ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
П О С Т А Н О В А
26.02.2010 N 2а-10641/09/2670
{ Постанову залишено без змін згідно з Ухвалою Київськогоапеляційного адміністративного суду
N 2а-10641/09/2670 ( v1064805-11 ) від 05.04.2011 }
N 2а-10641/09/2670 ( v1064805-11 ) від 05.04.2011 }
Окружний адміністративний суд міста Києва колегією суддів:
Пилипенко О.Є. - головуючий, Баранов Д.О., Кочан В.М., при
секретарі: Ісаковій Є.К., за результатами розгляду у відкритому
судовому засіданні адміністративної справи за позовом Комунального
підприємства "Харківські теплові мережі" до Кабінету Міністрів
України, треті особи: 1) Міністерство палива та енергетики
України, 2) Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
3) Міністерство з питань житлово-комунального господарства України
про визнання незаконними та скасування постанов (за участю
представників сторін: від позивача - Спасибо В.В. за дов.
N 09-4947 від 25.11.2009 р., Бідний С.В. за дов. N 09-4948 від
25.11.2009 р., від відповідача - Станецька О.В. за дов.
N 29-22/168 від 23.12.2008 р., від третьої особи 1 - Сімутін В.В.
за дов. N 01/17-1527 від 24.12.2009 р., від третьої особи
2 - Ященко Р.Ю. за дов. N 14-156 від 14.10.2009 р., від третьої
особи 3 - Денисова Н.М. за дов. N 8/16-1022 від 20.09.2009 р.),
В С Т А Н О В И В:
Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі"
звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з
позовом до Кабінету Міністрів України про визнання нечинною та
скасування постанови N 616 ( 616-2009-п ) від 22.06.2009 р. "Про
внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від
3 грудня 2008 року N 1082".
28.10.2009 р. через Відділ документального обігу та контролю
від позивача надійшла заява про зміну позовних вимог, в якій
просив суд скасувати та визнати нечинними постанови N 616
( 616-2009-п ) від 22.06.2009 р. "Про внесення змін до постанови
Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року N 1082" та
N 1077 ( 1077-2009-п ) від 07.10.2009 р. "Про внесення змін до
постанови Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року
N 1082".
22.12.2009 р. від позивача через Відділ документального обігу
та контролю надійшла заява про зміну позовних вимог, в яких
просить суд визнати нечинними та скасувати постанови N 616
( 616-2009-п ) від 22.06.2009 р. "Про внесення змін до постанови
Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року N 1082", N 1077
( 1077-2009-п ) від 07.10.2009 р. "Про внесення змін до постанови
Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року N 1082", N 1241
( 1241-2009-п ) від 25 листопада 2009 року "Про заходи щодо
забезпечення надходжень до державного бюджету та розрахунків за
природний газ" в частині пункту 2 Змін, що вносяться до постанов
Кабінету Міністрів України, які є додатком до постанови Кабінету
Міністрів України N 1241 ( 1241-2009-п ) від
25 листопада 2009 року.
Представники позивача адміністративний позов підтримали,
просили вимоги задовольнити, адже оскаржувані постанови є такими,
що суперечать чинному законодавству, а саме ст.ст. 19, 92
Конституції України ( 254к/96-ВР ), ч. 2 ст. 25, ст. 136, ч. 7
ст. 179 Господарського кодексу України ( 436-15 ), 319, 321, ч. 1
ст. 627, ч. 1 ст. 651, 1074 Цивільного кодексу України ( 435-15 ),
ст.ст. 6, 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ
грошей в Україні" ( 2346-14 ), ст. 40 Закону України "Про
Національний банк України" ( 679-14 ), ст. 15 Закону України "Про
захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ), ст.ст. 15, 24 Закону
України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ).
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував,
просив у задоволенні позову відмовити, вважає доводи позивача
безпідставними та необґрунтованими. Представник відповідача
зауважив, що при прийнятті спірних постанов Уряд керувався
положеннями Конституції України ( 254к/96-ВР ), законів України
"Про Кабінет Міністрів України" ( 279-17 ), "Про нафту і газ"
( 2665-14 ), "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ), "Про природні
монополії" ( 1682-14 ), "Про управління об'єктами державної
власності" ( 185-16 ), які надають відповідачу повноваження у
сфері державного регулювання нафтогазової галузі та сфери
теплоенергетики, у тому числі і щодо права встановлювати схеми
розрахунків за спожитий користувачами газ.
Представник третьої особи 1 свою позицію виклав у наданих
суду запереченнях на адміністративний позов, в яких зазначив, що
оскаржувані постанови приймались на підставі чинного
законодавства, зокрема Конституції України ( 254к/96-ВР ) та
Закону України "Про нафту і газ" ( 2665-14 ), який в свою чергу
надає повноваження Кабміну реалізувати державну політику в
нафтогазовій галузі та здійснювати управління нею не порушуючи
принципів збереження цілісності та забезпечення надійності і
ефективності функціонування Єдиної газотранспортної системи
України, єдиного диспетчерського (оперативно-технологічного)
управління нею; створення умов для розвитку та підвищення
ефективності діяльності нафтогазової галузі; безпеки експлуатації
об'єктів нафтогазової галузі; раціонального споживання газу, нафти
та продуктів їх переробки та впровадження енергозберігаючих,
включаючи обладнання газопроводів газотрубними та
турбодетандерними установками; додержання єдиних державних норм,
правил і стандартів усіма суб'єктами відносин, пов'язаних з
видобутком, транспортуванням, постачанням і використанням газу,
нафти та продуктів їх переробки.
Представник третьої особи 2 підтримав позицію відповідача,
просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В наданих
суду поясненнях зазначив, що позивач помилково вважає, що
прийняття спірних постанов порушує його права як суб'єкта
господарювання, оскільки, згідно ст. 7 Закону України "Про нафту і
газ" ( 2665-14 ) державне регулювання діяльності в нафтогазовій
галузі здійснюється шляхом встановлення загальних правил
здійснення цієї діяльності суб'єктами підприємницької діяльності.
Приймаючи спірні постанови, Уряд встановив загальні правила
здійснення господарської діяльності для підприємств, які визначені
постановою Кабміну від 03.12.2008 р. N 1082 ( 1082-2008-п ), і не
надав жодної переваги будь-кому з таких постачальників. Кабінетом
Міністрів України при прийнятті постанов жодним чином не
порушується порядок регулювання та відкриття банківських рахунків,
відповідачем лише зазначається державна банківська установа, у
якій потрібно відкривати поточні рахунки із спеціальним режимом
використання для зарахування коштів, що надходять як плата за
послуги з теплопостачання, та проведення розрахунків за спожитий
газ. Але відкриття самих рахунків регулюється відповідними нормами
законодавства, яке регулює банківську діяльність.
Представник третьої особи 3 у відзиві на позовну заяву
зазначив, що згідно з п. 5 постанови Кабміну від 03.12.2008 р.
N 1082 ( 1082-2008-п ) підприємства теплоенергетики зобов'язані у
місячний термін переукласти договори з усіма категоріями
споживачів, а п. 8 Порядку ( 1082-2008-п ) передбачається
інформування в тижневий термін всіх споживачів про відкриття
рахунку зі спеціальним режимом використання. Зважаючи на те, що
питома вага населення у структурі споживання теплокомуненерго
складає близько 80%, переукладання у такий короткий термін є
неможливим. Невиконання цієї вимоги може призвести до
застосування з боку ДК "Газ України" штрафних санкцій, що в
свою чергу, призведе до зменшення рівня розрахунків за спожитий
природний газ, а тому вказана вище постанова ( 1082-2008-п )
потребує доопрацювання.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників
судового процесу, суд приходить до наступних висновків.
