 31, держави-члени повинні визнавати як достатній доказ наведені нижче підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, за умови що таке підтвердження супроводжується сертифікатом, який підтверджує, що такі громадяни держави-члена ефективно й законно здійснювали в Румунії діяльність медичної сестри/медичного брата загальної практики, у тому числі брали на себе повну відповідальність за планування, організацію й здійснення сестринського догляду за пацієнтами, протягом принаймні трьох років поспіль за останні п’ять років до дати видачі сертифіката:

Секція 4
Лікарі-стоматологи

Стаття 34
Базова стоматологічна підготовка

1. Умовою допуску до базової стоматологічної підготовки є наявність диплома, свідоцтва чи сертифіката, що надає в державі-члені доступ до відповідного навчання в університетах чи вищих інститутах, визнаних як такі, що мають еквівалентний рівень.

2. Тривалість навчання для отримання базової стоматологічної підготовки повинна становити не менше п’яти років, також може бути еквівалентно виражена в кредитах ЄКТС і повинна охоплювати не менше 5000 годин теоретичної й практичної підготовки з повним навантаженням, яка принаймні охоплює програму, описану в пункті 5.3.1 додатка V та яка здійснюється в університеті, вищому інституті, що забезпечує підготовку, визнану як така, що має еквівалентний рівень, або під наглядом університету.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно внесення змін до списку, визначеного в пункті 5.3.1 додатка V, для адаптації його до науково-технічного прогресу.

Зміни, зазначені в другому підпараграфі, не передбачають внесення змін до наявних основних законодавчих принципів держав-членів стосовно структури професій з точки зору підготовки та умов доступу для фізичних осіб. Такі зміни повинні враховувати відповідальність держав-членів щодо організації освітніх систем, як визначено в статті 165(1) ДФЄС.

3. Базова стоматологічна підготовка повинна забезпечувати здобуття відповідною особою таких знань і навичок:

(a) необхідного рівня знань з наук, що лежать в основі стоматології, й належного розуміння наукових методів, зокрема принципів визначення показників біологічний функцій, оцінювання науково встановлених фактів та аналізу даних;

(b) належних знань про структуру організму, фізіологію й поведінку здорових та хворих людей, а також про вплив природного й соціального середовища на стан здоров’я людини, якщо такі фактори стосуються стоматології;

(c) належних знань про структуру й функції зубів, рота, щелеп, прилеглих тканин, як здорових, так і хворих, та взаємовплив між ними та загальним станом здоров’я й фізичним і соціальним добробутом пацієнта;

(d) належних знань клінічних дисциплін та методів, які надають їй цілісне уявлення про аномалії, ураження й захворювання зубів, рота, щелеп і прилеглих тканин та профілактичну, діагностичну й терапевтичну стоматологію;

(e) відповідного клінічного досвіду під належним наглядом.

Підготовка повинна надати особі навички, необхідні для здійснення всіх видів діяльності, пов’язаних із профілактикою, діагностикою та лікуванням аномалій та захворювань зубів, рота, щелеп та прилеглих тканин.

Стаття 35
Спеціалізована стоматологічна підготовка

1. Умовою допуску до спеціалізованої стоматологічної підготовки є засвідчення завершення базової стоматологічної підготовки, зазначеної в статті 34, або наявність документів, зазначених у статтях 23 та 37.

2. Спеціалізована стоматологічна підготовка повинна складатися з теоретичного й практичного навчання в університеті, лікувально-педагогічному й дослідницькому центрі чи, у відповідних випадках, у закладі охорони здоров’я, затвердженому для такої цілі компетентними органами.

Спеціалізовані курси зі стоматології з повним навантаженням повинні тривати принаймні три роки та проходити під наглядом компетентних органів. Вони повинні передбачати особисту участь лікаря-стоматолога, який проходить підготовку, щоб стати спеціалістом, в діяльності й виконанні обов’язків відповідного закладу.

__________

3. Держави-члени повинні зробити умовою видачі підтвердження завершення спеціалізованої стоматологічної підготовки наявність підтвердження завершення базової стоматологічної підготовки, зазначеного в додатку V, пункті 5.3.2.

4. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно адаптації мінімальної тривалості підготовки, зазначеної в параграфі 2, до науково-технічного прогресу.

5. Щоб належним чином враховувати зміни в національному законодавстві та вносити зміни до цієї Директиви, Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно включення до пункту 5.3.3 додатка V нових стоматологічних спеціальностей, спільних для принаймні двох п’ятих держав-членів.

Стаття 36
Здійснення професійної діяльності лікаря-стоматолога

1. Для цілей цієї Директиви професійну діяльність лікаря-стоматолога становлять види діяльності, означені в параграфі 3, що їх здійснюють на основі професійних кваліфікацій, перерахованих у додатку V, пункті 5.3.2.

2. В основі професії лікаря-стоматолога лежить стоматологічна підготовка, зазначена в статті 34, це спеціальна професія, відмінна від інших загальних чи спеціалізованих медичних професій. Для здійснення діяльності лікаря-стоматолога необхідна наявність підтвердження офіційної кваліфікації, зазначеного в додатку V, пункті 5.3.2. До власників такого підтвердження офіційної кваліфікації застосовують ті самі правила, що й до тих, до кого застосовують статті 23 чи 37.

3. Держави-члени повинні забезпечити здатність лікарів-стоматологів отримувати доступ до діяльності та здійснювати діяльність із профілактики, діагностики й лікування аномалій та захворювань зубів, рота, щелеп та прилеглих тканин із належним урахуванням регуляторних положень і правил професійної етики станом на референтні дати, зазначені в додатку V, пункті 5.3.2.

Стаття 37
Набуті права лікарів-стоматологів

1. Кожна держава-член повинна для цілей здійснення професійної діяльності лікарів-стоматологів на основі кваліфікацій, перерахованих у додатку V, пункті 5.3.2, визнавати підтвердження офіційної кваліфікації лікаря, видані в Італії, Іспанії, Австрії, Чеській Республіці, Словаччині та Румунії особам, що розпочали медичну підготовку в референтну дату, зазначену у вказаному додатку для відповідної держави-члена, або раніше, які супроводжуються сертифікатом, виданим компетентними органами такої держави-члена.

Сертифікат повинен демонструвати виконання таких двох умов:

(a) відповідні особи ефективно, законно й головним чином здійснювали в такій державі-члені діяльність, зазначену в статті 36, протягом принаймні трьох років поспіль за останні п’ять років до видачі сертифіката;

(b) таким особам дозволено здійснювати зазначену діяльність на таких самих умовах, як і власникам підтверджень офіційної кваліфікації, перерахованих для такої держави-члена в додатку V, пункті 5.3.2.

До осіб, які успішно завершили принаймні трирічне навчання, що засвідчене компетентними органами держави-члена як еквівалентне підготовці, зазначеній у статті 34, не застосовується умова щодо трирічного досвіду практичної роботи, зазначена в другому підпараграфі, пункті (a).

Що стосується Чеської Республіки та Словаччини, підтвердження офіційної кваліфікації, отримані в колишній Чехословаччині, повинні мати такий самий рівень визнання, як і чеські й словацькі підтвердження офіційної кваліфікації на тих самих умовах, що визначені в попередніх підпараграфах.

2. Кожна держава-член повинна визнавати підтвердження офіційної кваліфікації лікаря, видані в Італії особам, що розпочали університетську медичну підготовку після 28 січня 1980 року та не пізніше 31 грудня 1984 року, які супроводжуються сертифікатом, виданим компетентними органами Італії.

Сертифікат повинен демонструвати виконання таких трьох умов:

(a) відповідні особи склали відповідний кваліфікаційний іспит, проведений компетентними органами Італії для підтвердження наявності в таких осіб рівня знань і навичок, порівнянного з рівнем знань і навичок осіб, що мають підтвердження офіційної кваліфікації, вказане для Італії в додатку V, пункті 5.3.2;

(b) вони ефективно, законно й головним чином здійснювали в Італії діяльність, зазначену в статті 36, протягом принаймні трьох років поспіль за останні п’ять років до видачі сертифіката;

(c) їм дозволено здійснювати або вони ефективно, законно й головним чином здійснюють діяльність, зазначену в статті 36, на таких самих умовах, як і власники підтвердження офіційної кваліфікації, вказаного для Італії в додатку V, пункті 5.3.2.

До осіб, які успішно завершили принаймні трирічне навчання, що засвідчене компетентними органами як еквівалентне підготовці, зазначеній у статті 34, не застосовується умова щодо кваліфікаційного іспиту, зазначена в другому підпараграфі, пункті (a).

До осіб, що розпочали свою університетську медичну підготовку після 31 грудня 1984 року, застосовують ті самі правила, що й до осіб, зазначених вище, за умови що зазначене вище трирічне навчання розпочалося до 31 грудня 1994 року.

3. Що стосується підтверджень офіційної кваліфікації лікаря-стоматолога, держави-члени повинні визнавати такі підтвердження відповідно до статті 21, якщо заявники розпочали свою підготовку 18 січня 2016 року чи раніше.

4. Кожна держава-член повинна визнавати підтвердження офіційної кваліфікації лікаря, видані в Іспанії фахівцям, що розпочали свою університетську медичну підготовку в період між 01 січня 1986 року та 31 грудня 1997 року, які супроводжуються сертифікатом, виданим компетентними органами Іспанії.

Сертифікат повинен підтверджувати виконання всіх таких умов:

(a) відповідний фахівець успішно завершив принаймні трирічне навчання, що засвідчене компетентними органами Іспанії як еквівалентне підготовці, зазначеній у статті 34;

(b) відповідний фахівець ефективно, законно й головним чином здійснював в Іспанії діяльність, зазначену в статті 36, протягом принаймні трьох років поспіль за останні п’ять років до видачі сертифіката;

(c) відповідному фахівцеві дозволено здійснювати або він ефективно, законно й головним чином здійснює діяльність, зазначену в статті 36, на таких самих умовах, як і власники підтвердження офіційної кваліфікації, вказаного для Іспанії в пункті 5.3.2 додатка V.

Секція 5
Ветеринари-хірурги

Стаття 38
Підготовка ветеринарів-хірургів

1. Підготовка ветеринарів-хірургів повинна загалом охоплювати принаймні п’ять років теоретичного й практичного навчання з повним навантаженням, що може бути еквівалентно виражене в кредитах ЄКТС, в університеті чи в вищому інституті, що забезпечує підготовку, визнану як таку, що має еквівалентний рівень, чи під наглядом університету, та яке охоплює принаймні навчальну програму, зазначену в пункті 5.4.1 додатка V.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно внесення змін до списку, визначеного в пункті 5.4.1 додатка V, для адаптації його до науково-технічного прогресу.

Зміни, зазначені в другому підпараграфі, не передбачають внесення змін до наявних основних законодавчих принципів держав-членів стосовно структури професій з точки зору підготовки та умов доступу для фізичних осіб. Такі зміни повинні враховувати відповідальність держав-членів щодо організації освітніх систем, як визначено в статті 165(1) ДФЄС.

2. Умовою допуску до ветеринарної підготовки є наявність диплома, свідоцтва чи сертифіката, що дає його власнику право вступати для проходження відповідного навчання до університетів чи інститутах вищої освіти, які визнані державою-членом як такі, що мають еквівалентний рівень, для цілей відповідного навчання.

