(До Розділу V: Економічне та галузеве співробітництво
Глава 18. Політика у галузі рибальства та морська політика)
РЕГЛАМЕНТ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) № 1143/2014
від 22 жовтня 2014 року
про запобігання проникненню і поширенню інвазійних чужорідних видів та управління ними
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,
Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема його статтю 192(1),
Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,
Після передачі проекту законодавчого акта національним парламентам,
Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (1),
Після консультацій із Комітетом регіонів,
Діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою (2),
(1) Поява чужорідних видів тварин, рослин, грибів чи мікроорганізмів у нових місцях не завжди викликає занепокоєння. Проте значна частина чужорідних видів може стати інвазійною та мати серйозний негативний вплив на біорізноманіття та пов’язані екосистемні послуги, а також мати інші соціально-економічні наслідки, яким слід запобігати. Майже 12000 видів у довкіллі Союзу та в інших європейських країнах є чужорідними, з них приблизно 10-15% оцінюють як інвазійні.
(2) Інвазійні чужорідні види є однією з основних загроз біорізноманіттю та пов’язаним екосистемним послугам, особливо в географічно та еволюційно ізольованих екосистемах, як-от невеликі острови. Ризики, які становлять такі види, можуть посилюватися через зростання глобальної торгівлі, транспорту, туризму та зміни клімату.
(3) Загроза біорізноманіттю та пов’язаним екосистемним послугам, яку становлять інвазійні чужорідні види, набуває різних форм, у тому числі сильного впливу на корінні види і структуру та функціонування екосистем через зміну оселищ, хижацтво, конкуренцію, передавання хвороб, заміщення корінних видів на території значної частини ареалу та через генетичні наслідки гібридизації. Крім того, інвазійні чужорідні види також можуть мати істотний негативний вплив на здоров’я людини та економіку. Тільки живі особини або їх частини, які можуть відтворюватися, становлять загрозу для біорізноманіття та пов’язаних екосистемних послуг, здоров’я людини та для економіки, тому лише вони мають підпадати під обмеження, передбачені цим Регламентом.
(4) Союз, як сторона Конвенції про біологічне різноманіття, схваленої Рішенням Ради 93/626/ЄЕС (3), зобов’язаний дотримуватись статті 8(h) зазначеної Конвенції, згідно з якою сторони, наскільки це можливо і необхідно, «запобігають введенню тих чужорідних видів, які загрожують екосистемам, оселищам або видам, і контролюють чи викорінюють їх».
(5) Союз, як сторона Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних оселищ у Європі, схваленої Рішенням Ради 82/72/ЄЕС (4), зобов’язався вживати всіх належних заходів, щоб забезпечувати охорону оселищ видів дикої флори і фауни.
(6) Щоб сприяти досягненню цілей директив Європейського Парламенту і Ради 2000/60/ЄС (5), 2008/56/ЄС (6) та 2009/147/ЄС (7) та Директиви Ради 92/43/ЄЕС (8), цей Регламент має встановити правила для запобігання негативному впливу інвазійних чужорідних видів на біорізноманіття та супутні екосистемні послуги і на здоров’я та безпеку людини, для мінімізації та пом’якшення такого впливу, а також для зменшення їх соціально-економічного впливу.
(7) Деякі види мігрують природним чином у відповідь на зміни в довкіллі. Тому їх не слід вважати чужорідними видами у їхньому новому середовищі і слід виключити зі сфери дії цього Регламенту. Цей Регламент має зосереджуватися тільки на видах, введених до Союзу внаслідок втручання людини.
(8) На сьогодні існує понад 40 законодавчих актів Союзу про здоров’я тварин, які містять положення про захворювання тварин. Крім того, Директива Ради № 2000/29/ЄС (9) включає положення про організми, шкідливі для рослин або рослинних продуктів, а Директива Європейського Парламенту і Ради № 2001/18/ЄС (10) встановлює режим, застосовний до генетично модифікованих організмів. Тому будь-які нові правила щодо інвазійних чужорідних видів мають бути узгоджені з цими законодавчими актами Союзу і не дублювати їхні положення, а також не повинні застосовуватися до організмів, на які спрямовані такі законодавчі акти.
(9) Регламенти Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1107/2009 (11) та (ЄС) № 528/2012 (12), а також Регламент Ради (ЄС) № 708/2007 (13) передбачають правила щодо надання авторизації на використання певних чужорідних видів для особливих цілей. На момент набуття чинності цим Регламентом уже буде надано авторизацію на використання під такими режимами деяких видів. Тому, щоб забезпечити узгодженість законодавчої бази, види, що їх використовують для таких цілей, слід виключити зі сфери застосування цього Регламенту.
(10) Оскільки існує велика кількість інвазійних чужорідних видів, важливо в першу чергу приділяти увагу тій частині інвазійних чужорідних видів, які вважаються загрозою всьому Союзу. Отже, необхідно запровадити та регулярно оновлювати перелік таких інвазійних чужорідних видів, які вважаються загрозою всьому Союзу («перелік Союзу»). Інвазійний чужорідний вид слід вважати загрозою всьому Союзу, якщо шкода, якої він завдає в постраждалих державах-членах, настільки значна, що виправдовує ухвалення спеціальних інструментів, застосовних в усьому Союзі, у тому числі в державах-членах, які ще не постраждали або навіть навряд чи постраждають. Щоб забезпечити збереження пропорційності ідентифікації інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, перелік Союзу слід складати та оновлювати поступово із зосередженням на видах, занесення яких до переліку Союзу дієво запобігало б, мінімізувало б чи пом’якшувало б негативний вплив цих видів у результативний за витратами спосіб. Оскільки види в одній таксономічній групі часто мають подібні екологічні вимоги й можуть становити подібні ризики, слід дозволити, у відповідних випадках, внесення таксономічних груп видів до переліку Союзу.
(11) Критерії внесення до переліку Союзу є засадничим інструментом застосування цього Регламенту. Щоб забезпечити дієве використання ресурсів, такі критерії мають забезпечувати, що серед відомих на поточний момент потенційно інвазійних чужорідних видів до переліку будуть внесені ті, які мають найбільш значний негативний вплив. Комісія має подати комітету, створеному цим Регламентом, пропозицію щодо переліку Союзу на основі таких критеріїв протягом року після набуття чинності цим Регламентом. Під час внесення пропозиції щодо переліку Союзу, Комісія має повідомляти такий комітет про те, як вона враховувала відповідні критерії. Критерії мають включати оцінювання ризику згідно із застосовними положеннями відповідних угод Світової організації торгівлі (СОТ) щодо встановлення обмежень на торгівлю видами.
(12) Щоб уникнути надмірних чи непропорційних видатків для будь-якої держави-члена та забезпечити додаткові переваги дій Союзу за допомогою цього Регламенту, Комісія, під час внесення пропозиції щодо переліку Союзу та відповідних заходів, має враховувати витрати на імплементацію для держав-членів, вартість бездіяльності, результативність за витратами та соціально-економічні аспекти. У цьому контексті, у відборі інвазійних чужорідних видів для включення до переліку Союзу слід приділяти особливу увагу видам, які мають широке використання та приносять значні соціально-економічні вигоди у державі-члені, без шкоди цілям цього Регламенту.
(13) Щоб забезпечити дотримання правил згідно з відповідними угодами СОТ та послідовне застосування цього Регламенту, слід визначити спільні критерії для оцінювання ризику. У відповідних випадках, такі критерії мають бути засновані на існуючих національних та міжнародних стандартах та мають охоплювати різні аспекти характеристик видів, ризик та способи введення на територію Союзу, негативний вплив цих видів на суспільство, економіку та біорізноманіття, потенційні вигоди від напрямів використання та витрати на пом’якшення наслідків, щоб порівняти їх із негативним впливом, а також на оцінці потенційних витрат унаслідок екологічних, соціальних та економічних збитків, що свідчить про їхнє значення для Союзу, з метою подальшого обґрунтування дій. Щоб розвивати систему прогресивно та спиратися на набутий досвід, загальний підхід необхідно оцінити до 1 червня 2021 року.
(14) Деякі інвазійні чужорідні види внесені в додаток B до Регламенту Ради (ЄС) № 338/97 (14), а ввезення цих видів до Союзу заборонене, оскільки було визнано їхню інвазійну природу, а їх введення на територію Союзу має негативний вплив на корінні види. Такими видами є: Callosciurus erythraeus, Sciurus carolinensis, Oxyura jamaicensis, Lithobates (Rana) catesbeianus, Sciurus niger, Chrysemys picta та Trachemys scripta elegans. Щоб забезпечити узгоджену законодавчу базу та уніфіковані правила щодо інвазійних чужорідних видів на рівні Союзу, ведення переліку таких інвазійних чужорідних видів як інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, слід вважати пріоритетною справою.
(15) Запобігання, як правило, є більш бажаним з точки зору екології і результативнішим за витратами, ніж реакція за фактом, і воно має бути пріоритетним. Тому слід надавати пріоритет веденню переліку інвазійних чужорідних видів, які ще не присутні у Союзі або перебувають на ранній стадії інвазії, а також інвазійним чужорідним видам, які, ймовірно, матимуть найбільший негативний вплив. Оскільки введення нових інвазійних чужорідних видів у Союз може бути тривалим у часі, а присутні чужорідні види поширюються та розширюють свій ареал, необхідно забезпечити постійний перегляд та оновлення переліку Союзу.
(16) Слід вивчити можливість регіональної співпраці між державами-членами, в яких одні й ті ж види не в змозі створити життєздатну популяцію на великій частині території Союзу. Якщо досягнення цілей цього Регламенту краще забезпечують заходи на рівні Союзу, такі види також можуть бути включені до переліку Союзу.
(17) Для досягнення цілей цього Регламенту, доцільно враховувати специфічну ситуацію найвіддаленіших регіонів, зокрема їхню віддаленість, ізольованість та унікальний характер їхнього відповідного біорізноманіття. Тому вимоги, передбачені цим Регламентом щодо вжиття обмежувальних та запобіжних заходів стосовно інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, повинні бути адаптовані до особливостей найвіддаленіших регіонів, визначених у Договорі про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС), з урахуванням рішень Європейської Ради 2010/718/ЄС (15) та 2012/419/ЄС (16).
