Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" на постанову окружного адміністративного суду м. Києва по справі за позовом ТОВ з іноземною інвестицією "Тетра Пак", спільного підприємства "Вітмарк-Україна" у формі ТОВ, іноземного підприємства "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед" до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державної митної служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - ЗАТ "Куп'янський молочноконсервний комбінат", ТОВ "Юнілівер Україна", ЗАТ "Оболонь", ЗАТ "Крафт Фудз Україна", ВАТ "Елопак-Фастів", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси", про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акта,
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2009 року позов задоволений. Суд визнав незаконним з моменту прийняття спільний наказ Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державної митної служби України № 789/414/709 від 30 липня 2009 року "Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах". Крім того, до набрання рішенням законної сили суд зупинив дію вказаного наказу та зобов'язав відповідачів невідкладно опублікувати у виданні, в якому був офіційно оприлюднений даний наказ, резолютивну частини постанови суду після набрання нею законної сили. Своє рішення суд мотивував тим, що наказ суперечить митному законодавству, ЗУ "Про захист економічної конкуренції" та ЗУ "Про відходи".
На вказану постанову Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та Державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" подали апеляційні скарги, в яких просять її скасувати та ухвалити нову про відмову в задоволенні позову. Апелянти вважають, що наказ № 789/414/709 прийнято відповідно до п. п. "в" та "п" ст. 17 Закону України "Про відходи" та постанови Кабінету Міністрів № 915, а також Митному кодексу України, та заперечують твердження позивачів щодо його невідповідності антимонопольному законодавству України.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 915 від 26 липня 2001 року "Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини" (далі - Постанова № 915) з врахуванням змін, внесених постановою № 508 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 915" (далі - Постанова № 508) Міністерство економіки України, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та Державна митна служба України прийняли наказ № 789/414/709 від 30 липня 2009 року "Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах", який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31 липня 2009 року за № 717/16733. Наказом № 789/414/709 затверджений порядок здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах.
Відповідно до п. 2.2 Порядку підставою для митного оформлення є наявність у лівому нижньому кутку на зворотному боці аркуша з позначенням 1/6 єдиного адміністративного документа форми МД-2 особистої печатки "Ввіз дозволено" державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища територіальних органів та спеціальних підрозділів Міністерства охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до п. 2.3 Порядку особиста печатка держінспектора поста екологічного контролю на митній території України "Ввіз дозволено" проставляється після складання відомості про облік та розрахунок тари і пакувальних матеріалів, у яких надходять товари, що підлягають митному оформленню в режимі імпорту (далі - Відомість). Згідно з п. 2.5 Порядку відомість складається за наявності договору з організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів з Компанією (Державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси") або за наявності підтверджуючих документів щодо самостійного приймання та утилізації використаних тари і пакувальних матеріалів.
В наказі № 789/414/709 зазначено, що він прийнятий відповідно до п. "в" ст. 17 Закону України "Про відходи", який передбачає обов'язок суб'єкта господарської діяльності визначати склад і властивості відходів. У той же час оскаржуваний наказ не встановлює порядок визначення складу і властивостей відходів, отже, посилання на п. "в" ст. 17 Закону, як на підставу для прийняття даного наказу, не ґрунтуються на законі.
Пункт "п" ст. 17 Закону України "Про відходи" передбачає, що суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані передбачати утилізацію чи вивезення з України використаних пакувальних матеріалів і тари при укладанні угод на поставку в Україну товарної продукції.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в силу Закону України "Про відходи" власник відходів як суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити утилізацію належних йому відходів (використаних пакувальних матеріалів). При цьому Закон надає суб'єкту господарювання, включаючи імпортерів, право реалізувати свій обов'язок щодо забезпечення утилізації використаних пакувальних матеріалів шляхом здавання або продажу відходів суб'єктам господарювання, які мають відповідну ліцензію.
До матеріалів справи приєднані копії договорів на збирання та утилізацію відходів, що укладені позивачами та третіми особами із суб'єктами господарювання, які мають відповідні ліцензії. Наведене свідчить про виконання позивачами та третіми особами покладених на них обов'язків щодо забезпечення збирання та утилізації тари і пакувальних матеріалів визначених ст. 17 Закону України "Про відходи".
Закон України "Про відходи" не передбачає механізму, відповідно до якого один суб'єкт господарювання (ДП "Укрекокомресурси") шляхом укладання договору про організацію збирання та утилізації відходів з іншим суб'єктом господарювання (одним з позивачів чи з третіх осіб на стороні позивачів) позбавляє такого суб'єкта господарювання обов'язку, встановленого цим Законом безпосередньо укласти договір на збирання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів. Зазначений обов'язок суб'єкта господарювання (власника використаних пакувальних матеріалів) буде вважатися виконаним лише у випадку надання доказів, що конкретний обсяг використаних пакувальних матеріалів був переданий організації, яка здійснює відповідно до ліцензії збирання використаних пакувальних матеріалів або здійснює їх утилізацію. Такими доказами можуть бути договори та первині документи, що засвідчують рух використаних пакувальних матеріалів.
