Цей текст слугує суто засобом документування і не має юридичної сили. Установи Союзу не несуть жодної відповідальності за його зміст. Автентичні версії відповідних актів, включно з їхніми преамбулами, опубліковані в Офіційному віснику Європейського Союзу і доступні на EUR-Lex

(До Розділу V: Економічне та галузеве співробітництво
Глава 20. Захист прав споживачів)

ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ 2011/83/ЄС
від 25 жовтня 2011 року
про права споживачів, про внесення змін до Директиви Ради 93/13/ЄЕС та Директиви Європейського Парламенту і Ради 1999/44/ЄС, а також про скасування Директиви Ради 85/577/ЄЕС і Директиви Європейського Парламенту і Ради 97/7/ЄС

(Текст стосується ЄЕП)

(ОВ L 304 22.11.2011, с. 64)

Зі змінами, внесеними:

ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ 2011/83/ЄС
від 25 жовтня 2011 року
про права споживачів, про внесення змін до Директиви Ради 93/13/ЄЕС та Директиви Європейського Парламенту і Ради 1999/44/ЄС, а також про скасування Директиви Ради 85/577/ЄЕС і Директиви Європейського Парламенту і Ради 97/7/ЄС

(Текст стосується ЄЕП)

ГЛАВА I
ПРЕДМЕТ, ТЕРМІНИ ТА ОЗНАЧЕННЯ І СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ

Стаття 1
Предмет

Метою цієї Директиви є сприяння належному функціонуванню внутрішнього ринку завдяки досягненню високого рівня захисту прав споживачів шляхом наближення певних аспектів законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень держав-членів стосовно договорів між споживачами та торговцями.

Стаття 2
Терміни та означення

Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(1) «споживач» означає будь-яку фізичну особу, яка, за договорами, які охоплює ця Директива, діє для цілей, що виходять за межі її господарської, підприємницької, ремісничої або професійної діяльності;

(2) «торговець» означає будь-яку фізичну особу або будь-яку юридичну особу, приватну або державну, що діє, у тому числі через будь-яку іншу особу, яка діє від її імені або за її дорученням, у цілях, пов’язаних з її комерційною, господарською, ремісничою або професійною діяльністю, у зв’язку з договорами, які охоплює ця Директива;

(3) «товари» означає товари згідно з означенням у пункті (5) статті 2 Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/771 (1);

(4) «товари, виготовлені за специфікаціями споживача» означає незбірні товари, виготовлені на основі індивідуального вибору або рішення споживача;

(4a) «персональні дані» означає персональні дані, визначені в пункті (1) статті 4 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 (2);

(5) «договір купівлі-продажу» означає будь-який договір, згідно з яким торговець передає або зобов’язується передати право власності на товар споживачу, в тому числі будь-який договір, предметом якого є як товари, так і послуги;

(6) «договір про надання послуг» означає будь-який договір, окрім договору купівлі-продажу, згідно з яким торговець надає або зобов’язується надати послугу, в тому числі цифрову послугу, споживачу;

(7) «дистанційний договір» означає будь-який договір, укладений між торговцем і споживачем згідно з організованою схемою дистанційного продажу товарів або надання послуг без одночасної фізичної присутності торговця та споживача і з виключним використанням одного або більше засобів дистанційної комунікації до моменту укладення договору включно;

(8) «договір, укладений поза комерційним приміщенням» означає будь-який договір між торговцем і споживачем:

(a) укладений за одночасної фізичної присутності торговця та споживача в місці, що не є комерційним приміщенням торговця;

(b) укласти який запропонував споживач за тих самих обставин, що зазначені в пункті (a);

(c) укладений в комерційному приміщенні торговця або за допомогою будь-яких засобів дистанційної комунікації безпосередньо після особистого та індивідуального звернення до споживача в місці, яке не є комерційним приміщенням торговця, за одночасної фізичної присутності торговця та споживача; або

(d) укладений під час екскурсії, організованої торговцем із метою або для цілей просування і продажу товарів чи послуг споживачу;

(9) «комерційне приміщення» означає:

(a) будь-яке нерухоме майно - приміщення роздрібної торгівлі, де торговець здійснює свою діяльність на постійній основі; або

(b) будь-яке рухоме майно - приміщення роздрібної торгівлі, де торговець зазвичай здійснює свою діяльність;

(10) «довговічний носій» означає будь-який інструмент, який дає змогу споживачу або торговцю зберігати інформацію, адресовану особисто йому, у спосіб, що уможливлює доступ до неї в майбутньому протягом періоду, достатнього для цілей такої інформації, та відтворення збереженої інформації в незмінному вигляді;

(11) «цифровий контент» означає цифровий контент згідно з означенням у пункті (1) статті 2 Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/770 (3);

(12) «фінансова послуга» означає будь-яку послугу банківського, кредитного, страхового, індивідуального пенсійного, інвестиційного або платіжного характеру;

(13) «публічний аукціон» означає спосіб продажу, за якого торговець пропонує товари чи послуги споживачам, які відвідують аукціон або мають змогу бути присутніми на аукціоні особисто, в рамках прозорої конкурентної процедури торгів, яку проводить організатор аукціону, і за якої переможець зобов’язується придбати товари чи послуги;

(14) «комерційна гарантія» означає будь-яке зобов’язання торговця або виробника (гаранта) перед споживачем на додаток до юридичного зобов’язання торговця, що стосується гарантії відповідності, відшкодувати сплачену ціну або замінити, відремонтувати чи обслуговувати товари будь-яким способом, якщо вони не відповідають специфікаціям чи будь-яким іншим вимогам, що не пов’язані з відповідністю, визначеним у гарантійній заяві чи відповідній рекламі, доступній на момент укладення договору або до нього;

(15) «додатковий договір» означає договір, за яким споживач придбаває товари або послуги, передбачені дистанційним договором або договором, укладеним поза комерційним приміщенням, коли такі товари постачає або такі послуги надає торговець чи третя сторона на підставі домовленостей між відповідною третьою стороною та торговцем;

(16) «цифрова послуга» означає цифрову послугу згідно з означенням у пункті (2) статті 2 Директиви (ЄС) 2019/770;

(17) «електронний торговельний майданчик» означає послугу з використанням програмного забезпечення, у тому числі вебсайт, частину вебсайту або програму, управління якою здійснює торговець або інша особа від його імені, що дає змогу споживачам укладати дистанційні договори з іншими торговцями або споживачами;

(18) «постачальник послуг електронного торговельного майданчика» означає будь-якого торговця, який надає послуги електронного торговельного майданчика споживачам;

(19) «сумісність» означає сумісність згідно з означенням у пункті (10) статті 2 Директиви (ЄС) 2019/770;

(20) «функціональність» означає функціональність згідно з означенням у пункті (11) статті 2 Директиви (ЄС) 2019/770;

(21) «взаємодійність» означає взаємодійність згідно з означенням у пункті (12) статті 2 Директиви (ЄС) 2019/770.

Стаття 3
Сфера застосування

1. Цю Директиву застосовують згідно з умовами та в обсязі, визначених в її положеннях, до будь-якого договору, укладеного між торговцем і споживачем, за яким споживач сплачує або зобов’язується сплатити ціну. Її застосовують до договорів про водо-, газо-, електропостачання або централізоване теплопостачання, в тому числі публічними постачальниками, тією мірою, якою відповідні товари постачають на договірній основі.

1a. Цю Директиву також застосовують, якщо торговець постачає або зобов’язується постачати цифровий контент, що постачається не на матеріальному носії, або цифрову послугу споживачеві, а споживач надає або зобов’язується надати персональні дані торговцю, крім випадків, коли торговець опрацьовує персональні дані, що їх надає споживач, виключно з метою постачання цифрового контенту, що постачається не на матеріальному носії, або цифрової послуги відповідно до цієї Директиви або з метою виконання торговцем вимог законодавства, виконання яких є обов’язковим для нього, і коли торговець не опрацьовує такі дані для будь-яких інших цілей.