(18) Ризики та проблеми, пов’язані з інвазійними чужорідними видами, становлять транскордонну проблему, що впливає на весь Союз. Тому важливо на рівні Союзу ухвалити заборону на навмисне чи ненавмисне ввезення на територію Союзу, відтворення, вирощування, транспортування, придбання, продаж, використання, обмін, зберігання та вивільнення інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, з метою забезпечення своєчасних та послідовних дій по всьому Союзу, щоб уникнути спотворень внутрішнього ринку, а також запобігти ситуаціям, коли дії, вжиті в одній державі-члені, зводяться нанівець бездіяльністю в іншій державі-члені.
(19) З метою уможливлення діяльності, що полягає в наукових дослідженнях та збереженні exsitu, необхідно передбачити конкретні правила щодо інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, які є предметом такої діяльності. Такі види діяльності слід провадити у закритих закладах, де організми перебувають на контрольованому утриманні, з ужиттям усіх необхідних заходів для запобігання виходу з-під контролю чи незаконному вивільненню інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу. Якщо дозволено Комісією, у належним чином обґрунтованих виняткових випадках нагального суспільного інтересу слід також передбачити можливість застосування цих правил і до деяких інших видів діяльності, у тому числі до комерційної діяльності. У застосуванні таких правил слід приділяти особливу увагу уникненню будь-якого негативного впливу на захищені види та оселища, згідно з відповідним правом Союзу.
(20) Можуть виникати випадки, коли чужорідні види, ще не визнані інвазійними чужорідними видами, що становлять загрозу всьому Союзу, з’являтимуться на кордонах Союзу, або їх виявляють на території Союзу. Тому слід надати можливість державам-членам ухвалювати певні надзвичайні інструменти на основі наявних наукових даних. Такі надзвичайні інструменти мають давати змогу негайно реагувати на інвазійні чужорідні види, які можуть становити ризики, пов’язані з їх введенням, осадженням та розповсюдженням у цих країнах, у той час як держави-члени матимуть змогу оцінити фактичні ризики, які вони становлять, згідно із застосовними положеннями відповідних угод СОТ, зокрема з метою визнання таких видів інвазійними чужорідними видами, що становлять загрозу всьому Союзу. Існує потреба у поєднанні національних надзвичайних інструментів із можливістю ухвалення надзвичайних інструментів на рівні Союзу з метою дотримання положень відповідних угод СОТ. Крім того, надзвичайні інструменти на рівні Союзу мають озброїти Союз механізмом швидкої дії на випадок присутності чи безпосередньої загрози проникнення нового інвазійного чужорідного виду згідно з принципом перестороги.
(21) Велику частку інвазійних чужорідних видів вводять до Союзу ненавмисно. Тому вкрай важливо контролювати шляхи ненавмисного введення більш дієво. Дії в цій сфері слід вчиняти поступово, з огляду на відносно обмежений досвід у цій царині. Дії мають включати добровільні заходи, такі як дії, запропоновані у Настановах Міжнародної морської організації щодо контролю та управління за біологічним обростанням суден, та обов’язкові заходи. Дії повинні бути засновані на досвіді, накопиченому в Союзі та в державах-членах щодо контролю певних шляхів проникнення, у тому числі на інструментах, запроваджених через Міжнародну конвенцію про контроль суднових баластних вод і осадів та управління ними, ухвалену в 2004 році. Таким чином, Комісія повинна здійснювати всі належні кроки для заохочення держав-членів до ратифікації цієї Конвенції.
(22) Щоб створити повноцінну базу знань для вирішення проблем, що їх викликають інвазійні чужорідні види, важливо, щоб держави-члени виконували дослідження таких видів, їх моніторинг та нагляд за ними. Оскільки системи нагляду пропонують найбільш придатні засоби для раннього виявлення нових інвазійних чужорідних видів, а також для визначення ступеня поширення вже осаджених видів, такі системи повинні включати як цільові, так і загальні спостереження, та отримувати користь від залучення різних секторів і стейкхолдерів, у тому числі регіональних та місцевих громад. Системи нагляду мають передбачати постійну увагу до будь-яких нових інвазійних чужорідних видів у будь-якій точці Союзу й мають бути спрямовані на надання реальної та повної картини на рівні Союзу. В інтересах ефективності та результативності за витратами, слід застосовувати існуючі системи митного контролю, нагляду та моніторингу, вже запроваджені у праві Союзу, зокрема ті, що встановлені директивами 92/43/ЄЕС, 2000/60/ЄС, 2008/56/ЄС та 2009/147/EC.
(23) Щоб запобігати навмисному введенню інвазійних чужорідних видів, слід здійснювати офіційний контроль за тваринами та рослинами. Живі тварини та рослини можуть потрапляти на територію Союзу тільки через пункти прикордонного контролю відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 882/2004 (17) та директив Ради 91/496/ЄЕС (18) і 97/78/EC (19) або через пункти пропуску відповідно до Директиви 2000/29/ЄС. Щоб забезпечувати приріст ефективності та уникнути створення паралельних систем митного контролю, компетентні органи мають перевіряти, чи не є ці види інвазійними чужорідними видами, що становлять загрозу всьому Союзу, на першому пункті прикордонного контролю або в пункті пропуску.
(24) Після введення інвазійних чужорідних видів, вирішальне значення для запобігання їх осадженню та поширенню мають заходи раннього виявлення та швидкого викорінення. Часто найдієвіше та найрезультативніше за витратами реагування - це якнайшвидше викорінити популяцію, допоки кількість особин іще обмежена. У випадку, якщо викорінення не є можливим чи витрати на викорінення перевищують екологічні, соціальні та економічні вигоди в довгостроковій перспективі, слід застосовувати локалізаційні та контрольні інструменти. Заходи з управління повинні бути пропорційними впливу на довкілля та належним чином враховувати біогеографічні та кліматичні умови відповідної держави-члена.
(25) Вжиття заходів з управління має не створювати будь-якого негативного впливу на довкілля, а також на здоров’я людини. Викорінення деяких інвазійних чужорідних видів тварин та управління ними, хоч і необхідне в певних випадках, може викликати біль, тривожність, страх та інші форми страждань у тварин, навіть якщо використовуються найкращі доступні технічні засоби. З цієї причини держави-члени та будь-які оператори, залучені у викорінення, контроль чи локалізацію інвазійних чужорідних видів, повинні вживати необхідних заходів, щоб не спричиняти болю, тривожності та страждання тварин, якщо цього можна уникнути під час такого процесу, з урахуванням, наскільки це можливо, найкращих практик у галузі, наприклад, Керівних принципів щодо благополуччя тварин, розроблених Всесвітньою організацією охорони здоров’я тварин. Необхідно розглядати можливість застосування нелетальних методів, а будь-які вчинені дії повинні мінімізувати вплив на нецільові види.
(26) Інвазійні чужорідні види в цілому завдають шкоди екосистемам і зменшують стресостійкість таких екосистем. Тому слід вживати пропорційних заходів з відновлення для посилення стійкості екосистем до інвазій, відшкодування заподіяних збитків та зміцнення природоохоронного статусу видів та їхніх оселищ відповідно до директив 92/43/ЄЕС та 2009/147/ЄС, екологічного статусу внутрішніх поверхневих вод, перехідних вод, прибережних вод і підземних вод згідно з Директивою 2000/60/ЄС та екологічного стану морських вод згідно з Директивою 2008/56/ЄС. Видатки на такі заходи з відновлення мають відшкодовуватися згідно з принципом «забруднювач платить».
(27) Необхідно стимулювати транскордонну співпрацю, особливо із сусідніми країнами, та координацію між державами-членами, особливо в межах одного біогеографічного регіону Союзу, щоб сприяти дієвому застосуванню цього Регламенту.
(28) Основою системи реагування на інвазійні чужорідні види повинна бути централізована інформаційна система, яка впорядковує наявні дані про чужорідні види в Союзі та надає доступ до інформації про наявність видів, їх поширення, екологію, історію інвазії та решти інформації, необхідної для обґрунтування політичних та управлінських рішень, а також дозволяє обмінюватися найкращими практиками.
(29) Директива Європейського Парламенту і Ради № 2003/35/ЄС (20) встановила рамки для громадських консультацій щодо рішень, пов’язаних із довкіллям. Під час визначення дії у сфері інвазійних чужорідних видів, дієва участь громадськості має давати можливість громадськості висловлювати, а особам, відповідальним за вироблення й ухвалення рішень, - враховувати точку зору та занепокоєність, які можуть мати значення для таких рішень. Це повинно підвищити відповідальність та прозорість процесу вироблення й ухвалення рішень та сприяти обізнаності громадськості щодо екологічних питань та підтриманню ухвалених рішень.
(30) Участь наукової спільноти важлива для забезпечення повноти бази знань для реагування на проблеми, викликані інвазійними чужими видами. Слід створити спеціальний науковий форум для надання консультацій з наукових аспектів, пов’язаних із застосуванням цього Регламенту, зокрема що стосується укладання та оновлення переліку Союзу, оцінювання ризику, надзвичайних заходів та заходів швидкого викорінення.
(31) Щоб забезпечити уніфіковані умови для імплементації цього Регламенту, слід надати Комісії виконавчі повноваження щодо ухвалення та оновлення переліку Союзу, формату документів, що слугують доказами для отримання дозволів, ухвалення надзвичайних заходів на рівні Союзу, вимог щодо застосування деяких положень у відповідних державах-членах у разі посиленої регіональної співпраці, відхилення рішень держав-членів не застосовувати заходи з викорінення та технічних форматів для звітування перед Комісією. Такі повноваження мають здійснюватися відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 (21).
(32) З метою врахування останніх наукових розробок у галузі довкілля, Комісію слід наділити повноваженнями ухвалювати акти згідно зі статтею 290 ДФЄС, які визначають, як саме можна дійти висновку, що інвазійні чужорідні види здатні утворювати життєздатні популяції та поширюватись, а також для встановлення спільних елементів для розвитку сфери оцінювання ризиків. Особливо важливо, щоб Комісія проводила належні консультації під час своєї підготовчої роботи, у тому числі на експертному рівні. Комісія, під час підготовлення та розроблення делегованих актів, повинна забезпечити одночасне, своєчасне та належне передання відповідних документів Європейському Парламенту і Раді.
(33) Щоб гарантувати дотримання цього Регламенту, важливо, щоб держави-члени встановлювали дієві, пропорційні і стримувальні санкції за порушення з урахуванням характеру та тяжкості порушення, принципу відшкодування витрат та принципу «забруднювач платить».
(34) Шляхом вжиття заходів відповідно до цього Регламенту держави-члени можуть покладати обов’язки на власників або користувачів чужорідних видів, а також на власників та орендарів відповідних земель.
(35) Щоб дозволити некомерційним власникам тримати домашніх тварин, які належать до видів, внесених до переліку Союзу, до кінця природного строку життя тварин, необхідно забезпечити перехідні інструменти, за умови впровадження всіх інструментів запобігання відтворенню чи виходу з-під контролю.
(36) Щоб надати змогу комерційним операторам, які можуть мати законні очікування, наприклад тим, хто отримав авторизацію згідно з Регламентом (ЄС) № 708/2007, витратити свій запас інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, після набуття чинності цим Регламентом, доцільно надати їм два роки на забій, гуманний селективний забій, продаж або, у відповідних випадках, передання особин науково-дослідним установам або в заклади збереження ex-situ.
(37) Оскільки цілі цього Регламенту, а саме запобігання, мінімізація та пом’якшення негативного впливу на біорізноманіття від введення та поширення інвазійних чужорідних видів у межах Союзу, не можуть бути достатньою мірою досягнуті державами-членами, а скоріше, з огляду на його масштаб та вплив, краще можуть бути досягнуті на рівні Союзу, Союз може ухвалювати інструменти згідно з принципом субсидіарності, встановленим у статті 5 Договору про Європейський Союз. Відповідно до принципу пропорційності, встановленого у зазначеній статті, цей Регламент не виходить за межі необхідного для досягнення зазначених цілей.
(38) Державам-членам слід мати змогу підтримувати або ухвалювати правила щодо інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу на рівні Союзу, які є більш жорсткими, ніж ті, що встановлені цим Регламентом, та застосовувати положення, такі як ті, що викладені у цьому Регламенті для інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, до інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу для держави-члена. Будь-які такі заходи мають бути сумісними з ДФЄС, та про них повинна бути повідомлена Комісія згідно з правом Союзу,
Цей Регламент встановлює правила запобігання, мінімізації та пом’якшення негативного впливу на біорізноманіття від навмисного і ненавмисного введення на територію Союзу та поширення в її межах інвазійних чужорідних видів.
1. Цей Регламент застосовується до всіх інвазійних чужорідних видів.
2. Цей Регламент не застосовується до:
(a) видів, що змінюють свій природний ареал без втручання людини у відповідь на зміни екологічних умов та зміну клімату;
(b) генетично модифікованих організмів, означених у пункті 2 статті 2 Директиви 2001/18/ЄС;
(c) патогенів, що викликають захворювання тварин; для цілей цього Регламенту, захворювання тварин означає виникнення інфекцій і ураження паразитами, спричинене одним або багатьма патогенами, що передаються тваринам або людям;
(d) шкідливих організмів, внесених до переліку в додатку I або додатку II до Директиви 2000/29/ЄС, та шкідливих організмів, щодо яких ухвалено інструменти згідно зі статтею 16(3) зазначеної Директиви;
(e) видів, перелічених у додатку IV до Регламенту (ЄС) № 708/2007, за використання в аквакультурі;
(f) мікроорганізмів, виготовлених або імпортованих для використання в засобах захисту рослин, які вже дозволено або щодо яких триває оцінювання відповідно до Регламенту (ЄС) № 1107/2009; або
(g) мікроорганізмів, виготовлених або імпортованих для використання в біоцидних продуктах, які вже дозволено або щодо яких триває оцінювання відповідно до Регламенту (ЄС) № 528/2012.
Для цілей цього Регламенту застосовують такі терміни та означення:
(1) «чужорідний вид» означає будь-яку живу особину виду, підвиду або нижчого таксону тварин, рослин, грибів або мікроорганізмів, введеного на територію поза його природним ареалом; це включає будь-які частини, гамети, насіння, яйця чи ікру і пропагули таких видів, а також будь-які гібриди, сорти чи породи, які можуть виживати і відтак розмножуватися;
(2) «інвазійний чужорідний вид» означає чужорідний вид, введення чи поширення якого, як виявилось, загрожує чи негативно впливає на біорізноманіття та пов’язані екосистемні послуги;
(3) «інвазійний чужорідний вид, що становить загрозу всьому Союзу» означає інвазійний чужорідний вид, негативний вплив якого визнано таким, що вимагає узгодженої дії на рівні Союзу відповідно до статті 4(3);
(4) «інвазійний чужорідний вид, що становить загрозу для держави-члена» означає інвазійний чужорідний вид, інший ніж інвазійний чужорідний вид, що становить загрозу всьому Союзу, щодо якого держава-член на основі наукових даних вважає, що негативні наслідки його вивільнення та поширення, навіть якщо вони не повністю перевірені, мають значення для її території або частини її території та вимагають дії на рівні такої держави-члена;
(5) «біорізноманіття» означає мінливість серед живих організмів будь-якого походження, в тому числі наземних, морських та інших водних екосистем і екологічних комплексів, частиною яких вони є; це включає різноманіття екосистем, у межах видів та між видами;
(6) «екосистемні послуги» означає прямий або непрямий внесок екосистем у добробут людини;
(7) «введення» означає переміщення, як наслідок втручання людини, виду поза межі його природного ареалу;
(8) «дослідження» означає описові або експериментальні роботи, що здійснюються в регульованих умовах, спрямовані на отримання нових наукових результатів або розроблення нових продуктів, у тому числі початкові етапи ідентифікації, характеризації та ізоляції генетичних властивостей, інших ніж ті властивості, які роблять вид інвазійним, інвазійних чужорідних видів, але тільки якщо це суттєво допомагає у виведенні на основі таких властивостей неінвазійних видів;
(9) «контрольоване утримання» означає тримання організмів у закритих об’єктах, із яких неможливий вихід з-під контролю чи поширення;
(10) «збереження ex-situ» означає збереження компонентів біологічного різноманіття поза їхніми природними оселищами;
(11) «шляхи проникнення» означає шляхи та механізми введення та поширення інвазійних чужорідних видів;
(12) «раннє виявлення» означає підтвердження наявності в довкіллі особини чи особин інвазійного чужорідного виду до того, як він став масштабно поширеним;
(13) «викорінення» означає повне та остаточне видалення популяції інвазійних чужорідних видів летальним чи нелетальним способом;
(14) «контроль популяції» означає будь-яку летальну чи нелетальну дію, застосовану до популяції інвазійного чужорідного виду, при цьому також із мінімізуванням впливу на нецільові види та їхні оселища, з метою утримання кількості особин на якнайнижчому рівні, щоб, таким чином, за відсутності змоги викорінити цей вид, його інвазійна здатність та негативний вплив на біорізноманіття, пов’язані з цим екосистемні послуги, на здоров’я людини чи економіку були зведені до мінімуму;
(15) «локалізація» означає будь-яку дію, спрямовану на створення бар’єрів, що мінімізують ризик виходу та поширення популяції інвазійного чужорідного виду за межі території інвазії;
(16) «масштабно поширений» означає інвазійний чужорідний вид, популяція якого вийшла за рамки етапу натуралізації, в якому популяція є самодостатньою, і поширилася для колонізації великої частини потенційного ареалу, де вона може виживати та розмножуватися;
(17) «управління» означає будь-яку летальну чи нелетальну дію, спрямовану на викорінення, контроль популяції чи локалізацію популяції інвазійного чужорідного виду, з мінімізацією при цьому впливу на нецільові види та їхні оселища.
Стаття 4
Перелік інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу
1. Комісія за допомогою імплементаційних актів затверджує перелік інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу («перелік Союзу»), на основі критеріїв, викладених у параграфі 3 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 27(2). Проекти імплементаційних актів подають на розгляд Комітету, зазначеного у статті 27(1), до 2 січня 2016 року.
2. Комісія здійснює комплексний перегляд переліку Союзу принаймні кожні шість років і, у відповідних випадках, оновлює його згідно з процедурою, зазначеною в параграфі 1, шляхом:
(a) включення нових інвазійних чужорідних видів;
(b) вилучення видів з переліку, якщо вони більше не відповідають одному або більше з критеріїв, викладених у параграфі 3.
3. Інвазійні чужорідні види повинні бути внесені до переліку Союзу тільки за умови, що вони відповідають усім таким критеріям:
(a) на основі наявних наукових даних з’ясовано, що вони є чужорідними для території Союзу, за виключенням найвіддаленіших регіонів;
(b) на основі наявних наукових даних з’ясовано, що вони здатні створювати життєздатну популяцію та поширюватись у довкіллі в поточних умовах та в умовах зміни клімату, що її можливо передбачити, у біогеографічному регіоні, що є спільним більше ніж для двох держав-членів, або в одному морському субрегіоні, за виключенням їх найвіддаленіших регіонів;
(c) на основі наявних наукових даних вони ймовірно матимуть суттєвий негативний вплив на біорізноманіття чи пов’язані екосистемні послуги, а також можуть мати суттєвий негативний вплив на здоров’я людини чи на економіку;
(d) проведене відповідно до статті 5(1) оцінювання ризику показало, що запобігання їх проникненню, осіданню чи поширенню вимагає узгодженої дії на рівні Союзу;
(e) ймовірно, що внесення до переліку Союзу буде дієво мінімізувати чи пом’якшувати їхній негативний вплив або запобігати йому.
4. Держави-члени можуть подавати Комісії запити на внесення інвазійних чужорідних видів до переліку Союзу. Такі запити повинні містити всі наведені нижче елементи:
(b) результати оцінювання ризику, проведеного відповідно до статті 5(1);
(c) докази того, що критерії, викладені у параграфі 3 цієї статті, виконані.
5. За відповідних умов у переліку Союзу повинні бути зазначені товари, з якими зазвичай пов’язані інвазійні чужорідні види, та їхні коди комбінованої номенклатури, передбачені Регламентом Ради (ЄЕС) № 2658/87 (22), із зазначенням категорій товарів, що підлягають офіційному контролю відповідно до статті 15 цього Регламенту.
