open
  • Друкувати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Чинний
                             
                             
НАЦІОНАЛЬНА СЛУЖБА ПОСЕРЕДНИЦТВА І ПРИМИРЕННЯ
Л И С Т
05.02.2004 N 08-01/44
Начальникам відділень

Національної служби

Посередництва і примирення

в Автономній республіці

Крим та областях

Національна служба посередництва і примирення розглянула
запит відділення Національної служби посередництва і примирення в
Черкаській області від 26 грудня 2003 року N 02-23/01-118 і
роз'яснює наступне.
Запитання 1. Яка частина статті 34, друга чи третя, і в яких
межах повинні застосовуватися, якщо страйк був проведений з
порушенням найманими працівниками вимог статей 19 і 24 Закону
України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів
(конфліктів)" ( 137/98-ВР ), але був спричинений порушенням
власником законодавства про працю, про оплату праці та рішень
трудового арбітражу і відділення НСПП по вирішенню спору, і
закінчився частковим задоволенням вимог найманих працівників?
Відповідно до частини першої статті 44 Конституції України
( 254к/96-ВР ) "Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту
своїх економічних і соціальних інтересів". Порядок здійснення
права на страйк встановлюється Законом України "Про порядок
вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" ( 137/98-ВР )
(далі - Закон) з урахуванням необхідності забезпечення
національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.
Положеннями даного закону визначено умови реалізації права на
страйк, порядок оголошення та проведення страйку, випадки, за яких
забороняється проведення страйку, а також наслідки участі
працівників у страйку.
Частинами другою статті 34 Закону ( 137/98-ВР ) врегульований
порядок відшкодування власнику або уповноваженому ним органу
(представнику) збитків, заподіяних в результаті проведення
страйку, зокрема частиною другою статті 34 Закону встановлено, що
"Збитки, заподіяні власникові або уповноваженому ним органу
(представнику) страйком, який був визнаний судом незаконним,
відшкодовуються органом, уповноваженим найманими працівниками на
проведення страйку, у розмірі, визначеному судом (у межах коштів і
майна, що йому належать)".
Виходячи із змісту даних положень, можна зробити висновок, що
відшкодування власникові або уповноваженому ним органу
(представнику) заподіяних страйком збитків можливе лише у разі
визнання судом такого страйку незаконним.
При цьому, чинними законодавчими та нормативно-правовими
актами України не встановлено обмежень щодо реалізації власником
або уповноваженим ним органом (представником) права на звернення
до суду із заявою про визнання страйку незаконним у випадку, коли
причиною проведення страйку стало порушення ним законів України, а
закінчився страйк повним або частковим задоволенням вимог найманих
працівників.
Визнання страйку незаконним можливе лише у випадках,
передбачених положеннями статті 22 Закону України "Про порядок
вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" ( 137/98-ВР ),
якими визначено, що "Незаконними визнаються страйки:
а) оголошені з вимогами про зміну конституційного ладу,
державних кордонів та адміністративно-територіального устрою
України, а також з вимогами, що порушують права людини; б) оголошені без додержання найманими працівниками,
профспілкою, об'єднанням профспілок чи уповноваженими ними
органами положень статей 2, 4, 6, частин першої і п'ятої
статті 12, частин першої, третьої і шостої статті 19 цього Закону
( 137/98-ВР ); в) розпочаті з порушенням найманими працівниками,
профспілкою, об'єднанням профспілок чи уповноваженими ними
органами вимог статті 20, частин другої та третьої статті 24 цього
Закону ( 137/98-ВР ); г) які оголошені та/або проводяться під час здійснення
примирних процедур, передбачених цим Законом ( 137/98-ВР )".
Зміст даних положень свідчить, що при визнанні страйку
незаконним, обставини щодо причин проведення страйку (в тому числі
і у випадку порушення власником або уповноваженим ним органом
(представником) законів України) та його наслідки (в тому числі і
повне або часткове задоволенням вимог найманих працівників) не
враховуються. Єдиними підставами для визнання страйку незаконним є
недотримання його учасниками умов реалізації права на страйк,
порядку оголошення та проведення страйку.
Таким чином, проведення найманими страйку, визнаного судом
незаконним, призводить до виникнення у власника або уповноваженого
ним органа (представника) права на відшкодування заподіяних йому