3. Підготовка ветеринарів-хірургів повинна забезпечувати здобуття відповідним фахівцем таких знань і навичок:

(a) належних знань з наук, що лежать в основі діяльності ветеринара-хірурга, та права Союзу, що стосується такої діяльності;

(b) належних знань структури організму, функцій, поведінки та фізіологічних потреб тварин, а також навичок та компетентностей, необхідних для їх розведення, годування, добробуту, розмноження й гігієни в цілому;

(c) клінічних, епідеміологічних та аналітичних навичок і компетентностей, необхідних для профілактики, діагностики та лікування захворювань тварин, включно з анестезією, хірургічною асептикою та безболісною смертю, окремо чи в групах, у тому числі спеціальні знання стосовно захворювань, які можуть передаватися людям;

(d) належних знань, навичок та компетентностей у профілактичній медицині, у тому числі компетентностей, пов’язаних з інформаційними запитами й сертифікацією;

(e) належних знань з гігієни й технології виробництва, виготовлення та введення в обіг кормів для тварин чи харчових продуктів тваринного походження, призначених для споживання людиною, зокрема знань та компетентностей, необхідних для того, щоб розуміти й вміти пояснювати належну практику в цьому контексті;

(f) знань, навичок та компетентностей, необхідних для відповідального й раціонального використання ветеринарних лікарських засобів для лікування тварин та для забезпечення безпеки харчового ланцюга й охорони довкілля.

Стаття 39
Набуті права ветеринарів-хірургів

Без обмеження статті 23(4), стосовно громадян держав-членів, чиї підтвердження офіційної кваліфікації ветеринара-хірурга були видані в Естонії або чия підготовка розпочалася в Естонії до 01 травня 2004 року, держави-члени повинні визнавати такі підтвердження офіційної кваліфікації ветеринара-хірурга, якщо вони супроводжуються сертифікатом, який підтверджує, що такі особи ефективно й законно здійснювали в Естонії відповідну діяльність протягом не менше п’яти років поспіль за останні сім років до дати видачі такого сертифіката.

Секція 6
Акушери

Стаття 40
Підготовка акушерів

1. Підготовка акушерів повинна загалом охоплювати принаймні:

(a) спеціальну підготовку для акушерів з повним навантаженням, яка складається з принаймні трьох років теоретичного й практичного навчання (шлях I), що охоплює принаймні програму, описану в додатку V, пункті 5.5.1, або

(b) спеціальну підготовку для акушерів із повним навантаженням тривалістю 18 місяців (шлях II), що охоплює принаймні програму, описану в додатку V, пункті 5.5.1, яка не була предметом еквівалентної підготовки медичних сестер/медичних братів загальної практики.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб заклади, які здійснюють підготовку акушерів, відповідали за узгодження теоретичної й клінічної підготовки у межах всієї навчальної програми.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно внесення змін до списку, визначеного в пункті 5.5.1 додатка V, для адаптації його до науково-технічного прогресу.

Зміни, зазначені в третьому підпараграфі, не передбачають внесення змін до наявних основних законодавчих принципів держав-членів стосовно структури професій з точки зору підготовки та умов доступу для фізичних осіб. Такі зміни повинні враховувати відповідальність держав-членів щодо організації освітніх систем, як визначено в статті 165(1) ДФЄС.

2. Умовою допуску до підготовки акушерів є одна з таких умов:

(a) здобуття принаймні загальної шкільної освіти тривалістю 12 років чи наявність сертифіката, що засвідчує успішне складання іспитів еквівалентного рівня, для допуску до закладу освіти, що здійснює підготовку акушерів, для шляху I;

(b) наявність підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, зазначеного в пункті 5.2.2 додатка V, для шляху II.

3. Підготовка акушерів повинна забезпечувати здобуття відповідним фахівцем таких знань і навичок:

(a) глибоких знань з наук, що лежать в основі діяльності акушерів, зокрема з акушерства та гінекології;

(b) належних знань професійної етики та законодавства, що стосується такої професійної практики;

(c) належних знань із загальної медицини (біологічних функцій, анатомії та фізіології), фармакології в акушерстві та неонатології, а також знань про зв’язок між станом здоров’я та фізичним і соціальним середовищем людини й її поведінкою;

(d) належного клінічного досвіду в затверджених закладах, у яких акушер має змогу незалежно й під свою відповідальність необхідною мірою, за винятком патологічних ситуацій, надавати догляд у допологовий період, приймати пологи та здійснювати подальші маніпуляції у затверджених закладах, здійснювати нагляд під час пологів і народження, надавати догляд у післяпологовий період та проводити реанімацію новонароджених до прибуття лікаря;

(e) належного розуміння особливостей підготовки медичного персоналу та досвіду роботи з таким персоналом.

Стаття 41
Процедури визнання підтверджень офіційної кваліфікації акушера

1. На підтвердження офіційної кваліфікації акушера, зазначені в пункті 5.5.2 додатка V, поширюється вимога щодо автоматичного визнання відповідно до статті 21, якщо вони відповідають таким критеріям:

(a) підготовка для акушерів із повним навантаженням тривалістю принаймні три роки, що також може бути еквівалентно виражена в кредитах ЄКТС, охоплює не менше 4600 годин теоретичної й практичної підготовки, принаймні третину мінімальної тривалості якої становить клінічна підготовка;

(b) підготовка для акушерів із повним навантаженням тривалістю принаймні два роки, що також може бути еквівалентно виражена в кредитах ЄКТС, яка охоплює не менше 3600 годин та умовою допуску до якої є наявність підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, зазначене в пункті 5.2.2 додатка V;

(c) підготовка для акушерів із повним навантаженням тривалістю принаймні 18 місяців, що також може бути еквівалентно виражена в кредитах ЄКТС, яка охоплює не менше 3000 годин, умовою допуску до якої є наявність підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, зазначене в пункті 5.2.2 додатка V, та після якої була пройдена професійна практика тривалістю один рік, для підтвердження чого був виданий сертифікат відповідно до параграфа 2.

2. Сертифікат, зазначений у параграфі 1, повинен бути виданий компетентними органами держави-члена походження. Він засвідчує, що після отримання підтвердження офіційної кваліфікації акушера його власник успішно здійснював усі види діяльності акушера упродовж відповідного періоду в лікарні чи в затвердженому для цієї цілі закладі охорони здоров’я.

Стаття 42
Здійснення професійної діяльності акушера

1. Положення цієї секції застосовують до діяльності акушерів, як визначено кожною державою-членом, без обмеження параграфа 2, яку здійснюють на основі професійних звань, визначених у пункті 5.5.2 додатка V.

2. Держави-члени повинні забезпечити здатність акушерів отримати доступ до принаймні таких видів діяльності:

(a) надання інформації та консультування стосовно здорового планування сім’ї;

(b) діагностика вагітності та моніторинг нормальної вагітності; здійснення обстежень, необхідних для моніторингу перебігу нормальної вагітності;

(c) призначення та рекомендування обстежень, необхідних для якомога ранішої діагностики вагітності з ризиком ускладнень;

(d) забезпечення програм підготовки до батьківства та повної підготовки до народження дитини, включно з консультуванням стосовно гігієни й харчування;

(e) здійснення догляду й надання допомоги породіллям під час пологів та моніторинг стану плода в період внутрішньоматкового розвитку за допомогою відповідних клінічних та технічних засобів;

(f) приймання спонтанних пологів, у тому числі у випадках, коли необхідна епізіотомія, та, в невідкладних випадках, пологів при передлежанні плода;

(g) розпізнавання ознак аномалій у матері чи немовляти, які вимагають лікарського обстеження, та надання допомоги лікарю у відповідних випадках; вжиття необхідних невідкладних заходів за відсутності лікаря, зокрема ручне відділення та видалення плаценти, після чого, можливо, ручне обстеження матки;

(h) огляд новонародженого та догляд за ним; за потреби, вжиття необхідних заходів і проведення негайної реанімації;

(i) догляд за матір’ю й моніторинг її стану в післяпологовий період та надання матері всіх необхідних консультацій стосовно догляду за немовлям для забезпечення оптимального прогресу в розвитку новонародженої дитини;

(j) здійснення лікування, призначеного лікарями;

(k) укладання необхідних письмових звітів.

Стаття 43
Набуті права акушерів

1. У випадку громадян держав-членів, чиї підтвердження офіційної кваліфікації акушера задовольняють усі мінімальні вимоги до підготовки, встановлені в статті 40, однак, їх, на підставі статті 41, не визнають, якщо вони не супроводжуються сертифікатом про проходження професійної практики, зазначеного в статті 41(2), кожна держава-член повинна визнавати як достатній доказ підтвердження офіційної кваліфікації, видані такими державами-членами до референтної дати, зазначеної в пункті 5.5.2 додатка V, що супроводжуються сертифікатом, що засвідчує ефективне й законне здійснення такими громадянами відповідної діяльності протягом не менше двох років поспіль за останні п’ять років до видачі сертифіката.

1a. Стосовно підтвердження офіційної кваліфікації акушерів, держави-члени повинні автоматично визнавати такі кваліфікації, для отримання яких заявник розпочав підготовку до 18 січня 2016 року, а вимогою для допуску до такої підготовки були 10 років загальної освіти чи освіти еквівалентного рівня для шляху I або завершення підготовки для медичних сестер/медичних братів загальної практики, що засвідчене підтвердженням офіційної кваліфікації, зазначеним у пункті 5.2.2 додатка V, до початку підготовки для акушерів за шляхом II.

2. Умови, встановлені в параграфі 1, застосовують до всіх громадян держав-членів, чиї підтвердження офіційної кваліфікації акушера засвідчують завершення підготовки, пройденої на території колишньої Німецької Демократичної Республіки, яка задовольняє всі мінімальні вимоги до підготовки, встановлені в статті 40, проте чиїх підтверджень офіційної кваліфікації, на підставі статті 41, не визнають, якщо вони не супроводжуються сертифікатом про отримання професійного досвіду, зазначеним у статті 41(2), який засвідчує проходження курсу підготовки, розпочатого до 03 жовтня 1990 року.

__________

4. Держави-члени повинні визнавати підтвердження офіційної кваліфікації акушера, які:

(a) були видані в Польщі акушерам, які пройшли підготовку до 01 травня 2004 року, що не задовольняла мінімальних вимог до підготовки, встановлених у статті 40; та

(b) засвідчені дипломом бакалавра, отриманим на основі спеціальної програми підвищення кваліфікації, зазначеної в:

(i) статті 11 Акта від 20 квітня 2004 року про внесення змін до Акта про професії медичної сестри/медичного брата й акушера та до інших правових актів (Офіційний вісник Республіки Польща від 2004 року № 92, поз. 885 та від 2007 року № 176, поз. 1237) та в Регламенті Міністра освіти від 11 травня 2004 року про детальні умови організації навчання медичних сестер/медичних братів та акушерів, які мають свідоцтво про здобуття середньої освіти (випускний іспит - матура) та є випускниками медичних ліцеїв та медичних закладів професійно-технічної освіти, що здійснюють навчання за професіями медичної сестри/медичного брата та акушера (Офіційний вісник Республіки Польща від 2004 року № 110, поз. 1170 та від 2010 року, № 65, поз. 420); або

(ii) статті 53.3, пункті 3, Акта від 15 липня 2011 року про професії медичної сестри/медичного брата й акушера (Офіційний вісник Республіки Польща від 2011 року № 174, поз. 1039) та в Регламенті Міністра освіти від 14 червня 2012 року про детальні умови організації навчання в рамках вищої освіти для медичних сестер/медичних братів та акушерів, які мають свідоцтво про здобуття середньої освіти (випускний іспит - матура) та є випускниками медичних середніх шкіл чи програми підготовки післясереднього рівня за професіями медичної сестри/медичного брата та акушера (Офіційний вісник Республіки Польща від 2012 року, поз. 770),

для цілей перевірки того, що рівень знань та компетентності відповідного акушера є порівнянним із рівнем знань та компетентності акушерів, які мають кваліфікації, перераховані для Польщі у пункті 5.5.2 додатка V.

