(До Розділу III: "Юстиція, свобода та безпека")
РЕГЛАМЕНТ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2018/1727
від 14 листопада 2018 року
про Агентство Європейського Союзу з питань співпраці у сфері кримінального правосуддя (Євроюст), та про заміну і скасування Рішення Ради 2002/187/ЮВС
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,
Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема його статтю 85,
Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,
Після надсилання проекту законодавчого акта національним парламентам,
Діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою (1).
(1) Євроюст було утворено Рішенням Ради 2002/187/ЮВС (2) як правосуб’єктний орган Союзу з метою стимулювання та покращення координації та співпраці між компетентними судовими органами держав-членів, особливо стосовно тяжкої організованої злочинності. Правову рамку щодо Євроюсту було доповнено рішеннями Ради 2003/65 9/ЮВС (3) та 2009/426/ЮВС (4).
(2) Відповідно до статті 85 Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС), діяльність Євроюсту має регулюватися регламентом, ухваленим відповідно до звичайної законодавчої процедури. Вона також вимагає визначення умов участі Європейського Парламенту і національних парламентів в оцінюванні діяльності Євроюсту.
(3) Стаття 85 ДФЄС також передбачає, що місія Євроюсту полягає у підтримці та посиленій координації і співпраці між національними органами слідства та прокуратури щодо тяжких злочинів, які зачіпають дві чи більше держав-членів або вимагають кримінального переслідування на спільних засадах, на основі операцій, здійснених органами держав-членів та Європейським агентством Європейського Союзу з питань співпраці правозастосовчих органів (Європол), а також на основі інформації, наданої ними.
(4) Цей Регламент спрямований на внесення змін до Рішення 2002/187/ЮВС та розширення його положень. Оскільки необхідно внести значну кількість змін, та зважаючи на сутнісний характер таких змін, з міркувань ясності, Рішення 2002/187/ЮВС доцільно замінити у повному обсязі щодо держав-членів, для яких цей Регламент є зобов’язальним.
(5) Оскільки Європейську прокуратуру було утворено через посилену співпрацю, Регламент Ради (ЄС) 2017/1939 (5) є зобов’язальним у повному обсязі і безпосередньо застосовним лише до держав-членів, які беруть участь у посиленій співпраці. Тому, для тих держав-членів, які не є учасницями Європейської прокуратури, Євроюст залишається повністю компетентним для форм тяжких злочинів, визначених додатком I до цього Регламенту.
(6) Стаття 4(3) Договору про Європейський Союз (ДЄС) згадує принцип щирої співпраці, відповідно до якого Союз та держави-члени за повної взаємної поваги повинні допомагати одне одному у здійсненні завдань, які випливають з ДЄС і ДФЄС.
(7) 3 метою активізації співпраці між Євроюстом та Європейською прокуратурою, Євроюст має розглядати питання, які мають значення для Європейської прокуратури, коли це є необхідним.
(8) У світлі утворення Європейської прокуратури через посилену співпрацю, необхідно чітко визначити розподіл компетенцій між Європейською прокуратурою та Євроюстом стосовно злочинів, що негативно впливають на фінансові інтереси Союзу. З дати, з якої Європейська прокуратура розпочинає свою діяльність, Євроюст повинен бути здатним здійснювати свою компетенцію у справах, які стосуються злочинів, щодо яких має компетенцію Європейська прокуратура, якщо такі злочини одночасно стосуються держав-членів, які беруть участь у посиленій співпраці стосовно утворення Європейської прокуратури, а також держав-членів, які не беруть участі у посиленій співпраці. У таких випадках, Євроюст має діяти відповідно до запиту держав-членів, які не беруть участі у посиленій співпраці, або відповідно до запиту Європейської прокуратури. Євроюст має у будь-якому разі залишитися компетентним щодо злочинів, що негативно впливають на фінансові інтереси Союзу, якщо Європейська прокуратура не має компетенції або якщо, попри те, що Європейська прокуратура має компетенцію, вона її не здійснює. Держави-члени, які не беруть участі в посиленій співпраці щодо утворення Європейської прокуратури, можуть продовжити подавати запити про надання підтримки Євроюсту в усіх випадках стосовно злочинів, що негативно впливають на фінансові інтереси Союзу. Європейська прокуратура та Євроюст мають розвинути тісну оперативну співпрацю відповідно до своїх мандатів.
(9) Здійснення Євроюстом місії, повноцінне розкриття потенціалу щодо боротьби з тяжкими транскордонними злочинами та оперативні функції мають посилюватися шляхом зменшення адміністративного навантаження на національних членів, а європейський вимір має зміцнюватися через участь Комісії у Виконавчій раді та через інтенсивнішу участь Європейського Парламенту та національних парламентів в оцінюванні діяльності Євроюсту.
(10) Тому цей Регламент повинен визначити положення щодо парламентської участі, модернізації структури Євроюсту та спрощення його поточної правової рамки зі збереженням тих елементів, ефективність яких для функціонування Євроюсту було доведено.
(11) Мають бути чітко встановлені форми тяжких злочинів, які зачіпають дві або більше держав-членів, щодо яких Євроюст має компетенцію. Крім того, мають бути визначені справи, які не зачіпають двох або більше держав-членів, але вимагають переслідування на спільних засадах. Такі справи також можуть включати розслідування і переслідування, які стосуються лише однієї держави-члена і третьої країни, якщо було укладено угоду з такою третьою країною, або якщо існує певна причина для залучення Євроюсту. Таке переслідування може також поширюватися на справи, які стосуються лише однієї держави-члена, але які мають наслідки на рівні Союзу.
(12) 3дійснюючи свої оперативні функції стосовно певних кримінальних справ, на запит компетентних органів держав-членів або за власною ініціативою, Євроюст повинен діяти або через одного чи більше національних членів, або як Колегія. Діючи за своєю власною ініціативою, Євроюст може також відігравати більш активну роль у координації справ, зокрема, шляхом підтримки національних органів у їхній слідчій діяльності та у кримінальному переслідуванні. Це також може включати залучення держав-членів, яких первісно не було залучено до справи та до виявлення зв’язків між справами на основі інформації, яку він отримає від Європолу, Європейського бюро боротьби із шахрайством (OLAF), Європейської прокуратури і національних органів. Це також дає змогу Євроюсту розробляти настанови, політики та аналітику на основі справ у рамках своєї стратегічної роботи.
(13) На запит компетентного органу держави-члена або Комісії, для Євроюсту також має існувати можливість надавати допомогу у розслідуваннях, які стосуються лише такої держави-члена, але мають наслідки на рівні Союзу. Приклади таких розслідувань включають справи, учасником яких є працівник установи або органу Союзу. Такі розслідування також повинні включати справи, які стосуються значної кількості держав-членів, і які потенційно можуть вимагати скоординованого реагування на європейському рівні.
(14) Письмові висновки Євроюсту не є зобов’язальними для держав-членів, але відповідно до цього Регламенту вони не мають залишатися без відповіді.
(15) Для забезпечення здатності Євроюсту підтримувати і координувати транскордонні розслідування належним чином, необхідно, щоб національні члени мали необхідні оперативні повноваження стосовно своїх держав-членів та відповідно до права такої держави-члена з метою забезпечення більш послідовної та ефективної співпраці між ними та з національними органами. Національним членам також мають бути надані такі повноваження для того, щоб дати змогу Євроюсту належно виконувати свою місію. Такі повноваження мають включати доступ до релевантної інформації в національних публічних реєстрах, прямий контакт та обмін інформацією з компетентними органами та участь у спільних слідчих групах. Відповідно до свого національного права національні члени можуть зберігати повноваження, які випливають із їхнього статусу як національних органів. За погодженням із компетентним національним органом у невідкладних випадках національні члени можуть також видавати накази стосовно слідчих заходів та контрольованих постачань, і видавати та виконувати запити про взаємну правову допомогу або взаємне визнання. Оскільки такі повноваження належить здійснювати відповідно до національного права, суди держав-членів повинні мати компетенцію щодо перегляду таких заходів відповідно до вимог і процедур, встановлених національним правом.
(16) Необхідно забезпечити Євроюст адміністративною та управлінською структурою, яка дасть йому змогу виконувати свої завдання більш ефективно, відповідатиме принципам, застосовним до агентств Союзу, та повністю поважатиме фундаментальні права і свободи, водночас зберігаючи особливі характеристики Євроюсту і забезпечуючи його незалежність у здійсненні оперативних функцій. З цією метою має бути визначено функції національних членів, Колегії та адміністративного директора, та утворено Виконавчу раду.
(17) Має бути встановлено положення для чіткого розмежування між оперативними та управлінськими функціями Колегії, щоб таким чином зменшити адміністративне навантаження на національних членів до мінімуму, так щоб вони зосереджувалися на оперативній роботі Євроюсту. Управлінські завдання Колегії мають включати, зокрема, ухвалення робочих програм, бюджету, щорічного звіту про діяльність Євроюсту, а також схвалення робочих угод Євроюсту з партнерами. По відношенню до адміністративного директора Колегія має здійснювати повноваження органу, уповноваженого призначати персонал. Колегія також має ухвалювати внутрішній регламент Євроюсту. Оскільки зазначений внутрішній регламент може впливати на судову діяльність держав-членів, Раді має бути надано виконавчі повноваження на затвердження такого регламенту.
(18) 3 метою покращення врядування в Євроюсті та оптимізації процедур, має бути утворено Виконавчу раду для надання допомоги Колегії у здійсненні її управлінських функцій та забезпеченні раціонального вироблення й ухвалення рішень щодо неопераційних та стратегічних питань.
(19) Комісія має бути представлена у Колегії під час здійснення нею її управлінських функцій. Представник Комісії у Колегії має також представляти Виконавчу раду, щоб забезпечити неопераційний нагляд за діяльністю Євроюсту і надання йому стратегічних вказівок.
(20) Для забезпечення ефективного щоденного адміністрування Євроюсту, адміністративний директор Євроюсту має бути його законним представником та менеджером, підзвітним Колегії. Адміністративний директор має готувати та виконувати рішення Колегії та Виконавчої ради. Адміністративний директор має призначатися на посаду на основі підтверджених професійних, адміністративних та управлінських якостей, а також на основі відповідних компетенцій та досвіду.
(21) Президент і два віце-президенти Євроюсту мають обиратися Колегією з числа національних членів на чотирирічний термін. У разі обрання національного члена Президентом, у відповідної держави-члена має бути змога призначити іншу належно кваліфіковану особу до національного офісу і подати заяву на отримання компенсації з бюджету Євроюсту.
(22) Належно кваліфікованими особами є особи, які мають необхідні кваліфікації та досвід для виконання завдань, необхідних для забезпечення ефективного функціонування національного офісу. Вони можуть мати статус заступника або асистента національного члена, якого було обрано Президентом, або можуть виконувати більш адміністративну чи технічну функцію. Кожна держава-член має самостійно визначати свої вимоги в цьому контексті.
(23) Кворум та процедури голосування мають регулюватися внутрішнім регламентом Євроюсту. У виключних випадках, якщо національний член або його чи її заступник відсутні, в асистента відповідного національного члена має бути право голосувати в Колегії, якщо асистент має статус магістрата, тобто є прокурором, суддею або представником органу правосуддя.
(24) Оскільки компенсаційний механізм має вплив на бюджет, цим Регламентом на Раду має бути покладено виконавчі повноваження для визначення такого механізму.
(25) Утворення чергового координаційного механізму в межах Євроюсту є необхідним для підвищення ефективності Євроюсту і забезпечення його здатності цілодобово реагувати у невідкладних випадках. Кожна держава-член забезпечує готовність до дії своїх представників у черговому координаційному механізмі 24 години на добу, сім днів на тиждень.
(26) У державах членах мають бути утворені національні координаційні системи Євроюсту для координації роботи, здійснюваної національними координаторами Євроюсту, національними координаторами у справах, пов’язаних з тероризмом, будь-якими національними координаторами щодо питань, які стосуються компетенції Європейської прокуратури, національними координаторами щодо Європейської судової мережі та іншими контактними пунктами, чия кількість не повинна перевищувати три, а також представниками в мережі спільних слідчих груп і представниками у мережах, утворених Рішеннями Ради 2002/494/ЮВЄ (б), 2007/845/ЮВЄ (7) і 2008/852/ЮВЄ (8). Держави-члени можуть ухвалити рішення про те, що одне або більше таких завдань можуть бути покладені на того самого національного координатора.
(27) Для цілей стимуляції та посилення координації та співпраці між національними органами розслідування і прокуратури важливо, щоб Євроюст отримував від національних органів інформацію, необхідну для виконання своїх завдань. З цією метою компетентні національні органи без неналежних затримок мають інформувати своїх національних членів про утворення спільних слідчих груп і про результати їхньої діяльності. Компетентні національні органи також мають інформувати національних членів без неналежних затримок про справи, що підпадають під сферу компетенції Євроюсту, які безпосередньо стосуються принаймні трьох держав-членів і щодо яких принаймні дві держави-члени надіслали запити або рішення щодо судової співпраці. За певних обставин, вони також мають інформувати національних членів про юрисдикційні конфлікти, контрольовані постачання і повторювані складнощі у судовій співпраці.
(28) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/680 (9) визначає гармонізовані правила для захисту і вільного руху персональних даних, опрацювання яких здійснюється для цілей попередження, розслідування, виявлення або переслідування кримінальних злочинів або виконання санкцій у кримінальних справах, включно із захистом від загроз публічній безпеці та їх попередженння. З метою забезпечення однакового рівня захисту для фізичних осіб через права, забезпечення дотримання яких може бути реалізоване через суди на території Союзу, та попередження відмінностей, які заважають обміну персональними даними між Євроюстом та компетентними органами, правила захисту і вільного руху персональних даних, опрацьовуваних Євроюстом, мають відповідати положенням Директиви (ЄС) 2016/680.
(29) 3агальні правила окремої глави Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/1725 (10) щодо опрацювання оперативних персональних даних мають застосовуватися без обмеження спеціальних правил щодо захисту даних, викладених у цьому Регламенті. Такі спеціальні правила повинні вважатися lex specialis по відношенню до положень у зазначеній главі Регламенту (ЄС) 2018/1725 (спеціальне законодавство превалює над загальними нормами (lex specialis derogat legi generali)). Щоб зменшити юридичну фрагментацію, особливі правила для захисту даних у цьому Регламенті мають відповідати принципам, які лежать в основі зазначеної глави Регламенту (ЄС) 2018/1725, а також положенням зазначеного Регламенту в частині незалежного нагляду, засобів захисту прав, відповідальності і санкцій.
(30) Захист прав і свобод суб’єктів даних вимагає чіткого розподілу обов’язків у сфері захисту даних відповідно до цього Регламенту. Держави-члени мають нести відповідальність за точність і правильність даних, які вони надсилають Євроюсту, і які було опрацьовано Євроюстом без внесення змін, підтримку актуальності таких даних та законність надсилання таких даних Євроюсту. Євроюст має нести відповідальність за точність і правильність даних, які надаються іншими надавачами даних, або які є результатом власної аналітичної роботи або збирання даних Євроюстом, а також за підтримку актуальності таких даних. Євроюст має гарантувати, що дані опрацьовуються у справедливий і законний спосіб, та що їх збирають і опрацьовують для певної мети. Євроюст також має забезпечувати належність і релевантність даних та стежити, щоб вони не були надмірними щодо мети, з якою здійснюється їх опрацювання, не зберігалися довше, ніж необхідно для такої мети, та опрацьовувалися у спосіб, який забезпечує належну безпеку персональних даних і конфіденційність опрацювання даних.
(31) До внутрішнього регламенту Євроюсту має бути включено належні гарантії у зв’язку зі зберіганням персональних даних для цілей архівування в суспільних інтересах або статичних цілей.
(32) У суб’єкта даних має бути здатність реалізовувати право на доступ до оперативних персональних даних стосовно нього або неї, які опрацьовуються Євроюстом, як зазначено у Регламенті (ЄС) 2018/1725. У суб’єкта даних має бути змога безкоштовно звертатися до Євроюсту або національного наглядового органу в державі-члені за вибором суб’єкта даних з таким запитом через розумні проміжки часу.
(33) Положення про захист даних цього Регламенту застосовуються без обмеження застосовних правил щодо допустимості персональних даних як доказу у кримінальних досудових та судових провадженнях.
(34) Будь-яке опрацювання персональних даних Євроюстом у рамках його компетенції для виконання його завдань має вважатися опрацюванням оперативних персональних даних.
(35) Оскільки Євроюст також опрацьовує адміністративні персональні дані, які не стосуються розслідувань у кримінальних справах, до опрацювання таких даних мають застосовуватися загальні правила Регламенту (ЄС) 2018/1725.
(36) Якщо оперативні персональні дані надсилає або надає Євроюсту держава-член, у компетентного органу, національного члена або національного координатора Євроюсту має бути право вимагати коригування або знищення таких оперативних персональних даних.
(37) 3 метою забезпечення дотримання цього Регламенту, Євроюст або авторизовані оператори мають вести облік усіх категорій дій з опрацювання, які підпадають під їхню відповідальність. Євроюст і кожен авторизований оператор мають співпрацювати з Європейським інспектором із захисту даних і надавати йому доступ до даних такого обліку на запит, щоб вони могли слугувати для контролю таких дій з опрацювання. Євроюст або його авторизований оператор при опрацюванні персональних даних у неавтоматизованих системах опрацювання мають забезпечувати наявність ефективних методів забезпечення законності опрацювання, які б давали змогу здійснювати самоконтроль та забезпечувати цілісність та безпеку даних, як-от реєстраційні журнали або інші форми обліку.
(38) Виконавча рада Євроюсту має призначати старшого спеціаліста з питань захисту даних зі складу наявного персоналу. Особа, призначена як старший спеціаліст Євроюсту з питань захисту даних, має пройти спеціалізовану підготовку з питань законодавства у сфері захисту даних та здобути практичний досвід для отримання експертних знань у цій галузі. Необхідний рівень експертних знань має бути визначений щодо здійснюваного опрацювання даних та захисту, необхідного для персональних даних, які опрацьовує Євроюст.
(39) Європейський інспектор із захисту даних відповідає за контроль та забезпечення повноцінного застосування положень цього Регламенту стосовно захисту даних у частині опрацювання оперативних персональних даних Євроюстом. Європейському інспектору із захисту даних має бути надано повноваження, які дадуть йому змогу ефективно виконувати свої обов’язки. У Європейського інспектора із захисту даних має бути право проводити консультації з Євроюстом стосовно надісланих запитів, передавати справи Євроюсту для розгляду питань, які виникли стосовно опрацювання Євроюстом оперативних персональних даних, надавати пропозиції для поліпшення захисту суб’єктів даних і спрямовувати Євроюсту накази стосовно здійснення певних операцій у зв’язку з опрацюванням оперативних персональних даних. Як результат, Європейському інспектору із захисту даних необхідні засоби для забезпечення дотримання та виконання наказів. Тому, у нього або в неї мають бути повноваження видавати формальні попередження Євроюсту. Попередження означає усне або письмове нагадування щодо обов’язку Євроюсту виконувати накази Європейського інспектора із захисту даних або забезпечувати дотримання пропозицій Європейського інспектора із захисту даних, а також нагадування про заходи, яких буде вжито в разі, якщо Євроюст не зможе забезпечити виконання пропозицій або відмовиться це робити.
(40) 0бов’язки і повноваження Європейського інспектора із захисту даних, у тому числі повноваження видавати накази Євроюсту щодо коригування, обмеження опрацювання або знищення оперативних персональних даних, які було опрацьовано з порушенням положень стосовно опрацювання даних, закріплених у цьому Регламенті, не мають поширюватися на персональні дані, які містяться в національних файлах справ.
(41) Щоб полегшити співпрацю між Європейським інспектором із захисту даних та національними наглядовими органами, але без обмеження незалежності Європейського інспектора із захисту даних або його чи її відповідальності за нагляд за діяльністю Євроюсту в частині захисту даних, Європейський інспектор та національні наглядові органи мають проводити регулярні зустрічі в межах Європейської ради із захисту даних, відповідно до правил координованого нагляду, встановлених Регламентом (ЄЄ) 2018/1725.
(42) Як перший отримувач даних, отриманих від або вилучених із третіх країн або міжнародних організацій на території Союзу, Євроюст має нести відповідальність за точність і правильність таких даних. Євроюст має вживати заходів для перевірки, наскільки це є можливим, точності і правильності даних після їх отримання або перед переданням наявних даних іншим органам.