2. Якщо будь-яке положення цієї Директиви суперечить положенню іншого акта Союзу, що регулює конкретні сектори, положення такого іншого акта Союзу має переважну силу і є застосовним до таких конкретних секторів.

3. Цю Директиву не застосовують до договорів:

(a) про надання соціальних послуг, у тому числі соціального житла, догляд за дітьми і підтримку сімей та осіб, які постійно або тимчасово потребують підтримки, в тому числі довгострокового догляду;

(b) про медичне обслуговування згідно з означенням у пункті (a) статті 3 Директиви 2011/24/ЄС, незалежно від того, надають таке обслуговування в закладах охорони здоров’я чи поза ними;

(c) щодо азартних ігор, які передбачають прийняття грошових ставок в азартних іграх, у тому числі лотерей, ігор у казино та ставок;

(d) про надання фінансових послуг;

(e) про створення, придбання або передачу нерухомого майна чи прав на нерухоме майно;

(f) про будівництво нових будівель, істотне переобладнання існуючих будівель і оренду житлових приміщень для цілей проживання;

(g) про пакетні подорожі згідно з означенням у пункті 2 статті 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2302 (4).

Статтю 6(7), статтю 8(2) і (6) та статті 19, 21 і 22 цієї Директиви застосовують mutatis mutandis до пакетних подорожей згідно з означенням у пункті 2 статті 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2302 щодо мандрівників, визначених у пункті 6 статті 3 зазначеної Директиви;

(h) на які поширюється дія Директиви Європейського Парламенту і Ради 2008/122/ЄС від 14 січня 2009 року про захист прав споживачів стосовно деяких аспектів договорів про спільне користування (таймшер), довгострокові туристичні продукти, перепродаж та обмін (5);

(i) які згідно з правом держав-членів встановлює публічна посадова особа, яка за законом зобов’язана бути незалежною і неупередженою та повинна гарантувати, шляхом надання вичерпної правової інформації, що споживач укладає договір лише на основі ретельно виваженого правового рішення і розуміє його юридичні наслідки;

(j) про доставлення харчових продуктів, напоїв чи інших товарів, призначених для поточного споживання в домогосподарстві, які часто та регулярно торговець доставляє додому, за місцем проживання чи роботи споживача;

(k) про надання послуг пасажирських перевезень, окрім статті 8(2) та статей 19, 21 і 22;

(l) укладених через торговельні автомати або через автоматизовані комерційні приміщення;

(m) укладених з операторами телекомунікаційного зв’язку через телефонні автомати загального користування з метою їх використання або укладених для користування єдиним телефонним, факсовим або інтернет-з’єднанням, встановленим споживачем;

(n) щодо будь-яких товарів, що їх продають у порядку виконавчого провадження або іншим чином відповідно до закону.

4. Держави-члени можуть ухвалити рішення не застосовувати цю Директиву або не зберігати чи не впроваджувати відповідні національні положення до договорів, укладених поза комерційним приміщенням, згідно з якими платіж споживача не перевищує 50 євро. Держави-члени можуть встановити нижчу вартість у своєму національному законодавстві.

5. Ця Директива не впливає на національне загальне договірне право, як-от норми щодо чинності, формування чи наслідки дії договору, оскільки ця Директива не регулює аспекти загального договірного права.

6. Ця Директива не перешкоджає торговцям пропонувати споживачам договірні умови, які виходять за межі передбаченого цією Директивою захисту.

Стаття 4
Рівень гармонізації

Держави-члени не повинні зберігати в національному праві або впроваджувати в національне право положення, що відрізняються від положень цієї Директиви, у тому числі більш або менш суворі положення для забезпечення іншого рівня захисту прав споживачів, якщо інше не передбачено цією Директивою.

ГЛАВА II
ІНФОРМАЦІЯ, ЩО ЇЇ НАДАЮТЬ СПОЖИВАЧАМ ДЛЯ ЦІЛЕЙ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРІВ, ОКРІМ ДИСТАНЦІЙНИХ ДОГОВОРІВ АБО ДОГОВОРІВ, УКЛАДЕНИХ ПОЗА КОМЕРЦІЙНИМИ ПРИМІЩЕННЯМИ

Стаття 5
Вимоги до інформації, що її надають для цілей укладення договорів, окрім дистанційних договорів або договорів, укладених поза комерційними приміщеннями

1. До прийняття споживачем на себе зобов’язань за договором, окрім дистанційних договорів або договорів, укладених поза комерційними приміщеннями, або за будь-якою відповідною пропозицією, торговець повинен надати споживачеві наведену нижче інформацію в чіткій та зрозумілій формі, якщо така інформація не є очевидною з контексту:

(a) основні характеристики продуктів або послуг в обсязі, доцільному для відповідного засобу повідомлення та таких продуктів або послуг;

(b) особа торговця, як-от його комерційне найменування, географічна адреса, за якою він зареєстрований, та його номер телефону;

(c) загальна ціна товарів або послуг з урахуванням податків або, якщо характер товарів або послуг передбачає неможливість обґрунтованого розрахунку ціни заздалегідь, спосіб подальшого розрахунку ціни, а також, у відповідних випадках, усі додаткові витрати на транспортування чи доставлення або поштові витрати або, якщо такі витрати не можна обґрунтовано розрахувати заздалегідь, факт того, що такі додаткові витрати можуть підлягати сплаті;

(d) у відповідних випадках, умови оплати, доставлення або виконання, терміни постачання товару або надання послуги торговцем, а також політика торговця щодо розгляду скарг;

(e) у відповідних випадках, на додаток до нагадування про наявність юридичної гарантії відповідності товарів, цифрового контенту та цифрових послуг, наявність та умови післяпродажного обслуговування і комерційних гарантій;

(f) у відповідних випадках, строк дії договору або, якщо договір є безстроковим чи передбачає автоматичне продовження, умови розірвання договору;

(g) у відповідних випадках, функціональність товарів із цифровими елементами, цифрового контенту та цифрових послуг, у тому числі застосовні заходи технічного захисту;

(h) у відповідних випадках, відомості про будь-які релевантні сумісність і взаємодійність товарів із цифровими елементами, цифрового контенту і цифрових послуг, про які торговець знає або знання яких можна від нього обґрунтовано очікувати.

2. Параграф 1 також застосовують до договорів про водо-, газо- або електропостачання, якщо вони не виставлені на продаж в обмеженому обсязі чи встановленій кількості, або договорів про централізоване теплопостачання чи постачання цифрового контенту, який постачають не на матеріальному носії.

3. Держави-члени не зобов’язані застосовувати параграф 1 до договорів, які стосуються повсякденних операцій та які виконують негайно під час їх укладення.

4. Держави-члени можуть ухвалювати або зберігати додаткові вимоги до переддоговірної інформації для договорів, до яких застосовують цю статтю.

ГЛАВА III
ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ СПОЖИВАЧІВ ТА ПРАВО НА ВІДМОВУ ВІД ДИСТАНЦІЙНИХ ДОГОВОРІВ І ДОГОВОРІВ, УКЛАДЕНИХ ПОЗА КОМЕРЦІЙНИМИ ПРИМІЩЕННЯМИ

Стаття 6
Вимоги до інформації, що її надають для цілей укладення дистанційних договорів та договорів, укладених поза комерційними приміщеннями

1. До прийняття споживачем на себе зобов’язань за дистанційним договором або договором, який буде укладений поза комерційним приміщенням, або за будь-якою відповідною пропозицією, торговець повинен надати споживачеві наведену нижче інформацію в чіткій та зрозумілій формі:

(a) основні характеристики продуктів або послуг в обсязі, доцільному для відповідного засобу повідомлення та таких продуктів або послуг;

(b) особа торговця, зокрема його комерційне найменування;

(c) географічна адреса, за якою торговець зареєстрований, його номер телефону та адреса електронної пошти; крім того, якщо торговець пропонує інші засоби онлайн-комунікації, які гарантують, що споживач може зберігати будь-яку письмову кореспонденцію з торговцем, у тому числі дату та час такої кореспонденції, на довговічному носії, інформація також повинна містити деталі таких інших засобів; усі засоби комунікації, які пропонує торговець, повинні давати споживачеві змогу швидко зв’язатися з торговцем та ефективно з ним спілкуватися; у відповідних випадках торговець також повинен повідомляти географічну адресу та особу торговця, від імені якого він діє;