6. Під час затвердження або оновлення переліку Союзу Комісія застосовує критерії, викладені в параграфі 3, з належним урахуванням витрат на імплементацію для держав-членів, вартості бездіяльності, результативності за витратами та соціально-економічних аспектів. До переліку Союзу як пріоритетні входять ті інвазійні чужорідні види, які:
(a) ще не присутні в Союзі або перебувають на ранній стадії інвазії і, швидше за все, матимуть значний негативний вплив;
(b) вже осаджені в Союзі і мають найбільш значний негативний вплив.
7. Під час внесення пропозиції щодо переліку Союзу, Комісія також повинна об’єктивно обґрунтувати, що досягнення цілей цього Регламенту краще забезпечують заходи на рівні Союзу.
1. Для цілей статті 4, повинно бути проведене оцінювання ризику стосовно поточного та потенційного ареалу інвазійних чужорідних видів, з урахуванням наведених нижче елементів:
(a) опису виду з його таксономічною ідентичністю, його історією і його природним та потенційним ареалом;
(b) опису закономірностей і динаміки його відтворення та поширення, у тому числі оцінювання того, чи існують умови довкілля, необхідні для його відтворення та поширення;
(c) опису потенційних шляхів навмисного і ненавмисного введення та поширення виду, в тому числі, у відповідних випадках, стандартизованих продуктів, із якими цей вид зазвичай пов’язують;
(d) ретельного оцінювання ризику введення, осадження та поширення у відповідних біогеографічних регіонах у поточних умовах та в умовах зміни клімату, що її можливо передбачити,
(e) опису поточного стану поширення виду, у тому числі зазначення, чи вид уже присутній у Союзі або в сусідніх країнах, та прогноз його ймовірного майбутнього поширення;
(f) опису негативного впливу на біорізноманіття та пов’язані екосистемні послуги, у тому числі на корінні види, захищені ділянки, загрожені оселища, а також на здоров’я людини, безпеку та економіку, у тому числі оцінювання потенційного майбутнього впливу з урахуванням наявних наукових знань;
(g) оцінювання вартості можливих збитків;
(h) опису відомих напрямів використання виду і соціально-економічних вигід, отриманих від такого використання.
2. Пропонуючи види для внесення до переліку як інвазійні чужорідні види, що становлять загрозу всьому Союзу, Комісія проводить оцінювання ризику, зазначене в параграфі 1.
Щоразу, коли держава-член подає запит на внесення виду до переліку Союзу, вона відповідає за проведення оцінювання ризику, зазначене у параграфі 1. У разі необхідності, Комісія може допомагати державам-членам у розробленні таких оцінювань ризику мірою, якою це стосується їх європейського виміру.
3. Комісія має повноваження ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 29 для подальшого уточнення типу доказів, допустимих для цілей пункту (b) статті 4(3), та надає детальний опис застосування пунктів (a)-(h) параграфа 1 цієї статті. Детальний опис повинен містити методологію для застосування в оцінюванні ризиків, з урахуванням відповідних національних та міжнародних стандартів і потреби визначати пріоритет дій проти інвазійних чужорідних видів, що пов’язані зі значним негативним впливом на біорізноманіття або супутні екосистемні послуги, а також на здоров’я людини чи економіку, чи мають потенціал спричиняти його, при цьому негативний вплив розглядають як обтяжуючий чинник. Особливо важливо, щоб Комісія дотримувалася своєї звичайної практики та проводила консультації з експертами, у тому числі з експертами держав-членів, перед ухваленням таких делегованих актів.
Стаття 6
Положення для найвіддаленіших регіонів
1. Інвазійні чужорідні види, що становлять загрозу всьому Союзу, не підпадають під дію положень статті 7 або статей 13-20 у найвіддаленіших регіонах.
2. До 2 січня 2017 року кожна держава-член із найвіддаленішими регіонами затверджує для кожного з таких регіонів перелік інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу, після консультацій із такими регіонами.
3. Що стосується інвазійних чужорідних видів, внесених до переліків, зазначених у параграфі 2 цієї статті, у межах відповідних найвіддаленіших регіонів держави-члени можуть застосовувати інструменти, передбачені у статтях 7-9, 13-17, 19 та 20, залежно від випадку. Такі інструменти повинні бути сумісними з ДФЄС, та про них повинна бути повідомлена Комісія згідно з правом Союзу.
4. Держави-члени негайно повідомляють Комісію та інформують інші держави-члени про переліки, зазначені у параграфі 2, та про будь-яке оновлення таких переліків.
1. Інвазійні чужорідні види, що становлять загрозу всьому Союзу, повинні не бути навмисно:
(a) ввезені на територію Союзу, у тому числі шляхом транзиту під митним наглядом;
(b) на утриманні, у тому числі на контрольованому утриманні;
(c) розведені, у тому числі на контрольованому утриманні;
(d) транспортовані до, з, або в межах Союзу, за винятком транспортування видів до об’єктів у контексті реалізації заходів з викорінення;
(g) дозволені для відтворення, розведення чи вирощування, у тому числі на контрольованому утриманні; або
2. Держави-члени здійснюють усі необхідні кроки для запобігання ненавмисному введенню чи поширенню, у тому числі, у застосовних випадках, унаслідок грубої недбалості, інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу.
1. Як відступ від обмежень, встановлених пунктами (a), (b), (c), (d), (f) та (g) статті 7(1), та з дотриманням вимог параграфа 2 цієї статті, держави-члени запроваджують систему надання дозволів, яка дає змогу закладам здійснювати дослідження або збереження ex-situ інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу. Якщо використання продуктів, отриманих з інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, неможливо уникнути на шляху до прогресу в галузі охорони здоров’я людини, держави-члени можуть також включити наукове виробництво та подальше використання лікарських засобів у свою дозвільну систему.
2. Держави-члени наділяють свої компетентні органи повноваженнями надавати дозволи, зазначені в параграфі 1, на діяльність, яка відбувається на закритому утриманні, і при цьому відповідає усім наведеним нижче умовам:
(a) перебування інвазійного чужорідного виду, що становить загрозу всьому Союзу, та дії з ним відбуваються на контрольованому утриманні згідно з параграфом 3;
(b) таку діяльність провадить належним чином кваліфікований персонал відповідно до вказівок компетентних органів;
(c) транспортування в місце контрольованого утримання та з нього здійснюється в умовах, що виключають вихід інвазійного чужорідного виду з-під контролю, як визначено у дозволі;
(d) у випадку, якщо інвазійними чужорідними видами, що становлять загрозу всьому Союзу, є тварини, їх позначають або, у відповідних випадках, іншим чином дієво ідентифікують за допомогою методів, які не спричиняють, коли цього можна уникнути, болю, тривожності чи страждання;
(e) ризик виходу з-під контролю або поширення чи видалення перебуває під дієвим управлінням, з урахуванням ідентичності, біологічних особливостей та способів розповсюдження виду, передбаченої діяльності та передбаченого контрольованого утримання, взаємодії з довкіллям та інших значущих чинників;
(f) заявником розроблено систему безперервного нагляду та план реагування, що охоплює можливість виходу з-під контролю чи поширення, в тому числі план викорінення. План реагування повинен бути затверджений компетентним органом. У разі виходу з-під контролю чи поширення, план реагування повинен бути реалізований негайно, і дозвіл може бути тимчасово або на постійній основі відкликаний.
Дозвіл, зазначений у параграфі 1, повинен бути обмежений кількістю інвазійних чужорідних видів та особин, що не перевищує можливостей об’єкта контрольованого утримання. Він повинен включати обмеження, необхідні для врегулювання ризику виходу з-під контролю або поширення відповідного виду. Він повинен постійно супроводжувати інвазійні чужорідні види, на які він поширюється, під час того, як такі види тримають на території Союзу, ввозять на територію Союзу та транспортують на території Союзу.
3. Особини вважаються такими, що перебувають на контрольованому утриманні, за виконання наведених нижче умов:
(a) особини ізольовані фізично і не можуть вийти з-під контролю, поширитися чи бути вилученими неуповноваженими особами з приміщень, де вони перебувають;
(b) протоколи очищення, опрацювання відходів та технічного обслуговування забезпечують відсутність можливості виходу з-під контролю, поширення чи вилучення неуповноваженими особами будь-яких особин або відтворювальних частин;
(c) вилучення особин із місць утримання, їх захоронення чи знищення або гуманний селективний забій здійснюється таким чином, щоб виключити розповсюдження чи відтворення поза межами місць утримання.
4. Під час подання заявки на отримання дозволу, заявник надає всі необхідні докази, щоб дозволити компетентному органу оцінити, чи виконані умови, встановлені в параграфах 2 та 3.
5. Держави-члени надають своїм компетентним органам повноваження тимчасово або постійно відкликати дозвіл у будь-який момент часу, якщо трапляються непередбачені події, що негативно впливають на біорізноманіття або пов’язані з цим екосистемні послуги. Будь-яке відкликання дозволу повинно бути вмотивоване на науковій основі і, якщо наукової інформації недостатньо, на підставі принципу перестороги та з належним урахуванням національних адміністративних правил.
6. Комісія за допомогою делегованих актів затверджує формат документа, який слугуватиме доказом дозволу, наданого компетентними органами держави-члена. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 27(2). Держави-члени використовують такий формат для документа, що супроводжує дозвіл.
7. Стосовно всіх дозволів, наданих згідно з параграфом 1 цієї статті, держави-члени невідкладно надають загальний доступ через Інтернет до принаймні таких даних:
(a) наукові та загальні назви інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, на які надано дозвіл;
(b) кількість чи обсяг відповідних особин;
(c) мета, з якою видано дозвіл; та
(d) коди комбінованої номенклатури, передбачені Регламентом (ЄЕС) № 2658/87.
8. Держави-члени забезпечують здійснення їхніми компетентними органами інспектування, щоб гарантувати, що заклади відповідають умовам, викладеним у таких наданих дозволах.
1. У виняткових випадках, з міркувань нагального суспільного інтересу, у тому числі соціально-економічного характеру, держави-члени можуть надавати дозволи, що дозволяють закладам провадити види діяльності, інші ніж викладені у статті 8(1), за умови отримання авторизації Комісії, згідно з процедурою, встановленою в цій статті, та за дотримання умов, викладених у статті 8(2) і (3).
2. Комісія встановлює та веде електронну систему надання авторизації і повинна ухвалювати рішення за заявками на отримання авторизації за 60 днів від отримання заявки.
