Про схвалення Концепції управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру
1. Схвалити Концепцію управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, що додається.
2. Міністерству оборони разом з Державною службою з надзвичайних ситуацій, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Національною академією наук у тримісячний строк розробити та подати в установленому порядку Кабінетові Міністрів України проект плану заходів щодо реалізації Концепції, схваленої цим розпорядженням.
КОНЦЕПЦІЯ
управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру
Проблема, яка потребує розв’язання
Підвищення ступеня захищеності населення і територій України від надзвичайних ситуацій, зменшення ризиків виникнення та мінімізація наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру (далі - надзвичайні ситуації) належить до пріоритетних завдань єдиної державної системи цивільного захисту.
За результатами аналізу функціонування єдиної державної системи цивільного захисту впровадження на території України сучасних принципів регулювання у сфері техногенної та природної безпеки здійснюється повільними темпами. Запровадження європейських стандартів безпечної життєдіяльності, що є однією з вимог інтеграції України в ЄС, можливе за умови реалізації концептуальних і методологічних інновацій та інституціональних перетворень.
Необхідність впровадження концептуальних засад управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій (далі - ризики) викликана наявністю небезпечних чинників техногенного та природного характеру, зокрема:
значної кількості потенційно небезпечних об’єктів на території;
високого рівня травматизму та смертності населення, спричиненого небезпечними подіями та нещасними випадками;
високого рівня ризиків виникнення надзвичайних ситуацій природного характеру, зумовленого глобальними та регіональними змінами клімату, зростанням сейсмічної активності тощо, а також інтенсифікацією впливу техногенної діяльності людини на навколишнє природне середовище;
високого рівня ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру, зумовленого критичним ступенем зношеності (60-80 відсотків) основних виробничих фондів у галузях промисловості та агропромисловому комплексі;
недостатнього технічного і технологічного рівнів розвитку державної системи спостережень за небезпечними чинниками, що зумовлюють виникнення надзвичайних ситуацій.
Ураховуючи світовий досвід, найбільш ефективним є управління ризиками, яке ґрунтується на досягненні певного рівня безпеки, балансу вигод і витрат в межах окремого об’єкта, території і держави в цілому.
На сьогодні механізми управління ризиками, спрямовані на зменшення їх значень, не набули широкого практичного застосування. Так, кількісна оцінка ризиків використовується лише в окремих областях, а саме під час аналізу безпеки атомних електричних станцій, декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки. Разом з тим недосконалі нормативно-правові, організаційні та технічні методи управління ризиками не дають змоги сьогодні досягти рівнів ризиків, що відповідають рівням економічно розвинутих держав.
Мета і етапи реалізації Концепції
Метою Концепції є запровадження сучасних методів управління ризиками для зменшення кількості та мінімізації соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, забезпечення досягнення гарантованого рівня безпеки громадянина і суспільства.
Концепція розрахована на довгострокову перспективу і є основою для розроблення нормативно-правових актів, загальнодержавних, регіональних та галузевих програм у сфері техногенної та природної безпеки.
Досягнення прийнятних рівнів ризиків на всій території України повинне здійснюватися поетапно.
На першому етапі необхідно визначити рівні ризиків для усіх галузей економіки, а також найбільш небезпечних джерел надзвичайних ситуацій та забезпечити їх зменшення до значень прийнятих рівнів ризику.
На другому етапі слід забезпечити досягнення рівнів ризиків на всій території України відповідно до рівнів, що використовуються в економічно розвинутих державах.
Шляхи та способи розв’язання проблеми
Проблема може бути розв’язана шляхом:
забезпечення єдності принципів формування і проведення державної політики у сфері техногенної та природної безпеки;
забезпечення нормування рівнів ризиків;
розроблення механізмів державного регулювання у сфері управління ризиками.
Управління ризиками повинне здійснюватися на таких принципах:
прийнятності, який полягає у визначенні та досягненні у державі соціально, економічно і технічно обґрунтованих нормативних значень ризиків для населення, навколишнього природного середовища та об’єктів економіки;
превентивності, який передбачає максимально можливе і завчасне виявлення небезпечних значень показників стану чи небезпечного процесу, які створюють загрозу виникнення надзвичайних ситуацій, та вжиття конкретних заходів, спрямованих на нейтралізацію такої загрози та/або мінімізації її наслідків;
мінімізації, згідно з яким ризик необхідно зменшувати до рівня досягнення розумного компромісу між безпекою та розміром витрат на її забезпечення;
повноти, відповідно до якого ризики для життєдіяльності людини чи функціонування будь-якого об’єкта є інтегральною величиною, яка повинна визначатися з урахуванням усіх загроз виникнення аварій та/або надзвичайних ситуацій, а також людського фактора;
адресності, який полягає в тому, що ризиком повинен управляти той суб’єкт управління ризиком, на об’єкті або території якого він існує;
вибору доцільного значення, відповідно до якого суб’єкт управління ризиком забезпечує в межах від мінімального до гранично допустимого таке значення ризику, яке він вважає доцільним виходячи з наявних у нього економічних, технічних і матеріальних ресурсів та існуючих соціальних і політичних умов; суб’єкт управління ризиком, вибираючи доцільне значення ризику, гарантує певний рівень безпеки для населення та сплату страхових виплат у разі виникнення надзвичайних ситуацій;
обов’язковості інформування, який полягає в тому, що кожний суб’єкт управління ризиком зобов’язаний регулярно надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування існуючі значення;
свободи інформації, відповідно до якого необхідно враховувати громадську думку під час вирішення питань щодо будівництва та експлуатації існуючих потенційно небезпечних об’єктів.