Стаття 43(a)

Стосовно румунських кваліфікацій акушера, застосовуватимуть лише такі положення про набуті права:

Стаття 43b

Секція 7
Фармацевти

Стаття 44
Підготовка фармацевтів

1. Умовою допуску до підготовки фармацевта є наявність диплома, свідоцтва чи сертифіката, що надає в державі-члені доступ до відповідного навчання в університетах чи вищих інститутах, визнаних як такі, що мають еквівалентний рівень.

2. Підтвердження офіційної кваліфікації фармацевта повинне засвідчувати завершення підготовки тривалістю не менше п’яти років, що також може бути еквівалентно виражена в кредитах ЄКТС, яка охоплює принаймні:

(a) чотири роки теоретичної та практичної підготовки з повним навантаженням в університеті чи в вищому інституті, визнаному як такий, що має еквівалентний рівень, чи під наглядом університету;

(b) шестимісячне стажування в загальнодоступній аптеці чи в лікарні під наглядом фармацевтичного відділення такої лікарні під час або в кінці теоретичної та практичної підготовки.

Цикл підготовки, зазначений у цьому параграфі, повинен охоплювати принаймні програму, описану в пункті 5.6.1 додатка V. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно внесення змін до списку, визначеного в пункті 5.6.1 додатка V, для адаптації його до науково-технічного прогресу, зокрема до змін у фармакологічній практиці.

Зміни, зазначені в другому підпараграфі, не передбачають внесення змін до наявних основних законодавчих принципів держав-членів стосовно структури професій з точки зору підготовки та умов доступу для фізичних осіб. Такі зміни повинні враховувати відповідальність держав-членів щодо організації освітніх систем, як визначено в статті 165(1) ДФЄС.

3. Підготовка для фармацевтів повинна забезпечувати здобуття відповідною особою таких знань і навичок:

(a) належних знань про лікарські засоби та речовини, які використовують у виробництві лікарських засобів;

(b) належних знань у галузі фармацевтичної технології та фізичного, хімічного, біологічного та мікробіологічного дослідження лікарських засобів;

(c) належних знань про метаболізм та вплив лікарських засобів, дію токсичних речовин та застосування лікарських засобів;

(d) належних знань для оцінювання наукових даних стосовно лікарських засобів, щоб мати змогу надавати належну інформацію на основі таких знань;

(e) належних знань правових та інших вимог, пов’язаних зі здійсненням фармацевтичної діяльності.

Стаття 45
Здійснення професійної діяльності фармацевта

1. Для цілей цієї Директиви діяльність фармацевта становлять ті види діяльності, умовою доступу до яких та здійснення яких, в одній або декількох державах-членах, є наявність професійних кваліфікацій та доступ до яких відкритий для власників підтверджень офіційної кваліфікації перерахованих у пункті 5.6.2 додатка V типів.

2. Держави-члени повинні забезпечити здатність власників підтверджень офіційної кваліфікації фармацевта університетського рівня чи рівня, визнаного як еквівалентний, що відповідають вимогам, зазначеним у статті 44, отримувати доступ та здійснювати принаймні такі види діяльності, для яких у відповідних випадках необхідний додатковий професійний досвід:

(a) підготовку лікарської форми лікарських засобів;

(b) виробництво й дослідження лікарських засобів;

(c) дослідження лікарських засобів у лабораторії для дослідження лікарських засобів;

(d) зберігання та оптове розповсюдження лікарських засобів;

(e) постачання, приготування, дослідження, зберігання та розповсюдження й відпуск безпечних і дієвих лікарських засобів необхідної якості у загальнодоступних аптеках;

(f) приготування, дослідження, зберігання та відпуск безпечних і дієвих лікарських засобів необхідної якості в лікарнях;

(g) надання інформації та консультування щодо лікарських засобів як таких, зокрема щодо їх відповідного застосування;

(h) звітування перед компетентними органами про побічні реакції фармацевтичних продуктів;

(i) індивідуальна підтримка пацієнтам, що приймають лікарські засоби;

(j) участь у проведенні місцевих чи національних кампаній у сфері громадського здоров’я.

3. Якщо держава-член зробить умовою доступу до одного з видів діяльності фармацевта чи здійснення такого виду діяльності наявність додаткового професійного досвіду, крім наявності підтвердження офіційної кваліфікації, зазначеного в пункті 5.6.2 додатка V, така держава-член повинна визнавати як достатній доказ наявності такого досвіду сертифікат, виданий компетентними органами в державі-члені походження про те, що відповідна особа здійснювала таку діяльність у державі-члені походження упродовж такого ж періоду.

4. Визнання, зазначене в параграфі 3, не застосовується до дворічного періоду професійного досвіду, який у Великому Герцогстві Люксембург є вимогою для надання дозволу на відкриття державної загальнодоступної аптеки.

5. Якщо станом на 16 вересня 1985 року в державі-члені діяла система конкурсного відбору серед власників, зазначених у параграфі 2, для визначення тих, кому буде дозволено стати власниками нових аптек, про створення яких було вирішено в рамках національної системи географічного розподілу, така держава-член може, як відступ від параграфа 1, продовжувати проводити такі конкурсні відбори та вимагати участі в них від громадян держав-членів, що мають підтвердження офіційної кваліфікації фармацевта, зазначені в пункті 5.6.2 додатка V, або які користуються положеннями статті 23.

Секція 8
Архітектори

Стаття 46
Підготовка архітекторів

1. Підготовка архітекторів повинна охоплювати:

(a) загалом принаймні п’ять років навчання з повним навантаженням в університеті чи порівнянному закладі освіти, результатом якого є успішне складання університетських іспитів; або

(b) не менше чотирьох років навчання з повним навантаженням в університеті чи порівнянному закладі освіти, результатом якого є успішне складання університетських іспитів, що супроводжується сертифікатом про завершення дворічного професійного стажування відповідно до параграфа 4.

2. Архітектура повинна бути основною складовою навчання, зазначеного в параграфі 1. Навчання повинне зберігати баланс між теоретичними й практичними аспектами підготовки з архітектури й повинне гарантувати принаймні здобуття таких знань, навичок та компетентностей:

(a) здатності створювати архітектурні дизайни, що задовольняють естетичні й технічні вимоги;

(b) належних знань з історії й теорії архітектури та пов’язаних видів мистецтва, технологій та гуманітарних наук;

(c) знань про вплив образотворчих наук на якість архітектурного дизайну;

(d) належних знань із проектування й планування міст та навичок, необхідних у процесі планування;

(e) розуміння взаємозв’язку між людьми й будівлями та між будівлями й їхнім навколишнім середовищем, а також необхідності узгоджувати параметри й особливості будівель та простору між ними з людськими потребами й розмірами;

(f) розуміння професії архітектора й ролі архітекторів у суспільстві, зокрема в підготовці завдань на проектування з урахуванням соціальних факторів;

(g) розуміння методів дослідження й підготовки завдання на проектування дизайну;

(h) розуміння проектування конструкцій, а також будівельних та інженерних проблем, пов’язаних із дизайном будівлі;

(i) належних знань фізичних проблем і технологій та функцій будівель для створення внутрішніх умов, що забезпечують комфорт та захист від кліматичних чинників у рамках сталого розвитку;

(j) необхідних навичок із дизайну для задоволення вимог користувачів будівель за умов обмежень, спричинених фінансовими факторами та будівельними нормами;

(k) належного знання галузей, організацій, норм та процедур для реалізації проектів будівель та інтеграції планів у загальне планування.

3. Кількість років академічного навчання, зазначеного в параграфах 1 та 2, можна також еквівалентно виразити в кредитах ЄКТС.

4. Професійне стажування, зазначене в пункті (b) параграфа 1, можна проходити лише після завершення перших трьох років навчання. Принаймні один рік професійного стажування повинен ґрунтуватися на знаннях, навичках та компетентностях, здобутих протягом навчання, зазначеного в параграфі 2. З такою метою професійне стажування повинне проходити під наглядом особи чи органу, уповноваженого компетентним органом у державі-члені походження. Таке стажування під наглядом можна проходити в будь-якій країні. Професійне стажування повинне бути оцінене компетентним органом у державі-члені походження.

Стаття 47
Відступи від умов щодо підготовки архітекторів

Як відступ від статті 46, такою, що відповідає статті 21, також визнають підготовку в рамках схем покращення в соціальній галузі чи навчання в університеті з неповним навантаженням, які відповідають вимогам, визначеним у статті 46(2), що підтверджено результатами іспиту з архітектури, складеного фахівцем, який протягом семи років чи довше працював у галузі архітектури під наглядом архітектора чи архітектурного бюро. Такий іспит повинен бути університетського рівня та повинен бути еквівалентним підсумковому іспиту, зазначеному в пункті (b) статті 46(1).

Стаття 48
Здійснення професійної діяльності архітектора

1. Для цілей цієї Директиви професійну діяльність архітектора становлять види діяльності, що їх регулярно здійснюють на основі професійного звання «архітектор».

2. Громадяни держави-члена, яким дозволено використовувати таке звання відповідно до права, що надає компетентному органу держави-члена повноваження присвоювати таке звання громадянам держав-членів, які особливо відзначаються якістю своєї роботи в галузі архітектури, повинні вважатися такими, що задовольняють умови, необхідні для здійснення діяльності архітектора на основі професійного звання «архітектор». Архітектурний характер діяльності відповідних осіб повинен бути засвідчений сертифікатом, виданим у їхній державі-члені походження.

Стаття 49
Набуті права архітекторів

1. Кожна держава-член повинна визнавати підтвердження офіційної кваліфікації архітектора, перераховані в додатку VI, які видані іншими державами-членами та які засвідчують проходження курсу підготовки, розпочатого не пізніше референтного навчального року, зазначеного у вказаному додатку, навіть якщо вони не відповідають мінімальним вимогам, встановленим у статті 46, та повинна для цілей доступу й здійснення професійної діяльності архітектора надавати таким підтвердженням на своїй території юридичну силу, рівнозначну юридичній силі підтверджень офіційної кваліфікації архітектора, які вона сама видає.

За таких обставин необхідно визнавати сертифікати, видані компетентними органами Федеративної Республіки Німеччина, які засвідчують, що підтвердження офіційної кваліфікації, видані 08 травня 1945 року чи пізніше компетентними органами Німецької Демократичної Республіки, еквівалентні таким підтвердженням, що перераховані в зазначеному додатку.