(43) До Євроюсту мають застосовуватися загальні правила договірної та позадоговірної відповідальності, які застосовуються до установ, органів, офісів та агентств Союзу.
(44) У Євроюсту має бути змога обмінюватися відповідними персональними даними та підтримувати відносини, орієнтовані на співпрацю, з іншими установами, органами, офісами та агентствами Союзу мірою, необхідною для реалізації його або їхніх завдань.
(45) Щоб гарантувати обмеження цілі, важливо забезпечити, щоб персональні дані могли передаватися Євроюстом третім країнам і міжнародним організаціям лише в разі, якщо це необхідно для запобігання злочинам і боротьби зі злочинами, які підпадають під завдання Євроюсту. З цією метою необхідно переконатися, що, коли персональні дані передаються, отримувач бере на себе зобов’язання, відповідно до якого дані будуть використовуватися лише отримувачем або передані далі компетентному органу третьої країни виключно з метою, з якою їх було передано початково. Подальше передавання даних має відбуватися відповідно до цього Регламенту.
(46) Усі держави-члени входять до Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерпол). Для реалізації своєї місії Інтерпол отримує, зберігає та розповсюджує персональні дані для надання допомоги компетентним органам у попередженні міжнародної злочинності і боротьбі з нею. Тому, належним є посилення співпраці між Союзом та Інтерполом шляхом сприяння ефективному обміну персональними даними із забезпеченням дотримання фундаментальних прав і свобод у зв’язку з автоматичним опрацюванням персональних даних. Коли оперативні персональні дані передаються від Євроюсту до Інтерполу та до держав, які делегували членів до Інтерполу, має застосовуватися цей Регламент, зокрема, його положення стосовно міжнародного передавання даних. Цей Регламент застосовується без обмеження спеціальних правил, викладених у Спільній позиції Ради 2005/69/ЮВС (11) та в Рішенні Ради 2007/533/ЮВС (12).
(47) При передаванні Євроюстом оперативних персональних даних органу третьої країни або міжнародній організації на підставі міжнародного договору, укладеного відповідно до статті 218 ДФЄС, мають бути надані належні гарантії захисту стосовно захисту приватності та фундаментальних прав і свобод осіб для забезпечення дотримання застосовних правил захисту даних.
(48) Євроюст має забезпечувати, щоб передавання даних третій країні або міжнародній організації здійснювалося лише тоді, коли це необхідно для запобігання, розслідування, виявлення або переслідування кримінальних злочинів або виконання кримінальних санкцій, зокрема, для запобігання загрозам публічній безпеці, та щоб контролер у третій країні або міжнародна організація були органом, компетентним у розумінні цього Регламенту. Євроюст має виконувати передавання, діючи як контролер. Передавання персональних даних до третьої країни чи міжнародної організації може відбуватися у разі, якщо Комісія ухвалює рішення про те, що відповідна третя країна або міжнародна організація забезпечує належний рівень захисту, після надання належних гарантій або застосування відступів для окремих ситуацій.
(49) У Євроюсту має бути право передавати персональні дані органу третьої країни або міжнародній організації на основі рішення Комісії, яке встановлює, що відповідна країна або міжнародна організація забезпечує належний рівень захисту даних («рішення про достатність»), або, за відсутності рішення про достатність, на основі міжнародної угоди, укладеної Союзом, відповідно до статті 218 ДФЄС, або угоди про співпрацю, яка дозволяє обмін персональними даними, укладеної між Євроюстом і третьою країною до дати набрання чинності цим Регламентом.
(50) Якщо Колегія визначає оперативну потребу у співпраці з третьою країною або міжнародною організацією, у неї має бути змога запропонувати Раді звернути увагу Комісії на потребу в рішенні про достатність або у рекомендації стосовно започаткувати переговорів для укладення міжнародного договору відповідно до статті 218 ДФЄС.
(51) Передавання, яке не ґрунтується на рішенні про достатність, має бути дозволене лише у разі, якщо надаються належні гарантії в юридично зобов’язальному інструменті, який забезпечує захист персональних даних, або якщо Євроюст оцінив усі обставини стосовно передавання даних та на основі такого оцінювання вважає, що існують належні гарантії щодо захисту персональних даних. Такими юридично зобов’язальними інструментами можуть бути, наприклад, юридично зобов’язальні двосторонні угоди, укладені державами-членами та оформлені в рамках їхнього правопорядку, за допомогою яких суб’єкти даних можуть реалізовувати свої права із забезпеченням дотримання вимог захисту даних і прав суб’єктів даних, зокрема, права на отримання ефективного адміністративного або судового захисту. У Євроюсту при здійсненні оцінювання всіх обставин, які стосуються передавання персональних даних, має бути змога брати до уваги угоди про співпрацю, укладені між Євроюстом і третіми країнами, які дозволяють обмін персональними даними. У Євроюсту має бути змога брати до уваги той факт, що передавання персональних даних може підпадати під вимоги конфіденційності та принцип специфічності, згідно з яким опрацювання даних має відбуватися лише для цілей, для яких їх було передано. На додаток, Євроюст має брати до уваги той факт, що персональні дані не можуть використовуватися для подання запиту щодо винесення вироку про смертну кару або його виконання або для застосування будь-якої форми жорстокого і нелюдського поводження. На додаток до зазначених умов, які можуть вважатися належною гарантією, що дозволяє передавання даних, у Євроюсту має бути змога вимагати додаткових гарантій.
(52) Якщо не існує рішення про достатність або національних гарантій, передавання або категорія передавання може мати місце лише в окремих ситуаціях, якщо необхідно захистити ключові інтереси суб’єкта даних або іншої особи, або захистити законні інтереси суб’єкта даних, якщо це передбачено правом держави-члена, яка передає персональні дані; для попередження безпосередньої і серйозної загрози публічній безпеці держави-члена або третьої країни; в окремих випадках для цілей запобігання, розслідування, виявлення або переслідування за вчинення кримінальних злочинів або для виконання кримінальних покарань, у тому числі захисту від або запобігання загрозам громадській безпеці; або в окремих випадках для формування, здійснення або захисту правових претензій. Такі відступи необхідно тлумачити в обмежений спосіб та вони не мають призводити до частих, значних і структурних передавань персональних даних або масштабних передавань даних, натомість, вони мають обмежуватися чітко необхідними даними. Такі передавання мають бути задокументовані та мають надаватися на запит Європейському інспектору із захисту даних для контролю законності передавання.
(53) У виняткових випадках у Євроюсту має бути змога продовжувати терміни зберігання оперативних персональних даних для того, щоб забезпечити досягнення своїх цілей, із застосуванням принципу обмеження мети, який має застосовуватися до опрацювання персональних даних у контексті всієї його діяльності. Такі рішення мають ухвалюватися після детального аналізу усіх залучених інтересів, зокрема, інтересів суб’єктів даних. Рішення про будь-яке продовження терміну опрацювання персональних даних у випадку, коли сплив термін давності для переслідування в усіх відповідних державах-членах, має ухвалюватися лише у разі, якщо існує конкретна необхідність надати допомогу відповідно до цього Регламенту.
(54) Євроюст повинен підтримувати привілейовані відносини з Європейською судовою мережею, що ґрунтуються консультаціях та комплементарності. Цей Регламент має допомогти у роз’ясненні відповідних ролей Євроюсту і Європейської судової мережі та їхніх взаємовідносин, з одночасним збереженням особливого характеру Європейської судової мережі.
(55) Євроюст має підтримувати відносини, орієнтовані на співпрацю, з іншими установами, органами, офісами та агентствами Союзу, з Європейською прокуратурою, компетентними органами третіх країн та з міжнародними організаціями мірою, необхідною для виконання своїх завдань.
(56) 3 метою посилення оперативної співпраці між Євроюстом та Європолом, і, зокрема, з метою встановлення зв’язків між даними, які вже є в розпорядженні будь-якого з цих агентств, Євроюст має відкрити Європолу доступ до даних, які є в розпорядженні Євроюсту, на засадах пошуку збігів. Євроюст і Європол мають забезпечити укладення угод для оптимізації їхньої оперативної співпраці з належною увагою до їхніх відповідних мандатів та будь-яких обмежень, запроваджених державами-членами. Такі робочі угоди мають забезпечувати, включно з можливістю пошуку, доступ до всієї інформації, яку було надано Європолу для перехресної перевірки, із застосуванням спеціальних захисних механізмів і гарантій захисту даних, визначених цим Регламентом. Будь-який доступ Європолу до даних, наявних у розпорядженні Євроюсту, має за допомогою технічних засобів обмежуватися інформацією, яка підпадає під відповідні мандати цих двох агентств.
(57) Євроюст та Європол повинні інформувати один одного про будь-яку діяльність, що включає фінансування спільних слідчих груп.
(58) У Євроюсту має бути змога обмінюватися оперативними персональними даними з установами, органами, офісами та агентствами Союзу мірою, необхідною для виконання своїх завдань, із повноцінним дотриманням приватності та інших фундаментальних прав і свобод.
(59) Євроюст має покращувати свою співпрацю з компетентними органами третіх країн і міжнародними організаціями на основі стратегії, розробленої в консультаціях із Комісією. З цією метою необхідно передбачити можливість відрядження Євроюстом до третіх країн магістратів зі зв’язків для досягнення цілей, подібних до тих, які встановлено перед магістратами зі зв’язків, відрядженими державами-членами на основі Спільних дій Ради 96/277/ЮВС (13).
(60) Необхідно передбачити координацію Євроюстом виконання запитів стосовно судової співпраці, виданих третьою країною, якщо такі запити вимагають виконання принаймні у двох державах-членах у рамках того самого розслідування. Євроюст має здійснювати таку координацію лише за згодою відповідних держав-членів.
(61) Щоб гарантувати автономію та незалежність Євроюсту, йому має бути надано автономний бюджет, достатній для належного виконання ним роботи, з доходами, які в основному фінансуються з бюджету Союзу, крім заробітної плати та премій національних членів, заступників та асистентів, які фінансуються їхніми державами-членами. На внесок Союзу або субсидії, які виплачуються із загального бюджету Союзу, має поширюватися бюджетна процедура Союзу. Аудит рахунків має проводити Рахункова Палата, після чого його має схвалити комітет бюджетного контролю Європейського Парламенту.
(62) Для підвищення прозорості Євроюсту і демократичного нагляду за його діяльністю необхідно запровадити механізм, передбачений статтею 85(1) ДФЄС, для спільного оцінювання діяльності Євроюсту Європейським Парламентом і національними парламентами. Оцінювання має відбуватися в рамках засідання міжпарламентського комітету у приміщенні Європейського Парламенту в Брюсселі, за участі членів компетентних комітетів Європейського Парламенту та національних парламентів. Засідання міжпарламентського комітету мають повною мірою поважати незалежність Євроюсту, особливо у частині дій, які повинні здійснюватися у рамках окремих оперативних справ, та стосовно обов’язку збереження таємниці і конфіденційності даних.
(63) Існує доцільність у регулярному оцінюванні досвіду застосування цього Регламенту.
(64) Функціонування Євроюсту має бути прозорим відповідно до статті 15(3) ДФЄС. Спеціальні положення про забезпечення права на публічний доступ до документів має ухвалювати Колегія. Ніщо в цьому Регламенті не спрямовано на обмеження права публічного доступу до документів мірою, якою воно гарантується в Союзі та в державах-членах, зокрема, відповідно до статті 42 Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу («Хартія»), Загальні положення стосовно прозорості, які застосовуються до агентств Союзу, мають також застосовуватися й до Євроюсту у спосіб, який у будь-якому разі не ставить під загрозу виконання обов’язку збереження конфіденційності під час його оперативної роботи. Адміністративні запити з боку Європейського Омбудсмана мають поважати обов’язок Євроюсту зберігати конфіденційність.
(65) Для підвищення прозорості та підзвітності Євроюсту перед громадянами Союзу, Євроюст має оприлюднювати список членів Виконавчої ради на своєму вебсайті та, у відповідних випадках, підсумки результатів засідань Виконавчої ради з дотриманням вимог до захисту даних.
(66) До Євроюсту мають застосовуватися положення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС, Євратом) 2018/1046 (14) .
(67) До Євроюсту мають застосовуватися положення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС, Євратом) № 883/2013 (15).
(68) Потрібно укласти угоду з визначенням необхідних положень стосовно розміщення Євроюсту в державі-члені, де він має свою штаб-квартиру, тобто в Нідерландах, та спеціальні правила, які застосовуються до всього персоналу Євроюсту і членів їхніх сімей. Держава-член ведення діяльності повинна надати якнайкращі умови для функціонування Євроюсту, зокрема, багатомовне та європейськи орієнтоване шкільне навчання та належне транспортне сполучення, для залучення висококваліфікованих людських ресурсів з якомога ширшої географічної території.
(69) Євроюст, утворений цим Регламентом, має стати законним правонаступником Євроюсту, утвореного Рішенням 2002/187/ЮВС, у частині всіх його договірних зобов’язань, включно з трудовими угодами та набутими активами і майном. Міжнародні угоди, укладені Євроюстом, утвореним відповідно до зазначеного Рішення, мають залишатися в силі.
(70) Оскільки ціль цього Регламенту, зокрема, утворення установи, відповідальної за підтримку і посилання координації та співпраці між судовими органами держав-членів стосовно тяжких злочинів, які стосуються двох чи більше держав-членів або які вимагають кримінального переслідування на спільних засадах, не може бути достатнім чином досягнута державами-членами, але її можна, з огляду на масштаб і наслідки, краще досягти на рівні Союзу, Союз може ухвалювати інструменти відповідно до принципу субсидіарності, визначеного у статті 5 ДЄС. Згідно з принципом субсидіарності, як встановлено у зазначеній статті, цей Регламент не виходить за межі необхідного для досягнення такої цілі.
(71) Відповідно до статей 1 і 2 і статті 4а(1) Протоколу № 21 про позицію Сполученого Королівства та Ірландії щодо простору свободи, безпеки та правосуддя, що міститься в додатку до Договору про Європейський Союз і Договору про функціонування Європейського Союзу, та без обмеження статті 4 зазначеного Протоколу, вказані держави-члени не беруть участі у ухваленні цього Регламенту, не зв’язані ним та не є суб’єктами його застосування.
(72) Відповідно до статей 1 і 2 Протоколу № 22 про позицію Данії, що міститься в додатку до Договору про Європейський Союз і Договору про функціонування Європейського Союзу, Данія не бере участі в ухваленні цього Регламенту, не зв’язана ним та не є суб’єктом його застосування.
(73) Були проведені консультації з Європейським інспектором із захисту даних відповідно до статті 28(2) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 45/2001 (16), та він надав свій висновок 5 березня 2014 року.
(74) Цей Регламент поважає фундаментальні права та дотримується принципів, визнаних, зокрема, Хартією фундаментальних прав Європейського Союзу,
ГЛАВА I
УТВОРЕННЯ, ЦІЛІ ТА ЗАВДАННЯ ЄВРОЮСТУ
Стаття 1
Утворення Агентства Європейського Союзу з питань співпраці у сфері кримінального правосуддя
1. Цим засновано Агентство Європейського Союзу з питань співпраці у сфері кримінального правосуддя (Євроюст).
2. Євроюст, утворений цим Регламентом, заміняє Євроюст та є правонаступником Євроюсту, утвореного Рішенням 2002/187/ЮВС.
3. Євроюст має правосуб’єктність.
1. Євроюст підтримує і посилює координацію і співпрацю між національними органами розслідування та органами прокуратури щодо тяжких злочинів, стосовно яких Євроюст має компетенцію відповідно до статті 3(1) і (3), коли такий злочин зачіпає дві або більше держав-членів, або вимагає переслідування на спільних засадах, на основі операцій, здійснених органами держав-членів, Європолом, Європейською прокуратурою та Європейським бюро боротьби з шахрайством (OLAF), а також на основі інформації, наданої ними.
2. Здійснюючи свої завдання, Євроюст:
(a) бере до уваги будь-які запити, які надходять від компетентного органу держави-члена, будь-яку інформацію, яка надається інституціями, установами, органами, офісами та агентствами Союзу, які мають компетенцію відповідно до положень, ухвалених у межах Договорів Союзу, та будь-яку інформацію, зібрану Євроюстом самостійно;
(b) сприяє виконанню запитів щодо судової співпраці та рішень щодо неї, включно із запитами і рішеннями, які ґрунтуються на інструментах, спрямованих на реалізацію принципу взаємного визнання.
3. Євроюст здійснює свої завдання на запит компетентних органів держав-членів за своєю власною ініціативою або на запит Європейської прокуратури в рамках компетенції Європейської прокуратури.
1. Євроюст має компетенцію стосовно форм тяжких злочинів, перелічених у додатку I. Однак, починаючи з дати, коли Європейська прокуратура розпочне виконання своїх завдань стосовно розслідування і переслідування злочинів відповідно до статті 120(2) Регламенту (ЄС) 2017/1939, Євроюст не повинен здійснювати свою компетенцію стосовно злочинів, щодо яких здійснюватиме свою компетенцію Європейська прокуратура, крім тих випадків, що стосуються відповідних держав-членів, які не беруть участі в посиленій співпраці щодо утворення Європейської прокуратури, та за запитом таких держав-членів або за запитом Європейської прокуратури.
2. Євроюст здійснює свою компетенцію стосовно злочинів, що негативно впливають на фінансові інтереси Союзу, у випадках, що стосуються держав-членів, які беруть участь у посиленій співпраці щодо утворення Європейської прокуратури, але стосовно яких Європейська прокуратура не має компетенції або стосовно яких Європейська прокуратура вирішить не здійснювати свою компетенцію.
Євроюст, Європейська прокуратура і відповідні держави-члени проводять консультації та співпрацюють для сприяння здійсненню Євроюстом своєї компетенції відповідного до цього параграфа. Практичні деталі стосовно здійснення компетенції відповідно до цього параграфа регулюються робочою угодою, зазначеною у статті 47(3).
3. За запитом компетентного органу держави-члена Євроюст відповідно до своїх завдань може також надавати допомогу в розслідуваннях і переслідуваннях стосовно форм злочинів, інших ніж перелічені в додатку I.
4. Компетенція Євроюсту повинна охоплювати кримінальні злочини, пов’язані з кримінальними злочинами, переліченими в додатку I. Такі категорії злочинів вважаються пов’язаними кримінальними злочинами:
(a) кримінальні злочини, вчинені з метою набуття чи придбання засобів для вчинення тяжких злочинів, перелічених у додатку I;
(b) кримінальні злочини, вчинені з метою сприяння вчиненню або вчинення тяжких злочинів, перелічених у додатку I;
(c) кримінальні злочини, вчинені з метою забезпечення безкарності осіб, які вчинили тяжкі злочини, перелічені в додатку I.
5. На запит компетентного органу держави-члена, Євроюст може також допомагати у здійсненні розслідувань і переслідуванні, які стосуються лише такої держави-члена і третьої країни, за умови що було підписано угоду або робочу угоду про співпрацю з такою третьою країною згідно зі статтею 52, або якщо у певному випадку існує суттєвий інтерес у наданні такої допомоги.
6. На запит компетентного органу держави-члена або Комісії, Євроюст може надавати допомогу в розслідуваннях і переслідуванні, які стосуються лише такої держави-члена, але мають наслідки на рівні Союзу. Перш ніж діяти на запит Комісії, Євроюст проводить консультації з компетентним органом відповідної держави-члена. Компетентний орган у рамках терміну, встановленого Євроюстом, може відмовитися виконувати запит Євроюсту з обґрунтуванням своєї позиції в кожному окремому випадку.
Стаття 4
Оперативні функції Євроюсту
(a) інформує компетентні органи держав-членів про розслідування і переслідування, щодо яких йому було повідомлено, що вони мають наслідки на рівні Союзу або можуть негативно вплинути на держав-членів, інших ніж безпосередньо залучені;
(b) допомагає компетентним органам держав-членів у забезпеченні найкращої можливої координації розслідувань і переслідувань;
(c) допомагає у покращенні співпраці між компетентними органами держав-членів, зокрема, на основі аналітики Європолу;
(d) співпрацює і консультується з Європейською судовою мережею у кримінальних справах, зокрема, шляхом використання бази даних документів Європейської судової мережі та шляхом сприяння її вдосконаленню;
(е) тісно співпрацює з Європейською прокуратурою стосовно питань, які входять до її компетенції;
(f) надає оперативну, технічну і фінансову підтримку у транскордонних операціях і розслідуваннях держав-членів, зокрема, спільним слідчим групам;
(g) підтримує центри спеціалізованих експертних знань Союзу, сформованих Європолом та іншими установами, органами, офісами та агентствами Союзу, а також бере участь у їх функціонуванні у відповідних випадках;
(h) співпрацює з установами, органами, офісами та агентствами Союзу, а також із мережами, утвореними у просторі свободи, безпеки та правосуддя, який регулюється розділом V ДФЄС;
(і) підтримує заходи держав-членів по боротьбі з формами тяжких злочинів, переліченими в додатку I.