Нормування рівнів ризиків включає розроблення і затвердження норм захисту населення і територій України від надзвичайних ситуацій, правил і регламентів господарської діяльності, які визначаються на основі значень прийнятних рівнів ризику. Для кожної галузі економіки, кожного виду небезпечної виробничої діяльності, типу об’єкта, окремої території України визначаються свої нормативи мінімального та гранично допустимого рівнів ризиків.
Нормування рівнів ризиків забезпечить:
єдність методологічних підходів до оцінки ризиків, які існують на всій території України, та тих джерел небезпеки поза її межами, що можуть мати транскордонний вплив;
стандартизацію методів нормування;
врахування значущості всіх наслідків соціально-економічного, природно-ресурсного, екологічного та іншого характеру, які можуть бути спричинені очікуваними надзвичайними ситуаціями техногенного і природного характеру;
врахування особливостей видів виробничої діяльності, техногенного навантаження територій, природно-кліматичних особливостей, цінності окремих територій;
галузеву і територіальну диференціацію нормативів ризиків;
врахування всіх факторів, що впливають на величину ризиків, пов’язаних із розміщенням, будівництвом та експлуатацією потенційно небезпечних об’єктів, створенням нової техніки, технологій і матеріалів;
періодичне коригування нормативів ризиків.
Умовою реалізації нормування рівнів ризиків у господарській діяльності є визначення і забезпечення досягнення необхідних показників надійності тих технічних елементів та технологій, які можуть призводити до виникнення аварій, а також показників надійності систем протиаварійного захисту та захисних споруд.
Основою нормативної бази ризиків є два основних нормативних рівні ризиків: мінімальний і гранично допустимий.
Під час визначення рівнів прийнятних ризиків застосовуватимуться значення ризиків, що використовуються в економічно розвинутих державах, а саме:
мінімальний ризик - менший або який дорівнює 1·10-8;
гранично допустимий ризик - який дорівнює 1·10-5.
Ризик, значення якого нижче або дорівнює мінімальному, вважається абсолютно прийнятним.
Ризик, значення якого більше гранично допустимого, вважається абсолютно неприйнятним.
Основними механізмами державного регулювання у сфері управління ризиками є державна стандартизація, сертифікація, державна експертиза, державний нагляд і контроль, ліцензування, економічне регулювання, декларування безпеки небезпечних об’єктів і страхування.
Особливості і ступінь впливу державного регулювання на конкретні об’єкти управління повинні визначатися з урахуванням значень їх реальних ризиків, а також здійснених заходів щодо мінімізації ризиків на всіх стадіях життєвого циклу небезпечних об’єктів (проектування, розміщення, будівництво, монтаж, пуск в експлуатацію, функціонування, ліквідація).
Основою державної системи управління у сфері техногенної та природної безпеки і відповідно управління ризиками повинні стати економічні механізми, їх метою є утворення економічного фундамента функціонування цієї системи на всіх рівнях управління безпекою, починаючи від об’єктового і закінчуючи загальнодержавним. Комплекс економічних механізмів регулювання повинен забезпечити оптимальний баланс економічних витрат і рівня техногенної та природної безпеки в умовах обмежених ресурсів держави.
Пріоритетним напрямом є міжнародне співробітництво у сфері управління ризиками для забезпечення підвищення ефективності запобігання виникненню масштабних надзвичайних ситуацій та новим видам загроз. Об’єднання роботи систем цивільного захисту України та інших держав з метою вирішення завдань з управління ризиками викликано:
глобальним характером окремих надзвичайних ситуацій;
можливістю поширення наслідків певних видів надзвичайних ситуацій на території інших держав;
міжнародними зобов’язаннями України щодо запобігання виникненню масштабних надзвичайних ситуацій, а також щодо інформування, нейтралізації і надання допомоги у разі їх виникнення;
необхідністю інтеграції України в європейську мережу моніторингу надзвичайних ситуацій;
наявністю вигод від міжнародного співробітництва у сфері управління ризиками.
Реалізація Концепції дасть змогу:
запровадити нові дієві форми аналізу, оцінки, експертизи і контролю безпеки потенційно небезпечних об’єктів на всіх етапах життєвого циклу;
запровадити нормування рівнів ризиків та застосування відповідних норм під час удосконалення механізмів державного регулювання у сфері техногенної та природної безпеки;
створити сприятливі умови для запровадження системи аналізу та управління ризиками як основи регулювання безпеки населення і територій України;
прискорити формування єдиного підходу з управління безпекою в усіх сферах і галузях виробництва;
забезпечити прозорість, відкритість і ефективність діяльності органів державної влади у сфері управління ризиками.
Обсяг фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів
Застосування положень цієї Концепції не потребує додаткових фінансових, матеріально-технічних витрат і трудових ресурсів.