(d) якщо адреса відрізняється від адреси, наданої відповідно до пункту (c), географічна адреса місця ведення комерційної діяльності торговця та, у відповідних випадках, адреса торговця, від імені якого він діє, на яку споживач може надсилати будь-які скарги;

(e) загальна ціна товарів або послуг з урахуванням податків або, якщо характер товарів або послуг передбачає неможливість обґрунтованого розрахунку ціни заздалегідь, спосіб подальшого розрахунку ціни, а також, у відповідних випадках, усі додаткові витрати на транспортування чи доставлення або поштові та будь-які інші витрати або, якщо такі витрати не можна обґрунтовано розрахувати заздалегідь, факт того, що такі додаткові витрати можуть підлягати сплаті. У випадку безстрокового договору або договору, що передбачає підписку, загальна ціна повинна включати загальні витрати за розрахунковий період. Якщо такі договори передбачають стягнення фіксованої плати, загальна ціна також повинна включати загальні місячні витрати. Якщо загальні витрати не можна обґрунтовано розрахувати заздалегідь, повинен бути повідомлений спосіб розрахунку ціни в подальшому;

(ea) у відповідних випадках, відомості про те, що ціна була персоналізована на основі автоматизованого ухвалення рішень;

(f) вартість використання засобів дистанційної комунікації для укладення договору, якщо таку вартість розраховують не за основним тарифом;

(g) умови оплати, доставлення або виконання, терміни постачання товару або надання послуги торговцем та, у відповідних випадках, політика торговця щодо розгляду скарг;

(h) у разі наявності права на відмову від договору, умови, часові обмеження та процедури здійснення такого права відповідно до статті 11(1), а також типова форма відмови, наведена в додатку I(B);

(i) у відповідних випадках, інформація про те, що споживач повинен буде сплатити витрати, пов’язані з поверненням товарів, у разі відмови від договору, а для дистанційних договорів, якщо з огляду на їхню природу товари не можна повернути поштою - витрати, пов’язані з поверненням таких товарів;

(j) інформація про те, що якщо споживач користується своїм правом на відмову після того, як зробив запит відповідно до статті 7(3) або статті 8(8), споживач несе відповідальність за сплату торговцю обґрунтованих витрат згідно зі статтею 14(3);

(k) якщо право на відмову не передбачене відповідно до статті 16, інформацію про те, що споживач не може скористатися правом на відмову, або, у відповідних випадках, про обставини, за яких споживач втрачає своє право на відмову;

(l) нагадування про наявність юридичної гарантії відповідності товарів, цифрового контенту та цифрових послуг;

(m) у відповідних випадках, інформація про наявність та умови післяпродажної підтримки клієнтів, післяпродажного обслуговування та комерційних гарантій;

(n) інформація про наявність відповідних кодексів поведінки, визначених у пункті (f) статті 2 Директиви 2005/29/ЄС, і, у відповідних випадках, як можна отримати копії таких кодексів;

(o) у відповідних випадках, строк дії договору або, якщо договір є безстроковим чи передбачає автоматичне продовження, умови розірвання договору;

(p) у відповідних випадках, мінімальний строк дії зобов’язань споживача за договором;

(q) у відповідних випадках, інформація про наявність та умови депозитів або інших фінансових гарантій, які повинні бути сплачені або надані споживачем на вимогу торговця;

(r) у відповідних випадках, функціональність товарів із цифровими елементами, цифрового контенту та цифрових послуг, у тому числі застосовні заходи технічного захисту;

(s) у відповідних випадках, відомості про будь-які релевантні сумісність і взаємодійність товарів із цифровими елементами, цифрового контенту і цифрових послуг, про які торговець знає або знання яких можна від нього обґрунтовано очікувати;

(t) у відповідних випадках, інформація про можливість звернення до позасудового механізму розгляду скарг і відшкодування, юрисдикція якого поширюється на торговця, а також про методи доступу до нього.

2. Параграф 1 також застосовують до договорів про водо-, газо- або електропостачання, якщо вони не виставлені на продаж в обмеженому обсязі чи встановленій кількості, або договорів про централізоване теплопостачання чи постачання цифрового контенту, який постачають не на матеріальному носії.

3. У випадку публічного аукціону інформація, зазначена в пунктах (b), (c) і (d) параграфа 1, може бути замінена еквівалентною інформацією для організатора аукціону.

4. Інформація, зазначена в пунктах (h), (i) та (j) параграфа 1 цієї статті, може бути надана за допомогою типових інструкцій щодо відмови, визначених у додатку I(A). Торговець вважається таким, що виконав вимоги до інформації, встановлені в пунктах (h), (i) та (j) параграфа 1 цієї статті, якщо він надав такі правильно заповнені інструкції споживачеві. Покликання на період відмови тривалістю 14 днів у типових інструкціях щодо відмови, визначених у додатку I(A), повинні бути замінені покликанням на період відмови тривалістю 30 днів у випадках, коли держави-члени ухвалили правила відповідно до статті 9(1a).

5. Інформація, зазначена в параграфі 1, повинна стати невід’ємною частиною дистанційного договору або договору, укладеного поза комерційним приміщенням, і не може бути змінена, якщо сторони прямо не домовились про інше.

6. Якщо торговець не дотримався вимог до інформації стосовно додаткових зборів або інших витрат, як зазначено в пункті (e) параграфа 1, або стосовно витрат, пов’язаних із поверненням товару, як зазначено в пункті (i) параграфа 1, споживач не повинен нести відповідальність за сплату таких зборів чи витрат.

7. Держави-члени можуть зберегти у своєму національному праві або впровадити в нього вимоги щодо мови договірної інформації, щоб гарантувати, що така інформація буде зрозумілою споживачу.

8. Вимоги до інформації, встановлені в цій Директиві, доповнюють вимоги до інформації, що містяться в Директиві 2006/123/ЄС та Директиві 2000/31/ЄС, і не перешкоджають державам-членам встановлювати додаткові вимоги до інформації згідно із зазначеними директивами.

Без обмеження першого підпараграфа, якщо положення Директиви 2006/123/ЄС або Директиви 2000/31/ЄС щодо змісту та способу надання інформації суперечать положенням цієї Директиви, положення цієї Директиви мають переважну силу.

9. Тягар доведення дотримання вимог до інформації, встановлених у цій главі, покладений на торговця.

Стаття 6a
Додаткові спеціальні вимоги до інформації для договорів, укладених на електронних торговельних майданчиках

1. До прийняття споживачем на себе зобов’язань за дистанційним договором або за будь-якою відповідною пропозицією на електронному торговельному майданчику постачальник послуг електронного торговельного майданчика повинен надати споживачеві, без обмеження положень Директиви 2005/29/ЄС, наведену нижче інформацію в чіткій та зрозумілій формі у спосіб, що відповідає засобам дистанційної комунікації:

(a) загальну інформацію, доступну в спеціальному розділі онлайн-інтерфейсу, який є безпосередньо доступним зі сторінки, де представлені пропозиції, що стосується основних параметрів, які визначають рейтинг пропозицій (згідно з означенням у пункті (m) статті 2(1) Директиви 2005/29/ЄС), представлених споживачеві за результатами пошукового запиту, і відносної важливості таких параметрів у порівнянні з іншими параметрами;

(b) чи є третя сторона, що пропонує товари, послуги або цифровий контент, торговцем, на підставі заяви такої третьої сторони, наданої постачальнику послуг електронного торговельного майданчика;

(c) якщо третя сторона, що пропонує товари, послуги або цифровий контент, не є торговцем, інформацію про те, що права споживача, які випливають із права Союзу про захист прав споживачів, не застосовуються до договору;

(d) у відповідних випадках, як зобов’язання, пов’язані з договором, розподіляються між третьою стороною, що пропонує товари, послуги або цифровий контент, і постачальником послуг електронного торговельного майданчика. Така інформація не обмежує будь-яку відповідальність постачальника послуг електронного торговельного майданчика або третьої сторони за договором згідно з іншими положеннями права Союзу чи національного права.