1a. Параграф 1 також застосовують до підтверджень офіційної кваліфікації архітектора, перерахованих у додатку V, якщо підготовка розпочалася до 18 січня 2016 року.

2. Без обмеження параграфа 1, кожна держава-член повинна визнавати такі підтвердження офіційної кваліфікації та повинна для цілей доступу до професійної діяльності архітектора й здійснення такої діяльності надавати таким підтвердженням на своїй території юридичну силу, рівнозначну юридичній силі підтверджень офіційної кваліфікації, які вона сама видає: сертифікати, видані громадянам держав-членів державами- членами, які ввели в дію правила, що регулюють доступ до діяльності архітектора й здійснення такої діяльності, починаючи з таких дат:

(a) 01 січня 1995 року для Австрії, Фінляндії та Швеції;

(b) 01 травня 2004 року для Чеської Республіки, Естонії, Кіпру, Латвії, Литви, Угорщини, Мальти, Польщі, Словенії та Словаччини;

(ba) 01 липня 2013 року для Хорватії;

(c) 05 серпня 1987 року для інших держав-членів.

Сертифікати, зазначені в першому підпараграфі, повинні засвідчувати, що їх власник не пізніше відповідної дати отримав дозвіл використовувати професійне звання архітектора та що він ефективно здійснював відповідну діяльність із дотриманням таких правил протягом принаймні трьох років поспіль за останні п’ять років до видачі сертифіката.

3. Кожна держава-член повинна надавати таким підтвердженням на своїй території юридичну силу, рівнозначну юридичній силі підтверджень офіційної кваліфікації, які вона сама видає, для цілей доступу до професійної діяльності архітектора й здійснення такої діяльності: підтвердження завершення підготовки, що існує з 05 серпня 1985 року та розпочатої не пізніше 17 січня 2014 року, яку здійснював «Fachhochschulen» у Федеративній Республіці Німеччина протягом трьох років та яка відповідає умовам, визначеним у статті 46(2), і дає доступ до діяльності, зазначеної в статті 48, у такій державі-члені на основі професійного звання «архітектор», якщо за підготовкою слідує чотирирічний період професійного досвіду у Федеративній Республіці Німеччина, що засвідчено сертифікатом, виданим компетентним органом, в реєстрі якого зазначене ім’я архітектора, що бажає користуватися положеннями цієї Директиви.

ГЛАВА IIIA
Автоматичне визнання на основі загальних мінімальних умов підготовки

Стаття 49a
Загальна рамка підготовки

1. Для цілей цієї статті «загальна рамка підготовки» означає загальну мінімальну сукупність знань, навичок та компетентностей, необхідних для здійснення діяльності в межах певної професії. Загальна рамка підготовки не повинна заміняти національні програми підготовки, якщо держава-член не вирішить інакше відповідно до національного права. Для цілей доступу до професії та здійснення діяльності в її межах у державах-членах, які регулюють таку професію, держава-член повинна надавати підтвердженням професійної кваліфікації, отриманим згідно на основі такої рамки, на своїй території юридичну силу, рівнозначну юридичній силі підтверджень офіційної кваліфікації, які вона сама видає, якщо така рамка відповідає умовам, встановленим у параграфі 2.

2. Загальна рамка підготовки повинна відповідати таким умовам:

(a) загальна рамка підготовки дає змогу більшій кількості фахівців переміщуватися між державами-членами;

(b) професія, до якої застосовується загальна рамка підготовки, є регульованою або освіта й підготовка, в результаті яких здобувається професія, є регульованими принаймні в третині держав-членів;

(c) загальна сукупність знань, навичок та компетентностей поєднує знання, навички й компетентності, що вимагаються в рамках систем освіти та підготовки у принаймні третині держав-членів; немає значення, чи такі знання, навички чи компетентності були здобуті в рамках загального курсу підготовки в університеті чи іншому закладі вищої освіти чи в рамках курсу професійно-технічної підготовки;

(d) загальна рамка підготовки повинна ґрунтуватися на рівнях EQF (Європейської рамки кваліфікацій), як визначено в додатку II до Рекомендації Європейського Парламенту і Ради від 23 квітня 2008 року про запровадження Європейської рамки кваліфікацій для навчання впродовж життя (5);

(e) відповідну професію не охоплено іншою загальною рамкою підготовки, і на неї не поширюється вимога щодо автоматичного визнання відповідно до глави III розділу III;

(f) загальна рамка підготовки була розроблена в прозорому належному процесі із залученням відповідних стейкхолдерів із держав-членів, де відповідна професія не регульована;

(g) загальна рамка підготовки дозволяє громадянам із будь-якої держави-члена отримувати допуск до здобуття професійної кваліфікації згідно з такою рамкою без необхідності бути для цього членом професійної організації чи бути зареєстрованим у такій організації.

3. Представницькі професійні організації на рівні Союзу, а також національні професійні організації чи компетентні органи з принаймні третини держав-членів можуть подавати Комісії пропозиції щодо загальних рамок підготовки, які відповідають умовам, встановленим у параграфі 2.

4. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти згідно із статтею 57c для запровадження загальної рамки підготовки до відповідної професії на основі умов, встановлених у параграфі 2 цієї статті.

5. Держава-член повинна бути звільнена від зобов’язання запроваджувати на своїй території загальну рамку підготовки, зазначену в параграфі 4, та від зобов’язання автоматично визнавати професійні кваліфікації, здобуті згідно з такою загальною рамкою підготовки, за умови виконання однієї з таких умов:

(a) на її території немає наявних закладів освіти чи підготовки, які б здійснювали таку підготовку до відповідної професії;

(b) запровадження загальної рамки підготовки негативно вплине на організацію її системи освіти та професійної підготовки;

(c) існують істотні відмінності між загальною рамкою підготовки та підготовкою, що вимагається на її території, які створюють серйозні ризики для публічної політики, громадської безпеки, громадського здоров’я чи для безпеки одержувачів послуг або для охорони довкілля.

6. Держави члени повинні упродовж шести місяців з дати набуття чинності делегованого акта, зазначеного в параграфі 4, інформувати Комісію та інші держави-члени про:

(a) національні кваліфікації та, якщо застосовно, національні професійні звання, які відповідають загальній рамці підготовки; або

(b) будь-яке застосування звільнення, зазначеного в параграфі 5, разом із обґрунтуванням виконаних умов, зазначених у вказаному параграфі. Комісія може упродовж трьох місяців подати запит про надання додаткових роз’яснень, якщо вважатиме, що держава-член не надала обґрунтування або надала недостатнє обґрунтування виконання однієї з таких умов. Така держава-член повинна дати відповідь упродовж трьох місяців з дати подання такого запиту.

Комісія може ухвалити імплементаційний акт для створення списку національних професійних кваліфікацій та національних професійних звань, стосовно яких застосовується вимога щодо автоматичного визнання згідно з загальною рамкою підготовки, ухваленою відповідно до параграфа 4.

7. Ця стаття також застосовується до спеціальностей у рамках професії, за умови що такі спеціальності стосуються професійної діяльності, доступ до якої та здійснення якої є регульованими в державах-членах, якщо професія вже підлягає автоматичному визнанню відповідно до глави III розділу III, а відповідна спеціальність - ні.

Стаття 49b
Загальні іспити на рівень підготовки

1. Для цілей цієї статті «загальний іспит на рівень підготовки» означає стандартизований кваліфікаційний іспит, доступний в усіх державах-членах, що беруть участь, та призначений для власників певної професійної кваліфікації. Складання такого іспиту в державі-члені надасть власнику певної професійної кваліфікації право здійснювати діяльність у межах відповідної професії в будь-якій відповідній державі-члені ведення діяльності на таких самих умовах, на яких це роблять власники професійних кваліфікацій, здобутих у такій державі-члені.

2. Загальний іспит на рівень підготовки повинен відповідати таким умовам:

(a) загальний іспит на рівень підготовки дає змогу більшій кількості фахівців переміщуватися між державами-членами;

(b) професія, до якої застосовується загальний іспит на рівень підготовки, є регульованою або освіта й підготовка, в результаті яких здобувається відповідна професія, є регульованими принаймні в третині держав-членів;

(c) загальний іспит на рівень підготовки був розроблений у прозорому належному процесі із залученням відповідних стейкхолдерів із держав-членів, де відповідна професія не регульована;

(d) загальний іспит на рівень підготовки дозволяє громадянам з будь-якої держави-члена брати участь в такому іспиті та в практичній організації таких іспитів у державах-членах без необхідності бути для цього членом професійної організації чи бути зареєстрованим у такій організації.

3. Представницькі професійні організації на рівні Союзу, а також національні професійні організації чи компетентні органи з принаймні третини держав-членів можуть подавати Комісії пропозиції щодо загальних іспитів на рівень підготовки, які відповідають умовам, встановленим у параграфі 2.

4. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти згідно із статтею 57c для затвердження змісту загального іспиту на рівень підготовки та умов участі в іспиті й складання іспиту.

5. Держава-член повинна бути звільнена від зобов’язання організовувати на своїй території загальний іспит на рівень підготовки, зазначеного в параграфі 4, та від зобов’язання автоматично визнавати фахівців, які склали загальний іспит на рівень підготовки, за умови виконання однієї з таких умов:

(a) відповідна професія не регульована на її території;

(b) зміст загального іспиту на рівень підготовки не пом’якшить у достатній мірі серйозних ризиків для громадського здоров’я чи безпеки одержувачів послуг, які існують на її території;

(c) зміст загального іспиту на рівень підготовки значно знизить привабливість доступу до професії порівняно з національними вимогами.

6. Держави члени повинні упродовж шести місяців з дати набуття чинності делегованого акта, зазначеного в параграфі 4, інформувати Комісію та інші держави-члени про:

(a) наявні можливості для організації таких іспитів; або

(b) будь-яке застосування звільнення, зазначеного в параграфі 5, разом із обґрунтуванням виконаних умов, зазначених у вказаному параграфі. Комісія може упродовж трьох місяців подати запит про надання додаткових роз’яснень, якщо вважатиме, що держава-член не надала обґрунтування або надала недостатнє обґрунтування виконання однієї з таких умов. Така держава-член повинна дати відповідь упродовж трьох місяців з дати подання такого запиту.

Комісія може ухвалити імплементаційний акт для затвердження списку держав-членів, у яких будуть організовані загальні іспити на рівень підготовки, затверджені відповідно до параграфа 4, частоти їх проведення протягом календарного року та інших умов, необхідних для організації загальних іспитів на рівень підготовки у державах-членах.

ГЛАВА IV
Загальні положення щодо осідку

Стаття 50
Документація та формальності

1. Якщо компетентні органи держави-члена ведення діяльності ухвалюють рішення щодо заявки на отримання дозволу здійснювати діяльність у межах відповідної регульованої професії на підставі цього розділу, такі органи можуть вимагати надання документів та сертифікатів, перерахованих у додатку VII.

Документи, зазначені в пункті 1(d), (e) та (f) додатка VII, повинні мати не більше трьох місяців від дати їх видачі станом на дату їх подання.

Держави-члени, органи та інші юридичні особи повинні гарантувати конфіденційність інформації, яку вони отримують.

2. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів держава-член ведення діяльності може вимагати від компетентних органів держави-члена підтвердження автентичності підтверджень офіційної кваліфікації та інших підтверджень, виданих у такій іншій державі-члені, а також, якщо застосовно, підтверджень того факту, що бенефіціар відповідає, у випадку професій, зазначених у главі III цього розділу, мінімальним умовам підготовки, встановленим відповідно у статтях 24, 25, 28, 31, 34, 35, 38, 40, 44 та 46.

3. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів, якщо підтвердження офіційної кваліфікації, як означено в статті 3(1)(c), було видане компетентним органом у державі-члені та включає підготовку, пройдену повністю чи частково в закладі, що має законний осідок на території іншої держави-члена, держава-член ведення діяльності має право перевіряти в компетентного органу в державі-члені видачі:

(a) чи курс підготовки в закладі, що здійснював підготовку, офіційно сертифікований закладом освіти, розміщеним у державі-члені видачі;

(b) чи видане підтвердження офіційної кваліфікації таке ж, як і підтвердження офіційної кваліфікації, яке було б видане, якби курс був пройдений повністю в державі-члені видачі; та

(c) чи підтвердження офіційної кваліфікації надає ті самі професійні права на території держави-члена видачі.

3a. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів держава-член ведення діяльності може вимагати від компетентних органів держави-члена підтвердження того факту, що заявника не було відсторонено від здійснення діяльності в межах відповідної професії або що йому не було заборонено здійснювати таку діяльність внаслідок серйозного професійного правопорушення чи обвинувального вироку за кримінальний злочин, що стосується здійснення будь-якого з видів його професійної діяльності.

3b. Обмін інформацією між компетентними органами різних держав-членів відповідно до цієї статті необхідно здійснювати через IMI.

4. Якщо держава-член ведення діяльності вимагає від своїх громадян давати клятву чи робити заяву під присягою для отримання доступу до регульованої професії та якщо формулювання такої клятви чи заяви не можуть використовувати громадяни інших держав-членів, держава-член ведення діяльності повинна забезпечити змогу відповідних осіб використовувати належне еквівалентне формулювання.

Стаття 51
Процедура взаємного визнання професійних кваліфікацій

1. Компетентний орган держави-члена ведення діяльності повинен підтвердити отримання заявки впродовж одного місяця з дати її отримання та повідомити заявника про можливу відсутність будь-яких документів.

2. Процедура розгляду заявок на отримання дозволу здійснювати діяльність у межах регульованої професії повинна здійснюватися якнайшвидше та призводити до ухвалення належно обґрунтованого рішення з боку компетентного органу в державі-члені ведення діяльності у будь-якому разі упродовж трьох місяців із дати подання заявником повного файлу. Проте такий строк може бути подовжений на один місяць у випадках, що підпадають під дію глав I та II цього розділу.

3. Рішення або відсутність рішення упродовж визначеного строку є предметом оскарження відповідно до національного права.

Стаття 52
Використання професійних звань

1. Якщо в державі-члені ведення діяльності використання професійного звання стосовно одного з видів діяльності в межах відповідної професії є регульованим, громадяни іншої держави-члена, які мають дозвіл здійснювати діяльність у межах регульованої професії на підставі розділу III, повинні використовувати професійне звання держави-члена ведення діяльності, що відповідає такій професій в такій державі-члені, та використовувати пов’язані скорочені форми.

2. Якщо професія в державі-члені ведення діяльності регульована асоціацією чи організацією в розумінні статті 3(2), громадяни держав-членів не повинні мати дозвіл на використання професійного звання, присвоєного такою організацією чи асоціацією, або його скороченої форми, якщо вони не нададуть доказу того, що вони є членами такої асоціації чи такої організації.

Якщо асоціація чи організація робить умовою членства наявність певних кваліфікацій, вони можуть це робити лише згідно з умовами, встановленими в цій Директиві, стосовно громадян інших держав-членів, які є власниками професійних кваліфікацій.

3. Держава-член не повинна зберігати за власниками професійних кваліфікацій право використовувати професійні звання, якщо вона не повідомила про асоціацію чи організацію Комісію та інші держави-члени відповідно до статті 3(2).

РОЗДІЛ IV
ДЕТАЛЬНІ ПРАВИЛА ЗДІЙСНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ В МЕЖАХ ПРОФЕСІЇ

Стаття 53
Знання мов

1. Фахівці, на чиї професійні кваліфікації поширюється вимога щодо автоматичного визнання, повинні мати рівень володіння мовою, необхідний для здійснення відповідної професійної діяльності в державі-члені ведення діяльності.

2. Держава-член повинна забезпечити обмеження будь-яких перевірок, які проводить компетентний орган або які проводять під наглядом компетентного органу для перевірки виконання зобов’язання, зазначеного в параграфі 1, перевіркою знання однієї офіційної мови держави-члена ведення діяльності чи однієї адміністративної мови держави-члена ведення діяльності за умови, що така мова також є однією з офіційних мов Союзу.

3. Перевірки, які здійснюють відповідно до параграфа 2, можуть застосовуватися, якщо відповідна професійна діяльність має вплив на безпеку пацієнтів. Перевірки можуть застосовуватися стосовно інших професій у разі виникнення серйозного й істотного сумніву щодо того, чи рівня володіння мовою фахівця достатньо для здійснення професійної діяльності, що її має намір здійснювати такий фахівець.

Перевірки можна здійснювати лише після видачі Європейської професійної карти відповідно до статті 4d або після визнання професійної кваліфікації, залежно від випадку.

4. Будь-які перевірки рівня володіння мовами повинні бути пропорційними діяльності, яка буде здійснюватися. Відповідним фахівцям повинно бути дозволено оскаржувати результати таких перевірок відповідно до національного права.

Стаття 54
Використання академічних ступенів (звань)

Без обмеження статей 7 та 52, держава-член ведення діяльності повинна забезпечити право відповідних осіб використовувати присуджений їм у державі-члені походження академічний ступінь (академічне звання) та, можливо, його скорочену форму мовою держави-члена походження. Держава-член ведення діяльності може вимагати зазначення після такого ступеня (звання) назви та адреси закладу чи екзаменаційної комісії, що його присудили. Якщо академічний ступінь (академічне звання) держави-члена походження можна сплутати в державі-члені ведення діяльності зі ступенем (званням), для отримання якого в останній державі-члені вимагається проходження додаткової підготовки, якої бенефіціар не пройшов, держава-член ведення діяльності може вимагати від бенефіціара використовувати академічний ступінь (академічне звання) держави-члена походження у належній формі, яку встановить держава-член ведення діяльності.

Стаття 55
Схвалення фондами медичного страхування

Без обмеження статті 5(1) та статті 6, першого підпараграфа, пункту (b), держави-члени, які вимагають від осіб, що здобули свої професійні кваліфікації на їхній території, проходження періоду підготовки на робочому місці та/або періоду професійного досвіду для отримання схвалення з боку фонду медичного страхування, повинні звільнити від цього зобов’язання власників підтверджень професійних кваліфікацій лікаря та лікаря-стоматолога, здобутих в інших державах-членів.

Стаття 55a
Визнання професійного стажування

1. Якщо умовою доступу до регульованої професії в державі-члені походження є завершення професійного стажування, компетентний орган держави-члена походження повинен під час розгляду запиту на отримання дозволу здійснювати діяльність у межах регульованої професії визнавати професійне стажування, пройдене в іншій державі-члені, за умови що таке стажування відповідає оприлюдненим настановам, зазначеним у параграфі 2, та повинен враховувати професійне стажування, пройдене в третій країні. Проте держави-члени можуть встановити в національному законодавстві розумне обмеження тривалості тієї частини професійного стажування, яку можна проходити за кордоном.

2. Визнання професійного стажування не заміняє жодних дійсних вимог щодо складання іспиту для отримання доступу до відповідної професії. Компетентні органи повинні оприлюднити настанови щодо організації та визнання професійного стажування, яке проходять в іншій державі-члені чи в третій країні, зокрема стосовно ролі суб’єкта, що здійснює нагляд за професійним стажуванням.

РОЗДІЛ V
АДМІНІСТРАТИВНА СПІВПРАЦЯ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД ГРОМАДЯНАМИ ЗА ІМПЛЕМЕНТАЦІЮ

Стаття 56
Компетентні органи

1. Компетентні органи держави-члена ведення діяльності та держави-члена походження повинні тісно співпрацювати та надавати одне одному взаємну допомогу для сприяння застосуванню цієї Директиви. Вони повинні забезпечити конфіденційність інформації, якою вони обмінюються.

2. Компетентні органи держави-члена походження та держави-члена ведення діяльності повинні здійснювати обмін інформацією щодо вжитих дисциплінарних заходів чи кримінальних санкцій або інших серйозних особливих обставин, які можуть впливати на здійснення діяльності відповідно до цієї Директиви. При цьому вони повинні дотримуватися правил захисту персональних даних, передбачених у директивах 95/46/ЄС та 2002/58/ЄС.

Держава-член походження повинна перевіряти достовірність таких обставин, а її органи повинні ухвалювати рішення щодо характеру та масштабу розслідувань, які необхідно провести, та повідомляти державу-члена ведення діяльності про висновки, зроблені на підставі наявної інформації.

2a. Для цілей параграфів 1 та 2 компетентні органи повинні використовувати IMI.

3. Кожна держава-член повинна не пізніше 20 жовтня 2007 року призначити органи, компетентні видавати й отримувати підтвердження офіційної кваліфікації та інші документи чи інформацію, та органи, компетентні отримувати заявки й ухвалювати рішення, зазначені в цій Директиві, та повинна негайно інформувати про це інші держави-члени та Комісію.

4. Кожна держава-член повинна призначити координатора діяльності компетентних органів, зазначених у параграфі 1, та провинна повідомити про це інші держави-члени та Комісію.

Завданнями координатора є:

(a) сприяння однаковому застосуванню цієї Директиви;

(b) збір усієї інформації, що стосується застосування цієї Директиви, зокрема щодо умов доступу до регульованих професій у державах-членах;

(c) розгляд пропозицій щодо загальних рамок підготовки та загальних іспитів на рівень підготовки;

(d) обмін інформацією та найкращими практиками з метою оптимізації безперервного професійного розвитку в державах-членах;

(e) обмін інформацією та найкращими практиками щодо застосування компенсаційних заходів, зазначених у статті 14.

Для цілей виконання завдання, визначеного в пункті (b) цього параграфа, координатори можуть звертатися по допомогу до центрів допомоги, зазначених у статті 57b.