Пред'явлені позовні вимоги про визнання нечинними та
скасування постанов N 616 ( 616-2009-п ) від 22.06.2009 р. "Про
внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від
3 грудня 2008 року N 1082", N 1077 ( 1077-2009-п ) від 07.10.2009
р. "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від
3 грудня 2008 року N 1082", N 1241 ( 1241-2009-п ) від
25 листопада 2009 року "Про заходи щодо забезпечення надходжень до
державного бюджету та розрахунків за природний газ" в частині
пункту 2 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів
України, які є додатком до постанови Кабінету Міністрів України
N 1241 ( 1241-2009-п ) від 25 листопада 2009 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) особа, яка вважає, що порушено її
права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин,
має право на звернення до адміністративного суду з
адміністративним позовом.
Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ), кожна сторона повинна довести ті обставини,
на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) завданням адміністративного судочинства є
захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів
юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з
боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні
ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому
числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних
судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність
суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких
рішень, дій чи бездіяльності Конституцією ( 254к/96-ВР ) чи
законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ), кожному гарантується право на захист його
прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ), розгляд і вирішення справ в
адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін
та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед
судом їх переконливості.
Отже, згідно з вищенаведеними нормами права позивач має право
звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо
він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача
(суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи
інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому обставину
дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи
інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами
саме позивач.
03.12.2008 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову
N 1082 ( 1082-2008-п ) "Питання удосконалення схем розрахунків за
використану електроенергію та природний газ".
22.06.2009 р. уряд прийняв постанову N 616 ( 616-2009-п )
"Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від
3 грудня 2008 року N 1082", зміни полягають у наступному.
Пункт 2 замінено пунктами такого змісту:
"2. Установити, що плата за теплову енергію від усіх
категорій споживачів зараховується виключно на поточні рахунки із
спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за
використаний природний газ комунальними підприємствами
теплоенергетики, тепловими електростанціями,
теплоелектроцентралями, котельнями та іншими суб'єктами
господарювання, які провадять діяльність, пов'язану з постачанням
теплової енергії (далі - підприємства теплоенергетики).
3. Визначити уповноваженим банком, який обслуговує поточні
рахунки із спеціальним режимом використання підприємств
теплоенергетики та їх відокремлених підрозділів, відкрите
акціонерне товариство "Державний ощадний банк України"
(далі - уповноважений банк).
4. Затвердити Порядок відкриття поточних рахунків із
спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що
надходять як плата за послуги з теплопостачання, та проведення
розрахунків за спожитий природний газ, що додається.
5. Підприємства теплоенергетики та їх відокремлені підрозділи
зобов'язані у місячний строк після набрання чинності цієї
постанови укласти нові договори (додаткові угоди) з усіма
категоріями споживачів із зазначенням відповідного поточного
рахунку із спеціальним режимом використання для зарахування
коштів, що надходять як плата за послуги з теплопостачання.
6. Міністерству з питань житлово-комунального господарства
внести в місячний строк після набрання чинності цієї постанови
зміни до ліцензійних умов провадження господарської діяльності,
пов'язаної із постачанням теплової енергії, передбачивши в умовах
провадження такої діяльності обов'язок ліцензіата відкрити
поточний рахунок із спеціальним режимом використання для
зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з
теплопостачання, відповідальність за невиконання такої умови та
порядок анулювання ліцензії у такому випадку.".
Кабінетом Міністрів України 07.10.2009 р. була прийнята
постанова N 1077 ( 1077-2009-п ), якою також були внесені зміни до
постанови від 03.12.2008 р. N 1082 ( 1082-2008-п ), в тому числі
викладені в новій редакції абзац 1 пункту 2, пункти 3 - 4, внесені
зміни до п. 5; викладений в новій редакції додаток Реєстр
нормативів відрахувань коштів, що надходять від усіх категорій
споживачів теплової енергії на поточні рахунки із спеціальним
режимом використання ( 1082-2008-п ), до Порядку відкриття
поточних рахунків із спеціальним режимом використання для
зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з
теплопостачання, та проведення розрахунків за спожитий природний
газ, затвердженого постановою від 03.12.2009 р. N 1082
( 1082-2008-п ).
Урядом 25.11.2009 р. була прийнята постанова N 1241
( 1241-2009-п ) "Про заходи щодо забезпечення надходжень до
державного бюджету та розрахунків за природний газ".