2. Без обмеження Директиви 2000/31/ЄС, ця стаття не перешкоджає державам-членам встановлювати додаткові вимоги до інформації для постачальників послуг електронного торговельного майданчика. Такі положення повинні бути пропорційними, недискримінаційними і виправданими з міркувань захисту прав споживачів.

Стаття 7
Формальні вимоги до договорів, укладених поза комерційними приміщеннями

1. У контексті договорів, укладених поза комерційними приміщеннями, торговець повинен надати споживачу інформацію, передбачену статтею 6(1), на папері або, за згодою споживача, на іншому довговічному носії. Така інформація повинна бути розбірливою і викладена простою та зрозумілою мовою.

2. Торговець повинен надати споживачеві копію підписаного договору або підтвердження укладення договору на папері або, за згодою споживача, на іншому довговічному носії, у тому числі, у відповідних випадках, підтвердження попередньої чіткої згоди та підтвердження споживача згідно з пунктом (m) статті 16.

3. Якщо споживач бажає, щоб надання послуг або постачання води, газу чи електроенергії (якщо вони не виставлені на продаж в обмеженому обсязі чи встановленій кількості) або централізоване теплопостачання розпочалося протягом періоду відмови, передбаченого статтею 9(2), і при цьому договір передбачає зобов’язання споживача сплатити ціну таких послуг, торговець повинен вимагати від споживача надання чіткого запиту на довговічному носії та підтвердження того, що після повного виконання договору торговцем споживач більше не матиме права на відмову.

4. У випадку договорів, укладених поза комерційними приміщеннями, коли споживач надає чіткий запит на послуги торговця з метою проведення ремонту чи технічного обслуговування, торговець та споживач негайно виконують свої договірні зобов’язання і сума, що підлягає сплаті споживачем, не перевищує 200 євро:

(a) торговець повинен надати споживачеві інформацію, зазначену в пунктах (b) і (c) статті 6(1), а також інформацію про ціну або спосіб розрахунку ціни разом із оцінкою загальної ціни на папері або, за згодою споживача, на іншому довговічному носії. Торговець повинен надати інформацію, зазначену в пунктах (a), (h) і (k) статті 6(1), але, за чіткою згодою споживача, може не надавати її на папері чи іншому довговічному носії;

(b) підтвердження укладення договору, надане відповідно до параграфа 2 цієї статті, повинне містити інформацію, передбачену статтею 6(1).

Держави-члени можуть ухвалити рішення не застосовувати цей параграф.

5. Держави-члени не повинні встановлювати жодних інших формальних вимог до переддоговірної інформації для виконання зобов’язань щодо надання інформації, встановлених у цій Директиві.

Стаття 8
Офіційні вимоги до дистанційних договорів

1. У контексті дистанційних договорів торговець повинен надати споживачу інформацію, передбачену статтею 6(1), або зробити таку інформацію доступною для споживача простою та зрозумілою мовою у спосіб, що відповідає засобам дистанційної комунікації, які вони використовують. Якщо таку інформацію надають на довговічному носії, вона повинна бути розбірливою.

2. Якщо дистанційний договір, що укладається за допомогою електронних засобів, передбачає зобов’язання споживача сплатити ціну, торговець повинен чітко та помітно повідомити споживачу інформацію, передбачену пунктами (a), (e), (o) та (p) статті 6(1), безпосередньо перед тим, як споживач розмістить своє замовлення.

Торговець повинен переконатися, що споживач, розміщуючи своє замовлення, чітко підтверджує, що замовлення передбачає зобов’язання сплатити ціну. Якщо розміщення замовлення передбачає активацію кнопки або подібної функції, така кнопка або подібна функція повинна бути розбірливо позначена лише словами «замовити та оплатити» або іншим відповідним однозначним формулюванням, яке вказує на те, що розміщення замовлення передбачає зобов’язання заплатити торговцю. Якщо торговець не дотримується вимог цього підпараграфа, споживач не зобов’язаний виконувати умови договору або замовлення.

3. На торговельних вебсайтах щонайпізніше на початку процесу замовлення повинно бути чітко та розбірливо вказано, чи застосовуються будь-які обмеження щодо доставки та які платіжні засоби приймаються.

4. Якщо договір укладається за допомогою засобу дистанційної комунікації, що має обмежений простір або час для відображення інформації, торговець повинен надати за допомогою такого конкретного засобу або через нього до моменту укладення відповідного договору принаймні переддоговірну інформацію про основні характеристики товарів або послуг, особу торговця, загальну ціну, право на відмову, строк дії договору та, якщо договір є безстроковим, умови розірвання договору, як це зазначено в пунктах (a), (b), (e), (h) та (o) статті 6(1) відповідно, крім типової форми відмови, визначеної в додатку I(B) та згаданої в пункті (h). Інша інформація, зазначена у статті 6(1), включно з типовою формою відмови, повинна бути надана торговцем споживачу належним чином відповідно до параграфа 1 цієї статті.

5. Без обмеження параграфа 4, якщо торговець телефонує споживачеві з метою укладення дистанційного договору, він повинен на початку розмови зі споживачем повідомити про своє найменування та, у відповідних випадках, ідентифікаційні дані особи, від імені якої він здійснює цей дзвінок, а також комерційну мету дзвінка.

6. Якщо дистанційний договір укладається телефоном, держави-члени можуть передбачити обов’язок торговця підтвердити пропозицію споживачеві, зобов’язання якого настають лише після підписання ним пропозиції або надсилання його письмової згоди. Держави-члени також можуть передбачити, що такі підтвердження повинні бути зроблені на довговічному носії.

7. Торговець повинен надати споживачу підтвердження укладення дистанційного договору на довговічному носії протягом розсудливого строку після його укладення, але не пізніше ніж у момент доставлення товару або перед початком надання послуги. Таке підтвердження повинне містити:

(a) усю інформацію, зазначену у статті 6(1), якщо тільки торговець не надав таку інформацію споживачу на довговічному носії до укладення дистанційного договору; та

(b) у відповідних випадках, підтвердження попередньої чіткої згоди та підтвердження споживача згідно з пунктом (m) статті 16.

8. Якщо споживач бажає, щоб надання послуг або постачання води, газу чи електроенергії (якщо вони не виставлені на продаж в обмеженому обсязі чи встановленій кількості) або централізоване теплопостачання розпочалося протягом періоду відмови, передбаченого статтею 9(2), і при цьому договір передбачає зобов’язання споживача сплатити ціну таких послуг, торговець повинен вимагати від споживача надання чіткого запиту та підтвердження того, що після повного виконання договору торговцем споживач більше не матиме права на відмову.

9. Ця стаття не обмежує положення статей 9 та 11 Директиви 2000/31/ЄС щодо укладення електронних договорів та розміщення електронних замовлень.

10. Держави-члени не повинні встановлювати жодних інших формальних вимог до переддоговірної інформації для виконання зобов’язань щодо надання інформації, встановлених у цій Директиві.

Стаття 9
Право на відмову

1. Окрім випадків, коли застосовуються передбачені статтею 16 винятки, споживач повинен мати 14-денний період для відмови від дистанційного договору або договору, укладеного поза комерційним приміщенням, без пояснення причини та без будь-яких витрат, крім тих, що передбачені статтею 13(2) та статтею 14.

1a. Держави-члени можуть ухвалити норми, згідно з якими 14-денний період відмови, зазначений у параграфі 1, продовжують до 30 днів для договорів, укладених у контексті неузгоджених візитів торговця до дому споживача або екскурсій, що їх організовують торговці з метою або для цілей просування чи продажу продуктів споживачам, задля захисту законних інтересів споживачів від агресивних або оманливих практик маркетингу чи торгівлі. Такі норми повинні бути пропорційними, недискримінаційними і виправданими з міркувань захисту прав споживачів.