Стаття 56a
Механізм оповіщення

1. Компетентні органи держави-члена повинні повідомляти компетентні органи усіх інших держав-членів про фахівця, якому національні органи чи суди заборонили або якого вони відсторонили, навіть тимчасово, від здійснення на території такої держави-члена повністю чи частково такої професійної діяльності:

(a) доктора медичних наук та лікаря загальної практики, що мають підтвердження офіційної кваліфікації, зазначені в пунктах 5.1.1 та 5.1.4 додатка V;

(b) лікаря-спеціаліста, що має звання, зазначене в пункті 5.1.3 додатка V;

(c) медичної сестри/медичного брата загальної практики, що має підтвердження офіційної кваліфікації, зазначене в пункті 5.2.2 додатка V;

(d) лікаря-стоматолога, що має підтвердження офіційної кваліфікації, зазначене в пункті 5.3.2 додатка V;

(e) спеціалізованого лікаря-стоматолога, що має підтвердження офіційної кваліфікації, зазначене в пункті 5.3.3 додатка V;

(f) ветеринара-хірурга, що має підтвердження офіційної кваліфікації, зазначене в пункті 5.4.2 додатка V;

(g) акушера, що має підтвердження офіційної кваліфікації, зазначене в пункті 5.5.2 додатка V;

(h) фармацевта, що має підтвердження офіційної кваліфікації, зазначене в пункті 5.6.2 додатка V;

(i) власників сертифікатів, зазначених у пункті 2 додатка VII, що засвідчують проходження підготовки, яка задовольняє мінімальні вимоги, перераховані в статтях 24, 25, 31, 34, 35, 38, 40 чи 44 відповідно, але яка розпочалася раніше за референтні дати, вказані для кваліфікацій у пунктах 5.1.3, 5.1.4, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.5.2, 5.6.2 додатка V;

(j) власників свідоцтв про набуті права, як зазначено в статтях 23, 27, 29, 33, 33a, 37, 43 та 43a;

(k) інших фахівців, які здійснюють діяльність, що впливає на безпеку пацієнтів, якщо такі фахівці здійснюють діяльність у межах професії, регульованої в такій державі-члені;

(l) фахівців, які здійснюють діяльність, пов’язану з освітою неповнолітніх, у тому числі з доглядом за дитиною та освітою дітей молодшого віку, якщо такі фахівці здійснюють діяльність у межах професії, регульованої в такій державі-члені.

2. Компетентні органи повинні надсилати інформацію, зазначену в параграфі 1, у вигляді оповіщення через IMI не пізніше ніж протягом трьох днів з дати ухвалення рішення про обмеження чи заборону повного чи часткового здійснення професійної діяльності відповідним фахівцем. Така інформація повинна обмежуватися такими даними:

(a) ідентифікаційними даними фахівця;

(b) відповідною професією;

(c) інформацією про національний орган чи суд, який ухвалив рішення про обмеження чи заборону;

(d) обсягом обмеження чи заборони; та

(e) періодом застосування обмеження чи заборони.

3. Компетентні органи відповідної держави-члена повинні не пізніше ніж протягом трьох днів з дати ухвалення судового рішення повідомити компетентним органам усіх інших держав-членів за допомогою оповіщення через IMI ідентифікаційні дані фахівців, які подали заявку на визнання кваліфікації відповідно до цієї Директиви та які, як було встановлено судом, використали для цього підроблені підтвердження професійної кваліфікації.

4. Опрацювання персональних даних для цілей обміну інформацією, зазначеною в параграфах 1 та 3, необхідно здійснювати згідно з директивами 95/46/ЄС та 2002/58/ЄС. Комісія повинна здійснювати опрацювання персональних даних відповідно до Регламенту (ЄС) № 45/2001.

5. Необхідно невідкладно повідомляти компетентні органи всіх держав-членів про закінчення строку дії обмеження чи заборони, зазначених у параграфі 1. Для цієї цілі компетентний орган держави-члена, який надає інформацію відповідно до параграфа 1, також повинен вказувати дату закінчення строку дії, а також будь-які подальші зміни стосовно такої дати.

6. Держави-члени повинні перебачити, щоб фахівці, щодо яких іншим державам-членам надсилаються оповіщення, були поінформовані в письмовій формі стосовно рішень щодо оповіщень одночасно з надсиланням самого оповіщення, могли оскаржити такі рішення відповідно до національного права або подати заявку на коригування таких рішень та мали доступ до засобів правового захисту стосовно будь-якої шкоди, завданої внаслідок хибних оповіщень, надісланих іншим державам-членам, у таких випадках у рішенні про оповіщення повинно бути вказано, що фахівець може порушити проти нього провадження.

7. Опрацювання в IMI даних стосовно оповіщень можливе доти, доки вони будуть дійсними. Оповіщення необхідно видалити протягом трьох днів з дати ухвалення рішення про відкликання чи з дати закінчення строку дії заборони чи обмеження, зазначених у параграфі 1.

8. Комісія повинна ухвалити імплементаційні акти щодо застосування механізму оповіщення. Такі імплементаційні акти повинні містити положення щодо органів, уповноважених надсилати чи отримувати оповіщення, та щодо відкликання й скасування оповіщень, а також заходів для забезпечення безпеки опрацювання. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 58(2).

Стаття 57
Центральний онлайновий доступ до інформації

1. Держави-члени повинні забезпечити онлайновий доступ через єдині пункти зв’язку, зазначені в статті 6 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2006/123/ЄС від 12 грудня 2006 року про послуги на внутрішньому ринку (6), до такої інформації та її регулярне оновлення:

(a) список усіх регульованих професій у державі-члені, включно з контактними даними компетентних органів для кожної регульованої професії та центрами допомоги, зазначеними в статті 57b;

(b) список професій, для яких доступна європейська професійна карта, функціонування такої карти, включно з усіма пов’язаними зборами, які повинні сплачувати фахівці, та компетентні органи, які відповідають за видачу такої карти;

(c) список усіх професій, до яких держава-член застосовує статтю 7(4) відповідно до національних законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень;

(d) список напрямів регульованої освіти й підготовки, а також підготовки з особливою структурою, зазначеної в пункті (c)(ii) статті 11;

(e) вимоги та процедури, зазначені в статтях 7, 50, 51 та 53, щодо професій, регульованих у державі-члені, включно з усіма пов’язаними зборами, які повинні сплачувати громадяни, та документами, які громадяни повинні подати компетентним органам;

(f) деталі процедури оскарження відповідно до національних законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень рішень компетентних органів, ухвалених відповідно до цієї Директиви.

2. Держави-члени повинні забезпечити надання користувачам у чіткий та зрозумілий спосіб інформації, зазначеної в параграфі 1, легкий доступ до такої інформації дистанційно й за допомогою електронних засобів та її оновлення.

3. Держави-члени повинні забезпечувати якнайшвидше надання відповіді на запити на інформацію, надіслані до єдиного пункту зв’язку.

4. Держави-члени та Комісія повинні вживати супровідних заходів для заохочення єдиних пунктів зв’язку надавати доступ до інформації, зазначеної в параграфі 1, іншими офіційними мовами Союзу. Це не впливає на законодавство держав-членів щодо використання мов на їхній території.

5. Держави-члени повинні співпрацювати одна з одною та з Комісією для цілей імплементації параграфів 1, 2 та 4.

Стаття 57a
Процедури, здійснювані за допомогою електронних засобів

1. Держави-члени повинні забезпечити можливість легкого здійснення, дистанційно та за допомогою електронних засобів, через посередництво відповідного єдиного пункту зв’язку чи відповідних компетентних органів усіх вимог, процедур та формальностей, що пов’язані з питаннями, охопленими в цій Директиві. Зазначене не повинне перешкоджати компетентним органам держав-членів запитувати засвідчені копії на пізнішому етапі у разі виникнення обґрунтованих сумнівів чи у разі крайньої необхідності.

2. Параграф 1 не застосовується до проходження адаптаційного періоду чи складання кваліфікаційного іспиту.

3. Якщо вимога з боку держав-членів надавати удосконалений електронний підпис, як означено в пункті 2 статті 2 Директиви Європейського Парламенту і Ради 1999/93/ЄС від 13 грудня 1999 року про рамки Співтовариства для електронних підписів (7), для завершення процедур, зазначених у параграфі 1 цієї статті, є обґрунтованою, держави-члени повинні приймати електронні підписи відповідно до Рішення Комісії 2009/767/ЄС від 16 жовтня 2009 року про заходи, що сприяють використанню процедур за допомогою електронних засобів через єдині пункти зв’язку відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2006/123/ЄС про послуги на внутрішньому ринку (8) та передбачати технічні засоби для опрацювання документів із удосконаленим електронним підписом у форматах, визначених у Рішенні Комісії 2011/130/ЄС від 25 лютого 2011 року про мінімальні вимоги до транскордонного опрацювання документів, скріплених електронним підписом компетентних органів відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2006/123/ЄC про послуги на внутрішньому ринку (9).

4. Усі процедури необхідно здійснювати відповідно до статті 8 Директиви 2006/123/ЄС стосовно єдиних пунктів зв’язку. Перебіг строків для здійснення процедур, визначених у статті 7(4) та статті 51 цієї Директиви, починається з моменту подання громадянином заявки чи будь-якого відсутнього документа до єдиного пункту зв’язку чи безпосередньо відповідному компетентному органу. Будь-який запит на отримання засвідчених копій, зазначених у параграфі 1 цієї статті, не вважається запитом на відсутні документи.

Стаття 57b
Центри допомоги

1. Кожна держава-член повинна не пізніше 18 січня 2016 року призначити центр допомоги, до сфери компетенції якого належатиме надання громадянам, а також центрам допомоги інших держав-членів допомоги щодо визнання професійних кваліфікацій, передбаченого в цій Директиві, включно з інформацією стосовно національного законодавства, що регулює професії й здійснення діяльності в межах таких професій, соціального законодавства та у відповідних випадках етичних правил.

2. Центри допомоги в державах-членах ведення діяльності повинні надавати громадянам допомогу стосовно користування правами, наданими їм відповідно до цієї Директиви, у співпраці, у відповідних випадках, із центром допомоги в державі-члені походження та компетентними органами й єдиними пунктами зв’язку в державі-члені ведення діяльності.

3. Будь-який компетентний орган у державі-члені походження чи в державі-члені ведення діяльності повинен повністю співпрацювати з центром допомоги в державі-члені ведення діяльності та, у відповідних випадках, у державі-члені походження та надавати всю відповідну інформацію щодо окремих випадків таким центрам допомоги на їхній запит із дотриманням правил захисту даних відповідно до директив 95/46/ЄС та 2002/58/ЄС.

4. На запит Комісії центри допомоги повинні протягом двох місяців від дати отримання такого запиту інформувати Комісію про результати запитів, які вони опрацьовують.

Стаття 57c
Здійснення делегованих повноважень

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надано Комісії відповідно до умов, встановлених у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені в третьому підпараграфі статті 3(2), статті 20, другому підпараграфі статті 21(6), статті 21a(4), статті 25(5), другому параграфі статті 26, другому підпараграфі статті 31(2), другому підпараграфі статті 34(2), статті 35(4) та (5), другому підпараграфі статті 38(1), третьому підпараграфі статті 40(1), другому підпараграфі статті 44(2), статті 49a(4) та статті 49b(4), надаються Комісії на період у п’ять років, починаючи з 17 січня 2014 року. Комісія повинна скласти звіт про делегування повноважень не пізніше ніж за дев’ять місяців до кінця такого п’ятирічного періоду. Делеговані повноваження автоматично подовжуються на періоди такої самої тривалості, якщо Європейський Парламент або Рада не ухвалять рішення проти такого подовження не пізніше ніж за три місяці до закінчення кожного такого періоду.

3. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені в третьому підпараграфі статті 3(2), статті 20, другому підпараграфі статті 21(6), статті 21a(4), статті 25(5), другому параграфі статті 26, другому підпараграфі статті 31(2), другому підпараграфі статті 34(2), статті 35(4) та (5), другому підпараграфі статті 38(1), третьому підпараграфі статті 40(1), другому підпараграфі статті 44(2), статті 49a(4) та статті 49b(4), можуть бути в будь-який час відкликані Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, вказані в такому рішенні. Воно набуває чинності на наступний день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу або з пізнішої дати, вказаної в такому рішенні. Воно не впливає на чинність будь-яких делегованих актів, які вже набули чинності.

4. Після ухвалення делегованого акта Комісія повинна одночасно повідомити про це Європейський Парламент і Раду.

5. Делегований акт, ухвалений відповідно до третього підпараграфа статті 3(2), статті 20, другого підпараграфа статті 21(6), статті 21a(4), статті 25(5), другого параграфа статті 26, другого підпараграфа статті 31(2), другого підпараграфа статті 34(2), статті 35(4) та (5), другого підпараграфа статті 38(1), третього підпараграфа статті 40(1), другого підпараграфа статті 44(2), статті 49a(4) та статті 49b(4), набуває чинності лише в тому випадку, якщо ні Європейський Парламент, ні Рада не висловили жодних заперечень протягом двомісячного періоду з дати надання зазначеного акта Європейському Парламенту і Раді або якщо до завершення такого періоду і Європейський Парламент, і Рада повідомили Комісію про те, що вони не матимуть заперечень. Такий період подовжують на два місяці з ініціативи Європейського Парламенту або Ради.

Стаття 58
Процедура Комітету

1. Комісії повинен надавати допомогу комітет із питань визнання професійних кваліфікацій. Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011.

2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

Стаття 59
Прозорість

1. Держави-члени повинні до 18 січня 2016 року надати Комісії список наявних регульованих професій із зазначеними видами діяльності, які охоплює кожна професія, та список напрямів регульованої освіти й підготовки, а також підготовки з особливою структурою, зазначеної в пункті (c)(ii) статті 11, на їхніх територіях. Комісію також необхідно без невиправданої затримки повідомляти про будь-які зміни в таких списках. Комісія повинна створити та вести загальнодоступну базу даних щодо регульованих професій, включно з загальним описом видів діяльності, які охоплює кожна професія.

2. До 18 січня 2016 року держави-члени повинні надати Комісії список професій, у випадку яких необхідно здійснювати попередню перевірку кваліфікацій відповідно до статті 7(4). Держави-члени повинні надати Комісії конкретне обґрунтування включення кожної з цих професій до такого списку.

3. Держави-члени повинні перевірити, чи вимоги їхньої правової системи щодо обмеження доступу до професії чи здійснення діяльності в її межах власниками певної професійної кваліфікації, зокрема використання професійних звань та здійснення професійної діяльності, дозволених за наявності такого звання, які зазначені в цій статті як «вимоги», є сумісними з такими принципами:

(a) вимоги не повинні безпосередньо чи опосередковано бути дискримінаційними на підставі громадянства чи місця проживання;

(b) вимоги повинні бути обґрунтовані головними причинами загального інтересу;

(c) вимоги повинні бути відповідними для забезпечення досягнення поставленої цілі та не виходити за межі необхідного для досягнення такої цілі.

4. Параграф 1 також застосовують до всіх професій, регульованих у державі-члені асоціаціями чи організаціями в розумінні статті 3(2), та до будь-яких вимог щодо членства в таких асоціаціях чи організаціях.

5. До 18 січня 2016 року держави-члени повинні надати Комісії інформацію про вимоги, які вони мають намір продовжувати застосовувати, та підстави вважати, що такі вимоги відповідають положенням параграфа 3. Держави-члени повинні упродовж трьох місяців з дати ухвалення інструмента надати інформацію про вимоги, які вони в подальшому запровадили, та підстави вважати, що такі вимоги відповідають параграфу 3.

6. До 18 січня 2016 року та кожні наступні два роки держави-члени також повинні надавати Комісії звіт про вимоги, які були скасовані чи послаблені.

7. Комісія повинна пересилати звіти, зазначені в параграфі 6, іншим державам-членам, які повинні подати свої зауваження упродовж шести місяців. Упродовж шестимісячного періоду Комісія повинна провести консультації з заінтересованими сторонами, у тому числі з представниками відповідних професій.

8. Комісія повинна надати підсумковий звіт на основі інформації, наданої державами-членами групі координаторів, створеній відповідно до Рішення Комісії 2007/172/ЄС від 19 березня 2007 року про створення групи координаторів з питань визнання професійних кваліфікацій (10), яка може робити зауваження.

9. З огляду на зауваження, передбачені в параграфах 7 та 8, Комісія повинна до 18 січня 2017 року подати свої остаточні висновки Європейському Парламенту і Раді разом із пропозиціями щодо подальших ініціатив, у відповідних випадках.

РОЗДІЛ VI
ІНШІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 60
Звіти

1. З 20 жовтня 2007 року держави-члени повинні кожні два роки надсилати Комісії звіт про застосування системи. Крім загальних зауважень, звіт повинен містити статистичний огляд ухвалених рішень та опис основних проблем, що виникають унаслідок застосування цієї Директиви.

З 18 січня 2016 року статистичний огляд ухвалених рішень, зазначений у першому підпараграфі, повинен містити детальну інформацію щодо кількості та типів рішень, ухвалених відповідно до цієї Директиви, зокрема типи рішень щодо часткового доступу, ухвалених компетентними органами відповідно до статті 4f, та опис основних проблем, що виникають унаслідок застосування цієї Директиви.

2. До 18 січня 2019 року та кожні п’ять років після цього Комісія повинна публікувати звіт щодо імплементації цієї Директиви.

У першому такому звіті необхідно зосередити особливу увагу на нових елементах, запроваджених у цій Директиві, та розглянути, зокрема, такі питання:

(a) функціонування європейської професійної карти;

(b) модернізацію знань, навичок та компетентностей для професій, що підпадають під дію глави III розділу III, включно зі списком компетентностей, зазначеним у статті 31(7);

(c) функціонування системи загальних рамок підготовки та загальних іспитів на рівень підготовки;

(d) результати спеціальної програми підвищення кваліфікації, встановленої відповідно до румунських законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень для власників підтверджень офіційної кваліфікації, зазначених у статті 33a, а також для власників підтверджень офіційної кваліфікації післясереднього рівня освіти, з метою оцінювання необхідності перегляду поточних положень, що регулюють режим набутих прав, застосовний до румунських підтверджень офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики.

Держави-члени повинні надавати Комісії всю необхідну інформацію для підготування такого звіту.

Стаття 61
Положення про відступ

Якщо в держави-члена в певній галузі виникають істотні труднощі із застосуванням одного з положень цієї Директиви, Комісія повинна дослідити такі труднощі у співпраці з відповідною державою-членом.

У відповідних випадках Комісія повинна ухвалити імплементаційний акт, щоб дозволити відповідній державі-члену відступити від відповідного положення на обмежений період часу.

Стаття 62
Скасування

Директиви 77/452/ЄЕС, 77/453/ЄЕС, 78/686/ЄЕС, 78/687/ЄЕС, 78/1026/ЄЕС, 78/1027/ЄЕС, 80/154/ЄЕС, 80/155/ЄЕС, 85/384/ЄЕС, 85/432/ЄЕС, 85/433/ЄЕС, 89/48/ЄЕС, 92/51/ЄЕС, 93/16/ЄЕС та 1999/42/ЄС скасовано від 20 жовтня 2007 року. Покликання на скасовані директиви необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву, а акти, ухвалені на підставі вказаних директив, не підпадають під дію такого скасування.

Стаття 63
Транспозиція

Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, не пізніше 20 жовтня 2007 року. Вони негайно інформують про це Комісію.

Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Держави-члени визначають, яким чином таке покликання має бути зроблено.

Стаття 64
Набуття чинності

Ця Директива набуває чинності на 20-й день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Стаття 65
Адресати

Цю Директиву адресовано державам-членам.

ДОДАТОК I
Список професійних асоціацій чи організацій, що відповідають умовам статті 3(2)

ІРЛАНДІЯ (11)

1. The Institute of Chartered Accountants in Ireland (12)

2. The Institute of Certified Public Accountants in Ireland (12)

3. The Association of Certified Accountants (12)

4. Institution of Engineers of Ireland

5. Irish Planning Institute

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ

1. Institute of Chartered Accountants in England and Wales

2. Institute of Chartered Accountants of Scotland

3. Institute of Chartered Accountants in Ireland

4. Chartered Association of Certified Accountants

5. Chartered Institute of Loss Adjusters

6. Chartered Institute of Management Accountants

7. Institute of Chartered Secretaries and Administrators

8. Chartered Insurance Institute

9. Institute of Actuaries

10. Faculty of Actuaries

11. Chartered Institute of Bankers

12. Institute of Bankers in Scotland

13. Royal Institution of Chartered Surveyors

14. Royal Town Planning Institute

15. Chartered Society of Physiotherapy

16. Royal Society of Chemistry

17. British Psychological Society

18. Library Association

19. Institute of Chartered Foresters

20. Chartered Institute of Building

21. Engineering Council

22. Institute of Energy

23. Institution of Structural Engineers

24. Institution of Civil Engineers

25. Institution of Mining Engineers

26. Institution of Mining and Metallurgy

27. Institution of Electrical Engineers

28. Institution of Gas Engineers

29. Institution of Mechanical Engineers

30. Institution of Chemical Engineers

31. Institution of Production Engineers

32. Institution of Marine Engineers

33. Royal Institution of Naval Architects

34. Royal Aeronautical Society

35. Institute of Metals

36. Chartered Institution of Building Services Engineers

37. Institute of Measurement and Control

38. British Computer Society

__________

ДОДАТОК IV
Види діяльності, пов’язані з категоріями професійного досвіду, зазначеними в статтях 17, 18 та 19

Список I

Основні групи, охоплені Директивою 64/427/ЄЕС, зі змінами, внесеними Директивою 69/77/ЄЕС та директивами 68/366/ЄЕС та 82/489/ЄЕС

1. Директива 64/427/ЄЕС

(Директива про лібералізацію 64/429/ЄЕС)

Ніццька номенклатура (відповідає основним групам 23-40 класифікації ISIC)

2. Директива 68/366/ЄЕС

(Директива про лібералізацію 68/365/ЄЕС)

Ніццька номенклатура

3. Директива 82/489/ЄЕС

Номенклатура ISIC

Список II

Основні групи директив 75/368/ЄЕС, 75/369/ЄЕС та 82/470/ЄЕС

1 Директива 75/368/ЄЕС (види діяльності, зазначені в статті 5(1))

Номенклатура ISIC

2 Директива 75/369/ЄЕС (стаття 6: якщо вид діяльності вважають таким, що має ремісничий характер)

Номенклатура ISIC

Такі види нестаціонарної діяльності:

(a) купівля та продаж товарів:

- вуличним торговцями чи рознощиками (ex група 612 ISIC)

- на критих ринках, окрім як у встановлених на постійній основі кіосках та на відкритих ринках.