2. Здійснюючи ці завдання, Євроюст із наданням обґрунтованих причин може звертатися до компетентних органів відповідних держав-членів стосовно:
(a) здійснення розслідування і переслідування певних дій;
(b) визнання, що одна з них може бути у кращій позиції для здійснення розслідування або переслідування певних дій;
(c) здійснення координації між компетентними органами відповідних держав-членів;
(d) утворення спільних слідчих груп згідно з відповідними інструментами співпраці;
(е) надання Євроюсту будь-якої інформації, необхідної для здійснення Євроюстом своїх завдань;
(f) здійснення спеціальних слідчих заходів;
(g) здійснення інших заходів, необхідні для розслідування чи переслідування.
(a) надавати Європолу висновки на основі аналітики, підготовленої Європолом;
(b) надавати логістичну підтримку, включно з перекладом, синхронним перекладом та організацією координаційних зустрічей.
4. Якщо дві або більше держав-членів не можуть досягти згоди щодо того, яка з них повинна здійснювати розслідування чи переслідування за запитом, зробленим згідно з пунктами (а) або (b) параграфа 2, Євроюст надає письмовий висновок з цього питання. Євроюст негайно надсилає такий висновок відповідній державі-члену.
5. На запит компетентного органу або за власною ініціативою Євроюст надає письмовий висновок про повторні відмови або труднощі у зв’язку з виконанням запитів на здійснення судової співпраці та рішень щодо неї, включно щодо запитів та рішень, які ґрунтуються на інструментах, спрямованих на реалізацію принципу взаємного визнання, за умови що такі питання неможливо вирішити шляхом взаємної домовленості між компетентними національними органами або за допомогою залучення відповідних національних членів. Євроюст негайно надсилає такий висновок відповідній державі-члену.
6. Компетентні органи відповідних держав-членів повинні відповідати на запити Євроюсту відповідно до параграфа 2 та на письмові висновки, зазначені в параграфі 4 або 5 без неналежних затримок. Компетентні органи держав-членів можуть відмовитися від виконання таких запитів або надіслати письмовий висновок, якщо виконання запитів може завдати шкоди важливим національним безпековим інтересам, створити небезпеку для поточного розслідування або поставити під загрозу безпеку фізичної особи.
Стаття 5
Здійснення оперативних та інших функцій
1. При здійсненні будь-яких дій, зазначених у статті 4(1) або (2), Євроюст діє через одного або більше відповідних національних членів. Без обмеження параграфа 2 цієї статті, Колегія зосереджує свою роботу на оперативних питаннях або на будь-яких інших питаннях, які безпосередньо пов’язані з оперативними. Колегія бере участь у вирішенні адміністративних питань мірою, необхідною для забезпечення реалізації своїх оперативних функцій.
(a) при вжитті будь-яких дій, зазначених у статті 4(1) або (2):
(i) на запит одного або більше національних членів, яких стосується справа, що нею займається Євроюст;
(ii) якщо справа включає розслідування або переслідування, що мають наслідки на рівні Союзу, або які можуть негативно вплинути на держави-члени, інші ніж безпосередньо залучені;
(b) при вжитті будь-яких дій, зазначених у статті 4(3), (4) або (5);
(c) якщо йдеться про загальні питання, що стосуються досягнення оперативних цілей Євроюсту;
(d) при ухваленні щорічного бюджету Євроюсту; у такому разі рішення ухвалюють більшістю у складі двох третин членів Євроюсту;
(е) при ухваленні програмного документа, зазначеного у статті 15, або щорічного звіту про діяльність Євроюсту; у разі таких випадків рішення ухвалюють більшістю у складі двох третин членів Євроюсту;
(f) при обранні або звільненні Президента і віце-президентів відповідно до статті 11;
(g) при призначенні адміністративного директора або, у відповідних випадках, при продовженні терміну його або її перебування на посаді чи усунення його або її від виконання службових обов’язків відповідно до статті 17;
(h) при схваленні робочих угод відповідно до статей 47(3) і 52;
(і) при схваленні правил щодо запобігання конфліктам інтересів та управління ними стосовно членів Євроюсту, зокрема, що стосується декларування інтересів;
(j) при схваленні звітів, політик, настанов на користь національних органів та висновків щодо оперативної роботи Євроюсту, якщо такі документи мають стратегічний характер;
(к) при призначенні контактних магістратів відповідно до статті 53;
(1) при ухваленні будь-якого рішення, яке цим Регламентом чітко не віднесено до сфери компетенції Виконавчої ради, або яке не є відповідальністю адміністративного директора згідно зі статтею 18;
(m) в інших випадках, передбачених цим Регламентом.
3. При виконанні своїх завдань Євроюст вказує, чи він діє через одного або більше національних членів, чи як Колегія.
4. Колегія відповідно до своїх оперативних потреб може покласти на адміністративного директора та Виконавчу раду додаткові адміністративні завдання крім тих, які визначені у статтях 16 і 18.
За виняткових обставин Колегія може вирішити про тимчасове призупинення делегування повноважень органу, що уповноважений призначати персонал, наданих адміністративному директору, і повноважень, які він делегував шляхом вторинного делегування, та здійснювати такі повноваження самостійно або делегувати їх одному зі своїх членів чи працівнику, іншому ніж адміністративний директор.
5. Колегія ухвалює внутрішній регламент Євроюсту на основі більшості у складі двох третин голосів своїх членів. У разі, якщо більшістю у складі двох третин не може бути досягнуто згоди, рішення ухвалюють простою більшістю. Внутрішній регламент Євроюсту підлягає схваленню Радою шляхом ухвалення імплементаційних актів.
ГЛАВА II
СТРУКТУРА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ЄВРОЮСТУ
(d) адміністративний директор.
Стаття 7
Статус національних членів
1. Євроюст має по одному національному члену, відрядженому кожною державою-членом відповідно до її правової системи. Національний член має своє місце роботи за місцем розташування Євроюсту.
2. Кожному національному члену допомагає один заступник та один асистент. За загальним правилом, заступник та асистент мають своє постійне місце роботи за місцем розташування Євроюсту. Кожна держава-член може вирішити, що заступник або асистент, або обидва матимуть постійне місце роботи у своїй державі-члені. Якщо держава-член ухвалює таке рішення, вона повинна повідомити про нього Колегію. Якщо цього вимагають оперативні потреби Євроюсту, Колегія може звернутися до держав-членів із запитом про переведення заступника або асистента, або обох на роботу до місця розташування Євроюсту на певний період. Держава-член виконує запит Колегії без неналежної затримки.
3. Додаткові заступники або асистенти можуть допомагати національним членам і, якщо необхідно та за погодженням із Колегією, можуть мати своє постійне місце роботи у Євроюсті. Держави-члени повідомляють Євроюст і Комісію про призначення національних членів, заступників та асистентів.
4. Національні члени та їхні заступники повинні мати статус прокурора, судді або представника органу правосуддя з компетенціями, які є еквівалентними компетенціям прокурора або судді відповідно до їхнього національного права. Держави-члени надають їм принаймні ті повноваження, які зазначено в цьому Регламенті, щоб вони могли виконувати свої завдання.
5. Термін повноважень національних членів та їхніх заступників повинен становити п’ять років з можливістю поновлення один раз. У випадках, коли заступник не здатен діяти від імені національного члена або не здатен діяти замість національного члена, національний член залишається на посаді до закінчення свого терміну перебування на посаді до поновлення терміну повноважень або до заміни, що підлягає погодженню з відповідною державою-членом.
6. Держави-члени призначають національних членів і заступників на основі підтвердженого високого рівня релевантного практичного досвіду в галузі кримінального правосуддя.
7. Заступник повинен мати змогу діяти від імені або замість національного члена. Асистент може також діяти від імені або замість національного члена, якщо він або вона має статус, зазначений у параграфі 4.
8. Обмін оперативною інформацією між Євроюстом і державами-членами відбувається через національних членів.
9. Заробітну плату і премії національних членів, заступників та асистентів сплачує їхня держава-член без обмеження статті 12.
10. Якщо національні члени, заступники та асистенти діють у межах завдань Євроюсту, відповідні видатки, пов’язані з такою діяльністю, вважають операційними видатками.
Стаття 8
Повноваження національних членів
(a) сприяють або інакше підтримують видання або виконання будь-якого запиту про взаємну правову допомогу або взаємне визнання;
(b) безпосередньо контактують та обмінюються інформацією з будь-яким компетентним національним органом держави-члена або будь-яким компетентним органом, офісом або агентством Союзу, включно з Європейською прокуратурою.
(c) безпосередньо контактують та обмінюються інформацією з будь-яким міжнародним компетентним органом, відповідно до міжнародних зобов’язань своєї держави-члена;
(d) беруть участь у спільних слідчих групах, у тому числі у їх утворенні.
2. Без обмеження параграфа 1, держави-члени можуть надавати додаткові повноваження національним членам відповідно до їхнього національного права. Зазначені держави-члени повідомляють Комісію та Колегію про такі повноваження.
3. За згодою компетентного національного органу, відповідно до свого національного права національні члени можуть:
(a) видавати або виконувати будь-який запит про взаємну правову допомогу або взаємне визнання;
(b) видавати наказ про або запит щодо розслідувальних заходів, або виконувати їх, відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/41/ЄС (17).
4. У невідкладних випадках, якщо неможливо виявити компетентний національний орган або своєчасно зв’язатися з ним, національні члени мають компетенцію для здійснення заходів, зазначених у параграфі 3, відповідно до їхнього національного права за умови, що вони інформують компетентний національний орган якнайшвидше.
5. Національний член може подати пропозицію компетентному національному органу стосовно здійснення заходів, зазначених у параграфах 3 і 4, якщо здійснення таким національним членом повноважень, зазначених у параграфах 3 і 4, суперечитиме:
(a) конституційним правилам держави-члена; або
(b) фундаментальним аспектам національної системи кримінального правосуддя такої держави-члена стосовно:
(i) розподілу повноважень між поліцією, прокурорами та суддями;
(ii) функціонального розподілу завдань між органами прокуратури; або
(iii) федеральної структури відповідної держави-члена.
6. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні національні органи у випадках, зазначених у параграфі 5, розглядали пропозицію їхнього національного члена без неналежної затримки.
Стаття 9
Доступ до національних реєстрів
Національні члени повинні мати доступ до інформації або принаймні мати можливість отримати інформацію, яка міститься в таких типах реєстрів їхніх держав-членів, відповідно до їхнього національного права:
(b) реєстрів осіб, які перебувають під арештом;
(е) інших реєстрів органів публічної влади їхніх держав-членів, коли така інформація є необхідною для виконання ними своїх завдань.
(b) один представник Комісії при здійсненні Колегією своїх управлінських функцій.
Представник Комісії, призначений відповідно до пункту (b) першого підпараграфа, повинен бути тією самою особою, що і представник Комісії у Виконавчій раді відповідно до статті 16(4).
2. Адміністративний директор повинен брати участь в управлінських засіданнях Колегії, без права голосу.
3. Колегія може запросити будь-яку особу, чия думка може становити інтерес, узяти участь у її засіданні як спостерігач.
4. Відповідно до положень внутрішнього регламенту Євроюсту, членам Колегії можуть допомагати радники або експерти.
Стаття 11
Президент і Віце-президент Євроюсту
1. Колегія обирає Президента і двох Віце-президентів серед національних членів більшістю у складі двох третин своїх членів. У разі неможливості досягнення більшості у складі двох третин після другого раунду виборів, віце-президентів можуть обирати простою більшістю членів Колегії, проте для обрання Президента залишається необхідність у досягненні більшості у складі двох третин.
2. Президент здійснює свої функції від імені Колегії. Президент:
(b) скликає засідання Колегії та Виконавчої ради, головує на них, а також забезпечує інформування Колегії про будь-які питання, які можуть становити інтерес для неї;
(c) керує роботою Колегії та здійснює контроль щоденного управління Євроюстом, яке забезпечує адміністративний директор;
(d) виконує будь-які інші функції, визначені у внутрішньому регламенті Євроюсту.
3. Віце-президенти виконують функції, визначені у параграфі 2, виконання яких їм доручив Президент. Вони заміщують Президента, якщо він чи вона не може виконувати свої обов’язки. Адміністративний персонал Євроюсту допомагає Президенту і віце-президентам виконувати їхні конкретні обов’язки.
4. Термін перебування на посаді Президента і віце-президента становить чотири роки. їх може бути переобрано один раз.
5. Якщо національного члена обрано на посаду Президента або Віце-президента Євроюсту, термін його перебування на посаді повинен бути продовжений, щоб забезпечити, що він або вона може виконувати свої посадові обов’язки як Президент або Віце-президент.
6. Якщо Президент або Віце-президент більше не відповідає умовам, необхідним для виконання своїх обов’язків, його або її може бути звільнено Колегією за пропозицією однієї третини її членів. Рішення ухвалюють на основі більшості у складі двох третин членів Колегії, за винятком залученого Президента або Віце-президента.
7. Якщо національного члена обирають Президентом Євроюсту, відповідна держава-член може призначити іншу достатньо кваліфіковану особу для посилення національного офісу на час дії мандата Президента.
Держава-член, яка ухвалює рішення відрядити таку особу, повинна мати право звернутися за компенсацією відповідно до статті 12.
Стаття 12
Механізм компенсації за обрання на посаду Президента
1. До 12 грудня 2019 року, Рада, діючи за пропозицією Комісії або шляхом ухвалення імплементаційних актів, визначає механізм компенсації для цілі статті 11(7), доступ до якого надається державам-членам, національного члена яких було обрано Президентом.
2. Будь-якій державі-члену надається компенсація, якщо:
(a) її національного члена було обрано Президентом; та
(b) вона подає запит на компенсацію до Колегії і надає обґрунтування потреби в посиленні свого національного офісу на підставі збільшення робочого навантаження.
3. Передбачена компенсація повинна дорівнювати 50 % від національної заробітної плати відрядженої особи. Компенсація витрат на проживання та інших пов’язаних витрат повинна надаватися на порівнянній основі із тими витратами, які надаються посадовим особам Союзу та іншим службовцям, відрядженим за кордон.
4. Видатки на компенсаційний механізм фінансуються з бюджету Євроюсту.
1. Засідання Колегії скликає Президент.
2. Колегія проводить щонайменше одне засідання на місяць. Крім того, вона збирається за ініціативи Президента, або на вимогу Комісії для обговорення адміністративних завдань Колегії, або на запит принаймні однієї третини її членів.
3. Євроюст надсилає Європейській прокуратурі порядок денний тих засідань Колегії, на яких планується обговорювати питання, пов’язані із завданнями Європейської прокуратури. Євроюст запрошує Європейську прокуратуру до участі в таких засіданнях, без права голосу. Якщо Європейську прокуратуру запрошено відвідати засідання Колегії, Євроюст надає їй відповідні документи, що стосуються порядку денного.
Стаття 14
Правила голосування на засіданнях Колегії
1. Якщо не встановлено інакше та якщо не може бути досягнутий консенсус, Колегія ухвалює рішення більшістю своїх членів.
2. Кожний член має один голос. За відсутності члена з правом голосу, замість нього має право проголосувати заступник відповідно до умов, викладених у статті 7(7). За відсутності заступника, право проголосувати має асистент відповідно до умов, викладених у статті 7(7).
Стаття 15
Річне і багаторічне програмування
1. До 30 листопада кожного року, Колегія ухвалює програмний документ з річною і багаторічною програмою на основі проекту, підготовленого адміністративним директором з урахуванням висновку Комісії. Колегія надсилає програмний документ Європейському Парламенту, Раді, Комісії та Європейській прокуратурі. Програмний документ стає остаточним після того, як буде ухвалено остаточну редакцію загального бюджету Союзу, та за потреби до нього вносять відповідні зміни.
2. Річна робоча програма повинна містити детальні цілі та очікувані результати, у тому числі показники ефективності. Вона також повинна містити опис дій, які повинні отримати фінансування, та визначення фінансових і людських ресурсів, які необхідні для кожної дії, відповідно до принципів бюджетування та менеджменту на основі дій. Річна робоча програма повинна узгоджуватися з багаторічною робочою програмою, зазначеною в параграфі 4. Вона повинна чітко визначати, які завдання було додано, змінено або видалено порівняно з попереднім фінансовим роком.
3. Колегія повинна вносити зміни до річної робочої програми після того, як на Євроюст буде покладено виконання нових завдань. Будь-які істотні зміни до щорічної програми ухвалюють за тією самою процедурою, за якою ухвалюють початкову річну програму. Колегія може делегувати адміністративному директору повноваження на внесення неістотних змін до річної робочої програми.
4. Багаторічна робоча програма повинна визначити загальне стратегічне програмування, включно з цілями, стратегію співпраці з органами третіх країн і міжнародними організаціями, зазначеними у статті 52, очікувані результати та показники ефективності. Вона також повинна визначати програмування ресурсів, включно з багаторічним бюджет і персоналом. Програмування ресурсів повинно оновлюватися щорічно. Стратегічне програмування повинно оновлюватися залежно від випадку, зокрема, з метою врахування результатів оцінювання, зазначеного у статті 69.
Стаття 16
Функціонування Виконавчої ради
1. Колегії допомагає Виконавча рада. Виконавча рада відповідає за ухвалення адміністративних рішень для забезпечення належного функціонування Євроюсту. Вона здійснює нагляд за необхідною підготовчою роботою адміністративного директора стосовно інших адміністративних питань, які підлягають схваленню Колегією. Вона не бере участі у здійсненні оперативних функцій Євроюсту, зазначених у статтях 4 і 5.
2. Виконавча рада при виконанні своїх завдань може консультуватися з Колегією.
(a) переглядає програмний документ Євроюсту, зазначений у статті 15, на основі проекту, підготовленого адміністративним директором, і направляє його Колегії для схвалення;
(b) схвалює стратегію боротьби з шахрайством для Євроюсту, пропорційну до ризиків шахрайства, беручи до уваги витрати і вигоди заходів, які планується запровадити, та на основі проекту, підготовленого адміністративним директором;
(c) схвалює належні імплементаційні правила на виконання Положення про персонал Європейського Союзу («Положення про персонал») та Умов працевлаштування інших службовців Європейського Союзу («Умови працевлаштування інших службовців»), встановлених у Регламенті Ради (ЄЕС, Євратом, ЄСВС) № 259/68 (18) відповідно до статті 110 Положення про персонал;
(d) забезпечує належну подальшу роботу з висновками і рекомендаціями, отриманими зі звітів, оцінювань та розслідувань за результатами внутрішнього або зовнішнього аудиту, у тому числі Європейського інспектора із захисту даних та Європейського бюро боротьби з шахрайством;
(е) ухвалює усі рішення про утворення і, якщо необхідно, зміну внутрішніх адміністративних структур Євроюсту;
(f) без обмеження повноважень адміністративного директора, визначених у статті 18, допомагає та надає консультації йому або їй стосовно виконання рішень Колегії, з урахуванням посилення нагляду за адміністративним та бюджетним управлінням;
(g) виконує будь-які додаткові адміністративні завдання, покладені на неї Колегією відповідно до статті 5(4);
(h) затверджує фінансові правила, які застосовуються до Євроюсту відповідно до статті 64;
(і) затверджує відповідно до статті 110 Положення про персонал, на основі статті 2(1) Положення про персонал та на основі статті 6 Умов працевлаштування інших службовців рішення про делегування адміністративному директору повноважень органу, що уповноважений призначати персонал, та визначає умови, за яких делеговані повноваження може бути призупинено; адміністративному директору повинно бути дозволено передоручати такі делеговані повноваження;
(j) переглядає проект річного бюджету Євроюсту перед його ухваленням Колегією;
(к) перевіряє проект щорічного звіту про діяльність Євроюсту і надсилає його Колегії для затвердження;
(1) призначає бухгалтера і старшого спеціаліста з питань захисту даних, які під час виконання своїх обов’язків зберігають функціональну незалежність.