2. Без обмеження статті 10, період відмови, згаданий у параграфі 1 цієї статті, закінчується через 14 днів або, у випадках, коли держави-члени ухвалили норми відповідно до параграфа 1a цієї статті, через 30 днів:

(a) у випадку договорів про надання послуг - після укладення договору;

(b) у випадку договорів купівлі-продажу - з дати, коли споживач або третя сторона, що не є перевізником і вказана споживачем, отримує товар у фізичне володіння або:

(i) у разі кількох товарів, замовлених споживачем в одному замовленні та доставлених окремо - з дати, коли споживач або третя сторона, що не є перевізником і вказана споживачем, отримує останній товар у фізичне володіння;

(ii) у разі доставлення товару, що складається з кількох партій або одиниць - із дати, коли споживач або третя сторона, що не є перевізником і вказана споживачем, отримує останню партію або одиницю у фізичне володіння;

(iii) у разі договорів про регулярне доставлення товарів протягом визначеного періоду часу - з дати, коли споживач або третя особа, що не є перевізником і вказана споживачем, отримує перший товар у фізичне володіння;

(c) у випадку договорів про водо-, газо- або електропостачання, якщо вони не виставлені на продаж в обмеженому обсязі чи встановленій кількості, або договорів про централізоване теплопостачання чи постачання цифрового контенту, який постачають не на матеріальному носії - після укладення договору.

3. Держави-члени не забороняють договірним сторонам виконувати свої договірні зобов’язання протягом періоду відмови. Однак стосовно договорів, укладених поза комерційними приміщеннями, держави-члени можуть зберегти чинні положення національного законодавства, які забороняють торговцю отримувати платіж від споживача протягом визначеного періоду після укладення договору.

Стаття 10
Ненадання інформації про право на відмову

1. Якщо торговець не надав споживачу інформацію про право на відмову, як цього вимагає пункт (h) статті 6(1), період відмови закінчується через 12 місяців після закінчення початкового періоду відмови, визначеного у статті 9(2).

2. Якщо торговець надав споживачеві інформацію, передбачену в параграфі 1 цієї статті, протягом 12 місяців із дати, зазначеної у статті 9(2), період відмови закінчується через 14 днів або, у випадках, коли держави-члени ухвалили норми відповідно до статті 9(1a), через 30 днів після отримання споживачем такої інформації.

Стаття 11
Реалізація права на відмову

1. До закінчення періоду відмови споживач повинен повідомити торговця про своє рішення відмовитися від договору. Для цього споживач може:

(a) використати типову форму відмови, визначену в додатку I(B); або

(b) зробити будь-яку іншу однозначну заяву про своє рішення відмовитися від договору.

Держави-члени не повинні встановлювати будь-які формальні вимоги, застосовні до типової форми відмови, крім тих, що встановлені в додатку I(B).

2. Вважається, що споживач реалізував своє право на відмову протягом періоду відмови, зазначеного у статті 9(2) і статті 10, якщо повідомлення щодо реалізації права на відмову було надіслане споживачем до закінчення такого періоду.

3. Торговець може, на додаток до зазначених у параграфі 1 можливостей, надати споживачеві можливість заповнити та надіслати в електронному вигляді на вебсайті торговця типову форму відмови, визначену в додатку I(B), або будь-яку іншу однозначну заяву. У таких випадках торговець повинен невідкладно надіслати споживачеві підтвердження отримання такої відмови на довговічному носії.

4. Тягар доведення реалізації права на відмову відповідно до цієї статті покладається на споживача.

Стаття 12
Наслідки відмови

Реалізація права на відмову припиняє зобов’язання сторін щодо:

(a) виконання дистанційного договору або договору, укладеного поза комерційним приміщенням; або

(b) укладення дистанційного договору або договору, що укладається поза комерційним приміщенням, у випадках, коли відповідну пропозицію зробив споживач.

Стаття 13
Зобов’язання торговця в разі відмови

1. Торговець повинен відшкодувати всі платежі, отримані від споживача, в тому числі, у відповідних випадках, витрати на доставку без невиправданої затримки, але в будь-якому разі не пізніше 14 днів із дати, коли він був поінформований про рішення споживача відмовитися від договору відповідно до статті 11.

Торговець повинен здійснити відшкодування, зазначене в першому підпараграфі, використовуючи ті самі платіжні засоби, що їх використовував споживач під час початкової операції, якщо тільки споживач прямо не погодився на інше та за умови, що споживач не сплачує жодних комісій, пов’язаних із таким відшкодуванням.

2. Незважаючи на положення параграфа 1, торговець не повинен відшкодовувати додаткові витрати, якщо споживач обрав тип доставки, відмінний від найдешевшої стандартної доставки, запропонованої торговцем.

3. Окрім випадків, коли торговець запропонував забрати товар самостійно, у контексті договорів купівлі-продажу торговець може не здійснювати відшкодування, доки не отримає товар назад або доки споживач не надасть докази повернення товару, залежно від того, яка з цих подій настане раніше.

4. Стосовно персональних даних споживача, торговець повинен виконувати зобов’язання, застосовні згідно з Регламентом (ЄС) 2016/679.

5. Торговець повинен утримуватися від використання будь-якого контенту, крім персональних даних, наданого або створеного споживачем під час використання цифрового контенту чи цифрової послуги, що їх надає торговець, окрім випадків, коли такий контент:

(a) не має жодної користі поза контекстом цифрового контенту чи цифрових послуг, що їх надає торговець;

(b) стосується лише діяльності споживача під час використання цифрового контенту або цифрових послуг, що їх надає торговець;

(c) був об’єднаний торговцем з іншими даними і не може бути відділений або може бути відділений лише із застосуванням непропорційних зусиль; або

(d) був створений спільними зусиллями споживача та інших споживачів і такі інші споживачі мають змогу продовжувати використовувати такий контент.

6. Окрім ситуацій, зазначених у пунктах (a), (b) або (c) параграфа 5, на вимогу споживача торговець повинен надати споживачу будь-який контент, окрім персональних даних, який був наданий або створений споживачем під час використання цифрового контенту чи цифрової послуги, що їх надає торговець.

7. Споживач повинен мати право отримати такий цифровий контент безкоштовно, без жодних перешкод із боку торговця, в розсудливий строк і в загальноприйнятому та машинозчитуваному форматі.

8. Без обмеження параграфа 6, у разі відмови від договору торговець може заборонити будь-яке подальше використання цифрового контенту або цифрової послуги споживачем, зокрема, зробивши цифровий контент або цифрову послугу недоступною для споживача або вимкнувши обліковий запис споживача.

Стаття 14
Зобов’язання споживача в разі відмови

1. Якщо торговець не запропонував забрати товар самостійно, споживач повинен відправити товар назад або особисто передати його торговцю чи особі, уповноваженій торговцем для отримання товару, без невиправданої затримки та в будь-якому разі не пізніше 14 днів із дати, коли він повідомив торговця про своє рішення відмовитися від договору відповідно до статті 11. Строк вважають дотриманим, якщо споживач повертає товар до закінчення 14-денного періоду.

Споживач повинен сплатити лише прямі витрати, пов’язані з поверненням товару, крім випадків, коли торговець погодився їх оплатити або коли торговець не повідомив споживача про те, що споживач повинен їх оплатити.

У контексті договорів, укладених поза комерційними приміщеннями, коли товар доставляють додому споживачеві під час укладення договору, торговець повинен самостійно забрати товар за власний кошт, якщо такий товар, з огляду на його природу, не можна повертати поштою.

2. Споживач повинен нести відповідальність лише за будь-яке зменшення вартості товару в результаті поводження з товаром, відмінним від того, що необхідне для встановлення його характеру, характеристик і функціонування. У будь-якому разі споживач не повинен нести відповідальність за зменшення вартості товару, якщо торговець не повідомив його про право на відмову відповідно до пункту (h) статті 6(1).

2a. У разі відмови від договору споживач повинен утримуватися від використання цифрового контенту чи цифрової послуги та від надання доступу до них третім особам.