Таким чином, наказ № 789/414/709, який покладає на імпортерів обов'язок укладати договори на організацію та збирання використаних пакувальних матеріалів, суперечить положенням Закону України "Про відходи", оскільки п. п. "б" та "п" ст. 17 Закону України "Про відходи" у системному зв'язку з іншими положеннями цього Закону вимагають від суб'єктів господарювання укладання саме договору на збирання та утилізацію, а не на організацію збирання та утилізацію. Як наслідок такої суперечності наказ № 789/414/709 встановлює додатковий не передбачений Законом України "Про відходи" обов'язок суб'єктів господарювання укладати два договори щодо одного й того ж пакувального матеріалу: перший раз під час імпорту продукції, а другий раз, коли така імпортована упаковка стає використаним пакувальним матеріалом. Таке подвійне укладання договору, враховуючи вимоги наказу № 789/414/709 здійснити оплату за договором з ДП "Укрекокомресурси" до початку митного оформлення, тобто незалежно від факту надання послуг, призводить до подвійної оплати імпортером послуг, пов'язаних з утилізацією використаного пакувального матеріалу. Наказ № 789/414/709 передбачає розрахунок вартості послуг з організації збирання та утилізації щодо всього пакувального матеріалу, який використовується для транспортування товарів від виробника до кінцевого споживача. Наведене свідчить, що імпортер двічі несе витрати, пов'язані із збиранням та утилізацією використаних пакувальних матеріалів.
Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що відповідно до ст. 9 Закону України "Про відходи" власниками використаних пакувальних матеріалів є громадяни, безпосередньо у яких утворюються такі відходи внаслідок придбання товарів у пакувальних матеріалах, в тому числі імпортованих. Закон України "Про відходи" передбачає можливість громадян позбавитись права власності на використані пакувальні матеріали шляхом їх продажу як вторинної сировини суб'єктам господарювання, які мають відповідні ліцензії, або за умов сплати в установленому порядку плати скористатися послугами підприємств, установ та організацій, що займаються збиранням перевезенням, знешкодженням, видаленням і захороненням відходів (ст. 15 Закону України "Про відходи").
Закон України "Про відходи" не покладає на громадян, на відміну від суб'єктів господарювання, обов'язок щодо забезпечення утилізації використаних пакувальних матеріалів, які знаходяться в їх власності, або ж недопущення змішування відходів. В даному випадку використані пакувальні матеріали продаються громадянином як вторинна сировина або видаляються за відповідну плату, яку здійснюють такі громадяни, підприємствами, організаціями та установами, що займаються збиранням перевезенням, знешкодженням, видаленням і захороненням відходів.
Механізм стягнення оплати за послуги, який перетворює оплату послуг у обов'язковий платіж, суперечить Закону України "Про систему оподаткування", в ст. 1 якого зазначено, що будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі. Відповідно до ст. 2 цього Закону під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.
Стаття 12 Митного кодексу України визначає, що Митна служба України є єдиною загальнодержавною системою, яка складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій. Митними органами є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи, регіональні митниці, митниці. В свою чергу ст. 13 Митного кодексу України визначає, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи утворюється, реорганізовується та ліквідовується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. В Указі Президента України від 29 листопада 1996 року № 1145/96 "Про Державну митну службу України" зазначено, що структура митних органів України складається із Державної митної служби, регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій. Відтак, митне оформлення товарів може здійснюватися виключно зазначеними вище органами. В свою чергу, здійснення митного оформлення за участі інших органів державної влади чинним законодавством України про митну справу не передбачене.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАСУ суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 10 квітня 2008 року Верховна Рада України шляхом прийняття Закону України № 250-VI ратифікувала Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі (надалі - СОТ) та приєдналася до Угоди про СОТ, чим взяла на себе зобов'язання, зокрема, дотримуватися положень Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року (надалі - ГАТТ).
Відповідно до п. "с" ч. 1 ст. 8 ГАТТ держави-члени СОТ визнають скорочення до мінімуму обсягу і складності імпортних та експортних формальностей, а також зменшення і спрощення вимог щодо митної та експортної документації. Згідно з положеннями ст. 8 ГАТТ її дія поширюється на формальності та вимоги, які висуваються урядовими установами, в тому числі, на збори, платежі, формальності та вимоги відносно документації, сертифікації, аналізу та інспекції.
В той же час, встановлення наказом № 789/414/709 додаткових процедур під час проходження митного оформлення товарів, а також вимагання надання додаткових документів ускладнюють процедуру імпорту в Україну товарів в тарі та пакувальних матеріалах, що не відповідає положенням ГАТТ та зобов'язанням, які Україна взяла на себе як держава-член СОТ.
З огляду на викладене та, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАСУ, суд
Апеляційні скарги залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2009 року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