Згідно п. 1 цієї постанови ( 1241-2008-п ), були внесені
зміни і доповнення до ряду інших постанов, в тому числі в Порядку
відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання
для зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з
теплопостачання, та проведення розрахунків за спожитий природний
газ, затверджений постановою Кабміну від 03.12.2008 р. N 1082
( 1082-2008-п ), а саме пункт 4 доповнено реченням такого змісту:
"У разі неподання Мінжитлокомунгоспом у встановлений строк
зазначеного реєстру розподіл коштів здійснюється на підставі
реєстру, затвердженого та поданого наступного дня НАК "Нафтогаз
Україна"; пункт 10 викладено в такій редакції: "У разі неподання
уповноваженому банку нормативів відрахування коштів суми, що
надходять за послуги теплопостачання, акумулюються на поточному
рахунку із спеціальним режимом використання, відкритому
підприємством теплоенергетики або його відокремленим підрозділом в
уповноваженому банку, до надходження зазначених нормативів".
Позивач не погодився з вищевказаними постановами, на думку
позивача постанови є такими, що суперечать чинному законодавству
України, а тому оскаржив їх до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному
розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх
сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і
заперечень, колегія суддів вважає, що вимоги позивача підлягають
задоволенню виходячи з наступних підстав.
Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету
Міністрів України, інших центральних та місцевих органів
виконавчої влади визначаються Конституцією ( 254к/96-ВР ) і
законами України (ч. 2 ст. 120 Конституції України)
( 254к/96-ВР ).
Статтею 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачено, що
правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до
яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено
законодавством. Органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає
постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання
(частина 1 статті 117 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Конституції України ( 254к/96-ВР ),
закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі
Конституції України ( 254к/96-ВР ) і повинні відповідати їй.
Згідно зі ст. 113 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Кабінет
Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією
( 254к/96-ВР ) та законами України, а також указами Президента
України та постановами Верховної Ради України, прийнятими
відповідно до Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України.
Обґрунтовуючи свої заперечення на позов відповідач зазначає,
що спірні постанови вирішують питання державного регулювання
діяльності в нафтогазовій галузі та теплоенергетиці шляхом
встановлення загальних правил взаємодії між суб'єктами
підприємницької діяльності у цій сфері. Зокрема, шляхом
впровадження зарахування плати за теплову енергію від усіх
категорій споживачів виключно на поточні рахунки із спеціальним
режимом використання для проведення розрахунків за використаний
природний газ комунальними підприємствами теплоенергетики,
тепловими електростанціями, теплоелектроцентралями, котельнями та
іншими суб'єктами господарювання, які провадять діяльність
пов'язану з постачанням теплової енергії (п. 2 постанови)
( 1082-2008-п ) та визначені уповноваженим банком, який обслуговує
поточні рахунки із спеціальним режимом використання підприємств
теплоенергетики та їх відокремлених підрозділів, відкрите
акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (п. 3
постанови) ( 1082-2008-п ).
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від
22.06.2009 N 616 ( 616-2009-п ) був затверджений Порядок відкриття
поточних рахунків із спеціальним режимом використання для
зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з
теплопостачання, та проведення розрахунків за спожитий природний
газ (п. 4 постанови) ( 616-2009-п ).
Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від
07.10.2009 N 1077 ( 1077-2009-п ) та від 25.11.2009 N 1241
( 1241-2009-п ) були внесені зміни до постанови Кабінету Міністр
України від 03.12.2008 N 1082 ( 1082-2008-п ), які надавали
більший термін для укладання нових договорів (додаткових угод) зі
споживачами та уточнені деякі положення Порядку відкриття поточних
рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування
коштів, що надходять як плата за послуги з теплопостачання та
проведення розрахунків за спожитий природний газ ( 1082-2008-п ).