3. Якщо споживач реалізує своє право на відмову після того, як зробив запит відповідно до статті 7(3) або статті 8(8), споживач повинен сплатити торговцю суму, пропорційну обсягам послуг, наданих до моменту сповіщення споживачем торговця про реалізацію права на відмову, в порівнянні з повним обсягом за договором. Пропорційну суму, яку споживач повинен сплатити торговцю, розраховують на основі загальної ціни, погодженої в договорі. Якщо загальна ціна є надмірною, пропорційну суму розраховують на основі ринкової вартості наданих послуг.

4. Споживач не повинен сплачувати витрати, пов’язані з:

(a) повним чи частковим наданням послуг або постачанням води, газу чи електроенергії, якщо вони не виставлені на продаж в обмеженому обсязі чи встановленій кількості, або централізованим теплопостачанням протягом періоду відмови, якщо:

(i) торговець не надав інформацію згідно з пунктами (h) або (j) статті 6(1); або

(ii) споживач прямо не вимагав початку надання протягом періоду відмови відповідно до статті 7(3) і статті 8(8); або

(b) повним чи частковим постачанням цифрового контенту, який постачається не на матеріальному носії, якщо:

(i) споживач не надав попередньої прямої згоди на початок надання послуг до закінчення 14-денного або 30-денного періоду, зазначеного у статті 9;

(ii) споживач не підтвердив, що, надаючи згоду, він втрачає право на відмову; або

(iii) торговець не надав підтвердження згідно зі статтею 7(2) або статтею 8(7).

5. Окрім випадків, передбачених статтею 13(2) і цією статтею, споживач не повинен нести жодної відповідальності в результаті реалізації ним права на відмову.

Стаття 15
Наслідки реалізації права на відмову від додаткових договорів

1. Без обмеження статті 15 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2008/48/ЄС від 23 квітня 2008 року про договори про споживчі кредити (6), якщо споживач реалізує своє право на відмову від дистанційного договору або договору, укладеного поза комерційним приміщенням, відповідно до статей 9-14 цієї Директиви, дія всіх додаткових договорів автоматично припиняється без жодних витрат для споживача, крім випадків, передбачених у статті 13(2) та статті 14 цієї Директиви.

2. Держави-члени повинні встановити детальні норми щодо припинення дії таких договорів.

Стаття 16
Винятки з права на відмову

Держави-члени не повинні передбачати визначене у статтях 9-15 право на відмову від дистанційних договорів і договорів, укладених поза комерційними приміщеннями, стосовно:

(a) договорів про надання послуг після надання послуги в повному обсязі, проте, якщо договір покладає на споживача зобов’язання з оплати, тільки якщо надання послуги почалося після надання споживачем попередньої прямої згоди та підтвердження того, що він втратить своє право на відмову після виконання договору торговцем у повному обсязі;

(b) постачання товарів або надання послуг, ціна яких залежить від коливань на фінансовому ринку, які торговець не може контролювати та які можуть відбутися протягом періоду відмови;

(c) постачання товарів, виготовлених за специфікаціями споживача або явно персоналізованих;

(d) постачання товарів, які швидко псуються або в яких швидко закінчується строк придатності;

(e) постачання герметично запакованих товарів, які не підлягають поверненню з міркувань охорони здоров’я чи гігієни і які були відкриті після доставлення;

(f) постачання товарів, які через їхній характер після доставлення нероздільно змішуються з іншими товарними позиціями;

(g) постачання алкогольних напоїв, ціна яких була узгоджена під час укладення договору купівлі-продажу, доставлення яких може відбутися лише через 30 днів і фактична вартість яких залежить від коливань на ринку, які торговець не може контролювати;

(h) договорів, у яких споживач спеціально вимагав здійснення торговцем візиту з метою проведення термінового ремонту чи технічного обслуговування. Якщо під час такого візиту торговець надає послуги на додаток до безпосередньо замовлених споживачем послуг або товари, крім обов’язкових для здійснення технічного обслуговування або ремонту запасних частин, право відмови повинне поширюватися на такі додаткові послуги або товари;

(i) постачання запечатаних аудіо- чи відеозаписів або запечатаного комп’ютерного програмного забезпечення, які були відкриті після доставлення;

(j) доставлення газет, періодичних видань чи журналів, окрім договорів про передплату та доставлення таких видань;

(k) договорів, укладених на публічному аукціоні;

(l) надання житлових приміщень не для цілей проживання, послуг перевезення вантажів, прокату автомобілів, кейтерингових послуг або послуг, пов’язаних із дозвіллям, якщо договір передбачає конкретну дату або період надання послуг;

(m) договорів про постачання цифрового контенту, який постачається не на матеріальному носії, якщо виконання вже почалося та якщо договір покладає на споживача зобов’язання з оплати, за умови що:

(i) споживач надав попередню чітку згоду щодо початку виконання договору протягом періоду відмови;

(ii) споживач підтвердив, що, надаючи згоду, він втрачає своє право на відмову; та

(iii) торговець надав підтвердження згідно зі статтею 7(2) або статтею 8(7).

Держави-члени можуть відступати від визначених у пунктах (a), (b), (c) та (e) першого параграфа винятків із права на відмову від договорів, укладених у контексті неузгоджених візитів торговця до дому споживача або екскурсій, що їх організовують торговці з метою або для цілей просування чи продажу продуктів споживачам, задля захисту законних інтересів споживачів від агресивних або оманливих практик маркетингу чи торгівлі. Такі положення повинні бути пропорційними, недискримінаційними і виправданими з міркувань захисту прав споживачів.

У випадку договорів про надання послуг, які покладають на споживача зобов’язання з оплати, якщо споживач спеціально надав запит про візит торговця для виконання ремонту, держави-члени можуть передбачити, що споживач втрачає право на відмову після надання йому послуги в повному обсязі, за умови що таке надання почалося після отримання попередньої чіткої згоди від споживача.

ГЛАВА IV
ІНШІ ПРАВА СПОЖИВАЧІВ

Стаття 17
Сфера застосування

1. Статті 18 та 20 застосовують до договорів купівлі-продажу. Зазначені статті не застосовують до договорів про водо-, газо- або електропостачання, якщо вони не виставлені на продаж в обмеженому обсязі чи встановленій кількості, або договорів про централізоване теплопостачання чи постачання цифрового контенту, який постачається не на матеріальному носії.

2. Статті 19, 21 та 22 застосовують до договорів купівлі-продажу, договорів про надання послуг та договорів про водо-, газо- та електропостачання, централізоване теплопостачання і постачання цифрового контенту.

Стаття 18
Доставлення

1. Якщо сторони не домовилися про інше щодо строку доставлення, торговець повинен доставити товар шляхом передачі товару у фізичне володіння споживача або під його контроль без невиправданої затримки, але не пізніше 30 днів після укладення договору.

2. Якщо торговець не виконав свого зобов’язання з доставлення товару в узгоджений із споживачем строк або протягом строку, визначеного в параграфі 1, споживач повинен вимагати від торговця здійснення доставки протягом додаткового строку, визначеного згідно з обставинами. Якщо торговець не здійснив доставлення товару протягом такого додаткового строку, споживач має право розірвати договір.

Перший підпараграф не застосовують до договорів купівлі-продажу, якщо торговець відмовився доставити товар або якщо доставлення протягом узгодженого строку є важливим з огляду на всі обставини, пов’язані з укладенням договору, або якщо споживач інформує торговця до укладення договору про важливість доставлення товару до визначеної дати включно. У таких випадках, якщо торговець не здійснює доставлення товару в узгоджений із споживачем строк або протягом строку, визначеного в параграфі 1, споживач має право негайно розірвати договір.

3. Після розірвання договору торговець повинен без невиправданої затримки відшкодувати всі суми, сплачені за договором.

4. На додаток до розірвання договору відповідно до параграфа 2, споживач може скористатися іншими засобами правового захисту, що передбачені національним правом.

Стаття 19
Плата за використання платіжних засобів

Держави-члени повинні заборонити торговцям стягувати зі споживачів плату за використання певних платіжних засобів, що перевищує витрати, зазнані торговцем у зв’язку з використанням таких засобів.