3. Заявки на отримання авторизації держави-члени подають за допомогою системи, зазначеної у параграфі 2.
4. Заявка на отримання авторизації повинна містити таке:
(a) дані закладу або груп закладів, у тому числі їхні назви та адреси;
(b) наукові та загальні назви інвазійного чужорідного виду, що загрожує всьому Союзу, на який здійснено запит на отримання авторизації;
(c) коди комбінованої номенклатури, передбачені Регламентом (ЄЕС) № 2658/87;
(d) кількість чи обсяг відповідних особин;
(e) причини для запиту на отримання авторизації;
(f) детальний опис передбачених заходів, які забезпечують відсутність можливостей для виходу з-під контролю чи поширення з об’єктів контрольованого утримання, що в них інвазійний чужорідний вид перебуватиме та де відбуватимуться дії з ним, а також заходів, які забезпечують, що будь-яке транспортування видів, потреба в якому може з’явитися, відбувається за умов, що унеможливлюють вихід з-під контролю;
(g) оцінювання ризику виходу з-під контролю інвазійного чужорідного виду, що загрожує всьому Союзу, що є предметом запиту на отримання авторизації, разом з описом заходів із пом’якшення ризиків, що їх належить запровадити;
(h) опис запланованої системи нагляду та плану реагування, складеного на випадок можливого виходу з-під контролю чи поширення, у тому числі план викорінення - за потреби;
(i) опис відповідного національного права, застосовного до таких закладів.
5. Про авторизації, надані Комісією, повинен бути повідомлений компетентний орган відповідної держави-члена. Авторизація стосується окремого закладу, незалежно від процедури заявки, що її виконують згідно з пунктом (a) параграфа 4, і повинна включати інформацію, зазначену в параграфі 4, та тривалість дії авторизації. Авторизація повинна також містити приписи щодо постачання в заклад додаткових особин чи особин на заміщення наявних для використання в діяльності, на яку здійснений запит на отримання авторизації.
6. Після отримання від Комісії авторизації, компетентний орган може надати дозвіл, зазначений у параграфі 1 цієї статті, згідно зі статтею 8(4)-(8). Дозвіл повинен включати всі приписи, наведені в авторизації, наданій Комісією.
7. Комісія відхиляє заявку на отримання авторизації в разі недотримання будь-яких відповідних зобов’язань, викладених у цьому Регламенті.
8. Комісія якнайшвидше інформує відповідні держави-члени про будь-яке відхилення заявки на підставі параграфа 7 і вказує причину відхилення.
Стаття 10
Надзвичайні інструменти та заходи
1. Якщо держава-член має докази стосовно присутності на її території або безпосереднього ризику введення на її територію інвазійного чужорідного виду, що не внесений до переліку Союзу, але при цьому компетентні органи на основі попередніх наукових даних виявили, що він імовірно відповідає критеріям, викладеним у статті 4(3), вона може негайно вжити надзвичайних заходів, які полягають у застосуванні будь-яких обмежень, викладених у статті 7(1).
2. Держава-член, яка вводить надзвичайні заходи на своїй національній території, що включають застосування пунктів (a), (d) або (e) статті 7(1), негайно повідомляє Комісію та всі інші держави-члени про вжиті заходи та докази на обґрунтування доцільності таких заходів.
3. Відповідна держава-член невідкладно проводить оцінювання ризику, що має на меті внесення такого виду до переліку Союзу, з урахуванням наявної технічної та наукової інформації відповідно до статті 5 для інвазійного чужорідного виду, на який спрямовані надзвичайні заходи, та в будь-якому випадку за 24 місяці від дати ухвалення рішення ввести надзвичайні заходи.
4. Якщо Комісія отримує повідомлення, зазначене у параграфі 2 цієї статті, або має інші докази щодо наявності на території Союзу або безпосереднього ризику введення на територію Союзу інвазійного чужорідного виду, що не внесений до переліку Союзу, але, ймовірно, відповідає критеріям, викладеним у статті 4(3), вона на основі попередніх наукових даних за допомогою імплементаційних актів доходить висновку щодо ймовірної відповідності або невідповідності виду таким критеріям, та ухвалює надзвичайні інструменти для Союзу, які полягають у застосуванні будь-яких обмежень, викладених у статті 7(1), протягом обмеженого часу стосовно ризиків, що їх становить такий вид, якщо вона дійде висновку, що критерії, викладені у статті 4(3), ймовірно будуть виконані. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 27(2).
5. Якщо Комісія ухвалить імплементаційний акт, зазначений у параграфі 4, держави-члени скасовують або змінюють, залежно від випадку, будь-які надзвичайні інструменти, що їх вони застосовують.
6. Якщо Комісія внесе інвазійний чужорідний вид до переліку Союзу, держави-члени також скасовують або змінюють свої надзвичайні інструменти.
7. Якщо за результатами оцінювання ризику, проведеного відповідно до параграфа 3 цієї статті, Комісія не внесе інвазійний чужорідний вид у перелік Союзу, держави-члени скасовують свої надзвичайні інструменти, застосовані відповідно до параграфа 1 цієї статті, і можуть внести такий вид у свій національний перелік інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу для держави-члена, відповідно до статті 12(1), та розглянути можливість посилення регіональної співпраці згідно зі статтею 11.
Стаття 11
Інвазійні чужорідні види, що становлять регіональну загрозу, та види, що є корінними на території Союзу
1. Держави-члени можуть виокремлювати зі своїх національних переліків інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу для держави-члена, укладених згідно зі статтею 12, види, корінні й некорінні на території Союзу, що вимагають посилення регіональної співпраці.
2. На запит заінтересованих держави-членів, Комісія вчиняє дії, щоб сприяти співпраці та координації між такими заінтересованими державами-членами, згідно зі статтею 22(1). Якщо необхідно, на основі оцінювання впливу деяких інвазійних чужорідних видів на біорізноманіття та пов’язані екосистемні послуги, а також на здоров’я людини та економіку, та за умови ретельного обґрунтування цього всебічним аналізом доцільності посилення міжнародної співпраці, що її провадять держави-члени, що подають запит, Комісія може вимагати за допомогою імплементаційних актів, щоб відповідні держави-члени застосовували, mutatis mutandis, на своїй території чи на її частині статті 13, 14 і 16, статтю 17 незважаючи на статтю 18, а також застосовували статті 19 і 20, залежно від випадку. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 27(2).
3. Інвазійні чужорідні види, що становлять регіональну загрозу, корінні на території держави-члена, не підпадають під дію положень статей 13, 14, 16, 17, 19, 20 і 24 на території такої держави-члена. Держави-члени, на території яких такі види є корінними, ведуть співпрацю з відповідними державами-членами задля оцінювання шляхів проникнення згідно зі статтею 13 та, після консультацій з іншими державами-членами можуть ухвалювати відповідні інструменти, щоб запобігати подальшому поширенню таких видів, згідно з процедурою, зазначеною у статті 22(1).
Стаття 12
Інвазійні чужорідні види, що становлять загрозу для держави-члена
1. Держави-члени можуть укладати національні переліки інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу для держави-члена. Для таких інвазійних чужорідних видів держави-члени можуть застосовувати на своїй території інструменти, як-от такі, що передбачені у статтях 7, 8, 13-17, 19 та 20, залежно від випадку. Такі інструменти повинні бути сумісними з ДФЄС, та про них повинна бути повідомлена Комісія згідно з правом Союзу.
2. Держави-члени інформують Комісію та інші держави-члени про види, які вони вважають інвазійними чужорідними видами, що становлять загрозу для держави-члена, та про інструменти, застосовані згідно з параграфом 1.
Стаття 13
Плани дій щодо шляхів проникнення інвазійних чужорідних видів
1. Держави-члени за 18 місяців від дати затвердження переліку Союзу повинні провести всебічний аналіз шляхів проникнення, через які відбувається ненавмисне введення та поширення інвазійних чужорідних видів на їхній території, а також у морських водах, означених у пункті (1) статті 3 Директиви 2008/56/ЄС, та ідентифікують шляхи проникнення, які вимагають пріоритетної дії («пріоритетні шляхи проникнення») зважаючи на обсяг видів чи шкоду, яку потенційно завдають види, що потрапляють на території Союзу через такі шляхи проникнення.
2. Протягом трьох років від дати затвердження переліку Союзу кожна держава-член запроваджує та реалізує один єдиний план дій або низку планів дій, щоб вирішити питання пріоритетних шляхів проникнення, які вона ідентифікувала відповідно до параграфа 1. У плані дій повинні бути наведені часові графіки виконання дій та описані інструменти, які підлягають ухваленню, і, залежно від випадку, добровільні дії та кодекси належної практики, щоб вирішити питання пріоритетних шляхів та запобігти ненавмисному введенню та поширенню інвазійних чужорідних видів на територію або у межах території Союзу.
3. Держави-члени забезпечують координацію з метою запровадження одного єдиного плану дій або низки планів дій, координованих на належному регіональному рівні, згідно зі статтею 22(1). Якщо такі регіональні плани дій не запроваджено, держави-члени запроваджують та реалізують плани дій для своєї території, координовані, наскільки це можливо, на належному регіональному рівні.
4. У плани дій, зазначені в параграфі 2 цієї статті, повинні бути включені, зокрема, заходи на основі аналізу витрат та вигід, для того щоб:
(b) мінімізувати засмічення товарів, стандартизованих продуктів, транспортних засобів та обладнання особинами інвазійних чужорідних видів, у тому числі за рахунок інструментів, що врегульовують транспортування інвазійних чужорідних видів із третіх країн;
(c) забезпечити належні перевірки на кордонах Союзу, інші ніж офіційний контроль відповідно до статті 15.
5. План дій, запроваджений згідно з параграфом 2, повинен бути невідкладно переданий Комісії. Держави-члени переглядають свої плани дій і передають їх Комісії принаймні кожні шість років.
ГЛАВА III
РАННЄ ВИЯВЛЕННЯ І ШВИДКЕ ВИКОРІНЕННЯ
1. За 18 місяців від дати затвердження переліку Союзу, держави-члени запроваджують систему нагляду за інвазійними чужорідними видами, що становлять загрозу всьому Союзу, або включають її у свою існуючу систему збору й фіксації даних щодо виявлення присутності в довкіллі інвазійних чужорідних видів шляхом спостереження, моніторингу або застосування інших процедур, щоб запобігати поширенню інвазійних чужорідних видів на територію Союзу або в її межах.