Частиною 2 статті 6 Закону України "Про нафту і газ"
( 2665-14 ) встановлено, що Кабінет Міністрів України та інші
уповноважені на це органи виконавчої влади в межах повноважень,
визначених законом, реалізують державну політику в нафтогазовій
галузі та здійснюють управління нею.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про нафту і газ"
( 2665-14 ) державне регулювання діяльності в нафтогазовій галузі
здійснюється шляхом встановлення загальних правил здійснення цієї
діяльності суб'єктами підприємницької діяльності, надання ліцензій
на здійснення окремих видів діяльності, спеціальних дозволів на
користування нафтогазоносними надрами та формування тарифної
політики та іншими засобами, що визначаються законами.
Основними завданнями державного регулювання нафтогазової
галузі є:
сприяння конкуренції у нафтогазовому комплексі;
забезпечення проведення цінової та тарифної політики в
нафтогазовому комплексі;
захист прав усіх суб'єктів відносин, що виникають у зв'язку з
геологічним вивченням нафтогазоносності надр, розробкою родовищ
нафти і газу, переробкою нафти і газу, зберіганням,
транспортуванням та реалізацією нафти, газу та продуктів їх
переробки, споживачів нафти і газу та працівників галузі.
Проаналізувавши цю норму чинного законодавства суд прийшов до
висновку, що а ні в цьому законі, ні в інших нормативних актах,
вказаних відповідачем, у нього відсутні повноваження щодо
встановлення схеми розрахунків за спожитий користувачами газ, тому
посилання відповідача, що він діяв в межах повноважень та на
підставі вимог чинного законодавства судом не приймаються.
Так, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України ( 435-15 )
передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу ( 435-15 )
сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та
визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу
( 435-15 ), інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового
обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України
( 436-15 ), господарські договори укладаються за правилами,
встановленими Цивільним кодексом України ( 435-15 ) з урахуванням
особливостей, передбачених цим Кодексом ( 435-15 ), іншими
нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. При
цьому, згідно ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України
( 436-15 ), укладення господарського договору є обов'язковим для
сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання
якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках,
передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо
обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів
господарювання чи органів державної влади або органів місцевого
самоврядування.
Жоден чинний Закон України не містить прямої вказівки про
обов'язковість укладення юридичними особами договору з банківською
установою про відкриття обслуговування поточного рахунку із
спеціальним режимом використання.
Згідно ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України ( 435-15 ),
зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін,
якщо інше не встановлено договором або законом.
Чинним законодавством України не передбачений обов'язок ані
позивача, ані його контрагентів вносити зміни у вже укладені
договори на постачання теплоенергії чи розірвання та переукладання
таких договорів за вказівкою держави.
Пунктом 6.3 ст. 6 Закону України "Про платіжні системи та
переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) визначено, що порядок
відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним
банком України.
Підпунктом 7.1.4 ст. 7 цього ж Закону ( 2346-14 ) визначено,
що особливості режимів функціонування вкладних (депозитних),
поточних та кореспондентських рахунків визначаються
нормативно-правовими актами Національного банку України та
договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками.
Крім того, згідно ст. 40 Закону України "Про Національний
банк України" ( 679-14 ), Національний банк встановлює правила,
форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних
осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових,
так і електронних документів, а також; платіжних інструментів та
готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на
здійснення клірингових операцій та розрахунків.
Застосовуючи наведені вище норми в їх сукупності, колегія
суддів приходить до висновку про те, що порядок відкриття та
функціонування банківських рахунків має визначатися нормативними
актами Національного банку України, у Кабміні такі повноваження
відсутні.
Згідно ч. 2 ст. 25 Господарського кодексу України ( 436-15 )
органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що
регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати
акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище
суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або
ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів
господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У
разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень
яких належить контроль та нагляд за додержанням
антимонопольноконкурентного законодавства, а також; суб'єкти
господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом
порядку.
Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління
та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів,
розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок,
укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів
влади, органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю
(колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть
призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення
конкуренції (ст. 15 Закону України "Про захист економічної
конкуренції") ( 2210-14 ).