4. До складу Виконавчої ради входять Президент та віце-президенти Євроюсту, один представник Комісії та два інші члени Колегії, призначені за системою дворічної ротації відповідно до внутрішнього регламенту Євроюсту. Адміністративний директор повинен брати участь у засіданнях Виконавчої ради без права голосу.
5. Президент Євроюсту головує на засіданнях Виконавчої ради. Виконавча рада ухвалює рішення більшістю голосів своїх членів. Кожний член має один голос. У разі рівної кількості голосів, Президент Євроюсту має вирішальний голос.
6. Термін перебування на посаді членів Виконавчої ради закінчується тоді, коли закінчується строк їхніх повноважень як національних членів, Президента або Віце-президента.
7. Виконавча рада проводить засідання принаймні раз на місяць. Крім того, вона проводить засідання за ініціативою її голови або на запит Комісії, або на запит принаймні двох її інших членів.
8. Євроюст надсилає Європейській прокуратурі порядок денний засідання Виконавчої ради та проводить консультації з Європейською прокуратурою щодо потреби її участі в такому засіданні. Євроюст запрошує Європейську прокуратуру до участі, без права голосу, у засіданнях, на яких планується обговорювати питання, пов’язані з функціонуванням Європейської прокуратури.
Якщо Європейську прокуратуру запрошено відвідати засідання Виконавчої ради, Євроюст надає їй відповідні документи, що стосуються порядку денного.
СЕКЦІЯ V
Адміністративний директор
Стаття 17
Статус адміністративного директора
1. Адміністративний директор відіграє роль тимчасового агента Євроюсту відповідно до пункту (а) статті 2 Умов працевлаштування інших службовців.
2. Колегія призначає адміністративного директора зі списку кандидатів, запропонованих Виконавчою радою, за результатами відкритої і прозорої процедури відбору відповідно до внутрішнього регламенту Євроюсту. Для цілей укладення трудової угоди з адміністративним директором, Євроюст представляє Президент Євроюсту.
3. Термін перебування на посаді адміністративного директора становить чотири роки. До завершення такого періоду Виконавча рада повинна виконати оцінювання, яке має включати аналіз ефективності адміністративного директора.
4. Колегія, діючи за пропозицією від Виконавчої ради, яка бере до уваги оцінювання, зазначене в параграфі 3, може продовжити термін перебування на посаді адміністративного директора один раз та не більше ніж на чотири роки.
5. Адміністративний директор, термін перебування на посаді якого було продовжено, не може брати участь в іншій процедурі відбору на таку саму посаду після завершення загального періоду.
6. Адміністративний директор звітує перед Колегією.
7. Адміністративного директора може бути звільнено з посади лише на підставі рішення Колегії, яка діє за пропозицією Виконавчої ради.
Стаття 18
Повноваження адміністративного директора
1. Для адміністративних цілей, управління Євроюстом здійснює його адміністративний директор.
2. Без обмеження повноважень Колегії або Виконавчої ради, адміністративний директор при здійсненні своїх обов’язків є незалежним, і не повинен ані звертатися за вказівками, ані приймати вказівки від будь-якого уряду або іншого органу.
3. Адміністративний директор є законним представником Євроюсту.
4. Адміністративний директор відповідає за реалізацію адміністративних завдань, покладених на Євроюст, а саме за:
(a) щоденне адміністрування Євроюсту та управління персоналом;
(b) виконання рішень, ухвалених Колегією та Виконавчою радою;
(c) підготовку програмного документа, зазначеного у статті 15, і його подання на розгляд Виконавчій раді;
(d) виконання програмного документа, зазначеного у статті 15, та звітування про його виконання перед Виконавчою радою та Колегією;
(е) підготовку щорічного звіту про діяльність Євроюсту та його представлення Виконавчій раді на розгляд та Колегії на затвердження;
(f) підготовку плану дій на основі висновків, отриманих зі звітів, оцінювань та розслідувань за результатами внутрішнього або зовнішнього аудиту, у тому числі Європейського інспектора із захисту даних та Європейського бюро боротьби з шахрайством (OLAF), а також надання двічі на рік звітів Колегії, Виконавчій раді, Комісії та Європейському інспектору із захисту даних;
(g) підготовку стратегії боротьби з шахрайством для Євроюсту та її представлення Виконавчій раді для затвердження;
(h) підготовку проекту фінансових правил, які застосовуються до Євроюсту;
(і) підготовку проекту кошторису доходів і видатків Євроюсту, та виконання бюджету Євроюсту;
(j) здійснення щодо персоналу Євроюсту повноважень, наданих відповідно до Положення про персонал органу, що уповноважений призначати персонал, та відповідно до Умов працевлаштування інших службовців органу, що уповноважений укладати трудові угоди з іншими службовцями («повноваження органу, що уповноважений призначати персонал»).
(к) забезпечення надання необхідної адміністративної підтримки для полегшення оперативної роботи Євроюсту;
(1) забезпечення надання підтримки Президенту і віце-президентам під час здійснення ними своїх обов’язків;
(m) підготовку проекту пропозиції щорічного бюджету Євроюсту, який перед затвердженням Колегією має розглядати Виконавча рада.
Стаття 19
Черговий координаційний механізм
1. З метою виконання своїх завдань у невідкладних випадках, Євроюст запроваджує та підтримує черговий координаційний механізм («ЧКМ»), призначений для безперервного отримання та опрацювання адресованих йому запитів. ЧКМ повинен бути доступний цілодобово і безперервно (24 години на добу та сім днів на тиждень).
2. Роботу ЧКМ забезпечує один представник ЧКМ від кожної держави-члена, при цьому таким представником може бути національний член, його або її заступник, асистент, який має повноваження діяти замість національного члена, або відряджений національний експерт. Представник ЧКМ повинен бути доступний цілодобово і безперервно (24 години на добу та сім днів на тиждень).
3. Представники ЧКМ повинні ефективно й без затримок опрацьовувати запити у своїх державах-членах.
Стаття 20
Національна координаційна система Євроюсту
1. Кожна держава-член призначає одного або декількох національних координаторів для Євроюсту.
2. Усі національні координатори, призначені державами-членами відповідно до параграфа 1, повинні мати навички й досвід, необхідні для здійснення ними їхніх повноважень.
3. Кожна держава-член повинна утворити національну координаційну систему Євроюсту для забезпечення координації роботи, яку виконують:
(a) національні координатори для Євроюсту;
(b) будь-які національні координатори з питань, що стосуються компетенції Європейської прокуратури;
(c) національні координатори для Євроюсту з питань, пов’язаних із тероризмом;
(d) національні координатори для Європейської судової мережі у кримінальних справах, та додатково до трьох інших контактних пунктів для Європейської судової мережі;
(е) національні члени або контактні пункти Мережі спільних слідчих груп, та національні члени або контактні пункти, створені рішеннями 2002/494/ЮВС, 2007/845/ЮВС та 2008/852/ЮВС;
(f) якщо застосовно, інші відповідні органи правосуддя.
4. Особи, зазначені у параграфах 1 і 3, зберігають свою посаду і статус відповідно до національного права, якщо це не матиме значного впливу на виконання ними обов’язків відповідно до цього Регламенту.
5. Національні координатори для Євроюсту повинні відповідати за функціонування своєї національної координаційної системи Євроюсту. Якщо призначено кілька координаторів для Євроюсту, один із них повинен відповідати за функціонування своєї національної координаційної системи Євроюсту.
6. Національних координаторів Євроюсту інформують про всі засідання їхньої національної координаційної системи Євроюсту, на яких розглядають питання, пов’язані з конкретними справами. Національні члени можуть брати участь у таких засіданням мірою необхідності.
7. Кожна національна координаційна система Євроюсту сприяє здійсненню завдань Євроюсту у відповідній державі-члені, зокрема, шляхом:
(a) забезпечення того, що система управління справами, зазначена у статті 23, отримує інформацію, яка стосується відповідної держави-члена, в ефективний та надійний спосіб;
(b) допомоги у визначенні того, чи запит необхідно опрацьовувати за допомоги Євроюсту або Європейської судової мережі;
(c) допомоги національному члену у визначенні релевантних органів для виконання запитів і рішень щодо судової співпраці, у тому числі запитів і рішень, які ґрунтуються на інструментах, спрямованих на реалізацію принципу взаємного визнання;
(d) підтримання тісних відносин із національним підрозділом Європолу, іншими контактними пунктами Європейської судової мережі та іншими відповідними компетентними національними органами.
8. Для досягнення цілей, зазначених у параграфі 7, особи, визначені у параграфі 1 і пунктах (а), (b) і (с) параграфа 3, повинні, та особи або органи, зазначені в пунктах (d) і (е) параграфа 3, можуть бути приєднані до системи управління справами відповідно до цієї статті та статей 23, 24, 25 і 34. Витрати, пов’язані з приєднанням до системи управління справами, покриваються із загального бюджету Союзу.
9. У творення національної координаційної системи Євроюсту і призначення національних координаторів не обмежує національних членів у прямому контакті з компетентними органами у його або її державі-члені.
Стаття 21
Обмін інформацією між державамн-членамн та між національними членами
1. Компетентні органи держав-членів здійснюють обмін із Євроюстом усією інформацією, необхідною для виконання ним своїх завдань відповідно до статей 2 і 4, із дотриманням застосовних правил щодо захисту даних. Така інформація включає щонайменше інформацію, зазначену в параграфах 4, 5 і 6 цієї статті.
2. Надсилання інформації Євроюсту повинно тлумачитися як запит на допомогу Євроюсту щодо відповідної справи лише в тому разі, якщо це безпосередньо вказано компетентним органом.
3. Національні члени без попереднього дозволу здійснюють між собою та зі своїми компетентними національними органами обмін усією інформацією, необхідною для виконання Євроюстом його завдань. Зокрема, компетентні національні органи повинні негайно інформувати своїх національних членів про справу, яка їх стосується.
4. Компетентні національні органи повинні інформувати своїх національних членів про утворення спільних слідчих груп та про результати роботи таких груп.
5. Компетентні національні органи повинні без неналежних затримок інформувати національних членів про справи, які стосуються принаймні трьох держав-членів, щодо яких запити і рішення стосовно судової співпраці, включаючи запити і рішення, які ґрунтуються на інструментах, спрямованих на реалізацію принципу взаємного визнання, було надіслано принаймні двом державам-членам, якщо виконано одну або більше таких умов:
(а) у державі-члені, яка надіслала або видала запит, відповідний злочин карається позбавленням волі або триманням під вартою, при цьому максимальний період покарання становить принаймні п’ять або шість років, на розсуд відповідної держави-члена, і включає таке:
(ii) сексуальне насильство або сексуальна експлуатація, включно з дитячою порнографією та сексуальним домаганням до дітей;
(iv) незаконна торгівля вогнепальною зброєю, її складовими частинами чи компонентами, або боєприпасами чи вибуховими речовинами;
(vi) злочини проти фінансових інтересів Союзу;
(vii) підроблення грошей або платіжних засобів,
(b) наявні фактичні ознаки участі злочинної організації;
(c) наявні ознаки того, що справа може мати значний транскордонний вимір або наслідки на рівні Союзу, або вона може негативно вплинути на інші держави-члени, ніж безпосередньо залучені.
6. Компетентні національні органи повинні інформувати своїх національних членів про:
(a) випадки, у яких виникли або можуть виникнути конфлікти юрисдикцій;
(b) контрольовані постачання, які стосуються принаймні трьох країн, щонайменше дві з яких є державами-членами;
(c) повторювані труднощі або відмови стосовно виконання запитів на судову співпрацю або рішень стосовно неї, включно із запитами й рішеннями, які ґрунтуються на інструментах, спрямованих на реалізацію принципу взаємного визнання.
7. Компетентні національні органи не зобов’язані надавати інформацію у конкретному випадку, якщо це може зашкодити важливим національним безпековим інтересам або поставити під загрозу безпеку фізичних осіб.
8. Ця стаття не обмежує умов, визначених у двосторонніх або багатосторонніх угодах або робочих угодах між державами-членами і третіми країнами, зокрема, будь-яких умов, визначених третіми країнами стосовно використання інформації, наданої раніше.
9. Ця стаття не обмежує інших обов’язків стосовно надсилання інформації Євроюсту, у тому числі передбачених Рішенням Ради 2005/671/ЮВС (19).
10. Інформацію, зазначену в цій статті, надають у структурований спосіб, визначений Євроюстом. Компетентний національний орган не зобов’язаний надавати таку інформацію, якщо він уже надіслав її Євроюсту відповідно до інших положень цього Регламенту.
Стаття 22
Інформація, яку Євроюст надає компетентним національним органам
1. Євроюст без неналежної затримки повинен надавати національним компетентним органам інформацію про результати опрацювання інформації, включно з інформацією про наявність зв’язків зі справами, які вже було внесено до системи управління справами. Така інформація може включати персональні дані.
2. Якщо компетентний національний орган звертається до Євроюсту із запитом про надання інформації протягом певного часового проміжку, Євроюст повинен надіслати таку інформацію протягом такого часового проміжку.
Стаття 23
Система управління справами, каталог і тимчасові робочі файли
1. Євроюст повинен запровадити систему управління справами, що складається з тимчасових робочих файлів і каталогу, які містять персональні дані, зазначені у додатку II, та неперсональні дані.
2. Система управління справами має на меті:
(a) підтримку управління і координації розслідувань і кримінальних переслідувань, щодо яких Євроюст надає допомогу, зокрема, шляхом створення перехресних посилань між інформацією;
(b) полегшення доступу до інформації про поточні розслідування і кримінальні переслідування;
(c) полегшення контролю законності опрацювання персональних даних Євроюстом та дотримання ним застосовних правил захисту даних.
3. Система управління справами повинна бути підключена до безпечного телекомунікаційного з’єднання, зазначеного у статті 9 Рішення Ради 2008/976/ЮВС (20).
4. Каталог повинен містити посилання на тимчасові робочі файли, опрацювання яких відбувається в межах Євроюсту, і не може містити жодних персональних даних, інших ніж ні, які зазначено у пунктах (1)(а)-(і), (к) і (m) та (2) додатка II.
5. При здійсненні своїх обов’язків національні члени можуть опрацьовувати дані в рамках окремих справ, над якими вони працюють, у тимчасовому робочому файлі. Вони повинні дозволяти старшому спеціалісту з питань захисту даних мати доступ до тимчасового робочого файлу. Національний член повинен повідомляти відповідному старшому спеціалісту з питань захисту даних про відкриття кожного нового тимчасового робочого файлу, який містить персональні дані.
6. Євроюст може не запроваджувати жодної іншої автоматизованої бази даних для опрацювання оперативних персональних даних, крім системи управління справами. Проте національний член може тимчасово зберігати та аналізувати персональні дані з метою визначення того, чи такі дані є релевантними для завдань Євроюсту і чи можуть вони бути включені до системи управління справами. Такі дані можуть тимчасово зберігатися протягом не довше трьох місяців.
Стаття 24
Функціонування тимчасових робочих файлів і каталогу
1. Тимчасовий робочий файл відкриває відповідний національний член для кожної справи, щодо якої йому або їй надсилають інформацію, якщо таке надсилання відповідає цьому Регламенту або іншим застосовним правовим інструментам. Національний член несе відповідальність за управління тимчасовими робочими файлами, відкритими таким національним членом.
2. Національний член, який відкрив тимчасовий робочий файл, вирішує в кожному окремому випадку, чи зберігати тимчасовий робочий файл в обмеженому доступі, чи надати доступ до нього або до його частин іншим національним членам, персоналу Євроюсту з відповідними дозволами або будь-якій іншій особі, яка працює від імені Євроюсту, яка отримала необхідний дозвіл від адміністративного директора.
3. Національний член, який відкрив тимчасовий робочий файл, вирішує, яку інформацію, пов’язану з таким тимчасовим робочим файлом, необхідно вносити до каталогу відповідно до статті 23(4).
Стаття 25
Доступ до системи управління справами на національному рівні
1. Якщо особи, зазначені у статті 20(3), підключені до системи управління справами, вони повинні мати доступ лише до:
(a) каталогу, якщо національний член, який вирішив про внесення даних до каталогу, чітко не заборонив такий доступ;
(b) тимчасових робочих файлів, відкритих національним членом їхньої держави-члена;
(c) тимчасових робочих файлів, відкритих національними членами інших держав-членів, і до яких національний член їхніх держав-членів отримав доступ, якщо національний член, який відкрив тимчасовий робочий файл, чітко не заборонив такий доступ.
2. Національний член відповідно до обмежень, визначених у параграфі 1 цієї статті, вирішує про ступінь доступу до тимчасових робочих файлів, який надається у його або її державі-члені особам, зазначеним у статті 20(3), якщо такі особи підключені до системи управління справами.
3. Кожна держава-член після консультацій зі своїм національним членом ухвалює рішення про ступінь доступу до каталогу, який у такій державі-члені надається особам, зазначеним у статті 20(3), якщо такі особи підключені до системи управління справами. Держави-члени повинні повідомити Євроюст та Комісію про свої рішення стосовно імплементації цього параграфа. Комісія повідомляє інші держави-члени про такі рішення.
4. Особи, яким було надано доступ відповідно до параграфа 2, повинні мати доступ до каталогу принаймні в обсязі, необхідному для доступу до тимчасових робочих файлів, до яких їм було надано доступ.
ГЛАВА IV
ОПРАЦЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 26
Опрацювання персональних даних Євроюстом
1. До опрацювання персональних даних Євроюстом застосовуються положення цього Регламенту та статті 3 і глави IX Регламенту (ЄС) 2018/1725. До опрацювання Євроюстом адміністративних персональних даних застосовуються положення Регламенту (ЄС) 2018/1725, за винятком глави IX зазначеного Регламенту.
2. Покликання на «застосовні правила захисту даних» у цьому Регламенті необхідно тлумачити як покликання на положення щодо захисту даних, викладені в цьому Регламенті та в Регламенті (ЄС) 2018/1725.
3. Правила захисту даних у зв’язку з опрацюванням оперативних персональних даних, які містяться в цьому Регламенті, вважаються спеціальними правилами захисту даних на доповнення загальних правил, викладених у статті 3 та главі IX Регламенту (ЄС) 2018/1725.
4. Євроюст повинен визначити часові обмеження для зберігання адміністративних персональних даних у положеннях щодо захисту даних у своєму внутрішньому регламенті.
Стаття 27
Опрацювання оперативних персональних даних
1. Мірою, якою це необхідно для здійснення завдань Євроюсту, у межах своїх компетенцій та з метою здійснення своїх оперативних функцій він може опрацьовувати за допомогою автоматизованих засобів або у структурованих ручних картотеках відповідно до цього Регламенту лише оперативні персональні дані, перелічені в пункті 1 додатка II, стосовно осіб, які згідно з національним правом відповідних держав-членів є особами, щодо яких існують серйозні причини вважати, що вони вчинили або готуються вчинити кримінальний злочин, стосовно якого Євроюст має компетенцію, або особами, яких було визнано винними у вчиненні такого злочину.
2. Євроюст може опрацьовувати лише оперативні персональні дані, перелічені у пункті 2 додатка II, стосовно осіб, які згідно з національним правом відповідних держав-членів вважаються жертвами або іншими сторонами кримінального злочину, як-от особами, які можуть бути викликані як свідки у кримінальному розслідуванні або переслідуванні, стосовного одного або декількох типів кримінальних злочинів, зазначених у статті 3, особами, які здатні надати інформацію щодо кримінальних злочинів, або контактними особами чи спільниками особи, зазначеної у параграфі 1. Опрацювання таких персональних даних може здійснюватися лише якщо це необхідно для виконання завдань Євроюсту в межах його компетенції та з метою здійснення ним своїх оперативних функцій.
3. У виключних випадках протягом обмеженого періоду, який не повинен перевищувати час, необхідний для завершення справи, щодо якої здійснюється опрацювання даних, Євроюст може також опрацьовувати оперативні персональні дані, інші ніж персональні дані, зазначені в додатку II, що стосуються обставин злочину, якщо їх опрацювання є необхідним для цілей, вказаних у параграфі 1, і якщо такі дані є безпосередньо значущими для поточних розслідувань, які координує або допомагає координувати Євроюст, та є складовою таких розслідувань. Старшого спеціаліста з питань захисту даних, зазначеного у статті 36, негайно інформують про випадки опрацювання таких оперативних персональних даних, та інформують про конкретні обставини, які обґрунтовують необхідність опрацювання таких оперативних персональних даних. Якщо такі дані стосуються свідків або жертв у розумінні параграфа 2 цієї статті, рішення щодо їх опрацювання ухвалюється спільно з відповідними національними членами.