2. Система нагляду, зазначена в параграфі 1 цієї статті, повинна:
(a) охоплювати територію, у тому числі морські територіальні води, держави-члена, щоб визначати присутність та розповсюдження нових, а також уже осаджених інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу;
(b) бути достатньо динамічною, щоб оперативно виявляти появу в довкіллі на території або на частині території держави-члена будь-яких інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, про чию присутність не було відомо раніше;
(c) бути створеною на основі відповідних положень щодо оцінювання та моніторингу, встановлених у рамках права Союзу або міжнародних договорів, бути сумісною з ними й не дублювати їх, та використовувати інформацію, надану існуючими системами нагляду та моніторингу, визначеними у статті 11 Директиви 92/43/ЄЕС, статті 8 Директиви 2000/60/ЄС і статті 11 Директиви 2008/56/ЄС;
(d) враховувати відповідний транскордонний вплив та транскордонні особливості, наскільки це можливо.
1. До 2 січня 2016 року в держав-членів повинні з’явитися споруди у повністю робочому стані для здійснення офіційного контролю, необхідного для запобігання навмисному введенню на територію Союзу інвазійних чужорідних видів, що загрожують усьому Союзу. Такий офіційний контроль застосовується до категорій товарів, що входять до кодів комбінованої номенклатури, наведених у переліку Союзу, відповідно до статті 4(5).
2. Компетентні органи проводять належний контроль на основі ризику для товарів, обумовлених у параграфі 1 цієї статті, який дозволяє пересвідчитися, що:
(a) вони не входять до переліку Союзу; або
(b) на них поширюється чинний дозвіл, як це зазначено у статті 8.
3. Контроль, зазначений у параграфі 2 цієї статті, що складається з документальних, ідентифікаційних та, якщо необхідно, фізичних перевірок, відбувається під час введення на територію Союзу товарів, зазначених у параграфі 1 цієї статті. Якщо правом Союзу щодо офіційного контролю вже передбачені конкретні заходи офіційного контролю на прикордонних пунктах згідно з Регламентом (ЄС) № 882/2004 та директивами 91/496/ЄЕС і 97/78/ЄС чи на пунктах пропуску згідно з Директивою 2000/29/ЄС для категорій товарів, зазначених у параграфі 1 цієї статті, держави-члени покладають відповідальність за проведення контролю, зазначеного в параграфі 2 цієї статті, на компетентні органи, яким доручено завдання проводити такі заходи контролю згідно зі статтею 4 Регламенту (ЄС) 882/2004 чи з пунктом (g) статті 2(1) Директиви 2000/29/ЄС.
4. Опрацювання товарів, зазначених у параграфі 1, у вільних митних зонах чи вільних митних складах та поміщення їх під митні процедури випуску для вільного обігу, транзиту, митного зберігання, перероблення на митній території, перероблення під митним контролем та тимчасовий ввіз вимагає надання митним органам таких декларацій:
(a) відповідного в’їзного документа, належним чином заповненого компетентними органами, зазначеними в параграфі 3 цієї статті, що підтверджує виконання умов, зазначених у параграфі 2 цієї статті, у випадках, коли заходи контролю проведені на прикордонних пунктах згідно з Регламентом (ЄС) № 882/2004 і директивами 91/496/ЄЕС та 97/78/ЄС чи на пунктах пропуску згідно з пунктом (j) статті 2(1) Директиви 2000/29/ЄС. Зазначені в ньому митні процедури повинні бути дотримані; або
(b) якщо товари не підлягають офіційному контролю згідно з правом Союзу, інше документальне підтвердження того, що заходи контролю були проведені із задовільними результатами, та сформований на його основі в’їзний документ.
Такі документи також можуть бути подані в електронній формі.
5. Якщо в результаті контролю встановлено факти недотримання цього Регламенту:
(a) митні органи повинні призупинити поміщення під митні процедури або затримати товари;
(b) компетентні органи, зазначені у параграфі 3, повинні затримати товари.
У разі затримання товарів, їх зберігання довіряють компетентному органу, відповідальному за застосування цього Регламенту. Такий орган провадить діяльність згідно з національним законодавством. Держави-члени можуть делегувати окремі функції іншим органам.
6. Витрати, виниклі під час проведення перевірки, а також у результаті будь-якого недотримання вимог, покривають коштом фізичної або юридичної особи на території Союзу, яка завезла товари на територію Союзу, за винятком випадків, коли відповідна держава-член визначить інакше.
7. Держави-члени запроваджують процедури для забезпечення обміну відповідною інформацією та ефективної й дієвої координації та співпраці між усіма органами, залученими до перевірки, зазначеної в параграфі 2.
8. Комісія, разом з усіма державами-членами, розробляє на основі найкращих практик настанови та навчальні програми, щоб сприяти ідентифікації та виявленню інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу Союзу, а також проведенню ефективних та дієвих заходів контролю.
9. У разі надання дозволів згідно зі статтею 8, у митній декларації або відповідних повідомленнях на адресу прикордонного пункту повинен бути вказаний чинний дозвіл, що охоплює заявлені товари.
Стаття 16
Повідомлення про раннє виявлення
1. Держави-члени використовують систему нагляду, запроваджену згідно зі статтею 14, та інформацію, зібрану в результаті офіційного контролю, передбаченого статтею 15, щоб підтверджувати раннє виявлення випадків введення чи присутності інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу.
2. Держави-члени невідкладно повідомляють Комісію в письмовій формі про раннє виявлення випадків введення або присутності інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, та інформують інші держави-члени, зокрема про:
(a) появу на їхній території або на частині їхньої території будь-якого виду, внесеного до переліку Союзу, про чию присутність на їхній території або на частині їхньої території не було відомо раніше;
(b) повторну появу на їхній території або на частині їхньої території будь-якого виду, внесеного до переліку Союзу, після оголошення про його викорінення.
Стаття 17
Швидке викорінення на ранній стадії інвазії
1. Після раннього виявлення і за три місяці після передання повідомлення про раннє виявлення, зазначене у статті 16, держави-члени застосовують заходи раннього виявлення й повідомляють про такі заходи Комісію та інформують інші держави-члени.
2. Під час застосування заходів з викорінення, держави-члени забезпечують дієвість використовуваних методів для досягнення повного та остаточного видалення популяції відповідного інвазійного чужорідного виду, з належною турботою про здоров’я людини та про довкілля, особливо нецільових видів та їхніх оселищ, і при цьому забезпечують уникнення тваринами в усіх випадках, коли цьому можна запобігти, болю, тривожності чи страждання.
3. Держави-члени здійснюють моніторинг дієвості викорінення. Держави-члени можуть використовувати для таких цілей систему нагляду, передбачену у статті 14. Моніторинг також повинен включати оцінювання впливу на нецільові види, у відповідних випадках.
4. Держави-члени інформують Комісію про дієвість вжитих заходів та повідомляють Комісії, коли популяцію інвазійного чужорідного виду, що становить загрозу всьому Союзу, знищено. Вони також надають таку інформацію іншим державам-членам.
Стаття 18
Відступи від зобов’язання щодо швидкого викорінення
1. Держава-член може, на основі надійних наукових даних, вирішити протягом двох місяців від дати виявлення інвазійного чужорідного виду, зазначеного у статті 16, не застосовувати заходи з викорінення, у разі виконання принаймні однієї з таких умов:
(a) демонстрації технічної нездійсненності викорінення внаслідок відсутності можливості застосувати доступні методи викорінення в навколишньому середовищі, у якому інвазійний чужорідний вид осаджений;
(b) аналіз витрат і вигід на основі наявних даних з обґрунтованим рівнем визначеності показує, що в довгостроковій перспективі витрати будуть винятково високими та непропорційними вигодам від викорінення;
(c) методи викорінення недоступні, або доступні, але мають дуже серйозні негативні наслідки для здоров’я людини, для довкілля та інших видів.
Відповідна держава-член невідкладно повідомляє Комісію про своє рішення у письмовій формі. До повідомлення мають бути долучені докази, зазначені в пунктах (a), (b) та (c) першого підпараграфа.
2. Комісія за допомогою імплементаційних актів може ухвалити рішення про відхилення рішення, про яке було повідомлено згідно з другим підпараграфом параграфа 1, у разі невиконання викладених у ньому умов.
3. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 27(2). Проекти імплементаційних актів подають на розгляд Комітету, зазначеного у статті 27(1), протягом двох місяців з дати отримання повідомлення держави-члена.
4. Держави-члени забезпечують запровадження локалізаційних заходів, щоб запобігати подальшому поширенню інвазійного чужорідного виду в інші держави-члени, коли на підставі параграфа 1 не було вжито жодних заходів з викорінення.
5. Якщо Комісія відхиляє рішення, про яке було повідомлено згідно з другим підпараграфом параграфа 1 цієї статті, відповідна держава-член невідкладно застосовує заходи з викорінення, зазначені у статті 17.
6. Якщо Комісія не відхиляє рішення, про яке повідомлено згідно з другим підпараграфом параграфа 1 цієї статті, інвазійний чужорідний вид підлягає заходам з управління, зазначеним у статті 19.
ГЛАВА IV
УПРАВЛІННЯ ІНВАЗІЙНИМИ ЧУЖОРІДНИМИ ВИДАМИ, ЩО МАЮТЬ МАСШТАБНЕ ПОШИРЕННЯ
1. За 18 місяців, протягом яких інвазійний чужорідний вид присутній у переліку Союзу, держави-члени повинні впровадити дієві інструменти управління для тих інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, масштабну поширеність яких на своїй території виявили держави-члени, щоб мінімізувати їхній вплив на біорізноманіття, пов’язані екосистемні послуги та, у застосовних випадках, на здоров’я людини чи економіку.
Такі заходи з управління повинні бути пропорційними впливу на довкілля та відповідати конкретним обставинам держав-членів, мати в основі аналіз витрат і вигід, а також включати, наскільки це можливо, заходи з відновлення, зазначені у статті 20. Вони повинні бути пріоритезовані на основі оцінювання ризиків та їх результативності за витратами.