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про захист
економічної конкуренції" ( 2210-14 ), антиконкурентними діями
органів влади, органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема,
визнаються:
- пряме або опосередковане примушення суб'єктів
господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової
поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх
придбання у певних продавців;
- надання окремим суб'єктам господарювання або групам
суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у
привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або
може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення
конкуренції;
- дія, якою встановлюються не передбачені законами України
заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо
придбання чи реалізації товарів.
Необхідно зазначити, що під терміном "товар" (надано
визначення у вищенаведеному Законі) ( 2210-14 ) розуміється:
"будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція,
роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов'язання та права
(зокрема цінні папери)", а отже, вказані вище норми підлягають
застосуванню і до банківських послуг.
Також належить зазначити, що згідно п. 10 Статуту Відкритого
акціонерного товариства "Державний ощадний банк України",
затвердженого постановою Уряду від 25.02.2003 р. N 261
( 261-2003-п ), банк провадить свою діяльність на комерційній
основі, володіє, користується та розпоряджається майном, у тому
числі будівлями, спорудами, устаткуванням, інвентарем, фондами та
коштами, які належать йому на правах власності, відповідно до
законодавства.
При цьому жодним Законом України не передбачено обов'язку
юридичної особи укладати договори на відкриття і обслуговування
поточного банківського рахунку виключно з ВАТ "Державний ощадний
банк України".
Метою прийняття змін до постанови N 1082 ( 1082-2008-п )
вказано забезпечення додержання дисципліни газопостачання та
поліпшення розрахунків за використаний природний газ, що призведе
до сталого функціонування газового господарства
паливно-енергетичного комплексу України. Впровадження механізму
проведення розрахунків за спожитий природний газ шляхом
встановлення контрольованого порядку розподілу виручки за теплову
енергію дозволить щоденно та у повному обсязі забезпечити платежі
за спожиті енергоносії з коштів, отриманих від споживачів теплової
енергії.
Згідно ч. 3 ст. 78 Господарського кодексу України ( 436-15 )
майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній
власності і закріплюється за таким підприємством на праві
господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на
праві оперативного управління (комунальне некомерційне
підприємство).
При цьому ст. 136 Господарського кодексу України ( 436-15 )
передбачено, що право господарського відання є речовим правом
суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і
розпоряджається майном, закріпленим за ним власником
(уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності
розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у
випадках, передбачених цим Кодексом ( 436-15 ) та іншими законами.
Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення
закону, встановлені для захисту права власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 66 Господарського кодексу України
( 436-15 ) майно підприємства становлять виробничі і невиробничі
фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в
самостійному балансі підприємства.
Згідно з ч. 5 ст. 139 Господарського кодексу України
( 436-15 ) коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші
у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення
товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також
фінансових відносин відповідно до законодавства.
Згідно ст. 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), виключно
законами України визначається правовий режим власності.
Так, відповідно до чч. 1, 2, 6, 7 ст. 319 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) власник володіє, користується, розпоряджається
своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо
свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не
втручається у здійснення власником права власності. Діяльність
власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути
зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише
у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частина 2 ст. 321 Цивільного кодексу України ( 435-15 )
регламентує, що особа може бути позбавлена права власності або
обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку,
встановлених законом.
Більш того, Цивільний кодекс України ( 435-15 ) містить
конкретну норму, яка врегульовує питання обмежень прав особи на
розпорядження коштами, які перебувають на його банківському
рахунку. Так, відповідно до ст. 1074 Цивільного кодексу України
( 435-15 ), обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими
коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім
випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у
випадках, встановлених законом.
Отже, вставлення обов'язку для юридичних осіб відкриття
поточних рахунків із спеціальним режимом використання для
зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з
теплопостачання, та проведення розрахунків за спожитий природний
газ, що додається, є прямим втручанням держави в господарську
діяльність суб'єктів господарювання.