4. Євроюст може опрацьовувати спеціальні категорії оперативних персональних даних відповідно до статті 76 Регламенту (ЄС) 2018/1725. Такі дані не можуть підлягати опрацюванню в каталозі, зазначеному у статті 23(4) цього Регламенту. Якщо такі дані стосуються свідків або жертв у розумінні параграфа 2 цієї статті, рішення щодо їх опрацювання повинні ухвалювати відповідні національні члени.
Стаття 28
Опрацювання з уповноваження Євроюсту або оператора
Оператор або будь-яка особа, яка діє з уповноваження Євроюсту або оператора, що має доступ до оперативних персональних даних, не повинна опрацьовувати такі дані без вказівок від Євроюсту, хіба що цього вимагає право Союзу або право держави-члена.
Стаття 29
Часові обмеження щодо зберігання оперативних персональних даних
1. Оперативні персональні дані, що їх опрацьовує Євроюст, повинні зберігатися Євроюстом протягом часу, необхідного для виконання ним своїх завдань. Зокрема, без обмеження параграфа 3 цієї статті, оперативні персональні дані, зазначені у статті 27, не можуть зберігатися після таких дат, залежно від того, яка з них настане першою:
(a) дата, на яку переслідування припинено у зв’язку зі спливом строків давності в усіх державах-членах, які залучені до розслідування та переслідування;
(b) дата, на яку Євроюст було повідомлено про виправдання особи, і відповідне судове рішення стало остаточним, про що відповідна держава-член зобов’язана повідомити Євроюст без затримки;
(с) три роки після того, як судове рішення в останній державі-члені, яка залучена в розслідування або переслідування, стало остаточним;
(d) дата, на яку Євроюст і відповідні держави-члени разом встановили або дійшли згоди про те, що більше немає необхідності в тому, щоб Євроюст координував розслідування та переслідування, якщо не існує обов’язку надавати Євроюсту таку інформацію відповідно до статті 21(5) або (6);
(е) три роки після дати, коли оперативні персональні дані було надіслано відповідно до статті 21(5) або (6).
2. Дотримання термінів зберігання, зазначених у параграфі 1 цієї статті, постійно перевіряється належними засобами автоматичного опрацювання Євроюсту, особливо з моменту, коли Євроюст закрив справу. Перевірка потреби у зберіганні даних також проводиться кожні три роки після їх внесення; результати таких перевірок застосовуються до справи в цілому. Якщо оперативні персональні дані, зазначені у статті 27(4), зберігаються протягом періоду, що перевищує п’ять років, про це повідомляють Європейського інспектора із захисту даних.
3. Перед закінченням одного з термінів зберігання, зазначених у параграфі 1, Євроюст повинен перевірити потребу в подальшому зберіганні оперативних персональних даних, якщо це потрібно для виконання ним своїх завдань. Він може ухвалити рішення шляхом відступу щодо зберігання таких даних до наступної перевірки. Причини для подальшого зберігання повинні бути обґрунтовані і зафіксовані. За відсутності на момент перевірки ухваленого рішення про подальше зберігання оперативних персональних даних, такі дані повинні автоматично видалятися.
4. Якщо відповідно до параграфа 3 оперативні персональні дані зберігалися довше за терміни зберігання, зазначені в параграфі 1, Європейський інспектор із захисту даних також перевіряє потребу у зберіганні таких даних кожні три роки.
5. Після спливу терміну зберігання останнього елемента автоматизованих даних з файлу, усі документи з файлу повинні бути знищені за винятком будь-яких оригінальних документів, які Євроюст отримав від національних органів, і які необхідно повернути їх надавачу.
6. Якщо Євроюст координує розслідування або кримінальне переслідування, залучені національні члени інформують один одного кожного разу, коли вони отримують інформацію про те, що справу було закрито або що всі судові рішення по справі стали остаточними.
7. Параграф 5 не застосовують, якщо:
(a) це зашкодить інтересам суб’єкта даних, який потребує захисту; у таких випадках оперативні персональні дані використовують лише з чітко висловленої письмової згоди суб’єкта даних;
(b) суб’єкт даних оскаржує точність і правильність оперативних персональних даних; у таких випадках параграф 5 не застосовується протягом періоду, який дає змогу державам-членам або Євроюсту, залежно від випадку, перевірити точність і правильність таких даних;
(c) оперативні персональні дані планується зберігати для цілей підтвердження або для формування, здійснення чи захисту правових претензій;
(d) суб’єкт даних виступає проти знищення оперативних персональних даних і натомість вимагає обмеження їх застосування; або
(е) оперативні персональні дані надалі потрібні для цілей архівування в суспільних інтересах або для статистичних цілей.
Стаття 30
Безпека оперативних персональних даних
Євроюст та держави-члени визначають механізми для забезпечення того, щоб у всіх інформаційних системах здійснювалися заходи безпеки, зазначені у статті 91 Регламенту (ЄЄ) 2018/1725.
Стаття 31
Право суб’єкта даних на доступ
1. Кожний суб’єкт даних, який бажає здійснити право доступу, зазначене у статті 80 Регламенту (ЄЄ) 2018/1725, до оперативних персональних даних, які стосуються суб’єкта даних та які були опрацьовані Євроюстом, можуть звертатися із запитом до Євроюсту або національного наглядового органу в державі-члені на вибір суб’єкта даних. Орган надсилає запит Євроюсту без затримки та, у будь-якому разі, протягом місяця з моменту його отримання.
2. Євроюст відповідає на запит без неналежної затримки та в будь-якому разі протягом трьох місяців з моменту його отримання Євроюстом.
3. Євроюст проводить консультації з компетентними органами відповідних держав-членів щодо рішення, яке належить ухвалити у відповідь на запит. Рішення про надання доступу до даних Євроюст ухвалює у тісній співпраці з державами-членами, яких безпосередньо стосується повідомлення таких даних. Якщо держава-член висловлює заперечення проти рішення Євроюсту, вона повідомляє Євроюст про причини свого заперечення. Євроюст повинен враховувати будь-яке таке заперечення. Відповідні національні члени повинні згодом повідомити компетентні органи про зміст рішення Євроюсту.
4. Відповідні національні члени розглядають запит та ухвалюють рішення від імені Євроюсту. Якщо залучені національні члени не можуть дійти згоди, вони передають справу на розгляд Колегії, яка ухвалює рішення щодо запиту більшістю у складі двох третин голосів.
Стаття 32
Обмеження права на доступ
У випадках, визначених у статті 81 Регламенту (ЄЄ) 2018/1725, Євроюст інформує суб’єкта даних після проведення консультацій із компетентними органами відповідних держав-членів згідно зі статтею 31(3) цього Регламенту.
Стаття 33
Право на обмеження опрацювання
Без обмеження винятків, визначених у статті 29(7) цього Регламенту, якщо опрацювання оперативних персональних даних було обмежено відповідно до статті 82(3) Регламенту (ЄЄ) 2018/1725, такі оперативні персональні дані опрацьовуються лише з метою захисту прав суб’єкта даних або іншої фізичної чи юридичної особи, яка є стороною у провадженні, у якому стороною є Євроюст, або для цілей, встановлених у статті 82(3) Регламенту (ЄЄ) 2018/1725.
Стаття 34
Дозволений доступ до оперативних персональних даних у межах Євроюсту
Лише національні члени, їхні заступники, асистенти та відряджені національні експерти з відповідними дозволами, особи, зазначені у статті 20(3) мірою, якою зазначені особи мають доступ до системи управління справами, та персонал Євроюсту з відповідними дозволами можуть, для цілей успішного виконання завдань Євроюсту, мати доступ до оперативних персональних даних, які Євроюст опрацьовує у межах, передбачених статтями 23, 24 і 25.
Стаття 35
Облік категорій дій із опрацювання
1. Євроюст веде облік усіх категорій дій із опрацювання в межах своєї відповідальності. Облік повинен містити усю зазначену нижче інформацію:
(a) контактні дані Євроюсту та ім’я і контактні дані старшого спеціаліста з питань захисту даних;
(c) опис категорій суб’єктів даних та категорій оперативних персональних даних;
(d) категорії отримувачів, яким було або буде розкрито оперативні персональні дані, включно з отримувачами у третіх країнах або міжнародних організаціях;
(е) якщо застосовно, пересилання оперативних персональних даних третій країні або міжнародній організації, включно із зазначенням такої третьої країни або міжнародної організації;
(f) якщо застосовно, передбачені часові обмеження для знищення різних категорій даних;
(g) якщо застосовно, загальний опис технічних та організаційно-безпекових заходів, зазначених у статті 91 Регламенту (ЄС) 2018/1725.
2. Записи, вказані у параграфі 1, повинні бути в письмовій формі, у тому числі й в електронній формі.
3. Євроюст повинен надати записи Європейському інспектору із захисту даних на його запит.
Стаття 36
Призначення старшого спеціаліста з питань захисту даних
1. Старшого спеціаліста з питань захисту даних призначає Виконавча рада. Старший спеціаліст з питань захисту даних (Data Protection Officer) - це працівник, спеціально призначений з цією метою. Під час здійснення своїх завдань старший спеціаліст з питань захисту даних повинен діяти незалежно і не отримувати жодних вказівок.
2. Старшого спеціаліста з питань захисту даних призначають на підставі його або її професійних якостей і, зокрема, експертних знань із права та практики захисту даних, а також здатності виконувати свої завдання відповідно до цього Регламенту, зокрема ті, які зазначено у статті 38.
3. Вибір старшого спеціаліста з питань захисту даних не повинен спричиняти конфлікту інтересів між його або її обов’язками як старшого спеціаліста з питань захисту даних та будь-якими іншими посадовими обов’язками, які він або вона може виконувати, зокрема, у частині застосування цього Регламенту.
4. Старшого спеціаліста з питань захисту даних призначають на посаду строком на чотири роки з правом повторного призначення з максимально можливим загальним терміном перебування на посаді вісім років. Старший спеціаліст з питань захисту даних може бути звільнений зі своєї посади Виконавчою радою лише за згодою Європейського інспектора із захисту даних, якщо він або вона більше не відповідає вимогам, встановленим для виконання ним або нею своїх посадових обов’язків.
5. Євроюст оприлюднює контактні дані старшого спеціаліста з питань захисту даних та повідомляє їх Європейському інспектору із захисту даних.
Стаття 37
Посада старшого спеціаліста з питань захисту даних
1. Євроюст забезпечує належне і своєчасне залучення старшого спеціаліста з питань захисту даних до всіх питань, які стосуються захисту персональних даних.
2. Євроюст підтримує старшого спеціаліста з питань захисту даних у виконанні завдань, зазначених у статті 38, шляхом надання ресурсів і персоналу, необхідних для здійснення зазначених завдань, та шляхом надання доступу до персональних даних і операцій з опрацювання, а також шляхом забезпечення підтримки рівня його або її експертних знань.
3. Євроюст забезпечує, щоб старший спеціаліст з питань захисту даних не отримував жодних вказівок стосовно виконання своїх завдань. Старший спеціаліст з питань захисту даних не може бути звільнений або покараний Виконавчою радою за виконання своїх завдань. Старший спеціаліст з питань захисту даних звітує стосовно оперативних персональних даних безпосередньо Колегії та звітує стосовно адміністративних персональних даних Виконавчій раді.
4. Суб’єкти даних можуть звертатися до старшого спеціаліста з питань захисту даних щодо усіх питань, пов’язаних із опрацюванням їхніх персональних даних та реалізацією їхніх прав відповідно до цього Регламенту та Регламенту (ЄС) 2018/1725.
5. Виконавча рада ухвалює імплементаційні правила для діяльності старшого спеціаліста з питань захисту даних. Зазначені імплементаційні правила повинні, зокрема, стосуватися процедури відбору на посаду старшого спеціаліста з питань захисту даних, його або її звільнення, завдань, обов’язків і повноважень, а також запобіжних механізмів для забезпечення незалежності старшого спеціаліста з питань захисту даних.
6. До старшого спеціаліста з питань захисту даних та його або її персоналу застосовується обов’язок конфіденційності відповідно до статті 72.
7. До старшого спеціаліста з питань захисту даних можуть звертатися за консультаціями контролери, оператори, комітети працівників та будь-які фізичні особи з будь-яких питань щодо тлумачення або застосування цього Регламенту або Регламенту (ЄС) 2018/1725 без проходження офіційних каналів. Жодна особа не може зазнавати упередженого ставлення через те, що донесені до відома старшого спеціаліста з питань захисту даних факти, які на думку такої особи можуть становити порушення цього Регламенту або Регламенту (ЄС) 2018/1725.
8. Після свого призначення старший спеціаліст з питань захисту даних реєструється Євроюстом у Європейського інспектора із захисту даних.
Стаття 38
Завдання старшого спеціаліста з питань захисту даних
1. Старший спеціаліст з питань захисту даних повинен виконувати, зокрема, такі завдання стосовно опрацювання персональних даних:
(a) забезпечувати у незалежний спосіб дотримання Євроюстом положень щодо захисту даних цього Регламенту, Регламенту (ЄС) 2018/1725 і релевантних положень щодо захисту персональних даних внутрішнього регламенту Євроюсту; це включає контроль за дотриманням цього Регламенту, Регламенту (ЄС) 2018/1725, інших положень стосовно захисту персональних даних на рівні Союзу або держав-членів, а також політик Євроюсту стосовно захисту персональних даних, включно з визначенням обов’язків, підвищенням обізнаності і тренінгами для персоналу, який бере участь у діях з опрацювання даних та у пов’язаних аудитах;
(b) інформувати і консультувати Євроюст і персонал, який опрацьовує персональні дані, щодо їхніх обов’язків відповідно до цього Регламенту, Регламенту (ЄС) 2018/1725 та інших правил Союзу або національних положень стосовно захисту даних;
(c) за запитом надавати поради стосовно оцінювання впливу на захист даних, та контролювати його здійснення відповідно до статті 89 Регламенту (ЄС) 2018/1725;
(d) забезпечувати ведення обліку надісланих та отриманих персональних даних відповідно до положень, викладених у внутрішньому регламенті Євроюсту;
(е) співпрацювати з персоналом Євроюсту, відповідальним за процедури, навчання та надання порад стосовно захисту даних;
(f) співпрацювати з Європейським інспектором із захисту даних;
(g) забезпечити інформування суб’єктів даних про їхні права відповідно до цього Регламенту та Регламенту (ЄС) 2018/1725;
(h) діяти як контактний пункт для Європейського інспектора із захисту даних з питань, що стосуються опрацювання, у тому числі для попередніх консультацій, зазначених у статті 90 Регламенту (ЄС) 2018/1725, та надання консультацій з будь-яких інших питань, у відповідних випадках;
(і) за запитом надавати поради стосовно необхідності повідомлення про випадки порушення захисту персональних даних відповідно до статей 92 і 93 Регламенту (ЄС) 2018/1725;
(j) готувати щорічний звіт та надсилати такий звіт Виконавчій раді, Колегії та Європейському інспектору із захисту даних.
2. Старший спеціаліст з питань захисту даних повинен здійснювати функції, визначені у Регламенті (ЄС) 2018/1725 стосовно адміністративних персональних даних.
3. Старший спеціаліст з питань захисту даних та штатні працівники Євроюсту, які допомагають старшому спеціалісту з питань захисту даних при виконанні ним або нею своїх обов’язків, повинні мати доступ до персональних даних, які опрацьовуються Євроюстом, та до його приміщень мірою, необхідною для здійснення своїх завдань.
4. Якщо старший спеціаліст з питань захисту даних вважає, що положень Регламенту (ЄС) 2018/1725 стосовно опрацювання адміністративних персональних даних, або що положень цього Регламенту чи статті 3 і глави IX Регламенту (ЄС) 2018/1725 стосовно опрацювання оперативних персональних даних не було дотримано, він або вона інформує Виконавчу раду, звертаючись до неї із запитом про вирішення питання недотримання у визначений період часу. Якщо Виконавча рада не вирішує питання недотримання протягом визначеного часу, старший спеціаліст з питань захисту даних передає справу Європейському інспектору із захисту даних.
Стаття 39
Повідомлення відповідних органів про порушення захисту персональних даних
1. У випадку порушення захисту персональних даних, Євроюст повинен без неналежної затримки повідомити компетентні органи відповідної держави-члена про таке порушення.
2. Повідомлення, зазначене у параграфі 1, щонайменше повинне:
(a) описувати природу порушення захисту персональних даних, включно, якщо можливо і належно, із категоріями і кількістю відповідних суб’єктів даних і категоріями та кількістю відповідних внесень даних;
(b) містити опис імовірних наслідків порушення захисту персональних даних;
(c) описувати заходи, запропоновані або вжиті Євроюстом для подолання порушення захисту персональних даних; та
(d) у відповідних випадках, рекомендувати заходи для пом’якшення можливих негативних наслідків порушення захисту персональних даних.
Стаття 40
Нагляд з боку Європейського інспектора із захисту даних
1. Європейський інспектор із захисту даних відповідає за контроль дотримання та забезпечення застосування положень цього Регламенту і Регламенту (ЄС) 2018/1725 стосовно захисту фундаментальних прав і свобод фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням оперативних персональних даних Євроюстом, і надання Євроюсту і суб’єктам даних порад щодо всіх питань стосовно опрацювання оперативних персональних даних. З цією метою, Європейський інспектор із захисту даних виконує обов’язки, визначені в параграфі 2 цієї статті, здійснює повноваження, надані параграфом 3 цієї статті, і співпрацює з національними наглядовими органами відповідно до статті 42.
2. Європейський інспектор із захисту даних повинен мати такі обов’язки відповідно до цього Регламенту і Регламенту (ЄС) 2018/1725:
(a) розгляд скарг і здійснення розслідувань, та інформування суб’єкта даних про результат протягом розумного періоду;
(b) подання запитів за своєю власною ініціативою або на основі скарг, та інформування суб’єктів даних про результат протягом розумного періоду;
(c) здійснювати контроль дотримання та забезпечувати застосування положень цього Регламенту і Регламенту (ЄС) 2018/1725 стосовно захисту фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням оперативних персональних даних Євроюстом;
(d) радити Євроюсту, або за його чи її власної ініціативи або в рамках консультацій, щодо всіх питань, які стосуються опрацювання оперативних персональних даних, зокрема, перед тим як Євроюст запровадить внутрішні правила стосовно захисту фундаментальних прав і свобод у контексті опрацювання оперативних персональних даних.
3. Європейський інспектор із захисту даних може відповідно до цього Регламенту і Регламенту (ЄС) 2018/1725, беручи до уваги наслідки для розслідувань і переслідувань у державах-членах:
(a) давати поради суб’єктам даних щодо здійснення їхніх прав;
(b) передавати справу Євроюсту у випадку підозри у порушенні положень стосовно опрацювання оперативних персональних даних і, якщо належно, надавати пропозиції щодо усунення такого порушення та вдосконалення захисту суб’єктів даних;
(c) консультувати Євроюст у випадках, коли запити на реалізацію певних прав щодо оперативних персональних даних було відхилено з порушенням положень статей 31, 32 або 33 цього Регламенту, або статей 77-82 або статті 84 Регламенту (ЄС) 2018/1725;
(d) надсилати Євроюсту попередження;
(е) наказати Євроюсту здійснити коригування, обмежити доступ або знищити оперативні персональні дані, які було опрацьовано Євроюстом із порушенням положень стосовно опрацювання оперативних персональних даних, і повідомити про такі дії третім сторонам, перед якими було розкрито такі дані, за умови, що це не перешкоджає реалізації завдань Євроюсту, визначених у статті 2;
(f) передавати справу до Суду Європейського Союзу («Суду») за умов, визначених у ДФЄС;
(g) втручатися в судові спори, передані до Суду.
4. Європейський інспектор із захисту даних має доступ до оперативних персональних даних, які опрацьовуються Євроюстом, і до його приміщень мірою, необхідною для здійснення його або її завдань.