Стаття 20
Перехід ризику

У договорах, згідно з якими торговець відправляє товар споживачеві, ризик втрати або пошкодження товару переходить до споживача, коли він або вказана ним третя сторона, що не є перевізником, отримує товар у фізичне володіння. Проте, без обмеження прав споживача, що стосуються перевізника, ризик переходить до споживача після доставлення товару перевізнику, якщо сам споживач доручив перевізнику перевезти товар і такий перевізник не був запропонований торговцем.

Стаття 21
Комунікація телефоном

Держави-члени повинні гарантувати, що у разі використання торговцем телефонної лінії для підтримання з ним телефонного зв’язку щодо укладеного договору, споживач, зв’язуючись із торговцем, платить за тарифом, що не перевищує базовий.

Перший підпараграф не обмежує право постачальників телекомунікаційних послуг стягувати плату за такі дзвінки.

Стаття 22
Додаткові платежі

До прийняття споживачем на себе зобов’язань за договором або пропозицією торговець повинен отримати чітку згоду споживача на будь-який додатковий платіж на додаток до узгодженої винагороди за виконання основного договірного зобов’язання торговця. Якщо торговець не отримав чіткої згоди споживача, але зробив висновок про це шляхом використання стандартних варіантів, які споживач повинен відхилити, щоб уникнути додаткового платежу, споживач має право на відшкодування такого платежу.

ГЛАВА V
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 23
Забезпечення виконання

1. Держави-члени гарантують наявність належних і дієвих засобів для забезпечення дотримання цієї Директиви.

2. Засоби, зазначені у параграфі 1, включають положення, відповідно до яких один або більше із зазначених нижче органів, визначених національним правом, можуть згідно з національним правом звертатися до судів або компетентних адміністративних органів для забезпечення застосування національних положень, що транспонують цю Директиву:

(a) публічні органи або їх представники;

(b) організації споживачів, що мають законні інтереси у сфері захисту споживачів;

(c) професійні організації, що мають законні інтереси діяти.

Стаття 24
Санкції

1. Держави-члени повинні встановити правила щодо санкцій, що застосовуються до порушень національних положень, ухвалених відповідно до цієї Директиви, та вживати усіх заходів, необхідних для забезпечення виконання таких правил. Передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними.

2. Держави-члени повинні забезпечувати урахування такого невичерпного переліку орієнтовних критеріїв під час накладання санкцій у відповідних випадках:

(a) характер, ступінь тяжкості, масштаб та тривалість порушення;

(b) будь-які дії, вжиті торговцем для зниження рівня шкоди, заподіяної споживачам, або для усунення такої шкоди;

(c) будь-які попередні порушення, вчинені торговцем;

(d) фінансові вигоди, які торговець отримав завдяки порушенню, або втрати, яких він уникнув завдяки такому порушенню, за умови наявності відповідних даних;

(e) санкції, накладені на торговця за те саме порушення в інших державах-членах у транскордонних справах, якщо інформація про такі санкції доступна в рамках механізму, встановленого відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/2394 (7);

(f) будь-які інші обтяжувальні або пом’якшувальні фактори, які застосовуються залежно від обставин справи.

3. Держави-члени забезпечують, щоб у разі накладення санкцій відповідно до статті 21 Регламенту (ЄС) 2017/2394 такі санкції передбачали можливість застосування штрафів у рамках адміністративних процедур та/або можливість ініціювання судового провадження для застосування штрафів, при цьому максимальна сума таких штрафів повинна становити щонайменше 4% річного обороту торговця у відповідній державі-члені чи державах-членах.

4. Для випадків застосування штрафу відповідно до параграфа 3, коли інформація щодо річного обороту торговця недоступна, держави-члени повинні передбачити можливість застосування штрафів, максимальна сума яких повинна становити щонайменше 2 млн євро.

5. Держави-члени повинні до 28 листопада 2021 року повідомити Комісію про правила й інструменти, зазначені в параграфі 1, а також повинні невідкладно повідомляти її про будь-які зміни, внесені у подальшому до таких правил та інструментів.

Стаття 25
Імперативний характер Директиви

Якщо право, що його застосовують до договору, є правом держави-члена, споживачі не можуть відмовитися від прав, наданих їм національними інструментами, що транспонують цю Директиву.

Будь-які договірні умови, які прямо чи опосередковано передбачають відмову від прав або обмеження прав, що випливають із цієї Директиви, не є обов’язковими для споживача.

Стаття 26
Інформація

Держави-члени вживають належних заходів для інформування споживачів і торговців про положення національного права, що транспонують цю Директиву, та, у відповідних випадках, заохочують торговців та авторів кодексів, визначених у пункті (g) статті 2 Директиви 2005/29/ЄС, інформувати споживачів про їхні кодекси поведінки.

Стаття 27
Торгівля з розрахунку на інертність покупця

Споживач звільняється від обов’язку сплачувати будь-яку винагороду у випадках незапитуваного постачання товарів, води, газу, електроенергії, централізованого теплопостачання чи постачання цифрового контенту або незапитуваного надання послуг, заборонених статтею 5(5) і пунктом 29 додатка I до Директиви 2005/29/ЄС. У таких випадках відсутність відповіді від споживача після такого незапитуваного постачання або надання не вважається згодою.

Стаття 28
Транспозиція

1. Держави-члени ухвалюють та оприлюднюють закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для виконання цієї Директиви, не пізніше 13 грудня 2013 року. Вони повинні невідкладно надіслати Комісії тексти таких інструментів у формі документів. Комісія повинна використовувати такі документи для цілей складання звіту, зазначеного у статті 30.

Вони повинні застосовувати такі інструменти з 13 червня 2014 року.

Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційного опублікування. Держави-члени визначають, яким чином таке покликання повинне бути зроблене.

2. Положення цієї Директиви застосовують до договорів, укладених після 13 червня 2014 року.

Стаття 29
Вимоги щодо звітування

1. Якщо держава-член користується будь-яким із регуляторних варіантів, зазначених у статті 3(4), статті 6(7), статті 6(8), статті 7(4), статті 8(6), статті 9(1a), статті 9(3) та другому і третьому параграфах статті 16, вона повинна поінформувати про це Комісію до 28 листопада 2021 року, а також про будь-які подальші зміни.

2. Комісія повинна забезпечити для споживачів та торговців легкий доступ до інформації, зазначеної в параграфі 1, зокрема шляхом її розміщення на спеціалізованому вебсайті.

3. Комісія передає інформацію, зазначену в параграфі 1, іншим державам-членам та Європейському Парламенту. Комісія повинна проводити консультації зі стейкхолдерами щодо такої інформації.

Стаття 30
Звітування з боку Комісії та перегляд

До 13 грудня 2016 року Комісія повинна подати звіт про застосування цієї Директиви Європейському Парламенту і Раді. Зазначений звіт повинен включати, зокрема, оцінку положень цієї Директиви щодо цифрового контенту, включно з правом на відмову. Такий звіт повинні супроводжувати, у відповідних випадках, законодавчі пропозиції щодо адаптації цієї Директиви до змін у сфері прав споживачів.

ГЛАВА VI
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 31
Скасування

Директиву 85/577/ЄЕС та Директиву 97/7/ЄС зі змінами, внесеними Директивою Європейського Парламенту і Ради 2002/65/ЄС від 23 вересня 2002 року про дистанційну реалізацію споживчих фінансових послуг (8) і директивами 2005/29/ЄС та 2007/64/ЄС, скасовано із 13 червня 2014 року.

Покликання на скасовані директиви необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву і читати згідно з кореляційною таблицею, наведеною в додатку II.

Стаття 32
Внесення змін до Директиви 93/13/ЄЕС

У Директиві 93/13/ЄЕС додати статтю такого змісту:

«Стаття 8а

1. Якщо держава-член ухвалює положення відповідно до статті 8, вона повинна поінформувати про це Комісію, а також про будь-які подальші зміни, особливо якщо такі положення:

- поширюють оцінювання щодо несправедливості на договірні умови, які обговорюють в індивідуальному порядку, або на адекватність ціни чи винагороди; або

- містять перелік договірних умов, які вважають несправедливими.