Частиною 2 ст. 6 Конституції України ( 254к/96-ВР )
встановлено, що органи виконавчої влади здійснюють свої
повноваження у встановлених Конституцією ( 254к/96-ВР ) межах і
відповідно до законів України, а згідно ч. 2 ст. 19 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) органи державної влади зобов'язані діяти
лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до
висновку, що відповідач як вищий орган у системі органів
виконавчої влади приймаючи спірні постанови вийшов за межі наданих
йому повноважень, а оскаржувані постанови є такими, що не
відповідають акту вищої юридичної сили.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень
цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує
певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших
суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих
відносин.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його
вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом
компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта
недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного
акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи
організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду
справи факту такого порушення не встановлено, тому у
адміністративного суду немає правових підстав для задоволення
позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) кожна сторона повинна довести ті
обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім
випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу ( 2747-15 ).
Доказів, які б спростовували доводи позивачів, відповідач
суду не надав.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) в адміністративних справах про протиправність
рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень
обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи
бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує
проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних
повноважень не довів правомірності прийнятих ним рішень.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) у справах щодо оскарження рішень, дій чи
бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди
перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це
повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають
значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи
несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між
будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів
особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття
рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) суд при вирішенні справи керується принципом
законності, відповідно до якого органи державної влади, органи
місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи
зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами
України.
Суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким,
що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або
в окремій його частині (ч. 8 ст. 171 КАС України) ( 2747-15 ).
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що
позовні вимоги належить задовольнити, а саме необхідно визнати
нечинними та скасувати постанови Кабінету Міністрів України N 616
( 616-2009-п ) від 22.06.2009 р. "Про внесення змін до постанови
Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року N 1082", N 1077
( 1077-2009-п ) від 07.10.2009 р. "Про внесення змін до постанови
Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року N 1082", N 1241
( 1241-2009-п ) від 25 листопада 2009 року "Про заходи щодо
забезпечення надходжень до державного бюджету та розрахунків за
природний газ" в частині пункту 2 Змін, що вносяться до постанов
Кабінету Міністрів України, які є додатком до постанови Кабінету
Міністрів України N 1241 ( 1241-2009-п ) від
25 листопада 2009 року, оскільки спірні рішення прийняті
відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства, поза межами
компетенції, порушують права та охоронювані законом інтереси
позивача.
Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) передбачається, якщо судове рішення ухвалене
на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд
присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові
витрати стягненню з Державного бюджету України ( 2154-17 ).
Відповідно до ч. 11 ст. 171 КАС України ( 2747-15 )
резолютивна частина постанови суду про визнання
нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає
правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним
невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було
офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), Окружний
адміністративний суд міста Києва П О С Т А Н О В И В:
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати незаконною та скасувати постанову Кабінету
Міністрів України N 616 ( 616-2009-п ) від 22.06.2009 р. "Про
внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від
3 грудня 2008 року N 1082".
3. Визнати незаконною та скасувати постанову Кабінету
Міністрів України N 1077 ( 1077-2009-п ) від 7 жовтня 2009 року
"Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від
3 грудня 2008 року N 1082".
4. Визнати незаконною та скасувати постанову Кабінету
Міністрів України N 1241 ( 1241-2009-п ) від
25 листопада 2009 року "Про заходи щодо забезпечення надходжень до
державного бюджету та розрахунків за природний газ" в частині
пункту 2 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів
України, які є додатком до постанови Кабінету Міністрів України
N 1241 ( 1241-2009-п ) від 25 листопада 2009 року.
5. Судові витрати в сумі 3 грн. 40 коп. присудити на користь
Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" за рахунок
Державного бюджету України ( 2154-17 ).
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) набирає законної
сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне
оскарження, встановленого цим Кодексом ( 2747-15 ), якщо таку
заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції
протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за
правилами, встановленими ст.ст. 185 - 187 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), шляхом подання
через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з
наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви
про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк,
встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Дата підписання повного тексту постанови: 19.03.2010 р.
Головуючий, суддя О.Є.Пилипенко
Судді: Д.О.Баранов
В.М.Кочан