5. Європейський інспектор із захисту даних складає щорічний звіт щодо своєї наглядової діяльності стосовно Євроюсту. Такий звіт повинен становити частину щорічного звіту Європейського інспектора із захисту даних, зазначеного у статті 60 Регламенту (ЄС) 2018/1725. Національні наглядові органи запрошуються до висловлення застережень стосовно такого звіту до того, як він увійде до складу щорічного звіту Європейського інспектора із захисту даних, зазначеного у статті 60 Регламенту (ЄС) 2018/1725. Європейський інспектор із захисту даних найбільшою можливою мірою враховує застереження, висловлені національними наглядовими органами та, у будь-якому разі, включає їх до свого щорічного звіту.
6. Євроюст співпрацює з Європейським інспектором із захисту даних під час здійснення його або її завдань на його або її запит.
Стаття 41
Професійна таємниця Європейського інспектора із захисту даних
1. До Європейського інспектора із захисту даних та його або її персоналу і під час, і після закінчення терміну їхнього перебування на посаді застосовується вимога професійної таємниці стосовно будь-якої конфіденційної інформації, яку вони отримали під час здійснення своїх офіційних обов’язків.
2. Під час здійснення своїх наглядових функцій Європейський інспектор із захисту даних повинен якомога пильніше ставитися до таємниці судових розслідувань і кримінального провадження, відповідно до права Союзу або права держави-члена.
Стаття 42
Співпраця між Європейським інспектором із захисту даних і національними наглядовими органами
1. Європейський інспектор із захисту даних діє у тісній співпраці з національними наглядовими органами стосовно певних питань, які вимагають національної участі, зокрема, якщо Європейський інспектор із захисту даних або національний наглядовий орган виявить значні відмінності між практиками в державах-членах або потенційно незаконні передавання із застосуванням комунікаційних каналів Євроюсту, або в контексті питань, піднятих одним або кількома національними наглядовими органами стосовно імплементації і тлумачення цього Регламенту.
2. У випадках, зазначених у параграфі 1, здійснюється координований нагляд відповідно до статті 62 Регламенту (ЄС) 2018/1725.
3. Європейський інспектор із захисту даних повинен забезпечити повну обізнаність національних наглядових органів щодо всіх питань, які безпосередньо негативно впливають на них або є релевантними для них іншим чином. На запит одного або більше національних наглядових органів, Європейський інспектор із захисту даних повинен інформувати їх про окремі питання.
4. У випадках, які стосуються даних, що походять з однієї або кількох держав-членів, включно з випадками, зазначеними у статті 43(3), Європейський інспектор із захисту даних повинен проводити консультації з відповідними національними наглядовими органами. Європейський інспектор із захисту даних не повинен ухвалювати рішень щодо наступних дій, яких повинно бути вжито, до того, як національні наглядові органи поінформують Європейського інспектора із захисту даних про свою позицію, у рамках терміну, визначеного Європейським інспектором із захисту даних. Такий термін не повинен бути коротшим за один місяць або довшим за три місяці. Європейський інспектор із захисту даних повинен поставитися до позиції національного наглядового органу з усією можливою увагою. У разі, якщо Європейський інспектор із захисту даних має намір не дотримуватися такої позиції, він чи вона повинні інформувати їх про це, надати обґрунтування та передати питання до Європейської ради із захисту даних.
У випадках, які Європейський інспектор із захисту даних вважає надзвичайно терміновими, він або вона може ухвалити рішення щодо вжиття негайних дій. У таких випадках Європейський інспектор із захисту даних повинен негайно повідомити відповідні національні наглядові органи та обґрунтувати терміновий характер ситуації й надати пояснення щодо заходів, яких було вжито ним або нею.
5. Національні наглядові органи повинні забезпечувати надання інформації Європейському інспектору із захисту даних про будь-які дії, яких вони вживають у зв’язку з надсиланням, отриманням або будь-яким іншим повідомленням оперативних персональних даних державою-членом відповідно до цього Регламенту.
Стаття 43
Право на подання скарги Європейському інспектору із захисту даних щодо оперативних персональних даних
1. Кожний суб’єкт даних повинен мати право звернутися зі скаргою до Європейського інспектора із захисту даних, якщо він чи повна вважає, що опрацювання Євроюстом оперативних персональних даних стосовно нього або неї не відповідає Регламенту або Регламенту (ЄС) 2018/1725.
2. Якщо скарга стосується рішення, зазначеного у статтях 31, 32 чи 33 цього Регламенту або статей 80, 81 чи 82 Регламенту (ЄС) 2018/1725, Європейський інспектор із захисту даних повинен провести консультації з національними наглядовими органами або компетентним судовим органом держави-члена, яка надала дані, або державою-членом, якої це безпосередньо стосується. Ухвалюючи свої рішення, які можуть охоплювати відмову в повідомленні будь-якої інформації, Європейський інспектор із захисту даних бере до уваги висновок національного наглядового органу або компетентного судового органу.
3. Якщо скарга стосується опрацювання даних, які держава член надає Євроюсту, Європейський інспектор із захисту даних і національний наглядовий орган держави-члена, яка надала дані, кожний діючи в рамках своїх відповідних компетенцій, забезпечує правильність проведення необхідних перевірок щодо законності опрацювання даних.
4. Якщо скарга стосується опрацювання даних, наданих Євроюсту органами, офісами чи агентствами Союзу, третіми країнами чи міжнародними організаціями, або опрацювання даних, отриманих Євроюстом із публічно доступних джерел, Європейський інспектор із захисту даних повинен переконатися, що Євроюст правильно провів необхідні перевірки щодо законності опрацювання даних.
5. Європейський інспектор із захисту даних повинен повідомити суб’єкта даних про перебіг та результат розгляду скарги, а також про можливість застосування засобів судового захисту відповідно до статті 44.
Стаття 44
Право на оскарження дій Європейського інспектора із захисту даних
Позови проти рішень Європейського інспектора із захисту даних стосовно оперативних персональних даних подають до Суду.
Стаття 45
Відповідальність за захист даних
1. Євроюст повинен опрацьовувати оперативні персональні дані у спосіб, який дозволяє встановити, який орган надав дані або звідки їх було отримано.
2. Відповідальність за точність і правильність оперативних персональних даних покладається:
(a) на Євроюст за оперативні персональні дані, які було надано державою-членом або установою, органом, офісом чи агентством Союзу, якщо надані дані було змінено під час опрацювання Євроюстом;
(b) на державу-член або установу, офіс, орган або агентство Союзу, які надали дані Євроюсту, якщо надані дані не було змінено під час опрацювання Євроюстом;
(c) на Євроюст за оперативні персональні дані, надані третіми країнами або міжнародними організаціями, а також оперативні персональні дані, отримані Євроюстом із публічно доступних джерел.
3. Відповідальність за дотримання Регламенту (ЄС) 2018/1725 стосовно адміністративних персональних даних, а також за дотримання цього Регламенту та статті 3 і глави IX Регламенту (ЄС) 2018/1725 стосовно оперативних персональних даних покладено на Євроюст.
Відповідальність за законність передання оперативних персональних даних покладається:
(a) на державу-член, якщо відповідні оперативні персональні дані Євроюсту надала держава-член;
(b) на Євроюст, якщо відповідні оперативні персональні дані державам-членам, установам, органам, офісам або агентствам Союзу, третім країнам або міжнародним організаціям надав він.
4. Окрім випадків, визначених іншими положеннями цього Регламенту, Євроюст відповідальний за всі дані, які він опрацьовує.
Стаття 46
Відповідальність за опрацювання даних без дозволу або некоректне опрацювання даних
1. Євроюст несе відповідальність, відповідно до статті 340 ДФЄС, за будь-яку шкоду, завдану особі у результаті здійсненого ним опрацювання даних без дозволу або некоректного опрацювання таких даних.
2. Скарги проти Євроюсту на підставах відповідальності, зазначених у параграфі 1 цієї статті, розглядає Суд згідно зі статтею 268 ДФЄС.
3. Кожна держава-член відповідно до свого національного права несе відповідальність за будь-яку шкоду, завдану особі в результаті здійсненого нею опрацювання переданих Євроюсту даних без дозволу або некоректного опрацювання таких даних.
ГЛАВА V
ВІДНОСИНИ З ПАРТНЕРАМИ
1. Мірою, якою це необхідно для здійснення його завдань, Євроюст може встановлювати і підтримувати відносини, орієнтовані на співпрацю, з установами, органами, офісами та агентствами Союзу згідно з їхніми відповідними цілями, та з компетентними органами третіх країн і міжнародних організацій відповідно до стратегії співпраці, зазначеної у статті 52.
2. Мірою, релевантною для виконання його завдань, та із застосуванням будь-яких обмежень відповідно до статті 21(8) і статті 76, з установами, зазначеними в параграфі 1 цієї статті, Євроюст може безпосередньо здійснювати обмін будь-якою інформацією, за винятком персональних даних.
3. Для цілей, зазначених у параграфах 1 і 2, Євроюст може укладати робочі угоди з установами, зазначеними у параграфі 1. Такі робочі угоди не повинні слугувати підґрунтям для надання дозволу на обмін персональними даними і не мають зобов’язального характеру для Союзу або його держав-членів.
4. Євроюст може отримувати й опрацьовувати персональні дані, отримані від установ, зазначених у параграфі 1, мірою, якою це необхідно для здійснення його завдань з огляду на застосовні правила захисту даних.
5. Євроюст передає персональні дані установам, органам, офісам або агентствам Союзу, третім країнам або міжнародним організаціям лише у разі, якщо це є необхідним для здійснення його завдань та відповідає положенням статей 55 і 56. Якщо дані, які підлягають передаванню, було отримано від держави-члена, Євроюст отримує дозвіл відповідного компетентного органу в такій державі-члені, якщо держава-член не надала попереднього дозволу на таке наступне передавання, або на загальних засадах або відповідно до спеціальних умов. Таку згоду може бути відкликано в будь-який момент.
6. У разі, якщо держави-члени, установи, органи, офіси або агентства Союзу, треті держави або міжнародні організації отримали персональні дані від Євроюсту, наступне передання таких даних третім особам повинно бути заборонено, крім випадків, якщо виконано такі умови:
(a) Євроюст отримав попередню згоду від держави-члена, яка надала дані;
(b) Євроюст після розгляду всіх обставин справи надав свою чітку згоду;
(c) наступне передання необхідне для здійснення конкретної мети, яка не суперечить меті, з якою дані було надіслано.
СЕКЦІЯ II
Відносини з партнерами у межах Союзу
Стаття 48
Співпраця з Європейською судовою мережею та іншими мережами Союзу, які беруть участь у судовій співпраці в кримінальних справах
1. Євроюст і Європейська судова мережа у кримінальних справах підтримують дуже тісні відносини між собою, що ґрунтуються на консультаціях та комплементарності, особливо між національними членами, контактними пунктами Європейської судової мережі в державі-члені як національного члена і національними координаторами Євроюсту та Європейської судової мережі. З метою забезпечення ефективної співпраці, вживають таких заходів:
(a) в індивідуальних випадках національні члени інформують контактні пункти Європейської судової мережі про всі випадки, щодо яких вони вважають, що Європейська судова мережа має кращі можливості для взаємодії з ними;
(b) Секретаріат Європейської судової мережі входить до складу персоналу Євроюсту; він функціонує як окремий підрозділ; він може покладатися на адміністративні ресурси Євроюсту, які є необхідними для здійснення завдань Європейської судової мережі, включно з покриттям витрат, на пленарних засідання Мережі;
(c) контактні пункти Європейської судової мережі в окремих випадках можуть бути запрошені до участі у засіданнях Євроюсту;
(d) Євроюст та Європейська судова мережа можуть застосовувати Європейську національну координаційну систему, визначаючи, відповідно до пункту (b) статті 20(7), чи опрацювання запиту має бути здійснено за допомогою Євроюсту, чи Європейської судової мережі.
2. Секретаріат Мережі для спільних слідчих груп і Секретаріат Мережі, утворений Рішенням 2002/494/ЮВС, входять до складу персоналу Євроюсту. Секретаріати функціонують як окремі підрозділи. Вони можуть покладатися на адміністративні ресурси Євроюсту, які є необхідними для реалізації їхніх завдань. Координація секретаріатів забезпечується Євроюстом. Цей параграф застосовується до секретаріату будь-якої релевантної мережі, яка бере участь у судовій співпраці у кримінальних справах, якій Євроюст повинен надавати підтримку у формі секретаріату. Євроюст може підтримувати відповідні європейські мережі та органи, залучені до судової співпраці у кримінальних справах, у тому числі, залежно від випадку, шляхом утворення секретаріату на базі Євроюсту.
3. Мережа, утворена Рішенням 2008/852/ЮВС, може звернутися до Євроюсту із запитом про забезпечення функції секретаріату мережі. Якщо такий запит здійснено, застосовується параграф 2.
Стаття 49
Відносини з Європолом
1. Євроюст вживає належних заходів для надання Європолу, у рамках мандату Європолу, непрямого доступу до інформації, яка надається Євроюсту, на засадах пошуку збігів без порушення будь-яких обмежень, визначених державою-членом, органом, офісом або агентством Союзу, третьою країною або міжнародною організацією, яка надала відповідну інформацію. У разі виявлення збігу Євроюст ініціює процедуру, у рамках якої інформація, згенерована у результаті збігу, може бути надана за рішенням держави-члена, органу, офісу або агентства Союзу, третьої країни або міжнародної організації, яка надала таку інформацію Євроюсту.
2. Пошук інформації відповідно до параграфа 1 здійснюється лише з метою виявлення того, чи збігається інформація, доступна Європолу, з інформацією, опрацювання якої відбувається в Євроюсті.
3. Євроюст дозволяє пошуки згідно з параграфом 1 лише після отримання від Європолу інформації, щодо якої працівників Європолу було призначено уповноваженими проводити такі пошуки.
4. Якщо під час діяльності Євроюсту з опрацювання інформації стосовно окремого розслідування, Євроюст або держава-член ідентифікує потребу в координації, співпраці або підтримці відповідно до мандату Європолу, Євроюст повідомляє Європол про це та ініціює процедуру для надання такої інформації, відповідно до рішення держави-члена, яка надала інформацію. У таких випадках Євроюст проводить консультації з Європолом.
5. Євроюст встановлює та підтримує тісну співпрацю з Європолом мірою, релевантною для здійснення завдань двох агентств та досягнення їхніх цілей з огляду на необхідність уникнення дублювання зусиль.
З цією метою Виконавчий директор Європолу і Президент Євроюсту проводять регулярні зустрічі для обговорення питань спільного інтересу.
6. Європол поважає будь-яке обмеження доступу або використання, сформульоване загальним або більш конкретним чином, яке було впроваджено державою-членом, органом, офісом або агентством Союзу, третьою країною або міжнародною організацією стосовно інформації, яку вони надали.
Стаття 50
Відносини з Європейською прокуратурою
1. Євроюст встановлює та підтримує тісні відносини з Європейською прокуратурою на засадах взаємної співпраці в межах їхніх відповідних мандатів та компетенцій та розвитку операційних, адміністративних та управлінських зв’язків між ними відповідно до цієї статті. З цією метою Президент Євроюсту і Генеральний прокурор ЄС проводять регулярні зустрічі для обговорення питань спільного інтересу. Вони проводять зустрічі на вимогу Президента Євроюсту або Генерального прокурора ЄС.
2. Євроюст розглядає запити на підтримку від Європейської прокуратури без неналежної затримки, і, залежно від випадку, розглядає такі запити як такі, які отримано від національного органу, відповідального за судову співпрацю.
3. За необхідності підтримати співпрацю, встановлену відповідно до параграфа 1 цієї статті, Євроюст використовує національну координаційну систему Євроюсту, утворену відповідно до статті 20, а також зв’язки, які було встановлено з третіми країнами, у тому числі свої магістрати зі зв’язків.
4. Щодо оперативних питань, які є релевантними з огляду на компетенції Європейської прокуратури, Євроюст інформує Європейську прокуратуру про діяльність стосовно транскордонних випадків та, у відповідних випадках, залучає її до такої діяльності, зокрема, шляхом:
(a) обміну інформацією стосовно своїх справ, включно з персональними даними, відповідно до застосовних положень цього Регламенту;
(b) звернення до Європейської прокуратури із запитом про надання підтримки.
5. Євроюст має непрямий доступ до системи управління справами Європейської прокуратури на засадах пошуку збігів. У разі виявлення збігу між даними, внесеними до системи управління справами Європейською прокуратурою, та даними, внесеними Євроюстом, про факт збігу повідомляють і Євроюст, і Європейську прокуратуру, а також державу-член, яка надала дані Євроюсту. Євроюст вживає належних заходів для надання Європейській прокуратурі непрямого доступу до інформації у своїй системі управління справами на засадах пошуку збігів.
6. Європейська прокуратура може розраховувати на підтримку та адміністративні ресурси Євроюсту. З цією метою Євроюст може надавати Європейській прокуратурі послуги спільного інтересу. Деталі положення щодо цього регулюються угодою.
Стаття 51
Відносини з іншими органами, офісами та агентствами Союзу
1. Євроюст встановлює та підтримує відносини, орієнтовані на співпрацю, із Європейською судовою мережею.
2. Європейське бюро боротьби з шахрайством (OLAF) робить внесок до координаційної роботи Євроюсту в частині захисту фінансових інтересів Союзу відповідно до свого мандату згідно з Регламентом (ЄС, Євратом) № 883/2013.
3. Європейське агентство прикордонної і берегової охорони сприяє роботі Євроюсту, зокрема, шляхом надсилання релевантної інформації, опрацьованої відповідно до його мандату і завдань згідно з пунктом (m) статті 8(1) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/1624 (21). Опрацювання будь-яких персональних даних Європейським агентством прикордонної і берегової охорони регулюється Регламентом (ЄС) 2018/1725.
4. Для цілей отримання й надсилання інформації між Євроюстом та Європейським бюро боротьби з шахрайством (OLAF), без обмеження статті 8 цього Регламенту, держави-члени повинні забезпечити, щоб виключно для цілей Регламенту (ЄС, Євратом) № 883/2013 національних членів Євроюсту розглядали як компетентні органи. Обмін інформацією між Європейським бюро боротьби з шахрайством (OLAF) та національними членами функціонує без обмеження в частині обов’язків надання компетентним органам інформації відповідно до зазначених регламентів.
СЕКЦІЯ III
Міжнародна співпраця
Стаття 52
Відносини з органами третіх країн та міжнародними організаціями
1. Євроюст може встановлювати і підтримувати співпрацю з органами третіх країн та міжнародними організаціями.
З цією метою, Євроюст готує стратегію співпраці кожні чотири роки в консультаціях із Комісією, яка визначає треті країни та міжнародні організації, з якими існує оперативна потреба у співпраці.
2. Євроюст може укладати робочі угоди з установами, зазначеними у статті 47(1).
3. Євроюст може призначити контактні пункти у третіх країнах за погодженням із відповідними компетентними органами для полегшення співпраці відповідно до оперативних потреб Євроюсту.
Стаття 53
Магістрати зі зв’язків, відряджені до третіх країн
1. З метою полегшення судової співпраці з третіми країнами у випадках, у яких Євроюст надає допомогу відповідно до цього Регламенту, Колегія може відрядити магістратів зі зв’язків до третьої країни за умови існування робочої угоди згідно зі статтею 47(3) з компетентними органами зазначеної третьої країни.
2. Завдання магістратів зі зв’язків включають будь-яку діяльність, покликану сприяти судовій співпраці та її пришвидшенню у кримінальних справах, зокрема, за допомогою встановлених прямих зв’язків із компетентними органами відповідної третьої країни. Під час здійснення своїх завдань, магістрати зі зв’язків можуть обмінюватися персональними даними з компетентними органами відповідної третьої країни відповідно до статті 56.
3. Магістрат зі зв’язків, зазначений у параграфі 1, повинен мати досвід роботи у Євроюсті та належні знання судової співпраці, а також того, як функціонує Євроюст. Відрядження магістрата зі зв’язків від імені Євроюсту вимагає попередньої згоди магістрата та його або її держави-члена.
4. Якщо магістрат зі зв’язків, якого відряджає Євроюст, обирається серед національних членів, заступників або асистентів:
(a) відповідна держава-член заміщує його або її у його або її ролі як національного члена, заступника або асистента;
(b) він або вона втрачає право здійснювати повноваження, надані йому або їй відповідно до статті 8.
5. Без обмеження статті 110 Положення про персонал, Колегія визначає умови та положення відряджання магістратів зі зв’язків, у тому числі рівень їхньої заробітної плати. Колегія ухвалює необхідні імплементаційні положення в цьому контексті в консультаціях із Комісією.