2. Заходи з управління включають летальні чи нелетальні фізичні, хімічні чи біологічні дії, спрямовані на викорінення, контроль популяції чи локалізацію популяції інвазійного чужорідного виду. У відповідних випадках, заходи з управління повинні включати дії, застосовані до екосистеми, що приймає, спрямовані на підвищення її стійкості до поточних та майбутніх інвазій. Комерційне використання вже осаджених інвазійних чужорідних видів може бути дозволене тимчасово в рамках заходів з управління, спрямованих на їх викорінення, контроль популяції чи локалізацію, за чіткого обґрунтування доцільності та за умови, що запроваджені всі належні інструменти контролю, щоб запобігати будь-якому подальшому поширенню.
3. Під час застосування заходів з управління та методів відбору, передбачених для використання, держави-члени належним чином піклуються про здоров’я людини та про довкілля, особливо нецільові види та їхні оселища, і забезпечують, коли заходи спрямовані на тварин, уникнення тваринами в усіх випадках, коли цьому можна запобігти, болю, тривожності чи страждання.
4. Система нагляду, передбачена у статті 14, повинна бути створена й використовуватися для моніторингу діяльності, викорінення, контролю популяції чи локалізаційних заходів під час мінімізації впливу на біорізноманіття, пов’язані екосистемні послуги та, у застосованих випадках, на здоров’я людини чи економіку. Моніторинг також повинен включати оцінювання впливу на нецільові види, у відповідних випадках.
5. Якщо є значний ризик поширення в іншу державу-член інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, держави-члени, в яких такий вид присутній, негайно повідомляють про це інші держави-члени та Комісію. У належних випадках, відповідні держави-члени запроваджують інструменти управління, погоджені спільно. Якщо поширення може також зачепити треті країни, уражена держава-член докладає зусиль, щоб поінформувати треті країни, які перебувають під загрозою.
Стаття 20
Відновлення пошкоджених екосистем
1. Держави-члени здійснюють належні заходи з відновлення, щоб допомогти відтворити екосистему, яка занепала, була пошкоджена або знищена інвазійними чужорідними видами, що становлять загрозу всьому Союзу, за винятком випадків, коли на основі наявних даних і з обґрунтованим рівнем визначеності аналіз витрат і вигід показує, що видатки на такі заходи у довгостроковій перспективі будуть винятково високими та непропорційними вигодам від відновлення;
2. Заходи з відтворення, зазначені в параграфі 1, повинні включати принаймні:
(a) заходи, спрямовані на підвищення здатності екосистеми, яка страждає від руйнівних впливів, спричинених присутністю інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, опиратися руйнівним впливам, нейтралізувати їх, пристосовуватись до них та відновлюватись після них;
(b) заходи, спрямовані на запобігання повторній інвазії після завершення кампанії з викорінення.
ГЛАВА V
ГОРИЗОНТАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 21
Відшкодування витрат
Згідно з принципом «забруднювач платить» та без обмеження положень Директиви Європейського Парламенту і Ради № 2004/35/ЄС (23), держави-члени повинні намагатися відшкодовувати видатки на заходи, необхідні для запобігання, мінімізації чи пом’якшення негативного впливу інвазійних чужорідних видів, у тому числі витрати на охорону довкілля та ресурси, а також витрати на відновлення.
Стаття 22
Співпраця та координація
1. Держави-члени під час виконання своїх зобов’язань за цим Регламентом докладають усіх зусиль, щоб забезпечувати тісну координацію з усіма відповідними державами-членами, і, якщо це практично та доцільно, використовувати існуючі споруди, створені в рамках регіональних та міжнародних договорів. Зокрема, відповідні держави-члени докладають зусиль, щоб забезпечувати координацію з іншими державами-членами, яких об’єднують:
(a) спільні морські субрегіони згідно зі статтею 4(2) Директиви 2008/56/ЄС, що стосується морських видів;
(b) спільний біогеографічний регіон згідно з пунктом (iii) пункту (c) статті 1 Директиви 92/43/ЄЕС, що стосується неморських видів;
(d) один річковий басейн згідно з пунктом (13) статті 2 Директиви 2000/60/ЄС, що стосується прісноводних видів; або
(e) будь-який інший спільний інтерес.
На запит заінтересованої держави-члена, Комісія вчиняє дії зі сприяння координації.
2. Держави-члени, під час виконання своїх зобов’язань за цим Регламентом, докладають зусиль, щоб у відповідних випадках співпрацювати з третіми країнами, у тому числі шляхом використання існуючих споруд, створених у рамках регіональних та міжнародних договорів, з метою досягнення цілей цього Регламенту.
3. Держави-члени можуть також застосовувати положення, такі як ті, що зазначені в параграфі 1 цієї статті, щоб забезпечувати координацію та співпрацю з іншими відповідними державами-членами стосовно інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу Союзу, ідентифікованих у національних переліках, затверджених згідно зі статтею 12(1). Держави-члени можуть також запровадити механізми співпраці на належному рівні для таких інвазійних чужорідних видів. Такі механізми можуть включати обмін інформацією та даними, плани дій щодо шляхів проникнення та обмін найкращими практиками управління, контролю та викорінення інвазійних чужорідних видів, системи раннього оповіщення та програми, пов’язані з підвищенням обізнаності громадськості чи освітою.
Стаття 23
Більш жорсткі національні правила
Держави-члени можуть підтримувати або запроваджувати більш жорсткі національні правила з метою запобігання введенню, осадженню та поширенню інвазійних чужорідних видів. Такі інструменти повинні бути сумісними з ДФЄС, та про них повинна бути повідомлена Комісія згідно з правом Союзу.
Стаття 24
Звітування та перегляд
1. До 1 червня 2019 року і відтак кожні шість років держави-члени оновлюють та передають Комісії таке:
(a) опис, чи його оновлену версію, системи нагляду на основі статті 14 та офіційної системи контролю за чужорідними видами, що потрапляють на території Союзу, на основі статті 15;
(b) інформацію про розповсюдження інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, або регіональну загрозу згідно зі статтею 11(2), присутніх на їхній території, у тому числі інформацію, що стосується міграційних та репродуктивних закономірностей;
(c) інформацію про види, які вважаються інвазійними чужорідними видами, що становлять загрозу для держави-члена, на підставі статті 12(2);
(d) плани дій, зазначені у статті 13(2);
(e) зведену інформацію, що охоплює всю національну територію, щодо заходів з викорінення, вжитих згідно зі статтею 17, заходів з управління, що їх виконують згідно зі статтею 19, їхню дієвість та їхній вплив на нецільові види;
(f) кількість дозволів, зазначених у статті 8, та мету, з якою їх було надано;
(g) інформацію про заходи, вжиті для інформування громадськості щодо присутності інвазійних чужорідних видів та щодо будь-яких який дій, вжиття яких вимагають від громадян;
(h) інспектування, що їх вимагають положення статті 8(8); та
(i) інформацію про видатки на дії, вчинені на дотримання цього Регламенту, за їх наявності.
2. До 5 листопада 2015 року держави-члени повинні повідомити Комісію та поінформувати інші держави-члени про компетентні органи, відповідальні за застосування цього Регламенту.
3. До 1 червня 2021 року Комісія повинна переглянути застосування цього Регламенту, у тому числі перелік Союзу, плани дій, зазначені у статті 13(2), систему нагляду, митний контроль, зобов’язання щодо викорінення та зобов’язання щодо управління, і внести на розгляд Європейського Парламенту і Ради звіт, який може бути поданий у супроводі законодавчих пропозицій щодо внесення змін у цей Регламент, у тому числі змін до переліку Союзу. Такий перегляд також включає перевірку дієвості імплементаційних положень щодо інвазійних чужорідних видів, що становлять регіональну загрозу, потреби і технічної здійсненності внесення видів, що є корінними на території Союзу, до переліку Союзу, а також з приводу того, чи підвищення дієвості планів дій та інструментів, що їх запроваджують держави-члени, потребує подальшої гармонізації.
4. Комісія за допомогою імплементаційних актів визначає технічні формати звітування, щоб спростити та оптимізувати для держав-членів процедуру виконання обов’язку звітування стосовно інформації відповідно до параграфа 1 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 27(2).
Стаття 25
Система інформаційної підтримки
1. Комісія послідовно запроваджує систему інформаційної підтримки, необхідну, щоб полегшити застосування цього Регламенту.
2. До 2 січня 2016 року така система повинна включити механізм підтримки даних, що з’єднує між собою існуючі системи даних щодо інвазійних чужорідних видів, з приділенням особливої уваги інформації щодо інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, і таким чином полегшити звітування відповідно до статті 24.
Механізм підтримки даних, зазначений у першому підпараграфі, повинен стати інструментом, що допомагає Комісії та державам-членам опрацьовувати відповідні повідомлення, здійснювати які вимагає стаття 16(2).
3. До 2 січня 2019 року механізм підтримки даних, зазначений у параграфі 2, повинен стати механізмом обміну інформацією про інші аспекти застосування цього Регламенту.
Він може також включати інформацію про інвазійні чужорідні види, що становлять загрозу для держави-члена, та про шляхи проникнення, оцінювання ризику, заходи з управління та викорінення.
Стаття 26
Участь громадськості
Під час запровадження планів дій відповідно до статті 13 цього Регламенту та за впровадження інструментів управління відповідно до статті 19 цього Регламенту, держави-члени забезпечують надання громадськості завчасних та актуальних нагод для участі в їх підготовлені, зміні чи перегляді, шляхом використання механізмів, уже визначених державами-членами згідно з другим підпараграфом статті 2(3) Директиви 2003/35/ЄС.
1. Комісії допомагає комітет. Такий комітет є комітетом у розумінні
Регламенту (ЄС) № 182/2011 і може для виконання своїх завдань використовувати допомогу наукового форуму, зазначеного у статті 28.
2. У разі покликання на цей параграф, застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.
3. Якщо комітет не надав жодного висновку, Комісія не ухвалює проект імплементаційного акта, і застосовують третій підпараграф статті 5 (4) Регламенту (ЄС) № 182/2011.
Комісія забезпечує участь представників наукової спільноти, призначених державами-членами, у дорадництві щодо будь-яких наукових питань, пов’язаних із застосуванням цього Регламенту, зокрема що стосується статей 4, 5, 10 та 18. Такі представники зустрічаються на науковому форумі. Внутрішній регламент такого форуму визначає Комісія.