2. Комісія повинна забезпечити для споживачів та торговців легкий доступ до інформації, зазначеної в параграфі 1, зокрема шляхом її розміщення на спеціалізованому вебсайті.

3. Комісія передає інформацію, зазначену в параграфі 1, іншим державам-членам та Європейському Парламенту. Комісія повинна проводити консультації зі стейкхолдерами щодо такої інформації.»

Стаття 33
Внесення змін до Директиви 1999/44/ЄС

У Директиві 1999/44/ЄС додати статтю такого змісту:

«Стаття 8а

Вимоги щодо звітування

1. Якщо згідно зі статтею 8(2) держава-член ухвалює суворіші положення щодо захисту прав споживачів, ніж ті, що передбачені статтею 5(1)-(3) та статтею 7(1), вона повинна поінформувати про це Комісію, а також про будь-які подальші зміни.

2. Комісія повинна забезпечити для споживачів та торговців легкий доступ до інформації, зазначеної в параграфі 1, зокрема шляхом її розміщення на спеціалізованому вебсайті.

3. Комісія передає інформацію, зазначену в параграфі 1, іншим державам-членам та Європейському Парламенту. Комісія повинна проводити консультації зі стейкхолдерами щодо такої інформації.»

Стаття 34
Набуття чинності

Ця Директива набуває чинності на 20-й день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Стаття 35
Адресати

Цю Директиву адресовано державам-членам.

ДОДАТОК I

Інформація щодо реалізації права на відмову

A. Типові інструкції щодо відмови

Право на відмову

Ви маєте право відмовитися від цього договору протягом 14 днів без пояснення причини.

Період відмови закінчиться через 14 днів із дати

Щоб скористатися правом на відмову, повідомте нас [2] про своє рішення відмовитися від цього договору шляхом надання однозначної заяви (наприклад, листом, надісланим звичайною або електронною поштою). Ви можете використати долучену типову форми відмови, але вона не є обов’язковою.[3]

Щоб дотриматися строку відмови, достатньо надіслати повідомлення щодо реалізації права на відмову до закінчення періоду відмови.

Наслідки відмови

У разі відмови від цього договору ми відшкодуємо вам усі отримані від вас платежі, в тому числі витрати на доставку (крім додаткових витрат, пов’язаних із вибором вами типу доставки, відмінного від найдешевшої стандартної доставки, яку пропонуємо ми), без невиправданої затримки та в будь-якому разі не пізніше ніж через 14 днів після отримання нами повідомлення про ваше рішення відмовитися від цього договору. Ми здійснимо відшкодування з використанням тих самих платіжні засоби, що їх використовували ви під час початкової операції, якщо тільки ви прямо не погодитеся на інше. У будь-якому разі ви не сплачуватимете жодних комісій, пов’язаних із таким відшкодуванням.

Інструкція із заповнення:

(a) у випадку договору про надання послуг або договору про водо-, газо- або електропостачання, якщо вони не виставлені на продаж в обмеженому обсязі чи встановленій кількості, або договору про централізоване теплопостачання чи постачання цифрового контенту, який постачають не на матеріальному носії - «укладення договору.»;

(b) у випадку договору купівлі-продажу - «коли ви отримуєте або третя сторона, що не є перевізником і вказана вами, отримує товар у фізичне володіння.»;

(c) якщо договір стосується кількох товарів, замовлених споживачем в одному замовленні та доставлених окремо - «коли ви отримуєте або третя сторона, що не є перевізником і вказана вами, отримує останній товар у фізичне володіння.»;

(d) якщо договір стосується доставлення товару, що складається з кількох партій або одиниць - «коли ви отримуєте або третя сторона, що не є перевізником і вказана вами, отримує останню партію або одиницю у фізичне володіння.»;

(e) у випадку договору про регулярне доставлення товарів протягом визначеного періоду часу - «коли ви отримуєте або третя особа, що не є перевізником і вказана вами, отримує перший товар у фізичне володіння.».

(a) вставте:

- «Ми самостійно заберемо товар.»; або

- «Відправте товар назад або особисто передайте його нам чи ... [вкажіть ім’я та, у відповідних випадках, географічну адресу особи, уповноваженої вами для отримання товару] без невиправданої затримки та в будь-якому разі не пізніше 14 днів із дати, коли ви повідомили нас про своє рішення відмовитися від договору. Ви дотримаєтеся строку, якщо повернете товар до закінчення 14-денного періоду.»

(b) вставте:

- «Ми сплатимо витрати, пов’язані з поверненням товару.»,

- «Ви повинні будете сплатити витрати, пов’язані з поверненням товару.»,

- Якщо у контексті дистанційного договору ви не пропонуєте сплатити витрати, пов’язані з поверненням товару, а товар, з огляду на його природу, не можна повернути поштою: «Ви повинні будете відшкодувати витрати, пов’язані з поверненням товару, в сумі ... євро [вкажіть суму].»; або, якщо витрати, пов’язані з поверненням товару, не можна обґрунтовано розрахувати заздалегідь: «Ви повинні будете сплатити витрати, пов’язані з поверненням товару. Максимальна сума таких витрат становитиме приблизно ... євро [вкажуть суму].»; або

- Якщо у контексті договору, укладеного поза комерційним приміщенням, товар був доставлений додому споживачеві під час укладення договору і, з огляду на його природу, його не можна повернути поштою: «Ми самостійно заберемо товар за свій кошт.»; та

(c) вставте: «Ви несете відповідальність лише за будь-яке зменшення вартості товару в результаті поводження з товаром, відмінним від того, що необхідне для встановлення характеру, характеристик і функціонування товару».

B. Типова форма відмови

(заповніть і надішліть цю форму, лише якщо ви бажаєте відмовитися від договору)

- Кому: [тут торговець зазначає ім’я/найменування, географічну адресу та адресу електронної пошти торговця]

- Я/Ми (*1) цим повідомляю(-ємо), що я/ми (*1) відмовляюсь(-ємось) від мого/ нашого (*1) договору купівлі-продажу зазначеного товару (*1) /надання зазначеної послуги (*1) :

- Замовленого(-ої) (*1) /отриманого(-ої) (*1) :

- Ім’я споживача(-ів):

- Адреса споживача(-ів):

- Підпис споживача(-ів) (лише у разі надсилання у паперовому вигляді):

- Дата

ДОДАТОК II

Кореляційна таблиця

__________
(1) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/771 від 20 травня 2019 року про деякі аспекти, що стосуються договорів про продаж товарів, про внесення змін до Регламенту (ЄС) 2017/2394 і Директиви 2009/22/ЄС та про скасування Директиви 1999/44/ЄС (ОВ L 136, 22.05.2019, с. 28).
(2) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних і про вільний рух таких даних та про скасування Директиви 95/46/ЄС (Загальний регламент про захист даних) (ОВ L 119, 04.05.2016, с. 1).
(3) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/770 від 20 травня 2019 року про деякі аспекти, що стосуються договорів про постачання цифрового контенту та цифрових послуг (ОВ L 136, 22.05.2019, с. 1).
(4) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2302 від 25 листопада 2015 року про пакетні подорожі та пов’язані з ними послуги організації поїздок та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 2006/2004 та Директиви Європейського Парламенту і Ради 2011/83/ЄС, а також про скасування Директиви Ради 90/314/ЄЕС (ОВ L 326, 11.12.2015, с. 1).
(5) ОВ L 33, 03.02.2009, с. 10.
(6) ОВ L 133, 22.05.2008, с. 66.
(7) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/2394 від 12 грудня 2017 року про співпрацю між національними органами, відповідальними за виконання законів про захист прав споживачів, та про скасування Регламенту (ЄС) № 2006/2004 (ОВ L 345, 27.12.2017, с. 1).
(8) ОВ L 271, 09.10.2002, с. 16.
(*1) Зайве видалити.

{Джерело: Урядовий портал (Переклади актів acquis ЄС) https://www.kmu.gov.ua/. Оригінальний текст перекладу}

{Джерело: https://eur-lex.europa.eu/. Текст англійською мовою}