6. Діяльність магістратів зі зв’язку, відряджених Євроюстом, є предметом нагляду Європейського інспектора із захисту даних. Магістрати зі зв’язку звітують перед Колегією, яка повинна інформувати Європейський Парламент і Раду у щорічному звіті та у належний спосіб про їхню діяльність. Магістрати зі зв’язків інформують національних членів і компетентні національні органи про всі справи, які стосуються їхніх держав-членів.
7. Компетентні органи держав-членів і магістрати зі зв’язків, зазначені в параграфі 1, можуть контактувати один з одним напряму. У таких випадках магістрат зі зв’язків інформує відповідного національного члена про такі контакти.
8. Магістрати зі зв’язків, зазначені у параграфі 1, мають доступ до системи управління справами.
Стаття 54
Запити щодо судової співпраці до та від третіх країн
1. Євроюст може, за погодженням із відповідними державами-членами, координувати виконання запитів на судову співпрацю, виданих третьою країною, якщо такі запити вимагають виконання у принаймні двох державах-членах у рамках того самого розслідування. Компетентний національний орган також може надсилати такі запити до Євроюсту.
2. У невідкладних випадках та відповідно до статті 19, черговий координаційний механізм може отримувати й надсилати запити, зазначені в параграфі 1 цієї статті, якщо їх було видано у третій країні, яка уклала угоду про співпрацю або робочу угоду з Євроюстом.
3. Без обмеження статті 3(5), якщо відповідна держава-член надає запити на судову співпрацю, які стосуються того самого розслідування, та вимагають виконання у третій країні, Євроюст повинен сприяти судовій співпраці з такою третьою країною.
СЕКЦІЯ IV
Передавання персональних даних
Стаття 55
Надсилання оперативних персональних даних установам, органам, офісам та агентствам Союзу
1. Відповідно до будь-яких можливих обмежень згідно з цим Регламентом, зокрема, з урахуванням статей 21(8), 47(5) і 76, Євроюст надсилає лише оперативні персональні дані іншій установі, органу, офісу або агентству Союзу, якщо такі дані необхідні для законного виконання завдань, що підпадають під компетенцію іншої установи, органу, офісу або агентства Союзу.
2. Якщо оперативні персональні дані надсилають на запит іншої установи, органу, офісу або агентства Союзу, відповідальність за законність такого передавання несуть контролер та отримувач даних спільно.
Євроюст зобов’язаний перевіряти компетенції іншої установи, органу, офісу або агентства Союзу, а також здійснювати попереднє оцінювання необхідності надсилання оперативних персональних даних. Якщо виникають сумніви стосовно такої необхідності, Євроюст може вимагати додаткової інформації від отримувача.
Інша установа, орган, офіс або агентство Союзу забезпечує можливість подальшої верифікації необхідності надсилання персональних даних.
3. Інша установа, орган, офіс або агентство Союзу опрацьовують оперативні персональні дані лише для цілей, для яких їх було надіслано.
Стаття 56
Загальні принципи передавання персональних даних до третіх країн або міжнародних організацій
1. Євроюст може передавати оперативні персональні дані третій країні або міжнародній організації з дотриманням застосовних правил захисту даних та інших положень цього Регламенту, і лише якщо виконуються такі умови:
(a )передавання є необхідним для здійснення завдань Євроюсту;
(b) орган третьої країни або міжнародна організація, яким передають оперативні персональні дані, мають компетенцію у сфері правозастосування та у кримінальних справах.
(c) якщо оперативні персональні дані, які будуть передаватися відповідно до цієї статті, було надіслано або доступ до них було надано Євроюсту державою-членом, Євроюст отримує попередній дозвіл на передавання від релевантних компетентних органів такої держави-члена відповідно до її національного права, крім випадків, коли така держава-член дозволила такі передавання на загальних засадах або відповідно до спеціальних умов;
(d) у випадку наступного передавання іншій третій країні або міжнародній організації третьою країною або міжнародною організацією, Євроюст вимагає від третьої країни або міжнародної організації отримання попереднього дозволу від Євроюсту на таке наступне передавання.
Євроюст надає дозвіл відповідно до пункту (d) з попереднім дозволом від держави-члена, з якої походять дані, після належного аналізу всіх значущих чинників, як-от тяжкості злочину, цілі, з якою оперативні персональні дані були первісно передані, та рівня захисту персональних даних у третій країні або міжнародній організації, якій оперативні персональні дані передаються далі.
2. Коли виконуються умови, визначені в параграфі 1 цієї статті, Євроюст може передати оперативні персональні дані третій країні або міжнародній організації лише у разі, якщо застосовується таке:
(a) Комісія ухвалила рішення відповідно до статті 57 про те, що відповідна третя країна або міжнародна організація забезпечує належний рівень захисту, або, за відсутності такого рішення про достатність, було надано належні гарантії відповідно до статті 58(1), або вони вже існують, або, за відсутності і рішення про достатність, і відповідних гарантій, для окремих ситуацій застосовується відступ відповідно до статті 59(1);
(b) до 12 грудня 2019 року між Євроюстом і третьою країною або міжнародною організацією відповідно до статті 26а Рішення 2002/187/ЮВС було укладено угоду про співпрацю, яка дозволяє обмін оперативними персональними даними; або
(c) відповідно до статті 218 ДФЄС між Союзом і третьою країною або міжнародною організацією було укладено міжнародну угоду, що передбачає належні гарантії стосовно захисту приватності і фундаментальних прав і свобод осіб.
3. Робочі угоди, зазначені у статті 47(3), можуть застосовуватися для визначення способів імплементації угод або рішень про достатність, визначених у параграфі 2 цієї статті.
4. Євроюст може у невідкладних випадках передавати оперативні персональні дані без попереднього дозволу від держави-члена відповідно до пункту (с) параграфа 1. Євроюст діє так лише у разі, якщо передавання оперативних персональних даних є необхідним для запобігання безпосередній і серйозній загрозі публічній безпеці держави-члена або третьої країни, або суттєвим інтересам держави-члена, або якщо неможливо своєчасно отримати належний дозвіл. Орган, відповідальний за надання попереднього дозволу, повинен бути поінформований негайно.
5. Держави-члени, а також установи, органи, офіси та агентства Союзу не повинні передавати оперативні персональні дані, які вони отримали від Євроюсту, далі третій країні або міжнародній організації. Як виняток, вони можуть здійснити таке передавання у випадках, коли Євроюст дозволив його після оцінювання всіх значущих факторів, як-от тяжкості злочину, цілі, з якою оперативні персональні дані були первісно передані, та рівня захисту персональних даних у третій країні або міжнародній організації, якій оперативні персональні дані передаються далі.
6. Статті 57, 58 і 59 застосовуються для забезпечення того, що рівень захисту фізичних осіб, гарантований цим Регламентом і правом Союзу, не буде знижений.
Стаття 57
Передавання на підставі рішення про достатність
Євроюст може передати оперативні персональні дані третій країні або міжнародній організації, якщо відповідно до статті 36 Директиви (ЄС) 2016/680 Комісія ухвалила рішення про те, що третя країна, територія або один чи більше визначених секторів у зазначеній третій країні чи відповідна міжнародна організація забезпечують належний рівень захисту.
Стаття 58
Передавання з урахуванням належних гарантій
1. За відсутності рішення про достатність, Євроюст може передавати оперативні персональні дані третій країні або міжнародній організації, якщо:
(a) у формі юридично зобов’язального інструменту надано належні гарантії стосовно оперативних персональних даних; або
(b) Євроюст оцінив обставини у зв’язку з передаванням оперативних персональних даних і дійшов висновку, що існують належні гарантії щодо захисту оперативних персональних даних.
2. Євроюст повинен інформувати Європейського інспектора із захисту даних про категорії передавання відповідно пункту (b) параграфа 1.
3. Якщо передавання ґрунтується на пункті (b) параграфа 1, таке передавання повинно документуватися, і документація повинна надаватися Європейському інспектору із захисту даних за запитом. Документація повинна включати записи щодо дати і часу передавання та інформацію про компетентний орган-отримувач, про обґрунтування передавання та про передані оперативні персональні дані.
Стаття 59
Відступи для окремих ситуацій
1. За відсутності рішення про достатність або належних гарантій відповідно до статті 58 Євроюст може передати оперативні персональні дані третій країні або міжнародній організації лише за умови, що передавання є необхідним:
(a) з метою захисту важливих інтересів суб’єкта даних або іншої особи;
(b) з метою захисту законних інтересів суб’єкта даних;
(c) для запобігання безпосередній серйозній загрозі публічній безпеці держави-члена або третьої країни; або
(d) в окремих випадках, для виконання завдань Євроюсту, якщо Євроюст визначає, що фундаментальні права і свободи відповідного суб’єкта даних є більш важливими за публічний інтерес у розрізі передавання.
2. Якщо передавання ґрунтується на параграфі 1, таке передавання повинно документуватися, і документація повинна надаватися Європейському інспектору із захисту даних за запитом. Документація повинна включати записи щодо дати і часу передавання та інформацію про компетентний орган-отримувач, про обґрунтування передавання та про передані оперативні персональні дані.
1. Кошторис доходів і видатків Євроюсту готують на кожний фінансовий рік, який відповідає календарному року, і відображають у бюджеті Євроюсту.
2. Бюджет Євроюсту повинен бути збалансованим за доходами та видатками.
3. Без обмеження інших ресурсів, до доходу Євроюсту входять:
(a) внесок Союзу, який визначено в загальному бюджеті Союзу;
(b) будь-які добровільні фінансові внески держав-членів;
(c) збори за публікації та інші послуги, які надає Євроюст;
(d) спеціалізовані цільові гранти.
4. Видатки Євроюсту включають заробітну плату персоналу, адміністративні витрати, витрати на інфраструктуру та операційні витрати, включно з фінансуванням спільних слідчих груп.
1. Кожного року адміністративний директор складає проект кошторису доходів і видатків Євроюсту на наступний фінансовий рік, включно зі штатним розписом, і надсилає його Виконавчій раді. Європейська судова мережа та інші мережі Союзу, які беруть участь у судовій співпраці у кримінальних справах, зазначених у статті 48, повинні бути своєчасно поінформовані про частини, які стосуються їхньої діяльності, до того, як проект буде надіслано Комісії.
2. Виконавча рада на основі проекту кошторису аналізує попередній проект кошторису доходів і видатків Євроюсту на наступний фінансовий рік, після чого передає його Колегії для ухвалення.
3. Попередній проект кошторису доходів та видатків Євроюсту повинен бути надісланий Комісії не пізніше 31 січня кожного року. Євроюст надсилає остаточний проект кошторису, включно з проектом штатного розпису, до Комісії до 31 березня того самого року.
4. Комісія передає проект кошторису доходів і видатків Європейському Парламенту і Раді («бюджетному органу») разом із проектом загального бюджету Європейського Союзу.
5. На основі кошторису доходів і видатків Комісія включає в попередній проект загального бюджету Європейського Союзу суми, які вона вважає необхідними з огляду на штатний розпис та розмір внеску, що підлягає виділенню із загального бюджету, який вона подає на розгляд бюджетному органу згідно зі статтями 313 та 314 ДФЄС.
6. Бюджетний орган повинен дозволити виділення асигнувань на внесок Союзу до Євроюсту.
7. Бюджетний орган повинен затвердити штатний розпис Євроюсту. Бюджет Євроюсту ухвалює Колегія. Він стає остаточним після остаточного ухвалення загального бюджету Союзу. Якщо необхідно, Колегія може відповідним чином коригувати бюджет Євроюсту.
8. Стаття 88 Делегованого Регламенту Комісії (ЄС) № 1271/2013 (22) застосовується до будь-якого будівельного проекту, який матиме значний вплив на бюджет Євроюсту.
Адміністративний директор діє як розпорядник коштів Євроюсту і виконує бюджет Євроюсту під свою відповідальність у рамках лімітів, дозволених бюджетом.
Стаття 63
Подання звітності та звільнення від відповідальності за виконання бюджету
1. Бухгалтер Євроюсту надсилає робочу фінансову звітність за фінансовий рік (рік N) бухгалтеру Комісії та Рахунковій Палаті до 1 березня наступного фінансового року (рік N + 1).
2. Євроюст надсилає звіт про бюджетне та фінансове управління за рік N Європейському Парламенту, Раді та Рахунковій Палаті до 31 березня року N + 1.
3. Бухгалтер Комісії надсилає попередню звітність Євроюсту за рік N, консолідовану зі звітністю Комісії, Рахунковій Палаті до 31 березня року N + 1.
4. Відповідно до статті 246(1) Регламенту (ЄС, Євратом) 2018/1046, Рахункова Палата надає свої застереження до попередньої фінансової звітності Євроюсту до 1 червня року N + 1.
5. Після отримання застережень Рахункової палати до попередньої фінансової звітності Євроюсту відповідно до статті 246 Регламенту (ЄС, Євратом) 2018/1046, адміністративний директор складає остаточну фінансову звітність Євроюсту під його або її відповідальність і передає її Виконавчій раді для отримання висновку.
6. Виконавча рада надає висновок щодо остаточної фінансової звітності Євроюсту.
7. Адміністративний директор до 1 липня року N + 1 передає фінансову звітність за рік N Європейському Парламенту, Комісії і Рахунковій Палаті разом із висновком Виконавчої ради.
8. Остаточну звітність на рік N публікують в Офіційному віснику Європейського Союзу до 15 листопада року N + 1.
9. Адміністративний директор надсилає Рахунковій Палаті відповідь на її застереження до 30 вересня року N + 1. Адміністративний директор також надсилає таку відповідь Виконавчій раді й Комісії.
10. На запит Європейського Парламенту, адміністративний директор надає йому будь-яку інформацію, необхідну для безперешкодного застосування процедури звільнення від відповідальності за виконання бюджету для відповідного фінансового року відповідно до статті 261(3) Регламенту (ЄС, Євратом) 2018/1046.
11. Європейський Парламент за рекомендацією Ради кваліфікованою більшістю до 15 травня року N + 2 звільняє адміністративного директора від відповідальності за виконання бюджету за рік N.
12. Звільнення від відповідальності за виконання бюджету Євроюсту надається Європейським Парламентом відповідно до рекомендації Ради після процедури, порівнянної з визначеною у статті 319 ДФЄС і статтях 260, 261 і 262 Регламенту (ЄС, Євратом) 2018/1046, та на основі аудиторських звітів Рахункової Палати.
Якщо Європейський Парламент відмовляється надати звільнення від відповідальності до 15 травня року N + 2, адміністративного директора запрошують надати пояснення щодо його чи її позиції Колегії, яка ухвалює своє остаточне рішення становища адміністративного директора у світлі обставин.
1. Фінансові правила, застосовні до Євроюсту, ухвалює Виконавча рада відповідно до Делегованого регламенту (ЄС) № 1271/2013 після консультацій із Комісією. Такі фінансові правила не повинні відхилятися від Делегованого регламенту (ЄС) № 1271/2013 крім випадків, якщо такий відступ спеціально вимагається для функціонування Євроюсту і Комісія заздалегідь надала на нього згоду.
Стосовно фінансової підтримки, яка має надаватися на діяльність спільних слідчих груп, Євроюст та Європол спільно визначають правила та умови, відповідно до яких здійснюється опрацювання запитів на таку підтримку.
2. Євроюст може надавати гранти у зв’язку з виконанням своїх завдань відповідно до статті 4(1). Гранти, які надаються для виконання завдань стосовно пункту (f) статті 4(1), можуть присуджуватися державам-членам без конкурсу пропозицій.
ГЛАВА VII
ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО ПЕРСОНАЛУ
1. До персоналу Євроюсту застосовуються Положення про персонал та Умови працевлаштування інших службовців, а також правила, ухвалені за згодою між установами Союзу для реалізації Положення про персонал та Умов працевлаштування інших службовців.
2. Персонал Євроюсту складається з персоналу, набраного відповідно до правил і положень, застосовних до посадових осіб та інших службовців Союзу, з урахуванням усіх критеріїв, зазначених у статті 27 Положення про персонал, включно з їхнім географічним розподілом.
Стаття 66
Відряджені національні експерти та інший персонал
1. На додаток до власного персоналу, Євроюст може використовувати відряджених національних експертів або інший персонал, який не перебуває у трудових відносинах з Євроюстом.
2. Рішення щодо визначення правил для відрядження національних експертів до Євроюсту та використання іншого персоналу, зокрема, з метою запобігання потенційним конфліктам інтересу, ухвалює Колегія.
3. Євроюст вживає належних адміністративних заходів, між іншим, за допомогою тренінгових та запобіжних стратегій, для запобігання конфліктам інтересів, включно з конфліктами інтересів із питань, що виникають після припинення службових повноважень.
ГЛАВА VIII
ОЦІНЮВАННЯ ТА ЗВІТУВАННЯ
Стаття 67
Участь установ Союзу та національних парламентів
1. Євроюст повинен надсилати свій щорічний звіт Європейському Парламенту, Раді та національним парламентам, які можуть подавати до такого звіту застереження та висновки.
2. Після свого обрання, новообраний Президент Євроюсту повинен проголосити промову перед компетентним комітетом або комітетами Європейського Парламенту та відповісти на питання, поставлені їхніми членами. Обговорення не повинні безпосередньо або опосередковано стосуватися конкретних дій, вчинених щодо конкретних оперативних справ.
3. Президент Євроюсту щороку з’являється для спільного оцінювання діяльності Євроюсту Європейським Парламентом і національними парламентами в рамках засідання міжпарламентського комітету, з метою обговорення поточної діяльності Євроюсту та презентації його щорічного звіту або інших ключових документів Євроюсту.
Обговорення не повинні безпосередньо або опосередковано стосуватися конкретних дій, вчинених щодо конкретних оперативних справ.
4. На додаток до інших обов’язків щодо інформування або проведення консультацій, визначених у цьому Регламенті, Євроюст повинен надсилати Європейському Парламенту та національним парламентам їхніми відповідними офіційними мовами до їхнього відома таку інформацію:
(a) результати досліджень і стратегічних проектів, розроблених Євроюстом або на його замовлення;
(b) програмний документ, зазначений у статті 15;
(c) робочі угоди, укладені з третіми сторонами.
Стаття 68
Висновки щодо запропонованих законодавчих актів
Комісія та держави-члени, використовуючи свої права на підставі пункту (b) статті 76 ДФЄС, можуть звернутися до Євроюсту із запитом про надання висновків щодо всіх запропонованих законодавчих актів, зазначених у статті 76 ДФЄС.
Стаття 69
Оцінювання й перегляд
1. До 13 грудня 2024 року і кожні п’ять років після того Комісія повинна здійснити оцінювання імплементації та впливу цього Регламенту, а також дієвості й ефективності Євроюсту та практик його роботи. Під час оцінювання заслуховують Колегію. У межах оцінювання, зокрема, розглядають можливу необхідність зміни повноважень Євроюсту, а також фінансові наслідки будь-якої такої зміни.
2. Комісія повинна передати звіт про оцінку разом з висновками до нього Європейському Парламенту, національним парламентам, Раді та Колегії. Результати оцінювання повинні бути оприлюднені.
ГЛАВА IX
ЗАГАЛЬНІ ТА ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 70
Привілеї та імунітети
До Євроюсту та його персоналу застосовують положення Протоколу № 7 про привілеї та імунітети Європейського Союзу, долученого до Договору про Європейський Союз та до Договору про функціонування Європейського Союзу.
1. До Євроюсту застосовуються положення Регламенту Ради № 1 (23) .
2. Колегія ухвалює внутрішній документ стосовно мовних аспектів роботи Євроюсту двома третинами своїх членів.
3. Послуги з перекладу, необхідні для функціонування Євроюсту, надає Центр перекладу для органів Європейського Союзу, утворений згідно з Рішенням Ради (ЄС) № 2965/94 (24), крім випадків, коли в разі недоступності Центру перекладу необхідно використати інше рішення.
1. До національних членів та їхніх заступників та асистентів, зазначених у статті 7, персоналу Євроюсту, національних координаторів, відряджених національних експертів, магістратів зі зв’язків, старшого спеціаліста з питань захисту даних та членів персоналу Європейського інспектора із захисту даних застосовується обов’язок збереження конфіденційності будь-якої інформації, яка стала їм відома під час здійснення їхніх завдань.