(b) види діяльності, охоплені вже ухваленими перехідними положеннями, в яких чітко виключене або не зазначене здійснення таких видів діяльності на нестаціонарній основі.

3 Директива 82/470/ЄЕС (стаття 6(1) та (3))

Групи 718 та 720 номенклатури ISIC

До таких видів діяльності зокрема належать:

- організація, пропонування до продажу та продаж, прямо чи на комісійній основі, одиничних товарів чи груп товарів (транспорту, житла, екскурсій тощо) для подорожі чи тимчасового перебування, незалежно від причин поїздки (стаття 2(B)(a))

- посередництво між підрядниками, що відповідають за різні методи транспортування, та особами, які відправляють і отримують товари, та здійснення пов’язаних видів діяльності:

(aa) шляхом укладання договорів з підрядниками, що відповідають за транспортування, за дорученням керівників

(bb) шляхом обрання методу транспортування, фірми та маршруту, що вважаються найбільш вигідними для керівника

(cc) шляхом вирішення технічних аспектів транспортної операції (наприклад, стосовно необхідного для транспортування пакування); шляхом здійснення різних операцій, пов’язаних із транспортуванням (наприклад, забезпечення рефрижераторних вагонів льодом)

(dd) шляхом виконання формальностей, пов’язаних із транспортуванням, таких як складання товарно-транспортної накладної; шляхом групування та розгрупування відправлень

(ee) шляхом узгодження різних етапів транспортування із забезпеченням транзиту, перевідправлення, перевантаження та інших операцій із завершення транспортування

(ff) шляхом організації як вантажу й перевізників, так і транспортних засобів для осіб, що відправляють чи отримують товари:

- оцінювання транспортних витрат та перевірка фінансової звітності

- вжиття певних тимчасових чи постійних заходів від імені та за дорученням судновласника чи морського перевізника (з адміністрацією порту, судновими постачальниками тощо)

(Види діяльності, перераховані в статті 2(A)(a), (b) та (d)).

Список III

Директиви 64/222/ЄЕС, 68/364/ЄЕС, 68/368/ЄЕС, 75/368/ЄЕС, 75/369/ЄЕС, 70/523/ЄЕС та 82/470/ЄЕС

1. Директива 64/222/ЄЕС

(Директиви про лібералізацію 64/223/ЄЕС and 64/224/ЄЕС)

1. Діяльність самозайнятих осіб в оптовій торгівлі, за винятком оптової торгівлі лікарськими засобами й фармацевтичними продуктами, токсичними продуктами й патогенами та вугіллям (ex група 611).

2. Професійна діяльність посередника, уповноваженого й проінструктованого однією чи декількома особами для ведення переговорів та здійснення комерційних операцій від імені та за дорученням таких осіб.

3. Професійна діяльність посередника, який, хоч і не проінструктований для здійснення такої діяльності на постійній основі, об’єднує осіб, які бажають укласти договір безпосередньо одне з одним, або організовує чи допомагає здійснювати їхні комерційні операції.

4. Професійна діяльність посередника, який здійснює комерційні операції від власного імені за дорученням інших.

5. Професійна діяльність посередника, який здійснює за дорученням інших оптовий продаж на аукціоні.

6. Професійна діяльність посередника, який ходить із будинку в будинок у пошуках замовлень.

7. Надання послуг шляхом здійснення професійної діяльності посередником, що є працівником одного чи декількох комерційних, промислових чи ремісничих підприємств.

2. Директива 68/364/ЄЕС

(Директива про лібералізацію 68/363/ЄЕС)

ex група 612 ISIC: Роздрібна торгівля

Крім таких видів діяльності:

3 Директива 68/368/ЄЕС

(Директива про лібералізацію 68/367/ЄЕС)

Номенклатура ISIC

ex основна група 85 ISIC

4 Директива 75/368/ЄЕС (стаття 7)

Усі види діяльності, перераховані в додатку до Директиви 75/368/ЄЕС, крім видів діяльності, перерахованих у статті 5(1) цієї Директиви (список II, пункт 1, цього додатка).

Номенклатура ISIC

5 Директива 75/369/ЄЕС (стаття 5)

Такі види нестаціонарної діяльності:

(a) купівля та продаж товарів:

- вуличним торговцями чи рознощиками (ex група 612 ISIC)

- на критих ринках, окрім встановлених на постійній основі кіосків та відкритих ринків

(b) види діяльності, охоплені вже ухваленими перехідними положеннями, в яких чітко виключене або не зазначене здійснення таких видів діяльності на нестаціонарній основі.

6. Директива 70/523/ЄЕС

Діяльність самозайнятих осіб в оптовій торгівлі вугіллям та діяльність посередників у торгівлі вугіллям (ex група 6112, номенклатура ISIC)

7 Директива 82/470/ЄЕС (стаття 6(2))

(Види діяльності, перераховані в статті 2(A)(c) та (e), (B)(b), (C) та (D))

До таких видів діяльності зокрема належать:

- здавання в прокат пасажирських чи товарних вагонів для транспортування людей чи товарів

- посередництво в контексті продажу, купівлі чи прокату суден

- підготування, ведення переговорів та укладання договорів про транспортування емігрантів

- отримання всіх об’єктів та товарів, переданих за дорученням депозитора, під митним контролем чи ні, на склади, в універсальні магазини, магазини меблів, холодильники, силосні ями тощо

- надання депозитору квитанції на передані об’єкти чи товари

- забезпечення загонів, кормів та вольєрів для продажу свійських тварин, тимчасово розміщених до їх продажу чи під час їх перевезення до та з ринку

- інспектування чи технічне оцінювання моторних транспортних засобів

- вимірювання, зважування та калібрування товарів.

ДОДАТОК V
Визнання на основі узгодження мінімальних умов підготовки

ДОДАТОК VI
Набуті права, застосовні до професій, що підлягають визнанню на основі узгодження мінімальних умов підготовки

ДОДАТОК VII
Документи та сертифікати, що їх можуть вимагати відповідно до статті 50(1)

1. Документи

(a) Документ, що підтверджує громадянство відповідної особи.

(b) Копії підтверджень професійної компетентності чи підтверджень офіційної кваліфікації, що дають доступ до відповідної професії, та підтвердження професійного досвіду відповідної особи, якщо застосовно.

Компетентні органи держави-члена ведення діяльності можуть звернутися до заявника з проханням надати інформацію стосовно його підготовки тією мірою, якою це необхідно для визначення можливих істотних відмінностей між його підготовкою та необхідною національною підготовкою, як встановлено в статті 14. Якщо надання заявником такої інформації неможливе, компетентні органи держави-члена ведення діяльності повинні звернутися до контактного пункту, компетентного органу чи до будь-якого іншого відповідного органу в державі-члені походження.

(c) У випадках, зазначених у статті 16, сертифікат про характер та тривалість здійснення діяльності, виданий компетентним органом у державі-члені походження чи державі-члені, з якої прибув іноземний громадянин.

(d) Якщо компетентний орган держави-члена ведення діяльності вимагає від осіб, які бажають розпочати здійснювати діяльність у межах регульованої професії, підтвердження їх порядності чи доброї репутації або підтвердження того, що вони не були оголошені банкрутами, або забороняє їм чи відстороняє їх від здійснення діяльності в межах такої професії у випадку серйозного професійного правопорушення чи кримінального злочину, така держава-член повинна приймати як достатній доказ, у випадку громадян держав-членів, які бажають здійснювати діяльність у межах такої професії на її території, пред’явлення документів, виданих компетентними органами в державі-члені походження чи в державі-члені, з якої прибув іноземний громадянин, які свідчать про відповідність таким вимогам. Такі органи повинні надати необхідні документи впродовж двох місяців.

Якщо компетентні органи держави-члена походження чи держави-члена, з якої прибув іноземний громадянин, не видають документів, зазначених у першому підпараграфі, такі документи необхідно замінити заявою під присягою або, у державах-членах, в яких не передбачена заява під присягою, офіційною заявою відповідної особи перед компетентним судовим чи адміністративним органом або, у відповідних випадках, перед нотаріусом чи кваліфікованим професійним органом держави-члена походження або держави-члена, з якої прибула така особа; такий орган чи нотаріус повинен видати сертифікат, що засвідчує автентичність такої заяви під присягою чи офіційної заяви.

(e) Якщо держава-член ведення діяльності вимагає від своїх громадян, які бажають розпочати здійснювати діяльність у межах регульованої професії, документ про стан фізичного чи психічного здоров’я заявника, така держава-член повинна приймати як достатній доказ у такому контексті пред’явлення документа, якого вимагають у державі-члені походження. Якщо держава-член походження не видає таких документів, держава-член ведення діяльності повинна прийняти сертифікат, виданий компетентним органом такої держави. У такому разі компетентні органи держави-члена походження повинні надати необхідний документ упродовж двох місяців.

(f) Якщо держава-член ведення діяльності вимагає від своїх громадян, які бажають розпочати здійснювати діяльність у межах регульованої професії, надати:

- документ про підтвердження фінансового стану заявника,

- документ, який підтверджує, що заявник застрахований від фінансових ризиків, що виникають внаслідок настання його професійної відповідальності, згідно з законами та підзаконними нормативно-правовими актами, які мають чинність у державі-члені ведення діяльності та які стосуються умов та ступеня покриття,

така держава-член повинна прийняти як достатній доказ підтвердження такого страхування, видане банками та страховими компаніями іншої держави-члена.

(g) Якщо держава-член вимагає цього від своїх громадян - підтвердження відсутності тимчасового чи остаточного відсторонення від здійснення діяльності в межах відповідної професії чи відсутності судимості.

2. Сертифікати

Для сприяння застосуванню розділу III, глави III цієї Директиви, держави-члени можуть передбачити, щоб, крім підтвердження офіційної кваліфікації, особа, яка задовольняє необхідні умови підготовки, повинна була надати сертифікат, виданий компетентними органами її держави-члена походження про те, що таке підтвердження офіційної кваліфікації охоплене цією Директивою.

(1) OB L 281, 23.11.1995, с. 31.
(2) OB L 201, 31.07.2002, с. 37.
(3) OB L 8, 12.01.2001, с. 1.
(4) OB L 145, 13.06.1977, с. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2004/66/ЄС (OB L 168, 01.05.2004, с. 35).
(5) OB C 111, 06.05.2008, с. 1.
(6) OB L 376, 27.12.2006, с. 36.
(7) OB L 13, 19.01.2000, с. 12.
(8) OB L 274, 20.10.2009, с. 36.
(9) OB L 53, 26.02.2011, с. 66.
(10) OB L 79, 20.03.2007, с. 38.
(11) Громадяни Ірландії також є членами таких асоціацій чи організацій Великої Британії:
Institute of Chartered Accountants in England and Wales
Institute of Chartered Accountants of Scotland
Institute of Actuaries
Faculty of Actuaries
The Chartered Institute of Management Accountants
Institute of Chartered Secretaries and Administrators
Royal Town Planning Institute
Royal Institution of Chartered Surveyors
Chartered Institute of Building.
(12) Лише для перевірки фінансової звітності.

{Джерело: Урядовий портал (Переклади актів acquis ЄС) https://www.kmu.gov.ua/. Оригінальний текст перекладу}

{Джерело: https://eur-lex.europa.eu/. Текст англійською мовою}