Стаття 29
Здійснення делегованих повноважень
1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надано Комісії відповідно до умов, установлених у цій статті.
2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені у статті 5(3), надано Комісії на п’ятирічний період із 1 січня 2015 року. Комісія складає звіт про виконання делегованих повноважень не пізніше ніж за дев’ять місяців до закінчення п’ятирічного періоду. Делеговані повноваження автоматично подовжують на періоди такої самої тривалості, якщо Європейський Парламент або Рада не ухвалять рішення проти такого подовження не пізніше ніж за три місяці до закінчення кожного такого періоду.
3. Делеговані повноваження, зазначені у статті 5(3), можуть бути в будь-який час відкликані Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє дію делегованого повноваження, вказаного в такому рішенні. Воно набуває чинності на наступний день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу або в пізнішу дату, вказану в рішенні. Воно не впливає на чинність будь-якого делегованого акта, що вже набув чинності.
4. Як тільки Комісія ухвалює делегований акт, вона надає його одночасно Європейському Парламенту і Раді.
5. Делегований акт, ухвалений відповідно до статті 5(3), набуває чинності, лише якщо ні Європейський Парламент, ні Рада не висловили жодних заперечень протягом двох місяців після повідомлення зазначеного акта Європейському Парламенту і Раді або якщо до початку періоду його чинності Європейський Парламент і Рада повідомили Комісії, що вони не матимуть заперечень. Такий період подовжують на два місяці з ініціативи Європейського Парламенту або Ради.
1. Держави-члени встановлюють положення щодо санкцій, застосовних у разі порушення цього Регламенту. Держави-члени вживають усіх необхідних заходів, щоб забезпечити їх застосування.
2. Передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними.
3. Передбачені санкції можуть включати, між іншим:
(b) вилучення інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу;
(c) негайне призупинення або відкликання дозволу, наданого згідно зі статтею 8.
4. До 2 січня 2016 року держави-члени повинні надати Комісії положення, зазначені в параграфі 1, та повинні невідкладно повідомляти про внесення будь-яких подальших змін до них.
Стаття 31
Перехідні положення для некомерційних власників
1. Як відступ від пунктів (b) і (d) статті 7(1), власникам домашніх тварин, яких тримають не для комерційних цілей, що належать до інвазійних чужорідних видів, внесених до переліку Союзу, дозволено тримати їх до природного кінця життя тварин за дотримання таких умов:
(a) тварин завели до їх внесення у перелік Союзу;
(b) тварини перебувають на контрольованому утриманні та запроваджені всі належні заходи, щоб забезпечити відсутність можливості відтворення чи виходу з-під контролю.
2. Компетентні органи здійснюють усі обґрунтовані кроки, щоб інформувати некомерційних власників про ризики, пов’язані з триманням тварин, зазначених у параграфі 1, а також про заходи, яких слід вживати для мінімізації ризиків відтворення та виходу з-під контролю, за допомогою підвищення обізнаності та освітніх програм, організованих державами-членами.
3. Некомерційним власникам, які не можуть забезпечити дотримання умов, викладених у параграфі 1, не дозволено тримати таких тварин. Держави-члени можуть запропонувати їм можливість забрати у них їхніх тварин. Якщо це трапиться, повинна бути забезпечена належна турбота про благополуччя тварин.
4. Тварин, зазначених у параграфі 3 цієї статті, можуть тримати заклади, зазначені у статті 8, або об’єкти, створені державами-членами для таких цілей.
Стаття 32
Перехідні положення щодо комерційних запасів
1. Суб’єктам, які утримують комерційний запас особин інвазійних чужорідних видів, придбаних до їх включення в перелік Союзу, дозволено у термін до двох років після внесення видів у такий перелік утримувати і транспортувати живих особин або здатних до відтворення частин, що належать до таких видів, з метою продажу або передання їх дослідним закладам або закладам збереження ex-situ та для цілей медикаментозної діяльності, зазначеної у статті 8, за умови, що особин утримують та транспортують на контрольованому утриманні та що запроваджені всі належні інструменти, які забезпечують відсутність можливості відтворення або виходу з-під контролю; або для забою чи гуманного селективного забою таких особин з метою витратити їхні запаси.
2. Продаж або передання живих особин некомерційним користувачам дозволено протягом одного року після внесення видів до переліку Союзу за умови, що особини перебувають на контрольованому утриманні і запроваджені всі належні інструменти, щоб забезпечити відсутність можливості відтворення чи виходу з-під контролю.
3. У разі надання дозволу згідно зі статтею 6 Регламенту (ЄС) № 708/2007 на вид аквакультури, що відтак внесений до переліку Союзу, і якщо при цьому тривалість цього дозволу перевищує строк, зазначений у параграфі 1 цієї статті, держава-член відкликає дозвіл згідно зі статтею 12 Регламенту (ЄС) № 708/2007 до кінця періоду, зазначеного у параграфі 1 цієї статті.
Цей Регламент набуває чинності 1 січня 2015 року.
Цей Регламент обов’язковий у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню у всіх державах-членах.
Вчинено у Страсбурзі 22 жовтня 2014 року.
__________
(1) OB C 177, 11.06.2014, с. 84.
(2) Позиція Європейського Парламенту від 16 квітня 2014 року (ще не опубліковано в Офіційному віснику) та рішення Ради від 29 вересня 2014 року.
(3) Рішення Ради № 93/626/ЄЕС від 25 жовтня 1993 року стосовно схвалення Конвенції про біологічне різноманіття (OB L 309, 13.12.1993, с. 1).
(4) Рішення Ради № 82/72/ЄЕС від 3 грудня 1981 року стосовно схвалення Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (OB L 38, 10.02.1982, c. 1).
(5) Директива Європейського Парламенту і Ради № 2000/60/ЄС від 23 жовтня 2000 року про встановлення рамок заходів Співтовариства в галузі водної політики (OB L 327, 22.12.2000, с. 1).
(6) Директива Європейського Парламенту і Ради № 2008/56/ЄС від 17 червня 2008 року про встановлення рамок заходів Співтовариства у сфері екологічної політики щодо морського середовища (Рамкова директива про морську стратегію) (OB L 164, 25.06.2008, с. 19).
(7) Директива Європейського Парламенту і Ради № 2009/147/ЄС від 30 листопада 2009 року про збереження диких птахів (OB L 20, 26.01.2010, с. 7).
(8) Директива Ради 92/43/ЄЕС від 21 травня 1992 року про збереження природних оселищ та дикої фауни і флори (OB L 206, 22.07.1992 р., с. 7).
(9) Директива Ради 2000/29/ЄС від 8 травня 2000 року про захисні заходи проти введення на територію Співтовариства організмів, шкідливих для рослин та рослинних продуктів, та проти їх поширення в межах Співтовариства (OB L 169, 10.07.2000, с. 1).
(10) Директива Європейського Парламенту і Ради № 2001/18/ЄС від 12 березня 2001 року про навмисне вивільнення у довкілля генетично модифікованих організмів та про скасування Директиви Ради 90/220/ЄЕС (OB L 106, 17.04.2001, с. 1).
(11) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1107/2009 від 21 жовтня 2009 року щодо введення в обіг засобів захисту рослин і про скасування директив Ради 79/117/ЄЕС і 91/414/ЄЕС (OB L 309, 24.11.2009, с. 1).
(12) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 528/2012 від 22 травня 2012 року стосовно надання на ринку та використання біоцидних продуктів (OB L 167, 27.06.2012, с. 1).
(13) Регламент Ради (ЄС) № 708/2007 від 11 червня 2007 року щодо використання чужорідних і немісцевих видів в аквакультурі (OB L 168, 28.06.2007, с. 1).
(14) Регламент Ради (ЄС) № 338/97 від 9 грудня 1996 року про охорону видів дикої фауни і флори шляхом регулювання торгівлі ними (OB L 61, 03.03.1997, с. 1).
(15) Рішення Європейської Ради № 2010/718/ЄС від 29 жовтня 2010 року про внесення змін у статус острова Сен-Бартелемі стосовно Європейського Союзу (OB L 325, 09.12.2010, с. 4).
(16) Рішення Європейської Ради № 2012/419/ЄС від 11 липня 2012 року про внесення змін у статус Майотти стосовно Європейського Союзу (OB L 204, 31.07.2012, c. 131).
(17) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 882/2004 від 29 квітня 2004 року про офіційний контроль для забезпечення перевірки на відповідність законодавству щодо кормів та харчових продуктів, правил щодо здоров’я та благополуччя тварин (OB L 165, 30.04.2004, с. 1).
(18) Директива Ради № 91/496/ЄЕС від 15 липня 1991 року про встановлення принципів регулювання організації ветеринарних перевірок щодо тварин, які надходять до Співтовариства з третіх країн, та про внесення змін до директив 89/662/ЄЕС, 90/425/ЄЕС і 90/675/ЄЕС (OB L 268, 24.09.1991, с. 56).
(19) Директива Ради № 97/78/ЄС від 18 грудня 1997 року про встановлення принципів регулювання організації ветеринарних перевірок щодо продуктів, які надходять до Співтовариства з третіх країн (OB L 24, 30.01.1998, с. 9).
(20) Директива Європейського Парламенту і Ради № 2003/35/ЄС від 26 травня 2003 року про участь громадськості у процесах розроблення деяких планів і програм, пов’язаних з довкіллям, та про внесення змін, що стосується участі громадськості та доступу до правосуддя, до директив Ради № 85/337/ЄЕС і 96/61/ЄС (OB L 156, 25.06.2003, с. 17).
(21) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 від 16 лютого 2011 року про встановлення правил і загальних принципів щодо механізмів контролю держав-членів за здійсненням Комісією виконавчих повноважень (OB L 55, 28.02.2011, с. 13).
(22) Регламент Ради (ЄЕС) № 2658/87 від 23 липня 1987 року про тарифну і статистичну номенклатуру та про спільний митний тариф (OB L 256, 07.09.1987, с. 1).
(23) Директива Європейського Парламенту і Ради № 2004/35/ЄС від 21 квітня 2004 року про екологічну відповідальність стосовно попередження та усунення шкоди довкіллю (OB L 143, 30.04.2004, с. 56).
{Джерело: Урядовий портал (Переклади актів acquis ЄС) https://www.kmu.gov.ua}
-
скопійовано
-
-