2. Обов’язок конфіденційності застосовується до всіх осіб та всіх органів, які працюють із Євроюстом.
3. Обов’язок конфіденційності також застосовується після закінчення служби або трудових відносин та після припинення діяльності осіб, зазначених у параграфах 1 і 2.
4. Обов’язок конфіденційності застосовується до всієї інформації, яку було отримано або надано у процесі обміну інформації з Євроюстом крім як у разі, якщо таку інформацію було законним чином оприлюднено або до неї було надано доступ громадськості.
Стаття 73
Умови конфіденційності та національні провадження
1. Без обмеження статті 21(3), якщо інформацію отримано або надано у процесі обміну інформації через Євроюст, орган держави-члена, який надав інформацію, може визначити умови, відповідно до свого національного права, стосовно використання органом-отримувачем такої інформації в національних провадженнях.
2. Орган держави-члена, який отримує інформацію, зазначену в параграфі 1, зобов’язаний дотримуватися таких умов.
1. До документів, які зберігає Євроюст, застосовуються положення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1049/2001 (25) .
2. Протягом шести місяців з моменту свого першого засідання Виконавча рада повинна підготувати детальні правила щодо застосування Регламенту (ЄС) № 1049/2001 для їх ухвалення Колегією.
3. Рішення Євроюсту, ухвалені відповідно до статті 8 Регламенту (ЄС) № 1049/2001, можуть бути оскаржені через Європейського Омбудсмана або можуть бути предметом позову в Суді на умовах, визначених у статтях 228 і 263 ДФЄС, відповідно.
4. Євроюст повинен оприлюднювати на своєму вебсайті перелік членів Виконавчої ради, а також підсумки засідань Виконавчої ради. Публікація зазначених підсумків тимчасово або постійно скасовується або обмежується, якщо така публікація може поставити під загрозу здійснення завдань Євроюсту з огляду на його обов’язки щодо збереження таємниці й конфіденційності даних та з огляду на оперативний характер Євроюсту.
Стаття 75
Європейське бюро боротьби з шахрайством та Рахункова Палата
1. Для полегшення боротьби з шахрайством, корупцією та іншою незаконною діяльністю відповідно до Регламенту (ЄС, Євратом) № 883/2013, протягом шести місяців з моменту набуття чинності цим Регламентом, Євроюст повинен приєднатися до Міжінституційної угоди між Європейським Парламентом, Радою Європейського Союзу і Комісією Європейських Співтовариств від 25 травня 1999 року щодо внутрішніх розслідувань Європейського бюро боротьби з шахрайством (OLAF) (26). Євроюст повинен ухвалити відповідні положення, які застосовуються до національних членів, їхніх заступників та асистентів, усіх відряджених національних експертів та всього персоналу Євроюсту, із використанням типового зразка, визначеного в додатку до зазначеної Угоди.
2. Рахункова палата має повноваження проводити аудит, - на підставі документів та на місці, - усіх бенефіціарів грантів, підрядників і субпідрядників, які отримали кошти Союзу від Євроюсту.
3. Європейське бюро боротьби з шахрайством може проводити розслідування, у тому числі виїзні перевірки та інспекції, відповідно до положень і процедур, установлених у Регламенті (ЄС, Євратом) № 883/2013 та Регламенті Ради (Євратом, ЄС) № 2185/96 (27), з метою встановлення будь-яких порушень, які негативно впливають на фінансові інтереси Союзу у зв’язку з видатками, які фінансуються Євроюстом.
4. Без обмеження параграфів 1, 2 і 3, робочі угоди з третіми країнами або міжнародними організаціями, договори, грантові угоди та грантові рішення Євроюсту повинні містити положення, які прямо уповноважують Рахункову Палату та Європейське бюро боротьби з шахрайством здійснювати такі аудити і розслідування, відповідно до їхніх компетенцій.
5. Персонал Євроюсту, адміністративний директор і члени Колегії та Виконавчої ради без затримки та без сумнівів стосовно їхньої відповідальності в рамках їхніх відповідних мандатів повинні повідомляти Європейському бюро боротьби з шахрайством та Європейському прокурору про будь-які підозри в незвичній або нелегальній діяльності, яку вони помітили під час виконання своїх обов’язків.
Стаття 76
Правила щодо захисту чутливої незасекреченої та секретної інформації
1. Євроюст повинен запровадити внутрішні правила щодо поводження з інформацією та конфіденційності інформації, а також стосовно захисту чутливої незасекреченої інформації, зокрема, стосовно створення та опрацювання такої інформації у Євроюсті.
2. Євроюст може запровадити внутрішні правила щодо захисту секретної інформації ЄС, які повинні відповідати Рішенню Ради 2013/488/ЄС (28), для забезпечення еквівалентного рівня захисту такої інформації.
Стаття 77
Адміністративні запити
Європейський Омбудсман може направляти до Євроюсту запити стосовно його адміністративної діяльності відповідно до статті 228 ДФЄС.
Стаття 78
Відповідальність, інша ніж відповідальність за опрацювання даних без дозволу або некоректне опрацювання даних
1. Договірна відповідальність Євроюсту повинна регулюватися правом, застосовним до відповідного договору.
2. Суд повинен мати юрисдикцію виносити рішення стосовно будь-якого арбітражного застереження, яке міститься в договорі, укладеному Євроюстом.
3. У разі позадоговірної відповідальності Євроюст повинен, відповідно до загальних принципів, спільних для актів права держав-членів, і незалежно від будь-якої відповідальності згідно зі статтею 46, відшкодувати будь-яку шкоду, завдану Євроюстом або його персоналом під час здійснення ними своїх обов’язків.
4. Параграф 3 також застосовується до шкоди, завданої з вини національного члена, заступника або асистента під час здійснення ними своїх завдань. Однак якщо він або вона діють на основі повноважень, наданих йому або їй відповідно до статті 8, його або її держава-член повинна відшкодувати Євроюсту суми, які Євроюст витратив на відшкодування шкоди.
5. Суд має юрисдикцію щодо розгляду спорів, пов’язаних із відшкодуванням шкоди, зазначеної в параграфі 3.
6. Національні суди держав-членів, які мають компетенцію розглядати спори, що стосуються відповідальності Євроюсту згідно з цією статтею, визначаються відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1215/2012 (29).
7. Особиста відповідальність персоналу Євроюсту перед Євроюстом регулюється застосовними положеннями, встановленими в Положенні про персонал та в Умовах працевлаштування інших службовців.
Стаття 79
Угода про штаб-квартиру та умови функціонування
1. Штаб-квартира Євроюсту розташована в місті Гаага, Нідерланди.
2. Необхідні домовленості стосовно розміщення, передбаченого для Євроюсту в Нідерландах, та обладнання, яке має бути надано Нідерландами, разом зі спеціальними правилами, застосовними в Нідерландах до адміністративного директора, членів Колегії, персоналу Євроюсту і членів їхніх родин, повинні бути визначені в угоді про штаб-квартиру між Євроюстом та Нідерландами, яку може бути укладено після отримання згоди Колегії.
1. Євроюст, утворений відповідно до цього Регламенту, є загальним правонаступником Євроюсту, утвореного Рішенням 2002/187/ЮВС, у частині всіх укладених ним договорів, узятих на себе ним зобов’язань та набутого ним майна.
2. Національні члени Євроюсту, утвореного Рішенням 2002/187/ЮВС, яких було відряджено кожною державою-членом відповідно до зазначеного Рішення, перебирають на себе роль національних членів Євроюсту відповідно до секції II глави II цього Регламенту. Строк їхніх повноважень може бути продовжено один раз відповідно до статті 7(5) цього Регламенту після набуття ним чинності, незалежно від попереднього продовження.
3. Президент та віце-президенти Євроюсту, утвореного відповідно до Рішення 2002/187/ЮВС, на момент набуття чинності цим Регламентом перебирають на себе роль Президента і віце-президентів Євроюсту відповідно до статті 11 цього Регламенту до спливу строку їхніх повноважень відповідно до згаданого Рішення. Після набуття чинності цим Регламентом їх може бути переобрано один раз відповідно до статті 11(4) цього Регламенту, незалежно від попереднього переобрання.
4. Адміністративний директор, призначений останнім відповідно до статті 29 Рішення 2002/187/ЮВС, перебирає на себе роль адміністративного директора відповідно до статті 17 цього Регламенту до закінчення терміну його перебування на посаді згідно зі згаданим Рішенням. Після набуття чинності цим Регламентом термін перебування на посаді адміністративного директора може бути продовжено один раз.
5. Цей Регламент не впливає на чинність угод, укладених Євроюстом, який було утворено Рішенням 2002/187/ЮВС. Зокрема, усі міжнародні угоди, укладені Євроюстом до 12 грудня 2019 року, залишаються чинними.
6. Процедура звільнення від відповідальності за виконання бюджету, затверджена відповідно до статті 35 Рішення 2002/187/ЮВС, повинна бути виконана відповідно до правил, встановлених статтею 36 згаданого Рішення.
7. Цей Регламент не впливає на трудові угоди, укладені відповідно до Рішення 2002/187/ЮВС до набуття чинності цим Регламентом. Старший спеціаліст з питань захисту даних, призначений останнім відповідно до статті 17 зазначеного Рішення, перебирає на себе роль старшого спеціаліста з питань захисту даних відповідно до статті 36 цього Регламенту.
Стаття 81
Заміна та скасування
1. Цей Регламент заміняє Рішення 2002/187/ЮВС для держав-членів, зв’язаних цим Регламентом, починаючи з 12 грудня 2019 року.
Тому Рішення 2002/187/ЮВС скасовується починаючи з 12 грудня 2019 року.
2. Щодо держав-членів, зв’язаних цим Регламентом, покликання на Рішення, згадане в параграфі 1, необхідно тлумачити як покликання на цей Регламент.
Стаття 82
Набуття чинності та застосування
1. Цей Регламент набуває чинності на двадцятий день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.
2. Він застосовується з 12 грудня 2019 року.
Цей Регламент обов’язковий у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах відповідно до Договорів.
Вчинено у Страсбурзі 14 листопада 2018 року.
__________
(1) Позиція Європейського Парламенту від 4 жовтня 2018 року (ще не опублікована в Офіційному віснику) і рішення Ради від 6 листопада 2018 року.
(2) Рішення Ради 2002/187/ЮВС від 28 лютого 2002 року про утворення Євроюсту з огляду на посилення боротьби з тяжкими злочинами (ОВ L 63, 06.03.2002, с. 1).
(3) Рішення Ради 2003/659/ЮВС від 18 червня 2003 року про доповнення Рішення 2002/187/ЮВС про утворення Євроюсту з огляду на посилення боротьби з тяжкими злочинами (ОВ L 245, 29.09.2003, с. 44).
(4) Рішення Ради 2009/426/ЮВС від 16 грудня 2008 року про посилення Євроюсту і доповнення Рішення 2002/187/ ЮВС про утворення Євроюсту з огляду на посилення боротьби з тяжкими злочинами (ОВ L 138, 04.06.2009, с. 14).
(5) Регламент Ради (ЄС) 2017/1939 від 12 жовтня 2017 року про імплементацію посиленої співпраці стосовно утворення Європейської прокуратури (ОВ L 283, 31.10.2017, с. 1).
(6) Рішення Ради 2002/494/ЮВС від 13 червня 2002 року про утворення Європейської мережі контактних пунктів стосовно осіб, відповідальних за геноцид, злочини проти людства та військові злочини (ОВ L 167, 26.06.2002, с. 1).
(7) Рішення Ради 2007/845/ЮВС від 6 грудня 2007 року про співпрацю між Офісами з повернення активів держав-членів у сфері розшуку та виявлення доходів, одержаних злочинним шляхом, або іншого майна, пов’язаного з кримінальними правопорушеннями (ОВ L 332, 18.12.2007, с. 103).
(8) Рішення Ради 2008/852/ЮВС від 24 жовтня 2008 року про мережу контактних пунктів проти корупції (ОВ L 301, 12.11.2008 року, с. 38).
(9) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/680 від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних компетентними органами для цілей запобігання, розслідування, виявлення або кримінального переслідування злочинів або виконання покарань у кримінальних справах, і про вільний рух таких даних, а також скасування Рамкового рішення Ради 2008/977/ЮВС (ОВ L 119, 04.05.2016, с. 89).
(10) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/1725 від 23 жовтня 2018 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних установами, органами, офісами та агентствами Союзу, та про вільний рух таких даних, а також про скасування Регламенту (ЄС) № 45/2001 і Рішення № 1247/2002 (див. сторінку 39 цього Офіційного вісника).
(11) Спільна Позиція Ради 2005/69/ЮВС від 24 січня 2005 року про обмін певними даними з Інтерполом (ОВ L 27, 29.01.2005, с. 61).
(12) Рішення Ради 2007/533/ЮВС від 12 червня 2007 року про створення, функціонування та використання Шенгенської інформаційної системи другого покоління (SIS II) (ОВ L 205, 07.08.2007, с. 63).
(13) Спільні дії Ради 96/277/ЮВС від 22 квітня 1996 року стосовно рамкових положень щодо обміну магістратами зі зв’язку для покращення судової співпраці між державами-членами та Європейським Союзом (ОВ L 105, 27.04.1996, с. 1).
(14) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС, Євратом) 2018/1046 від 18 липня 2018 року про фінансові правила, що застосовуються до загального бюджету Союзу, про внесення змін до регламентів (ЄС) № 1296/2013, (ЄС) № 1301/2013, (ЄС) № 1303/2013, (ЄС) № 1304/2013, (ЄС) № 1309/2013, (ЄС) № 1316/2013, (ЄС) № 223/2014, (ЄС) № 283/2014, і Рішення № 541/2014/ЄС та про скасування Регламенту (ЄС, Євратом) № 966/2012 (ОВ L 193, 30.07.2018, с. 1).
(15) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС, Євратом) № 883/2013 від 11 вересня 2013 року щодо розслідувань, які проводить Європейське бюро боротьби з шахрайством (OLAF), та про скасування Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1073/1999 та Регламенту Ради (Євратом) № 1074/1999 (ОВ L 248, 18.09.2013, с. 1).
(16) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 45/2001 від 18 грудня 2000 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацювання персональних даних установами та органами Співтовариства і про вільний рух таких даних (ОВ L 8, 12.01.2001, с. 1).
(17) Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/41/ЄС від 3 квітня 2014 року стосовно Європейського слідчого наказу у кримінальних справах (ОВ L 130, 01.05.2014, с. 1).
(18) ОВ L 56, 04.03.1968, с. 1.
(19) Рішення Ради 2005/671/ЮВС від 20 вересня 2005 року про обмін інформацією та співпрацю щодо терористичних злочинів (ОВ L 253, 29.09.2005, с. 22).
(20) Рішення Ради 2008/976/ЮВС від 16 грудня 2008 року про Європейську судову мережу (ОВ L 348, 24.12.2008, с. 130).
(21) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/1624 від 14 вересня 2016 року про Європейську прикордонну і берегову охорону та про внесення змін до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/399 і скасування Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 863/2007, Регламенту Ради (ЄС) № 2007/2004 і Рішення Ради 2005/267/ЄС (ОВ L 251, 16.09.2016, с. 1).
(22) Делегований регламент Комісії (ЄС) № 1271/2013 від 30 вересня 2013 року про рамковий фінансовий регламент для органів, зазначених у статті 208 Регламенту Європейського Парламенту та Ради (ЄС, Євратом) № 966/2012 (ОВ L 328, 07.12.2013, с. 42).
(23) Регламент Ради № 1 про визначення мов, які належить використовувати у Європейському економічному співтоваристві (ОВ 17, 06.10.1958, с. 385).
(24) Регламент Ради (ЄС) № 2965/94 від 28 листопада 1994 року про утворення Центру перекладу для органів Європейського Союзу (ОВ L 314, 07.12.1994, с. 1).
(25) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1049/2001 від 30 травня 2001 року стосовно публічного доступу до документів Європейського Парламенту, Ради та Комісії (ОВ L 145, 31.05.2001, с. 43).
(26) ОВ L 136, 31.05.1999, с. 15.
(27) Регламент Ради (Євратом, ЄС) № 2185/96 від 11 листопада 1996 року про виїзні перевірки та інспектування, які проводить Комісія для захисту фінансових інтересів Європейських Співтовариств від шахрайства та інших порушень (ОВ L 292, 15.11.1996, с. 2).
(28) Рішення Ради 2013/488/ЄС від 23 вересня 2013 року про правила безпеки для захисту засекреченої ЄС інформації (ОВ L 274, 15.10.2013, с. 1).
(29) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1215/2012 від 12 грудня 2012 року про юрисдикцію та визнання і виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах (ОВ L 351, 20.12.2012, с. 1).
Перелік форм тяжких злочинів, розслідування яких входить до сфери компетенції Євроюсту відповідно до статті 3(1):
- злочини, пов’язані з ядерними і радіоактивними речовинами,
- незаконне ввезення мігрантів,
- викрадення автотранспортних засобів,
- вбивства або тяжкі тілесні ушкодження,
- незаконна торгівля людськими органами та тканинами,
- викрадення, незаконне позбавлення волі та захоплення в заручники,
- грабежі та крадіжки з обтяжуючими обставинами,
- незаконна торгівля культурними цінностями, включно з антикваріатом і витворами мистецтва,
- введення в оману та шахрайство,
- злочини проти фінансових інтересів Союзу,
- інсайдерські операції та маніпуляції на фінансовому ринку,
- підроблювання та розповсюдження піратських продуктів,
- підроблення адміністративних документів та незаконна торгівля ними,
- підроблення грошей та платіжних засобів,
- незаконна торгівля зброєю, боєприпасами та вибуховими речовинами,
- незаконна торгівля видами тварин, які перебувають під загрозою зникнення,
- незаконна торгівля видами і сортами рослин, які перебувають під загрозою зникнення,
- екологічні злочини, включно із забрудненням від суден,
- незаконна торгівля гормональними речовинами та іншими стимуляторами росту,
- сексуальне насильство і сексуальна експлуатація, включно з насильством над дітьми та сексуальним домаганням до дітей,
- геноцид, злочини проти людства та воєнні злочини.
КАТЕГОРІЇ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ, ЗАЗНАЧЕНІ У СТАТТІ 27
1. (а) прізвище, дівоче прізвище, імена та будь-які псевдоніми або вигадані імена;
(е) місце проживання, професія та місце перебування відповідної особи;
(f) номер соціального страхування або інші офіційні номери, які застосовуються державами-членами для ідентифікації фізичних осіб, посвідчення водія, ідентифікаційні документи та паспортні дані, митні та податкові ідентифікаційні номери;
(g) інформація стосовно юридичних осіб, якщо вона включає інформацію стосовно ідентифікованих фізичних осіб або фізичних осіб, які може бути ідентифіковано, щодо яких здійснюється судове розслідування або переслідування;
(h) дані про рахунки в банках або в інших фінансових установах;
(і) опис і характер можливих злочинів, дата, коли їх було вчинено, кримінально-правова кваліфікація злочинів та хід розслідування;
(j) факти, які свідчать про міжнародний характер справи;
(к) дані про можливу участь у злочинній організації;
(1) номери телефону, електронні адреси, дані щодо руху та місце перебування, а також будь-які пов’язані дані, за допомогою яких можливо визначити абонента або користувача;
(m) реєстраційні дані транспортного засобу;
(n) профілі ДНК, відтворені з некодуючої частини ДНК, фотографій або відбитків пальців.
2. (а) прізвище, дівоче прізвище, імена та будь-які псевдоніми або вигадані імена;
(е) місце проживання, професія та місце перебування відповідної особи;
(f) опис та характер злочинів за участі відповідної особи, дату, коли такі правопорушення було вчинено, кримінально-правову кваліфікацію злочинів та хід розслідування;
(g) номер соціального страхування або інші офіційніномери, які застосовуються державами-членами для ідентифікації фізичнихосіб, посвідчення водія, ідентифікаційні документи та паспортні дані, митніта податкові ідентифікаційні номери;
(h) дані про рахунки в банках та в інших фінансових установах;
(і) номери телефону, електронні адреси, дані щодо руху та місце перебування, а також будь-які пов’язані дані, за допомогою яких можливо визначити абонента або користувача;
(j) реєстраційні дані транспортного засобу.
{Джерело: Урядовий портал (Переклади актів acquis ЄС) https://www.kmu.gov.ua. Оригінальний текст перекладу}
{Джерело: https://eur-lex.europa.eu/. Текст англійською мовою}