страйком збитків незалежно від причин та наслідків його проведення
найманими працівниками.
Частинами третьою статті 34 Закону ( 137/98-ВР )
врегульований порядок відшкодування учасникам страйку збитків,
заподіяних в результаті проведення страйку.
Відповідно до частини третьої статті 34 Закону ( 137/98-ВР )
"Власник або уповноважений ним орган (представник), який порушив
закони України, внаслідок чого склалися умови для страйку, і
страйк закінчився повним чи частковим задоволенням вимог найманих
працівників, компенсує збитки учасникам страйку в розмірі,
визначеному судом (у межах коштів і майна, що йому належать)".
Виходячи із вищеназваних положень Закону ( 137/98-ВР ), можна
констатувати, що наймані працівники, які були учасниками страйку,
зумовленого порушеннями законів України власником або
уповноваженим ним органом (представником), мають право на
компенсацію збитків за умови, що страйк закінчився повним або
частковим задоволенням вимог найманих працівників. Збитки
відшкодовуються найманим працівникам в розмірі, визначеному судом
(у межах коштів і майна, що належать власнику або уповноваженому
ним органу (представнику). Таким чином, відшкодування збитків
найманим працівникам - учасникам страйку можливе лише підставі
рішення суду за умови звернення їх в установленому чинним
законодавством України до суду.
Запитання 2. Чи є порушенням статті 18 Закону України "Про
транспорт" ( 232/94-ВР ) та статті 24 Закону України "Про порядок
вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" ( 137/98-ВР )
проведення страйку працівниками транспортного підприємства, якщо
припинення роботи не створило загрози життю і здоров'ю людей?
Відповідно до частини четвертої статті 44 Конституції України
( 254к/96-ВР ) "Заборона страйку можлива лише на підставі закону".
Загальні випадки, за яких забороняється проведення страйків
встановлено частиною першої статті 24 Закону ( 137/98-ВР ):
"Забороняється проведення страйку за умов, якщо припинення
працівниками роботи створює загрозу життю і здоров'ю людей,
довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям,
катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків.
Випадки обмеження права на проведення страйку на
підприємствах транспорту визначено положеннями статті 18 Закону
України "Про транспорт" ( 232/94-ВР ), відповідно до якої
"Припинення роботи (страйк) на підприємствах транспорту може бути
у разі невиконання адміністрацією підприємства умов тарифних угод,
крім випадків, пов'язаних з перевезенням пасажирів,
обслуговуванням безперервно діючих виробництв, а також, коли
страйк становить загрозу життю і здоров'ю людини".
Виходячи з положень даних статей можна зробити висновок, що
причиною для проведення страйку на транспортному підприємстві є
невиконання його адміністрацією умов тарифних угод. При цьому,
визначено також дві категорії випадків, за яких існують обмеження
щодо реалізації даного права: по-перше, це виконання робіт,
пов'язаних з перевезенням пасажирів та обслуговуванням безперервно
діючих виробництв, а по-друге, випадки, коли страйк становить
загрозу життю і здоров'ю людини. Тобто, законодавець визначив для
працівників транспортних підприємств окремі види робіт, постійне
виконання яких дозволить створити, з одного боку безпечність та
безперервність виробництва, з іншого боку - не допустить загрозу
життю і здоров'ю людей.
У зазначених випадках зміст положень чинного законодавства
України свідчить, що виконання зазначеного кола робіт вже є
підставою для обмеження права на проведення страйку на
транспортних підприємствах. В даному випадку можливість настання
(ненастання) негативних наслідків припинення відповідних робіт не
враховується.
Таким чином, проведення страйку працівниками транспортних
підприємств, які здійснюють окремі види робіт (роботи по
перевезенню пасажирів та обслуговуванням безперервно діючих
виробництв, а також роботи, припинення яких становитиме загрозу
життю і здоров'ю людини), щодо яких законодавчо встановлена
заборона проведення страйків, свідчитиме про недотримання ними
положень частини першої статті 24 Закону ( 137/98-ВР ) і статті 18
Закону України "Про транспорт" ( 232/94-ВР ), незалежно від
настання (ненастання) негативних наслідків проведення страйку, і
може бути підставою для звернення власника або уповноваженого ним
органу (представника) відповідно до статей 22 і 23 Закону до суду
із заявою про визнання страйку незаконним.
Голова Національної служби
посередництва і примирення В.Руденко

  • Друкувати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: